Purpose. To analyse the qualitative and quantitative composition of volatile organic substances (VOS) in the petals of six species of dog-rose in the collection of M. M. Gryshko National Botanic Garden of the NAS of Ukraine for further bree­ding. Methods. Volatile organic substances were obtained by steam distillation. VOS was determined using gas chromato­graphy (Chromatograph Agilent Technologies 6890). Results. The qualitative and quantitative composition of volatile organic substances in the petals in such species as Rosa L. (R. roullettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.) was investigated. According to the results of the research, 105 VOS were discovered in the dog-rose petals, among which 11 were not identified. The dog-rose petals of identified VOC contained 16 components which share exceeds 5%, 31 – was ranging from 1% to 5%, 47 – was less than 1%. They belonged to different groups including monoterpenoids, sesquiterpenoids, sesquiterpene alcohols, saturated unbranched hydrocarbons etc. The largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45), while the number of identified components in species R. multiflora (33), R. rugosa (31) and R. canina (30) was relatively smaller. All studied dog-rose species were characterized by the presence of such saturated unbranched hydrocarbons as decan, tetradecane, pentadecane, hexadecane, heptadecane, octadecane, nanodecane, heneicosane, tricosane, tetracosane, pentacosane, heptocosane, hentriacontane. Triterpene hydrocarbon squalene is the important component of the VOS complex in dog-rose pen tals. b-phenylethyl alcohol to be one of the main components of the rose essential oils was found during investigation in the following four dog-rose species as R. centifolia (0.61%), R. pimpinellifolia (3.56%), R. rugosa (4.24%), and R. multiflora (5.43%). Significant content of dihydro-b-ionol (18.46%), dihydro-b-ionone (0.69%), thias­piran A (1.35%), and thiaspiran B (2.17%) were revealed in the petals of R. roulettii, which also have an influence on the aromatic bouquet of the rose oil. Conclusions. For the first time, 105 volatile organic substances were found in the petals of six species of dog-rose, 11 of which were not identified. It was found out that the largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45). The number of VOS identified in species R. multiflora (33), R. rugosa (31), and R. canina (30) was relatively smaller. Component composition of VOS in the petals of studied dog-rose species is an important constituent in breeding investigations of prospective producers for the various purposes of use.

Purpose. To analyse the qualitative and quantitative composition of volatile organic substances (VOS) in the petals of six species of dog-rose in the collection of M. M. Gryshko National Botanic Garden of the NAS of Ukraine for further bree­ding. Methods. Volatile organic substances were obtained by steam distillation. VOS was determined using gas chromato­graphy (Chromatograph Agilent Technologies 6890). Results. The qualitative and quantitative composition of volatile organic substances in the petals in such species as Rosa L. (R. roullettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.) was investigated. According to the results of the research, 105 VOS were discovered in the dog-rose petals, among which 11 were not identified. The dog-rose petals of identified VOC contained 16 components which share exceeds 5%, 31 – was ranging from 1% to 5%, 47 – was less than 1%. They belonged to different groups including monoterpenoids, sesquiterpenoids, sesquiterpene alcohols, saturated unbranched hydrocarbons etc. The largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45), while the number of identified components in species R. multiflora (33), R. rugosa (31) and R. canina (30) was relatively smaller. All studied dog-rose species were characterized by the presence of such saturated unbranched hydrocarbons as decan, tetradecane, pentadecane, hexadecane, heptadecane, octadecane, nanodecane, heneicosane, tricosane, tetracosane, pentacosane, heptocosane, hentriacontane. Triterpene hydrocarbon squalene is the important component of the VOS complex in dog-rose pen tals. b-phenylethyl alcohol to be one of the main components of the rose essential oils was found during investigation in the following four dog-rose species as R. centifolia (0.61%), R. pimpinellifolia (3.56%), R. rugosa (4.24%), and R. multiflora (5.43%). Significant content of dihydro-b-ionol (18.46%), dihydro-b-ionone (0.69%), thias­piran A (1.35%), and thiaspiran B (2.17%) were revealed in the petals of R. roulettii, which also have an influence on the aromatic bouquet of the rose oil. Conclusions. For the first time, 105 volatile organic substances were found in the petals of six species of dog-rose, 11 of which were not identified. It was found out that the largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45). The number of VOS identified in species R. multiflora (33), R. rugosa (31), and R. canina (30) was relatively smaller. Component composition of VOS in the petals of studied dog-rose species is an important constituent in breeding investigations of prospective producers for the various purposes of use.

