Мета. Встановити оптимальні строки проведення збиральних робіт у розсадниках первинного насінництва люпину білого. Методи. Використано польові, лабораторні та статистичні методи оцінки матеріалу. Посівні якості вивчали в лабораторних умовах окремо для насіння із центральних і бічних китиць згідно з ДСТУ 2240-93. Результати. Наведено результати досліджень для визначення оптимальних строків проведення збиральних робіт у розсадниках первинного насінництва. Дослідження проводили окремо для насіння з центральної і бічних китиць, зібраного в різні фази стиглості. Встановлено, що енергія проростання насіння першого строку збирання була мінімальною і становила по сортах для центральної китиці від 70,0 до 73,0% і від 58,0 до 65,0% – для бічних китиць. Найкращі показники енергії проростання і схожості виявлено у насіння центральних китиць, зібраного у фазу «жовті сім’ядолі». Вони становили в середньому по всіх сортах 90,8 і 94,3% відповідно, тоді як у насіння бічних китиць ці показники були на рівні 84,5 і 89,3%. На формування маси 1000 насінин впливали агрометеорологічні умови. В посушливі роки на рослинах сформувалося щупле й легковаге насіння, тому погіршилась його посівна якість. Найбільшу масу 1000 насінин отримано у фазі «повна стиглість», коли вона досягала у центральної китиці від 284 до 338 г, а в бічних – від 266 до 316 г. Проведено оцінку розвитку зародкових корінців: зовнішній вигляд, довжина. Візуальна оцінка насіння на третю добу пророщування та вимірювання дов­жини зародкових корінчиків на сьому добу свідчить, що здорові, добре розвинені проростки спостерігалися в насіння п’ятого і шостого строків збирання. Висновки. Найвищі посівні якості у більшості сортів з урахуванням бічних китиць встановлено в насіння, зібраного у фазу і повної стиглості. Насіння центральної китиці за схожістю відповідає вимогам ДСТУ для добазової категорії (87,0%), починаючи вже з фази «початок пожовтіння корінчика зародка», але насіння бічних китиць – не раніше фази «жовті сім’ядолі». Збиральні роботи необхідно розпочинати у фазі стиглості насіння люпину «жовті сім’ядолі», коли воно є повноцінно сформованим і має високі посівні якості.

Purpose. To determine the optimal time for harvesting in nurseries of primary seed production of white lupine. Methods. Field, laboratory and statistical methods of material evaluation were used. Sowing qualities were studied in the laboratory separately for seeds from the central and lateral racemes in accordance with DSTU 2240-93 (State Standard of Ukraine).Results. The results of studies on determination of optimal terms for harvesting in nurseries of primary seed production are given. The studies were conducted separately for seeds from the central and lateral racemes collected in different ripe stages. It was established that the seed vigor during the first harves­ting time was minimal and ranging for varieties from 70.0 to 73.0% for the central raceme and from 58.0 to 65.0% for the lateral racemes. The best indices of seed vigor and germination capacity were established in the seeds of the central racemes harvested during the “yellow cotyledon” stage. They averaged 90.8 and 94.3% respectively for all varieties, while in the seeds of the lateral racemes these indices amounted to 84.5 and 89.3%. Agrometeorological conditions had influence on the thousand-kernel weight formation. In dry years, plants produced feeble and lightweight seeds, so their sowing qualities has been deteriorated. The highest thousand-kernel weight was obtained in the “full ripeness” stage, when it ranging from 284 to 338 g in the central racemes and from 266 to 316 in the lateral ones. The development of embryonic roots including external appearance, length was assessed. Visual assessment of germination on the third day and measurement of the length of embryonic roots on the seventh day showed that healthy, well-developed seedlings were observed in seeds of the fifth and sixth harvesting periods. Conclusions. The highest sowing qualities in most varieties with regard to lateral racemes were established in the seeds harvested in the «full ripeness» phase. For the germinating capacity, seeds of the central raceme met the requirements of DSTU for the additional category (87.0%), starting from the stage “beginning of the embryonic root yellowing”, but seeds of the lateral racemes not earlier than the phase of “yellow cotyledons”. Harvesting should be started at the “yellow cotyledons” phase of lupine seeds maturity when they were fully formed and have high sowing qualities. | Цель. Установить оптимальные сроки проведения уборочных работ в питомниках первичного семеноводства люпина белого.Методы. Использованы полевые, лабораторные и статистические методы оценки материала. Посевные качества изучали в лабораторных условиях отдельно для семян с центральных и боковых кистей в соответствии с ГСТУ 2240-93. Результаты. Приведены результаты исследований для определения оптимальных сроков проведения уборочных работ в питомниках первичного семеноводства. Исследования проводили отдельно для семян из центральной и боковых кистей, собранных в разные фазы зрелости. Установлено, что энергия прорастания семян первого срока уборки была минимальной и составляла по сортам для центральной кисти от 70,0 до 73,0% и от 58,0 до 65,0% – для боковых кистей. Лучшие показатели энергии прорастания и всхожести выявлены у семян центральных кистей, собранных в фазе «желтые семядоли». Они составляли в среднем по всем сортам соответственно 90,8 и 94,3%, в то время как у семян боковых кистей данные показатели были на уровне 84,5 и 89,3%. На формирование массы 1000 семян влияли агрометеорологические условия. В засушливые годы на растениях сформировались щуплые и легковесные семена, поэтому ухудшились их посевные качества. Наибольшая масса 1000 семян получена в фазе «полная спелость», когда она достигала у центральной кисти от 284 до 338 г, а в боковых – от 266 до 316 г. Проведена оценка развития зародышевых корешков: внешний вид, длина. Визуальная оценка семян на третий день проращивания и измерение длины зародышевых корешков на седьмой день показали, что здоровые, хорошо развитые проростки наблюдаются у семян пятого и шестого сроков уборки.Выводы. Наиболее высокие посевные качества у большинства сортов с учетом боковых кистей установлены в семенах, собранных в фазе полной спелости. Семена центральной кисти по всхожести соответствуют требованиям ГСТУ для добазовой категории (87,0%), начиная уже с фазы «начало пожелтения корешков зародыша», но семена с боковых кистей – не ранее фазы «желтые семядоли». Уборочные работы следует начинать в фазе спелости семян люпина «желтые семядоли», когда они полноценно сформированы и имеют высокие посевные качества. | Мета. Встановити оптимальні строки проведення збиральних робіт у розсадниках первинного насінництва люпину білого. Методи. Використано польові, лабораторні та статистичні методи оцінки матеріалу. Посівні якості вивчали в лабораторних умовах окремо для насіння із центральних і бічних китиць згідно з ДСТУ 2240-93.Результати. Наведено результати досліджень для визначення оптимальних строків проведення збиральних робіт у розсадниках первинного насінництва. Дослідження проводили окремо для насіння з центральної і бічних китиць, зібраного в різні фази стиглості. Встановлено, що енергія проростання насіння першого строку збирання була мінімальною і становила по сортах для центральної китиці від 70,0 до 73,0% і від 58,0 до 65,0% – для бічних китиць. Найкращі показники енергії проростання і схожості виявлено у насіння центральних китиць, зібраного у фазу «жовті сім’ядолі». Вони становили в середньому по всіх сортах 90,8 і 94,3% відповідно, тоді як у насіння бічних китиць ці показники були на рівні 84,5 і 89,3%. На формування маси 1000 насінин впливали агрометеорологічні умови. В посушливі роки на рослинах сформувалося щупле й легковаге насіння, тому погіршилась його посівна якість. Найбільшу масу 1000 насінин отримано у фазі «повна стиглість», коли вона досягала у центральної китиці від 284 до 338 г, а в бічних – від 266 до 316 г. Проведено оцінку розвитку зародкових корінців: зовнішній вигляд, довжина. Візуальна оцінка насіння на третю добу пророщування та вимірювання дов­жини зародкових корінчиків на сьому добу свідчить, що здорові, добре розвинені проростки спостерігалися в насіння п’ятого і шостого строків збирання.Висновки. Найвищі посівні якості у більшості сортів з урахуванням бічних китиць встановлено в насіння, зібраного у фазу і повної стиглості. Насіння центральної китиці за схожістю відповідає вимогам ДСТУ для добазової категорії (87,0%), починаючи вже з фази «початок пожовтіння корінчика зародка», але насіння бічних китиць – не раніше фази «жовті сім’ядолі». Збиральні роботи необхідно розпочинати у фазі стиглості насіння люпину «жовті сім’ядолі», коли воно є повноцінно сформованим і має високі посівні якості.

Purpose. To reveal breeding and genetic peculiarities of modern spring barley varieties for the “number of grains per main ear” trait and identify genetic sources of increased combining ability for involving in hybridization. Methods. Investigations were carried out at the V. M. Remeslo Myronivka Institute of Wheat of NAAS of Ukraine. Modern varieties of domestic (‘Virazh’, ‘Talisman Myronivskyi’, ‘Komandor’) and foreign (‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’, ‘Zhana’, ‘Explorer’) breeding were involved in crossing for a full (7´7) diallel scheme. Parents and F1 were studied in field conditions during 2014–2016. Results. The analysis of variance of combining ability has shown a significant advantage in varying of general combining ability (GCA) effects. The mean square of specific combining ability (SCA) was significantly less than the GCA, but reliable throughout the years. The reciprocal effect was reliable only in 2014. Stably high effects of GCA during all years of investigations were noted in the varieties ‘KWS Aliciana’ (1.18–1.62) and ‘Virazh’ (1.33–1.48). The variety ‘KWS Bambina’ was characterized by lower but reliable positive effects of GCA (0.43–0.99) as compared to mentioned above. Non-allelic gene interaction was not found, that allowed to calculate the basic parameters of genetic variation. During all years of investigations, dominant effects of genes (H1 and H2) prevailed over the additive (D) ones in phenotypic expression of grain number per main ear. Mean degree of dominance in the experiment (H1/D) has shown overdominance. The same pattern was also distinctive for the index of mean degree of dominance in the loci . The dominance was reliably directed. Dominant effects of genes increased grain content, and recessive ones reduced it. At least 3–4 genes (groups of genes) have been revealed which determined the effects of dominance. At the same time, recessive genes (F<0) or gene effects were prevailed quantitatively in the varieties investigated. A high coefficient of heritability in broad sense (H2 = 0.98) has shown a significant determination of phenotypic variability with genetic factors. The coefficient of heritability in narrow sense (h2 = 0.66–0.68) confirmed that despite the advantage of dominant effects over the additive ones, the contribution of the latter was also significant. Conclusions. The prevalence of dominant effects of genes in the phenotypic expression of the number of grains per main ear causes the need for sufficient sample size of hybrid material and points to the expediency of conducting a more “rigid” selection for phenotype in later generations. At the same time, the considerable contribution of additive effects and high values of heritability indices give reason to predict the efficiency of selections aimed at increasing the trait in created hybrid material. The varieties ‘Virazh’, ‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’ should be used as effective genetic sources to increase grain content in combination breeding.

