Цель. Разработать метод прямого индуцированного андрогенеза в культуре in vitro сахарной свеклы. Методы. Биотехнологические, цитологические, селекционные, ста­тистические. Результаты. Разработаны специфические для сахарной свеклы составляющие метода прямого индуцированного андрогенеза в культуре in vitro – определена фаза развития микроспор, оптимальная для инициации андрогенеза, температурный режим предобработки эксплантов, условия культивирования пыльников. По результатам цитологического анализа микроспор и пыльцы сахарной свеклы определено, что одноядерная фаза вакуолизированной микроспоры является оптимальной для инокуляции пыльников на питательную среду; а пред­обработка эксплантов с использованием низкотемпературного стресса – 4–8 °С в течение 3–15 суток является необходимым фактором, инициирующим переход микроспор с гаметофитного на спорофитный путь развития. Разработан состав питательных сред для культивирования пыльников, инициации процессов прямого андрогенеза и образования эмбриоидов, которые отличались по содержанию макроэлементов, аминокислот, витаминов, регуляторов роста. За основу использовали модифицированную среду Мурасиге–Скуга – 0,5 дози макроэлементов с добавлением витаминов: В1 – 10,0 мг/л; В6 – 1,0 мг/л; РР – 1,0 мг/л; С – 1,0 мг/л и аминокислот: глютаминовой – 250,0–500,0 мг/л, аспарагиновой – 1,0–10,0 мг/л, аргинина – 2,0–10,0 мг/л, тирозина – 1,0–10,0 мг/л, гидроксипролина – 2,0–4,0 мг/л. Определены три наиболее эффективные питательные среды, которые отличались содержанием регуляторов роста: полистимулин А-6 – 1,0–3,0 мг/л по действующему веществу + 6-БАП – 0,3–0,8 мг/л; 2,4–Д – 1,0 – 2,5 мг/л + 6-БАП – 0,3–0,8 мг/л + АБК – 0,3–1,0 мг/л или 6-БАП – 0,1–0,6 мг/л. Культивирование пыльников сахарной свеклы на разработанных питательных средах позволило получить 0,15–1,32% андрогенных эмбриоидов различных типов и микроклоны андрогенного происхождения. Выводы. Разработан метод прямого индуцированного андрогенеза сахарной свеклы: определена оптимальная стадия развития микроспор для инокуляции пыльников, режим предобработки эксплантов, состав питательных сред для инициации прямого андрогенеза in vitro и получения различных типов андрогенных эм­брио­идов. Результаты проведенной работы имеют большое значение для создания гаплоидов и гомозиготны удвоенных линий, что будет способствовать ускорению селекционного процеса создания новых сортов и гибридов сахарной свеклы.

Мета. Розробити теоретичні аспекти напряму селекції пшениці м’якої озимої на підвищення показників хлібопекарної якості зерна до рівня екстрасильної пшениці та створити відповідний вихідний матеріал для вирощування сортів такого типу. Методи. Внутрішньовидова гібридизація, оцінка селекційного матеріалу в польових умовах, лабораторна оцінка показників хлібопекарної якості, аналітичний. Результати. Відмічено підвищення рівня продуктивності та хлібопекарної якості зерна в сортів пшениці у процесі різних сортозмін на півдні України. Виявлено специфічність реакції сортів різних типів (високорослі екстенсивного та напівінтенсивного типів і короткостеблові інтенсивного та напівкарликові високоінтенсивного типу) на дози азотного мінерального живлення, яка проявляється не тільки у підвищенні продуктивності, а й у змінах показників пружності й розтяжності тіста. Запропоновано офіційне введення нової групи за якістю пшениці м’якої озимої – екстрасильних пшениць. Досліджено ефективність та особливості добору екстрасильних генотипів на гібридах, створених за участі генетичних джерел якості зерна озимого та ярого походження. Висновки. Основними критеріями для ідентифікації сортів пшениці м’якої озимої екстрасильного типу є такі, як вміст білка зерна (не менше 14%); «сила» борошна – від 500 одиниць і вище; оптимальне співвідношення основних фізичних показників (P/L) – пружність/розтяжність – 0,8–1,5; певні біохімічні маркери генетичного рівня якості та стійкості до проростання. Методологія селекції екстрасильних генотипів має певний специфічний характер: використання електрофорезу запасних білків для ідентифікації алелей з позитивним впливом на показники якості, залучення до гібридизації генетичних джерел озимого та ярого походження з різними системами контролю якості; створення спеціальних фонів для добору екстрасильних генотипів на різних етапах селекційного процесу.

