Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Purpose. Identification of soybean growth and development peculiarities as affected by the application of organic fertilizer, plant growth regulators and water retaining agent under the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine. Methods. The study involved soybean varie­ties ‘Ustia’, ‘Kano’ and ‘Hieba’. A month before sowing soybean, water retaining agent (hydrogel Aquasorb) was introduced in the zone of the future row as 10-cm strips at a dose of 300 kg/ha. Organic fertilizer Parostok (grade 20) was applied twice: at the 3–5 leaf stage and at the 9–11 leaf stage. Growth regulators Vermystym-D and Agrostymulin were introduced at the budding stage. Results. It was found that the assimilation surface (m2/ha) of ‘Ustia’ crops in the treatments without hydrogel at the flowering stage was 38,200, while in the treatment with hydrogel it made up 43,600. In ‘Kano’, application of organic fertilizer ensured a leaf surface of 38,600 m2/ha in the treatment without hydrogel and 45,800 with hydrogel. Similar patterns were recorded in ‘Hieba’: 39,000 and 44,900, respectively. Organic fertilization of ‘Kano’ stands contributed to the formation of an assimilation surface of 38,600 in the treatment without hydrogel and 45,800 with hydrogel. ‘Hieba’ demonstrated similar patterns: 39,000 and 44,900, respectively. Application of organic fertilizer allowed to increase the net productivity of photosynthesis (g/m2 of dry matter per day) in all the varieties under study: 0.73 in ‘Ustia’ in the treatment without hydrogel (0.68 in the control treatment), 1.00 in ‘Kano’ (0.92 in the control treatment) and 0.62 in ‘Hieba’ (0.46 in the control treatment). Conclusions. On average for the years of the experiment, plants of ‘Ustia’ variety formed 5.6–5.7 g of seeds per plant. Both ‘Kano’ and ‘Ustia’ formed 8.6 g of seeds per plant when using growth regulator Vermystym-D on the background of fertilizer Parostok and 8.7 g of seeds per plant on the background of using hydrogel Aquasorb. Top dressing with growth regulator Agrostymulin ensured individual plant productivity at the level of 8.7 and 8.5 g of seeds per plant, respectively. | Цель. Определить особенности роста и развития растений сортов сои в зависимости от применения органического удобрения, регуляторов роста растений и влагоудерживателя в условиях Лесостепи Украины. Методы. Исследовали сорта сои ‘Устя’, ‘Кано’ и ‘Геба’. За месяц до высева культуры в почву вносили влагоудерживатель – гидрогель Аквасорб (Aquasorb) в норме 300 кг/га лентами шириной 10 см в зону будущего рядка. Органическое удобрение Паросток (марка 20) применяли дважды: первая подкормка в фазе 3–5 листьев и вторая – 9–11 листьев сои. Регуляторы роста Вермистим Д и Агростимулин применяли в фазе бутонизации культуры. Результаты. При внекорневой подкормке сои удобрением Паросток ассимиляционная поверхность сорта ‘Устя’ в фазе цветения в вариантах без использования гидрогеля Аквасорб составляла 38,2 тыс. м2/га, тогда как на вариантах его применения растения формировали 43,6 тыс. м2/га. У сорта ‘Кано’ внесение органического удобрения способствовало формированию листовой поверхности на вариантах без гидрогеля на уровне 38,6 тыс. м2/га, а при его применении – 45,8 тыс. м2/га. Аналогичные закономерности были получены и для сорта ‘Геба’ – 39,0 и 44,9 тыс. м2/га соответственно. Обработка посевов удобрением Паросток способствовала повышению уровня чистой продуктивности фотосинтеза у всех исследуемых сортов сои. Так, у сорта ‘Устя’ в вариантах без гидрогеля его применение позволило сформировать 0,73 г/м2 сухого вещества в сутки, тогда как на контроле – 0,68 г/м2 в сутки. По аналогии у сортов сои ‘Кано’ и ‘Геба’ были получены показатели накопления сухого вещества на уровне 1,00 и 0,62 г/м2 в сутки, а в контрольных вариантах – 0,92 и 0,46 г/м2 в сутки соответственно. Выводы. В среднем за годы исследований растения сорта ‘Устя’ формировали 5,6–5,7 г семян на одно растение. Сорт ‘Кано’, как и ‘Устья’, в случае применения регулятора роста Вермистим Д на фоне внесения удобрения Паросток (марка 20) формировал 8,6 г семян на растение, а на фоне применения гидрогеля Аквасорб – 8,7 г. При применении регулятора роста Агростимулин получено индивидуальную продуктивность растений сои на уровне 8,7 и 8,5 г соответственно. | Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Мета. Класифікація вихідного матеріалу кукурудзи за ступенем холодостійкості, ідентифікація самозапилених ліній кукурудзи в лабораторних і польових умовах за холодостійкістю та основними господарсько-цінними показниками та їхнє генотипування на основі SSR маркерів. Методи. Польові та лабораторні методи, молекулярно-генетичний аналіз. Результати. У результаті досліджень на основі cold test проведено ранжування самозапилених ліній кукурудзи за рівнем холодостійкості. Встановлено, що на результати  ранжування не впливає тип зерна, оскільки до найбільш холодостійких належать лінії з різним типом зерна. Визначено, що польова схожість ліній кукурудзи варіювала залежно від строку сівби та становила 32,1–87,8% за першого (6–6,5 °С) строку сівби, 41,8–88,5% – за другого (8–8,5 °С) та 51,1–90,0% – за третього (10–10,5 °С). Встановлено, що самозапилені лінії: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 та FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 та P165 мають найкращу регенеративну здатність та найвищу схожість за холодного пророщування насіння та її збереження відносно контролю. За показниками урожайності самозапилених ліній визначено, що вони по різному реагують на строки сівби. Визначений генетичний поліморфізм холодостійких ліній за 5 SSR маркерами. Відповідно до отриманих результатів встановлено наявність від 3 до 7 алелів. Індекс поліморфності локусу (РІС) склав 0,56–0,86. За трьома маркерами – bnlg1129, bnlg1782 та phi064 у досліджуваних ліній було виявлено внутрішньолінійний поліморфізм. Результати досліджень дозволили визначити 4 кластери, які відобразили ступінь генетичної близькості за досліджуваними маркерами. Встановлено, що лінії Ak 135 та Ak 153, які увійшли в один кластер є найбільш спорідненими, а найбільш віддаленими – Со225 та Q 170. Отримані дані свідчать, що досліджувані лінії кукурудзи сформували кластери відповідно до їхнього походження і деякі – відповідно до їхньої холодостійкості. Висновки. За результатами досліджень виділено 7 самозапилених ліній кукурудзи (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), які є цінним вихідним матеріалом у селекції на холодостійкість.

Мета. Класифікація вихідного матеріалу кукурудзи за ступенем холодостійкості, ідентифікація самозапилених ліній кукурудзи в лабораторних і польових умовах за холодостійкістю та основними господарсько-цінними показниками та їхнє генотипування на основі SSR маркерів. Методи. Польові та лабораторні методи, молекулярно-генетичний аналіз. Результати. У результаті досліджень на основі cold test проведено ранжування самозапилених ліній кукурудзи за рівнем холодостійкості. Встановлено, що на результати ранжування не впливає тип зерна, оскільки до найбільш холодостійких належать лінії з різним типом зерна. Визначено, що польова схожість ліній кукурудзи варіювала залежно від строку сівби та становила 32,1–87,8% за першого (6–6,5 °С) строку сівби, 41,8–88,5% – за другого (8–8,5 °С) та 51,1–90,0% – за третього (10–10,5 °С). Встановлено, що самозапилені лінії: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 та FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 та P165 мають найкращу регенеративну здатність та найвищу схожість за холодного пророщування насіння та її збереження відносно контролю. За показниками урожайності самозапилених ліній визначено, що вони по різному реагують на строки сівби. Визначений генетичний поліморфізм холодостійких ліній за 5 SSR маркерами. Відповідно до отриманих результатів встановлено наявність від 3 до 7 алелів. Індекс поліморфності локусу (РІС) склав 0,56–0,86. За трьома маркерами – bnlg1129, bnlg1782 та phi064 у досліджуваних ліній було виявлено внутрішньолінійний поліморфізм. Результати досліджень дозволили визначити 4 кластери, які відобразили ступінь генетичної близькості за досліджуваними маркерами. Встановлено, що лінії Ak 135 та Ak 153, які увійшли в один кластер є найбільш спорідненими, а найбільш віддаленими – Со225 та Q 170. Отримані дані свідчать, що досліджувані лінії кукурудзи сформували кластери відповідно до їхнього походження і деякі – відповідно до їхньої холодостійкості. Висновки. За результатами досліджень виділено 7 самозапилених ліній кукурудзи (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), які є цінним вихідним матеріалом у селекції на холодостійкість.