Purpose. To reveal breeding and genetic peculiarities of modern spring barley varieties for the “number of grains per main ear” trait and identify genetic sources of increased combining ability for involving in hybridization.Methods. Investigations were carried out at the V. M. Remeslo Myronivka Institute of Wheat of NAAS of Ukraine. Modern varieties of domestic (‘Virazh’, ‘Talisman Myronivskyi’, ‘Komandor’) and foreign (‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’, ‘Zhana’, ‘Explorer’) breeding were involved in crossing for a full (7´7) diallel scheme. Parents and F1 were studied in field conditions during 2014–2016.Results. The analysis of variance of combining ability has shown a significant advantage in varying of general combining ability (GCA) effects. The mean square of specific combining ability (SCA) was significantly less than the GCA, but reliable throughout the years. The reciprocal effect was reliable only in 2014. Stably high effects of GCA during all years of investigations were noted in the varieties ‘KWS Aliciana’ (1.18–1.62) and ‘Virazh’ (1.33–1.48). The variety ‘KWS Bambina’ was characterized by lower but reliable positive effects of GCA (0.43–0.99) as compared to mentioned above. Non-allelic gene interaction was not found, that allowed to calculate the basic parameters of genetic variation. During all years of investigations, dominant effects of genes (H1 and H2) prevailed over the additive (D) ones in phenotypic expression of grain number per main ear. Mean degree of dominance in the experiment (H1/D) has shown overdominance. The same pattern was also distinctive for the index of mean degree of dominance in the loci . The dominance was reliably directed. Dominant effects of genes increased grain content, and recessive ones reduced it. At least 3–4 genes (groups of genes) have been revealed which determined the effects of dominance. At the same time, recessive genes (F&lt;0) or gene effects were prevailed quantitatively in the varieties investigated. A high coefficient of heritability in broad sense (H2 = 0.98) has shown a significant determination of phenotypic variability with genetic factors. The coefficient of heritability in narrow sense (h2 = 0.66–0.68) confirmed that despite the advantage of dominant effects over the additive ones, the contribution of the latter was also significant.Conclusions. The prevalence of dominant effects of genes in the phenotypic expression of the number of grains per main ear causes the need for sufficient sample size of hybrid material and points to the expediency of conducting a more “rigid” selection for phenotype in later generations. At the same time, the considerable contribution of additive effects and high values of heritability indices give reason to predict the efficiency of selections aimed at increasing the trait in created hybrid material. The varieties ‘Virazh’, ‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’ should be used as effective genetic sources to increase grain content in combination breeding. | Цель. Выявить селекционно-генетические особенности современных сортов ячменя ярового по признаку «количество зерен с главного колоса» и выделить генетические источники повышенной комбинационной способности для вовлечения в гибридизацию.Методы. Исследования проводили в Мироновском институте пшеницы имени В. Н.Ремесло НААН Украины. В скрещивании по полной диаллельной схеме (7´7) использовали современные сорта отечественной (‘Вираж’, ‘Талисман Мироновский’, ‘Командор’) и зарубежной (‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’, ‘Zhana’, ‘Explorer’) селекции. Отцовские компоненты и F1 исследовали в полевых условиях 2014–2016 гг.Результаты. Дисперсионный анализ комбинационной способности выявил значительное преимущество у варьировании эффектов общей комбинационной способности (ОКС). Средний квадрат специфической комбинационной способности (СКС) значительно уступал ОКС, но был достоверным во все годы. Достоверное значение реципрокного эффекта зафиксировано только в 2014 году. Стабильно высокие эффекты ОКС во все годы исследований отмечены у сортов ‘KWS Aliciana’ (1,18–1,62) и ‘Вираж’ (1,33–1,48). Меньшими по сравнению с назваными, но достоверными положительными эффектами ОКС характеризовался сорт ‘KWS Bambina’ (0,43–0,99). Неаллельного взаимодействия генов не установлено, что позволило рассчитать основные параметры генетической вариации. Во все годы исследований в фенотипическом проявлении количества зерен с главного колоса доминантные эффекты генов (H1 і H2) превалировали над аддитивными (D). Средняя степень доминирования в опыте (H1/D) засвидетельствовала сверхдоминирование. Такая же закономерность была характерна и для показателя средней степени доминирования в локусах . Доминирование было достоверно направленным. Доминантные эффекты генов увеличивали озернённость, рецессивные – уменьшали. Выявлены как минимум 3–4 гена (блоки генов), которые обусловливали эффекты доминирования. Наряду с этим, у исследованых сортов количественное преимущество имели рецессивные гены (F&lt;0), или эффекты генов. Высокий коэффициент наследуемости в широком смысле      (H2 = 0,98) свидетельствуют о значительной обусловленности фенотипической изменчивости генетическими факторами. Коэффициент наследуемости в узком смысле (h2 = 0,66–0,68) подтвердил, что, несмотря на превалирование доминантных эффектов над аддитивными, вклад последних также был достаточно существенным.Выводы. Превалирование доминантных эффектов генов в фенотипическом проявлении количества зерен с главного колоса обусловливает необходимость достаточной выборки гиб­ридного материала и указывает на рациональность проведения более «жесткого» отбора по фенотипу в более поздних поколениях. В тоже время, значительный вклад аддитивных эффектов и высокие значения коэффициентов наследуемости дают основания прогнозировать эффективность отборов, направленных на увеличение признака в созданном гибридном материале. Как эффективные генетические источники для повышения озернённости колоса в комбинационной селекции следует использовать сорта ‘Вираж’, ‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’. | Мета. Виявити селекційно-генетичні особливості сучасних сортів ячменю ярого за ознакою «кількість зерен з головного колоса» та виділити генетичні джерела підвищеної комбінаційної здатності для залучення в гібридизацію.Методи. Дослідження проводили в Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. До схрещувань за повною діалельною схемою (7´7) залучили сучасні сорти вітчизняної (‘Віраж’, ‘Талісман Миронівський’, ‘Командор’) та зарубіжної (‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’, ‘Zhana’, ‘Explorer’) селекції. Батьківські компоненти та F1 досліджували в польових умовах 2014–2016 рр.Результати. Дисперсійний аналіз комбінаційної здатності виявив значну перевагу у варіюванні ефектів загальної комбінаційної здатності (ЗКЗ). Середній квадрат специфічної комбінаційної здатності (СКЗ) значно поступався ЗКЗ, але був достовірним у всі роки. Достовірне значення реципрокного ефекту зафіксовано лише в 2014 р. Стабільно високі ефекти ЗКЗ в усі роки досліджень зазначено в сортів ‘KWS Aliciana’ (1,18–1,62) та ‘Віраж’ (1,33–1,48). Нижчими, порівняно з названими, але достовірними позитивними ефектами ЗКЗ характеризувався сорт ‘KWS Bambina’ (0,43–0,99). Неалельної взаємодії генів не виявлено, що дало змогу провести розрахунок основних параметрів генетичної варіації. В усі роки досліджень у фенотиповому прояві кількості зерен з головного колоса домінантні ефекти генів (H1 і H2) переважали над адитивними (D). Середній ступінь домінування в досліді (H1/D) засвідчив наддомінування. Така ж закономірність була характерною і для показника середнього ступеня домінування в локусах . Домінування було достовірно спрямованим. Домінантні ефекти генів збільшували озерненість, рецесивні – зменшували. Виявлено щонайменше 3–4 гени (групи генів), які зумовлювали ефекти домінування. Загалом у досліджених сортів кількісно переважали рецесивні гени (F&lt;0), або ефекти генів. Високий коефіцієнт успадковуваності в широкому розумінні (H2 = 0,98) свідчить про значну обумовленість фенотипової мінливості генетичними чинниками. Коефіцієнт успадковуваності у вузькому розумінні (h2 = 0,66–0,68) підтвердив, що, незважаючи на переважання домінантних ефектів над адитивними, внесок останніх також був досить істотним.Висновки. Переважання домінантних ефектів генів у фенотиповому прояві кількості зерен з головного колоса зумовлює необхідність достатньої вибірки гібридного матеріалу і вказує на доцільність проведення «жорсткішого» добору за фенотипом у пізніших поколіннях. Водночас значний внесок адитивних ефектів та високі значення коефіцієнтів успадковуваності дають підстави прогнозувати ефективність доборів, спрямованих на збільшення ознаки у створеному гібридному матеріалі. Як ефективні генетичні джерела для підвищення озерненості колоса в комбінаційній селекції необхідно використовувати сорти ‘Віраж’, ‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’.

Purpose. To reveal breeding and genetic peculiarities of modern spring barley varieties for the “number of grains per main ear” trait and identify genetic sources of increased combining ability for involving in hybridization. Methods. Investigations were carried out at the V. M. Remeslo Myronivka Institute of Wheat of NAAS of Ukraine. Modern varieties of domestic (‘Virazh’, ‘Talisman Myronivskyi’, ‘Komandor’) and foreign (‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’, ‘Zhana’, ‘Explorer’) breeding were involved in crossing for a full (7´7) diallel scheme. Parents and F1 were studied in field conditions during 2014–2016. Results. The analysis of variance of combining ability has shown a significant advantage in varying of general combining ability (GCA) effects. The mean square of specific combining ability (SCA) was significantly less than the GCA, but reliable throughout the years. The reciprocal effect was reliable only in 2014. Stably high effects of GCA during all years of investigations were noted in the varieties ‘KWS Aliciana’ (1.18–1.62) and ‘Virazh’ (1.33–1.48). The variety ‘KWS Bambina’ was characterized by lower but reliable positive effects of GCA (0.43–0.99) as compared to mentioned above. Non-allelic gene interaction was not found, that allowed to calculate the basic parameters of genetic variation. During all years of investigations, dominant effects of genes (H1 and H2) prevailed over the additive (D) ones in phenotypic expression of grain number per main ear. Mean degree of dominance in the experiment (H1/D) has shown overdominance. The same pattern was also distinctive for the index of mean degree of dominance in the loci . The dominance was reliably directed. Dominant effects of genes increased grain content, and recessive ones reduced it. At least 3–4 genes (groups of genes) have been revealed which determined the effects of dominance. At the same time, recessive genes (F<0) or gene effects were prevailed quantitatively in the varieties investigated. A high coefficient of heritability in broad sense (H2 = 0.98) has shown a significant determination of phenotypic variability with genetic factors. The coefficient of heritability in narrow sense (h2 = 0.66–0.68) confirmed that despite the advantage of dominant effects over the additive ones, the contribution of the latter was also significant. Conclusions. The prevalence of dominant effects of genes in the phenotypic expression of the number of grains per main ear causes the need for sufficient sample size of hybrid material and points to the expediency of conducting a more “rigid” selection for phenotype in later generations. At the same time, the considerable contribution of additive effects and high values of heritability indices give reason to predict the efficiency of selections aimed at increasing the trait in created hybrid material. The varieties ‘Virazh’, ‘KWS Aliciana’, ‘KWS Bambina’ should be used as effective genetic sources to increase grain content in combination breeding.

Purpose. To determine the possibility of the domestic viticulture transition to the ecological (adaptive) management system, based on the use of highly adaptive varieties. Methods. Procedures are conventional in viticulture. All stages of agrobiological research were carried out according to the M. A. Lazarevskiy technique. The resistance of genetic resources to fungal diseases was assessed using the 9-point scale on the natural infectious background with maximum damage. Organoleptic evaluation of wine and fresh grapes was performed using 8-point and a 10-point scales respectively.  Results. The main agrobiological traits (resistance to diseases, productivity and yield quality) of 22 perspective grape varieties and forms were studied. The level of resistance to fungal diseases was determined as one of the main criteria of the variety suitability for ecological (adaptive) viticulture. During five years, the average resistance level of this group of table and wine varieties was not lower than the relative one (6.5–7 points), and in ‘Zagrei’ variety – up to 7,5 points. The level of quality characteristics of products of new grape varieties and forms was determined (wine evaluation, marketability and assessment of fresh table grapes). Samples with a combination of high wine and grape quality characteristics and high productivity were selected. To replenish the gene pool of grapes by adaptive varieties, such perspective hybrid combinations as ‘Opalovyi’ ´ ‘Burmunk, ‘Avgustin’ ´ ‘Oryhinal and ‘Ohoniok tairovskyi’ ´ ‘Kardyshakh’ were studied. The level of group resistance to fungal diseases was identified and the perspective genotypes were preliminarily selected. Conclusions. The level of display of a number of economic characters in the group of perspective table and wine grape varieties and forms was determined. Highly adaptive and highly productive varieties and forms suitable for the use in the adaptive viticulture were defined. Prospective hybrid combinations were considered, from which highly adaptive varieties will be selected as suitable for the ecological system of viticulture.

