Мета. Дослідити історію районування і реєстрації сортів волоського горіха в Україні. Результати. Волоський горіх з’явився в районованому сортименті 1937 р. з рекомендаціями до вирощування його в сприятливих умовах Південного Сходу України. Через відсутність апробованих сортів про сортову культуру не йшлося. Уперше сорт волоського горіха народної селекції було районовано лише в 1954 р. За радянських часів сорти волоського горіха рекомендували до вирощування в 7 західних і південних областях України. Наприкінці ХХ ст. було районовано 4 сорти селекції Українського НДІ лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького та 9 сортів селекції Придністровської дослідної станції садівництва. Для прискорення реєстрації нових сортів її розпочали здійснювати за даними заявника, допускаючи післяреєстраційне випробовування для перевірки поведінки сортів за умов різних плодових зон. Упродовж цього часу до Державного реєстру сортів рослин було занесено 10 сортів селекції Нікітського ботанічного саду та низку сортів молдовської (7) і французької (6) селекції. Масове розмноження нових сортів і закладання ними промислових плантацій у зонах, де ці сорти попередньо не випробовувалися, призвело до вимерзання деяких насаджень. Процес реєстрації нових сортів вітчизняної та іноземної селекції триває і їхній перелік зростатиме. Висновки. Упродовж 1954–2018 рр. в Україні було районовано або занесено до Державного реєстру сортів рослин України 52 сорти волоського горіха, зокрема 34 – вітчизняної селекції. Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні станом на 2018 р. містить 33 сорти волоського горіха, з них 16 вітчизняної та 17 іноземної селекції; 19 сортів вилучено з реєстру через не підтримання їх заявниками. Географічне розширення зон промислового вирощування волоського горіха потребує належного післяреєстраційного випробовування сортів для отримання достовірних даних щодо їхньої поведінки в умовах, відмінних від тих, де їх було дібрано.

Мета. Дослідити кількісний та якісний вміст вищих жирних кислот, амінокислот, макро- та мікроелементів в насінні Аctinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq). Методи. Якісний та кількісний склад вищих жирних кислот (ВЖК) визначали на хроматографі «НР-6890». Для ідентифікації ВЖК використовували їх стандартний набір. Кількісний і якісний вміст амінокислот в насінні актинідії визначали методом іонообмінної рідинно-колонкової хроматографії на автоматичному аналізаторі амінокислот Т339 (Чехія). Дослідження мінерального складу насіння проводили на рентгенофлуоресцентному аналізаторі «ELVAX-МЕТ». Результати. Визначено вміст біологічно активних сполук насіння А. arguta ‘Київська крупноплідна’. Встановлено, що насіння актинідії містить значну кількість жирної олії (34,9±0,55% в перерахунку на суху масу). Майже 90% від сумарного вмісту жирних кислот складають ненасичені жирні кислоти –ліноленова (64,55%), лінолева (9,96%) та олеїнова (15,4%). Якісний склад амінокислот насіння актинідії представлений 19 сполуками (7 незамінних: валін, лейцин, ізолейцин, треонін, лізин, метіонін, фенілаланін і 12 – замінних) із загальним умістом 15731 мг/100 г в перерахунку на суху масу. Найвищий вміст серед замінних амінокислот встановлено для моноамінодикарбонових кислот – аспарагінової та глутамінової з умістом відповідно 2060 та 4240 мг/100 г. У результаті дослідження елементного складу насіння актинідії рентгенофлуоресцентним методом було виявлено 15 макро- і мікроелементів, основними з яких є калій, кальцій, сірка, залізо і цинк. Висновки. Насіння А. аrguta є цінним джерелом біологічно активних речовин, макро- та мікроелементів і може розглядатись як перспективна сировина для створення лікувально-профілактичних продуктів та фітозасобів у фармацевтичній, харчовій і парфумерній промисловості.