Purpose. Classification of the source material of maize by the rate of cold resistance, identification of self-pollinated maize lines in laboratory and field conditions by cold resistance and main economically valuable indicators, and their genotyping based on SSR markers.Methods. Field and laboratory methods, molecular genetic analysis.Results. As a result of studies based on the cold test, the ranking of self-pollinated lines of corn on 6 groups was carried out in accordance with the level of their cold resistance. It was revealed that the type of grain does not affect the ranging result, since lines with different types grain belong to the most cold-resistant ones. It was determined that field germination of maize lines varied depending on the sowing period and amounted to 32,1–87,8% at the first (6–6,5 °С), 41,8–88,5% at the second (8–8,5 °С) and 51.1–90.0% at the third (10–10,5 °С) sowing dates. It was determined that self-pollinated lines: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 and FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 and P165 have the best regenerative ability and high germination under conditions of cold germination of seeds and its maintaining relatively to control. Based on the results of field studies, the lines Co 255, HLG 1203, HLG 1238, and Q 170 were identified, in which the germination rate (in percent) was high compared to the control. Based on the assessment of the yield of self-pollinated maize lines, it was determined that they react differently to the sowing dates. As a result of PCR analysis of 13 cold-resistant lines, genetic polymorphism was determined by 5 SSR markers. According to obtained results, the presence of 3 to 7 alleles was revealed. PIC was 0.56–0.86. It was determined that, using the three markers bnlg1129, bnlg1782 and phi064, intralinear polymorphism was detected in the studied lines. The results of the studies allowed to obtain four clusters which reflect the degree of genetic proximity to the studied markers. It was found that lines the Ak 135 and Ak 153 entered the same cluster are the most related and the most distant lines are Co225 and Q 170. The obtained data indicate that the studied maize lines formed clusters according to their origin and some lines according to their cold resistance.Conclusions. According to the results of studies, 7 self-pollinated lines of corn (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243) were indentify. They are valuable sources for breeding to cold resistance. | Цель. Классификация исходного материала кукурузы по степени холодоустойчивости, идентификация самоопыленных линий кукурузы в лабораторных и полевых условиях по холодостойкости и основным хозяйственно-ценными показателями и их генотипирование на основе SSR маркеров.Методы. Полевые и лабораторные методы, молекулярно-генетический анализ.Результаты. В результате исследований на основе cold test проведено ранжирование самоопыленных линий кукурузы в соответствии с уровнем их холодоустойчивости. Установлено, что на результат ранжирования не влияет тип зерна, поскольку к наиболее холодостойким принадлежат линии с различным типом зерна. Определено, что полевая всхожесть линий кукурузы варьировала в зависимости от срока посева и составила 32,1–87,8% при первом (6–6,5 °С) сроке посева, 41,8–88,5% – при втором (8–8,5 °С) и 51,1–90,0% – при третьем (10–10,5 °С). Установлено, что самоопылённые линии: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 и FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 и P165 имеют лучшую регенеративную способность и высокую всхожесть в условиях холодного проращивания семян и ее сохранение относительно контроля. По результатам полевых исследований выделены линии Co 255, HLG 1203, HLG 1238 и Q 170, в которых были отмечены высокие показатели процента сохранения всхожести по сравнению с контролем. По показателям урожайности самоопыленных линий кукурузы определено, что они по-разному реагируют на сроки посева. В результате ПЦР анализа 13 холодостойких линий определен генетический полиморфизм по 5 SSR маркерам. Согласно полученным результатам установлено наличие от 3 до 7 аллелей. Индекс полиморфности локуса (РІС) составил 0,56–0,86. Определено, что по трем маркерами bnlg1129, bnlg1782 и phi064 в исследуемых линиях был обнаружен внутрилинейный полиморфизм. Результаты исследований позволили определить четыре кластера, которые отражают степень генетической близости по исследуемым маркерам. Установлено, что линии Ak 135 и Ak 153, которые вошли в один кластер, являются наиболее родственными, а наиболее удаленными – Со225 и Q 170. Полученные данные свидетельствуют, что исследуемые линии кукурузы сформировали кластеры в соответствии с их происхождением и некоторые – в соответствии с их холодоустойчивостью.Выводы. По результатам исследований выделено 7 самоопыленных линий кукурузы (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), которые являются ценными источниками при селекции на холодоустойчивость. | Мета. Класифікація вихідного матеріалу кукурудзи за ступенем холодостійкості, ідентифікація самозапилених ліній кукурудзи в лабораторних і польових умовах за холодостійкістю та основними господарсько-цінними показниками та їхнє генотипування на основі SSR маркерів.Методи. Польові та лабораторні методи, молекулярно-генетичний аналіз.Результати. У результаті досліджень на основі cold test проведено ранжування самозапилених ліній кукурудзи за рівнем холодостійкості. Встановлено, що на результати  ранжування не впливає тип зерна, оскільки до найбільш холодостійких належать лінії з різним типом зерна. Визначено, що польова схожість ліній кукурудзи варіювала залежно від строку сівби та становила 32,1–87,8% за першого (6–6,5 °С) строку сівби, 41,8–88,5% – за другого (8–8,5 °С) та 51,1–90,0% – за третього (10–10,5 °С). Встановлено, що самозапилені лінії: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 та FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 та P165 мають найкращу регенеративну здатність та найвищу схожість за холодного пророщування насіння та її збереження відносно контролю. За показниками урожайності самозапилених ліній визначено, що вони по різному реагують на строки сівби. Визначений генетичний поліморфізм холодостійких ліній за 5 SSR маркерами. Відповідно до отриманих результатів встановлено наявність від 3 до 7 алелів. Індекс поліморфності локусу (РІС) склав 0,56–0,86. За трьома маркерами – bnlg1129, bnlg1782 та phi064 у досліджуваних ліній було виявлено внутрішньолінійний поліморфізм. Результати досліджень дозволили визначити 4 кластери, які відобразили ступінь генетичної близькості за досліджуваними маркерами. Встановлено, що лінії Ak 135 та Ak 153, які увійшли в один кластер є найбільш спорідненими, а найбільш віддаленими – Со225 та Q 170. Отримані дані свідчать, що досліджувані лінії кукурудзи сформували кластери відповідно до їхнього походження і деякі – відповідно до їхньої холодостійкості.Висновки. За результатами досліджень виділено 7 самозапилених ліній кукурудзи (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), які є цінним вихідним матеріалом у селекції на холодостійкість.

Мета. Обґрунтувати інформаційно-технічні особливості використання інструментальних засобів IBM SPSS Statistics під час визначення критерію відмінності нових сортів салату посівного Lactuca sativa L. var. capitata на підставі морфологічних кодових формул фенотипів загальновідомих сортів із використанням алгоритму «найближчого сусіда» в групі подібних сортів. Методи. Аналітичний, що ґрунтується на порівнянні методів та засобів інтелектуального аналізу даних, отриманих методом ідентифікації – морфологічний опис сорту з подальшим застосуванням описової та багатовимірної статистики. Відповідно до «Методики проведення експертизи сортів салату посівного Lactuca sativa L. на відмінність, однорідність і стабільність» для групування сортів використовували ознаки, які не варіюють або дуже слабко варіюють. Ці ознаки використовуються окремо або у комбінаціях з іншими. Результати. У результаті моделювання з використанням пакету SPSS було сформовано декілька моделей подібних сортів Lactuca sativa L. var. сapitata. Загальна кількість сортів у вибірці розподілена таким чином: 71,4% репрезентували навчальну вибірку, а 28,6% – конт­рольну. Результативні дані візуалізовано на діаграмах моделі найбільшої подібності. Слід враховувати тип вираження досліджуваної характеристики (ознаки): якісним, кількісним, псевдо-якісним чином. Імітаційний експеримент з моделлю схожих сортів салату головчастого показав залежність результату від обраної цільової змінної. У ролі цільових змінних були ознаки: «рослина: утворення головки», «головка за щільністю», «насінина: забарвлення», «розмір головки». Висновки. Встановлено ефективність технологічних засобів аналізу даних експертизи на відмінність, однорідність і стабільність (ВОС), що значно полегшує пошук закономірностей серед великого набору даних. Розмежування даних на навчальні та контрольні дозволяє провести «тренування» моделі на наборі даних загальновідомих сортів. Під час побудови моделі важливо правильно визначити цільову та фокусні змінні. Як інструментальний засіб рекомендовано використовувати пакет статистичних програм IBM SPSS Statistics.

Purpose. To substantiate the information and technical features of the use of IBM SPSS Statistics tools in determ­ining the distinctiveness criterion for new varieties of lettuce Lactuca sativa L. var. capitata based on the morphological code formulas of phenotypes of well-known varieties using the nearest neighbor algorithm in a group of similar varieties. Methods. Analytical, which is based on a comparison of the methods and means of data mining obtained by identification – a morphological description of the variety with the subsequent use of descriptive and multidimensional statistics. In accordance with the «Method for the examination of varieties of lettuce Lactuca sativa L. for distinctness, uniformity and stability» signs that do not vary or very poorly vary were used to group varieties. These signs are used seperately or in combination with others. Results. As a result of modeling using the SPPS package, several mo­dels of similar varieties of Lactuca sativa L. var. сapitata were formed. The total number of varieties in the sample is distributed as follows: 71.4% represented the training sample, and 28.6% represented the control one. The resulting data is visualized on the diagrams of the model of the largest similarity. It is necessary to take into account the type of expression of the studied characteristic (sign): in a qualitative, quantitative, pseudo-qualitative way. A simulation experiment with a model of similar varieties of head-lettuce showed the dependence of the result on the selected target variable. The target variables were signs «lant: head formation», «head by density», «seed: coloration», «head size». Conclusions. The effectiveness of technological tools for analyzing the examination data on distinctness, uniformity and stabili­ty (DUS) has been revealed, which greatly facilitates the search for patterns among a large data set. Differentiation of data into training and control allows you to «train» the model on a data set of well-known varieties. When building a model, it is important to correctly determine the target and focal variables. IBM SPSS Statistics software package is recommended as a tool. | Цель. Обосновать информационно-технические особенности использования инструментальных средств IBM SPSS Statistics при определении критерия отличимости новых сортов салата посевного Lactuca sativa L. var. capitata на основании морфологических кодовых формул фенотипов общеизвестных сортов с использованием алгоритма «ближайшего соседа» в группе подобных сортов. Методы. Аналитический, что основанна сравнении методов и средств интеллектуального анализа данных, полученных методом идентификации – морфологическое описание сорта с последующим применением описательной и многомерной статистики. В соответствии с «Методикой проведения экспертизы сор­тов салата посевного Lactuca sativa L. на отличимость, однородность и стабильность» для группировки сортов использовали признаки, которые не варьируют или очень слабо варьируют. Эти признаки используются отдельно или в комбинациях с другими. Результаты. В результате моделирования с использованием пакета SPSS было сформировано несколько моделей подобных сортов Lactuca sativa L. var. сapitata. Общее количество сортов в выборке распределено следующим образом: 71,4% представляли обучающую выборку, а 28,6% – контрольную. Результативные данные визуализированы на диаграммах модели самого большого сходства. Следует учитывать тип выражения исследуемой характеристики (признака): качественным, количественным, псевдо-качественным образом. Имитационный эксперимент с моделью похожих сортов салата головчастого показал зависимость результата от выбранной целевой переменной. В качестве целевых переменных были признаки «растение: образование головки», «головка по плотности», «семя: окраска», «размер головки».Выводы. Установлена эффективность технологических средств анализа данных экспертизы на отличимость, однородность и стабильность (ООС), что значительно облегчает поиск закономерностей среди большого набора данных. Разграничение данных на учебные и контрольные позволяет провести «тренировки» модели на наборе данных общеизвестных сортов. При построении модели важно правильно определить целевую и фокусные переменные. В качестве инструментального средства рекомендуется использовать пакет статистических программ IBM SPSS Statistics. | Мета. Обґрунтувати інформаційно-технічні особливості використання інструментальних засобів IBM SPSS Statistics під час визначення критерію відмінності нових сортів салату посівного Lactuca sativa L. var. capitata на підставі морфологічних кодових формул фенотипів загальновідомих сортів із використанням алгоритму «найближчого сусіда» в групі подібних сортів. Методи. Аналітичний, що ґрунтується на порівнянні методів та засобів інтелектуального аналізу даних, отриманих методом ідентифікації – морфологічний опис сорту з подальшим застосуванням описової та багатовимірної статистики. Відповідно до «Методики проведення експертизи сортів салату посівного Lactuca sativa L. на відмінність, однорідність і стабільність» для групування сортів використовували ознаки, які не варіюють або дуже слабко варіюють. Ці ознаки використовуються окремо або у комбінаціях з іншими. Результати. У результаті моделювання з використанням пакету SPSS було сформовано декілька моделей подібних сортів Lactuca sativa L. var. сapitata. Загальна кількість сортів у вибірці розподілена таким чином: 71,4% репрезентували навчальну вибірку, а 28,6% – конт­рольну. Результативні дані візуалізовано на діаграмах моделі найбільшої подібності. Слід враховувати тип вираження досліджуваної характеристики (ознаки): якісним, кількісним, псевдо-якісним чином. Імітаційний експеримент з моделлю схожих сортів салату головчастого показав залежність результату від обраної цільової змінної. У ролі цільових змінних були ознаки: «рослина: утворення головки», «головка за щільністю», «насінина: забарвлення», «розмір головки». Висновки. Встановлено ефективність технологічних засобів аналізу даних експертизи на відмінність, однорідність і стабільність (ВОС), що значно полегшує пошук закономірностей серед великого набору даних. Розмежування даних на навчальні та контрольні дозволяє провести «тренування» моделі на наборі даних загальновідомих сортів. Під час побудови моделі важливо правильно визначити цільову та фокусні змінні. Як інструментальний засіб рекомендовано використовувати пакет статистичних програм IBM SPSS Statistics.