Purpose. To determine the possibility of the domestic viticulture transition to the ecological (adaptive) management system, based on the use of highly adaptive varieties. Methods. Procedures are conventional in viticulture. All stages of agrobiological research were carried out according to the M. A. Lazarevskiy technique. The resistance of genetic resources to fungal diseases was assessed using the 9-point scale on the natural infectious background with maximum damage. Organoleptic evaluation of wine and fresh grapes was performed using 8-point and a 10-point scales respectively. Results. The main agrobiological traits (resistance to diseases, productivity and yield quality) of 22 perspective grape varieties and forms were studied. The level of resistance to fungal diseases was determined as one of the main criteria of the variety suitability for ecological (adaptive) viticulture. During five years, the average resistance level of this group of table and wine varieties was not lower than the relative one (6.5–7 points), and in ‘Zagrei’ variety – up to 7,5 points. The level of quality characteristics of products of new grape varieties and forms was determined (wine evaluation, marketability and assessment of fresh table grapes). Samples with a combination of high wine and grape quality characteristics and high productivity were selected. To replenish the gene pool of grapes by adaptive varieties, such perspective hybrid combinations as ‘Opalovyi’ ´ ‘Burmunk, ‘Avgustin’ ´ ‘Oryhinal and ‘Ohoniok tairovskyi’ ´ ‘Kardyshakh’ were studied. The level of group resistance to fungal diseases was identified and the perspective genotypes were preliminarily selected. Conclusions. The level of display of a number of economic characters in the group of perspective table and wine grape varieties and forms was determined. Highly adaptive and highly productive varieties and forms suitable for the use in the adaptive viticulture were defined. Prospective hybrid combinations were considered, from which highly adaptive varieties will be selected as suitable for the ecological system of viticulture.

Purpose. To determine the possibility of the domestic viticulture transition to the ecological (adaptive) management system, based on the use of highly adaptive varieties. Methods. Procedures are conventional in viticulture. All stages of agrobiological research were carried out according to the M. A. Lazarevskiy technique. The resistance of genetic resources to fungal diseases was assessed using the 9-point scale on the natural infectious background with maximum damage. Organoleptic evaluation of wine and fresh grapes was performed using 8-point and a 10-point scales respectively. Results. The main agrobiological traits (resistance to diseases, productivity and yield quality) of 22 perspective grape varieties and forms were studied. The level of resistance to fungal diseases was determined as one of the main criteria of the variety suitability for ecological (adaptive) viticulture. During five years, the average resistance level of this group of table and wine varieties was not lower than the relative one (6.5–7 points), and in ‘Zagrei’ variety – up to 7,5 points. The level of quality characteristics of products of new grape varieties and forms was determined (wine evaluation, marketability and assessment of fresh table grapes). Samples with a combination of high wine and grape quality characteristics and high productivity were selected. To replenish the gene pool of grapes by adaptive varieties, such perspective hybrid combinations as ‘Opalovyi’ ´ ‘Burmunk, ‘Avgustin’ ´ ‘Oryhinal and ‘Ohoniok tairovskyi’ ´ ‘Kardyshakh’ were studied. The level of group resistance to fungal diseases was identified and the perspective genotypes were preliminarily selected. Conclusions. The level of display of a number of economic characters in the group of perspective table and wine grape varieties and forms was determined. Highly adaptive and highly productive varieties and forms suitable for the use in the adaptive viticulture were defined. Prospective hybrid combinations were considered, from which highly adaptive varieties will be selected as suitable for the ecological system of viticulture. | Цель. Определить возможность перехода отечественного виноградарства на экологическую (адаптивную) систему хозяйствования, основанную на использовании високоадаптивных сортов.Методы. Общепринятые в виноградарстве. Все этапы агробиологических исследований были проведены по методике М. А. Лазаревского Устойчивость генетических ресурсов к грибным заболеваниям оценивали по 9-балльной шкале на естественном инфекционном фоне при максимальном поражении. Органолептическая оценка вин проведена по 8-балльной, свежего винограда – по 10-балльной шкале.Результаты. Исследованы основные агробиологические показатели (устойчивость к болезням, урожайность и качественные показатели урожая) 22-х перспективных сортов и форм винограда разного направления использования. Определен уровень устойчивости к грибным болезням как один из основных критериев пригодности сорта для экологического (адаптивного) виноградарства. Данная группа столовых и технических сортов в среднем за пять лет продемонстрировала устойчивость на уровне не ниже относительного (6,5–7 баллов), а такой сорт, как ‘Загрей’ – до 7,5 балла. Определен уровень качественных показателей продукции новых сортов и форм винограда (оценка вина для технических, товарность и оценка свежего винограда – для столовых). Отобраны образцы с сочетанием высоких качественных показателей вина и винограда с высокой урожайностью. Для пополнения адаптивного генофонда винограда исследованы перспективные гибридные комбинации ‘Опаловый’ ´ ‘Бурмунк’, ‘Августин’ ´ ‘Оригинал’ и ‘Огонек Таировский’ ´ ‘Кардишах’. Определен уровень групповой устойчивости к грибным болезням и предварительно выделены перспективные генотипы.Выводы. Определен уровень проявления ряда хозяйственно-ценных признаков у группы перспективных столовых и технических сортов и форм. Выделены високоадаптивные и высокопродуктивные сорта и формы, пригодные для использования в адаптивной системе хозяйствования. Рассмотрены перспективные гибридные комбинации, из которых в будущем будут отобраны високоадаптивные сорта, пригодные для экологической системы виноградарства. | Мета. Визначити можливість переходу вітчизняного виноградарства на екологічну (адаптивну) систему господарювання, що базується на використанні високоадаптивних сортів.Методи. Загальноприйняті у виноградарстві. Всі етапи агробіологічних досліджень проведено за методикою М. А. Лазаревського. Стійкість генетичних ресурсів проти грибних захворювань оцінювали за 9-бальною шкалою на природному інфекційному фоні за максимального ураження. Органолептичну оцінку вин проводили за 8-бальною, свіжого винограду – за 10-бальною шкалою.Результати. Досліджено основні агробіологічні показники (стійкість проти хвороб, урожайність та якісні показники врожаю) 22-х перспективних сортів і форм винограду різного напряму використання. Визначено рівень стійкості проти грибних хвороб як один з основних критеріїв придатності сорту для екологічного (адаптивного) виноградарства. Означена група столових і технічних сортів у середньому за п’ять років продемонструвала стійкість на рівні, не нижчому за відносний (6,5–7 балів), а такий сорт, як ‘Загрей’ – до 7,5 бала. Визначено рівень якісних показників продукції нових сортів і форм винограду (оцінка вина для технічних, товарність та оцінка свіжого винограду – для столових). Відібрано зразки з поєднанням високих якісних показників вина та винограду з високою врожайністю. Для поповнення адаптивного генофонду винограду досліджено перспективні гібридні комбінації ‘Опаловий’ ´ ‘Бурмунк’, ‘Августин’ ´ ‘Оригінал’ та ‘Огоньок таїровський’ ´ ‘Кардишах’. Визначено рівень групової стійкості проти грибних хвороб і попередньо виділено перспективні генотипи.Висновки. Визначено рівень прояву ряду господарсько-цінних ознак у групи перспективних столових і технічних сортів та форм. Виділено високоадаптивні та високопродуктивні сорти та форми, придатні для використання в адаптивній системі господарювання. Розглянуто перспективні гібридні комбінації, з яких у майбутньому будуть видібрані високоадаптивні сорти, придатні для екологічної системи виноградарства.

Мета. Виявити закономірності рівня прояву та взаємозв’язку між урожайністю, елементами структури врожаю і морфологічними ознаками ячменю ярого дворядного підвиду в Центральному Лісостепу України. Виділити нові генетичні джерела для селекції. Методи. Польові дослідження, дисперсійний, кореляційний та кластерний аналіз. Результати. У процесі дослідження 30 генотипів ячменю ярого різного еколого-географічного походження у контрастні за метеорологічними показниками 2012–2014 рр. в умовах Центрального Лісостепу України виявлено значні відмінності за рівнем прояву врожайності, елементів структури врожаю та морфологічних ознак. Виділено зразки з підвищеною врожайністю [‘Козван’ (‘Маяк’) (UKR), ‘AC Kings’ (CAN), ‘Сяйво’ (UKR), ‘PД-1’ (UKR), ‘Аргумент’ (UKR), ‘B 1215’ (USA)] та елементами структури врожаю. За результатами кластерного аналізу проведено групування зразків за рівнем прояву досліджених ознак. Деякі виділені за врожайністю генотипи розмістили у різних групах, що вказує на можливість планомірного генетичного поліпшення рослин під час створення нового вихідного матеріалу, залучаючи їх до схрещувань. Виявлено достовірний зв’язок урожайності з продуктивним кущінням (r = 0,67–0,72), урожайності з масою зерна з рослини (r = 0,73–0,77). Маса зерна з рослини в усі роки достовірно корелювала з продуктивною кущистістю (r = 0,62–0,80). В умовах посушливого 2013 р. спостерігалось підвищення зв’язку врожайності з іншими морфологічними ознаками та елементами структури врожаю, зокрема з висотою рослин (до r = 0,52), довжиною верхнього міжвузля (r = 0,52), масою зерна з головного колоса (r = 0,39). Зазначено зростання зв’язку врожайності з масою 1000 зерен у 2013 та 2014 рр., порівняно з 2012 р., на тлі зниження рівня прояву ознаки. Висновки. Виділені генотипи з підвищеним рівнем прояву селекційно-цінних ознак доцільно використовувати як генетичні джерела під час створення нового вихідного матеріалу. Для підвищення формотворчого процесу за продуктивністю в потомствах гібридних комбінацій як компоненти схрещування необхідно добирати високопродуктивні генотипи з різних кластерів. В умовах Центрального Лісостепу України у формуванні врожайності ячменю ярого дворядного підвиду дуже значну роль відіграє продуктивне кущіння. Водночас, для забезпечення високого рівня продуктивності індивідуальних рослин та агроценозу в цілому бічні стебла мають бути розвинені синхронно з головним стеблом і характеризуватись збалансованою кількістю зерен у колосі та їх крупністю.

