Мета. Дослідити кількісний та якісний вміст вищих жирних кислот, амінокислот, макро- та мікроелементів в насінні Аctinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq).Методи. Якісний та кількісний склад вищих жирних кислот (ВЖК) визначали на хроматографі «НР-6890». Для ідентифікації ВЖК використовували їх стандартний набір. Кількісний і якісний вміст амінокислот в насінні актинідії визначали методом іонообмінної рідинно-колонкової хроматографії на автоматичному аналізаторі амінокислот Т339 (Чехія). Дослідження мінерального складу насіння проводили на рентгенофлуоресцентному аналізаторі «ELVAX-МЕТ».Результати. Визначено вміст біологічно активних сполук насіння А. arguta ‘Київська крупноплідна’. Встановлено, що насіння актинідії містить значну кількість жирної олії (34,9±0,55% в перерахунку на суху масу). Майже 90% від сумарного вмісту жирних кислот складають ненасичені жирні кислоти –ліноленова (64,55%), лінолева (9,96%) та олеїнова (15,4%). Якісний склад амінокислот насіння актинідії представлений 19 сполуками (7 незамінних: валін, лейцин, ізолейцин, треонін, лізин, метіонін, фенілаланін і 12 – замінних) із загальним умістом 15731 мг/100 г в перерахунку на суху масу. Найвищий вміст серед замінних амінокислот встановлено для моноамінодикарбонових кислот – аспарагінової та глутамінової з умістом відповідно 2060 та 4240 мг/100 г. У результаті дослідження елементного складу насіння актинідії рентгенофлуоресцентним методом було виявлено 15 макро- і мікроелементів, основними з яких є калій, кальцій, сірка, залізо і цинк.Висновки. Насіння А. аrguta є цінним джерелом біологічно активних речовин, макро- та мікроелементів і може розглядатись як перспективна сировина для створення лікувально-профілактичних продуктів та фітозасобів у фармацевтичній, харчовій і парфумерній промисловості. | Цель. Исследовать количественный и качественный состав высших жирных кислот, аминокислот и макро-и микроэлементов в семенах Аctinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq).Методы. Качественный и количественный состав высших жирных кислот (ВЖК) определяли на хроматографе «НР-6890». Для идентификации ВЖК использовали их стандартный набор. Количественное и качественное содержание аминокислот в семенах Аctinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq) определяли методом ионообменной жидкостно-колоночной хроматографии на автоматическом анализаторе аминокислот Т339 (Чехия). Исследование минерального состава семян проводили на рентгенофлуоресцентном анализаторе «ELVAX-МЕТ».Результаты. Определено содержание биологически активных соединений семян А. arguta ‘Киев­ская крупноплодная’. Установлено, что семена актинидии содержат значительное количество жирных масел (34,9±0,55% в пересчете на сухую массу). Почти 90% от суммарного содержания жирных кислот составляют ненасыщенные жирные кислоты – линоленовая (64,55%), линолевая (9,96%) и олеиновая (15,4%) кислоты. Качественный состав аминокислот семян актинидии представлен 19 соединениями (7 незаменимых: валин, лейцин, изолейцин, треонин, лизин, метионин, фенилаланин и 12 – заменимых) с общим содержанием 15731 мг/100 г в пересчете на сухую массу. Наивысшее содержание среди заменимых аминокислот установлено для моноаминодикарбоновых кислот – аспарагиновой и глутаминовой с содержанием соответственно 2060 и 4240 мг/100 г. В результате исследования элементного состава семян актинидии рентгенофлуоресцентным методом было обнаружено 14 макро- и микроэлементов, основными из которых являются калий, кальций, сера, железо и цинк.