Мета. Установити закономірності зміни реологічних властивостей тіста та лабораторної випічки залежно від кількості борошна з різних сортів люпину, доданого до пшеничного борошна. Методи. Хлібопекарські якості аналізували за допомогою альвеографа та фаринографа. Результати. На основі оцінювання показників альвеографа, фаринографа та лабораторної випічки хліба визначено закономірності зміни реологічних властивостей тіста за додавання борошна люпину до пшеничного борошна. Частка впливу сорту люпину на показники сили борошна, пружності та розтяжності тіста, індексу еластичності становить від 1 до 4%, концентрації борошна – 82–98%. На основі отриманих даних визначено рівняння регресії залежностей між показниками альвеографа та кількістю борошна люпину, доданого до пшеничного. Установлено лінійну залежність між фізичними характеристиками тіста і концентрацією борошна люпину. Частка впливу сорту люпину на час утворення тіста, показник розрідження тіста, валориметричну оцінку борошняної суміші становить 4–18%, концентрації борошна люпину – 57–76%. Показник об’ємного виходу хліба на 86% визначається концентрацією борошна люпину і на 6% – його сортом. На основі рівнянь регресії між фізичними властивостями тіста та концентрацією борошна люпину виявлено експоненціальну, лінійну та поліноміальну залежності. Лінійну залежність установлено між об’ємним виходом хліба та концентрацією борошна люпину в пшенично-люпиновій суміші. Висновки. На реологічні властивості тіста, а також об’ємний вихід хліба найістотніше впливає концентрація борошна люпину в пшенично-люпиновій борошняній суміші (57–98%). Частка впливу на ці показники сортів люпину, використаних у дослідженні, не перевищує 18%. Установлені рівняння регресії між концентрацією борошна люпину та фізичними характеристиками тіста дають змогу спрогнозувати їх зміни залежно від кількості люпинового борошна, доданого в пшеничне.

Мета. Установити закономірності зміни реологічних властивостей тіста та лабораторної випічки залежно від кількості борошна з різних сортів люпину, доданого до пшеничного борошна. Методи. Хлібопекарські якості аналізували за допомогою альвеографа та фаринографа. Результати. На основі оцінювання показників альвеографа, фаринографа та лабораторної випічки хліба визначено закономірності зміни реологічних властивостей тіста за додавання борошна люпину до пшеничного борошна. Частка впливу сорту люпину на показники сили борошна, пружності та розтяжності тіста, індексу еластичності становить від 1 до 4%, концентрації борошна – 82–98%. На основі отриманих даних визначено рівняння регресії залежностей між показниками альвеографа та кількістю борошна люпину, доданого до пшеничного. Установлено лінійну залежність між фізичними характеристиками тіста і концентрацією борошна люпину. Частка впливу сорту люпину на час утворення тіста, показник розрідження тіста, валориметричну оцінку борошняної суміші становить 4–18%, концентрації борошна люпину – 57–76%. Показник об’ємного виходу хліба на 86% визначається концентрацією борошна люпину і на 6% – його сортом. На основі рівнянь регресії між фізичними властивостями тіста та концентрацією борошна люпину виявлено експоненціальну, лінійну та поліноміальну залежності. Лінійну залежність установлено між об’ємним виходом хліба та концентрацією борошна люпину в пшенично-люпиновій суміші. Висновки. На реологічні властивості тіста, а також об’ємний вихід хліба найістотніше впливає концентрація борошна люпину в пшенично-люпиновій борошняній суміші (57–98%). Частка впливу на ці показники сортів люпину, використаних у дослідженні, не перевищує 18%. Установлені рівняння регресії між концентрацією борошна люпину та фізичними характеристиками тіста дають змогу спрогнозувати їх зміни залежно від кількості люпинового борошна, доданого в пшеничне.

Цель. Установить закономерности изменения реологических свойств теста и лабораторной выпечки в зависимости от количества муки из разных сортов люпина, добавленного к пшеничной муке. Методы. Хлебопекарные качества анализировали с помощью альвеографа и фаринографа. Результаты. На основе оценки показателей альвеографа, фаринографа и лабораторной выпечки хлеба определены закономерности изменения реологических свойств теста при добавлении муки люпина к пшеничной муке. Доля влияния сорта люпина на показатели силы муки, упругости и растяжимости теста, индекса эластичнос­ти составляет от 1 до 4%, концентрации муки – 82–98%. На основе полученных данных определены уравнения рег­рессии зависимостей между показателями альвеографа и количеством муки люпина, добавленной к пшеничной. Установлено линейную зависимость между физическими характеристиками теста и концентрацией муки люпина. Доля влияния сорта люпина на время образования теста, показатель разжижжения теста, валориметрическую оценку мучной смеси составляет 4–18%, концентрации муки люпина – 57–76%. Показатель объемного выхода хлеба на 86% определяется концентрацией муки люпина и на 6% – его сортом. На основе уравнений регрессии между физическими свойствами теста и концентрацией муки люпина существует экспоненциальная, линейная и полиномиальная зависимость. Линейную зависимость установлено между объемным выходом хлеба и концентрацией муки люпина в пшенично-люпиновой смеси. Выводы. На реологические свойства теста, а также объемный выход хлеба наиболее существенно влияет концентрация муки люпина в пшенично-люпиновой мучной смеси (57–98%). Доля влияния на эти показатели сортов люпина, использованных в исследовании, не превышает 18%. Установленные уравнения регрессии между концентрацией муки люпина и физическими характеристиками теста позволяют спрогнозировать их изменения в зависимости от количества люпиновой муки, добавленной в пшеничную. | Мета. Установити закономірності зміни реологічних властивостей тіста та лабораторної випічки залежно від кількості борошна з різних сортів люпину, доданого до пшеничного борошна. Методи. Хлібопекарські якості аналізували за допомогою альвеографа та фаринографа. Результати. На основі оцінювання показників альвеографа, фаринографа та лабораторної випічки хліба визначено закономірності зміни реологічних властивостей тіста за додавання борошна люпину до пшеничного борошна. Частка впливу сорту люпину на показники сили борошна, пружності та розтяжності тіста, індексу еластичності становить від 1 до 4%, концентрації борошна – 82–98%. На основі отриманих даних визначено рівняння регресії залежностей між показниками альвеографа та кількістю борошна люпину, доданого до пшеничного. Установлено лінійну залежність між фізичними характеристиками тіста і концентрацією борошна люпину. Частка впливу сорту люпину на час утворення тіста, показник розрідження тіста, валориметричну оцінку борошняної суміші становить 4–18%, концентрації борошна люпину – 57–76%. Показник об’ємного виходу хліба на 86% визначається концентрацією борошна люпину і на 6% – його сортом. На основі рівнянь регресії між фізичними властивостями тіста та концентрацією борошна люпину виявлено експоненціальну, лінійну та поліноміальну залежності. Лінійну залежність установлено між об’ємним виходом хліба та концентрацією борошна люпину в пшенично-люпиновій суміші. Висновки. На реологічні властивості тіста, а також об’ємний вихід хліба найістотніше впливає концентрація борошна люпину в пшенично-люпиновій борошняній суміші (57–98%). Частка впливу на ці показники сортів люпину, використаних у дослідженні, не перевищує 18%. Установлені рівняння регресії між концентрацією борошна люпину та фізичними характеристиками тіста дають змогу спрогнозувати їх зміни залежно від кількості люпинового борошна, доданого в пшеничне. | Purpose. To investigate the patterns of changing the rheological properties of the dough and laboratory baking, depending on the amount of flour from different varieties of lupine added to wheat flour. Methods. The baking quality was analyzed using an alveograph and farinograph. Results. Based on the evaluation of alveograph, farinograph and laboratory bread baking, the patterns of changing the rheological properties of the dough when adding lupine flour to wheat flour were determined. The share of lupine variety’s influenced on flour strength, elasticity and stretchability of the dough, elasticity index ranged from 1 to 4%, with flour concentration – 82–98%. On the basis of the obtained data of the regression equation for the dependencies between the alveographer parameters and the amount of lupine flour added to wheat one were determined. A linear relationship was established between the physical characteristics of dough and the concentration of lupine flour. The proportion of the lupine variety impact on the time of dough formation, rate of dough fluidizing, valorimetric estimation of the flour mixture was 4–18%, the concentration of lupine flour was 57–76%. The bread loaf volume was for 86% determined by the concentration of lupine flour and for 6% by lupine variety. Based on the regression equations between the physical properties of the dough and the concentration of lupine flour, an exponential, linear, and polynomial dependence were found. The linear dependence was revealed between the bread loaf volume and the concentration of lupine flour in a lupine-wheat mixture. Conclusions. The rheological properties of the dough, as well as the bread loaf volume, were most influenced by the concentration of lupine flour in lupine-wheat flour mixture (57–98%). The share of influence on these indicators of lupine varieties used in the study did not exceed 18%. The revealed regression equations between the concentration of lupine flour and the physical characteristics of the dough allow predic­ting their changes depending on the amount of lupine flour added to wheat flour.

Purpose. To determine the features of the leaf surface area formation and the dynamics of growth of the vege­tative mass of various sainfoin species depending on the influence of mineral fertilizers and inoculation. Methods. Field, laboratory, statistical. Results. In the course of experimental studies, the morphological features of plants in the process of growth and development of various sainfoin species were studied. As our studies showed, all sainfoin species had different plant densities, which accordingly affected the leaf surface area. In the budding phase, the leaf surface area of plants of the first year in continuous cultivation ranged from 17.01 to 24.3 thousand m2/ha on average over three years; in particular, from 18.06 to 24.3 – for common sainfoin; 17.6–20.5 – for transcaucasus sainfoin and 17.1–20.3 thousand m2/ha – for sand sainfoin. The maximum leaf surface area of the plants of the first year of cultivation, regardless of its species, was observed during flowering with the application of complete mineral fertilizer (N45P60K90). In areas without fertilizer this figure was much lower. In the experiments, an increase in the leaf surface on all three studied species and sainfoin varieties from the first to the third year of their cultivation was clearly observed. According to the results of gross productivity for 2 mowings, it was found that common sainfoin forms the maximum increase of top with complete mineral fertilizer and seed inoculation – 43.03 t/ha. Conclusions. The productivity of sainfoin crops depended mostly on the application of complete fertilizer at a dose of N45P60K90 + inoculation of seeds. To a much lesser extent, the species of sainfoin and the cutting height of the first mowing of the grass stand affected its productivity. It was revealed that the greatest dynamics of vegetative mass growth was observed in common sainfoin, and the smallest was recorded in sand sainfoin.

Purpose. To determine the features of the leaf surface area formation and the dynamics of growth of the vege­tative mass of various sainfoin species depending on the influence of mineral fertilizers and inoculation. Methods. Field, laboratory, statistical. Results. In the course of experimental studies, the morphological features of plants in the process of growth and development of various sainfoin species were studied. As our studies showed, all sainfoin species had different plant densities, which accordingly affected the leaf surface area. In the budding phase, the leaf surface area of plants of the first year in continuous cultivation ranged from 17.01 to 24.3 thousand m2/ha on average over three years; in particular, from 18.06 to 24.3 – for common sainfoin; 17.6–20.5 – for transcaucasus sainfoin and 17.1–20.3 thousand m2/ha – for sand sainfoin. The maximum leaf surface area of the plants of the first year of cultivation, regardless of its species, was observed during flowering with the application of complete mineral fertilizer (N45P60K90). In areas without fertilizer this figure was much lower. In the experiments, an increase in the leaf surface on all three studied species and sainfoin varieties from the first to the third year of their cultivation was clearly observed. According to the results of gross productivity for 2 mowings, it was found that common sainfoin forms the maximum increase of top with complete mineral fertilizer and seed inoculation – 43.03 t/ha. Conclusions. The productivity of sainfoin crops depended mostly on the application of complete fertilizer at a dose of N45P60K90 + inoculation of seeds. To a much lesser extent, the species of sainfoin and the cutting height of the first mowing of the grass stand affected its productivity. It was revealed that the greatest dynamics of vegetative mass growth was observed in common sainfoin, and the smallest was recorded in sand sainfoin. | Цель. Определить особенности формирования площади листовой поверхности и динамику нарастания вегетативной массы различных видов эспарцета в зависимости от влияния минеральных удобрений и инокуляции. Методы. Полевой, лабораторный, статистический. Результаты. В процессе экспериментальных исследований изучены морфологические особенности растений в процессе роста и развития различных видов эспарцета. Как показали исследования, все виды эспарцета имели различную плотность стояния растений, которая соответствующим образом влияла на площадь листовой поверхности. В фазе бутонизации площадь листовой поверхности растений эспарцета первого года выращивания в сплошном посеве в среднем за три года колебалась от 17,01 до 24,3 тыс. м2/га, в частности, у посевного – от 18,06 до 24,3; закавказского – 17,6–20,5 и песчаного – 17,1–20,3 тыс. м2/га. Максимальную площадь листовой поверхности у растений эспарцета первого года выращивания, независимо от его вида, наблюдали в период цветения при внесении полного минерального удобрения (N45Р60К90). На участках без удобрения этот показатель был значительно меньше. В опытах четко наб­людалось увеличение листовой поверхности на всех трех исследуемых видах и сортах эспарцета от первого к третьему году ихнего выращивания. Согласно полученным результатам по валовой урожайности за 2 укоса установлено, что максимальное нарастание надземной массы формирует эспарцет посевной при полном минеральном удобрении и инокуляции семян – 43,03 т/га. Выводы. Продуктивность в посевах эспарцета больше зависела от внесения полного минерального удобрения в дозе N45Р60К90 + инокуляция семян. Значительно в меньшей степени влияли вид эспарцета и высота скашивания травостоя первого укоса. В результате исследований установлено, что наибольшая динамика нарастания вегетативной массы наблюдалась у эспарцета посевного, а наименьшую было зафиксировано у эспарцета песчаного. | Мета. Визначити особливості формування площі листкової поверхні та динаміку наростання вегетативної маси різних видів еспарцету залежно від впливу мінеральних добрив та інокуляції. Методи. Польовий, лабораторний, статистичний. Результати. Під час експериментальних досліджень вивчено морфологічні особливості рослин у процесі росту й розвитку різних видів еспарцету. Як показали дослідження, всі види еспарцету мали різну щільність стояння рослин, яка відповідним чином впливала на площу листкової поверхні. У фазу бутонізації площа листкової поверхні рослин еспарцету першого року вирощування у суцільному посіві в середньому за три роки коливалась від 17,01 до 24,3 тис. м2/га, зокрема, у посівного – від 18,06 до 24,3; закавказького – 17,6–20,5 і піщаного – 17,1–20,3 тис. м2/га. Максимальну площу листкової поверхні у еспарцету першого року вирощування, незалежно від його виду, спостерігали в період цвітіння за внесення повного мінерального добрива (N45Р60К90). На неудобрених ділянках цей показник був значно менший. У дослідах чітко спостерігалось збільшення листкової поверхні на всіх трьох досліджуваних видах та сортах еспарцету від першого до третього року їхнього вирощування. Згідно з отриманими результатами валової врожайності за 2 укоси встановлено, що максимальне наростання надземної маси формує еспарцет посівний за пов­ного мінерального удобрення та інокуляції насіння – 43,03 т/га. Висновки. Продуктивність еспарцетових посівів найбільше залежала від внесення повного мінерального добрива в дозі N45Р60К90 + інокуляція насіння. Значно меншою мірою впливали вид еспарцету та висота скошування травостою першого укосу. У результаті досліджень встановлено, що найбільша динаміка наростання вегетативної маси спостерігалась в еспарцету посівного, а найменшу було зафіксовано в еспарцету піщаного.