Purpose. To reveal trends of expression level and relationship between yielding capacity, yield components and morphological characters of spring barley of two-row type in the Central Forest-Steppe zone of Ukraine. To identify new genetic sources for breeding.Methods. Field experiments, variance, correlation and cluster analyses.Results. During the investigation of 30 spring barley genotypes of various eco-geographical origin during the period of 2012–2014 with contrast meteorological parameters in the Central Forest-Steppe zone of Ukraine, it was found significant differences in expression level of morphological characters, yielding capacity and yield components. Samples with increased yielding capaci­ty [‘Kozvan’ (‘Maiak’) (UKR), ‘AC Kings’ (CAN), ‘Siaivo’ (UKR), ‘RD-1’ (UKR), ‘Arhument’ (UKR), ‘B 1215’ (USA)] and some yield components have been identified. Based on the results of the cluster analysis, samples were grouped by the expression level of the studied characters. Some genotypes identified by yiel­ding capacity were placed in different groups, that raise the possibility of systematic genetic improvement of plants when creating new source material and using them as parental components in crosses. Reliable correlations between yielding capacity and productive tillering (r = 0.67–072), yielding capacity and grain weight per plant (r = 0.73–0.77) were found. Grain weight per plant in all years reliably correlated with productive tillering (r = 0.62–0.80). In dry conditions of 2013, higher correlations between yielding capacity and other morphological characters and yield components were observed, in particular plant height (up to r = 0.52), length of upper internode (r = 0.52), grain weight of main spike (r = 0.39). Higher correlation between yielding capacity and 1000 kernel weight were noted in 2013 and 2014 as compared to 2012 against a background of decline in expression level of the character.Conclusions. Genotypes identified with high expression level of breeding valuable characters should be used as genetic sources when creating new germplasm. In order to increase formative process for productivity in the hybrid progeny, high-producing genotypes belonging to different clusters should be chosen as components in crossings. Under environments of the Central Forest-Steppe zone of Ukraine, productive tillering plays the most significant role in the formation of yield of two-rowed spring barley. However, for providing high level of productivity of plants and agrocoenosis as a whole, late­ral stems should be developed simultaneously with the main stem and characterized by balance of grain number per spike and grain size. | Цель. Выявить закономерности уровня проявления и взаимосвязи между урожайностью, элементами структуры урожая и морфологическими признаками ячменя ярового двурядного подвида в Центральной Лесостепи Украины. Выделить новые генетические источники для селекции.Методы. Полевые исследования, дисперсионный, корреляционный и кластерный анализ.Результаты. В процессе исследования 30 генотипов ячменя ярового различного эколого-географического происхождения в контрастные по метеорологическим показателям 2012–2014 гг. в условиях Центральной Лесостепи Украины выявлены существенные отличия по уровню проявления урожайности, элементов структуры урожая и морфологических признаков. Выделены образцы с повышенной урожайностью [‘Козван’ (‘Маяк’) (UKR), ‘AC Kings’ (CAN), ‘Сяйво’ (UKR), ‘PД-1’ (UKR), ‘Аргумент’ (UKR), ‘B 1215’ (USA)] и элементами структуры урожая. По результатам кластерного анализа проведено группирование образцов по уровню проявления исследованных признаков. Некоторые выделенные по урожайности генотипы разместили в разных группах, что свидетельствует о возможности планомерного генетического улучшения растений при создании нового исходного материала, используя их для скрещивания. Выявлена достоверная связь урожайности с продуктивным кущением (r = 0,67–0,72), урожайности с массой зерна с растения (r = 0,73–0,77). Масса зерна с растения во все годы достоверно коррелировала с продуктивной кустистостью (r = 0,62–0,80). В условиях засушливого 2013 г. наблюдалось повышение связей урожайности с другими морфологическими признаками и элементами структуры урожая, в частности, с высотой растений (до r = 0,52), длиной верхнего междоузлия (r = 0,52), массой зерна с главного колоса (r = 0,39). Отмечено повышение связи урожайности с массой 1000 зерен в 2013 и 2014 гг., по сравнению с 2012 г., на фоне снижения уровня проявления признака.Выводы. Выделенные генотипы с повышенным уровнем проявления селекцион­но-ценных признаков целесообразно использовать в качестве генетических источников при создании нового исходного материала. С целью повышения формообразовательного процесса по продуктивности в потомствах гибридных комбинаций, в качестве компонентов скрещиваний необходимо подбирать высокопродуктивные генотипы из разных кластеров. В условиях Центральной Лесостепи Украины в формировании урожайности ячменя ярового двурядного подвида наиболее существенную роль играет продуктивная кустистость. В то же время, для обеспечения высокого уровня продуктивности индивидуальных растений и агроценоза в целом боковые стебли должны иметь синхронное развитие с главным стеблем и характеризироваться сбалансированным количеством зерен в колосе и их крупностью. | Мета. Виявити закономірності рівня прояву та взаємозв’язку між урожайністю, елементами структури врожаю і морфологічними ознаками ячменю ярого дворядного підвиду в Центральному Лісостепу України. Виділити нові генетичні джерела для селекції.Методи. Польові дослідження, дисперсійний, кореляційний та кластерний аналіз.Результати. У процесі дослідження 30 генотипів ячменю ярого різного еколого-географічного походження у контрастні за метеорологічними показниками 2012–2014 рр. в умовах Центрального Лісостепу України виявлено значні відмінності за рівнем прояву врожайності, елементів структури врожаю та морфологічних ознак. Виділено зразки з підвищеною врожайністю [‘Козван’ (‘Маяк’) (UKR), ‘AC Kings’ (CAN), ‘Сяйво’ (UKR), ‘PД-1’ (UKR), ‘Аргумент’ (UKR), ‘B 1215’ (USA)] та елементами структури врожаю. За результатами кластерного аналізу проведено групування зразків за рівнем прояву досліджених ознак. Деякі виділені за врожайністю генотипи розмістили у різних групах, що вказує на можливість планомірного генетичного поліпшення рослин під час створення нового вихідного матеріалу, залучаючи їх до схрещувань. Виявлено достовірний зв’язок урожайності з продуктивним кущінням (r = 0,67–0,72), урожайності з масою зерна з рослини (r = 0,73–0,77). Маса зерна з рослини в усі роки достовірно корелювала з продуктивною кущистістю (r = 0,62–0,80). В умовах посушливого 2013 р. спостерігалось підвищення зв’язку врожайності з іншими морфологічними ознаками та елементами структури врожаю, зокрема з висотою рослин (до r = 0,52), довжиною верхнього міжвузля (r = 0,52), масою зерна з головного колоса (r = 0,39). Зазначено зростання зв’язку врожайності з масою 1000 зерен у 2013 та 2014 рр., порівняно з 2012 р., на тлі зниження рівня прояву ознаки.Висновки. Виділені генотипи з підвищеним рівнем прояву селекційно-цінних ознак доцільно використовувати як генетичні джерела під час створення нового вихідного матеріалу. Для підвищення формотворчого процесу за продуктивністю в потомствах гібридних комбінацій як компоненти схрещування необхідно добирати високопродуктивні генотипи з різних кластерів. В умовах Центрального Лісостепу України у формуванні врожайності ячменю ярого дворядного підвиду дуже значну роль відіграє продуктивне кущіння. Водночас, для забезпечення високого рівня продуктивності індивідуальних рослин та агроценозу в цілому бічні стебла мають бути розвинені синхронно з головним стеблом і характеризуватись збалансованою кількістю зерен у колосі та їх крупністю.

Purpose. To develop a method of propagation, stimulation of rhizomes growth in vitro culture for the genus Miscanthus representatives and their adaptation in the open field without the use of greenhouse complexes for acclimatization and completion of growing. Methods. Biotechnological procedures, mathematical and statistical analyses. Results. Prescription of nutrient medium was developed for explants inoculation, sprouts propagation, rhizomes growth stimulation in vitro. Such sterile explants as seeds, buds to be removed from rhizomes, parts of  stems with bud were placed on modified media with mineral portion by Murashige and Skoog (MS) that contained 0,5–1 dose of macroelements and one dose of microelements,  vitamins (10 mg/l of thia­minum, 1,0 mg/l of pyridoxine, 1,0 mg/l of nicotinic acid and 1,0 mg/l of ascorbic acid) supplemented with amino acids (250 mg/l of glutamic acid, 3 mg/l of tyrosine, 3 mg/l of arginine, 2 mg/l of hydroxyproline), plant growth regulators [0,5–1,0 mg/l of GA (gibberelline acid), 0,2 mg/l of 6-BAP (6-Benzylaminopurine, 0,1 mg/l of NAA (α-naphtylacetic acid)] in different variations. After seed germination, buds emerging and sprouts formation 1–2 cm in height, for propagation purpose they were passivated on the medium of other composition that differed from previous one by the content and ratio of growth regulators, especially by a high concentration of cytokinins [6-BAP (0,4–0,5 mg/l), kinetin (0,5 mg/l), adenine (0,5 mg/k)] in different variations in presence of GA (0,2 mg/l). In order to stimulate rhizomes growth, microclones were transferred on media with other composition and ratio growth regulators (6-BAP (0,2–0,3 mg/l) + GA (0,5–1,0 mg/l) or 6-BAP (0,2–0,3 mg/l) + GA (0,5–1,0 mg/l) + NAA (0,1 mg/l),  in other words,  with a high content of gibberellins. After the formation of rhizomes 10–15 cm in length, miscanthus plants were planted out in the open ground. Stimulation of rhizomes initiation and elongation on appropriate nutrient media before Miscanthus giganteus, M. sacchariflorus and M. sinensis planting in vivo resulted in 100% adaptation and 100% survival of plants in the winter period without the use of greenhouse complexes. Conclusions. The method of miscanthus propagation in vit­ro and adaptation in the open ground was developed that included stimulation of rhizomes growth and favoured the increase of their length on media supplemented with gibbe­relline that guaranteed 100% preservation of microplants to be propagated from in vitro culture during adaptation in the open ground and acclimatization in winter.

Purpose. To develop a method of propagation, stimulation of rhizomes growth in vitro culture for the genus Miscanthus representatives and their adaptation in the open field without the use of greenhouse complexes for acclimatization and completion of growing. Methods. Biotechnological procedures, mathematical and statistical analyses. Results. Prescription of nutrient medium was developed for explants inoculation, sprouts propagation, rhizomes growth stimulation in vitro. Such sterile explants as seeds, buds to be removed from rhizomes, parts of stems with bud were placed on modified media with mineral portion by Murashige and Skoog (MS) that contained 0,5–1 dose of macroelements and one dose of microelements, vitamins (10 mg/l of thia­minum, 1,0 mg/l of pyridoxine, 1,0 mg/l of nicotinic acid and 1,0 mg/l of ascorbic acid) supplemented with amino acids (250 mg/l of glutamic acid, 3 mg/l of tyrosine, 3 mg/l of arginine, 2 mg/l of hydroxyproline), plant growth regulators [0,5–1,0 mg/l of GA (gibberelline acid), 0,2 mg/l of 6-BAP (6-Benzylaminopurine, 0,1 mg/l of NAA (α-naphtylacetic acid)] in different variations. After seed germination, buds emerging and sprouts formation 1–2 cm in height, for propagation purpose they were passivated on the medium of other composition that differed from previous one by the content and ratio of growth regulators, especially by a high concentration of cytokinins [6-BAP (0,4–0,5 mg/l), kinetin (0,5 mg/l), adenine (0,5 mg/k)] in different variations in presence of GA (0,2 mg/l). In order to stimulate rhizomes growth, microclones were transferred on media with other composition and ratio growth regulators (6-BAP (0,2–0,3 mg/l) + GA (0,5–1,0 mg/l) or 6-BAP (0,2–0,3 mg/l) + GA (0,5–1,0 mg/l) + NAA (0,1 mg/l), in other words, with a high content of gibberellins. After the formation of rhizomes 10–15 cm in length, miscanthus plants were planted out in the open ground. Stimulation of rhizomes initiation and elongation on appropriate nutrient media before Miscanthus giganteus, M. sacchariflorus and M. sinensis planting in vivo resulted in 100% adaptation and 100% survival of plants in the winter period without the use of greenhouse complexes. Conclusions. The method of miscanthus propagation in vit­ro and adaptation in the open ground was developed that included stimulation of rhizomes growth and favoured the increase of their length on media supplemented with gibbe­relline that guaranteed 100% preservation of microplants to be propagated from in vitro culture during adaptation in the open ground and acclimatization in winter.