Мета. Порівняльна оцінка за врожайністю та адаптивністю сортів ячменю ярого Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН різних років реєстрації. Методи. Дослідження проведені в Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН у 2013–2017 рр. відповідно до загальноприйнятих методик. Об’єкт досліджень – 19 сортів ячменю ярого миронівської селекції зареєстрованих в Україні за період 1995–2017 рр. Для характеристики взаємодії генотип–середовище та диференціації сортів за врожайністю і стабільністю використали низку найбільш поширених підходів: S. A. Eberhart, W. A. Russel (1966); G. Wricke (1962); C. S. Lin, M. R. Binns (1988); M. Huehn (1990); А. В. Кильчевский, Л. В. Хотылёва (1985); В. В. Хангильдин, Н. А. Литвиненко (1981); J. L. Purchase та ін. (2000); AMMI; GGE biplot. Результати. Частка умов року досліджень у загальній варіації становила 83,40%. Достовірні, але суттєво нижчі значення мали генотип – 10,65% та взаємодія генотип–середовище – 5,95%. Перші дві головні компоненти GGE biplot пояснювали дещо більшу частку взаємодії генотип–середовище (85,58%) порівняно з AMMI моделлю (80,9%). Кореляційний аналіз виявив, що середня врожайність (Mean) мала вищесередній зв’язок як з максимальним (Max) (r = 0,69), так і мінімальним (Mіn) (r = 0,72) її значеннями. Сильну позитивну кореляцію Mean виявлено з парамет­рами: СЦГі (r = 0,88), Hom (r = 0,86), Sc (r = 0,82). Дуже сильний негативний зв’язок Mean відзначено з Pi (r = -0,96). Для Max середній негативний зв’язок спостерігали лише з Pi (r = -0,60). Mіn сильно корелювала з Sc (r = 0,96), СЦГі (r = 0,87), Hom (r = 0,84). Негативну сильну кореляцію відзначено Min з Sgi (r = -0,86). Між деякими показниками виявлено зв’язок від функціонального позитивного: δ2CAЗi і Кgi (r = 1,00), Wi і Lgi (r = 0,98), СЦГі і Hom (r = 0,98), СЦГі і Sc (r = 0,96), S2di і Wi (r = 0,96), Wi і ASV (r = 0,94), Sc і Hom (r = 0,94), δ2CAЗi і bi (r = 0,93), S2di і ASV (r = 0,93) до сильного негативного: Sgi іСЦГі (r = -0,94), Sgi і Sc(r = -0,92), Sgi і Hom (r = -0,91), Pi і СЦГі (r = -0,83), Pi і Sc (r = -0,80), Pi і Hom (r = -0,79). Висновки. Системна порівняльна оцінка статистичними і графічними підходами свідчить, що внесені до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні у 2016–2017 рр. сорти ячменю ярого ‘Віраж’, ‘Талісман Миронівський’, ‘МІП Мирний’, ‘МІП Салют’, ‘МІП Сотник’, ‘МІП Азарт’, ‘МІП Богун’ переважають створені на попередніх етапах селекційної роботи сорти як за продуктивним, так і адаптивним потенціалом.

Мета. Проаналізувати сортове різноманіття колекції декоративних рослин родини Тонконогових (Poaceae Barthart), інтродукованих у Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка НАН України та визначити його морфобіологічний потенціал. Методи. Інтродукційні дослідження, фенологічні спостереження, морфометрія, статистична обробка результатів. Результати. Досліджено сортове різноманіття колекції декоративних злаків у Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка НАН України. Виділено групи сортів за сезонним ритмом розвитку: початком весняного відростання, цвітінням та настанням фази плодоношення. Вивчення морфологічних показників сортів злакових трав дало змогу виділити низько-, середньо- та високорослі культивари. Серед низькорослих рослин родини Тонконогових можна виокремити групи сортів із весняним та літнім цвітінням. Середньорослі трави представлені сортами з весняним, літнім та осіннім цвітінням. Генеративні пагони понад 200 см формують високорослі сорти роду Miscanthus, а рослини Arundo donax ‘Versicolor’ в умовах інтродукції викидають пагони 220,6±6,5 см заввишки. Серед високорослих злаків у колекції Національного ботанічного саду відсутні сорти з весняним періодом квітування. Висновки. Сорти з раннім (кінець березня – початок квітня) та середнім (середина квітня) періодом відростання характеризуються весняним та ранньолітнім періодом цвітіння. Рослини з пізнім (кінець квітня – початок травня) періодом відростання зацвітають наприкінці серпня – на початку жовтня. Установлено, що в умовах Лісостепу та Полісся України високою пагоноутворювальною здатністю відзначаються сорти родів: Festuca, Melica, Miscanthus, Molinia, Stipa, Panicum. Зафіксовано високу продуктивність цвітіння для Miscanthus sinensis ‘Kleine Fontane’, M. sinensis ‘Kleine Silberspinne’, M. sinensis ‘Zebrinus’, M. sinensis ‘Apache’, Melica altissima ‘Atropurpurea’, M. altissima ‘Alba’, Molinia caerulea ‘Nana Variegata’, Stipa calamagrostis ‘Lemperg’. Підібраний асортимент низько-, середньо- та високорослих злакових трав із різними термінами квітування та забарвлення листкової пластинки дає змогу рекомендувати їх для різних варіантів озеленення в умовах України.