Мета. На основі всебічного дослідження особливостей росту, розвитку, плодоношення та якості плодів рослин спонтанних мутантів яблуні (Malus domestica Borkh.) сорту ‘Jonagold’ виділити такі, що відрізняються від вихідного сорту за силою росту дерев та переважають за врожайністю, товарними якостями, лежкістю плодів та економічною ефективністю виробництва останніх.                    Методи. Польовий, лабораторний, порівняння, узагальнення та математичної статистики. Результати. Подано результати вивчення особливостей росту та плодоношення 20 українських спонтанних клонів сорту ‘Jonagold’ в умовах Західного Лісостепу України. Встановлено, що рослини досліджуваних клонів за строками початку і тривалістю основних фенологічних фаз і вегетаційного періоду не відрізнялись від більшості поширених і добре адаптованих до умов Поділля сортів яблуні. Знімальна стиглість плодів у клонів наставала у другій‑третій декадах вересня, з різницею у сім діб. Дерева більшості клонів (ДП‑4, ДП‑5, ДП‑9, ДП‑10, ДП‑13, ДП‑14 і ДП‑17) були середньорослими. Урожайність п’яти-восьмирічних насаджень клонів становить 12,1–32,3 т/га, що забезпечує економічно ефективне культивування в умовах Поділля, рівень рентабельності виробництва становить 66–242%. Усі спонтанні мутанти формують плоди більші за середній розмір (крім ДП‑20, великі), красиві, ошатні, які, залежно від клону, різняться за інтенсивністю та характером покривного забарвлення. Клони ДП‑1, ДП‑3, ДП‑17, ДП‑18 і ДП‑19 відзначались найбільшим виходом яблук вищого та першого ґатунку і за цією властивістю значно перевищили контрольний сорт. Випробовувані клони поділено на три групи за строками достигання плодів: ранньозимові, зимові, пізньозимові. Висновки. Багаторічне оцінювання об’єктів дослідження дозволило встановити, що біологічні властивості рослин українських клонів сорту ‘Jonagold’ відповідають кліматичним умовам Західного Лісостепу України. За силою росту дерев більшість із них належать до групи середньорослих (ДП‑4, ДП‑5, ДП‑9, ДП‑10, ДП‑13, ДП‑14 і ДП‑17) і характеризуються мішаним типом плодоношення. Клони ДП‑1, ДП‑3, ДП‑17, ДП‑18 і ДП‑19 виділяються високим виходом плодів вищого та першого ґатунку. За основними показниками якості плодів кращими визнано клони ДП‑3, ДП‑8, ДП‑13, ДП‑14, ДП‑16, ДП‑17, ДП‑18 і ДП‑20; найвищу економічну ефективність виробництва яблук на Поділлі забезпечують клони ДП‑14, ДП‑17, ДП‑18 і ДП‑19. Останні рекомендовано для реєстрації у Державному реєстрі сортів рослин, як перспективні для впровадження у насадження з виробництва плодів універсального призначення у зоні Західного Лісостепу України.

Purpose. On the basis of a comprehensive study of the characteristics of growth, development, fruiting and quality of the fruits of spontaneous mutants of the apple tree (Malus domestica Borkh.) of ‘Jonagold’ variety, select clones which differ from the original variety in tree growth strength and are superior in yield, marketability, fruit keeping quality and economic production efficiency of the latter.Methods. Field, laboratory, comparison, generalization and mathematical statistics.Results. The results of studying the growth and fruiting characteristics of 20 Ukrainian spontaneous clones of ‘Jonagold’ variety in the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine are presented. It is revealed that plants of the studied clones did not differ in terms of beginning and duration of the main phenological phases and vegetation period from the varieties widely distributed and well adapted to Podillia conditions. The harvesting ripeness of the clone fruits came in the second or third decades of September with a difference of seven days. Trees of most clones (DP-4, DP-5, DP-9, DP-10, DP-13, DP-14 and DP-17) were medium-growing. The yield of five to eight-year-old clone plantations was 12.1–32.3 t/ha, which provided cost-effective cultivation in the conditions of Podillia, the level of production profitability was 66–242%. All spontaneous mutants formed fruits larger than average size (except for DP-20, forming large ones), which are beautiful, elegant and vary in the intensity and character of the skin color depending on the clone. The clones DP-1, DP-3, DP-17, DP-18 and DP-19 were distinguished by a high yield of fruits of the highest and first grade.The clones DP-1, DP-3, DP-17, DP-18 and DP-19 were marked by the highest yield of apples of the higher and the first commodity grade, and this property was significantly superior to the yield of the control variety. The tested clones are divided into three groups according to the fruit ripening dates: early winter, winter, and late winter.Conclusions. A long-term assessment of the objects of study revealed that the biological properties Ukrainian clones of ‘Jonagold’ variety correspond to the climatic conditions of the Western Forest-Steppe ofUkraine. Most of them belong to the medium-growth group (DP-4, DP-5, DP-9, DP-10, DP-13, DP-14 and DP-17) and are characterized by a mixed type of fruiting. Clones DP-1, DP-3, DP-17, DP-18 and DP-19 were distinguished by a high yield of fruits of the highest and first commodity grade. According to the main indicators of fruit quality, clones DP-3, DP-8, DP-13, DP-14, DP-16, DP-17, DP-18 and DP-20 were recognized as the best; the highest economic efficiency of apple production in Podillia was provided by clones DP-14, DP-17, DP-18 and DP-19. The latter ones are recommended for registration in “The State Register of plant varieties suitable for dissemination inUkraine”, as promising clones for introduction into planting for the production of fruits of universal purpose in the zone of the Western Forest-Steppe ofUkraine. | Цель. По результатам всестороннего исследования особенностей роста, развития, плодоношения и качества плодов растений спонтанных мутантов яблони (Malus domestica Borkh.) сорта ‘Jonagold’ выделить отличающиеся от исходного сорта по силе роста деревьев, превосходящие по урожайности, товарным качествам, лежкости плодов и экономической эффективности производства последних. Методы. Полевой, лабораторный, сравнения, обобщения и математической статистики. Результаты. Представлены результаты изучения особенностей роста и плодоношения 20 украинских спонтанных клонов сорта ‘Jonagold’ в условиях Западной Лесостепи Украины. Определено, что растения исследуемых клонов по срокам начала и продолжительности основных фенологических фаз и вегетационного периода не отличались от большинства распространенных и хорошо адаптированных к условиям Подолья сортов яблони. Съемная зрелость плодов у клонов наступала во второй-третьей декадах сентября, с разницей в семь суток. Деревья большинства клонов (ДП‑4, ДП‑5, ДП‑9, ДП‑10, ДП‑13, ДП‑14 и ДП‑17) были среднерослыми. Урожайность пяти-восьми­летних насаждений клонов составляла 12,1–32,3 т/га, что обеспечивало экономически эффективное культивирование в условиях Подолья, уровень рентабельности производства составлял 66–242%. Все спонтанные мутанты формировали плоды выше среднего размера (кроме ДП‑20, большие), красивые, нарядные, которые, в зависимости от клона, различались по интенсивности и характеру покровной окраски. Клоны ДП‑1, ДП‑3, ДП‑17, ДП‑18 и ДП‑19 отличались самым большим выходом яблок высшего и первого товарного сорта и по этому свойству значительно превосходили контрольный сорт. Испытанные клоны разделены на три группы по срокам созревания плодов: раннезимние, зимние, позднезимние. Выводы. Многолетняя оценка объектов исследования позволила установить, что биологические свойства растений украинских клонов сорта ‘Jonagold’ соответствуют климатическим условиям Западной Лесостепи Украины. По силе роста деревьев большинство из них относятся к группе среднерослых (ДП‑4, ДП‑5, ДП‑9, ДП‑10, ДП‑13, ДП‑14 и ДП‑17) и характеризовались смешанным типом плодоношения. Клоны ДП‑1, ДП‑3, ДП‑17, ДП‑18 и ДП‑19 выделялись высоким выходом плодов высшего и первого товарного сортов. По основным показателям качества плодов лучшими признаны клоны ДП‑3, ДП‑8, ДП‑13, ДП‑14, ДП‑16, ДП‑17, ДП‑18 и ДП‑20; наиболее высокую экономическую эффективность производства яблок на Подолье обеспечивали клоны ДП‑14, ДП‑17, ДП‑18 и ДП‑19. Последние рекомендованы для регистрации в Государственном реестре сортов растений, пригодных для выращивания в Украине, как перспективные для внедрения в насаждения по производству плодов универсального назначения в зоне Западной Лесостепи Украины. | Мета. На основі всебічного дослідження особливостей росту, розвитку, плодоношення та якості плодів рослин спонтанних мутантів яблуні (Malus domestica Borkh.) сорту ‘Jonagold’ виділити такі, що відрізняються від вихідного сорту за силою росту дерев та переважають за врожайністю, товарними якостями, лежкістю плодів та економічною ефективністю виробництва останніх.                   Методи. Польовий, лабораторний, порівняння, узагальнення та математичної статистики.Результати. Подано результати вивчення особливостей росту та плодоношення 20 українських спонтанних клонів сорту ‘Jonagold’ в умовах Західного Лісостепу України. Встановлено, що рослини досліджуваних клонів за строками початку і тривалістю основних фенологічних фаз і вегетаційного періоду не відрізнялись від більшості поширених і добре адаптованих до умов Поділля сортів яблуні. Знімальна стиглість плодів у клонів наставала у другій‑третій декадах вересня, з різницею у сім діб. Дерева більшості клонів (ДП‑4, ДП‑5, ДП‑9, ДП‑10, ДП‑13, ДП‑14 і ДП‑17) були середньорослими. Урожайність п’яти-восьмирічних насаджень клонів становить 12,1–32,3 т/га, що забезпечує економічно ефективне культивування в умовах Поділля, рівень рентабельності виробництва становить 66–242%. Усі спонтанні мутанти формують плоди більші за середній розмір (крім ДП‑20, великі), красиві, ошатні, які, залежно від клону, різняться за інтенсивністю та характером покривного забарвлення. Клони ДП‑1, ДП‑3, ДП‑17, ДП‑18 і ДП‑19 відзначались найбільшим виходом яблук вищого та першого ґатунку і за цією властивістю значно перевищили контрольний сорт. Випробовувані клони поділено на три групи за строками достигання плодів: ранньозимові, зимові, пізньозимові.Висновки. Багаторічне оцінювання об’єктів дослідження дозволило встановити, що біологічні властивості рослин українських клонів сорту ‘Jonagold’ відповідають кліматичним умовам Західного Лісостепу України. За силою росту дерев більшість із них належать до групи середньорослих (ДП‑4, ДП‑5, ДП‑9, ДП‑10, ДП‑13, ДП‑14 і ДП‑17) і характеризуються мішаним типом плодоношення. Клони ДП‑1, ДП‑3, ДП‑17, ДП‑18 і ДП‑19 виділяються високим виходом плодів вищого та першого ґатунку. За основними показниками якості плодів кращими визнано клони ДП‑3, ДП‑8, ДП‑13, ДП‑14, ДП‑16, ДП‑17, ДП‑18 і ДП‑20; найвищу економічну ефективність виробництва яблук на Поділлі забезпечують клони ДП‑14, ДП‑17, ДП‑18 і ДП‑19. Останні рекомендовано для реєстрації у Державному реєстрі сортів рослин, як перспективні для впровадження у насадження з виробництва плодів універсального призначення у зоні Західного Лісостепу України.