Purpose. To determine the features of the leaf surface area formation and the dynamics of growth of the vege­tative mass of various sainfoin species depending on the influence of mineral fertilizers and inoculation. Methods. Field, laboratory, statistical. Results. In the course of experimental studies, the morphological features of plants in the process of growth and development of various sainfoin species were studied. As our studies showed, all sainfoin species had different plant densities, which accordingly affected the leaf surface area. In the budding phase, the leaf surface area of plants of the first year in continuous cultivation ranged from 17.01 to 24.3 thousand m2/ha on average over three years; in particular, from 18.06 to 24.3 – for common sainfoin; 17.6–20.5 – for transcaucasus sainfoin and 17.1–20.3 thousand m2/ha – for sand sainfoin. The maximum leaf surface area of the plants of the first year of cultivation, regardless of its species, was observed during flowering with the application of complete mineral fertilizer (N45P60K90). In areas without fertilizer this figure was much lower. In the experiments, an increase in the leaf surface on all three studied species and sainfoin varieties from the first to the third year of their cultivation was clearly observed. According to the results of gross productivity for 2 mowings, it was found that common sainfoin forms the maximum increase of top with complete mineral fertilizer and seed inoculation – 43.03 t/ha. Conclusions. The productivity of sainfoin crops depended mostly on the application of complete fertilizer at a dose of N45P60K90 + inoculation of seeds. To a much lesser extent, the species of sainfoin and the cutting height of the first mowing of the grass stand affected its productivity. It was revealed that the greatest dynamics of vegetative mass growth was observed in common sainfoin, and the smallest was recorded in sand sainfoin.

Purpose. To reveal the scientific bases of forming the conveyor production of commercial products of lettuce, Lactuca sativa L., varieties in the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine. Methods. Field research was conducted during 2015–2017 at the research field of the Department of Horticulture and Vegetable Growing of the Lviv National Agrarian University in accordance with the Methodology on Experimental Techniques in Vegetable and Melon Growing (2001) and Methods of Expertise of lettuce, Lactuca sativa L., varieties. Results. It is revealed that the soil and climatic conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine contri­bute to the optimal growth and development of all lettuce varieties of the corresponding types, as evidenced by the structure of conveyor receipt of fresh commodity products to the consumer (first decade of April – first decade of November). The shortest growing season was provided by lettuce varieties var. secalina ‘Zorepad, ‘Malakhit, ‘Dublianskyi’, which have the shortest period from seedlings to technical ripeness (21–42 days). Therefore, varieties of this variation occupy the lar­gest share in the conveyor production of commercial products, which, with early spring sowing in open ground (April 14–20), comes to the consumer in the first decade of May. Winter sowing (21.11) ensured the receipt of fresh produce in the first decade of April. Commercial products by mass of edible organs, shape of the rosette of leaves (heads, stems), color, consistency and taste qualities corresponds to the technical requirements for Lactuca sativa L. Conclusions. The selection of varieties of lettuce for the conveyor production of commercial products should be carried out taking into account the variety of the corresponding type, ripeness group, and timing of sowing. The receipt of fresh lettuce to the consumer is directly dependent on the timing of seeds sowing (early spring, late spring, summer-autumn and winter).

Purpose. To reveal the scientific bases of forming the conveyor production of commercial products of lettuce, Lactuca sativa L., varieties in the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine. Methods. Field research was conducted during 2015–2017 at the research field of the Department of Horticulture and Vegetable Growing of the Lviv National Agrarian University in accordance with the Methodology on Experimental Techniques in Vegetable and Melon Growing (2001) and Methods of Expertise of lettuce, Lactuca sativa L., varieties. Results. It is revealed that the soil and climatic conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine contri­bute to the optimal growth and development of all lettuce varieties of the corresponding types, as evidenced by the structure of conveyor receipt of fresh commodity products to the consumer (first decade of April – first decade of November). The shortest growing season was provided by lettuce varieties var. secalina ‘Zorepad, ‘Malakhit, ‘Dublianskyi’, which have the shortest period from seedlings to technical ripeness (21–42 days). Therefore, varieties of this variation occupy the lar­gest share in the conveyor production of commercial products, which, with early spring sowing in open ground (April 14–20), comes to the consumer in the first decade of May. Winter sowing (21.11) ensured the receipt of fresh produce in the first decade of April. Commercial products by mass of edible organs, shape of the rosette of leaves (heads, stems), color, consistency and taste qualities corresponds to the technical requirements for Lactuca sativa L. Conclusions. The selection of varieties of lettuce for the conveyor production of commercial products should be carried out taking into account the variety of the corresponding type, ripeness group, and timing of sowing. The receipt of fresh lettuce to the consumer is directly dependent on the timing of seeds sowing (early spring, late spring, summer-autumn and winter).

Цель. Раскрыть научные основы формирования конвейера производства товарной продукции сортов салата посевного Lactuca sativa L. в условиях Западной Лесостепи Украины. Методы. Полевые исследования проводили в течение 2015–2017 гг. на опытном поле кафедры садоводства и овощеводства Львовского национального аграрного университета в соответствии с Методикой исследовательского дела в овощеводстве и бахчеводстве (2001) и Методикой проведения экспертизы сортов салата посевного Lactuca sativa L. на отличимость, однородность и стабильность (2007). Результаты. Установлено, что почвенно-климатические условия Западной Лесостепи Украины способствуют оптимальному росту и развитию растений салата посевного всех разновидностей соответствующих типов о чем свидетельствует структура конвейерного поступления свежей товарной продукции к потребителю (первая декада апреля – первая декада ноября). Самый короткий период вегетации обеспечили сорта салата посевного var. secalina ‘Зорепад’, ‘Малахіт’, ‘Дублянський’, которые имеют самый короткий период от всходов до технической спелости – 21–42 суток. Сорта этой разновидности занимают наибольший удельный вес в конвейерном производстве товарной продукции, которая при ранневесенних сроках посева в открытую почву (14.04–20.04) уже в первой декаде мая поступает к потребителю. Посев под зиму (21.11) обеспечил поступление свежей продукции уже в первой декаде апреля. Товарная продукция по массе продуктовых органов, габитусе розетки листьев (головки, стеблей), окрас­ке, консистенции и вкусовым качествам соответствует техническим требованиям к товарной продукции Lactuca sativa L. Выводы. Подбор сортов салата посевного для конвейерного производства товарной продукции необходимо проводить с учетом разновидности соответствующего типа, группы спелости, сроков посева. Поступление свежей товарной продукции салата посевного к потребителю находится в прямой зависимости от сроков посева семян (ранневесенний, поздневесенний, летне-осенний и под зиму). | Purpose. To reveal the scientific bases of forming the conveyor production of commercial products of lettuce, Lactuca sativa L., varieties in the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine.Methods. Field research was conducted during 2015–2017 at the research field of the Department of Horticulture and Vegetable Growing of the Lviv National Agrarian University in accordance with the Methodology on Experimental Techniques in Vegetable and Melon Growing (2001) and Methods of Expertise of lettuce, Lactuca sativa L., varieties.Results. It is revealed that the soil and climatic conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine contri­bute to the optimal growth and development of all lettuce varieties of the corresponding types, as evidenced by the structure of conveyor receipt of fresh commodity products to the consumer (first decade of April – first decade of November). The shortest growing season was provided by lettuce varieties var. secalina ‘Zorepad, ‘Malakhit, ‘Dublianskyi’, which have the shortest period from seedlings to technical ripeness (21–42 days). Therefore, varieties of this variation occupy the lar­gest share in the conveyor production of commercial products, which, with early spring sowing in open ground (April 14–20), comes to the consumer in the first decade of May. Winter sowing (21.11) ensured the receipt of fresh produce in the first decade of April. Commercial products by mass of edible organs, shape of the rosette of leaves (heads, stems), color, consistency and taste qualities corresponds to the technical requirements for Lactuca sativa L.Conclusions. The selection of varieties of lettuce for the conveyor production of commercial products should be carried out taking into account the variety of the corresponding type, ripeness group, and timing of sowing. The receipt of fresh lettuce to the consumer is directly dependent on the timing of seeds sowing (early spring, late spring, summer-autumn and winter). | Мета. Розкрити наукові основи формування конвеєру виробництва товарної продукції сортів салату посівного Lactuca sativa L. в умовах Західного Лісостепу України. Методи. Польові дослідження проводили впродовж 2015–2017 рр. на дослідному полі кафедри садівництва та овочівництва Львівського національного аграрного університету відповідно до Методики дослідної справи в овочівництві та баштанництві (2001) та Методики проведення експертизи сортів салату посівного Lactuca sativa L. на відмінність, однорідність і стабільність (2007). Результати. ґрунтово-кліматичні умови Західного Лісостепу України сприяють оптимальному росту й розвитку рослин салату посівного всіх різновидів відповідних типів, про що свідчить структура конвеєрного надходження свіжої товарної продукції до споживача (перша декада квітня – перша декада листопада). Найкоротший період вегетації забезпечили сорти салату посівного var. secalina ‘Зорепад’, ‘Малахіт’, ‘Дублянський’, які мають найкоротший період від сходів до технічної стиглості – 21–42 доби. Тому сорти цієї різновидності займають найбільшу питому частку в конвеєрному виробництві товарної продукції, яка за ранньовесняних строків сівби у відкритому ґрунті (14.04–20.04) вже в першій декаді травня надходить до споживача. Сівба під зиму (21.11) забезпечила надходження свіжої продукції вже в першій декаді квітня. Товарна продукція за масою продуктових органів, габітусом розетки листків (головки, стебла), забарвленням, консистенцією та смаковими якостями відповідає технічним вимогам до товарної продукції Lactuca sativa L. Висновки. Підбір сортів салату посівного для конвеєрного виробництва товарної продукції необхідно проводити з урахуванням різновидності відповідного типу, групи стиглості, строків сівби. Надходження свіжої товарної продукції салату посівного до споживача перебуває у прямій залежності від строків сівби насіння (ранньовесняний, пізньовесняний, літньо-осінній та під зиму).