Purpose. To analyse the qualitative and quantitative composition of volatile organic substances (VOS) in the petals of six species of dog-rose in the collection of M. M. Gryshko National Botanic Garden of the NAS of Ukraine for further bree­ding.Methods. Volatile organic substances were obtained by steam distillation. VOS was determined using gas chromato­graphy (Chromatograph Agilent Technologies 6890).Results. The qualitative and quantitative composition of volatile organic substances in the petals in such species as Rosa L. (R. roullettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.) was investigated. According to the results of the research, 105 VOS were discovered in the dog-rose petals, among which 11 were not identified. The dog-rose petals of identified VOC contained 16 components which share exceeds 5%, 31 – was ranging from 1% to 5%, 47 – was less than 1%. They belonged to different groups including monoterpenoids, sesquiterpenoids, sesquiterpene alcohols, saturated unbranched hydrocarbons etc. The largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45), while the number of identified components in species R. multiflora (33), R. rugosa (31) and R. canina (30) was relatively smaller. All studied dog-rose species were characterized by the presence of such saturated unbranched hydrocarbons as decan, tetradecane, pentadecane, hexadecane, heptadecane, octadecane, nanodecane, heneicosane, tricosane, tetracosane, pentacosane, heptocosane, hentriacontane. Triterpene hydrocarbon squalene is the important component of the VOS complex in dog-rose pen tals. b-phenylethyl alcohol to be one of the main components of the rose essential oils was found during investigation in the following four dog-rose species as R. centifolia (0.61%), R. pimpinellifolia (3.56%), R. rugosa (4.24%), and R. multiflora (5.43%). Significant content of dihydro-b-ionol (18.46%), dihydro-b-ionone (0.69%), thias­piran A (1.35%), and thiaspiran B (2.17%) were revealed in the petals of R. roulettii, which also have an influence on the aromatic bouquet of the rose oil.Conclusions. For the first time, 105 volatile organic substances were found in the petals of six species of dog-rose, 11 of which were not identified. It was found out that the largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45). The number of VOS identified in species R. multiflora (33), R. rugosa (31), and R. canina (30) was relatively smaller. Component composition of VOS in the petals of studied dog-rose species is an important constituent in breeding investigations of prospective producers for the various purposes of use. | Цель. Проанализировать количественный и качест­венный состав летучих органических веществ (ЛОВ) лепестков шести видов шиповника коллекции Национального ботанического сада им. Н. Н. Гришко НАН Украины для дальнейшей селекционной работы.Методы. Летучие органические вещества получали методом отгонки с водяным паром. ЛОВ определяли с помощью газовой хроматографии (хроматограф Agilent Technologies 6890).Результаты. Исследованы качественный и количественный состав ЛОВ в лепестках видов шиповника рода Rosa L. (R. roulettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.). По результатам исследований в лепестках шиповника выявлено 105 ЛОР, из них 11 не идентифицированы. Среди идентифицированных ЛОВ в лепестках шиповника содержание 16 компонентов превышало 5%, 31 – от 1 до 5%, 47 – до 1%. Они относятся к разным группам: монотерпеноиды, сесквитерпеноиды, сесквитерпеновые спирты, насыщенные неразветвленные углеводороды и др. В лепестках R. roulettii и R. centifolia идентифицировано найбольшее количество компонентов – 49 и 45 соответственно, в то время как в R. multiflora, R. rugosa и R. canina количество идентифицированных компонентов составляло – 33, 31 и 30 соответственно. Для всех исследованных видов шиповников характерно наличие таких насыщенных неразветвленных углеводородов, как декан, тетрадеканом, пентадекан, гексадекан, гептадекан, октадекан, нанодекан, генейкозан, трикозан, тетракозан, пентакозан, гептокозан, нанокозан, гентриаконтан. Важной составляю­щей комплекса ЛОР лепестков шиповника является тритерпеновый углеводород сквален. В процессе исследований у четырех видов шиповника – R. centifolia (0,61%), R. pimpinellifolia (3,56%), R. rugosa (4,24%), R. multiflora (5,43%) – выявлен b-фенилэтиловый спирт, являющейся одним из основных компонентов эфирных масел роз. В лепестках R. roulettii накапливается значительное количество дигидро-b-ионола (18,46%), дигидро-b-ионона (0,69%), тиаспирана А (1,35%) и тиаспирана В (2,17%), который также влияет на аромат розового масла.Выводы. Впервые выявлено 105 летучих органических веществ в лепестках шести видов шиповника, среди которых 11 не были идентифицированы. Установлено, что в лепестках R. roulettii и R. centifolia идентифицировано наибольшее количество компонентов – 49 и 45 соответственно, в лепестках R. multiflora, R. rugosa и R. canina – 33, 31 и 30 соответственно. Компонентный состав ЛОВ лепестков исследованных видов шиповника является важной составляющей в селекционных исследованиях перспективных продуцентов для разного направления использования. | Мета. Проаналізувати якісний та кількісний склад летких органічних речовин (ЛОР) пелюсток шести видів шипшини колекції Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України для подальшої селекційної роботи.Методи. Леткі органічні речовини одержували методом відгонки з водяною парою. ЛОР визначали за допомогою газової хроматографії (хроматограф Agilent Technologies 6890).Результати. Досліджено якісний та кількісний склад ЛОР у пелюстках видів шипшини роду Rosa L. (R. roulettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.). За результатами досліджень у пелюстках шипшини виявлено 105 ЛОР, з них 11 неідентифіковано. Серед ідентифікованих ЛОР у пелюстках шипшини вміст 16 компонентів перевищував 5%, 31 – від 1 до 5%, 47 – до 1%. Вони належать до різних груп: монотерпеноїди, сесквітерпеноїди, сесквітерпенові спирти, насичені нерозгалужені вуглеводні та ін. У пелюстках R. roulettii та R. centifolia ідентифіковано найбільшу кількість компонентів – 49 та 45 відповідно, тоді як у R. multiflora, R. rugosa та R. canina кількість ідентифікованих компонентів становила – 33, 31 та 30 відповідно. Для всіх досліджених видів шипшини характерною є наявність таких насичених нерозгалужених вуглеводнів, як декан, тетрадекан, пентадекан, гексадекан, гептадекан, октадекан, нанодекан, генейкозан, трикозан, тетракозан, пентакозан, гептокозан, нанокозан, гентриаконтан. Важливою складовою комплексу ЛОР пелюсток шипшини є тритерпеновий вуглеводень сквален. У процесі досліджень у чотирьох видів шипшин – R. centifolia (0,61%), R. pimpinellifolia (3,56%), R. rugosa (4,24%), R. multiflora (5,43%) – виявлено b-фенілетиловий спирт, що є одним з основних компонентів ефірних олій троянд. У пелюстках R. roulettii нагромаджується значна кількість дигідро-b-іонолу (18,46%), дигідро-b-іонону (0,69%), тіаспірану А (1,35%) і тіаспірану В (2,17%), який також впливає на аромат трояндової олії.Висновки. Вперше виявлено 105 летких органічних речовин у пелюстках шести видів шипшини, серед яких 11 не ідентифіковано. Встановлено, що в пелюстках R. roulettii та R. centifolia ідентифіковано найбільшу кількість компонентів – 49 та 45 відповідно, у пелюстках видів R. multiflora, R. rugosa та R. canina – 33, 31 та 30 відповідно. Компонентний склад ЛОР пелюсток досліджених видів шипшини є важливою складовою під час селекційних досліджень перспективних продуцентів для різного напряму використання.