Мета. З’ясувати спільні батьківські компоненти, що використовувалися для створення сортів троянд із сланкою формою крони куща, у поєднанні з ознаками ремонтантності, а також розробити узагальнюючу схему походження сортів ґрунтопокривних троянд з колекції Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України (НБС). Методи. Аналітичні та графічні. За методикою С. Г. Саакова та Д. А Риєксти складено родоводи зі схемами [15]. Результати. Визначено, що всі досліджувані сорти ґрунтопокривних троянд мали у складі родоводу види секції Synstylae DC.: R. sempervirens L., R. wichurana Creˆp. та (або) R. setigera Michx. Також до родоводу всіх досліджуваних ремонтантних сортів (‘Magic Meidiland’, ‘Anadia’, ‘Candia Meillandeˆcor’, ‘Heideschnee’, ‘Nature Meillandeˆcor’, ‘Red Fairy’, ‘Swany’, ‘Scarlet Meillandeˆcor’, ‘Blanc Meillandeˆcor’) входили сорти троянд груп Флорібунда та Гібриди троянди мускусної, які відсутні у неремонтантних сортів (‘Rote Max Graf’, ‘Nozomi’). Висновки. Серед батьківських компонентів у родоводах досліджених сортів ґрунтопокривних троянд, які забезпечили специфічну для них сланку форму крони, були види роду Rosa L. секції Synstylae: R. wichurana, R. sempervirens, R. setigera. Ознаку ремонтантності всі досліджувані сорти набували внаслідок схрещування з сортами: групи Флорібунда, походження яких пов’язано з ремонтантними видами R. chinensis Jacq. та R. odorata (Andrews) Sweet секції Chinenis DC. (Indicae Thory), R. rugosa Thunb. секції Cinnamomeae DC., що має факультативне повторне цвітіння та групи Гібридів троянди мускусної (Hybrid Musk), походження яких пов’язано з ремонтантним видом R. moschata Herrm. Сорти, які були створені від комбінації лише неремонтантних видів R. wichurana, R. setigera, R. sempervirens з R. rugosa були неремонтантними (‘Rote Max Graf’, ‘Nozomi’). Візуалізацію взаємозв’язків між батьківськими компонентами різних ієрархічних рівнів та досліджуваним сортом представлено в дендрограмах. Розроблено узагальнюючу схему походження сортів ґрунтопокривних троянд, яка дала можливість виявити взаємозв’язки між ремонтантними та неремонтантними сортами через спільні батьківські компоненти, що забезпечили ключову ознаку групи – сланку форму крони куща. Результати проведеного дослідження можуть бути використані як підґрунтя для виокремлення та надання офіційного статусу групі ґрунтопокривних троянд в уніфікованій міжнародній класифікації троянд, що знаходиться на етапі розробки.

Purpose. Find out the common parental components used for creating rose cultivars with a procumbent shrub crown shape in combination with the signs of remontance, as well as develop a generalized pattern of the origin of groundcover rose cultivars from the collection of the M. M. Hryshko National Botanical Garden of the National Academy of Sciences of Ukraine (NBS).Methods. Analytical and graphic. Genealogies with schemes were drawn according to S. G. Saakov and D. A. Riexta method.Results. It was determined that all the studied cultivars of groundcover roses had species of the Synstylae DC. section as part of the pedigree: Rosa sempervirens L., R. wichurana Creˆp., and (or) R. setigera Michx. Also, the pedigree of all studied remontant cultivars (‘Magic Meidiland’, ‘Anadia’, ‘Candia Meillandeˆcor’, ‘Heideschnee’, ‘Nature Meillandeˆcor’, ‘Red Fairy’, ‘Swany’, ‘Scarlet Meillandeˆcor’, ‘Blanc Meillandeˆcor’) included rose cultivars of Floribunda groups and Muskusnaya rose hybrids, which are absent in non-remontant cultivars (‘Rote Max Graf’, ‘Nozomi’).Conclusions. Among the parental components in the pedigrees of the studied varieties of groundcover roses, which provided a procumbent crown shape specific to them, there were species of the genus Rosa L. of the Synstylae section: R. wichurana; R. sempervirens; R. setigera. All studied cultivars acquire the sign of remontance by crossing with cultivars of the Floribund group, whose origin is associated with the remontant species: R. chinensis Jacq. and R. odorata (Andrews) Sweet section of Chinenis DC. (Indicae Thory); due to R. rugosa Thunb., section of Cinnamomeae DC., with optional repeated flowering, and also due to cultivars of the Hybrid Musk rose group, which origin is associated with the remontant species R. moschata Herrm. Cultivars created from a combination of only non-remontant species R. wichurana, R. setigera, R. sempervirens with R. rugosa were non-remontant (‘Rote Max Graf’,‘Nozomi’). Visualization of relationships between parental components of different hierarchical le­vels and the studied variety is presented in the dendrograms. A generalized scheme of the origin of groundcover roses cultivars has been developed, which allowed to identify the relationship between remontant and non-remontant cultivars through common parental components that provided the key feature of the group – the procumbent shape of the crown of a shrub. The results of the study can be used as a basis for highlighting and granting official status to a group of groundcover roses in the unified International Classification of Roses, which is under development. | Цель. Выяснить общие родительские компоненты, использовавшиеся для создания сортов роз со стелющейся формой кроны куста, в сочетании с признаками ремонтантности, а также разработать обобщающую схему происхождения сортов почвопокровных роз коллекции Национального ботанического сада имени Н. Н. Гришко НАН Украины (НБС).Методы. Аналитические и графические. По методике С. Г. Саакова и Д. А. Риексты [15] составлены родословные со схемами.Результаты. Определено, что все исследуемые сорта почвопокровных роз имели в составе родословной виды секции Synstylae DC.: Rosa sempervirens L., R. wichurana Creˆp., и (или) R. seti­gera Michx. Также в родословную всех исследуемых ремонтантных сортов (‘Magic Meidiland’, ‘Anadia’, ‘Candia Meillan­deˆcor’, ‘Heideschnee’, ‘Nature Meillandeˆcor’, ‘Red Fairy’, ‘Swany’, ‘Scarlet Meillandeˆcor’, ‘Blanc Meillandeˆcor’) входили сорта роз групп Флорибунда и Гибриды розы мус­кусной, которые отсутствовали у неремонтантних сортов (‘Rote Max Graf’, ‘Nozomi’).Выводы. Среди родительских компонентов в родословных исследованных сортов почво­покровных роз, которые обеспечивали специфическую для них стелющуюся форму кроны, были виды рода Rosa L. секции Synstylae: R. wichurana, R. sempervirens, R. seti­gera. Признак ремонтантности все исследуемые сорта приобретают за счет скрещивания с сортами группы Флорибунда, происхождение которых связано с ремонтантными видам: R. chinensis Jacq. и R. odorata (Andrews) Sweet секции Chinenis DC. (Indicae Thory); R. rugosa Thunb. секции Cinnamomeae DC. с факультативным пов­торным цветением и сортов группы Гибридов розы мус­кусной (Hybrid Musk), происхождение которых связано с ремонтантным видом R. moschata Herrm. Сорта, которые были созданы от комбинации только неремонтантних видов R. wichurana, R. setigera, R. sempervirens с R. rugosa, были неремонтантными (‘Rote Max Graf’, ‘Nozomi’). С помощью дендрограммы проведено визуализацию установленных взаимосвязей между родительскими компонентами различных иерархических уровней и исследуемым сортом. Разработана обобщающая схема происхождения сортов почвопокровных роз, которая дает возможность установить взаимосвязи между ремонтантными и неремонтантными сортами через общие родительские компоненты, которые обеспечили ключевой признак группы –стелющуюся форму кроны куста. Результаты проведенного исследования могут быть использованы как основа для выделения и предоставления официального статуса группе почвопокровных роз в унифицированной международной классификации роз, которая находится на этапе разработки. | Мета. З’ясувати спільні батьківські компоненти, що використовувалися для створення сортів троянд із сланкою формою крони куща, у поєднанні з ознаками ремонтантності, а також розробити узагальнюючу схему походження сортів ґрунтопокривних троянд з колекції Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України (НБС).Методи. Аналітичні та графічні. За методикою С. Г. Саакова та Д. А Риєксти складено родоводи зі схемами [15].Результати. Визначено, що всі досліджувані сорти ґрунтопокривних троянд мали у складі родоводу види секції Synstylae DC.: R. sempervirens L., R. wichurana Creˆp. та (або) R. setigera Michx. Також до родоводу всіх досліджуваних ремонтантних сортів (‘Magic Meidiland’, ‘Anadia’, ‘Candia Meillandeˆcor’, ‘Heideschnee’, ‘Nature Meillandeˆcor’, ‘Red Fairy’, ‘Swany’, ‘Scarlet Meillandeˆcor’, ‘Blanc Meillandeˆcor’) входили сорти троянд груп Флорібунда та Гібриди троянди мускусної, які відсутні у неремонтантних сортів (‘Rote Max Graf’, ‘Nozomi’).Висновки. Серед батьківських компонентів у родоводах досліджених сортів ґрунтопокривних троянд, які забезпечили специфічну для них сланку форму крони, були види роду Rosa L. секції Synstylae: R. wichurana, R. sempervirens, R. setigera. Ознаку ремонтантності всі досліджувані сорти набували внаслідок схрещування з сортами: групи Флорібунда, походження яких пов’язано з ремонтантними видами R. chinensis Jacq. та R. odorata (Andrews) Sweet секції Chinenis DC. (Indicae Thory), R. rugosa Thunb. секції Cinnamomeae DC., що має факультативне повторне цвітіння та групи Гібридів троянди мускусної (Hybrid Musk), походження яких пов’язано з ремонтантним видом R. moschata Herrm. Сорти, які були створені від комбінації лише неремонтантних видів R. wichurana, R. setigera, R. sempervirens з R. rugosa були неремонтантними (‘Rote Max Graf’, ‘Nozomi’). Візуалізацію взаємозв’язків між батьківськими компонентами різних ієрархічних рівнів та досліджуваним сортом представлено в дендрограмах. Розроблено узагальнюючу схему походження сортів ґрунтопокривних троянд, яка дала можливість виявити взаємозв’язки між ремонтантними та неремонтантними сортами через спільні батьківські компоненти, що забезпечили ключову ознаку групи – сланку форму крони куща. Результати проведеного дослідження можуть бути використані як підґрунтя для виокремлення та надання офіційного статусу групі ґрунтопокривних троянд в уніфікованій міжнародній класифікації троянд, що знаходиться на етапі розробки.