Purpose. Reveal varietal features of formation grain sorghum yield structure elements depending on inter-row spacing and fertilizing doses of nitrogen fertilizers. Methods. Laboratory, field, statistical. Results. Data on features of structural elements formation and productivity of grain sorghum in dependence on varietal characteristics, inter-row spacing and level of mineral nutrition are presen­ted. An important indicator for plant productivity formation is productive tillering, since grain sorghum, like most cereals, has the ability to tiller, which under favourable conditions allows forming up to 25–45% of yield on the side shoots. In our case, sowing of grain sorghum with sowing rate 190 thousand pcs./ha and inter-row spacing 35, 50 and 70 cm, respectively, we got the same plant nutrition area – 526 cm2; the distance between plants in the row is 15, 10.5 and 7.5 cm, respectively. The average number of grains per panicle in the sorghum hybrid ‘Lan 59’ according to the experiment was 866.9 grains, but the maximum values were observed with inter-row spacing 70 cm and fertilizers N60P60K60 + N40 – 1035.1 pcs. In hybrid ‘Brigga F1’, on the average in the experiment was 554.3 pcs. grains/panicle, and with inter-row spacing 70 cm and fertilizing by nitrogen fertilizers N20–60, respectively 595.7 – 602.4 pcs. We obtained similar indicators in hybrid ‘Burggo F1’ and fertilizing rate N60P60K60 + N40 – 961.7, but on average, in the experiment, the hybrid formed 858.6 pcs. grains/panicle. Mass of grain from one plant allows fully evaluate individual productivity of plants of studied hybrids. The best indicators of grain mass per plant were obtained with inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60. So, on average, in the experiment in hybrid ‘Lan 59’, 41.2 g of seeds were formed per one plant, in the hybrid ‘Brigga F1’ – 63.4 g, in the hybrid ‘Burggo F1’ – 64.0 g. The best weight parameters of 1000 seeds were obtained with the inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60, that is, ‘Lan 59’ – 37.3 g, ‘Brigga F1’ – 37.4 g, ‘Burggo F1’ – 30.2 g. Conclusions. Changes in inter-row spacing and level of mine­ral nutrition cause variability in formation of yield structural components of grain sorghum hybrids – productive tillering, number of panicles per hectare, number of grains per panicle, mass of grain per plant, mass of grain per panicle and mass of 1000 seeds, which determine individual productivity of plants.

Purpose. Reveal varietal features of formation grain sorghum yield structure elements depending on inter-row spacing and fertilizing doses of nitrogen fertilizers. Methods. Laboratory, field, statistical. Results. Data on features of structural elements formation and productivity of grain sorghum in dependence on varietal characteristics, inter-row spacing and level of mineral nutrition are presen­ted. An important indicator for plant productivity formation is productive tillering, since grain sorghum, like most cereals, has the ability to tiller, which under favourable conditions allows forming up to 25–45% of yield on the side shoots. In our case, sowing of grain sorghum with sowing rate 190 thousand pcs./ha and inter-row spacing 35, 50 and 70 cm, respectively, we got the same plant nutrition area – 526 cm2; the distance between plants in the row is 15, 10.5 and 7.5 cm, respectively. The average number of grains per panicle in the sorghum hybrid ‘Lan 59’ according to the experiment was 866.9 grains, but the maximum values were observed with inter-row spacing 70 cm and fertilizers N60P60K60 + N40 – 1035.1 pcs. In hybrid ‘Brigga F1’, on the average in the experiment was 554.3 pcs. grains/panicle, and with inter-row spacing 70 cm and fertilizing by nitrogen fertilizers N20–60, respectively 595.7 – 602.4 pcs. We obtained similar indicators in hybrid ‘Burggo F1’ and fertilizing rate N60P60K60 + N40 – 961.7, but on average, in the experiment, the hybrid formed 858.6 pcs. grains/panicle. Mass of grain from one plant allows fully evaluate individual productivity of plants of studied hybrids. The best indicators of grain mass per plant were obtained with inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60. So, on average, in the experiment in hybrid ‘Lan 59’, 41.2 g of seeds were formed per one plant, in the hybrid ‘Brigga F1’ – 63.4 g, in the hybrid ‘Burggo F1’ – 64.0 g. The best weight parameters of 1000 seeds were obtained with the inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60, that is, ‘Lan 59’ – 37.3 g, ‘Brigga F1’ – 37.4 g, ‘Burggo F1’ – 30.2 g. Conclusions. Changes in inter-row spacing and level of mine­ral nutrition cause variability in formation of yield structural components of grain sorghum hybrids – productive tillering, number of panicles per hectare, number of grains per panicle, mass of grain per plant, mass of grain per panicle and mass of 1000 seeds, which determine individual productivity of plants.

Цель. Установить сортовые особенности формирования элементов структуры урожая сорго зернового в зависимости от ширины междурядий и норм удобрения азотными удобрениями. Методы. Лабораторный, полевой, статистический. Результаты. Приведены данные об особенностях формирования элементов структуры и урожайности сорго зернового в зависимости от сортовых особенностей, ширины междурядий и уровня минерального питания. Сорго зерновое, как и большинство злаковых культур имеет свойство куститься, что при благоприятных условиях позволяет формировать на боковых побегах до 25–45% урожая. При посеве сорго зернового с нормой высева 190 тыс. шт./га и шириной междурядий 35, 50 и 70 см соответственно получили одинаковую площадь питания растений – 526 см2, расстояние между растениями в рядке составляло 15, 10,5 и 7,5 см соответственно. В среднем по опыту у гибрида сорго ‘Лан 59’ формировалось 866,9 зерен на метёлку, а вот максимальные показатели отмечались при ширине междурядий 70 см и удобрения Фон (к) + N40 – 1035,1 шт. У гибрида ‘Brigga F1’ в среднем по опыту было 554,3 шт. зерен на метёлку, а при ширине междурядий 70 см и удобрения азотными удобрениями N20–60 595,7–602,4 шт. соответственно. Аналогичные показатели были получены и у гибрида ‘Burggo 1’ при норме удобрения Фон (к) + N40 – 961,7, а в среднем по опыту гибрид формировал 858,6 шт. зерен на метёлку. Масса зерна с одного растения позволяет в полной мере оценить индивидуальную продуктивность растений исследуемых гибридов. Наилучшие показатели массы зерна с растения были получены при ширине междурядий 50 см и норме удобрения Фон (к) + N60. Так, в среднем по опыту у гибрида ‘Лан 59’ формировалось 41,2 г семян на одном растении, у гибрида ‘Brigga F1’ – 63,4, ‘Burggo F1’ – 64,0. Наилучшие показатели массы 1000 семян были получены при ширине междурядий 50 см и норме удобрения Фон (к) + N60, а именно у ‘Лан 59’ – 37,3, ‘Brigga F1’ – 37,4, ‘Burggo F1’ – 30,2 г. Выводы. Изменение ширины междурядий и уровня минерального питания обуславливают изменения в формировании структурных компонентов урожайности гибридов сорго зернового – продуктивной кустистости, количества метёлок на одном гектаре, количество зерен в метёлке, массы зерна с растения, с метёлки и массы 1000 семян, которые определяют индивидуальную продуктивность растений | Мета. Встановити сортові особливості формування елементів структури врожаю сорго зернового залежно від ширини міжрядь та норм удобрення азотними добривами. Методи. Лабораторний, польовий, статистичний. Результати. Наведені дані щодо особливостей формування елементів структури та врожайності сорго зернового залежно від сор­тових особливостей, ширини міжрядь та рівня мінерального живлення. Сорго зернове, як і більшість злакових культур має властивість кущитись, що за сприятливих умов дозволяє формувати на бічних пагонах до 25–45% врожаю. За сівби сорго зернового з нормою висіву 190 тис. шт./га та шириною міжрядь 35, 50 та 70 см відповідно отримали однакову площу живлення рослин – 526 см2, відстань між рослинами в рядку становила 15, 10,5 та 7,5 см відповідно. У середньому по досліду в гібриду сорго ‘Лан 59’ формувалось 866,9 зерен на волоть, а от максимальні показники відмічались за ширини міжрядь 70 см та удобрення Фон (к) + N40 – 1035,1 шт. У гібриду ‘Brigga F1’ в середньому по досліду було 554,3 шт. зерен на волоть, а за ширини міжрядь 70 см та удобрення азотними добривами N20–60 595,7–602,4 шт. відповідно. Аналогічні показники було отримано і в гібриду ‘Burggo F1’ за норми удобрення Фон (к) + N40 – 961,7, а в середньому по досліду гібрид формував 858,6 шт. зерен на волоть. Маса зерна з однієї рослини дозволяє пов­ною мірою оцінити індивідуальну продуктивність рослин досліджуваних гібридів. Найкращі показники маси зерна з рослини були отримані за ширини міжрядь 50 см і норми удобрення Фон (к) + N60. Так, у середньому по досліду в гібриду ‘Лан 59’ формувалось 41,2 г насінин на одній рослині, у гібрида ‘Brigga F1’ – 63,4, у гібрида ‘Burggo F1’ – 64,0. Найкращі показники маси 1000 насінин були отримані за ширини міжрядь 50 см і норми удобрення Фон (к) + N60, а саме у ‘Лан 59’ –37,3, ‘Brigga F1’ – 37,4, ‘Burggo F1’ 30,2г. Висновки.Зміна ширини міжрядь і рівня мінерального живлення зумовлюють зміни у формуванні структурних компонентів урожайності гібридів сорго зернового – продуктивної кущистості, кількості волотей на одному гектарі, кількості зерен у волоті, маси зерна з рослини, з волоті та маси 1000 насінин, які визначають індивідуальну продуктивність рослин. | Purpose. Reveal varietal features of formation grain sorghum yield structure elements depending on inter-row spacing and fertilizing doses of nitrogen fertilizers.Methods. Laboratory, field, statistical. Results. Data on features of structural elements formation and productivity of grain sorghum in dependence on varietal characteristics, inter-row spacing and level of mineral nutrition are presen­ted. An important indicator for plant productivity formation is productive tillering, since grain sorghum, like most cereals, has the ability to tiller, which under favourable conditions allows forming up to 25–45% of yield on the side shoots. In our case, sowing of grain sorghum with sowing rate 190 thousand pcs./ha and inter-row spacing 35, 50 and 70 cm, respectively, we got the same plant nutrition area – 526 cm2; the distance between plants in the row is 15, 10.5 and 7.5 cm, respectively. The average number of grains per panicle in the sorghum hybrid ‘Lan 59’ according to the experiment was 866.9 grains, but the maximum values were observed with inter-row spacing 70 cm and fertilizers N60P60K60 + N40 – 1035.1 pcs. In hybrid ‘Brigga F1’, on the average in the experiment was 554.3 pcs. grains/panicle, and with inter-row spacing 70 cm and fertilizing by nitrogen fertilizers N20–60, respectively 595.7 – 602.4 pcs. We obtained similar indicators in hybrid ‘Burggo F1’ and fertilizing rate N60P60K60 + N40 – 961.7, but on average, in the experiment, the hybrid formed 858.6 pcs. grains/panicle. Mass of grain from one plant allows fully evaluate individual productivity of plants of studied hybrids. The best indicators of grain mass per plant were obtained with inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60. So, on average, in the experiment in hybrid ‘Lan 59’, 41.2 g of seeds were formed per one plant, in the hybrid ‘Brigga F1’ – 63.4 g, in the hybrid ‘Burggo F1’ – 64.0 g. The best weight parameters of 1000 seeds were obtained with the inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60, that is, ‘Lan 59’ – 37.3 g, ‘Brigga F1’ – 37.4 g, ‘Burggo F1’ – 30.2 g. Conclusions. Changes in inter-row spacing and level of mine­ral nutrition cause variability in formation of yield structural components of grain sorghum hybrids – productive tillering, number of panicles per hectare, number of grains per panicle, mass of grain per plant, mass of grain per panicle and mass of 1000 seeds, which determine individual productivity of plants.

Purpose. To reveal the nature of the inheritance of apricot color of the ray flowers of the sunflower and the type of interaction of genes causing different colors. Methods. Field experiment, genetic analysis. The statistical validity of the results was evaluated using Pearson’s criterion. Results. We conducted crosses of the ‘KG13’ line as the source of the sign of apricot color with sunflower lines that had yellow, orange and lemon colors of the ray flowers. In the first generation, from crossing the ‘KG13’ line with five lines, which had a yellow color, only a yellow color of ray flowers was observed. In the second generation, a 3 : 1 split was observed: three-quarters with yellow flowers and one with apricot flowers. Line ‘KG13’ was crossed with three lines (‘HA298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), which had an orange color of flowers. In the first generation, orange flowers were observed; in the second gene­ration, splitting was recorded: three-quarters of offsprings with orange-colored flowers and one-quarter with apricot flowers. The line ‘KG13’ was crossed with ‘KG107’ and ‘ZL678’, which had lemon-colored flowers. The resulting plants of the first generation had a yellow coloration of ray flowers. In the second generation, five classes of plants by coloration of ray flowers were obtained: yellow, orange, apricot, lemon, lemon-apricot in the ratio 6 : 4 : 3 : 2 : 1. According to these data, the genes of lemon and apricot color have a complementary effect, the homozygous state of orange allele is epistatic to the recessive homozygote of the lemon-colored gene. The ‘KG108’ line with a combination of genes responsible for apricot and light yellow color has its own light apricot color and in crossings with a yellow colored line in the second generation gives splitting in the ratio 9 : 3 : 3 : 1. Conclusions. It was revealed that the apricot color of the ray flowers of the sunflower line ‘KG13’ is due to the homozygous state of the allele of the same gene whose second allele causes an orange color in the lines ‘NA298’, ‘SL2966’ and ‘LD72/3’. The complementary action of alleles responsible for apricot and lemon, as well as apricot and light yellow coloration of ray flowers was determined. A case of epistasis of homozygotes along the allele controlling the orange color over the recessive homozygote of the gene, which is controlled by the lemon color in the crossing combination ‘ZL678’ / ‘KG13’, was revealed.