Мета. Оцінити електрофоретичні спектри зеїнів ліній кукурудзи для створення панелі паспортизації. Методи. Електрофорез запасних білків, кластерний аналіз. Результати. Наведено результати досліджень 31 лінії кукурудзи за запасними білками насіння з використанням електрофоретичного розділення компонентів зеїну. На основі визначення відносної електрофоретичної рухливості зеїнів встановлено, що досліджувані лінії кукурудзи є однорідними та мають відмінності за компонентним складом зеїнів, що дає змогу їх ідентифікувати. Визначено, що найбільш подібними лініями є ‘ДК744’ та ‘ДК298’, ‘ДК3070’ та ‘ДК633/325’, ‘PLS61’ та ‘Chi31’, у яких виявлено більшу кількість спектрів з однаковою відносною електрофоретичною рухливістю. Визначено унікальні компоненти зеїну 96, 32 та 41 у досліджуваних лініях ‘ДК267’, ‘ДК129-4’ та ‘ДК236’. Кластерний аналіз дав змогу з’ясувати, що лінії ‘ДК325’, ‘ДК267’ та ‘ДК276’ перебувають на найбільшій відстані від усіх досліджуваних ліній. Відповідно до генетичних дистанцій достатній рівень подібності (300–400) за спектрами зеїну виявлено між лініями зародкової плазми Айодент та Ланкастер. Висновки. Для оцінки генофонду кукурудзи доцільно застосовувати метод електрофорезу запасних білків, оскільки він дає змогу оцінити їхню однорідність та визначити ступінь генетичної спорідненості. Виявлено, що найвіддаленішими дослідженими лініями є ‘ДК315’, ‘ДК267’ та ‘ДК276’. Встановлено, що загальновідомі еталонні лінії ‘PLS61’ та ‘Chi31’ сформували окремий кластер. Отже, застосування методу електрофорезу запасних білків дало змогу виділити найбільш віддалені лінії, які належать до одного типу зародкової плазми, та визначити подібні компоненти зеїну в ліній різних геноплазм.

Мета. Виявити селекційно-генетичні особливості сортів ячменю багаторядного озимого за довжиною колоса та виділити ефективні джерела підвищеної комбінаційної здатності в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження виконано в Миронівському інституті пшениці у 2012/13–2014/15 рр. з сортами ячменю багаторядного озимого ‘Паладін Миронівський’, ‘Жерар’, ‘Селена стар’, ‘Стрімкий’, ‘Cartel’, ‘Existens’, ‘Cinderella’ та F1 від їх схрещування за повною діалельною схемою (7´7). Дисперсійний аналіз, розрахунки комбінаційної здатності і генетичних параметрів проводили відповідно до загальноприйнятих методик (Доспехов Б. А., 1985; Федин М. А. та ін., 1980). Результати. У генотипів виявлено достовірні відмінності за рівнем прояву довжини колоса, що дало змогу оцінити комбінаційну здатність та розрахувати параметри генетичної варіації. Високі ефекти загальної комбінаційної здатності (ЗКЗ) в усі роки досліджень відмічено у сортів ‘Стрімкий’ (gi = 0,64–0,76), ‘Паладін Миронівський’ (gi = 0,34–0,53). Ефекти ЗКЗ від середнього до високого рівня виявлено в сорту ‘Existens’ (gi = 0,07–0,23). Графічний аналіз та розрахунок параметрів генетичної варіації свідчать про наявність внутрішньолокусного наддомінування в 2012/13 ( = 1,16) та неповне домінування в 2013/14 р. ( = 0,69) і 2014/15 р. ( = 0,82). Значного прояву епістазу не виявлено. В усі роки домінування було спрямоване на збільшення ознаки і зумовлене домінантними алелями (ефектами). Висновки. Вперше в умовах Лісостепу України виявлено селекційно-генетичні особливості сортів ячменю озимого за довжиною колоса в системі повних діалельних схрещувань. Встановлено варіювання генетичного контролю ознаки від наддомінування в посушливому 2012/13 р. до неповного домінування у зволожених 2013/14 і 2014/15 рр. Виділено сорти ‘Стрімкий’, ‘Паладін Миронівський’, ‘Existens’ з підвищеними ефектами ЗКЗ, які є цінними у селекції на збільшення ознаки.

