«Зелена економіка» як нова парадигма розвитку сільського господарства

الروسية. Нині, унаслідок нераціонального ведення сільського господарства, на планеті, значною мірою загострилась екологічна проблема, що ускладнює вирішення глобальної продовольчої проблеми. З метою вирішення проблеми в межах Програми з охорони довкілля було запропоновано впровадження механізмів «зеленої» економіки. Однак, зважаючи на наявність офіційної інтерпретації поняття «зеле-на» економіка фахівцями ЮНЕП та існування ряду визначень українських вчених, на сьогодні дана дефініція залишається дискусійною. Саме тому, метою статті є уточнення змісту поняття «зелена» економіка, а також узагальнення доказівефективності прийомів і методів «зеленої» економіки у глобальному сільському господарстві, на основі чого обґрунтувати їх доцільність у вітчизняному аграрному секторі. У статті, за допомогою загальнонаукових методів аналізу та логіки, було конкретизовано та сформульовано уточнене визначення поняття «зелена» економіка. Встановлено, що «зелена» економіка передбачає взаємозв’язок трьох систем: економічної, екологічно і соціальної, спільною основою яких є людина. Доведено, що дана дефіні-ція, крім ефекту поліпшення добробуту та соціальної рівності має включати і збереження людського здоров’я. Разом із тим, комплексний ефект тут має бути досягнений за рахунок збалансованого розвитку економічної, соціальної та екологічної систем. Також у статті обґрун-товано той факт, що «зелену» економіку можна віднести до розряду парадигм. У результаті вивчення емпіричного світового досвіду встановлю-но, що методи «озеленення» сільського господарства, які спрямовані на відновлення родючості ґрунтів, подолання ерозії угідь, скорочення вико-ристання агрохімікатів та зниження псування і втрати продовольства мають забезпечити високу дохідність дрібних фермерських госпо-дарств і гарантувати збільшення продовольчих калорій на добу до 3200 ккал на людину до 2050 р. Також у статті обґрунтовано факт наяв-ності екологічної переваги «зеленої» економіки, яка полягає у зупиненні ерозії ґрунту, втраті біорізноманіття, зменшенні емісії парникових газів від аграрного виробництва тощо. У свою чергу, «озеленення» сільського господарства зменшує енергетичні вимоги виробничих систем на 25─50% порівняно зі звичай-ним сільським господарством на основі хімікатів. На основі методу узагальнення висунуто гіпотезу, що методи «зеленої» економіки зможуть підвищити рівень міжнародної конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектору, сприятимуть зниженню бідності в сільській місцевості і зростанню інвестицій у природний капітал.