Выводы. Семена А. аrguta являются ценным источником биологически активных веществ и могут рассматриваться как перспективное сырье для создания лечебно-профилактических продуктов и фитопрепаратов в фармацевтической, пищевой и парфюмерной промышленности. | Рurpose. The determination of the quantitative and quali­tative content of higher fatty acids, aminoacids, macro- and migroelements in Actinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq) seeds.Methods. The qualitative and quantitative composition of higher fatty acids (HFA) was determined on a chromatograph “HP-6890”. The standard set of HFA was used to identify them. The quantitative and qualitative content of aminoacids in actinidia seeds was determined by ion exchange liquid-column chromatography method with an automatic aminoacid analyzer T339 (Czech Republic). The investigation of  seeds mineral composition of was carried out using an “ELVAX-MET” X-ray fluorescence analyzer. Results. The content of biological active compounds of A. arguta seeds of ‘Kyivska krupnoplidna’ cultivar was determined. It was revealed that actinidia seeds contain a significant amount of fatty oils (34.9±0.55% based on dry weight). Almost 90% of the total fatty acid content is unsaturated fatty acids – linolenic (64.55%), linoleic (9.96%) and oleic (15.4%). The qualitative composition of the aminoacids of actinidia seeds is represented by 19 compounds (7 essential: valine, leucine, isoleucine, threonine, lysine, methionine, phenylalanine and 12 replaceable) with a total content of 15731 mg/100 g of dry weight. The highest content among the replaceable amino acids was determined for monoamino-dicarboxylic acids-aspartic and glutamic with a content of respectively 2060 mg/100 g and 424 mg/100 g. As a result of the study of the elemental composition of actinidia seeds by the X-ray fluorescence method 14 macro- and microelements were found, the main of which are potassium, calcium, sulfur, iron and zinc.Conclusions. The A. arguta seeds are a valuable source of biologically active substances and may be considered as a promising raw material for the creation of therapeutic and prophylactic products and phytopreparations in the pharmaceutical, food and perfume industry

Мета. Визначити оптимальні умови зволоження ґрунту для інтенсивного росту та високої продуктивності енергетичних плантацій деяких сортів верби в умовах Київського Полісся. Методи. Об’єктом дослідження були створені у 2009 р. у Боярському лісництві Боярської лісової дослідної станції енергетичні плантації трьох сортів верби: прутовидної (Salix viminalis L.) ‘Тернопільська’, тритичинкової (S. triandra L.) ‘Ярослава’ та шерстистопагінцевої (S. dasyclados Wimm.) ‘Хорс’. Ґрунт – дерновий глинисто-піщаний. Насадження зростали на трьох ділянках із різним ступенем зволоженості ґрунту: слабко-, добре- та дуже зволожений. Результати. Після двох років вирощування найвищий показник збереженості рослин був за доброго зволоження ґрунту: у сорту ‘Тернопільська’ він становив 98,5%, ‘Ярослава’ – 97,1%, ‘Хорс’ – 89,6%. Найбільшу середню висоту дворічних рослин мала верба тритичинкова ‘Ярослава’ на добре зволоженому ґрунті – 3,2±0,06 м. У сорту ‘Тернопільська’ найвищими були рослини, що зростали на менш забезпечених вологою ділянках, тоді як рослини сорту ‘Хорс’ мали приблизно однакову висоту, незалежно від рівня зволоженості ґрунту. Дослідження цих насаджень у 8-річному віці, коли їх наземна частина мала вік 5 років, виявило, що сорт ‘Ярослава’ суттєво перевищує за продуктивністю сорти ‘Тернопільська’ і ‘Хорс’ за зростання на слабко (122,0 т/га) та добре зволоженому ґрунті (128,2 т/гасирої деревної маси). Продуктивність сортів ‘Тернопільська’ і ‘Хорс’ значно зменшується з підвищенням зволоженості субстрату. Зокрема, у першого з них на слабко зволоженому ґрунті за 5 років сформувалося 46,4 т/га свіжозрізаної маси, а на найбільш зволоженому – лише 19,8 т/га. Сорт ‘Хорс’ мав більш вирівняні показники продуктивності в різних варіантах зволоженості ґрунту (від 39,4 до 67,0 т/га). Висновки. Серед досліджуваних генотипів верби найвищими показниками росту й продуктивності на дернових глинисто-піщаних ґрунтах Київського Полісся відзначається сорт ‘Ярослава’. Оптимальні умови для інтенсивного росту енергетичних плантацій цього сорту створюються на добре зволожених ґрунтах, тоді як для верби прутовидної та шерстистопагінцевої – на слабко і добре зволожених. Перезволожені, погано дреновані ґрунти є малопридатними для ефективного вирощування енергетичної вербової сировини