Purpose. To establish biological features of plants growth and development and the formation of Miscanthus giganteus planting material depending on the cultivation technology elements. Methods. Field, laboratory, visual, weight measu­ring, mathematical and statistical ones. Results. The features of the growth and development of the miscanthus bioenergy crop were investigated including the formation of planting material depending on the combined technology elements application during the planting time, namely: planting time, rhizome mass, the granules and the MaxiMarin absorbent gel. It was established that the increase in plant height and leaf area as well as the miscanthus stems formation was depended on both the rhizome planting time, their size, and the use of the absorbent. During three-year period, increase in plant height was more intensive and leaf area was largest in case of the absorbent application, as compared to the control during all phases of the development for the first and the second planting time regardless of rhizome mass. On the average, the largest leaf area – 1905,9 cm3 – was in the final stage of vegetation in the context of the second planting time for large rhizomes and application of granules and absorbent gel jointly. Increasing the ground mass due to plant height, leaf area and the number of stems benefited the photosynthesis productivity intensity, that influenced the root system increase, and consequently the output of the miscanthus planting material. It was found that there are direct strong correlation between these indices and the rhizome mass. Ground mass growing is contributed to the increase in the rhizome mass, and accordingly the output of the planting material – rhizome. In case of application of granules and absorbent gel jointly, the ground mass of the miscanthus was growing most intensively and accordingly the rhizome mass was the largest, which in the first year of small rhizomes planting was twice as much as compared to the control and was equal to 1090.5 g, for large rhizomes planting this index was respectively 2.4 times more and equal to 1763.9 g. During the second planting time, the application of granules and absorbent gel jointly resulted in the rhizomes mass increase for small rhizomes planting 1.9, large rhizomes – 2.1 times more as compared to the control. Conclusions. Direct strong correlations were established bet­ween the intensity of the ground mass growth – the height of plants, the number of leaves, leaf area, the number of buds and the rhizome mass. The growth of the ground mass of plants was contributed to the increase of the root system, and consequenly the output of planting material. In all sta­ges of plant development, the increase of the rhizome mass was more intensive in case of the absorbent application regardless the time of rhizome planting, as compared to the control. The application of granules and absorbent jointly allowed to form the largest rhizome mass.

Purpose. To establish biological features of plants growth and development and the formation of Miscanthus giganteus planting material depending on the cultivation technology elements. Methods. Field, laboratory, visual, weight measu­ring, mathematical and statistical ones.Results. The features of the growth and development of the miscanthus bioenergy crop were investigated including the formation of planting material depending on the combined technology elements application during the planting time, namely: planting time, rhizome mass, the granules and the MaxiMarin absorbent gel. It was established that the increase in plant height and leaf area as well as the miscanthus stems formation was depended on both the rhizome planting time, their size, and the use of the absorbent. During three-year period, increase in plant height was more intensive and leaf area was largest in case of the absorbent application, as compared to the control during all phases of the development for the first and the second planting time regardless of rhizome mass. On the average, the largest leaf area – 1905,9 cm3 – was in the final stage of vegetation in the context of the second planting time for large rhizomes and application of granules and absorbent gel jointly. Increasing the ground mass due to plant height, leaf area and the number of stems benefited the photosynthesis productivity intensity, that influenced the root system increase, and consequently the output of the miscanthus planting material. It