Мета. Розкрити особливості визначення критеріїв відмінності, однорідності та стабільності нових сортів салату ромен шляхом ідентифікації фенотипу Lactucasativavar.longifoliaL. відповідно до міжнародних вимог, встановити морфологічні кодові формули офіційних описів, за якими було проведено державну реєстрацію сортів та/або прав на них. Методи. Польовий, метод ідентифікації – морфологічний опис якісних (QL), кількісних (QN) та псевдоякісних (PQ) ознак, лабораторний, статистичний. Експериментальні дослідження проводили впродовж 2015–2017 рр. Польові досліди закладали в овочевій сівозміні Якимівської сортодослідної станції Запорізької області за умов краплинного зрошення відповідно до Методики дослідної справи в овочівництві та баштанництві та Методики проведення експертизи сортів салату посівного LactucasativaL. на відмінність, однорідність і стабільність. Результати. У статті представлено результати польових та лабораторних досліджень з ідентифікації сортів салату ромен Lactucasativavar. longifoliaL. Сорти цієї різновидності формують продуктивний орган головку з видовженими твердими листками та чітко вираженою центральною жилкою, переважаюча форма в поперечному перерізі еліптична, висота головки переважно понад 1,5 її діаметра. Адже вегетативні та генеративні органи рослин сортів салату ромен і були предметом морфологічного опису ідентифікаційних ознак з подальшим встановленням коду прояву. Обґрунтовано комплексну оцінку нових сортів салату ромен за морфобіологічними та господарсько-цінними характеристиками. Для групування сортів використовували ознаки, які не варіюють або дуже слабко варіюють у межах сор­ту: забарвлення насінин, антоціанове забарвлення листків, час початку утворення квітконосних пагонів, стійкість проти несправжньої борошнистої роси (Bremia lactucae): Ізолят – Bl:16. Ці ознаки використовуються окремо або в комбінаціях з іншими. Проведено кластеризацію сортів салату відповідно до рекоментованих документом UPOV TG/13/11 характеристик для групування сортів салату ромен. Здійснено інтерпретацію результатів кластеризації. Висновки. Встановлено, що нові сорти салату ромен за проявом своїх морфологічних характеристик відрізнялися за однією і більше ідентифікаційними ознаками від загальновідомих сортів ‘Совський’ та ‘Скарб’, які представляли на період досліджень колекцію загальновідомих сортів різновидності var. longifolia L. Нові сорти салату ромен ‘Айвона’, ‘Баціо’, ‘Вікторінус’, ‘Галатея’, ‘Квінтус’, ‘Клаудіус’, ‘Корбана’, ‘Максимус’, ‘Овіред’, ‘Октавіус’, ‘Рафаель’ були однорідними та стабільними, про що свідчать морфологічні кодові формули, які склали офіційний опис сорту, за яким було проведено державну реєстрацію сорту і включено його до Реєстру сортів рослин України. Використання ієрархічного кластерного аналізу допомогло виявити, що сорти-кандидати відрізнялися однією і більше ідентифікаційними ознаками від загальновідомих та референсних сортів різновидності var. longifolia L.