Purpose. To develop a method of propagation, stimulation of rhizomes growth in vitro culture for the genus Miscanthus representatives and their adaptation in the open field without the use of greenhouse complexes for acclimatization and completion of growing.Methods. Biotechnological procedures, mathematical and statistical analyses. Results. Prescription of nutrient medium was developed for explants inoculation, sprouts propagation, rhizomes growth stimulation in vitro. Such sterile explants as seeds, buds to be removed from rhizomes, parts of  stems with bud were placed on modified media with mineral portion by Murashige and Skoog (MS) that contained 0,5–1 dose of macroelements and one dose of microelements,  vitamins (10 mg/l of thia­minum, 1,0 mg/l of pyridoxine, 1,0 mg/l of nicotinic acid and 1,0 mg/l of ascorbic acid) supplemented with amino acids (250 mg/l of glutamic acid, 3 mg/l of tyrosine, 3 mg/l of arginine, 2 mg/l of hydroxyproline), plant growth regulators [0,5–1,0 mg/l of GA (gibberelline acid), 0,2 mg/l of 6-BAP (6-Benzylaminopurine, 0,1 mg/l of NAA (α-naphtylacetic acid)] in different variations. After seed germination, buds emerging and sprouts formation 1–2 cm in height, for propagation purpose they were passivated on the medium of other composition that differed from previous one by the content and ratio of growth regulators, especially by a high concentration of cytokinins [6-BAP (0,4–0,5 mg/l), kinetin (0,5 mg/l), adenine (0,5 mg/k)] in different variations in presence of GA (0,2 mg/l). In order to stimulate rhizomes growth, microclones were transferred on media with other composition and ratio growth regulators (6-BAP (0,2–0,3 mg/l) + GA (0,5–1,0 mg/l) or 6-BAP (0,2–0,3 mg/l) + GA (0,5–1,0 mg/l) + NAA (0,1 mg/l),  in other words,  with a high content of gibberellins. After the formation of rhizomes 10–15 cm in length, miscanthus plants were planted out in the open ground. Stimulation of rhizomes initiation and elongation on appropriate nutrient media before Miscanthus giganteus, M. sacchariflorus and M. sinensis planting in vivo resulted in 100% adaptation and 100% survival of plants in the winter period without the use of greenhouse complexes.Conclusions. The method of miscanthus propagation in vit­ro and adaptation in the open ground was developed that included stimulation of rhizomes growth and favoured the increase of their length on media supplemented with gibbe­relline that guaranteed 100% preservation of microplants to be propagated from in vitro culture during adaptation in the open ground and acclimatization in winter. | Цель. Разработать метод размножения, стимуляции роста ризом в культуре in vitro представителей рода Miscanthus и адаптации их в открытом грунте без использования тепличных комплексов для акклиматизации и доращивания. Методы. Биотехнологические, математико-статистические. Результаты. Разработаны прописи питательных сред для инокуляции эксплантов, размножения побегов, стимуляции роста ризом in vitro. Стерильные экспланты – семена, почки, которые удаляли с ризом, час­ти стебля с почкой высаживали на модифицированные среды с минеральной частью по Мурасиге–Скуга (МС), в состав которых входило 0,5–1 доза макро- и одна доза микроэлементов, витамины (тиамин – 10,0 мг/л, пиридоксин – 1,0, никотиновая кислота – 1,0, аскорбиновая кислота – 1,0 мг/л), с добавлением аминокислот (глютаминовая – 250,0 мг/л, аспарагиновая – 30,0, тирозин – 3,0, аргинин – 2,0, гидроксипролин – 2,0 мг/л), регуляторов роста (ГК – 0,5–1,0 мг/л, 6-БАП – 0,2, НОК – 0,1 мг/л) в разных вариациях. После прорастания семян, появления почек и образования побегов высотой 1–2 см их для размножения пассировали на среду другого состава, которая отличалась от предыдущей соотношением регуляторов роста, в частности увеличенным количеством цитокининов [6-БАП (0,4–0,5 мг/л), кинетина (0,5 мг/л), аденина (0,5 мг/л)] в разных вариациях на фоне 0,2 мг/л ГК. Для стимуляции роста ризом микроклоны пересаживали на среды с другим составом и соотношением регуляторов роста [6-БАП (0,2–0,3 мг/л) + ГК (0,5–1,0 мг/л) или 6-БАП (0,2–0,3 мг/л) + ГК (0,5–1,0 мг/л) + НОК (0,1 мг/л)], то есть, с повышенным составом гиббереллинов. После образования ризом длиной 10–15 см растения мискантуса высаживали в открытую почву. Стимуляция образования и роста в длину ризом на соответствующих питательных средах перед посадкой растений Miscanthus giganteus,  M. sacchariflorus и M. sinensis в условия in vivo способствовала 100% адаптации и 100% выживанию растений в зимний период без использования тепличных комплексов. Выводы. Разработан метод размножения мискантусов in vitro и адаптации в открытой почве, который включает стимуляцию роста ризом и способствует увеличению их длины на питательных средах, в состав которых входит гиббереллин, что гарантированно обеспечивает 100% сохранение размноженных в культуре in vitro микрорастений при адаптации в открытой почве и акклиматизации в зимний период. | Мета. Розробити метод розмноження, стимуляції росту ризом у культурі in vitro представників роду Miscanthus та адаптації їх у відкритому ґрунті без використання тепличних комплексів для акліматизації та дорощування.Методи. Біотехнологічні, математико-статистичні.Результати. Розроблено прописи живильних середовищ для інокуляції експлантів, розмноження пагонів, стимуляції росту ризом in vitro. Стерильні експланти – насіння, бруньки, видалені з ризом, частини стебла з брунькою висаджували на модифіковані середовища з мінеральною частиною за Мурасіге–Скуга (МС), що містили 0,5–1 дозу макро- та одну дозу мікроелементів, вітаміни (тіамін – 10,0 мг/л, піридоксин – 1,0, нікотинову кислоту – 1,0 та аскорбінову кислоту – 1,0 мг/л) з додаванням амінокислот (глютамінової – 250,0 мг/л, аспарагінової – 30,0, тірозину – 3,0, аргініну – 2,0, гідроксипроліну – 2,0 мг/л), регуляторів росту (ГК – 0,5–1,0 мг/л, 6-БАП – 0,2, НОК – 0,1 мг/л) у різних варіаціях. Після проростання насіння, появи бруньок і утворення пагонів заввишки 1–2 см їх для розмноження пасирували на середовище іншого складу, яке відрізняється від попереднього вмістом та співвідношенням регуляторів росту, зокрема підвищеним вмістом цитокінінів [6-БАП (0,4–0,5 мг/л), кінетину (0,5 мг/л), аденіну (0,5 мг/л)] у різних варіаціях на фоні 0,2 мг/л ГК. Для стимуляції росту ризом мікроклони пересаджували на середовища з іншим складом та співвідношенням регуляторів росту [6-БАП (0,2–0,3 мг/л) + ГК (0,5–1,0 мг/л) або 6-БАП (0,2–0,3 мг/л) + ГК (0,5–1,0 мг/л) + НОК (0,1 мг/л)], тобто з підвищеним вмістом гіберелінів. Після утворення ризом завдовжки 10–15 см рослини міскантусів висаджували у відкритий ґрунт. Стимуляція утворення та росту в довжину ризом на відповідних живильних середовищах перед висаджуванням рослин Miscanthus giganteus, M. sacchariflorus та M. sinensis в умови in vivo сприяла 100% адаптації та 100% виживанню рослин у зимовий період без застосування тепличних комплексів.Висновки. Розроблено метод розмноження міскантусів in vitro та адаптації у відкритому ґрунті, який включає стимуляцію росту ризом та сприяє збільшенню їхньої довжини на живильних середовищах, до складу яких введено гіберелін, що гарантовано забезпечує 100% збереження розмножених з культури in vitro мікророслин під час адаптації у відкритому ґрунті та акліматизації в зимовий період.

Мета. Провести типування сортів сої культурної (Glycine max (L.) Merr.) української та закордонної селекції за мікросателітним маркером Satt100 гена Е7 фотоперіодичної чутливості. Методи. Виділення ДНК з проростків на колонках із сорбуючою мембраною; полімеразна ланцюгова реакція; горизонтальний гель-електрофорез; визначення розмірів продуктів ампліфікації за програмою «GelAnalyzer 2010a». Результати. За допомогою аналізу мікросателітного локусу Satt100, який є маркером гена Е7, проведено типування 15 сортів сої. Встановлено наявність продуктів ампліфікації розміром 133, 149 та 168 п.н., що маркують рецесивний та домінантний алелі гена Е7 відповідно. Усі досліджені сорти, крім сорту ‘Одеська 150А’, були гомогенними за мікросателітним локусом Satt100. Генотипи восьми сортів мали рецесивний алель е7, шести – домінантний алель Е7. Порівняли наявність певного алеля гена Е7 у генотипі сорту з належністю до групи стиглості. Відмічено зв’язок для сортів з вегетаційним періодом до 100 діб: усі чотири сорти цієї групи мали алель е7 та для сортів із вегетаційним періодом понад 110 діб: для всіх чотирьох сортів цієї групи характерні фрагменти ампліфікації локусу Satt100, що маркують домінантний алель. Із семи середньо­ранніх сортів чотири мали рецесивний алель е7, а три – домінантний Е7. Наведено інформацію про отримання різними науковцями фрагментів ампліфікації неоднакових розмірів, але при цьому виявлено тенденцію щодо зв’язку більш високомолекулярних фрагментів з домінантним, а низькомолекулярних – з рецесивним алелем. Висновки. За результатами типування за мікросателітним маркером Satt100 гена Е7 фотоперіодичної чутливості для 15 сортів сої визначено наявність рецесивного або домінантного алеля гена Е7. Для більшості зразків встановлено відповідність наявності певного алеля гена Е7 та тривалості вегетаційного періоду. Наявність фрагментів ампліфікації різного розміру, характерних для рецесивного алеля, свідчить про необхідність сиквенування та біоінформатичного аналізу фрагментів ампліфікації локусу Satt100.