was found that there are direct strong correlation between these indices and the rhizome mass. Ground mass growing is contributed to the increase in the rhizome mass, and accordingly the output of the planting material – rhizome. In case of application of granules and absorbent gel jointly, the ground mass of the miscanthus was growing most intensively and accordingly the rhizome mass was the largest, which in the first year of small rhizomes planting was twice as much as compared to the control and was equal to 1090.5 g, for large rhizomes planting this index was respectively 2.4 times more and equal to 1763.9 g. During the second planting time, the application of granules and absorbent gel jointly resulted in the rhizomes mass increase for small rhizomes planting 1.9, large rhizomes – 2.1 times more as compared to the control.Conclusions. Direct strong correlations were established bet­ween the intensity of the ground mass growth – the height of plants, the number of leaves, leaf area, the number of buds and the rhizome mass. The growth of the ground mass of plants was contributed to the increase of the root system, and consequenly the output of planting material. In all sta­ges of plant development, the increase of the rhizome mass was more intensive in case of the absorbent application regardless the time of rhizome planting, as compared to the control. The application of granules and absorbent jointly allowed to form the largest rhizome mass. | Цель. Выявить биологические особенности роста и развития растений и формирования посадочного материала мискантуса гигантского в зависимости от элементов технологии выращивания.Методы. Полевой, лабораторный, визуальный, измерительно-весовой и математико-статистический. Результаты. Исследованы особенности роста и развития биоэнергетической культуры мискантуса, формирования посадочного материала в зависимости от комплексного применения элементов технологии, а именно: сроков посадки, массы ризом, а также гранул и геля абсорбента MaxiMarin в период посадки. Установлено, что прирост высоты растений, увеличение площади листьев и формирование стеблей мискантуса зависели как от сроков посадки ризом, их величины, так и от применения абсорбента. За трёхлетний период прирост высоты растений был более интенсивным, а площадь листовой поверхности – наибольшей при применении абсорбента по сравнению с контролем во всех фазах развития и при обоих сроках посадки независимо от массы ризом. В среднем наибольшей – 1905,9 см3 – площадь листовой поверхности была на период окончания вегетации при втором сроке посадки крупных ризом при совместном использовании гранул и геля абсорбента. Увеличение наземной массы за счет высоты растений, площади листовой поверхности и количества стеблей способствовало повышению продуктивности фотосинтеза и влияло не только на урожайность культуры, но и на увеличение корневой системы выхода посадочного материала мискантуса. Установлены прямые сильные корреляционные связи между этими показателями и массой корневища. С нарастанием наземной массы увеличенивалась масса корневища и, соответственно, выход посадочного материала – ризом. При совместном внесении гранул и использовании геля абсорбента прирост наземной массы был наиболее интенсивным и, соответственно, наибольшей была масса корневища: при первом сроке посадки малых ризом – вдвое, при посадке больших ризом – в 2,4 раза больше, чем на контроле и составляла 1090,5 г, при посадке малых ризом – 2,4 раза и 1763,9 г соответственно. При втором сроке совместное использование гранул и геля абсорбента обеспечило увеличение массы корневища при посадке малых ризом в 1,9 раза, больших – в 2,1 раза по сравнению с контролем.Выводы. Между интенсивностью нарастания наземной массы – высотой растений, количеством листьев, площадью листовой поверхности, количеством почек и массой корневища выявлены прямые сильные корреляционные связи. Нарастание наземной массы растений способствовало увеличению корневой системы – выходу посадочного материала. Во всех фазах развития растений нарастание массы корневища было интенсивнее при использовании абсорбента, независимо от сроков посадки ризом, по сравнению с контролем. Совместное использование гранул и геля абсорбента обеспечило формирование наибольшей массы корневища. | Мета. Виявити біологічні особливості росту й розвитку рослин та формування садивного матеріалу міскантусу гігантського залежно від елементів технології вирощування.Методи. Польовий, лабораторний, візуальний, вимі­рювально-ваговий, математично-статистичний.