Мета. Вивчити нові інтродуковані зразки сої та виділити генетичні джерела основних біологічних та господарсько-цінних ознак для подальшого використання їх у селекційному процесі. Методи. Лабораторний, польовий, статистичний. Результати. Вивчення інтродукованого матеріалу дало змогу виділити зразки сої за комплексом цінних ознак. Так, ‘Староукраинка’, 014728 (RUS) характеризується ультраскоростиглістю і високим урожаєм насіння. Зразки ‘Б 44/22’, 02625; ‘Б 4/411’, 02624 (KAZ) мають велику довжину стебла та високий урожай насіння. ‘А 14/253’, 02636 (KAZ) поєднує в собі великі показники довжини стебла, висоти прикріплення нижнього бобу над рівнем ґрунту зі стійкістю до посухи та хвороб. ‘А 14/23’, 02635 (KAZ) характеризується високим врожаєм насіння та стійкістю до посухи. Зразки ‘А 16/145’, 02637; ‘А 16/145’, 02637 (KAZ)  є стійкими до посухи та хвороб. Вивчення інтродукованих зразків сої протягом п’яти років дало змогу виділити зразки-еталони за ознаками: дуже коротка тривалість періоду сходи–повна стиглість (90–100 діб) – ‘Актай’, 0142258 (HUN), ‘А 9/562’, 02633 (KAZ); велика висота прикріплення нижнього бобу над рівнем ґрунту (16,1–20,0 см) – ‘А 16/145’, 02637; ‘А 14/253’, 02636 (KAZ); високий урожай насіння (116–135%) – ‘Б 46/6-1’, 02643 (KAZ); висока маса 1000 насінин (191–250 г) – ‘Б 19/622’, 02639 (KAZ); низька маса 1000 насінин (71–130 г) – ‘Б 19/622’, 02639 (KAZ). Після всебічного оцінювання в колекційному розсаднику і конкурсному сортовипробуванні, кращі за комплексом господарсько-цінних ознак сорти та лінії закладені до розсадника гібридизації і будуть використані для створення нових сортів сої. Висновки. Інтродуковані зразки, виділені за комплексом цінних ознак і зразки-еталони рекомендовано до використання в селекційному процесі для створення нових сортів сої, на генетичній основі адаптованих до зрошуваних умов Південного Степу України.

Мета. Виявити особливості формування продуктивності сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Об’єктом дослідження були сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. Вологоутримувач Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га вносили в ґрунт за місяць до сівби сої стрічками шириною 10 см у зону майбутнього рядка. Органічним добривом Паросток (марка 20) посіви обробляли двічі: перше підживлення – у фазі 3–5 листків, друге – 9–11 листків культури, а регуляторами росту Вермистим Д та Агростимулін – у фазі бутонізації рослин сої в рекомендованих виробниками нормах витрати. Результати. Досліджувані препарати не впливали на тривалість фенологічних фаз, тож розвиток рослин сої відбувався відповідно до їх сортових особливостей та погодних умов вегетації. Вегетаційний період досліджуваних сортів становив від 109 до 117 діб, що загалом є характерним для середньоскоростиглої групи сої. Передпосівне внесення в рядки волого­утримувача Аквасорб забезпечило підвищення запасів продуктивної вологи в ґрунті. Станом на 20.05 у 2016 р. запаси вологи в шарі ґрунту 0–20 см були 42 мм, тоді як у варіанті з вологоутримувачем – 46 мм, у 2017 р. – 31 та 36 мм відповідно. У середньому за варіантами досліду густота рослин у сорту ‘Кано’ становила 60,6 шт./м2, у ‘Гєба’ – 58,5 та ‘Устя’ – 59,2 шт./м2. Значний вплив на її формування мало застосування вологоутримувача Аквасорб, тоді як викорис­тання органічного добрива та регуляторів росту на неї практично не впливало. Мінімальною врожайність зерна сої була у варіантах чистого контролю (без застосування препаратів): у сорту ‘Кано’ – 3,99 т/га, ‘Гєба’ – 1,72 т/га, ‘Устя’ – 2,43 т/га. Усі досліджувані агроприйоми забезпечили її істотне підвищення. Максимальну врожайність у досліді було отримано в сорту ‘Кано’ у варіанті комплексного застосування вологоутримувача Аквасорб, органічного добрива Паросток та регулятора росту Вермистим Д – 4,74 т/га. Уміст сирого протеїну в насінні сої в контрольних варіантах становив 35,2–36,6%. Внесення вологоутримувача Аквасорб не мало значного впливу на цей показник. Застосування в позакореневе підживлення добрива Паросток збільшувало вміст сирого протеїну на 0,2–0,7% залежно від сорту. Максимальні значення показника отримано у варіантах поєднання органічного добрива та регуляторів росту рослин. Висновки. Комплексне застосування у посівах сої вологоутримувача, органічного добрива та регуляторів росту рослин є важливим та дієвим чинником реалізації її потенційної врожайності. Визначені в процесі дослідження кількісні та якісні параметри формування продуктивності культури можуть бути використані для вдосконалення технології її вирощування в умовах Лісостепу України.