Мета. Оцінити стійкість колекційних зразків пшениці озимої за ознакою продуктивності (маса зерна з одного колоса), посухо-, жаростійкістю та стійкістю проти збудників хвороб (борошнистої роси, бурої іржі та піренофорозу). Виділити джерела комплексної стійкості культури із залученням їх до селекційних програм зі створення високопродуктивного та високоадаптивного вихідного матеріалу. Методи. Лабораторний, польовий, статистичний. Результати. Сортозразки пшениці озимої, які вирощували в колекційних розсадниках, за рівнем продуктивності та напрямом використання поділено на три групи. До них входило 136 сортів, із яких 33% селекції Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (київської), 19% – південних регіонів України (південна селекція) та 42% – іноземної (західноєвропейської) селекції. За ознакою продуктивності в колекційному розсаднику найбільший пріоритет – 69% мають сорти київської селекції із середньою масою зерна з одного колоса 3,1–4,0 г. Південні сорти мають найвищу посухостійкість у рангу середньостійкі (25,0%), вище середнього (17,9%) та високостійкі (10,7%). Сорти київської селекції володіють найвищим показником у рангу середньо та вище середньої жаростійкості – 25,5%. За ураженням збудниками хвороб західноєвропейські сорти мають найбільший відсоток вище середньої стійкості проти борошнистої роси та піренофорозу – 43%. Сорти київської та південної селекції стабільно середньостійкі проти збудників трьох хвороб – 53–82%. Висновки. Виділено джерела комплексної стійкості пшениці озимої до несприятливих чинників довкілля та збудників хвороб (борошниста роса, бура іржа та жовта плямистість листків) із сортів селекції ІФРіГ НАНУ: ‘Наталка’, ‘Переяславка’, ‘Подолянка’, ‘Даринка Київська’, ‘Збруч’, ‘Київська остиста’, ‘Смуглянка’, ‘Снігурка’ та ‘Фаворитка’. Досліджені сорти залучені до селекційних програм зі створення високопродуктивного та високоадаптивного вихідного матеріалу пшениці озимої.

Мета. Встановити сортові особливості формування генеративних органів, структурних компонентів рослин та врожайності льону олійного за різної щільності посівів, що регулюється шириною міжрядь та нормою висіву насіння. Методи. Польові дослідження проводили впродовж 2016–2018 рр. у багатофакторному стаціонарному досліді кафедри рослинництва Національного університету біоресурсів і природокористування України у ВП «Агрономічна дослідна станція» (Київська обл.). Схема досліду: фактор С – сорт: ‘Айсберг’, ‘Лірина’; фактор Ш – ширина міжрядь: 12,5; 25 та 37,5 см; фактор Н – норма висіву: 4, 6, 8 і 10 млн насінин/га. Результати. Урожайність льону олійного в середньому за роки досліджень змінювалася в межах від 1,03 до 1,64 т/га залежно від сорту, ширини міжрядь та норми висіву. Середня врожайність сорту ‘Лірина’ становила 1,03–1,57 т/га, у розрізі років досліджень – 0,88–1,97 т/га. Найвищу врожайність сорт формує за висіву 8 млн схожих насінин на гектар із шириною міжрядь 25 та 12,5 см – 1,81 та 1,71 т/га відповідно, а за міжряддя 37,5 см – 1,65 т/га. Оптимальною шириною міжрядь для висіву всіх норм насіння сорту ‘Лірина’ є 25 см. Урожайність сорту ‘Айсберг’ у середньому змінювалася від 1,09 до 1,64 т/га, у розрізі років – від 0,90 до 1,78 т/га. Найвищий урожай сорт формує за висіву 6 млн насінин/га та ширини міжрядь 25 см – 1,64 т/га. Загущення посівів за висіву 8 та 10 млн насінин/га спричинює зниження його врожайності. У середньому за роки досліджень кількість коробочок на рослині льону олійного змінювалася залежно від норми висіву та ширини міжрядь. При цьому більше коробочок формувалося на рослинах сорту ‘Лірина’ (на 1,44–3,88 шт.) порівняно із сортом ‘Айсберг’, хоча останній вирізнявся більшою мінливістю цього показника за варіантами досліду. Маса 1000 насінин льону сорту ‘Айсберг’ залежно від варіанта досліду змінювалася в межах від 7,31 до 7,58 г, у сорту ‘Лірина’ – від 6,44 до 6,65 шт. Сорт ‘Айсберг’ за масою 1000 насінин переважав сорт ‘Лірина’ на 0,56–1,02 г у 2016 р., на 0,56–1,25 г у 2017 р. та на 1,01–1,09 г у 2018 р. Висновки. Зміна норми висіву та ширини міжрядь зумовлює мінливість у формуванні структурних компонентів урожайності – кількості коробочок на рослині, кількості зерен у коробочці та маси 1000 насінин, які визначають індивідуальну продуктивність рослини. Найбільша врожайність сорту ‘Лірина’ формується за висіву 6 та 8 млн схожих насінин на гектар з шириною міжрядь 25 см. Сорт ‘Айсберг’ забезпечує вищі врожаї за норми 6 млн насінин/га та ширини міжрядь 25 см, тоді як загущення посівів за висіву 8 та 10 млн насінин/га спричинює зниження врожайності.