Результати. Досліджено особливості росту й розвитку біоенергетичної культури міскантусу, формування садивного матеріалу залежно від комплексного застосування елементів технології, а саме: строків висаджування, маси ризом, гранул і гелю абсорбенту MaxiMarin у період садіння. Встановлено, що приріст висоти рослин, збільшення площі листків та формування стебел міскантусу залежали як від строків садіння ризом, їх величини, так і від застосування абсорбенту. За трирічний період приріст висоти рослин був інтенсивнішим, а площа листкової поверхні – найбільшою у разі застосування абсорбенту, порівняно з контролем у всіх фазах розвитку за обох строків садіння незалежно від маси ризом. У середньому найбільша площа листкової поверхні – 1905,9 см3 – була на період закінчення вегетації за другого строку садіння великих ризом за спільного використання гранул та гелю абсорбенту. Збільшення наземної маси за рахунок висоти рослин, площі листкової поверхні та кількості стебел сприяло підвищенню продуктивності фотосинтезу, що впливало на збільшення кореневої системи – виходу садивного матеріалу міскантусу. Виявлено прямі сильні кореляційні зв’язки між цими показниками та масою кореневища. З наростанням наземної маси збільшувалася маса кореневища, а відповідно й вихід садивного матеріалу – ризом. За спільного внесення гранул і використання гелю абсорбенту найінтенсивніше наростала наземна маса рослин і, відповідно, найбільшою була маса кореневища: в перший строк садіння малих ризом вдвічі більшою, ніж на контролі та становила 1090,5 г, за садіння великих ризом – у 2,4 раза та 1763,9 г відповідно. За другого строку спільне застосування гранул і гелю абсорбенту забезпечило збільшення маси кореневища за садіння малих ризом у 1,9, великих – у 2,1 раза порівняно з контролем.Висновки. Між інтенсивністю наростання наземної маси – висотою рослин, кількістю листків, площею листкової поверхні, кількістю бруньок і масою кореневища виявлено прямі сильні кореляційні зв’язки. Наростання наземної маси рослин сприяло збільшенню кореневої системи – виходу садивного матеріалу. У всіх фазах розвитку рослин наростання маси кореневища було інтенсивнішим у разі використання абсорбенту, незалежно від строків садіння ризом, порівняно з контролем. Спільне використання гранул і гелю абсорбенту забезпечило формування найбільшої маси кореневища.

Purpose. To analyze the level of cross-resistance of obtained salt- and osmotolerant cell lines and plants regenerants of winter triticale to osmotic and salt stresses. Methods. Cultures of tissue and organs in vitro, in vitro breeding, biochemical, statistical analysis. Results. It was established that the stability of cross-resistance trait display to saline and osmotic stresses in obtained cell lines of winter triticale was rather high – from 50 to 76% of calli have survived to the end of the sixth passage. It has been shown that despite the presence of sublethal concentrations of the stress-factor (mannitol/sodium chloride) in selective medium, stable cell lines of the triticale actively continued to grow and accumulate biomass. It was found that in the line ‘38/1296’ cell lines 5L/sl and 5L/os respectively were the most resistant to osmotic and salt stresses, and lines 1C/s1 and 1C/os respectively in the ‘Obrii’ variety, since they had the highest percent of living calli and biomass increment under the selective conditions and their plant regenerant – the highest level of survival after the impact of the abiotic stressors complex. The salt-resistant cell lines of both genotypes of winter triticale as compared to the control were also characterized by significantly higher free proline content under the selective factors impact. The results obtained may indicate that the cell lines and triticale plant regenerants have a genetically determined trait of resistance to stress factors. Conclusions. Verification of traits of resistance to abiotic stressors has shown a significantly high level of cross-tolerance of the obtained cell lines of both triticale genotypes for saline and osmotic stresses. Resistance to saline and osmotic stresses of cells separated in vitro was preserved in induced plants and at the organism level has increased tolerance to abiotic environmental factors. It is shown that due to the general non-specific mechanisms of resistance, the capacity of the callus cultures of triticale to resist to one abiotic stressor can lead to increased tolerance for another one.