Цель. Установить характер наследования абрикосовой окраски краевых цветков подсолнечника и типы взаимодействия генов, обусловливающих различные типы окраски. Методы. Полевой опыт, генетический анализ. Статистическую достоверность результатов оценивали с помощью критерия Пирсона. Результаты. Проведено скрещивание линии ‘КГ13’, источника признака абрикосовой окраски, с линиями подсолнечника, которые имеют желтую, оранжевую и лимонную окраску краевых цветков. В первом гибридном поколении от скрещивания ‘КГ13’ с пятью линиями, которые имели желтый цвет, наблюдали только желтую окраску краевых цветков. Во втором гиб­ридном поколении получено расщепление потомков на два класса – с желтой и с абрикосовой окраской цветков, в соотношении 3 : 1. Линия ‘КГ13’ была скрещена с тремя линиями (’НА298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), которые имели оранжевую окраску цветков. В первом поколении наблюдали оранжевую окраску цветков, во втором – зафиксировано расщепление: три четверти потомков с оранжевой окрас­кой цветков к одной четверти с абрикосовой. Линия ‘КГ13’ была скрещена с ‘КГ107’ и ‘ЗЛ678’, которые имели лимонную окраску цветков. Полученные растения первого поколения имели желтую окраску краевых цветков. Во втором поколении получено пять классов растений по окраске краевых цветков: желтые, оранжевые, абрикосовые, лимонные, лимонно-абрикосовые в соотношении 6 : 4 : 3 : 2 : 1. По этому расщеплению аллели лимонной и абрикосовой окраски имеют комплементарное действие, гомозиготное состояние оранжевого аллеля епистатирует над рецессивной гомозиготой гена лимонной окраски. Линия ‘КГ108’ с сочетанием генов, обусловливающих абрикосовый и светло-желтый цвет, имеет светло-абрикосовую окраску и в скрещиваниях во втором поколении дает расщепление в соотношении 9 : 3 : 3 : 1. Выводы. Абрикосовая окраска краевых цветков линии подсолнечника ‘КГ13’ обусловлена гомозиготным состоянием аллеля того же гена, второй аллель которого вызывает оранжевый цвет у линий ‘НА298’, ‘SL2966’ и ‘LD72/3’. Установлено комплементарное действие аллелей, обусловливающих абрикосовую и лимонную, а также абрикосовую и светло-желтую окраску краевых цветков. Выявлен случай эпистаза гомозиготы по аллелю оранжевого цвета над рецессивным состоянием гена, который вызывает лимонную окраску в комбинации скрещивания ‘ЗЛ678’ / ‘КГ13’. | Мета. Установити характер успадкування абрикосового забарвлення крайових квіток соняшнику та типи взаємодії генів, що зумовлюють різні типи забарвлення. Методи. Польовий дослід, генетичний аналіз. Статистичну достовірність результатів оцінювали за допомогою критерія Пірсона. Результати. Проведено схрещування лінії ‘КГ13’, джерела ознаки абрикосового забарвлення, з лініями соняшнику, які мають жовте, оранжеве та лимонне забарвлення крайових квіток. У першому гібридному поколінні від схрещування ‘КГ13’ із п’ятьма лініями, які мали жовтий колір, спостерігали лише жовте забарвлення крайових квіток. У другому гібридному поколінні отримано розщеплення нащадків на два класи – із жовтим та з абрикосовим забарвленням квіток, у співвідношенні 3 : 1. Лінія ‘КГ13’ була схрещена з трьома лініями (‘НА298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), які мали оранжеве забарвлення квіток. У першому поколінні спостерігали оранжеве забарвлення квіток, у другому – зафіксовано розщеплення: три чверті нащадків з оранжевим забарвленням квіток до однієї чверті з абрикосовим. Лінія ‘КГ13’ була схрещена з ‘КГ107’ та ‘ЗЛ678’, які мали лимонне забарвлення квіток. Отримані рослини першого покоління мали жовте забарвлення крайових квіток. У другому поколінні отримано п’ять класів рослин за забарвленням крайових квіток: жовті, оранжеві, абрикосові, лимонні, лимонно-абрикосові у співвідношенні 6 : 4 : 3 : 2 : 1. За цим розщепленням алелі лимонного та абрикосового забарвлення мають комплементарну дію, гомозиготний стан оранжевого алеля епістатує над рецесивною гомозиготою гена лимонного забарвлення. Лінія ‘КГ108’ з поєднанням генів, що зумовлюють абрикосовий та світло-жовтий колір, має світло-абрикосове забарвлення і в схрещуваннях у другому поколінні дає розщеплення у співвідношенні 9 : 3 : 3 : 1. Висновки. Абрикосове забарвлення крайових квіток лінії соняшнику ‘КГ13’ зумовлено гомозиготним станом алелю того ж самого гена, другий алель якого спричинює оранжевий колір у ліній ‘НА298’, ‘SL2966’ та ‘LD72/3’. Установлено комплементарну дію алелів, що зумовлюють абрикосове й лимонне, а також абрикосове та світло-жовте забарвлення крайових квіток. Виявлено випадок епістазу гомозиготи за алелем оранжевого забарвлення над рецесивним станом гена, який зумовлює лимонне забарвлення в комбінації схрещування ‘ЗЛ678’ / ‘КГ13’. | Purpose. To reveal the nature of the inheritance of apricot color of the ray flowers of the sunflower and the type of interaction of genes causing different colors. Methods. Field experiment, genetic analysis. The statistical validity of the results was evaluated using Pearson’s criterion. Results. We conducted crosses of the ‘KG13’ line as the source of the sign of apricot color with sunflower lines that had yellow, orange and lemon colors of the ray flowers. In the first generation, from crossing the ‘KG13’ line with five lines, which had a yellow color, only a yellow color of ray flowers was observed. In the second generation, a 3 : 1 split was observed: three-quarters with yellow flowers and one with apricot flowers. Line ‘KG13’ was crossed with three lines (‘HA298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), which had an orange color of flowers. In the first generation, orange flowers were observed; in the second gene­ration, splitting was recorded: three-quarters of offsprings with orange-colored flowers and one-quarter with apricot flowers. The line ‘KG13’ was crossed with ‘KG107’ and ‘ZL678’, which had lemon-colored flowers. The resulting plants of the first generation had a yellow coloration of ray flowers. In the second generation, five classes of plants by coloration of ray flowers were obtained: yellow, orange, apricot, lemon, lemon-apricot in the ratio 6 : 4 : 3 : 2 : 1. According to these data, the genes of lemon and apricot color have a complementary effect, the homozygous state of orange allele is epistatic to the recessive homozygote of the lemon-colored gene. The ‘KG108’ line with a combination of genes responsible for apricot and light yellow color has its own light apricot color and in crossings with a yellow colored line in the second generation gives splitting in the ratio 9 : 3 : 3 : 1. Conclusions. It was revealed that the apricot color of the ray flowers of the sunflower line ‘KG13’ is due to the homozygous state of the allele of the same gene whose second allele causes an orange color in the lines ‘NA298’, ‘SL2966’ and ‘LD72/3’. The complementary action of alleles responsible for apricot and lemon, as well as apricot and light yellow coloration of ray flowers was determined. A case of epistasis of homozygotes along the allele controlling the orange color over the recessive homozygote of the gene, which is controlled by the lemon color in the crossing combination ‘ZL678’ / ‘KG13’, was revealed.

Purpose. To reveal the nature of the inheritance of apricot color of the ray flowers of the sunflower and the type of interaction of genes causing different colors. Methods. Field experiment, genetic analysis. The statistical validity of the results was evaluated using Pearson’s criterion. Results. We conducted crosses of the ‘KG13’ line as the source of the sign of apricot color with sunflower lines that had yellow, orange and lemon colors of the ray flowers. In the first generation, from crossing the ‘KG13’ line with five lines, which had a yellow color, only a yellow color of ray flowers was observed. In the second generation, a 3 : 1 split was observed: three-quarters with yellow flowers and one with apricot flowers. Line ‘KG13’ was crossed with three lines (‘HA298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), which had an orange color of flowers. In the first generation, orange flowers were observed; in the second gene­ration, splitting was recorded: three-quarters of offsprings with orange-colored flowers and one-quarter with apricot flowers. The line ‘KG13’ was crossed with ‘KG107’ and ‘ZL678’, which had lemon-colored flowers. The resulting plants of the first generation had a yellow coloration of ray flowers. In the second generation, five classes of plants by coloration of ray flowers were obtained: yellow, orange, apricot, lemon, lemon-apricot in the ratio 6 : 4 : 3 : 2 : 1. According to these data, the genes of lemon and apricot color have a complementary effect, the homozygous state of orange allele is epistatic to the recessive homozygote of the lemon-colored gene. The ‘KG108’ line with a combination of genes responsible for apricot and light yellow color has its own light apricot color and in crossings with a yellow colored line in the second generation gives splitting in the ratio 9 : 3 : 3 : 1. Conclusions. It was revealed that the apricot color of the ray flowers of the sunflower line ‘KG13’ is due to the homozygous state of the allele of the same gene whose second allele causes an orange color in the lines ‘NA298’, ‘SL2966’ and ‘LD72/3’. The complementary action of alleles responsible for apricot and lemon, as well as apricot and light yellow coloration of ray flowers was determined. A case of epistasis of homozygotes along the allele controlling the orange color over the recessive homozygote of the gene, which is controlled by the lemon color in the crossing combination ‘ZL678’ / ‘KG13’, was revealed.

Purpose. Identify the peculiarities of the growth and development of plants, formation of productivity of sweet sorghum hybrids for different widths of row spacing, crops density and the use of the growth stimulant Vympel 2 in the zone of the Forest-Steppe Ukraine. Methods. The study used hybrids ‘Dovista’ and ‘Huliver’. The width of the row spacing was 45 and 70 cm for the density of the crops: 150 thousand pcs/ha, 200 thousand pcs/ha, 250 thousand pcs/ha. Sorghum seed treatment was carried out using Vympel 2 (0.5 l/t) growth stimulant and its additional foliar application in the tillering stage of the crop (0.5 l/ha). Results. Studies have revealed that the ‘Dovista’ hybrid has a significant potential for productivity due to a longer growing season. At different widths of row spacing and density of plants standing, the hybrid ‘Dovista’ yield exceeded the average by 3.6 t/ha of‘Huliver’ hybrid. The yield increase at the level of 7.3–13.0 t/ha was obtained in the variant of application of growth stimulant Vympel 2 at 45 cm of row spacing and changes in sowing rates from 150 to 250 thousand pcs/ha. Similar variants of experiment at 70 cm of width of row spacing ensured collection of vegetative mass of sweet sorghum at 6.7–12.6 t/ha more than in cont­rol variants. The growth stimulant Vympel 2 increased the accumulation of dry matter in ‘Dovista’ hybrid with a row spacing of 45 cm and various seeding rates by 1.3–4.3 t/ha, whereas with a row spacing of 70 cm – by 1.2–3.5 t/ha. In the ‘Huliver’ hybrid in similar experiments, an increase in dry matter was obtained at the level of 1.7–3.9 t/ha, and the application of the growth regulator ensured the collection of dry matter of sweet sorghum by 1.3–3.0 t/ha above the control variants. Total sugar content in the variants of the experiment was biased. Application of seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) followed by foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) increased the content of total sugars by 0.15, but this slight deviation was within the experimental margin. Conclusions. The highest yield of green mass at a density of 250 thousand plants per hectare and seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) + foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) provided the ‘Dovista’ hybrid – 98.8 t/ha, which is 5.3 t/ha more than in the ‘Huliver’ hybrid for the width of the row spacing of 45 cm. In the phase of physiological maturity of the grain, the content of total sugars in sweet sorghum was, on average, at the level of 15.0%, in the ‘Dovista’ hybrid – 15.4%, in the ‘Huliver’ hybrid – 14.7%.