Мета.Установити особливості формування біометричних показників урожайності гібридів кукурудзи за різних строків сівби в умовах Лісостепу України. Методи. Польові досліди закладали на вирівняній за рельєфом ділянці дослідного поля науково-виробничого селекційного підприємства ТОВ «Расава» (с. Пустоварівка Сквирський р-н Київська обл.), розташованого в Правобережному Лісостепу України. Господарськоцінні та морфо-біологічні показники гібридів кукурудзи вивчали за уніфікованою методикою з визначення показників придатності до поширення в Україні. Результати. Морфометричні показники формування продуктивності рослин та врожайності гібридів кукурудзи (висота рослин, дов­жина качана, кількість рядів зерен, кількість зерен у ряду, вихід зерна з качана) за різних строків сівби (25 квітня, 10 та 25 травня) найстабільнішими були за раннього (25 квітня) строку. Ранньостиглий гібрид ‘Ріст СВ’ найвищу врожайність забезпечив за сівби 25 квітня – 11,6 т/га, що на 1,5 т/га більше, ніж за сівби в традиційно прийняті строки – перша декада травня (10 травня). Середньоранній гібрид ‘Річка С’ також за раннього строку сівби (25 квітня) сформував урожайність 11,3 т/га, що на 0,6 т/га більше, ніж за сівби 10 травня. Висновки. Морфометричні показники формування продуктивності рослин та строки сівби насіння впливають на врожайність гібридів кукурудзи в умовах Лісостепу України.

Purpose. To determine the features of the formation of biometric indicators of the corn hybrids yield at diffe­rent sowing dates in the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine. Methods. Field experiments were laid on a plot of the experimental field of the research and production bree­ding enterprise LLC “Rasava” (Pustovarivka village, Skvyrskyi district, Kyiv region), located in the Right-Bank Forest-Steppe of Ukraine. Economically valuable and morpho-biological parameters of corn hybrids were studied according to a unified method for determining the indices of suitability for distribution in Ukraine. Results. The morphometric indices of the plant productivity formation and the yield of corn hybrids (plant height, length of the ear, number of grain rows, number of grains per row, grain yield from the ear) at the different dates of sowing (April 25, 10 and 25) were the most stable at the early term (April 25). The early-ripe hybrid ‘Richka SV’ provided the highest yield at sowing on April 25 – 11.6 t/ha, which is 1.5 t/ha more than at the traditionally accepted date of sowing – the first decade of May (May 10). The medium early hybrid ‘Richka S’, also at an early sowing date (April 25), produced yields of 11.3 t/ha, which is 0.6 t/ha more than during sowing on May 10. Conclusions. The morphometric indices of the formation of plant productivity and the timing of seeding affect the yield of corn hybrids in the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine. | Цель.Установить особенности формирования биомет­рических показателей урожайности гибридов кукурузы при разных сроках сева в условиях Лесостепи Украины. Методы. Полевые опыты закладывали на выровненном по рельефу участке опытного поля научно-производственного селекционного предприятия ООО «Расава» (с. Пустоваровка Сквирский р-н Киевская обл.), расположенного в Правобережной Лесостепи Украины. Хозяйственно-ценные и морфобиологические показатели гиб­ридов кукурузы изучали по унифицированной методике по определению показателей пригодности к распространению в Украине. Результаты. Морфометрические показатели формирования продуктивности растений и урожайности гибридов кукурузы (высота растений, длина початка, количество рядов зерен, количество зерен в ряду, выход зерна с початка) по срокам сева (25 апреля, 10 и 25 мая) наиболее стабильными были при раннем (25 апреля) сроке. Раннеспелый гибрид ‘Ріст СВ’ наивысшую урожайность обеспечил при севе 25 апреля – 11,6 т/га, что на 1,5 т/га больше, чем при севе в традиционно принятые сроки – первая декада мая (10 мая). Среднеранний гибрид ‘Річка С’ также при раннем сроке сева (25 апреля) формировал урожайность 11,3 т/га, что на 0,6 т/га больше, чем при севе 10 мая. Выводы. Морфометрические показатели формирования продуктивности растений и сроки сева семян влияют на урожайность гиб­ридов кукурузы в условиях Лесостепи Украины. | Мета.Установити особливості формування біометричних показників урожайності гібридів кукурудзи за різних строків сівби в умовах Лісостепу України. Методи. Польові досліди закладали на вирівняній за рельєфом ділянці дослідного поля науково-виробничого селекційного підприємства ТОВ «Расава» (с. Пустоварівка Сквирський р-н Київська обл.), розташованого в Правобережному Лісостепу України. Господарськоцінні та морфо-біологічні показники гібридів кукурудзи вивчали за уніфікованою методикою з визначення показників придатності до поширення в Україні. Результати. Морфометричні показники формування продуктивності рослин та врожайності гібридів кукурудзи (висота рослин, дов­жина качана, кількість рядів зерен, кількість зерен у ряду, вихід зерна з качана) за різних строків сівби (25 квітня, 10 та 25 травня) найстабільнішими були за раннього (25 квітня) строку. Ранньостиглий гібрид ‘Ріст СВ’ найвищу врожайність забезпечив за сівби 25 квітня – 11,6 т/га, що на 1,5 т/га більше, ніж за сівби в традиційно прийняті строки – перша декада травня (10 травня). Середньоранній гібрид ‘Річка С’ також за раннього строку сівби (25 квітня) сформував урожайність 11,3 т/га, що на 0,6 т/га більше, ніж за сівби 10 травня. Висновки. Морфометричні показники формування продуктивності рослин та строки сівби насіння впливають на врожайність гібридів кукурудзи в умовах Лісостепу України.

Purpose. To reveal the nature of the inheritance of apricot color of the ray flowers of the sunflower and the type of interaction of genes causing different colors. Methods. Field experiment, genetic analysis. The statistical validity of the results was evaluated using Pearson’s criterion. Results. We conducted crosses of the ‘KG13’ line as the source of the sign of apricot color with sunflower lines that had yellow, orange and lemon colors of the ray flowers. In the first generation, from crossing the ‘KG13’ line with five lines, which had a yellow color, only a yellow color of ray flowers was observed. In the second generation, a 3 : 1 split was observed: three-quarters with yellow flowers and one with apricot flowers. Line ‘KG13’ was crossed with three lines (‘HA298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), which had an orange color of flowers. In the first generation, orange flowers were observed; in the second gene­ration, splitting was recorded: three-quarters of offsprings with orange-colored flowers and one-quarter with apricot flowers. The line ‘KG13’ was crossed with ‘KG107’ and ‘ZL678’, which had lemon-colored flowers. The resulting plants of the first generation had a yellow coloration of ray flowers. In the second generation, five classes of plants by coloration of ray flowers were obtained: yellow, orange, apricot, lemon, lemon-apricot in the ratio 6 : 4 : 3 : 2 : 1. According to these data, the genes of lemon and apricot color have a complementary effect, the homozygous state of orange allele is epistatic to the recessive homozygote of the lemon-colored gene. The ‘KG108’ line with a combination of genes responsible for apricot and light yellow color has its own light apricot color and in crossings with a yellow colored line in the second generation gives splitting in the ratio 9 : 3 : 3 : 1. Conclusions. It was revealed that the apricot color of the ray flowers of the sunflower line ‘KG13’ is due to the homozygous state of the allele of the same gene whose second allele causes an orange color in the lines ‘NA298’, ‘SL2966’ and ‘LD72/3’. The complementary action of alleles responsible for apricot and lemon, as well as apricot and light yellow coloration of ray flowers was determined. A case of epistasis of homozygotes along the allele controlling the orange color over the recessive homozygote of the gene, which is controlled by the lemon color in the crossing combination ‘ZL678’ / ‘KG13’, was revealed.