Мета. Вивчити морфометричні показники (довжина, ширина і товщина) зернівки гексаплоїдних видів пшениці та розробити для ефективного їх аналізу індекси параметрів зернівки: кулястозерності та крупнозерності. Методи. Досліджували чотири гексаплоїдні зразки пшениці, з яких два – сорти ярої м’якої пшениці та по одному зразку, що репрезентують види Triticum petropavlovskyi Udacz. et Migusch. (найбільш крупнозерний серед гексаплоїдних видів) та T. spherococcum Perciv. (має кулясту форму зернівки). Морфометричні показники зернівок вимірювали за допомогою штангенциркуля в 10–20 рослин урожаю 2012, 2014 та 2016 рр. Достовірність отриманих результатів оцінювали за допомогою стандартної статистичної обробки. Результати. Розроблені індекси характеризувалися стабільним рівнем по роках і практично не залежали від умов вирощування, тому можна вважати їх надійними для оцінювання зразків пшениці за результатами морфометричного аналізу зернівки. Встановлено чітку тенденцію до відмінності між рівнями прояву показників зернівки у першій та другій зернівках колоска. Тому для оптимізації кількості вимірів рекомендовано проводити аналіз зернівки по другій квітці, де показники зернівки виражено краще. Висновки. Дослідження засвідчили ефективність використання розроблених індексів для оцінки форми та величини зернівки. Застосування індексів сприятиме ефективному добору зразків з оптимальним поєднанням показників зернівки в селекційному процесі. Їх також можна використати під час розробки методик оцінки на охороноздатність сортів.

Мета. Оцінити селекційний матеріал люцерни за інтенсивністю бульбочкоутворювального процесу, визначити кореляційні зв’язки з нітрогеназною активністю, а також виділити кращі генотипи для використання їх у практичній селекції. Методи. Вегетаційний, статистичний. Результати. Проведено аналіз зразків, популяцій люцерни за кількістю сформованих бульбочок та їх фракційним складом. Встановлено широкий спектр мінливості накопичення бульбочок на рослині. У доборів, порівняно з вихідними формами, збільшилася кількість бульбочок розміром більше 1 мм (середня і велика фракція) та бактероїдна маса. З інокульованих рослин на 7,6–44,5% утворюється більше бульбочок порівняно з контролем. Сорти різнилися за кількістю сформованих бульбочок розміром більше 1 мм з варіюванням від 19,3 до 82,9%. Розміщення бульбочок на кореневій системі мало певні особливості. Для подальшої селекції становлять інтерес популяції: ‘Унітро’, ‘Добір № 3 – Spr. 2’, ‘Добір № 5 – Кs.-2007’, в яких рослини формували 81,2–99,4% бульбочок розміром 1–2 мм та 22,7–27,3% їх розташовано на головному корені. Інтенсивність бульбочкоутворювального процесу в рослин визначається ступенем розвитку кореневої системи та її потужності. Зі збільшенням об’єму кореневої системи, формується більше бульбочок. Рівень нітрагеназної активності залежить від потужності кореневої системи, загальної кількості бульбочок у рослин люцерни, зокрема по фракціях 1–2 мм та > 2 мм. Висновки. Встановлено, що розмір симбіотичного апарату визначається кількістю бульбочок, їх фракційним складом та масою. Інтенсивність бульбочкоутворювального процесу в рослин залежить від потужності кореневої системи. Зі збільшенням її об’єму формується й більше бульбочок. Високі коефіцієнти кореляції встановлено між рівнем нітрагеназної активності та потужністю кореневої системи, загальною кількістю бульбочок у рослин люцерни, в т. ч. по фракціях 1–2 мм та > 2 мм.