Purpose. Typingsoybean (Glycinemax (L.) Merr.) culti­vars of Ukrainian and foreign breeding for microsatellite mar­ker Satt100 of E7 gene of photoperiod sensitivity. Methods.DNA recover from seedlings on columns with sorbing membrane; polymerase chain reaction (PCR); horizontal gel electro­phoresis; amplification products size determination using “GelAnalyzer 2010a” program. Results. PCR analysis of the microsatellite locus Satt100 to be the marker of the E7 gene was used for typing 15 soybean cultivars. Availability of the 133, 149 and 168 bp amplification products has been established that marked recessive and dominant alleles of Е7 gene correspondingly. All varieties, except ‘Odeska 150A’, were homogeneous for the microsatellite locus Satt100. Genotypes of eight varieties has the recessive allele e7, six ones – the dominant allele E7. Availability of the certain allele of the E7 gene was compared in variety genotype with belonging to the maturity group. The association was found for varieties with vegetation period up to 100 days: all four varieties of this group had the e7 allele, for varieties with vegetation period more than 110 days: for all four varieties of this group the Satt100 locus amplification fragments that mark the dominant allele are specific. Amongsevenmiddle-agedvarieties, fourof them hadtherecessiveallelee7, threeofthem – dominantalleleЕ7. According to thepresented information, some scientistsobtainedamplificationfragments of different size, butthetendency was revealed concerning the association of the higher molecular fragments witht hedominant gene, and the lowmolecular fragments with therecessive gene. Conclusions. Based on the results of typing of 15 soybean varieties for the microsatellite marker Satt100 of E7 gene of photoperiod sensitivity, it was determined availability of recessive or dominant allele of E7 gene. For most samples, the concordance of availability of the certain allele of E7 gene and the duration of the vegetation period was established. Availability of amplification fragments of different size to be specific for recessive allele testified the needfor sequencing and bioinformatic analysis of the Satt100 locus amplification fragments. | Цель. Осуществить типирование сортов сои культурной (Glycine max (L.) Merr.) украинской и зарубежной селекции по микросателлитному маркеру Satt100 гена Е7 фотопериодической чувствительности. Методы. Выделение ДНК из ростков на колонках с сорбирующей мемб­раной; полимеразная цепная реакция; горизонтальный гель-электрофорез; определение размеров продуктов амплификации с использованием программы «GelAnalyzer 2010a». Результаты. С помощью анализа микросателлитного локуса Satt100, являющегося маркером гена Е7, проведено типирование 15 сортов сои. Установлено наличие продуктов амплификации размером 133, 149 и 168 п.н., которые маркируют рецессивный и доминантный аллели гена Е7 соответственно. Все исследуемые сорта, кроме сор­та ‘Одесская 150А’, были гомогенными по микросателлитному локусу Satt100. Генотипы восьми исследованных сор­тов имели рецессивный аллель е7, шести – доминантный аллель Е7. Сравнили наличие определенного аллеля гена Е7 в генотипе сорта с принадлежностью к группе спелости. Отмечено связь для сортов с вегетационным периодом до 100 суток: все четыре сорта этой группы имели аллель е7, и для сортов с вегетационным периодом более 110 суток: для всех четырех сортов этой группы характерны фрагменты амплификации локуса Satt100, которые маркируют доминантный аллель. Среди семи среднеранних сортов четыре имели рецессивный аллель е7, а три – доминантный Е7. Представлено информацию о получении разными учеными фрагментов амплификации неодинаковых размеров, но при этом выявлено тенденцию связи более высокомолекулярного фрагмента с доминантным геном, а низкомолекулярных – с рецессивным геном. Выводы. По результатам типирования по микросателлитному маркеру Satt100 гена Е7 фотопериодической чувствительности для 15 сортов сои определено наличие рецессивного или доминантного аллеля гена Е7. Для большинства образцов установлено соответствие наличия определенного аллеля гена Е7 и продолжительности вегетационного периода. Наличие фрагментов амплификации разного размера, характерных для рецессивного аллеля, свидетельствует о необходимости секвенирования и биоинформатичного анализа фрагментов амплификации локуса Satt100. | Мета. Провести типування сортів сої культурної (Glycine max (L.) Merr.) української та закордонної селекції за мікросателітним маркером Satt100 гена Е7 фотоперіодичної чутливості. Методи. Виділення ДНК з проростків на колонках із сорбуючою мембраною; полімеразна ланцюгова реакція; горизонтальний гель-електрофорез; визначення розмірів продуктів ампліфікації за програмою «GelAnalyzer 2010a». Результати. За допомогою аналізу мікросателітного локусу Satt100, який є маркером гена Е7, проведено типування 15 сортів сої. Встановлено наявність продуктів ампліфікації розміром 133, 149 та 168 п.н., що маркують рецесивний та домінантний алелі гена Е7 відповідно. Усі досліджені сорти, крім сорту ‘Одеська 150А’, були гомогенними за мікросателітним локусом Satt100. Генотипи восьми сортів мали рецесивний алель е7, шести – домінантний алель Е7. Порівняли наявність певного алеля гена Е7 у генотипі сорту з належністю до групи стиглості. Відмічено зв’язок для сортів з вегетаційним періодом до 100 діб: усі чотири сорти цієї групи мали алель е7 та для сортів із вегетаційним періодом понад 110 діб: для всіх чотирьох сортів цієї групи характерні фрагменти ампліфікації локусу Satt100, що маркують домінантний алель. Із семи середньо­ранніх сортів чотири мали рецесивний алель е7, а три – домінантний Е7. Наведено інформацію про отримання різними науковцями фрагментів ампліфікації неоднакових розмірів, але при цьому виявлено тенденцію щодо зв’язку більш високомолекулярних фрагментів з домінантним, а низькомолекулярних – з рецесивним алелем. Висновки. За результатами типування за мікросателітним маркером Satt100 гена Е7 фотоперіодичної чутливості для 15 сортів сої визначено наявність рецесивного або домінантного алеля гена Е7. Для більшості зразків встановлено відповідність наявності певного алеля гена Е7 та тривалості вегетаційного періоду. Наявність фрагментів ампліфікації різного розміру, характерних для рецесивного алеля, свідчить про необхідність сиквенування та біоінформатичного аналізу фрагментів ампліфікації локусу Satt100.

Purpose. To substantiate and develop breeding technologies of soybean cultivation under various weather conditions of the Western Forest-Steppe zone. Methods. Laboratory test, statistical and mathematical analysis. Results. Analysis of the data of yielding increase due to the use of seed inoculation, green manure and spraying of crops with microbial prepa­rations showed that their effect was much dependent on the weather conditions during the year. Based on the analysis of productivity of such early ripening varieties of soybean as ‘Lehenda’, ‘Anzhelika’ and ‘Ksenia’ during 2011–2015, it was found that the influence of agrometeorological conditions during the vegetation period accounted for 47.8%. The results of the analysis of five-year data of productivity of the late soybean variety ‘Heorhina’ indicated that the share of influence of agrometeorological conditions during the vege­tation period on the studied variety was 48.8%. The use of microbial strains of nodule bacteria Bradyrhizobium japonicum 634b, 614A and M-8 against two backgrounds (in case of green manure application and without it) was compared, and microbial culture Hetomik application during the vege­tation period. Conclusion. All biological preparations and green manure considerably increased yield of soybean seeds in moderately humidified and elevated temperature conditions. For soybean growing, the application of green manure, seed inoculation with strains of M-8, 614A and Hetomik spraying of crops was effective. The use of these methods for gro­wing ‘Lehenda’ variety was the most effective. Such varieties as ‘Lehenda’ and ‘Anzhelika’ showed more stable results as compared to others in case of considerable variations of agrometeorological conditions.

Purpose. To substantiate and develop breeding technologies of soybean cultivation under various weather conditions of the Western Forest-Steppe zone.Methods. Laboratory test, statistical and mathematical analysis.Results. Analysis of the data of yielding increase due to the use of seed inoculation, green manure and spraying of crops with microbial prepa­rations showed that their effect was much dependent on the weather conditions during the year. Based on the analysis of productivity of such early ripening varieties of soybean as ‘Lehenda’, ‘Anzhelika’ and ‘Ksenia’ during 2011–2015, it was found that the influence of agrometeorological conditions during the vegetation period accounted for 47.8%. The results of the analysis of five-year data of productivity of the late soybean variety ‘Heorhina’ indicated that the share of influence of agrometeorological conditions during the vege­tation period on the studied variety was 48.8%. The use of microbial strains of nodule bacteria Bradyrhizobium japonicum 634b, 614A and M-8 against two backgrounds (in case of green manure application and without it) was compared, and microbial culture Hetomik application during the vege­tation period.Conclusion. All biological preparations and green manure considerably increased yield of soybean seeds in moderately humidified and elevated temperature conditions. For soybean growing, the application of green manure, seed inoculation with strains of M-8, 614A and Hetomik spraying of crops was effective. The use of these methods for gro­wing ‘Lehenda’ variety was the most effective. Such varieties as ‘Lehenda’ and ‘Anzhelika’ showed more stable results as compared to others in case of considerable variations of agrometeorological conditions. | Цель. Обосновать и разработать сортовые технологии выращивания сои при разных погодных условиях Западной Лесостепи.Методы. Лабораторный, статистически-математический анализ.Результаты. В процессе анализа данных прироста урожайности семян от применения инокуляции, сидеральных удобрений и опрыскивания посевов микробным препаратом было обнаружено, что их действие в значительной степени зависело от погодных условий года. По результатам анализа данных продуктивности сои скороспелого сорта ‘Легенда’ и раннеспелых сортов ‘Анжелика’ и ‘Ксения’ за 2011–2015 гг. было установлено, что доля влияния агрометеорологических условий вегетационного периода составила 47,8%. Результаты анализа пятилетних данных продуктивности позднеспелого сорта сои ‘Георгина’ свидетельствуют о том, что доля влияния агрометеорологических условий вегетационного периода на исследуемый сорт составила 48,8%. Проведено сравнение применения микробных штаммов клубеньковых бактерий Bradyrhizobium japonicum 634б, 614А и М-8 на двух фонах (при внесении сидеральных удобрений и без них), а также применение в период вегетации культуры микробного происхождения Хетомик.Выводы. Все биопрепараты и сидеральные удобрения значительно повышали урожай семян сои в умеренно увлажненном и повышенном температурном режиме. При выращивании сои эффективно применение зеленых удобрений, инокуляция семян штаммами М-8, 614А и опрыскивание посевов Хетомиком. Самым эффективным является использование этих приемов при выращивании сорта ‘Легенда’. При значительных колебаниях агрометеорологических условий сорта ‘Легенда’ и ‘Анжелика’ демонстрировалит более стабильные результаты по сравнению с другими сортами. | Мета. Обґрунтувати та розробити сортові технології вирощування сої за різних погодних умов Західного Лісостепу.Методи. Лабораторний, статистично-математичний аналіз.Результати. У процесі аналізу даних приросту врожайності насіння від застосування інокуляції, сидеральних добрив та обприскування посівів мікробним препаратом було виявлено, що їхня дія значною мірою залежала від погодних умов року. За результатами аналізу даних продуктивності сої скоростиглого сорту ‘Легенда’ та ранньостиглих сортів ‘Анжеліка’ та ‘Ксеня’ за 2011–2015 рр. було встановлено, що частка впливу агрометеорологічних умов вегетаційного періоду становила 47,8%. Результати аналізу п’ятирічних даних продуктивності пізньостиглого сорту сої ‘Георгіна’ свідчать про те, що частка впливу агрометеорологічних умов вегетаційного періоду на досліджуваний сорт досягала 48,8%. Здійснено порівняння застосування мікробних штамів бульбочкових бактерій Bradyrhizobium japonicum 634б, 614А та М-8 на двох фонах (за внесення сидеральних добрив та без них), а також застосування в період вегетації культури мікробного препарату Хетомік.Висновки. Всі біопрепарати та сидеральні добрива значно підвищували врожай насіння сої в помірно зволоженому та підвищеному температурному режимі. Під час вирощування сої ефективним є застосування зелених добрив, інокуляція насіння штамами М-8, 614А та обприскування посівів Хетоміком. Найефективнішим є використання цих прийомів під час вирощування сорту ‘Легенда’. За значних коливань агрометеорологічних умов сорти ‘Легенда’ та ‘Анжеліка’ демонстрували стабільніші результати порівняно з іншими сортами.

