Purpose. To reveal the frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction of various species of the genus Linum L. (Linaceae) in vitro. Methods. For in vitro induction of callus formation and organogenesis, hypocotyl segments of species Linum usitatissimum L. convar. elongatum and convar. usitatissimum, L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. were cultivated on Murashige and Skoog medium supplementedwith 0.05 mg/l 1-naphthylacetic acid and 1.0 mg/l 6-benzyl aminopurine at 22–24 °C, relative humidity of 60–80%,with 16 hours photoperiod (2500 flux). For microclonal reproduction Murashige and Skoog, White, Gamborg and Eveleigh media and their modifications were used. The measurement results were interpreted by the arithmetic mean, standard error for the sample mean, the leastsignificantdifference and ranked. Results. Different species of the genus Linum to a large extend are capable of forming callus and regenerating shoots under the specified cultivation conditions. The frequency of callus formation for the studied samples on the 35th day of cultivation varied within 81.25–100%, the mass of callus from one explant – 0.21–1.64 g, the frequency of organogenesis – 12.50–100%, the number of shoots – 1.8–7.6 pcs. and the height of the shoots was 0.82–2.12 cm. The following species: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne and L. strictum were distinguished by a high intensity of callus formation. Intensive organogenesis was pecular to L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum and L. grandiflorum. The efficiency of somaclone obtaining was quite low in L. nervosum and L. campanulatum. In total, for the microclonal reproduction of species of the genus Linum Murashige and Skoog, Gamborg and Eveleighmedia supplementedwith 12.5 g/l glucose were optimal. At the final stages of microclonal propagation, before transferring microclones in vivo, it is advisable to use White medium, which contributes to a high frequency of rhizogenesis. Varieties of L. usitatissimum convar. elongatum and convar. usitatissimum had diffe­rent responses to in vitro culture. Conclusions. The frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction depended on the genotype of a particular species; therefore it is advisable to select the composition of the nutrient medium and growth regulators for each of them. Some species of the genus Linum have not yet been studied in vitro, so the obtained results allow expanding the scope of their use in practice, in particular in breeding as a new source material with somaclonal variation, interspecific crosses, and ornamental floriculture.

Purpose. To reveal the frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction of various species of the genus Linum L. (Linaceae) in vitro. Methods. For in vitro induction of callus formation and organogenesis, hypocotyl segments of species Linum usitatissimum L. convar. elongatum and convar. usitatissimum, L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. were cultivated on Murashige and Skoog medium supplementedwith 0.05 mg/l 1-naphthylacetic acid and 1.0 mg/l 6-benzyl aminopurine at 22–24 °C, relative humidity of 60–80%,with 16 hours photoperiod (2500 flux). For microclonal reproduction Murashige and Skoog, White, Gamborg and Eveleigh media and their modifications were used. The measurement results were interpreted by the arithmetic mean, standard error for the sample mean, the leastsignificantdifference and ranked. Results. Different species of the genus Linum to a large extend are capable of forming callus and regenerating shoots under the specified cultivation conditions. The frequency of callus formation for the studied samples on the 35th day of cultivation varied within 81.25–100%, the mass of callus from one explant – 0.21–1.64 g, the frequency of organogenesis – 12.50–100%, the number of shoots – 1.8–7.6 pcs. and the height of the shoots was 0.82–2.12 cm. The following species: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne and L. strictum were distinguished by a high intensity of callus formation. Intensive organogenesis was pecular to L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum and L. grandiflorum. The efficiency of somaclone obtaining was quite low in L. nervosum and L. campanulatum. In total, for the microclonal reproduction of species of the genus Linum Murashige and Skoog, Gamborg and Eveleighmedia supplementedwith 12.5 g/l glucose were optimal. At the final stages of microclonal propagation, before transferring microclones in vivo, it is advisable to use White medium, which contributes to a high frequency of rhizogenesis. Varieties of L. usitatissimum convar. elongatum and convar. usitatissimum had diffe­rent responses to in vitro culture. Conclusions. The frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction depended on the genotype of a particular species; therefore it is advisable to select the composition of the nutrient medium and growth regulators for each of them. Some species of the genus Linum have not yet been studied in vitro, so the obtained results allow expanding the scope of their use in practice, in particular in breeding as a new source material with somaclonal variation, interspecific crosses, and ornamental floriculture.