Purpose. Identify the peculiarities of the growth and development of plants, formation of productivity of sweet sorghum hybrids for different widths of row spacing, crops density and the use of the growth stimulant Vympel 2 in the zone of the Forest-Steppe Ukraine. Methods. The study used hybrids ‘Dovista’ and ‘Huliver’. The width of the row spacing was 45 and 70 cm for the density of the crops: 150 thousand pcs/ha, 200 thousand pcs/ha, 250 thousand pcs/ha. Sorghum seed treatment was carried out using Vympel 2 (0.5 l/t) growth stimulant and its additional foliar application in the tillering stage of the crop (0.5 l/ha). Results. Studies have revealed that the ‘Dovista’ hybrid has a significant potential for productivity due to a longer growing season. At different widths of row spacing and density of plants standing, the hybrid ‘Dovista’ yield exceeded the average by 3.6 t/ha of‘Huliver’ hybrid. The yield increase at the level of 7.3–13.0 t/ha was obtained in the variant of application of growth stimulant Vympel 2 at 45 cm of row spacing and changes in sowing rates from 150 to 250 thousand pcs/ha. Similar variants of experiment at 70 cm of width of row spacing ensured collection of vegetative mass of sweet sorghum at 6.7–12.6 t/ha more than in cont­rol variants. The growth stimulant Vympel 2 increased the accumulation of dry matter in ‘Dovista’ hybrid with a row spacing of 45 cm and various seeding rates by 1.3–4.3 t/ha, whereas with a row spacing of 70 cm – by 1.2–3.5 t/ha. In the ‘Huliver’ hybrid in similar experiments, an increase in dry matter was obtained at the level of 1.7–3.9 t/ha, and the application of the growth regulator ensured the collection of dry matter of sweet sorghum by 1.3–3.0 t/ha above the control variants. Total sugar content in the variants of the experiment was biased. Application of seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) followed by foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) increased the content of total sugars by 0.15, but this slight deviation was within the experimental margin. Conclusions. The highest yield of green mass at a density of 250 thousand plants per hectare and seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) + foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) provided the ‘Dovista’ hybrid – 98.8 t/ha, which is 5.3 t/ha more than in the ‘Huliver’ hybrid for the width of the row spacing of 45 cm. In the phase of physiological maturity of the grain, the content of total sugars in sweet sorghum was, on average, at the level of 15.0%, in the ‘Dovista’ hybrid – 15.4%, in the ‘Huliver’ hybrid – 14.7%.

Purpose. Identify the peculiarities of the growth and development of plants, formation of productivity of sweet sorghum hybrids for different widths of row spacing, crops density and the use of the growth stimulant Vympel 2 in the zone of the Forest-Steppe Ukraine. Methods. The study used hybrids ‘Dovista’ and ‘Huliver’. The width of the row spacing was 45 and 70 cm for the density of the crops: 150 thousand pcs/ha, 200 thousand pcs/ha, 250 thousand pcs/ha. Sorghum seed treatment was carried out using Vympel 2 (0.5 l/t) growth stimulant and its additional foliar application in the tillering stage of the crop (0.5 l/ha). Results. Studies have revealed that the ‘Dovista’ hybrid has a significant potential for productivity due to a longer growing season. At different widths of row spacing and density of plants standing, the hybrid ‘Dovista’ yield exceeded the average by 3.6 t/ha of‘Huliver’ hybrid. The yield increase at the level of 7.3–13.0 t/ha was obtained in the variant of application of growth stimulant Vympel 2 at 45 cm of row spacing and changes in sowing rates from 150 to 250 thousand pcs/ha. Similar variants of experiment at 70 cm of width of row spacing ensured collection of vegetative mass of sweet sorghum at 6.7–12.6 t/ha more than in cont­rol variants. The growth stimulant Vympel 2 increased the accumulation of dry matter in ‘Dovista’ hybrid with a row spacing of 45 cm and various seeding rates by 1.3–4.3 t/ha, whereas with a row spacing of 70 cm – by 1.2–3.5 t/ha. In the ‘Huliver’ hybrid in similar experiments, an increase in dry matter was obtained at the level of 1.7–3.9 t/ha, and the application of the growth regulator ensured the collection of dry matter of sweet sorghum by 1.3–3.0 t/ha above the control variants. Total sugar content in the variants of the experiment was biased. Application of seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) followed by foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) increased the content of total sugars by 0.15, but this slight deviation was within the experimental margin. Conclusions. The highest yield of green mass at a density of 250 thousand plants per hectare and seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) + foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) provided the ‘Dovista’ hybrid – 98.8 t/ha, which is 5.3 t/ha more than in the ‘Huliver’ hybrid for the width of the row spacing of 45 cm. In the phase of physiological maturity of the grain, the content of total sugars in sweet sorghum was, on average, at the level of 15.0%, in the ‘Dovista’ hybrid – 15.4%, in the ‘Huliver’ hybrid – 14.7%. | Цель. Выявить особенности роста и развития растений и формирования продуктивности гибридов сорго сахарного при разной ширине междурядий, густоте посевов и применении регулятора роста Вымпел 2 в зоне Лесостепи Украины. Методы. В исследовании сеяли гибриды сорго ‘Довіста’ и ‘Гулівер’. Ширина междурядий составляла 45 и 70 см при густоте растений в посевах 150, 200 и 250 тыс. шт./га. Проводили допосевную обработку семян сорго стимулятором роста Вымпел 2 (0,5 л/т), а также применяли его в фазе кущения (0,5 л/га) культуры. Результаты. Установлено, что гибрид ‘Довіста’ имеет значительный потенциал продуктивности благодаря более длительному вегетационному периоду. В частности, в среднем по опыту при разной ширине междурядий и густоте стояния растений по урожайности он превышал гибрид ‘Гулівер’ на 3,6 т/га. В варианте применения стимулятора роста Вымпел 2 при ширине междурядий 45 см и изменении норм высева от 150 до 250 тыс. шт./га получили прирост урожая на уровне 7,3–13,0 т/га. Аналогичные варианты опыта при ширине междурядий 70 см обеспечили сбор вегетативной массы сорго сахарного на 6,7–12,6 т/га больше конт­рольных вариантов. Стимулятор роста Вымпел 2 увеличивал накопление сухого вещества у гибрида ‘Довіста’ при ширине междурядий 45 см и разных нормах высева на 1,3–4,3 т/га, тогда как при ширине междурядий 70 см – на 1,2–3,5 т/га. У гибрида ‘Гулівер’ в аналогичных вариантах опыта получен прирост сухого вещества на уровне 1,7–3,9 т/га, а применение регулятора роста обеспечило сбор сухого вещества на 1,3–3,0 т/га больше контрольных вариантов. Содержание общих сахаров в вариантах опыта имел тенденциозный характер. Применение обработки семян стимулятором роста Вымпел 2 (0,5 л/т) с последующим внекорневым использованием в фазе кущения (0,5 л/га) повысило содержание общих сахаров на 0,15%, что, однако, было в пределах погрешности опыта. Выводы. Наивысшую урожайность зеленой массы при густоте 250 тыс. растений на гектар и применении стимулятора роста Вымпел 2 обеспечил гибрид ‘Довіста’ – 98,8 т/га, что на 5,3 т/га больше, чем у гибрида ‘Гулівер’ при ширине междурядий 45 см. В фазе физиологической спелости зерна содержание общих сахаров в стеблях сорго сахарного в среднем по опыту было на уровне 15,0%, в том числе у гибрида ‘Довіста’ – 15,4%, ‘Гулівер’ – 14,7%. | Мета. Виявити особливості росту й розвитку рослин та формування продуктивності гібридів сорго цукрового за різної ширини міжрядь, густоти посівів та застосування регулятора росту Вимпел 2 у зоні Лісостепу України. Методи. У дослідженні висівали гібриди сорго ‘Довіста’ та ‘Гулівер’. Ширина міжрядь становила 45 та 70 см за густоти рослин у посівах 150, 200 та 250 тис. шт./га. Проводили допосівну обробку насіння сорго стимулятором росту Вимпел 2 (0,5 л/т) та позакоренево його застосовували у фазі кущення (0,5 л/га) культури. Результати. Установлено, що гібрид ‘Довіста’ має значний потенціал продуктивності завдяки тривалішому вегетаційному періоду. Зокрема, у середньому по досліду за різної ширини міжрядь та густоти стояння рослин за врожайністю він перевищував гібрид ‘Гулівер’ на 3,6 т/га. У варіанті застосування стимулятора росту Вимпел 2 за ширини міжрядь 45 см та зміни норм висіву від 150 до 250 тис. шт./га отримали приріст урожаю на рівні 7,3–13,0 т/га. Аналогічні варіанти досліду за ширини міжрядь 70 см забезпечили збір вегетативної маси сорго цукрового на 6,7–12,6 т/га більше контрольних варіантів. Стимулятор росту Вимпел 2 збільшував накопичення сухої речовини в гібрида ‘Довіста’ за ширини міжрядь 45 см та різних норм висіву на 1,3–4,3 т/га, тоді як за ширини міжрядь 70 см – на 1,2–3,5 т/га. У гібрида ‘Гулівер’ в аналогічних варіантах досліду отримано приріст сухої речовини на рівні 1,7–3,9 т/га, а застосування регулятора росту забезпечило збір сухої речовини на 1,3–3,0 т/га більше контрольних варіантів. Уміст загальних цукрів у варіантах досліду мав тенденційний характер. Застосування обробки насіння стимулятором росту Вимпел 2 (0,5 л/т) з подальшим позакореневим використанням у фазі кущення (0,5 л/га) підвищило вміст загальних цукрів на 0,15%, що, проте, було в межах похибки досліду. Висновки. Найвищу врожайність зеленої маси за густоти 250 тис. рослин на гектарі та застосування стимулятора росту Вимпел 2 забезпечив гібрид ‘Довіста’ – 98,8 т/га, що на 5,3 т/га більше, ніж у гібрида ‘Гулівер’ за ширини міжрядь 45 см. У фазі фізіологічної стиглості зерна вміст загальних цукрів у стеблах сорго цукрового в середньому по досліду був на рівні 15,0%, зокрема в гібрида ‘Довіста’ – 15,4%, ‘Гулівер’ – 14,7%.

Мета. Вивчення адаптивності сучасних сортів пшениці озимої за екологічними параметрами та встановлення рівня їхньої врожайності залежно від погодних умов року, системи основного удобрення та рівня азотного живлення. Методи. Польовий, статистично-математичний аналіз. Результати. Наведено результати досліджень протягом 2016–2018 рр. показників екологічної пластичності, гомеостатичності та стабільності врожайності сучасних сортів пшениці озимої залежно від доз азотного підживлення на фоні основного внесення N30P30K30 в умовах Східного Лісостепу України. Встановлено специфічну реакцію сортів на дози прикореневого азотного підживлення залежно від розвитку посівів восени, часу відновлення весняної вегетації рослин та погодних умов протягом весняно-літнього періоду. Для досліджуваних сортів визначено показники гомеостатичності (Hom), що дало можливість оцінити сорти за їхньою придатністю для вирощування в умовах регіону. Оцінка агрономічної стабільності досліджуваних сортів пшениці озимої показала високий рівень реалізації потенціалу їхньої врожайності, який на контрольних варіантах (без удобрення) становив 86,7%. У варіантах прикореневого азотного підживлення рослин у фазу весняного кущіння (N20, N40, N60) цей показник змінювався від 85,6 до 87,4%. Висновки. Найвищу врожайність (5,77–7,01 т/га) забезпечив сорт ‘Епоха одеська’ з позитивним генотиповим ефектом (0,16–0,43 т/га). Сорти ‘Епоха одеська’ та ‘Статна’ можна вважати інтенсивними, оскільки за роки досліджень мали вищу врожайність та сильно виражену реакцію на умови вирощування. За роки досліджень на всіх варіантах удобрення сорт ‘Смуглянка’ виявився найціннішим за показниками найменшого коливання врожайності (0,46–0,61 т/га) й коефіцієнта варіації (V = 3,8–5,2%), мав найвищі значення гомеостатичності (Hom = 11,57–15,93) та агрономічної стабільності реалізації потенціалу продуктивності (As = 94,8–96,2%). При цьому застосування різних доз азоту не впливало на прояв стабільності цього сорту. Отже, сорт ‘Смуглянка’ виявився стабільнішим та економічно цінним порівняно з сортами ‘Епоха одеська’ та ‘Статна’, які мали потенційно вищу продуктивність, але з великим її коливанням.

An attempt has been made to study the effect of elevated temperature on soil hydrothermal regimes and winter wheat growth under simulated warming in temperature gradient tunnel (TGT). Results showed that bulk density (BDs) of 0, 0.9, and 2.5 °C were significantly different whereas BDs of 2.8 and 3.5 °C were not significantly different. Water filled pore space (WFPS) was maximum at 3.5 °C temperature rise and varied between 43.80 and 98.55%. Soil surface temperature (ST) at different dates of sowing increased with rise in sensor temperature and highest ST was observed at S5 sensors (3.5 °C temperature rise). Temperature and its difference were high for the top soil, and were stable for the deep soil. Photosynthesis rate (μmol CO₂ m⁻² s⁻¹) of wheat was lower at higher temperature in different growth stages of wheat. In wheat, stomatal conductance declined from 0.67 to 0.44 mol m⁻² s⁻¹ with temperature rise. Stomatal conductance decreased with increase in soil temperature and gravimetric soil moisture content (SWC). In TGT, 0 °C temperature rise showed highest root weight density (RWD) (5.95 mg cm⁻³); whereas, 2.8 and 3.5 °C showed lowest RWD (4.90 mg cm⁻³). Harvest index was maximum (0.37) with 0 °C temperature rise, and it decreased with increase in temperature, which indicated that both grain and shoot biomass decreased with increase in temperature. Intensive studies are needed to quantify the soil hydrothermal regimes inside TGT along with the crop growth parameters.