Мета. Дослідити кількісний та якісний вміст вищих жирних кислот, амінокислот, макро- та мікроелементів в насінні Аctinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq). Методи. Якісний та кількісний склад вищих жирних кислот (ВЖК) визначали на хроматографі «НР-6890». Для ідентифікації ВЖК використовували їх стандартний набір. Кількісний і якісний вміст амінокислот в насінні актинідії визначали методом іонообмінної рідинно-колонкової хроматографії на автоматичному аналізаторі амінокислот Т339 (Чехія). Дослідження мінерального складу насіння проводили на рентгенофлуоресцентному аналізаторі «ELVAX-МЕТ». Результати. Визначено вміст біологічно активних сполук насіння А. arguta ‘Київська крупноплідна’. Встановлено, що насіння актинідії містить значну кількість жирної олії (34,9±0,55% в перерахунку на суху масу). Майже 90% від сумарного вмісту жирних кислот складають ненасичені жирні кислоти –ліноленова (64,55%), лінолева (9,96%) та олеїнова (15,4%). Якісний склад амінокислот насіння актинідії представлений 19 сполуками (7 незамінних: валін, лейцин, ізолейцин, треонін, лізин, метіонін, фенілаланін і 12 – замінних) із загальним умістом 15731 мг/100 г в перерахунку на суху масу. Найвищий вміст серед замінних амінокислот встановлено для моноамінодикарбонових кислот – аспарагінової та глутамінової з умістом відповідно 2060 та 4240 мг/100 г. У результаті дослідження елементного складу насіння актинідії рентгенофлуоресцентним методом було виявлено 15 макро- і мікроелементів, основними з яких є калій, кальцій, сірка, залізо і цинк. Висновки. Насіння А. аrguta є цінним джерелом біологічно активних речовин, макро- та мікроелементів і може розглядатись як перспективна сировина для створення лікувально-профілактичних продуктів та фітозасобів у фармацевтичній, харчовій і парфумерній промисловості.

Мета. Встановити сортові особливості формування генеративних органів, структурних компонентів рослин та врожайності льону олійного за різної щільності посівів, що регулюється шириною міжрядь та нормою висіву насіння. Методи. Польові дослідження проводили впродовж 2016–2018 рр. у багатофакторному стаціонарному досліді кафедри рослинництва Національного університету біоресурсів і природокористування України у ВП «Агрономічна дослідна станція» (Київська обл.). Схема досліду: фактор С – сорт: ‘Айсберг’, ‘Лірина’; фактор Ш – ширина міжрядь: 12,5; 25 та 37,5 см; фактор Н – норма висіву: 4, 6, 8 і 10 млн насінин/га. Результати. Урожайність льону олійного в середньому за роки досліджень змінювалася в межах від 1,03 до 1,64 т/га залежно від сорту, ширини міжрядь та норми висіву. Середня врожайність сорту ‘Лірина’ становила 1,03–1,57 т/га, у розрізі років досліджень – 0,88–1,97 т/га. Найвищу врожайність сорт формує за висіву 8 млн схожих насінин на гектар із шириною міжрядь 25 та 12,5 см – 1,81 та 1,71 т/га відповідно, а за міжряддя 37,5 см – 1,65 т/га. Оптимальною шириною міжрядь для висіву всіх норм насіння сорту ‘Лірина’ є 25 см. Урожайність сорту ‘Айсберг’ у середньому змінювалася від 1,09 до 1,64 т/га, у розрізі років – від 0,90 до 1,78 т/га. Найвищий урожай сорт формує за висіву 6 млн насінин/га та ширини міжрядь 25 см – 1,64 т/га. Загущення