Мета. Встановити оптимальні комбінації норм добрив, густоти стояння рослин для восьми досліджуваних гібридів за формування господарсько-цінної частини урожаю шляхом розрахунку індексу урожайності (ІУ). Методи. Впродовж 2015–2017 рр. на чорноземах типових закладався і був проведений багатофакторний польовий дослід (с. Зікрачі Кагарлицького району Київської області, Правобережний Лісостеп): фактор А – гібрид: ‘Дніпровський 257 СВ’, ‘Сігма’, ‘Ragt Александра’, ‘Гарант’, ‘Кубус’, ‘Москіто’, ‘Сенсор’, ‘КВС 381’; фактор В – густота стояння рослин: 60 і 90 тис. шт. на гектар; фактор С – норма добрив: N60Р45K45; N90P60K60; N120P105K105; N150P135K135. Кукурудзу висівали в період 30 квітня – 4 травня. Облік врожаю проводили поділяночно з використанням комбайну. Попередньо відбирали контрольні зразки рослин – по 10 штук з двох несуміжних рядків у різних місцях облікової ділянки, з двох повторень. Відібрані рослини аналізували щодо їх структури, визначали масу побічної продукції та зерна. За результатами отриманих даних розраховували індекс урожайності для кожного варіанту. Результати. Встановлено суттєве варіювання індексу урожайності залежно від погодних умов року. 2015 рік був несприятливим за забезпеченням вологою і високими температурами, що обумовило порушення процесу цвітіння, запліднення та формування зернівок. На окремих рослинах не сформувалися генеративні органи або відмічалася значна череззерниця. Через що, за низької врожайності та непропорційно високій біомасі, ІУ в 2015 був найнижчим порівняно з іншими роками – 0,36–0,43. У сприятливому 2016 році формувався високий урожай зерна і біомаси – ІУ та його варіація були найбільшими порівняно з іншими роками для всіх комбінацій варіантів і гібридів – 0,40–0,52. 2017 рік також характеризувався в цілому як несприятливий за умовами зволоження – урожайність зерна і вегетативної маси були досить низькими, проте пропорційними – індекс урожайності склав 0,39–0,44. Висновки. Індекс урожайності суттєво різниться за вирощування гібридів кукурудзи з різною густотою стояння, змінних нормах добрив та погодних умов – 0,36–0,52. За сприятливих погодних умов індекс має значний діапазон варіації. Загальна маса рослин та вихід зерна навіть для певного гібриду суттєво варіює залежно від удобрення та норми висіву у вологі роки, а в посушливі роки варіація незначна. Гібриди ‘Сенсор’, ‘Москіто’, ‘КВС 381’ мають достатньо високий та стабільний індекс за роками. Індекс урожайності є нижчим для всіх гібридів та норм мінеральних добрив за густоти стояння 90 тис. рослин/га, порівняно з 60 тис. рослин/га, за виключенням гібридів ‘Сенсор’, ‘Москіто’. Індекс урожайності, за внесення високих доз добрив, був нижчим в усі роки і для всіх гібридів, за окремими виключеннями.