Purpose. To determine the growing factors impact the economically valuable characteristics of new soft winter wheat varieties.Methods. Field, biochemical methods, ANOVA.Results. The influence of the growing zone, the growing season conditions and the genotype of the soft winter wheat varieties on yield, protein and gluten content were determined. The conditions of the growing zone have the greatest influence on studied varieties yield – 73%. On average, for 2020–2021, the maximum yield was obtained in the Forest-Steppe zone – 6.23–8.39 t/ha. In the Forest zone, the yield of studied soft winter wheat varieties was 5.31–7.02 t/ha. For the Steppe zone, the yield was within 5.16–6.63 t/ha. It was determined that varieties which showed low yield in the Forrest zone were characterized by higher yield in the Steppe zone. It was found that the growing zone (49%) and growing season (42%) conditions have the greatest effect on the protein content in grain of studied varieties. It was determined that variety ‘MANDARIN’ was characterized by the highest protein content in all growing zones (14.5–16.4%). In the Steppe and Forest-Steppe zones, high protein content was identified in grain of wheat varieties ‘Tata Mata’ (13.6–14.3%), ‘Eneida’ (13.6–14.3%) and ‘Novator’ (14.2 and 13.2%), in the Forest zone – in grain of varieties ‘Vahoma’ and ‘Eneida’ – 13.4% each. It was found that the growing zone conditions impacted gluten content in grain of studied wheat varieties by 64%, the influence of the growing season conditions was 28%. The effect of variety genotype on protein and gluten content was 5 and 4%, respectively. The grain of soft winter wheat varieties ‘MANDARIN’ and ‘Eneida’ contained the largest amount of gluten in all growing zones (27.7–31.8% and 27.3–30.3%). For the Steppe and Forest-Steppe zones, a high gluten content was found in grains of varieties ‘Illusion’ (28.4 and 30.8%) and ‘Tata Mata’ (27.8 and 29.8%).Conclusions. It was found that growing zone conditions of soft winter wheat varieties (73%) and the interaction of factors zone × year (21%) impacted the yield significantly. The growing zone conditions (49 and 64%), growing season conditions (21 and 28%) and genotype of variety (5 and 4%, respectively) had a significant influence on protein and gluten content. Therefore, a significant influence of growing zone conditions on the productivity indicators of soft winter wheat determines the need to select varieties in order to obtain a high yield, taking into account the soil and climatic zone | Мета. Визначити вплив факторів вирощування на господарсько-цінні характеристики нових сортів пшениці м’якої озимої.Методи. Польовий, біохімічні методи аналізу та дисперсійний аналіз.Результати. Встановлено частки впливу умов зони вирощування, вегетаційного періоду року та генотипу на врожайність, вміст білка і клейковини в зерні сортів пшениці м’якої озимої. На врожайність досліджуваних сортів найбільше вплинули умови зони вирощування (73%). Так, у середньому за 2020–2021 рр. у зоні Лісостепу вона становила 6,23–8,39 т/га (максимальна); Полісся – 5,31–7,02; Степу – 5,16–6,63 т/га. Сорти, які в зоні Полісся показали низьку врожайність, у Степу характеризувалися вищою. Частка впливу умов зони вирощування на вміст білка в зерні досліджуваних сортів становила 49%; умов вегетаційного періоду року – 42%. Найбільший вміст білка у всіх зонах вирощування мав сорт ‘МАНДАРИН’ (14,5–16,4%). У Степу та Лісостепі найбільшу його кількість виявлено в зерні сортів ‘Тата Мата’ (13,6–14,3%), ‘Енеїда’ (13,6–14,3%) та ‘Новатор’ (14,2 і 13,2%), в Поліссі – у ‘Вагома’ та ‘Енеїда’ (по 13,4%). На вміст клейковини в зерні досліджуваних сортів умови зони вирощування впливали на 64%, вегетаційного періоду року – на 28%. Вплив генотипу на вміст білка і клейковини становив 5 і 4% відповідно. У всіх зонах вирощування найбільше клейковини містило зерно сортів ‘МАНДАРИН’ та ‘Енеїда’ (27,7–31,8 і 27,3–30,3%). У Степу та Лісостепі високий вміст клейковини мали сорти ‘Ілюзіон’ (28,4 та 30,8%) і ‘Тата Мата’ (27,8 та 29,8%).Висновки. Встановлено, що на врожайність сортів пшениці м’якої озимої суттєво впливали умови зони вирощування (73%) та взаємодія факторів зона × рік (21%). Частка впливу умов зони вирощування на вміст білка і клейковини становила 49 і 64% (суттєва), умов вегетаційного періоду року – 21 і 28%, а генотипу – 5 і 4% відповідно. Отже, для отримання високого врожаю пшениці м’якої озимої необхідно підбирати сорти, враховуючи істотний вплив умов ґрунтово-кліматичної зони вирощування на показники продуктивності.

Purpose. To determine the patterns of influence of gro­wing factors on the economically valuable characteristics of new soybean varieties. Methods. Field, biochemical methods, analysis of variance. Results. The rates of the influence of the growing zone, the conditions of the growing season of the year and the soybean variety on the yield, weight of 1000 seeds, the content of crude protein and oil, and protein and oil collection were determined. The greatest influence on the yield of the studied varieties had a growing zone – 55%. On average the maximum yield was obtained in Forest-steppe zone 2.48–3.58 t/ha, the lowest – in Steppe zone (1.33–1.89 t/ha) for 2017–2018. In the same period the weight of 1000 seeds on average was 125.1–169.9 g in the Steppe zone, in Forest-Steppe zone it was 130.2–207.8 g and 143.9–188.0 g in Fo­rrest zone. According to the results of analysis of variance, it was determined that the growing zone has the greatest influence on weight of 1000 seeds – 31%, variety – 21% and conditions of the growing season of the year – 13%. The main characteristics of soybean quality are the content of crude protein and oil in seeds. The highest level of crude protein was observed in soybean variety in Forest-Steppe zone – 37.5–44.0%. In Forrest zone, the crude protein content was 34.4–41.7%, in the Steppe zone 35.4–40.1%. The maximum level of this characteristic was observed in variety ‘NS Diyana’ – 44.0% in Forest-Steppe zone, in Forrest zone – in the variety ‘Alexa’ 41.7%, in Steppe zone – in variety ‘NS Diyana’ 40.1%. Thus, the growing zone (31%) and variety (25%) had the greatest influence on the content of crude protein; the interaction of factors (variety and growing zone) affected 17%. The average oil content for 2017‑2018 ranges from 19.8 to 24.2%. High oil content was noted in ‘Adsoy’ variety in Forrest and Forest-Steppe zones, 24.2 and 22.6%, respectively, and ‘Azimut’ – 23.8% in Steppe zone. The results of the analysis of variance showed that the growing zone to a greater extent affected the oil content in soybean seeds by 25%, variety – 21%, and the interaction of factors of the variety and gro­wing zone by 21%. Conclusions. According to the results of multifactor analysis of variance, it was determined that the growing zone had the greatest influence on the studied parameters. It was found that the rate of the influence of gro­wing zone of soybean varieties is 25–55%, depending on the studied characteristic. It was determined that the influence of the variety was 4–25%, the conditions of the growing season affected by 1–26%.

Despite the proximity in zones of adaptation for soft and hard winter wheat (SWW and HWW; Triticum aestivum L.), agronomic evaluations have been confined to market class. Our objectives were to compare SWW and HWW regarding yield and agronomic attributes; genotype, environment, and their interaction; and rates of yield gain. Yield, grain volume weight, heading date, and plant height were collected from 40 adjacent studies evaluating HWW and SWW cultivars in 20 Kansas environments (n = 2,885). Growing season weather partially explained the variability in yield (47–51%), heading date (58–92%), and plant height (67–80%). Yield was greater in SWW than in HWW (3.73 vs. 3.48 Mg ha⁻¹), and a quadratic relationship between the 10th, mean, and 90th percentile yields suggested that SWW has a greater yield potential than HWW, although grain volume weight was greater in HWW (743 vs. 733 kg m⁻³). An asymmetric yield response for both classes was associated with greater phenotypic plasticity, which portrayed a more positive response for SWW. We performed a literature review that suggested a greater genetic gain for SWW than for HWW (33 vs. 17 kg ha⁻¹ yr⁻¹). This gain, however, represented a smaller portion of the regional yield gain (considering both genetic gain and adoption of agronomic practices) of each class (72 vs. 81%). We concluded that SWW outyields HWW due to greater rates of genetic gain, partially due to breeding in higher yield environments, and more positive phenotypic plasticity of yield in high‐yielding environments coupled to yield stability in excessively moist environments.

Before the advent of the wheat genomic era, a wide range of studies were conducted to understand the chemistry and functions of the wheat storage proteins, which are the major determinants of wheat flour the suitability of wheat flour for various end products, such as bread, noodles and cakes. Wheat grain protein is divided into gluten and non-gluten fractions and the wheat processing quality mainly depends on the gluten fractions. Gluten provides the unique extensibility and elasticity of dough that are essential for various wheat end products. Disulfide bonds are formed between cysteine residues, which is the chemical bases for the physical properties of dough. Based on the SDS-extractability, grain protein is divided into SDS-unextractable polymeric protein (UPP) and SDS-extractable polymeric protein. The percentage of UPP is positively related to the formation of disulfide bonds in the dough matrix. In the wheat genomic era, new glutenins with long repetitive central domains that contain a high number of consensus hexapeptide and nonapeptide motifs as well as high content of cysteine and glutamine residues should be targeted.

Мета. Визначити вплив факторів вирощування на господарсько-цінні характеристики нових сортів пшениці м’якої озимої. Методи. Польовий, біохімічні методи аналізу та дисперсійний аналіз. Результати. Встановлено частки впливу умов зони вирощування, вегетаційного періоду року та генотипу на врожайність, вміст білка і клейковини в зерні сортів пшениці м’якої озимої. На врожайність досліджуваних сортів найбільше вплинули умови зони вирощування (73%). Так, у середньому за 2020–2021 рр. у зоні Лісостепу вона становила 6,23–8,39 т/га (максимальна); Полісся – 5,31–7,02; Степу – 5,16–6,63 т/га. Сорти, які в зоні Полісся показали низьку врожайність, у Степу характеризувалися вищою. Частка впливу умов зони вирощування на вміст білка в зерні досліджуваних сортів становила 49%; умов вегетаційного періоду року – 42%. Найбільший вміст білка у всіх зонах вирощування мав сорт ‘МАНДАРИН’ (14,5–16,4%). У Степу та Лісостепі найбільшу його кількість виявлено в зерні сортів ‘Тата Мата’ (13,6–14,3%), ‘Енеїда’ (13,6–14,3%) та ‘Новатор’ (14,2 і 13,2%), в Поліссі – у ‘Вагома’ та ‘Енеїда’ (по 13,4%). На вміст клейковини в зерні досліджуваних сортів умови зони вирощування впливали на 64%, вегетаційного періоду року – на 28%. Вплив генотипу на вміст білка і клейковини становив 5 і 4% відповідно. У всіх зонах вирощування найбільше клейковини містило зерно сортів ‘МАНДАРИН’ та ‘Енеїда’ (27,7–31,8 і 27,3–30,3%). У Степу та Лісостепі високий вміст клейковини мали сорти ‘Ілюзіон’ (28,4 та 30,8%) і ‘Тата Мата’ (27,8 та 29,8%). Висновки. Встановлено, що на врожайність сортів пшениці м’якої озимої суттєво впливали умови зони вирощування (73%) та взаємодія факторів зона × рік (21%). Частка впливу умов зони вирощування на вміст білка і клейковини становила 49 і 64% (суттєва), умов вегетаційного періоду року – 21 і 28%, а генотипу – 5 і 4% відповідно. Отже, для отримання високого врожаю пшениці м’якої озимої необхідно підбирати сорти, враховуючи істотний вплив умов ґрунтово-кліматичної зони вирощування на показники продуктивності.

Purpose. To determine the patterns of influence of gro­wing factors on the economically valuable characteristics of new soybean varieties. Methods. Field, biochemical methods, analysis of variance. Results. The rates of the influence of the growing zone, the conditions of the growing season of the year and the soybean variety on the yield, weight of 1000 seeds, the content of crude protein and oil, and protein and oil collection were determined. The greatest influence on the yield of the studied varieties had a growing zone – 55%. On average the maximum yield was obtained in Forest-steppe zone 2.48–3.58 t/ha, the lowest – in Steppe zone (1.33–1.89 t/ha) for 2017–2018. In the same period the weight of 1000 seeds on average was 125.1–169.9 g in the Steppe zone, in Forest-Steppe zone it was 130.2–207.8 g and 143.9–188.0 g in Fo­rrest zone. According to the results of analysis of variance, it was determined that the growing zone has the greatest influence on weight of 1000 seeds – 31%, variety – 21% and conditions of the growing season of the year – 13%. The main characteristics of soybean quality are the content of crude protein and oil in seeds. The highest level of crude protein was observed in soybean variety in Forest-Steppe zone – 37.5–44.0%. In Forrest zone, the crude protein content was 34.4–41.7%, in the Steppe zone 35.4–40.1%. The maximum level of this characteristic was observed in variety ‘NS Diyana’ – 44.0% in Forest-Steppe zone, in Forrest zone – in the variety ‘Alexa’ 41.7%, in Steppe zone – in variety ‘NS Diyana’ 40.1%. Thus, the growing zone (31%) and variety (25%) had the greatest influence on the content of crude protein; the interaction of factors (variety and growing zone) affected 17%. The average oil content for 2017‑2018 ranges from 19.8 to 24.2%. High oil content was noted in ‘Adsoy’ variety in Forrest and Forest-Steppe zones, 24.2 and 22.6%, respectively, and ‘Azimut’ – 23.8% in Steppe zone. The results of the analysis of variance showed that the growing zone to a greater extent affected the oil content in soybean seeds by 25%, variety – 21%, and the interaction of factors of the variety and gro­wing zone by 21%. Conclusions. According to the results of multifactor analysis of variance, it was determined that the growing zone had the greatest influence on the studied parameters. It was found that the rate of the influence of gro­wing zone of soybean varieties is 25–55%, depending on the studied characteristic. It was determined that the influence of the variety was 4–25%, the conditions of the growing season affected by 1–26%.