Purpose. To determine the features of the leaf surface area formation and the dynamics of growth of the vege­tative mass of various sainfoin species depending on the influence of mineral fertilizers and inoculation. Methods. Field, laboratory, statistical. Results. In the course of experimental studies, the morphological features of plants in the process of growth and development of various sainfoin species were studied. As our studies showed, all sainfoin species had different plant densities, which accordingly affected the leaf surface area. In the budding phase, the leaf surface area of plants of the first year in continuous cultivation ranged from 17.01 to 24.3 thousand m2/ha on average over three years; in particular, from 18.06 to 24.3 – for common sainfoin; 17.6–20.5 – for transcaucasus sainfoin and 17.1–20.3 thousand m2/ha – for sand sainfoin. The maximum leaf surface area of the plants of the first year of cultivation, regardless of its species, was observed during flowering with the application of complete mineral fertilizer (N45P60K90). In areas without fertilizer this figure was much lower. In the experiments, an increase in the leaf surface on all three studied species and sainfoin varieties from the first to the third year of their cultivation was clearly observed. According to the results of gross productivity for 2 mowings, it was found that common sainfoin forms the maximum increase of top with complete mineral fertilizer and seed inoculation – 43.03 t/ha. Conclusions. The productivity of sainfoin crops depended mostly on the application of complete fertilizer at a dose of N45P60K90 + inoculation of seeds. To a much lesser extent, the species of sainfoin and the cutting height of the first mowing of the grass stand affected its productivity. It was revealed that the greatest dynamics of vegetative mass growth was observed in common sainfoin, and the smallest was recorded in sand sainfoin.

Мета. Вивчити сортозразки проса прутоподібного (’Зоряне’, Морозко’, ’Лінія 1307’ та ’Cave-in-Rock’) за господарсько-цінними ознаками та виокремити з-поміж них найурожайніші, що мають високий вихід кондиційного насіння у взаємозв’язку з погодними умовами вегетаційного періоду за ГТК (гідротермічним коефіцієнтом). Методи. Методика наукових досліджень в агрономії; лабораторно-польовий – визначення кількісних показників вегетативної та генеративної частини рослин і маси 1000 насінин, кількісно-ваговий – для встановлення врожайності та виходу кондиційного насіння; статистичну обробку результатів досліджень виконували за допомогою варіаційної статистики та дисперсійного аналізу. Результати. Найвищі кількісні показники вегетативної (висота рослин, кількість стебел і листків, довжина прапорцевого листка) та генеративної частини рослин (довжина і ширина волоті, кількість гілочок 1-го порядку, кількість волотей, вага насіння з волоті) сформували сортозразки ’Зоряне’ та ’Лінія 1307’ незалежно від умов вирощування. За результатами досліджень визначено вплив біометричних (кількісних) показників генеративної частини рослин, у тісній взаємодії з погодними умовами за ГТК за вегетаційний період, на насіннєву продуктивність, що обумовлюють загальний врожай насіння. Урожайність насіння сортозразків проса прутоподібного за коефіцієнтом детермінації (d) залежала: на 53–59 % – від кількості гілочок першого порядку, на 48–52 % – від кількості волотей, на 12–21 % – від крупності насіння та на 6–12 % – від довжини та ширини волоті. Висновки. Виокремлено сорти ’Зоряне’ та ’Лінія 1307’, які формували ваговите насіння, високу насіннєву врожайність (більше 250 кг/га) кондиційного насіння (близько 65 %) та можуть бути використані в подальшій селекційній роботі для створення і розширення сортименту проса прутоподібного. У перспективі це дозволить без додаткових затрат отримувати якісний насіннєвий матеріал, закладати нові енергоплантації для виробництва біомаси рослин для енергетичних цілей та додаткові продукти для різних галузей промисловості.