Мета. Визначити продуктивність ячменю ярого залежно від сортових особливостей та оптимізації живлення в умовах Південного Степу України. Методи. Дослідження проводили впродовж 2013–2017 рр. на дослідному полі Миколаївського національного аграрного університету. Об’єктом досліджень був ячмінь ярий сортів ‘Адапт’, ‘Сталкер’ та ‘Еней’. Результати. Формування структурних елементів продуктивності ячменю ярого – кількості зерен у колосі та їх маси залежало від сорту та варіанту живлення рослин. Упродовж років досліджень дещо більшу кількість зерен у колосі за фактором «живлення» формували рослини сорту ‘Еней’ – 22,0 шт., що перевищило інші сорти на 0,3–1,0 шт., або 1,4–4,8%. За внесення під ячмінь ярий фонової норми мінеральних добрив (N30P30) маса зерна з одного колоса в сортів ‘Адапт’, ‘Сталкер’ та ‘Еней’ збільшувалася порівняно з неудобреним контролем на 9,4; 8,0 та 7,9%, а за проведення позакореневих підживлень по фону мінеральних добрив – на 11,9–17,7; 10,6–15,5 та 10,2–14,7% відповідно. Максимальну продуктивність досліджувані сорти ячменю ярого формували за вирощування на фоні N30P30 та позакореневого підживлення рослин у період вегетації препаратами Органік Д2 та Ескорт-біо. У середньому за роки досліджень та за фактором «сорт» урожайність зерна становила 3,37–3,41 т/га, що перевищувало її рівень на неудобреному контролі на 0,71–0,75 т/га (26,7–28,2%), а на фоні внесення лише мінеральних добрив – на 0,4 т/га (15,4%). Найбільшу врожайність зерна за фактором «живлення» формували рослини сорту ‘Еней’ – 3,36 т/га, що перевищило показники сорту ‘Сталкер’ на 0,21 т/га (6,3%), сорту ‘Адапт’ – на 0,32 т/га (9,5%). Висновки. У середньому за роки досліджень найвищі показники продуктивності отримано в сорту ‘Еней’. При цьому, максимальними досліджувані структурні показники та врожайність усіх сортів ячменю ярого формувалися на фоні внесення помірної дози мінеральних добрив та позакореневих підживлень рослин у період вегетації препаратом Ескорт-біо

Мета. Виявити перспективні зразки кукурудзи з колекції Устимівської дослідної станції рослинництва з важливими біохімічними показниками якості – високим вмістом білка й крохмалю в зерні. Методи. Польовий, лабораторний, узагальнення. Результати. Проведено розподіл колекційних зразків кукурудзи за біохімічними показниками. Виділено лише одну лінію з дуже високим вмістом білка 15,8% – ‘УХК 464’ (Україна). Високий рівень вмісту білка мали 57 ліній і 35 сортів різного еколого-географічного походження, що дає можливість добору цінних форм. Серед самозапилених ліній до джерел дуже високого вмісту білка (14,0–15,0%) віднесено: ‘УХ 220’ (Україна) та ‘А 27-51’, ‘R 168’ (США). Вміст білка в межах 12,0–12,9% мали 10 сортів кукурудзи, кращі з них місцевий сорт ‘UB0104037’ (Росія), ‘UB0100419’, ‘Cuzco’ (Мексика). Серед ліній кукурудзи, створених шляхом залучення форм з генами wx, se, o2, ae, su1, su2, sh2, виділено зразки, що поєднують високу зернову продуктивність із підвищеним вмістом білка. За дуже високим вмістом крохмалю в зерні (70,0–75,5%) виділено 147 зразків, зокрема 39 ліній і 108 сортів. Лише три лінії – ‘ХЛГ 4’ та ‘А 169’ (Україна), ‘7023’ (Німеччина) – мали вміст крохмалю понад 76,0%. У 23 ліній цей показник варіює в межах 73–75%. Кращі з них: ‘ЛК 14795’, ‘УХК 383’, ‘УХР 74-2’ (Україна), ‘МА 23С’ (Франція), ‘Б 312’ (Росія), ‘LH 59’ (США), ‘ВС 70511’ (Хорватія), ‘N 4-1-6’ (Сербія і Чорногорія), ‘Martonvasar 1’, ‘Martonvasar 2’ (Угорщина). У процесі створення гібридів і ліній з підвищеним вмістом білка та крохмалю рекомендовано вводити в селекційний процес самозапилені лінії ‘G 6’, ‘CO 72-75-13 PR’, ‘D-BE-14’, ‘W 117’, ‘407’, ‘P 502 зМ’, ‘УХК 565’, ‘Oh 45’. Це дасть змогу одержувати цінний вихідний матеріал, що слугуватиме основою для пріоритетних напрямів селекції кукурудзи. Висновки. За результатами вивчення зразків кукурудзи виділено цінний вихідний матеріал для створення ліній і гібридів з поліпшеним біохімічним складом зерна. Досліджувані зразки знаходяться в колекції Устимівської дослідної станції та Національного центру генетичних ресурсів рослин і можуть бути використані селекціонерами й іншими споживачами в теоретичних і практичних розробках.