Purpose. Estimate phenological and morphological characteristics of Miscanthus giganteus J. M. Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize, M. sacchariflorus (Maxim) Benth. and M. sinensis Anderss., obtained in vitro, and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro) to attract them to the breeding process and create new forms of miscanthus for use in bioenergy. Methods. Seeds of M. sinensis, as well as M. sacchariflorus (2n), M. sacchariflorus (4n), introduced into culture and propagated in vitro according to commonly used methods (M. D. Melnychuk, A. Plazek et al.) were used in the studies. Phenological observations were carried out according to the methods of V. V. Zinchenko, M. V. Roik, D. B. Rakh­metov, and others. Statistical processing of the obtained data was carried out according to M. A. Shelamov and ot­hers. Results. M. sacchariflorus (2n) in the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine does not enter into the flowering phase, whereas in M. sacchariflorus (4n) the flowering phase begins a month earlier than M. sinensis, which is an obstacle for transpollination of these species in the natural environment. M. giganteus, reproduced by rhizomes, in overwhelming majority of indicators (stem height and diameter, number of interstices and leaves, leaf area, length and width of cluster) dominate all species of mescanthus obtained in vitro. But the number of stems in the bush of M. sinensis is the highest (63 pcs.) and is almost 2–4 times higher than those of M. giganteus, obtained from risomes and in vitro. It has been revealed that the most promising forms for bioenergy use are M. sinensis, whose productivity is about 7 kg/m2 of green mass and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro), where the mass of the aerial part is almost 9 kg/m2. But M. sacchariflorus (2n) and M. sacchariflorus (4n) should not be considered as promising species for use in bioenergy purposes, because their performance is very low compared to other species and is only 0.25 and 2.05 kg above ground mass from 1 m2. Conclusions. On the basis of the obtained data, the most promising forms of Miscanthus were established to attract them into the breeding process and to obtain new varieties with high biomass productivity for the needs of bioenergy.

Purpose. Estimate phenological and morphological characteristics of Miscanthus giganteus J. M. Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize, M. sacchariflorus (Maxim) Benth. and M. sinensis Anderss., obtained in vitro, and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro) to attract them to the breeding process and create new forms of miscanthus for use in bioenergy. Methods. Seeds of M. sinensis, as well as M. sacchariflorus (2n), M. sacchariflorus (4n), introduced into culture and propagated in vitro according to commonly used methods (M. D. Melnychuk, A. Plazek et al.) were used in the studies. Phenological observations were carried out according to the methods of V. V. Zinchenko, M. V. Roik, D. B. Rakh­metov, and others. Statistical processing of the obtained data was carried out according to M. A. Shelamov and ot­hers. Results. M. sacchariflorus (2n) in the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine does not enter into the flowering phase, whereas in M. sacchariflorus (4n) the flowering phase begins a month earlier than M. sinensis, which is an obstacle for transpollination of these species in the natural environment. M. giganteus, reproduced by rhizomes, in overwhelming majority of indicators (stem height and diameter, number of interstices and leaves, leaf area, length and width of cluster) dominate all species of mescanthus obtained in vitro. But the number of stems in the bush of M. sinensis is the highest (63 pcs.) and is almost 2–4 times higher than those of M. giganteus, obtained from risomes and in vitro. It has been revealed that the most promising forms for bioenergy use are M. sinensis, whose productivity is about 7 kg/m2 of green mass and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro), where the mass of the aerial part is almost 9 kg/m2. But M. sacchariflorus (2n) and M. sacchariflorus (4n) should not be considered as promising species for use in bioenergy purposes, because their performance is very low compared to other species and is only 0.25 and 2.05 kg above ground mass from 1 m2. Conclusions. On the basis of the obtained data, the most promising forms of Miscanthus were established to attract them into the breeding process and to obtain new varieties with high biomass productivity for the needs of bioenergy.

Purpose. Estimate phenological and morphological characteristics of Miscanthus giganteus J. M. Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize, M. sacchariflorus (Maxim) Benth. and M. sinensis Anderss., obtained in vitro, and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro) to attract them to the breeding process and create new forms of miscanthus for use in bioenergy. Methods. Seeds of M. sinensis, as well as M. sacchariflorus (2n), M. sacchariflorus (4n), introduced into culture and propagated in vitro according to commonly used methods (M. D. Melnychuk, A. Plazek et al.) were used in the studies. Phenological observations were carried out according to the methods of V. V. Zinchenko, M. V. Roik, D. B. Rakh­metov, and others. Statistical processing of the obtained data was carried out according to M. A. Shelamov and ot­hers. Results. M. sacchariflorus (2n) in the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine does not enter into the flowering phase, whereas in M. sacchariflorus (4n) the flowering phase begins a month earlier than M. sinensis, which is an obstacle for transpollination of these species in the natural environment. M. giganteus, reproduced by rhizomes, in overwhelming majority of indicators (stem height and diameter, number of interstices and leaves, leaf area, length and width of cluster) dominate all species of mescanthus obtained in vitro. But the number of stems in the bush of M. sinensis is the highest (63 pcs.) and is almost 2–4 times higher than those of M. giganteus, obtained from risomes and in vitro. It has been revealed that the most promising forms for bioenergy use are M. sinensis, whose productivity is about 7 kg/m2 of green mass and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro), where the mass of the aerial part is almost 9 kg/m2. But M. sacchariflorus (2n) and M. sacchariflorus (4n) should not be considered as promising species for use in bioenergy purposes, because their performance is very low compared to other species and is only 0.25 and 2.05 kg above ground mass from 1 m2. Conclusions. On the basis of the obtained data, the most promising forms of Miscanthus were established to attract them into the breeding process and to obtain new varieties with high biomass productivity for the needs of bioenergy. | Цель. Оценить фенологические и морфологические характеристики растений мискантуса гигантского (Miscanthus giganteus J.M.Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize), мискантуса сахароцветного (M. sacchariflorus (Maxim) Benth.) и мискантуса китайского (M. sinensis Anderss.), полученных в культуре in vitro, и мискантуса гигантского, размноженного ризомами (ex vitro) для привлечения их в селекционный процесс и создания новых форм мискантуса для использования в биоэнергетике. Методы. В исследованиях использовали семена M. sinensis, а также M. sacchariflorus (2n), растения M. sacchariflorus (4n), введены в культуру и размножены в условиях in vitro по общепринятым методикам (М. Д. Мельничук и др., A. Plazek et al.). Фенологические наб­людения проводили по методикам В. А. Зинченко, М. В. Роика, Д. Б. Рахметова и др.; статистическую обработку полученных данных – по М. А. Шеламовой и др. Результаты. M. sacchariflorus (2n) в условиях Лесостепи Украины в фазу цветения не вступает, зато у M. sacchariflorus (4n) цветение начинается на месяц раньше, чем у M. sinensis, что является препятствием для переопыления этих видов в естественной среде. M. giganteus, размноженный ризомами, по подавляющиму большинству показателей (высота и диаметр стебля, количество междоузлий и листьев, площадь листьев, длина и ширина метелки) доминирует над всеми видами мискантуса, полученными в культуре in vitro. Однако количество стеб­лей в кусте у растений M. sinensis является наибольшим (63 шт.) и почти в 2–4 раза превышает показатели растений M. giganteus, полученных из ризом и в in vitro. Наиболее перспективными формами для использования в биоэнергетике является M. sinensis и размноженный ризомами (ex vitro) M. giganteus, урожайность зеленой массы которых составляла примерно 7 и 9 кг/м2 соответственно, тогда как M. sacchariflorus (2n) и M. sacchariflorus (4n) для этого непригодны, ведь формируют лишь 0,25 и 2,05 кг наземной массы с 1 м2. Выводы. На основе полученных данных установлены перспективные формы Miscanthus для привлечения их в селекционный процесс и получения новых сортов с высокой продуктивностью биомассы для нужд биоэнергетики. | Мета. Оцінити фенологічні та морфологічні характеристики рослин міскантусу гігантського (Miscanthus giganteus J.M.Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize), міскантусу цукроквіткового (M. sacchariflorus (Maxim) Benth.) та міскантусу китайського (M. sinensis Anderss.), отриманих у культурі in vitro, та міскантусу гігантського, розмноженого ризомами (ex vitro) для залучення їх у селекційний процес і створення нових форм міскантусу для використання в біоенергетиці. Методи. У дослідженнях використовували насіння M. sinensis, а також M. sacchariflorus (2n), рослини M. sacchariflorus (4n), уведені в культуру та розмножені в умовах in vitro за загальноприйнятими методиками (М. Д. Мельничук, A. Plazek та ін.). Фенологічні спостереження проводили за методиками В. О. Зінченко, М. В. Роїка, Д. Б. Рахметова та ін.; статистичну обробку отриманих даних – за М. А. Шеламовой та ін. Результати. M. sacchariflorus (2n) в умовах Лісостепу України у фазу цвітіння не вступає, натомість у M. sacchariflorus (4n) цвітіння починається на місяць раніше, ніж у M. sinensis, що є перешкодою для перезапилення цих видів у природньому середовищі. M. giganteus, розмножений ризомами, за переважною більшістю показників (висота та діаметр стебла, кількість міжвузлів та листків, площа листків, довжина та ширина волоті) домінує над усіма видами міскантусу, отриманими в культурі in vitro. Проте кількість стебел у кущі в рослин M. sinensis є найбільшою (63 шт.) і майже у 2–4 рази перевищує показники рослин M. giganteus, отриманих із ризом та в in vitro. Найперспективнішими формами для використання в біоенергетиці є M. sinensis та розмножений ризомами (ex vitro) M. giganteus, урожайність зеленої маси яких становила приблизно 7 і 9 кг/м2 відповідно, тоді як M. sacchariflorus (2n) та M. sacchariflorus (4n) для цього є непридатними, адже формують лише 0,25 та 2,05 кгназемної маси з 1 м2. Висновки. На основі отриманих даних установлено найперспективніші форми Miscanthus для залучення їх у селекційний процес та отримання нових сортів з високою продуктивністю біомаси для потреб біоенергетики.

Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Purpose. Identification of soybean growth and development peculiarities as affected by the application of organic fertilizer, plant growth regulators and water retaining agent under the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine. Methods. The study involved soybean varie­ties ‘Ustia’, ‘Kano’ and ‘Hieba’. A month before sowing soybean, water retaining agent (hydrogel Aquasorb) was introduced in the zone of the future row as 10-cm strips at a dose of 300 kg/ha. Organic fertilizer Parostok (grade 20) was applied twice: at the 3–5 leaf stage and at the 9–11 leaf stage. Growth regulators Vermystym-D and Agrostymulin were introduced at the budding stage. Results. It was found that the assimilation surface (m2/ha) of ‘Ustia’ crops in the treatments without hydrogel at the flowering stage was 38,200, while in the treatment with hydrogel it made up 43,600. In ‘Kano’, application of organic fertilizer ensured a leaf surface of 38,600 m2/ha in the treatment without hydrogel and 45,800 with hydrogel. Similar patterns were recorded in ‘Hieba’: 39,000 and 44,900, respectively. Organic fertilization of ‘Kano’ stands contributed to the formation of an assimilation surface of 38,600 in the treatment without hydrogel and 45,800 with hydrogel. ‘Hieba’ demonstrated similar patterns: 39,000 and 44,900, respectively. Application of organic fertilizer allowed to increase the net productivity of photosynthesis (g/m2 of dry matter per day) in all the varieties under study: 0.73 in ‘Ustia’ in the treatment without hydrogel (0.68 in the control treatment), 1.00 in ‘Kano’ (0.92 in the control treatment) and 0.62 in ‘Hieba’ (0.46 in the control treatment). Conclusions. On average for the years of the experiment, plants of ‘Ustia’ variety formed 5.6–5.7 g of seeds per plant. Both ‘Kano’ and ‘Ustia’ formed 8.6 g of seeds per plant when using growth regulator Vermystym-D on the background of fertilizer Parostok and 8.7 g of seeds per plant on the background of using hydrogel Aquasorb. Top dressing with growth regulator Agrostymulin ensured individual plant productivity at the level of 8.7 and 8.5 g of seeds per plant, respectively. | Цель. Определить особенности роста и развития растений сортов сои в зависимости от применения органического удобрения, регуляторов роста растений и влагоудерживателя в условиях Лесостепи Украины. Методы. Исследовали сорта сои ‘Устя’, ‘Кано’ и ‘Геба’. За месяц до высева культуры в почву вносили влагоудерживатель – гидрогель Аквасорб (Aquasorb) в норме 300 кг/га лентами шириной 10 см в зону будущего рядка. Органическое удобрение Паросток (марка 20) применяли дважды: первая подкормка в фазе 3–5 листьев и вторая – 9–11 листьев сои. Регуляторы роста Вермистим Д и Агростимулин применяли в фазе бутонизации культуры. Результаты. При внекорневой подкормке сои удобрением Паросток ассимиляционная поверхность сорта ‘Устя’ в фазе цветения в вариантах без использования гидрогеля Аквасорб составляла 38,2 тыс. м2/га, тогда как на вариантах его применения растения формировали 43,6 тыс. м2/га. У сорта ‘Кано’ внесение органического удобрения способствовало формированию листовой поверхности на вариантах без гидрогеля на уровне 38,6 тыс. м2/га, а при его применении – 45,8 тыс. м2/га. Аналогичные закономерности были получены и для сорта ‘Геба’ – 39,0 и 44,9 тыс. м2/га соответственно. Обработка посевов удобрением Паросток способствовала повышению уровня чистой продуктивности фотосинтеза у всех исследуемых сортов сои. Так, у сорта ‘Устя’ в вариантах без гидрогеля его применение позволило сформировать 0,73 г/м2 сухого вещества в сутки, тогда как на контроле – 0,68 г/м2 в сутки. По аналогии у сортов сои ‘Кано’ и ‘Геба’ были получены показатели накопления сухого вещества на уровне 1,00 и 0,62 г/м2 в сутки, а в контрольных вариантах – 0,92 и 0,46 г/м2 в сутки соответственно. Выводы. В среднем за годы исследований растения сорта ‘Устя’ формировали 5,6–5,7 г семян на одно растение. Сорт ‘Кано’, как и ‘Устья’, в случае применения регулятора роста Вермистим Д на фоне внесения удобрения Паросток (марка 20) формировал 8,6 г семян на растение, а на фоне применения гидрогеля Аквасорб – 8,7 г. При применении регулятора роста Агростимулин получено индивидуальную продуктивность растений сои на уровне 8,7 и 8,5 г соответственно. | Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Мета. Класифікація вихідного матеріалу кукурудзи за ступенем холодостійкості, ідентифікація самозапилених ліній кукурудзи в лабораторних і польових умовах за холодостійкістю та основними господарсько-цінними показниками та їхнє генотипування на основі SSR маркерів. Методи. Польові та лабораторні методи, молекулярно-генетичний аналіз. Результати. У результаті досліджень на основі cold test проведено ранжування самозапилених ліній кукурудзи за рівнем холодостійкості. Встановлено, що на результати  ранжування не впливає тип зерна, оскільки до найбільш холодостійких належать лінії з різним типом зерна. Визначено, що польова схожість ліній кукурудзи варіювала залежно від строку сівби та становила 32,1–87,8% за першого (6–6,5 °С) строку сівби, 41,8–88,5% – за другого (8–8,5 °С) та 51,1–90,0% – за третього (10–10,5 °С). Встановлено, що самозапилені лінії: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 та FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 та P165 мають найкращу регенеративну здатність та найвищу схожість за холодного пророщування насіння та її збереження відносно контролю. За показниками урожайності самозапилених ліній визначено, що вони по різному реагують на строки сівби. Визначений генетичний поліморфізм холодостійких ліній за 5 SSR маркерами. Відповідно до отриманих результатів встановлено наявність від 3 до 7 алелів. Індекс поліморфності локусу (РІС) склав 0,56–0,86. За трьома маркерами – bnlg1129, bnlg1782 та phi064 у досліджуваних ліній було виявлено внутрішньолінійний поліморфізм. Результати досліджень дозволили визначити 4 кластери, які відобразили ступінь генетичної близькості за досліджуваними маркерами. Встановлено, що лінії Ak 135 та Ak 153, які увійшли в один кластер є найбільш спорідненими, а найбільш віддаленими – Со225 та Q 170. Отримані дані свідчать, що досліджувані лінії кукурудзи сформували кластери відповідно до їхнього походження і деякі – відповідно до їхньої холодостійкості. Висновки. За результатами досліджень виділено 7 самозапилених ліній кукурудзи (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), які є цінним вихідним матеріалом у селекції на холодостійкість.

Мета. Класифікація вихідного матеріалу кукурудзи за ступенем холодостійкості, ідентифікація самозапилених ліній кукурудзи в лабораторних і польових умовах за холодостійкістю та основними господарсько-цінними показниками та їхнє генотипування на основі SSR маркерів. Методи. Польові та лабораторні методи, молекулярно-генетичний аналіз. Результати. У результаті досліджень на основі cold test проведено ранжування самозапилених ліній кукурудзи за рівнем холодостійкості. Встановлено, що на результати ранжування не впливає тип зерна, оскільки до найбільш холодостійких належать лінії з різним типом зерна. Визначено, що польова схожість ліній кукурудзи варіювала залежно від строку сівби та становила 32,1–87,8% за першого (6–6,5 °С) строку сівби, 41,8–88,5% – за другого (8–8,5 °С) та 51,1–90,0% – за третього (10–10,5 °С). Встановлено, що самозапилені лінії: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 та FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 та P165 мають найкращу регенеративну здатність та найвищу схожість за холодного пророщування насіння та її збереження відносно контролю. За показниками урожайності самозапилених ліній визначено, що вони по різному реагують на строки сівби. Визначений генетичний поліморфізм холодостійких ліній за 5 SSR маркерами. Відповідно до отриманих результатів встановлено наявність від 3 до 7 алелів. Індекс поліморфності локусу (РІС) склав 0,56–0,86. За трьома маркерами – bnlg1129, bnlg1782 та phi064 у досліджуваних ліній було виявлено внутрішньолінійний поліморфізм. Результати досліджень дозволили визначити 4 кластери, які відобразили ступінь генетичної близькості за досліджуваними маркерами. Встановлено, що лінії Ak 135 та Ak 153, які увійшли в один кластер є найбільш спорідненими, а найбільш віддаленими – Со225 та Q 170. Отримані дані свідчать, що досліджувані лінії кукурудзи сформували кластери відповідно до їхнього походження і деякі – відповідно до їхньої холодостійкості. Висновки. За результатами досліджень виділено 7 самозапилених ліній кукурудзи (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), які є цінним вихідним матеріалом у селекції на холодостійкість.

Purpose. Classification of the source material of maize by the rate of cold resistance, identification of self-pollinated maize lines in laboratory and field conditions by cold resistance and main economically valuable indicators, and their genotyping based on SSR markers.Methods. Field and laboratory methods, molecular genetic analysis.Results. As a result of studies based on the cold test, the ranking of self-pollinated lines of corn on 6 groups was carried out in accordance with the level of their cold resistance. It was revealed that the type of grain does not affect the ranging result, since lines with different types grain belong to the most cold-resistant ones. It was determined that field germination of maize lines varied depending on the sowing period and amounted to 32,1–87,8% at the first (6–6,5 °С), 41,8–88,5% at the second (8–8,5 °С) and 51.1–90.0% at the third (10–10,5 °С) sowing dates. It was determined that self-pollinated lines: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 and FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 and P165 have the best regenerative ability and high germination under conditions of cold germination of seeds and its maintaining relatively to control. Based on the results of field studies, the lines Co 255, HLG 1203, HLG 1238, and Q 170 were identified, in which the germination rate (in percent) was high compared to the control. Based on the assessment of the yield of self-pollinated maize lines, it was determined that they react differently to the sowing dates. As a result of PCR analysis of 13 cold-resistant lines, genetic polymorphism was determined by 5 SSR markers. According to obtained results, the presence of 3 to 7 alleles was revealed. PIC was 0.56–0.86. It was determined that, using the three markers bnlg1129, bnlg1782 and phi064, intralinear polymorphism was detected in the studied lines. The results of the studies allowed to obtain four clusters which reflect the degree of genetic proximity to the studied markers. It was found that lines the Ak 135 and Ak 153 entered the same cluster are the most related and the most distant lines are Co225 and Q 170. The obtained data indicate that the studied maize lines formed clusters according to their origin and some lines according to their cold resistance.Conclusions. According to the results of studies, 7 self-pollinated lines of corn (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243) were indentify. They are valuable sources for breeding to cold resistance. | Цель. Классификация исходного материала кукурузы по степени холодоустойчивости, идентификация самоопыленных линий кукурузы в лабораторных и полевых условиях по холодостойкости и основным хозяйственно-ценными показателями и их генотипирование на основе SSR маркеров.Методы. Полевые и лабораторные методы, молекулярно-генетический анализ.Результаты. В результате исследований на основе cold test проведено ранжирование самоопыленных линий кукурузы в соответствии с уровнем их холодоустойчивости. Установлено, что на результат ранжирования не влияет тип зерна, поскольку к наиболее холодостойким принадлежат линии с различным типом зерна. Определено, что полевая всхожесть линий кукурузы варьировала в зависимости от срока посева и составила 32,1–87,8% при первом (6–6,5 °С) сроке посева, 41,8–88,5% – при втором (8–8,5 °С) и 51,1–90,0% – при третьем (10–10,5 °С). Установлено, что самоопылённые линии: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 и FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 и P165 имеют лучшую регенеративную способность и высокую всхожесть в условиях холодного проращивания семян и ее сохранение относительно контроля. По результатам полевых исследований выделены линии Co 255, HLG 1203, HLG 1238 и Q 170, в которых были отмечены высокие показатели процента сохранения всхожести по сравнению с контролем. По показателям урожайности самоопыленных линий кукурузы определено, что они по-разному реагируют на сроки посева. В результате ПЦР анализа 13 холодостойких линий определен генетический полиморфизм по 5 SSR маркерам. Согласно полученным результатам установлено наличие от 3 до 7 аллелей. Индекс полиморфности локуса (РІС) составил 0,56–0,86. Определено, что по трем маркерами bnlg1129, bnlg1782 и phi064 в исследуемых линиях был обнаружен внутрилинейный полиморфизм. Результаты исследований позволили определить четыре кластера, которые отражают степень генетической близости по исследуемым маркерам. Установлено, что линии Ak 135 и Ak 153, которые вошли в один кластер, являются наиболее родственными, а наиболее удаленными – Со225 и Q 170. Полученные данные свидетельствуют, что исследуемые линии кукурузы сформировали кластеры в соответствии с их происхождением и некоторые – в соответствии с их холодоустойчивостью.Выводы. По результатам исследований выделено 7 самоопыленных линий кукурузы (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), которые являются ценными источниками при селекции на холодоустойчивость. | Мета. Класифікація вихідного матеріалу кукурудзи за ступенем холодостійкості, ідентифікація самозапилених ліній кукурудзи в лабораторних і польових умовах за холодостійкістю та основними господарсько-цінними показниками та їхнє генотипування на основі SSR маркерів.Методи. Польові та лабораторні методи, молекулярно-генетичний аналіз.Результати. У результаті досліджень на основі cold test проведено ранжування самозапилених ліній кукурудзи за рівнем холодостійкості. Встановлено, що на результати  ранжування не впливає тип зерна, оскільки до найбільш холодостійких належать лінії з різним типом зерна. Визначено, що польова схожість ліній кукурудзи варіювала залежно від строку сівби та становила 32,1–87,8% за першого (6–6,5 °С) строку сівби, 41,8–88,5% – за другого (8–8,5 °С) та 51,1–90,0% – за третього (10–10,5 °С). Встановлено, що самозапилені лінії: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 та FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 та P165 мають найкращу регенеративну здатність та найвищу схожість за холодного пророщування насіння та її збереження відносно контролю. За показниками урожайності самозапилених ліній визначено, що вони по різному реагують на строки сівби. Визначений генетичний поліморфізм холодостійких ліній за 5 SSR маркерами. Відповідно до отриманих результатів встановлено наявність від 3 до 7 алелів. Індекс поліморфності локусу (РІС) склав 0,56–0,86. За трьома маркерами – bnlg1129, bnlg1782 та phi064 у досліджуваних ліній було виявлено внутрішньолінійний поліморфізм. Результати досліджень дозволили визначити 4 кластери, які відобразили ступінь генетичної близькості за досліджуваними маркерами. Встановлено, що лінії Ak 135 та Ak 153, які увійшли в один кластер є найбільш спорідненими, а найбільш віддаленими – Со225 та Q 170. Отримані дані свідчать, що досліджувані лінії кукурудзи сформували кластери відповідно до їхнього походження і деякі – відповідно до їхньої холодостійкості.Висновки. За результатами досліджень виділено 7 самозапилених ліній кукурудзи (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), які є цінним вихідним матеріалом у селекції на холодостійкість.