посівів за висіву 8 та 10 млн насінин/га спричинює зниження його врожайності. У середньому за роки досліджень кількість коробочок на рослині льону олійного змінювалася залежно від норми висіву та ширини міжрядь. При цьому більше коробочок формувалося на рослинах сорту ‘Лірина’ (на 1,44–3,88 шт.) порівняно із сортом ‘Айсберг’, хоча останній вирізнявся більшою мінливістю цього показника за варіантами досліду. Маса 1000 насінин льону сорту ‘Айсберг’ залежно від варіанта досліду змінювалася в межах від 7,31 до 7,58 г, у сорту ‘Лірина’ – від 6,44 до 6,65 шт. Сорт ‘Айсберг’ за масою 1000 насінин переважав сорт ‘Лірина’ на 0,56–1,02 г у 2016 р., на 0,56–1,25 г у 2017 р. та на 1,01–1,09 г у 2018 р. Висновки. Зміна норми висіву та ширини міжрядь зумовлює мінливість у формуванні структурних компонентів урожайності – кількості коробочок на рослині, кількості зерен у коробочці та маси 1000 насінин, які визначають індивідуальну продуктивність рослини. Найбільша врожайність сорту ‘Лірина’ формується за висіву 6 та 8 млн схожих насінин на гектар з шириною міжрядь 25 см. Сорт ‘Айсберг’ забезпечує вищі врожаї за норми 6 млн насінин/га та ширини міжрядь 25 см, тоді як загущення посівів за висіву 8 та 10 млн насінин/га спричинює зниження врожайності.

Мета. Виявити селекційно-генетичні особливості сортів ячменю багаторядного озимого за довжиною колоса та виділити ефективні джерела підвищеної комбінаційної здатності в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження виконано в Миронівському інституті пшениці у 2012/13–2014/15 рр. з сортами ячменю багаторядного озимого ‘Паладін Миронівський’, ‘Жерар’, ‘Селена стар’, ‘Стрімкий’, ‘Cartel’, ‘Existens’, ‘Cinderella’ та F1 від їх схрещування за повною діалельною схемою (7´7). Дисперсійний аналіз, розрахунки комбінаційної здатності і генетичних параметрів проводили відповідно до загальноприйнятих методик (Доспехов Б. А., 1985; Федин М. А. та ін., 1980). Результати. У генотипів виявлено достовірні відмінності за рівнем прояву довжини колоса, що дало змогу оцінити комбінаційну здатність та розрахувати параметри генетичної варіації. Високі ефекти загальної комбінаційної здатності (ЗКЗ) в усі роки досліджень відмічено у сортів ‘Стрімкий’ (gi = 0,64–0,76), ‘Паладін Миронівський’ (gi = 0,34–0,53). Ефекти ЗКЗ від середнього до високого рівня виявлено в сорту ‘Existens’ (gi = 0,07–0,23). Графічний аналіз та розрахунок параметрів генетичної варіації свідчать про наявність внутрішньолокусного наддомінування в 2012/13 ( = 1,16) та неповне домінування в 2013/14 р. ( = 0,69) і 2014/15 р. ( = 0,82). Значного прояву епістазу не виявлено. В усі роки домінування було спрямоване на збільшення ознаки і зумовлене домінантними алелями (ефектами). Висновки. Вперше в умовах Лісостепу України виявлено селекційно-генетичні особливості сортів ячменю озимого за довжиною колоса в системі повних діалельних схрещувань. Встановлено варіювання генетичного контролю ознаки від наддомінування в посушливому 2012/13 р. до неповного домінування у зволожених 2013/14 і 2014/15 рр. Виділено сорти ‘Стрімкий’, ‘Паладін Миронівський’, ‘Existens’ з підвищеними ефектами ЗКЗ, які є цінними у селекції на збільшення ознаки.