Purpose. To reveal the nature of the inheritance of apricot color of the ray flowers of the sunflower and the type of interaction of genes causing different colors. Methods. Field experiment, genetic analysis. The statistical validity of the results was evaluated using Pearson’s criterion. Results. We conducted crosses of the ‘KG13’ line as the source of the sign of apricot color with sunflower lines that had yellow, orange and lemon colors of the ray flowers. In the first generation, from crossing the ‘KG13’ line with five lines, which had a yellow color, only a yellow color of ray flowers was observed. In the second generation, a 3 : 1 split was observed: three-quarters with yellow flowers and one with apricot flowers. Line ‘KG13’ was crossed with three lines (‘HA298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), which had an orange color of flowers. In the first generation, orange flowers were observed; in the second gene­ration, splitting was recorded: three-quarters of offsprings with orange-colored flowers and one-quarter with apricot flowers. The line ‘KG13’ was crossed with ‘KG107’ and ‘ZL678’, which had lemon-colored flowers. The resulting plants of the first generation had a yellow coloration of ray flowers. In the second generation, five classes of plants by coloration of ray flowers were obtained: yellow, orange, apricot, lemon, lemon-apricot in the ratio 6 : 4 : 3 : 2 : 1. According to these data, the genes of lemon and apricot color have a complementary effect, the homozygous state of orange allele is epistatic to the recessive homozygote of the lemon-colored gene. The ‘KG108’ line with a combination of genes responsible for apricot and light yellow color has its own light apricot color and in crossings with a yellow colored line in the second generation gives splitting in the ratio 9 : 3 : 3 : 1. Conclusions. It was revealed that the apricot color of the ray flowers of the sunflower line ‘KG13’ is due to the homozygous state of the allele of the same gene whose second allele causes an orange color in the lines ‘NA298’, ‘SL2966’ and ‘LD72/3’. The complementary action of alleles responsible for apricot and lemon, as well as apricot and light yellow coloration of ray flowers was determined. A case of epistasis of homozygotes along the allele controlling the orange color over the recessive homozygote of the gene, which is controlled by the lemon color in the crossing combination ‘ZL678’ / ‘KG13’, was revealed. | Цель. Установить характер наследования абрикосовой окраски краевых цветков подсолнечника и типы взаимодействия генов, обусловливающих различные типы окраски. Методы. Полевой опыт, генетический анализ. Статистическую достоверность результатов оценивали с помощью критерия Пирсона. Результаты. Проведено скрещивание линии ‘КГ13’, источника признака абрикосовой окраски, с линиями подсолнечника, которые имеют желтую, оранжевую и лимонную окраску краевых цветков. В первом гибридном поколении от скрещивания ‘КГ13’ с пятью линиями, которые имели желтый цвет, наблюдали только желтую окраску краевых цветков. Во втором гиб­ридном поколении получено расщепление потомков на два класса – с желтой и с абрикосовой окраской цветков, в соотношении 3 : 1. Линия ‘КГ13’ была скрещена с тремя линиями (’НА298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), которые имели оранжевую окраску цветков. В первом поколении наблюдали оранжевую окраску цветков, во втором – зафиксировано расщепление: три четверти потомков с оранжевой окрас­кой цветков к одной четверти с абрикосовой. Линия ‘КГ13’ была скрещена с ‘КГ107’ и ‘ЗЛ678’, которые имели лимонную окраску цветков. Полученные растения первого поколения имели желтую окраску краевых цветков. Во втором поколении получено пять классов растений по окраске краевых цветков: желтые, оранжевые, абрикосовые, лимонные, лимонно-абрикосовые в соотношении 6 : 4 : 3 : 2 : 1. По этому расщеплению аллели лимонной и абрикосовой окраски имеют комплементарное действие, гомозиготное состояние оранжевого аллеля епистатирует над рецессивной гомозиготой гена лимонной окраски. Линия ‘КГ108’ с сочетанием генов, обусловливающих абрикосовый и светло-желтый цвет, имеет светло-абрикосовую окраску и в скрещиваниях во втором поколении дает расщепление в соотношении 9 : 3 : 3 : 1. Выводы. Абрикосовая окраска краевых цветков линии подсолнечника ‘КГ13’ обусловлена гомозиготным состоянием аллеля того же гена, второй аллель которого вызывает оранжевый цвет у линий ‘НА298’, ‘SL2966’ и ‘LD72/3’. Установлено комплементарное действие аллелей, обусловливающих абрикосовую и лимонную, а также абрикосовую и светло-желтую окраску краевых цветков. Выявлен случай эпистаза гомозиготы по аллелю оранжевого цвета над рецессивным состоянием гена, который вызывает лимонную окраску в комбинации скрещивания ‘ЗЛ678’ / ‘КГ13’. | Мета. Установити характер успадкування абрикосового забарвлення крайових квіток соняшнику та типи взаємодії генів, що зумовлюють різні типи забарвлення. Методи. Польовий дослід, генетичний аналіз. Статистичну достовірність результатів оцінювали за допомогою критерія Пірсона. Результати. Проведено схрещування лінії ‘КГ13’, джерела ознаки абрикосового забарвлення, з лініями соняшнику, які мають жовте, оранжеве та лимонне забарвлення крайових квіток. У першому гібридному поколінні від схрещування ‘КГ13’ із п’ятьма лініями, які мали жовтий колір, спостерігали лише жовте забарвлення крайових квіток. У другому гібридному поколінні отримано розщеплення нащадків на два класи – із жовтим та з абрикосовим забарвленням квіток, у співвідношенні 3 : 1. Лінія ‘КГ13’ була схрещена з трьома лініями (‘НА298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), які мали оранжеве забарвлення квіток. У першому поколінні спостерігали оранжеве забарвлення квіток, у другому – зафіксовано розщеплення: три чверті нащадків з оранжевим забарвленням квіток до однієї чверті з абрикосовим. Лінія ‘КГ13’ була схрещена з ‘КГ107’ та ‘ЗЛ678’, які мали лимонне забарвлення квіток. Отримані рослини першого покоління мали жовте забарвлення крайових квіток. У другому поколінні отримано п’ять класів рослин за забарвленням крайових квіток: жовті, оранжеві, абрикосові, лимонні, лимонно-абрикосові у співвідношенні 6 : 4 : 3 : 2 : 1. За цим розщепленням алелі лимонного та абрикосового забарвлення мають комплементарну дію, гомозиготний стан оранжевого алеля епістатує над рецесивною гомозиготою гена лимонного забарвлення. Лінія ‘КГ108’ з поєднанням генів, що зумовлюють абрикосовий та світло-жовтий колір, має світло-абрикосове забарвлення і в схрещуваннях у другому поколінні дає розщеплення у співвідношенні 9 : 3 : 3 : 1. Висновки. Абрикосове забарвлення крайових квіток лінії соняшнику ‘КГ13’ зумовлено гомозиготним станом алелю того ж самого гена, другий алель якого спричинює оранжевий колір у ліній ‘НА298’, ‘SL2966’ та ‘LD72/3’. Установлено комплементарну дію алелів, що зумовлюють абрикосове й лимонне, а також абрикосове та світло-жовте забарвлення крайових квіток. Виявлено випадок епістазу гомозиготи за алелем оранжевого забарвлення над рецесивним станом гена, який зумовлює лимонне забарвлення в комбінації схрещування ‘ЗЛ678’ / ‘КГ13’.

Purpose. To reveal the nature of the inheritance of apricot color of the ray flowers of the sunflower and the type of interaction of genes causing different colors. Methods. Field experiment, genetic analysis. The statistical validity of the results was evaluated using Pearson’s criterion. Results. We conducted crosses of the ‘KG13’ line as the source of the sign of apricot color with sunflower lines that had yellow, orange and lemon colors of the ray flowers. In the first generation, from crossing the ‘KG13’ line with five lines, which had a yellow color, only a yellow color of ray flowers was observed. In the second generation, a 3 : 1 split was observed: three-quarters with yellow flowers and one with apricot flowers. Line ‘KG13’ was crossed with three lines (‘HA298’, ‘SL2966’, ‘LD72/3’), which had an orange color of flowers. In the first generation, orange flowers were observed; in the second gene­ration, splitting was recorded: three-quarters of offsprings with orange-colored flowers and one-quarter with apricot flowers. The line ‘KG13’ was crossed with ‘KG107’ and ‘ZL678’, which had lemon-colored flowers. The resulting plants of the first generation had a yellow coloration of ray flowers. In the second generation, five classes of plants by coloration of ray flowers were obtained: yellow, orange, apricot, lemon, lemon-apricot in the ratio 6 : 4 : 3 : 2 : 1. According to these data, the genes of lemon and apricot color have a complementary effect, the homozygous state of orange allele is epistatic to the recessive homozygote of the lemon-colored gene. The ‘KG108’ line with a combination of genes responsible for apricot and light yellow color has its own light apricot color and in crossings with a yellow colored line in the second generation gives splitting in the ratio 9 : 3 : 3 : 1. Conclusions. It was revealed that the apricot color of the ray flowers of the sunflower line ‘KG13’ is due to the homozygous state of the allele of the same gene whose second allele causes an orange color in the lines ‘NA298’, ‘SL2966’ and ‘LD72/3’. The complementary action of alleles responsible for apricot and lemon, as well as apricot and light yellow coloration of ray flowers was determined. A case of epistasis of homozygotes along the allele controlling the orange color over the recessive homozygote of the gene, which is controlled by the lemon color in the crossing combination ‘ZL678’ / ‘KG13’, was revealed.

Мета. Установити особливості росту й розвитку рослин сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України та визначити їх біометричні показники. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. Виявлено позитивний вплив застосування регуляторів росту на загальну висоту рослин сої. Зокрема, за використання Вермистиму Д у сорту ‘Устя’ їх висота збільшувалася на 0,7–3,0 см, Агростимуліну – на 0,2–3,7 см. Водночас використання регуляторів росту сприяло деякому збільшенню кількості квіток на одній рослині: сорт ‘Устя’ – на 0,1–1,0 шт., ‘Кано’ – на 0,0–1,0, ‘Гєба’ – на 0,0–0,8 шт. За використання регулятора росту Вермистим Д кількість бобів на рослинах сорту ‘Устя’ зрос­тала на 0,4–1,0 шт., за внесення Агростимуліну – на 0,3–2,2 шт., у сорту ‘Кано’ – на 0,0–1,1 та 0,3–1,4 шт., у сорту ‘Гєба’ – на 0,3–1,1 та 0,6–1,9 шт. відповідно. У комплексі з іншими чинниками застосування регуляторів росту було ефективнішим. Висновки. У середньому за роки досліджень у сорту ‘Устя’ максимальна кількість зерен формувалася за умови підживлення рослин добривом Паросток та застосування регуляторів росту Вермистим Д (36,2 шт.) та Агростимулін (35,5 шт.). Застосування добрива Паросток сприяло збільшенню висоти прикріплення нижнього бобу в сорту ‘Устя’ на 0,6–2,4 см, у ‘Кано’ та ‘Гєба’ – на 1,0–2,4 та 0,4–1,7 см відповідно. У разі ж використання регуляторів росту значних змін цього показника не зафіксовано. Максимальні параметри маси 1000 насінин для сортів ‘Устя’ та ‘Кано’ отримано у варіанті комбінованого застосування гідрогелю Аквасорб, органічного добрива Паросток та регулятора росту Агростимулін – 160,3 і 166,8 г відповідно, у сорту ‘Гєба’ – за використання регулятора росту Вермистим Д –193,7 г.