Purpose. To investigate rice blast resistance genes polymorphism by using bioinformatic methods. Methods. Global and local nucleotide alignment, phylogenetic analysis, HyPhy test. Results. For Pib gene, numerous single nucleotide substitutions and deletions of 1–3 bp were established. The phylo­geny of this gene has been studied and homologues have been found both in various rice species and in other cereals. These sequences can encode proteins that «recognize» the phytopathogens effectors, and can also be associated with resistance to phytopathogens. The Pi4 gene is characterized by single nucleotide substitutions, insertions and deletions; the number of non-synonymous substitutions exceeds the number of sy­nonymous ones. The Pi54 gene variability is significantly lower than that of the Pi4 and Pib genes. The predominant types of polymorphism were single nucleotide substitutions and small-sized indels. It was found that non-synonymous substitutions in Pi54, Pi4 and Pib genes were in close proximity, sometimes forming clusters, while some coding regions were either superconservative or contained predominantly synonymous substitutions. On philodendrograms, cultivated rice samples were clustered with samples of ancestral wild-growing species. Conclusions. Evolution of the rice blast resistance genes Pi4, Pib and Pi54 is characterized by diversification selection. Considering that tense coevolution and significant rate of adaptation and creation of new pathogen races are typical for a plant and a parasite, these genes are subjected to intensive selection aimed at increasing diversity for obtaining the resistance to new races of the pathogen.

Purpose. To investigate rice blast resistance genes polymorphism by using bioinformatic methods. Methods. Global and local nucleotide alignment, phylogenetic analysis, HyPhy test. Results. For Pib gene, numerous single nucleotide substitutions and deletions of 1–3 bp were established. The phylo­geny of this gene has been studied and homologues have been found both in various rice species and in other cereals. These sequences can encode proteins that «recognize» the phytopathogens effectors, and can also be associated with resistance to phytopathogens. The Pi4 gene is characterized by single nucleotide substitutions, insertions and deletions; the number of non-synonymous substitutions exceeds the number of sy­nonymous ones. The Pi54 gene variability is significantly lower than that of the Pi4 and Pib genes. The predominant types of polymorphism were single nucleotide substitutions and small-sized indels. It was found that non-synonymous substitutions in Pi54, Pi4 and Pib genes were in close proximity, sometimes forming clusters, while some coding regions were either superconservative or contained predominantly synonymous substitutions. On philodendrograms, cultivated rice samples were clustered with samples of ancestral wild-growing species. Conclusions. Evolution of the rice blast resistance genes Pi4, Pib and Pi54 is characterized by diversification selection. Considering that tense coevolution and significant rate of adaptation and creation of new pathogen races are typical for a plant and a parasite, these genes are subjected to intensive selection aimed at increasing diversity for obtaining the resistance to new races of the pathogen. | Цель. Исследовать полиморфизм генов устойчивости ри­са посевного к пирикуляриозу биоинформатическими ме­то­дами. Методы. Глобальное и локальное выравнивание нук­леотидных последовательностей, филогенетический анализ, тест HyPhy. Результаты. Для гена Pib установлены мно­гочисленные однонуклеотидные замены и делеции 1–3 п. н. Исследована филогения данного гена; найдены гомологи как у разных видов риса, так и у других злаковых, что свидетельствует о возможности кодирования ими белков, «распознающих» эффекторы фитопатогенов, т. е. данные гомологи могут быть вовлечены в обеспечение устойчивости к фитопатогенам. Для гена Pi4 характерны однонуклеотидные замены, инсерции и делеции; количество несинонимичних замен превышает количество синонимических. Вариабельность гена Pi54 значительно ниже, чем генов Pi4 и Pib. Преобладающими видами полиморфизма являются однонуклео­тидные замены и индели небольшого размера. Установлено, что несинонимичные замены в генах Pi54, Pi4 и Pib имели склонность располагаться близко друг к другу, иногда образуя кластеры, в то время как некоторые кодирующие участки или были сверхконсервативными, или содержали преимущественно синонимичные замены. На филодендрограммах образцы риса посевного кластеризуются с образцами предковых дикорастущих видов. Выводы. Для эволюции генов устойчивости риса к пирикуляриозу Pi4, Pib и Pi54 характерен диверсифицирующий отбор. Учитывая, что для растения и паразита свойственна напряженная коэволюция, значительная скорость адаптации и создания новых рас патогена, эти гены подвергаются интенсивному отбору, направленному на повышение разнообразия с целью приобретения устойчивости к новым расам патогена. | Мета. Дослідити поліморфізм генів стійкості рису посівного проти пірикуляріозу біоінформатичними методами.Методи. Глобальне та локальне вирівнювання нуклеотидних послідовностей, філогенетичний аналіз, тест HyPhy.Результати. Для гена Pib встановлено численні однонуклеотидні заміни та делеції 1–3 п. н. Досліджено філогенію цього гена; знайдено гомологи як у різних видів рису, так і в інших злакових, що свідчить про можливість кодування ними протеїнів, які «розпізнають» ефектори фітопатогенів, тобто ці гомологи можуть бути залучені в забезпечення стійкості проти фітопатогенів. Для гена Pi4 характерними є однонуклеотидні заміни, інсерції та делеції; кількість несинонімічних замін перевищує кількість синонімічних. Варіабельність гена Pi54 є значно нижчою, ніж генів Pi4 та Pib. Переважними видами поліморфізму є однонуклеотидні заміни та інделі невеликого розміру. Встановлено, що несинонімічні заміни в генах Pi54, Pi4 та Pib мали схильність розміщуватися близько одна до одної, іноді утворюючи кластери, тоді як деякі кодуючі ділянки або були надконсервативними, або містили переважно синонімічні заміни. На філодендрограмах зразки рису посівного кластеризуються зі зразками предкових дикорослих видів.Висновки. Для еволюції генів стійкості рису проти пірикуляріозу Pi4, Pib та Pi54 є характерним диверсифікуючий добір. Враховуючи те, що для рослини та паразита властивою є напружена коеволюція, значна швидкість адаптації та утворення нових рас патогена, ці гени зазнають інтенсивного добору, спрямованого на підвищення різноманіття з метою набуття стійкості проти нових рас патогена

Purpose. To investigate rice blast resistance genes polymorphism by using bioinformatic methods. Methods. Global and local nucleotide alignment, phylogenetic analysis, HyPhy test. Results. For Pib gene, numerous single nucleotide substitutions and deletions of 1–3 bp were established. The phylo­geny of this gene has been studied and homologues have been found both in various rice species and in other cereals. These sequences can encode proteins that «recognize» the phytopathogens effectors, and can also be associated with resistance to phytopathogens. The Pi4 gene is characterized by single nucleotide substitutions, insertions and deletions; the number of non-synonymous substitutions exceeds the number of sy­nonymous ones. The Pi54 gene variability is significantly lower than that of the Pi4 and Pib genes. The predominant types of polymorphism were single nucleotide substitutions and small-sized indels. It was found that non-synonymous substitutions in Pi54, Pi4 and Pib genes were in close proximity, sometimes forming clusters, while some coding regions were either superconservative or contained predominantly synonymous substitutions. On philodendrograms, cultivated rice samples were clustered with samples of ancestral wild-growing species. Conclusions. Evolution of the rice blast resistance genes Pi4, Pib and Pi54 is characterized by diversification selection. Considering that tense coevolution and significant rate of adaptation and creation of new pathogen races are typical for a plant and a parasite, these genes are subjected to intensive selection aimed at increasing diversity for obtaining the resistance to new races of the pathogen.

Purpose. To evaluate the stability and plasticity of new varieties of grain sorghum in ecological conditions of the Fores-Steppe and Steppe zone of Ukraine. Methods. Field study, statistical evaluation. Results. It was found that in Ukraine the average yield of grain sorghum in 2015 was 3.72 t/ha and in 2016 – 3.36 t/ha. In field experiments during 2009–2016, ‘Praim’ and ‘Sprynt 2’ hybrids appeared to be significantly better as compared to averaged yields of 3.9 t/ha. Evaluation of yield plasticity in environmental conditions of the Forest-Steppe and Steppe zones showed that the hybrid ‘Praim’ did not differ from the group standard and its index is no more than one. At the same time, the ‘Sprynt 2’ is highly-plastic hybrid and ‘Dniprovskyi 39’ belongs to relatively low-plastic varieties. Conclusions. It was established that, as an average of an experiment, hyb­rids of grain sorghum ‘Praim’ and ‘Sprynt 2’ had a yield of 4,2–4,3 t/ha. According to the analysis of ecological plasticity, ‘Sprynt 2’ can be included with the intensive type and ‘Dniprovskyi 39’ – with relatively low-plastic varieties. It was found that proper selection of varieties and far­ming practices of cultivation is one of the main factors that favors high yields and respectively determine 37% and 34% of the level of grain sorghum productivity.

Purpose. To evaluate the stability and plasticity of new varieties of grain sorghum in ecological conditions of the Fores-Steppe and Steppe zone of Ukraine.Methods. Field study, statistical evaluation.Results. It was found that in Ukraine the average yield of grain sorghum in 2015 was 3.72 t/ha and in 2016 – 3.36 t/ha. In field experiments during 2009–2016, ‘Praim’ and ‘Sprynt 2’ hybrids appeared to be significantly better as compared to averaged yields of 3.9 t/ha. Evaluation of yield plasticity in environmental conditions of the Forest-Steppe and Steppe zones showed that the hybrid ‘Praim’ did not differ from the group standard and its index is no more than one. At the same time, the ‘Sprynt 2’ is highly-plastic hybrid and ‘Dniprovskyi 39’ belongs to relatively low-plastic varieties.Conclusions. It was established that, as an average of an experiment, hyb­rids of grain sorghum ‘Praim’ and ‘Sprynt 2’ had a yield of 4,2–4,3 t/ha. According to the analysis of ecological plasticity, ‘Sprynt 2’ can be included with the intensive type and ‘Dniprovskyi 39’ – with relatively low-plastic varieties. It was found that proper selection of varieties and far­ming practices of cultivation is one of the main factors that favors high yields and respectively determine 37% and 34% of the level of grain sorghum productivity. | Цель. Оценить стабильность и пластичность новых сор­тов сорго зернового в экологических условиях Лесостепи и Степи Украины.Методы. Полевой, статистический.Результаты. Установлено, что в Украине средняя урожайность сорго зернового в 2015 г. была 3,72 т/га, в 2016 г. – 3,36 т/га. В проведенных полевых опытах на протяжении 2009–2016 гг. значительно лучшими гибридами оказались ‘Прайм’ и ‘Спринт 2’ по сравнению с усредненной урожайностью 3,9 т/га. Оценка показателя пластичности урожайности в экологических условиях Лесостепи и Степи, свидетельствует о том, что гибрид ‘Прайм’ не отличается от группового стандарта и его показатель находится в пределах единицы. В то же время гибрид ‘Спринт 2’ относится к высокопластичным, сорт ‘Днепровский 39’ – к относительно низкопластичным сортам.Выводы. Установлено, что в среднем по опыту гибриды сорго зернового ‘Прайм’ и ‘Спринт 2’ имели урожайность 4,2–4,3 т/га. По результатам анализа экологической пластичности сорт ‘Спринт 2’ можно отнести к интенсивному типу, сорт ‘Днепровский 39’ – к относительно низкопластичным сортам. Кроме того установлено, что одним из основных факторов получения высокой урожайности является правильный подбор сортов и агротехники их выращивания, которые на 37 и 34% соответственно определяют уровень продуктивности сорго зернового. | Мета. Оцінити стабільність та пластичність нових сортів сорго зернового в екологічних умовах Лісостепу та Степу України.Методи. Польовий, статистичний.Результати. Встановлено, що в Україні середня врожайність сорго зернового в 2015 р. була 3,72 т/га, в 2016 р. – 3,36 т/га. У проведених польових дослідах протягом 2009–2016 рр. значно кращими виявилися гібриди ‘Прайм’ та ‘Спринт 2’, порівняно з усередненою врожайністю 3,9 т/га. Оцінка показника пластичності врожайності в екологічних умовах Лісостепу та Степу свідчить про те, що гібрид ‘Прайм’ не відрізняється від групового стандарту і його показник перебуває в межах одиниці. Водночас гібрид ‘Спринт 2’ належить до високопластичних, сорт ‘Дніпровський 39’ – до відносно низькопластичних сортів.Висновки. Встановлено, що в середньому по досліду гібриди сорго зернового ‘Прайм’ та ‘Спринт 2’ мали врожайність 4,2–4,3 т/га. За результатами аналізу екологічної пластичності гібрид ‘Спринт 2’ можна віднести до інтенсивного типу, сорт ‘Дніпровський 39’ – до відносно низькопластичних сортів. Встановлено, що одним з основних чинників отримання високих урожаїв є правильний добір сортів та агротехніки їх вирощування, які на 37 та 34% відповідно визначають рівень продуктивності сорго зернового.