Мета. Проаналізувати показники пігментного апарату і фотосинтетичної ефективності пшениці у зв’язку з перспективами підвищення врожайності. Методи. Польовий, дрібноділянковий, морфометричний, спектрофотометричний, високоефективна рідинна хроматографія, статистичний. Результати. Представлено результати порівняльних досліджень показників фотосинтетичного апарату на різних рівнях його організації (хлоропласт, листок, посів) двох сортів озимої пшениці, з більш ніж 40-річною різницею в термінах створення. У різних умовах вирощування виявлено, що сорт сучасної селекції ‘Фаворитка’ відрізнявся як вищим вмістом основного фотосинтетичного пігменту – хлорофілу, так і його валовою кількістю в листках, а також питомою масою листків та тривалішим функціонуванням фотосинтетичного апарату посіву на пізніх етапах вегетації, ніж сорт більш ранньої селекції ‘Миронівська 808’. На підставі змін показника деепоксидації ксантофілів у віолаксантиновому циклі на зміну умов освітлення встановлено більшу ефективність роботи фотосинтетичного апарату сорту ‘Фаворитка’. Всі ці зміни, в кінцевому підсумку, сприяли ефективнішому використанню поглинутої світлової енергії на утворення біомаси у цього сорту. На основі аналізу власних даних і літературних джерел показано, що підвищення ефективності фотосинтезу є перспективною стратегією збільшення продуктивності рослин. Висновки. Встановлено, що зростання врожайності сучасного сорту озимої пшениці ‘Фаворитка’, порівняно із сортом селекції 60-х років ‘Миронівська 808’, супроводжувалося збільшенням вмісту і валової кількості хлорофілу, а також подовжен­ням періоду функціонування фотосинтетичного апарату посіву в репродуктивний період. Крім того, сучасний сорт відрізнявся підвищенням фотосинтетичної про­дуктивності, зумовленим ефективнішим використанням поглинутої світлової енергії.

Мета. Розкрити особливості визначення критеріїв відмінності, однорідності та стабільності нових сортів салату ромен шляхом ідентифікації фенотипу Lactucasativavar.longifoliaL. відповідно до міжнародних вимог, встановити морфологічні кодові формули офіційних описів, за якими було проведено державну реєстрацію сортів та/або прав на них. Методи. Польовий, метод ідентифікації – морфологічний опис якісних (QL), кількісних (QN) та псевдоякісних (PQ) ознак, лабораторний, статистичний. Експериментальні дослідження проводили впродовж 2015–2017 рр. Польові досліди закладали в овочевій сівозміні Якимівської сортодослідної станції Запорізької області за умов краплинного зрошення відповідно до Методики дослідної справи в овочівництві та баштанництві та Методики проведення експертизи сортів салату посівного LactucasativaL. на відмінність, однорідність і стабільність. Результати. У статті представлено результати польових та лабораторних досліджень з ідентифікації сортів салату ромен Lactucasativavar. longifoliaL. Сорти цієї різновидності формують продуктивний орган головку з видовженими твердими листками та чітко вираженою центральною жилкою, переважаюча форма в поперечному перерізі еліптична, висота головки переважно понад 1,5 її діаметра. Адже вегетативні та генеративні органи рослин сортів салату ромен і були предметом морфологічного опису ідентифікаційних ознак з подальшим встановленням коду прояву. Обґрунтовано комплексну оцінку нових сортів салату ромен за морфобіологічними та господарсько-цінними характеристиками. Для групування сортів використовували ознаки, які не варіюють або дуже слабко варіюють у межах сор­ту: забарвлення насінин, антоціанове забарвлення листків, час початку утворення квітконосних пагонів, стійкість проти несправжньої борошнистої роси (Bremia lactucae): Ізолят – Bl:16. Ці ознаки використовуються окремо або в комбінаціях з іншими. Проведено кластеризацію сортів салату відповідно до рекоментованих документом UPOV TG/13/11 характеристик для групування сортів салату ромен. Здійснено інтерпретацію результатів кластеризації. Висновки. Встановлено, що нові сорти салату ромен за проявом своїх морфологічних характеристик відрізнялися за однією і більше ідентифікаційними ознаками від загальновідомих сортів ‘Совський’ та ‘Скарб’, які представляли на період досліджень колекцію загальновідомих сортів різновидності var. longifolia L. Нові сорти салату ромен ‘Айвона’, ‘Баціо’, ‘Вікторінус’, ‘Галатея’, ‘Квінтус’, ‘Клаудіус’, ‘Корбана’, ‘Максимус’, ‘Овіред’, ‘Октавіус’, ‘Рафаель’ були однорідними та стабільними, про що свідчать морфологічні кодові формули, які склали офіційний опис сорту, за яким було проведено державну реєстрацію сорту і включено його до Реєстру сортів рослин України. Використання ієрархічного кластерного аналізу допомогло виявити, що сорти-кандидати відрізнялися однією і більше ідентифікаційними ознаками від загальновідомих та референсних сортів різновидності var. longifolia L.