Мета. Встановити особливості росту двох вітчизняних сортів верби прутоподібної ′Тернопільська′ та ′Збруч′ на торфово-болотних ґрунтах Київського Полісся України. Методи. Дослідження проводили протягом 2017–2019 рр. у заплаві річки Тетерів у Іванківському районі Київської області на торфово-болотному ґрунті з шаром торфу 30 см. Живці завдовжки 25 см висаджували двома спареними рядами з відстанню між ними 0,75 м та міжряддями 1,50 м. У ряду живці розміщувалися через 0,89; 0,59 і 0,45 м, що відповідає густоті: 10, 15 і 20 тис. живців на 1 га. Площа облікової ділянки – 38 м2, повторність варіантів – 3-разова, розміщення ділянок рендомізоване. Приживлюваність живців і збереженість рослин верби встановлювали як виражену у відсотках частку рослин, що збереглися до кількості висаджених живців; висоту кущів визначали мірною рейкою з точністю до 1 см, а масу – зважуванням на електронних терезах з точністю до 5 г. Отримані дані були опрацьовані на ПК за допомогою пакета Microsoft Excel. Результати. Приживлюваність живців сорту ′Тернопільська′ за варіантами густоти після першого року становила від 48,6 до 54,8%, а сорту ′Збруч′ – від 72,8 до 86,6%. Після другого року збереглося 41,8–52,2% та 42,0–65,5% рослин відповідно. Протягом третього року цей показник не змінився. Після третього року вегетації середня висота рослин сорту ′Тернопільська′ становила від 144,6±4,7 до 178,7±4,9 см, а сорту ′Збруч′ – від 180,2±5,0 до 248,6±6,8 см залежно від густоти садіння живців. У всіх варіантах досліду приріст за висотою з кожним роком збільшувався. Максимальні показники річного приросту (104,2 см) мали рослини сорту ′Збруч′ за густоти 20 тис./га у третій рік вегетації, у той час, як на суглинкових і супіщаних ґрунтах максимум приросту їхніх рослин за висотою припадав на другий рік. За всіх варіантів щільності рослин плантації сорту ′Збруч′ мали значно вищу продуктивність сухої біомаси. При цьому, у насадженнях обох сортів показники врожаю біомаси зростали зі збільшенням кількості рослин на 1 га і досягають максимуму (9,84 т/га в сорту ′Збруч′ і 3,29 т/га – у сорту ′Тернопільська′) при 20 тис. рослин на 1 га. Висновки. Із двох досліджуваних сортів верби прутоподібної на торфово-болотних ґрунтах Київського Полісся для створення енергетичних плантацій придатнішим є сорт ′Збруч′, який відзначається вищою укоріненістю живців, інтенсивнішим ростом та більшою продуктивністю біомаси (до 9,84 т/га).

Purpose. To determine the correlation dependences of the constituent elements of the productivity of maize hybrids of different ripeness groups with grain producti­vity under irrigation conditions in the Southern Steppe of Ukraine. Methods. Field, laboratory, mathematical and statistical. Results. The article presents the results of studies to determine the correlation dependencies between the biometric features of the corn cob, in order to assess plant productivity. According to the number of rows per ear, hybrids of late ripening groups stood out – 17.7 pcs., medium late forms were statistically close to this – 16.8 pcs. The largest number of grains in a row was formed by hybrids of the middle-late group (FAO 400–490) 48.8 pcs. The highest grain weight from the cob wasfound in hybrids of the middle-late group – 312.5 g. It was shown that the number of rows has significant correlation with the diameter of the core and cob. The number of rows had a stable low directed effect on productivity. A significant correlation is fixed between the number of grains in a row and such signs as the length of the core and the length of the grained cob. Connection was high in all FAO groups. The mass of grains per cob is the main component of the structure of the corn crop. A close correlation of the mass of grains per cob was observed with the following signs: grain productivity, length of the core, length of the cob with grains, diameter of the cob, weight of 1000 seeds, grain yield. Conclusions. Under irrigation conditions the genotypic variability of the constituent elements of the maize hybrids productivity was revealed, which allows predicting the conduct of effective screening on specific characteristics according to ripeness groups.The revealed correlation dependences between quantitative signs of the cob structure and grain yield will allow to make a preliminary assessment of potential yield by factorial charac­teristics adapted to the conditions of irrigation of corn hybrids with FAO 180–600.

Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Мета. Вивчити сортозразки проса прутоподібного (’Зоряне’, Морозко’, ’Лінія 1307’ та ’Cave-in-Rock’) за господарсько-цінними ознаками та виокремити з-поміж них найурожайніші, що мають високий вихід кондиційного насіння у взаємозв’язку з погодними умовами вегетаційного періоду за ГТК (гідротермічним коефіцієнтом). Методи. Методика наукових досліджень в агрономії; лабораторно-польовий – визначення кількісних показників вегетативної та генеративної частини рослин і маси 1000 насінин, кількісно-ваговий – для встановлення врожайності та виходу кондиційного насіння; статистичну обробку результатів досліджень виконували за допомогою варіаційної статистики та дисперсійного аналізу. Результати. Найвищі кількісні показники вегетативної (висота рослин, кількість стебел і листків, довжина прапорцевого листка) та генеративної частини рослин (довжина і ширина волоті, кількість гілочок 1-го порядку, кількість волотей, вага насіння з волоті) сформували сортозразки ’Зоряне’ та ’Лінія 1307’ незалежно від умов вирощування. За результатами досліджень визначено вплив біометричних (кількісних) показників генеративної частини рослин, у тісній взаємодії з погодними умовами за ГТК за вегетаційний період, на насіннєву продуктивність, що обумовлюють загальний врожай насіння. Урожайність насіння сортозразків проса прутоподібного за коефіцієнтом детермінації (d) залежала: на 53–59 % – від кількості гілочок першого порядку, на 48–52 % – від кількості волотей, на 12–21 % – від крупності насіння та на 6–12 % – від довжини та ширини волоті. Висновки. Виокремлено сорти ’Зоряне’ та ’Лінія 1307’, які формували ваговите насіння, високу насіннєву врожайність (більше 250 кг/га) кондиційного насіння (близько 65 %) та можуть бути використані в подальшій селекційній роботі для створення і розширення сортименту проса прутоподібного. У перспективі це дозволить без додаткових затрат отримувати якісний насіннєвий матеріал, закладати нові енергоплантації для виробництва біомаси рослин для енергетичних цілей та додаткові продукти для різних галузей промисловості.