Purpose. To reveal the peculiarities of growth and deve­lopment of soybean varieties depending on the application of organic fertilizers, plant growth regulators and moisture-retaining agent in the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine and determine their biometric indices. Methods. Soybean varie­ties ‘Ustia’, ‘Kano’ and ‘Hieba’ were included in the study. A month before soybean sowing, moisture-retaining agent (hydrogel Aquasorb) was introduced in the zone of the future row as 10-cm strips at a dose of 300 kg/ha. Organic fertilizer Parostok (grade 20) was applied twice: at the 3–5 leaf stage and at the 9–11 leaf stage. Growth regulators Vermystym D and Agrostymulin were introduced at the budding stage. Results. The positive effect of the use of growth regulators on the overall increase in the height of soybean plants was revealed. In particular, when using Vermystym D in ‘Ustia’ variety, their height increased by 0.7–3.0 cm, Agrostymulin – by 0.2–3.7 cm. At the same time, the use of growth regulators contributed to some increase in the number of flowers per plant: the variety ‘Ustia’ – by 0.1–1.0 pcs.,‘Kano’ – by 0.0–1.0 pcs., ‘Hieba’ – 0.0–0.8 pcs. When using growth regulator Vermystym D, the number of beans on plants of ‘Ustia’ variety grew by 0.4–1.0 pcs., with the introduction of Agrostymulin – by 0.3–2.2 pcs., in ‘Kano’ – by 0,0–1.1 and 0.3–1.4 pcs., for the variety ‘Hieba’ – by 0.3–1.1 and 0.6–1.9 pcs. respectively. In combination with other factors, the use of growth regulators was effective. Conclusions. On average, over the years of research, the maximum number of grains in ‘Ustia’ variety was formed under the condition of plant nutrition with Parostok fertilizer and the use of growth regulators Vermystym D (36.2 pcs.) and Agrostymulin (35,5 pcs.). The application of Parostok fertilizer contributed to an increase in the height of attachment of the lower bean in ‘Ustia’ variety by 0.6–2.4 cm, in ‘Kano’ and ‘Hieba’ – by 1.0–2.4 and 0.4–1.7 cm respectively. In the case of growth regulators use, no significant changes in this indicator were recorded. The maximum mass parameters of 1000 seeds for the varieties ‘Ustia’ and ‘Kano’ were obtained in the combined use of hydrogel Aquasorb, organic fertilizer Parostok and Agrostymulin growth regulator – 160.3 and 166.8 g, respectively, for ‘Hieba’ variety with using the growth regulator Vermystym D – 193.7 g. | Цель. Установить особенности роста и развития растений сортов сои в зависимости от применения органичес­кого удобрения, регуляторов роста растений и влагоудерживателя в условиях Лесостепи Украины и определить их биометрические показатели. Методы. Исследовали сорта сои ‘Устя’, ‘Кано’ и ‘Геба’. За месяц до высева культуры в почву вносили влагоудерживатель – гидрогель Аквасорб (Aquasorb) в норме 300 кг/га лентами шириной 10 см в зону будущего рядка. Органическое удобрение Паросток (марка 20) применяли дважды: первая подкормка в фазе 3–5 листьев и вторая – 9–11 листьев сои. Регуляторы рос­та Вермистим Д и Агростимулин применяли в фазе бутонизации культуры. Результаты. Выявлено положительное влияние применения регуляторов роста на общую высоту растений сои. Так, при использовании Вермистима Д у сор­та ‘Устя’ их высота увеличивалась на 0,7–3,0 см, Агростимулин – на 0,2–3,7 см. В то же время, использование регуляторов роста способствовало некоторому увеличению количества цветков на одном растении: сорт ‘Устя’ – на 0,1–1,0 шт., ‘Кано’ – на 0,0–1,0, ‘Геба’ – на 0,0–0,8 шт. При использовании регулятора роста Вермистим Д количество бобов на растениях сорта ‘Устя’ увеличилось на 0,4–1,0 шт., при внесении Агростимулина – на 0,3–2,2 шт., у ‘Кано’ – на 0,0–1,1 и 0,3–1,4 шт., у сорта ‘Геба’ – на 0,3–1,1 и 0,6–1,9 шт. соответственно. В комплексе с другими факторами применение регуляторов роста было более эффективным.Выводы. В среднем за годы исследований у сорта ‘Устя’ максимальное количество зерен формировалась при подкормке растений удобрением Паросток и применении регуляторов роста Вермистим Д (36,2 шт.) и Агростимулин (35,5 шт.). Применение удобрения Паросток способствовало увеличению высоты прикрепления нижнего боба у сор­та ‘Устя’ на 0,6–2,4 см, у ‘Кано’ и ‘Геба’ – на 1,0–2,4 и 0,4–1,7 см соответственно. В случае же использования регуляторов роста значительных изменений этого показателя не зафиксировано. Максимальные параметры массы 1000 семян для сортов ‘Устя’ и ‘Кано’ получено в варианте комбинированного применения гидрогеля Аквасорб, органического удоб­рения Росток и регулятора роста Агростимулин – 160,3 и 166,8 г соответственно, у сорта ‘Геба’ – при использовании регулятора роста Вермистим Д – 193,7 г. | Мета. Установити особливості росту й розвитку рослин сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України та визначити їх біометричні показники. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. Виявлено позитивний вплив застосування регуляторів росту на загальну висоту рослин сої. Зокрема, за використання Вермистиму Д у сорту ‘Устя’ їх висота збільшувалася на 0,7–3,0 см, Агростимуліну – на 0,2–3,7 см. Водночас використання регуляторів росту сприяло деякому збільшенню кількості квіток на одній рослині: сорт ‘Устя’ – на 0,1–1,0 шт., ‘Кано’ – на 0,0–1,0, ‘Гєба’ – на 0,0–0,8 шт. За використання регулятора росту Вермистим Д кількість бобів на рослинах сорту ‘Устя’ зрос­тала на 0,4–1,0 шт., за внесення Агростимуліну – на 0,3–2,2 шт., у сорту ‘Кано’ – на 0,0–1,1 та 0,3–1,4 шт., у сорту ‘Гєба’ – на 0,3–1,1 та 0,6–1,9 шт. відповідно. У комплексі з іншими чинниками застосування регуляторів росту було ефективнішим. Висновки. У середньому за роки досліджень у сорту ‘Устя’ максимальна кількість зерен формувалася за умови підживлення рослин добривом Паросток та застосування регуляторів росту Вермистим Д (36,2 шт.) та Агростимулін (35,5 шт.). Застосування добрива Паросток сприяло збільшенню висоти прикріплення нижнього бобу в сорту ‘Устя’ на 0,6–2,4 см, у ‘Кано’ та ‘Гєба’ – на 1,0–2,4 та 0,4–1,7 см відповідно. У разі ж використання регуляторів росту значних змін цього показника не зафіксовано. Максимальні параметри маси 1000 насінин для сортів ‘Устя’ та ‘Кано’ отримано у варіанті комбінованого застосування гідрогелю Аквасорб, органічного добрива Паросток та регулятора росту Агростимулін – 160,3 і 166,8 г відповідно, у сорту ‘Гєба’ – за використання регулятора росту Вермистим Д –193,7 г.

Purpose. To establish the biochemical composition of the above ground part of Serratula coronata L. (Crowned saw-wort) for introduction in Central Polissia of Ukraine. Methods. The object of research was the plants of S. coronata from the collection of the Botanical garden of Zhytomyr National Agroecological University. Plant raw material was evaluated in the flowering phase in the biochemical laboratory of the Department of Cultural Flora of the M. M. Hryshko National Botanic Gardens of the National Academy of Sciences of Ukraine according to the relevant methods during 2014–2016. Results. The results of the study of phytochemical features of S. coronata under conditions of introduction in the Central Polissia of Ukraine in the flowering phase are given. Quantitative content of raw material in dry matter, total sugars, carotene, ascorbic acid, tannins, fats, free acids, macroelements of phosphorus, calcium and trace elements of iron, copper, zinc, manganese was revealed. Conclusions. The biochemical composition of the above ground part of S. coronata was determined for the first time in the conditions of introduction in Central Polissia of Ukraine. The peculiarities of the dependence of the content of biochemical compounds and macroelements on age characteristics of plants were determined. Plants of S. coronata of the third year of life were distinguished by the highest content of ascorbic acid, carotene and dry matter; two-year – organic acids, phosphorus, ash, common sugars; the fourth year of life – the content of oil and calcium. Significant amounts of vitamin C and iron were found in the raw material. The obtained results testify to the prospect of further study of the pharmacological properties of S. coronata in order to obtain new food products, bio-additives and phytopreparations enriched with biologically active substances and essential for human life.

Purpose. To establish the biochemical composition of the above ground part of Serratula coronata L. (Crowned saw-wort) for introduction in Central Polissia of Ukraine. Methods. The object of research was the plants of S. coronata from the collection of the Botanical garden of Zhytomyr National Agroecological University. Plant raw material was evaluated in the flowering phase in the biochemical laboratory of the Department of Cultural Flora of the M. M. Hryshko National Botanic Gardens of the National Academy of Sciences of Ukraine according to the relevant methods during 2014–2016. Results. The results of the study of phytochemical features of S. coronata under conditions of introduction in the Central Polissia of Ukraine in the flowering phase are given. Quantitative content of raw material in dry matter, total sugars, carotene, ascorbic acid, tannins, fats, free acids, macroelements of phosphorus, calcium and trace elements of iron, copper, zinc, manganese was revealed. Conclusions. The biochemical composition of the above ground part of S. coronata was determined for the first time in the conditions of introduction in Central Polissia of Ukraine. The peculiarities of the dependence of the content of biochemical compounds and macroelements on age characteristics of plants were determined. Plants of S. coronata of the third year of life were distinguished by the highest content of ascorbic acid, carotene and dry matter; two-year – organic acids, phosphorus, ash, common sugars; the fourth year of life – the content of oil and calcium. Significant amounts of vitamin C and iron were found in the raw material. The obtained results testify to the prospect of further study of the pharmacological properties of S. coronata in order to obtain new food products, bio-additives and phytopreparations enriched with biologically active substances and essential for human life. | Цель. Изучение биохимического состава наземной части растений Sеrratula coronatа при интродукции в Центральном Полесье Украины.Методы. Объектом исследований служили растения S. coronatа коллекции ботанического сада Житомирского национального агроэкологического университета. Фитосырье оценивали в фазе цветения в биохимической лаборатории отдела культурной флоры Национального ботанического сада им. Н. Н. Гришка НАН Украины по соответствующим методикам на протяжении 2014–2016 гг. Результаты. Представлены результаты изучения фитохимических особенностей растений S. сoronatа при интродукции в Центральном Полесье Украины в фазе цветения. Установлено количест­венное содержание в сырье сухого вещества, общих сахаров, аскорбиновой кислоты, каротина, дубильных веществ, жиров, свободных кислот, макроэлементов фосфора, кальция и микроэлементов железа, меди, цинка, марганца.Выводы. Впервые в условиях интродукции в Центральном Полесье Украины установлено биохимичес­кий состав наземной части растений S. сoronatа. Выяснены особенности зависимости содержания биохимических соединений и макроэлементов от возрастных особеннос­тей растений. Растения S. сoronatа третьего года жизни отличались наибольшим содержанием аскорбиновой кислоты, каротина и сухого вещества; двулетние – органических кислот, фосфора, золы, общих сахаров; четвертого года жизни – содержанием жиров и кальция. В сырье выявлено значительное количество витамина С и железа. Полученные результаты свидетельствуют о перспективности дальнейшего изучения фармакологических свойств S. сoronatа с целью получения новых продуктов питания, биодобавок и фитопрепаратов, обогащенных биологически активными соединениями и необ­ходимых для жизнедеятельности человека | Метa. Установити біохімічний склад наземної частини Sеrratulacoronatа L. (серпій увінчаний) за інтродукції в Центральному Поліссі України.Методи. Об’єктом досліджень слугували рослини S. coronatа з колекції ботанічного саду Житомирського національного агроекологічного університету. Фітосировину оцінювали у фазі квітування в біохімічній лабораторії відділу культурної флори Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України за відповідними методиками впродовж 2014–2016 рр. Результати. Наведено результати вивчення фітохімічних особливостей рослин S. сoronatа за умов інтродукції в Центральному Поліссі України у фазі квітування. Установлено кількісний уміст у сировині сухої речовини, загальних цукрів, каротину, аскорбінової кислоти, дубильних речовин, жирів, вільних кислот, макроелементів фосфору, кальцію та мікроелементів заліза, міді, цинку, мангану. Висновки. Уперше в умовах інтродукції в Центральному Поліссі України визначено біохімічний склад наземної частини рослин S. сoronatа. З’ясовано особливості залежності вмісту біохімічних сполук та макроелементів від вікових особливостей рослин. РослиниS. сoronatа третього року життя вирізнялися найбільшим умістом аскорбінової кислоти, каротину та сухої речовини; дворічні – органічних кислот, фосфору, золи, загальних цукрів; четвертого року життя – умістом жирів та кальцію.У сировині виявлено значну кількість вітаміну С та заліза. Отримані результати свідчать про перспективність подальшого вивчення фармакологічних властивостей S. сoronatа з метою отримання нових харчових продуктів, біодобавок і фітопрепаратів, збагачених біологічно активними речовинами і необхідних для життєдіяльності людини.