Мета. Виявити особливості формування продуктивності сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Об’єктом дослідження були сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. Вологоутримувач Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га вносили в ґрунт за місяць до сівби сої стрічками шириною 10 см у зону майбутнього рядка. Органічним добривом Паросток (марка 20) посіви обробляли двічі: перше підживлення – у фазі 3–5 листків, друге – 9–11 листків культури, а регуляторами росту Вермистим Д та Агростимулін – у фазі бутонізації рослин сої в рекомендованих виробниками нормах витрати. Результати. Досліджувані препарати не впливали на тривалість фенологічних фаз, тож розвиток рослин сої відбувався відповідно до їх сортових особливостей та погодних умов вегетації. Вегетаційний період досліджуваних сортів становив від 109 до 117 діб, що загалом є характерним для середньоскоростиглої групи сої. Передпосівне внесення в рядки волого­утримувача Аквасорб забезпечило підвищення запасів продуктивної вологи в ґрунті. Станом на 20.05 у 2016 р. запаси вологи в шарі ґрунту 0–20 см були 42 мм, тоді як у варіанті з вологоутримувачем – 46 мм, у 2017 р. – 31 та 36 мм відповідно. У середньому за варіантами досліду густота рослин у сорту ‘Кано’ становила 60,6 шт./м2, у ‘Гєба’ – 58,5 та ‘Устя’ – 59,2 шт./м2. Значний вплив на її формування мало застосування вологоутримувача Аквасорб, тоді як викорис­тання органічного добрива та регуляторів росту на неї практично не впливало. Мінімальною врожайність зерна сої була у варіантах чистого контролю (без застосування препаратів): у сорту ‘Кано’ – 3,99 т/га, ‘Гєба’ – 1,72 т/га, ‘Устя’ – 2,43 т/га. Усі досліджувані агроприйоми забезпечили її істотне підвищення. Максимальну врожайність у досліді було отримано в сорту ‘Кано’ у варіанті комплексного застосування вологоутримувача Аквасорб, органічного добрива Паросток та регулятора росту Вермистим Д – 4,74 т/га. Уміст сирого протеїну в насінні сої в контрольних варіантах становив 35,2–36,6%. Внесення вологоутримувача Аквасорб не мало значного впливу на цей показник. Застосування в позакореневе підживлення добрива Паросток збільшувало вміст сирого протеїну на 0,2–0,7% залежно від сорту. Максимальні значення показника отримано у варіантах поєднання органічного добрива та регуляторів росту рослин. Висновки. Комплексне застосування у посівах сої вологоутримувача, органічного добрива та регуляторів росту рослин є важливим та дієвим чинником реалізації її потенційної врожайності. Визначені в процесі дослідження кількісні та якісні параметри формування продуктивності культури можуть бути використані для вдосконалення технології її вирощування в умовах Лісостепу України.