Мета. Аналіз практики найменувань гібридів між пшеницею та житом. Результати. Кожний ботанічний таксон у певних межах може мати лише одну правильну назву, яка є найранішою і відповідає правилам Міжнародного кодексу ботанічної номенклатури для водоростей, грибів та рослин. Для гібридів Secale × Triticum такою назвою є ×Triticosecale. Людвіґ Віттмак ефективно оприлюднив цю назву 1899 року, опублікувавши в матеріалах наукового товариства. Публікація не містила вказівок на латинські назви батьківських родів, тому назва стала дійсно оприлюдненою лише в 1927 році, коли цей недолік було виправлено Емі Камю. Інші назви (×Triticale, ×Tritisecale, ×Secalotricum, ×Secalotriticum) поступаються пріоритетом ×Triticosecale, бо оприлюднені пізніше і тому є надлишковими. Проте назва Triticale значно поширилась і стала загальною назвою для нової культури – тритикале. В українській та російській фаховій літературі термін тритикале використовується контроверсійно, як слово чоловічого, жіночого або середнього роду, тому назви сортів узгоджуються з різними граматичними родами. Селекціонери успішно провели прямі і зворотні схрещування декількох видів пшениці і жита, надавши гібридам тритикале численних латинських назв. Багато з цих назв формально подібні до видових, але, як правило, не відповідають вимогам номенклатурного кодексу і є незаконними. Лише декілька із запропонованих назв є дійсно оприлюдненими, але вони не набули поширення в агрономічній практиці. Тим часом практика надавання створеним гібридам тритикале нових незаконних назв, які не відповідають номенклатурним вимогам, триває, що збільшує плутанину. Висновки. Згідно з правилами української мови слово тритикале граматично належить до середнього роду. Воно позначає нову польову культуру, яка має нотородову назву ×Triticosecale. Переважна більшість запропонованих селекціонерами назв видового і підвидового рівня для тритикале не відповідають вимогам Міжнародного кодексу ботанічної номенклатури для водоростей, грибів та рослин. Для упорядкування сортового розмаїття тритикале варто застосовувати рекомендації Міжнародного кодексу номенклатури культурних рослин, який регулює назви сортів та їхніх сукупностей.

Мета. Оцінити інтродуковані зразки гороху посівного (Pisum sativum L.) різного еколого-географічного походження в умовах південної частини Лісостепу України за комплексом показників продуктивності та адаптивності. Методи. Протягом 2016–2018 рр. в умовах Устимівської дослідної станції рослинництва Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН досліджено 30 нових зразків гороху походженням із Білорусі, Росії, Канади, Чехії, Німеччини, Нідерландів та Франції. У польових і лабораторних умовах вивчено показники врожайності, продуктивності, маси 1000 зерен, скоростиглості, висоти рослин та висоти прикріплення нижніх бобів над рівнем ґрунту, кількості вузлів до першого бобу й загальної кількості їх на рослині, кількості бобів та насіння на рослині, кількості насіння в бобі, параметри бобу. Результати. Вивчення інтродукованого матеріалу дало змогу виділити сортозразки гороху посівного за комп­лексом цінних ознак. Зокрема, сорти ‘Жнивеньский’, ‘Игуменская улучшенная’, ‘Армеец’, ‘Тесей’, ‘Заранка’ (Білорусь), ‘Boldor’ (Франція) характеризуються високою врожайністю, кількістю бобів на рослині, кількістю насіння з рослини, довжиною бобу та продуктивністю рослини. Сорти ‘Червенский’ (Білорусь), ‘Patrick’, ‘Pluto’ (Канада), ‘Salamanca’ (Німеччина) мають велику довжину бобу та велику кількість насіння в бобі. ‘Boldor’ (Франція), ‘Армеец’ (Білорусь) та ‘Кадет’ (Росія) поєднують у собі показники великої кількості бобів на рослині та продуктивності рослини. ‘Slovan’ (Чехія) та ‘Ульяновец’ (Росія) мають велику довжину бобу. Висновки. Інтродуковані сорти гороху посівного, виділені за комплексом цінних ознак, можна рекомендувати як вихідний матеріал у селекції на підвищення продуктивного й адаптивного потенціалу в умовах Південного Лісостепу України.