Purpose. To establish the biochemical composition of the above ground part of Serratula coronata L. (Crowned saw-wort) for introduction in Central Polissia of Ukraine. Methods. The object of research was the plants of S. coronata from the collection of the Botanical garden of Zhytomyr National Agroecological University. Plant raw material was evaluated in the flowering phase in the biochemical laboratory of the Department of Cultural Flora of the M. M. Hryshko National Botanic Gardens of the National Academy of Sciences of Ukraine according to the relevant methods during 2014–2016. Results. The results of the study of phytochemical features of S. coronata under conditions of introduction in the Central Polissia of Ukraine in the flowering phase are given. Quantitative content of raw material in dry matter, total sugars, carotene, ascorbic acid, tannins, fats, free acids, macroelements of phosphorus, calcium and trace elements of iron, copper, zinc, manganese was revealed. Conclusions. The biochemical composition of the above ground part of S. coronata was determined for the first time in the conditions of introduction in Central Polissia of Ukraine. The peculiarities of the dependence of the content of biochemical compounds and macroelements on age characteristics of plants were determined. Plants of S. coronata of the third year of life were distinguished by the highest content of ascorbic acid, carotene and dry matter; two-year – organic acids, phosphorus, ash, common sugars; the fourth year of life – the content of oil and calcium. Significant amounts of vitamin C and iron were found in the raw material. The obtained results testify to the prospect of further study of the pharmacological properties of S. coronata in order to obtain new food products, bio-additives and phytopreparations enriched with biologically active substances and essential for human life.

Мета. Установити закономірності зміни реологічних властивостей тіста та лабораторної випічки залежно від кількості борошна з різних сортів люпину, доданого до пшеничного борошна. Методи. Хлібопекарські якості аналізували за допомогою альвеографа та фаринографа. Результати. На основі оцінювання показників альвеографа, фаринографа та лабораторної випічки хліба визначено закономірності зміни реологічних властивостей тіста за додавання борошна люпину до пшеничного борошна. Частка впливу сорту люпину на показники сили борошна, пружності та розтяжності тіста, індексу еластичності становить від 1 до 4%, концентрації борошна – 82–98%. На основі отриманих даних визначено рівняння регресії залежностей між показниками альвеографа та кількістю борошна люпину, доданого до пшеничного. Установлено лінійну залежність між фізичними характеристиками тіста і концентрацією борошна люпину. Частка впливу сорту люпину на час утворення тіста, показник розрідження тіста, валориметричну оцінку борошняної суміші становить 4–18%, концентрації борошна люпину – 57–76%. Показник об’ємного виходу хліба на 86% визначається концентрацією борошна люпину і на 6% – його сортом. На основі рівнянь регресії між фізичними властивостями тіста та концентрацією борошна люпину виявлено експоненціальну, лінійну та поліноміальну залежності. Лінійну залежність установлено між об’ємним виходом хліба та концентрацією борошна люпину в пшенично-люпиновій суміші. Висновки. На реологічні властивості тіста, а також об’ємний вихід хліба найістотніше впливає концентрація борошна люпину в пшенично-люпиновій борошняній суміші (57–98%). Частка впливу на ці показники сортів люпину, використаних у дослідженні, не перевищує 18%. Установлені рівняння регресії між концентрацією борошна люпину та фізичними характеристиками тіста дають змогу спрогнозувати їх зміни залежно від кількості люпинового борошна, доданого в пшеничне.

Мета. Установити закономірності зміни реологічних властивостей тіста та лабораторної випічки залежно від кількості борошна з різних сортів люпину, доданого до пшеничного борошна. Методи. Хлібопекарські якості аналізували за допомогою альвеографа та фаринографа. Результати. На основі оцінювання показників альвеографа, фаринографа та лабораторної випічки хліба визначено закономірності зміни реологічних властивостей тіста за додавання борошна люпину до пшеничного борошна. Частка впливу сорту люпину на показники сили борошна, пружності та розтяжності тіста, індексу еластичності становить від 1 до 4%, концентрації борошна – 82–98%. На основі отриманих даних визначено рівняння регресії залежностей між показниками альвеографа та кількістю борошна люпину, доданого до пшеничного. Установлено лінійну залежність між фізичними характеристиками тіста і концентрацією борошна люпину. Частка впливу сорту люпину на час утворення тіста, показник розрідження тіста, валориметричну оцінку борошняної суміші становить 4–18%, концентрації борошна люпину – 57–76%. Показник об’ємного виходу хліба на 86% визначається концентрацією борошна люпину і на 6% – його сортом. На основі рівнянь регресії між фізичними властивостями тіста та концентрацією борошна люпину виявлено експоненціальну, лінійну та поліноміальну залежності. Лінійну залежність установлено між об’ємним виходом хліба та концентрацією борошна люпину в пшенично-люпиновій суміші. Висновки. На реологічні властивості тіста, а також об’ємний вихід хліба найістотніше впливає концентрація борошна люпину в пшенично-люпиновій борошняній суміші (57–98%). Частка впливу на ці показники сортів люпину, використаних у дослідженні, не перевищує 18%. Установлені рівняння регресії між концентрацією борошна люпину та фізичними характеристиками тіста дають змогу спрогнозувати їх зміни залежно від кількості люпинового борошна, доданого в пшеничне.

Purpose. To investigate the patterns of changing the rheological properties of the dough and laboratory baking, depending on the amount of flour from different varieties of lupine added to wheat flour. Methods. The baking quality was analyzed using an alveograph and farinograph. Results. Based on the evaluation of alveograph, farinograph and laboratory bread baking, the patterns of changing the rheological properties of the dough when adding lupine flour to wheat flour were determined. The share of lupine variety’s influenced on flour strength, elasticity and stretchability of the dough, elasticity index ranged from 1 to 4%, with flour concentration – 82–98%. On the basis of the obtained data of the regression equation for the dependencies between the alveographer parameters and the amount of lupine flour added to wheat one were determined. A linear relationship was established between the physical characteristics of dough and the concentration of lupine flour. The proportion of the lupine variety impact on the time of dough formation, rate of dough fluidizing, valorimetric estimation of the flour mixture was 4–18%, the concentration of lupine flour was 57–76%. The bread loaf volume was for 86% determined by the concentration of lupine flour and for 6% by lupine variety. Based on the regression equations between the physical properties of the dough and the concentration of lupine flour, an exponential, linear, and polynomial dependence were found. The linear dependence was revealed between the bread loaf volume and the concentration of lupine flour in a lupine-wheat mixture. Conclusions. The rheological properties of the dough, as well as the bread loaf volume, were most influenced by the concentration of lupine flour in lupine-wheat flour mixture (57–98%). The share of influence on these indicators of lupine varieties used in the study did not exceed 18%. The revealed regression equations between the concentration of lupine flour and the physical characteristics of the dough allow predic­ting their changes depending on the amount of lupine flour added to wheat flour. | Цель. Установить закономерности изменения реологических свойств теста и лабораторной выпечки в зависимости от количества муки из разных сортов люпина, добавленного к пшеничной муке. Методы. Хлебопекарные качества анализировали с помощью альвеографа и фаринографа. Результаты. На основе оценки показателей альвеографа, фаринографа и лабораторной выпечки хлеба определены закономерности изменения реологических свойств теста при добавлении муки люпина к пшеничной муке. Доля влияния сорта люпина на показатели силы муки, упругости и растяжимости теста, индекса эластичнос­ти составляет от 1 до 4%, концентрации муки – 82–98%. На основе полученных данных определены уравнения рег­рессии зависимостей между показателями альвеографа и количеством муки люпина, добавленной к пшеничной. Установлено линейную зависимость между физическими характеристиками теста и концентрацией муки люпина. Доля влияния сорта люпина на время образования теста, показатель разжижжения теста, валориметрическую оценку мучной смеси составляет 4–18%, концентрации муки люпина – 57–76%. Показатель объемного выхода хлеба на 86% определяется концентрацией муки люпина и на 6% – его сортом. На основе уравнений регрессии между физическими свойствами теста и концентрацией муки люпина существует экспоненциальная, линейная и полиномиальная зависимость. Линейную зависимость установлено между объемным выходом хлеба и концентрацией муки люпина в пшенично-люпиновой смеси. Выводы. На реологические свойства теста, а также объемный выход хлеба наиболее существенно влияет концентрация муки люпина в пшенично-люпиновой мучной смеси (57–98%). Доля влияния на эти показатели сортов люпина, использованных в исследовании, не превышает 18%. Установленные уравнения регрессии между концентрацией муки люпина и физическими характеристиками теста позволяют спрогнозировать их изменения в зависимости от количества люпиновой муки, добавленной в пшеничную. | Мета. Установити закономірності зміни реологічних властивостей тіста та лабораторної випічки залежно від кількості борошна з різних сортів люпину, доданого до пшеничного борошна. Методи. Хлібопекарські якості аналізували за допомогою альвеографа та фаринографа. Результати. На основі оцінювання показників альвеографа, фаринографа та лабораторної випічки хліба визначено закономірності зміни реологічних властивостей тіста за додавання борошна люпину до пшеничного борошна. Частка впливу сорту люпину на показники сили борошна, пружності та розтяжності тіста, індексу еластичності становить від 1 до 4%, концентрації борошна – 82–98%. На основі отриманих даних визначено рівняння регресії залежностей між показниками альвеографа та кількістю борошна люпину, доданого до пшеничного. Установлено лінійну залежність між фізичними характеристиками тіста і концентрацією борошна люпину. Частка впливу сорту люпину на час утворення тіста, показник розрідження тіста, валориметричну оцінку борошняної суміші становить 4–18%, концентрації борошна люпину – 57–76%. Показник об’ємного виходу хліба на 86% визначається концентрацією борошна люпину і на 6% – його сортом. На основі рівнянь регресії між фізичними властивостями тіста та концентрацією борошна люпину виявлено експоненціальну, лінійну та поліноміальну залежності. Лінійну залежність установлено між об’ємним виходом хліба та концентрацією борошна люпину в пшенично-люпиновій суміші. Висновки. На реологічні властивості тіста, а також об’ємний вихід хліба найістотніше впливає концентрація борошна люпину в пшенично-люпиновій борошняній суміші (57–98%). Частка впливу на ці показники сортів люпину, використаних у дослідженні, не перевищує 18%. Установлені рівняння регресії між концентрацією борошна люпину та фізичними характеристиками тіста дають змогу спрогнозувати їх зміни залежно від кількості люпинового борошна, доданого в пшеничне.