Purpose. To evaluate the stability and plasticity of new varieties of grain sorghum in ecological conditions of the Fores-Steppe and Steppe zone of Ukraine. Methods. Field study, statistical evaluation. Results. It was found that in Ukraine the average yield of grain sorghum in 2015 was 3.72 t/ha and in 2016 – 3.36 t/ha. In field experiments during 2009–2016, ‘Praim’ and ‘Sprynt 2’ hybrids appeared to be significantly better as compared to averaged yields of 3.9 t/ha. Evaluation of yield plasticity in environmental conditions of the Forest-Steppe and Steppe zones showed that the hybrid ‘Praim’ did not differ from the group standard and its index is no more than one. At the same time, the ‘Sprynt 2’ is highly-plastic hybrid and ‘Dniprovskyi 39’ belongs to relatively low-plastic varieties. Conclusions. It was established that, as an average of an experiment, hyb­rids of grain sorghum ‘Praim’ and ‘Sprynt 2’ had a yield of 4,2–4,3 t/ha. According to the analysis of ecological plasticity, ‘Sprynt 2’ can be included with the intensive type and ‘Dniprovskyi 39’ – with relatively low-plastic varieties. It was found that proper selection of varieties and far­ming practices of cultivation is one of the main factors that favors high yields and respectively determine 37% and 34% of the level of grain sorghum productivity.

Purpose. To assess introduced samples of drought-resistant species of perennial grasses, select a promising parent material and create on its base high-yielding varie­ ies with economic characters. Methods. Field experiment, laboratory testing. Results. The results of studies on introduction and breeding were given aimed to improve drought tolerance of non-traditional perennial grasses under the conditions of the Right-Bank Forest-Steppe zone of Ukraine. Based on the selected parent material, varieties were created by the use of hybridization and ecotype breeding methods and then entered into the State Register of plant varieties suitable for dissemination in Ukraine, among them: intermediate wheatgrass (Elytrigia intermedia (Host) Nevski) – ‘Hors’, crested wheatgrass (Agropyron cristatum (L.) Gaertn.) – ‘Petrivskyi’; meadow brome (Bromus riparia Rehm.) – ‘Boian’; slender wheatgrass (Roegneria trachycaulon (Link) Nevski) – ‘Co­umb’. As compared with conventional, relatively drought-tolerant species of smooth brome (Bromopsis inermis (Leyss.) Holub) – ‘Mars’, increment of dry matter content of these species in the extreme drought conditions of 2011 was increased by 1,52–3,73 t/ha. Under more sufficient moistening conditions of 2012, slender wheatgrass ‘Columb’ was at the level of the сheck variety in terms of this indicator. Other varieties exceeded it by 1.44–3.22 t/ha. The data was given including seed productivity and sowing quality indicators, after-ripening duration and economic fitness of seeds. Conclusions. The use of the recommended varieties of drought-resistant species of perennial grasses as part of grass mixtures will increase significantly the productivity of grasslands and pastures in the current context of climate change.

Purpose. To assess introduced samples of drought-resistant species of perennial grasses, select a promising parent material and create on its base high-yielding varie­ ies with economic characters. Methods. Field experiment, laboratory testing. Results. The results of studies on introduction and breeding were given aimed to improve drought tolerance of non-traditional perennial grasses under the conditions of the Right-Bank Forest-Steppe zone of Ukraine. Based on the selected parent material, varieties were created by the use of hybridization and ecotype breeding methods and then entered into the State Register of plant varieties suitable for dissemination in Ukraine, among them: intermediate wheatgrass (Elytrigia intermedia (Host) Nevski) – ‘Hors’, crested wheatgrass (Agropyron cristatum (L.) Gaertn.) – ‘Petrivskyi’; meadow brome (Bromus riparia Rehm.) – ‘Boian’; slender wheatgrass (Roegneria trachycaulon (Link) Nevski) – ‘Co­umb’. As compared with conventional, relatively drought-tolerant species of smooth brome (Bromopsis inermis (Leyss.) Holub) – ‘Mars’, increment of dry matter content of these species in the extreme drought conditions of 2011 was increased by 1,52–3,73 t/ha. Under more sufficient moistening conditions of 2012, slender wheatgrass ‘Columb’ was at the level of the сheck variety in terms of this indicator. Other varieties exceeded it by 1.44–3.22 t/ha. The data was given including seed productivity and sowing quality indicators, after-ripening duration and economic fitness of seeds. Conclusions. The use of the recommended varieties of drought-resistant species of perennial grasses as part of grass mixtures will increase significantly the productivity of grasslands and pastures in the current context of climate change.

Purpose. To assess introduced samples of drought-resistant species of perennial grasses, select a promising parent material and create on its base high-yielding varie­ ies with economic characters.Methods. Field experiment, laboratory testing.Results. The results of studies on introduction and breeding were given aimed to improve drought tolerance of non-traditional perennial grasses under the conditions of the Right-Bank Forest-Steppe zone of Ukraine. Based on the selected parent material, varieties were created by the use of hybridization and ecotype breeding methods and then entered into the State Register of plant varieties suitable for dissemination in Ukraine, among them: intermediate wheatgrass (Elytrigia intermedia (Host) Nevski) – ‘Hors’, crested wheatgrass (Agropyron cristatum (L.) Gaertn.) – ‘Petrivskyi’; meadow brome (Bromus riparia Rehm.) – ‘Boian’; slender wheatgrass (Roegneria trachycaulon (Link) Nevski) – ‘Co­umb’. As compared with conventional, relatively drought-tolerant species of smooth brome (Bromopsis inermis (Leyss.) Holub) – ‘Mars’, increment of dry matter content of these species in the extreme drought conditions of 2011 was increased by 1,52–3,73 t/ha. Under more sufficient moistening conditions of 2012, slender wheatgrass ‘Columb’ was at the level of the сheck variety in terms of this indicator. Other varieties exceeded it by 1.44–3.22 t/ha. The data was given including seed productivity and sowing quality indicators, after-ripening duration and economic fitness of seeds.Conclusions. The use of the recommended varieties of drought-resistant species of perennial grasses as part of grass mixtures will increase significantly the productivity of grasslands and pastures in the current context of climate change. | Цель. Провести оценку интродуцированых образцов засухоустойчивых видов злаковых многолетних трав, выделить перспективный исходный материал и на его основе создать высокопродуктивные сорта с хозяйственно-ценными признаками.Методы. Полевой, лабораторный.Результаты. Представлены результаты исследований по интродукции и селекции, направленных на повышение засухоустойчивости нетрадиционных видов злаковых многолетних трав в условиях Правобережной Лесостепи Украи­ны. На основе выделенного исходного материала методами гибридизации и экотипической селекции созданы и включены в Государственный реестр сортов растений, пригодных для распространения в Украине, сорта: пырея среднего (Elytrigia intermedia (Host) Nevski) – ‘Хорс’; житняка гребенчатого (Agropyron cristatum (L.) Gaertn.) – ‘Петривский’; костреца берегового (Bromus riparia Rehm.) – ‘Боян’; регнерии шершавостебельной (пырея бескорневищного) (Roegneria trachycaulon (Link) Nevski) – ‘Колумб’. По сравнению с традиционным, относительно засухоустойчивым видом костреца безостого (Bromopsis inermis (Leyss.) Holub) – ‘Марс’, сбор сухого вещества указанных сортов в засушливых условиях 2011 г. увеличился на 1,52–3,73 т/га. В условиях большего увлажнения в 2012 г. регнерия шершавостебельная ‘Колумб’ по этому показателю была на уровне контрольного сорта. Другие сорта превышали его на 1,44–3,22 т/га. Приведены данные о семенной продуктивности и показатели посевного качества, продолжительность послеуборочного созревания и хозяйственной пригодности семян.Выводы. Использование рекомендуемых сортов засухоустойчивых видов в составе травосмесей существенно повысит продуктивность сенокосов и культурных пастбищ в современных условиях изменения климата. | Мета. Оцінити інтродуковані зразки посухостійких видів злакових багаторічних трав, виділити перспективний вихідний матеріал і на його основі створити високопродуктивні сорти з господарсько-цінними ознаками.Методи. Польовий, лабораторний.Результати. Наведено результати досліджень з інтродукції та селекції, спрямованих на підвищення посухостійкості нетрадиційних видів злакових багаторічних трав в умовах Правобережного Лісостепу України. На основі виділеного вихідного матеріалу методами гібридизації та екотипової селекції створено та занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, сорти: пирію середнього (Elytrigia intermedia (Host) Nevski) – ‘Хорс’; житняку гребінчастого (Agropyron cristatum (L.) Gaertn.) – ‘Петрівський’; стоколосу прибережного (Bromus riparia Rehm.) – ‘Боян’; регнерії шорсткостеблової (Roegneria trachycaulon (Link) Nevski) – ‘Колумб’. Порівняно з традиційним, відносно посухостійким видом стоколосу безостого (Bromopsis inermis (Leyss.) Holub) – ‘Марс’, збір сухої речовини зазначених видів за вкрай посушливих умов у 2011 р. збільшився на 1,52–3,73 т/га. За умов більшого зволоження в 2012 р. регнерія шорсткостеблова ‘Колумб’ за цим показником була на рівні контрольного сорту. Інші сорти перевищували його на 1,44–3,22 т/га. Наведено дані про насіннєву продуктивність і показники посівної якості, тривалість післязбирального достигання та господарської придатності насіння.Висновки. Використання рекомендованих сортів посухостійких видів злакових багаторічних трав у складі травосумішок значно підвищить продуктивність сінокосів і культурних пасовищ у сучасних умовах зміни клімату.