Мета. Удосконалити сортимент ожини на основі вивчення господарсько-біологічних особливостей нових сортів та їхньої адаптивності в ґрунтово-кліматичних умовах Західного Лісостепу України для подальшого сортовивчення та впровадження у селекційні програми. Методи. Лабораторний, польовий, аналітичний, статистичний. Результати. Проведено дослідження з метою визначення впливу змінних температур на 25 сортів ожини, визначено їхню морозостійкість за штучно створених низьких температур (-25 та -30 °С). Крім того, проаналізовано ступінь пошкодження тканин пагонів рослин ожини низькими температурами в польових умовах. Висновки. Аналіз ступеня пошкодження пагонів рослин ожини свідчить, що найбільш чутливою до впливу низьких температур виявилася верхівка пагона, а найбільш стійкою є середня частина. За результатами лабораторного проморожування пагонів рослин ожини визначено сорти, найбільш стійкі до впливу таких низьких температур як -25 °С, так і -30 °С (‘Садове чудо’ та ‘Orkan’). Також стійкими до температури -25 °С є сорти ‘Ouachita’ та ‘Cacanska Bestrna’ (їхній сумарний бал пошкодження не перевищив 9,0%). Сорти ‘Насолода’, ‘Black Diamond’, ‘Tornfree’, ‘Loch Tay’, ‘Triple Сrown’ та ‘Black Butte Blackberу’ ризиковано культивувати на територіях з можливим зниженням температури до -25 °С без застосування додаткових агротехнічних заходів захисту від пошкоджень низькими температурами. Найчутливішими до впливу температури -30 °С виявилися сорти ‘Black Butte Blackberу’, ‘Насолода’, ‘Black Diamond’, ‘Black Pearl’ та ‘Jumbo’ (зафіксовано пошкодження понад 50% пагонів). Критичним цей температурний режим був також для сортів ‘Chief Joseph’, ‘Reuben’, ‘Tornfree’, ‘Karaka Вlack’, ‘Black Magic’, ‘Loch Tay’ та ‘Triple Crown’. Досить морозостійким за обох температур виявився сорт ‘Kiowa’. Також встановлено залежність ступеня пошкодження пагонів низькими температурами від архітектоніки куща. Сорти зі сланким типом пагонів є більш схильними до уражень низькими температурами, ніж більш пряморослі.

Мета. Створити та оцінити за комбінаційною здатністю новий вихідний матеріал плазми Iodent під час селекції гібридів кукурудзи для умов степової зони України. Методи. Польовий, математико-статистичний. Результати. Одним із основних критеріїв добору було оцінювання комбінаційної здатності нового вихідного матеріалу за основними господарсько-цінними ознаками, що має вагоме значення в селекційній характеристиці отриманих самозапилених сімей S5–6. Наведено результати оцінювання самозапилених сімей S5 та S6, отриманих на основі сестринських гібридів, створених за схрещування ранньостиглих константних ліній генетичної плазми Iodent ФАО 180–250 селекції Інституту зернових культур НААН: ‘ДК714/195’, ‘ДК744’, ‘ДК555’, ‘ДК237’, ‘ДК216’, ‘ДК213’, ‘ДК1274’ та ‘ДК234’. Показано динаміку добору кращих самозапилених сімей та відзначено закономірність, яка пов’язана з різною реакцією генотипів на умови вирощування і генетичним походженням вихідного матеріалу. За результатами аналізу врожайності тесткросів, створених за участі кращих самозапилених сімей, дібрано гібриди, які істотно перевищили за цим показником стандарти за нижчої збиральної вологості зерна. Для господарської оцінки тесткросів визначено індекс урожайності за відношенням урожайності зерна до його збиральної вологості. У кращих тесткросів він становив від 0,60 до 0,68, тоді як у гібридів-стандартів – від 0,34 до 0,45. Висновки. Виділено скоростиглі самозапилені сім’ї S6 (ДК744 ´ ДК216)211111, (ДК744 ´ ДК213)111211 та (ДК744 ´ ДК555)112111 з вищими оцінками ефектів загальної комбінаційної здатності (ЗКЗ) за ознакою «урожайність зерна» порівняно з лінією-стандартом ‘ДК744’. Визначено залежність рівня ЗКЗ самозапилених сімей від генотипу вихідних ліній, на основі яких вони були створені. Більшість кращих самозапилених сімей S6 мали у своєму складі лінії ‘ДК744’ та ‘ДК555’.