Мета. Науково обґрунтувати структуру матеріальних витрат, розрахунку показників економічної ефективності та біоенергетичної оцінки технологічних елементів виробництва насіння сортів салату посівного Lactuca sativa L. усіх різновидностей в умовах Полісся України. Методи. Упродовж 2013–2015 рр. в умовах Дослідної станції «Маяк» Інституту овочівництва і баштанництва НААН України досліджували 12 сортів салату посівного чотирьох різновидностей: листковий var. secalina (‘Сніжинка’, ‘Зорепад’, ‘Малахіт’, ‘Дублянський’), головчастий var. capitata (‘Годар’, ‘Смуглянка’, ‘Дивограй’), римський var. longifolia (‘Совський’, ‘Скарб’) та стебловий var. angustana (‘Погонич’, ‘Пастушок’, ‘Скрипаль’). Результати. Виробництво насіння салату посівного є досить трудомістким процесом. Найбільшу частку витрат у загальній їх структурі (15–26%) займає догляд за посівами з одночасним збиранням, оплата праці та пально-мастильні матеріали. Урожайність насіння салату посівного за різновидностями становила: листковий – 0,34–0,49 т/га; головчас­тий – 0,31–0,54 т/га; римський – 0,36–0,43 т/га; стебловий – 0,38–0,45 т/га. Найвищу вартість валового збору насіння забезпечив сорт ‘Дивограй’. Собівартість одного кілограма насіння салату посівного в середньому за різновидностями змінювалася від 36,67 до 63,87 грн. Найвищим цей показник був у сортів ‘Годар’ (63,87 грн/кг), ‘Сніжинка’ (58,24 грн/кг) та ‘Совський’ (55,0 грн/кг), найнижчим – у сортів ‘Дивограй’ (36,67 грн/кг) та ‘Дублянський’ (40,41 грн/га). Сорти культури, які сформували достатньо високу врожайність, забезпечили й високий рівень рентабельності: ‘Дублянський’ – 167%, ‘Дивограй’ – 142%, ‘Скарб’ – 108% та ‘Скрипаль’ – 123%. Коефіцієнт біоенергетичної ефективності виробниц­тва насіння салату посівного всіх різновидностей за безрозсадного способу вирощування в середньому становив 1,2, зокрема: var. secalina – 1,1, var. capitata та var. longifolia – 1,2, var. angustana – 1,3. Висновки. Розраховані показники економічної ефективності та біоенергетичної оцінки виробництва насіння салату посівного підтверджують доцільність вирощування сортів усіх його різновидностей на насіннєві цілі в умовах Полісся України

The value of biological fixation of air molecular nitrogen in the nitrogen feeding of agricultural crops and enrichment of soils is considered. High priority is paid to the economic and environmental significance of biological nitrogen. The state and prospects of the study of biological fixation of air nitrogen were analyzed; advantages of modern microbial nitrogen fixing preparations in comparison with nitrogen fertilizers have been proved.