Purpose. To analyze the level of cross-resistance of obtained salt- and osmotolerant cell lines and plants regenerants of winter triticale to osmotic and salt stresses. Methods. Cultures of tissue and organs in vitro, in vitro breeding, biochemical, statistical analysis. Results. It was established that the stability of cross-resistance trait display to saline and osmotic stresses in obtained cell lines of winter triticale was rather high – from 50 to 76% of calli have survived to the end of the sixth passage. It has been shown that despite the presence of sublethal concentrations of the stress-factor (mannitol/sodium chloride) in selective medium, stable cell lines of the triticale actively continued to grow and accumulate biomass. It was found that in the line ‘38/1296’ cell lines 5L/sl and 5L/os respectively were the most resistant to osmotic and salt stresses, and lines 1C/s1 and 1C/os respectively in the ‘Obrii’ variety, since they had the highest percent of living calli and biomass increment under the selective conditions and their plant regenerant – the highest level of survival after the impact of the abiotic stressors complex. The salt-resistant cell lines of both genotypes of winter triticale as compared to the control were also characterized by significantly higher free proline content under the selective factors impact. The results obtained may indicate that the cell lines and triticale plant regenerants have a genetically determined trait of resistance to stress factors. Conclusions. Verification of traits of resistance to abiotic stressors has shown a significantly high level of cross-tolerance of the obtained cell lines of both triticale genotypes for saline and osmotic stresses. Resistance to saline and osmotic stresses of cells separated in vitro was preserved in induced plants and at the organism level has increased tolerance to abiotic environmental factors. It is shown that due to the general non-specific mechanisms of resistance, the capacity of the callus cultures of triticale to resist to one abiotic stressor can lead to increased tolerance for another one.

Purpose. To analyze the level of cross-resistance of obtained salt- and osmotolerant cell lines and plants regenerants of winter triticale to osmotic and salt stresses. Methods. Cultures of tissue and organs in vitro, in vitro breeding, biochemical, statistical analysis. Results. It was established that the stability of cross-resistance trait display to saline and osmotic stresses in obtained cell lines of winter triticale was rather high – from 50 to 76% of calli have survived to the end of the sixth passage. It has been shown that despite the presence of sublethal concentrations of the stress-factor (mannitol/sodium chloride) in selective medium, stable cell lines of the triticale actively continued to grow and accumulate biomass. It was found that in the line ‘38/1296’ cell lines 5L/sl and 5L/os respectively were the most resistant to osmotic and salt stresses, and lines 1C/s1 and 1C/os respectively in the ‘Obrii’ variety, since they had the highest percent of living calli and biomass increment under the selective conditions and their plant regenerant – the highest level of survival after the impact of the abiotic stressors complex. The salt-resistant cell lines of both genotypes of winter triticale as compared to the control were also characterized by significantly higher free proline content under the selective factors impact. The results obtained may indicate that the cell lines and triticale plant regenerants have a genetically determined trait of resistance to stress factors.Conclusions. Verification of traits of resistance to abiotic stressors has shown a significantly high level of cross-tolerance of the obtained cell lines of both triticale genotypes for saline and osmotic stresses. Resistance to saline and osmotic stresses of cells separated in vitro was preserved in induced plants and at the organism level has increased tolerance to abiotic environmental factors. It is shown that due to the general non-specific mechanisms of resistance, the capacity of the callus cultures of triticale to resist to one abiotic stressor can lead to increased tolerance for another one. | Цель. Проанализировать уровень перекрестной устойчивости полученных соле- и осмоустойчивых клеточных линий и растений-регенерантов тритикале озимого к осмотическому и солевому стрессам. Методы. Культуры тканей и органов in vitro, селекции in vitro, биохимические, статистический анализ. Результаты. Установлено, что стабильность проявления признака перекрестной устойчивости как к солевому, так и осмотическому стрессам у полученных клеточных линий тритикале озимого была на достаточно высоком уровне – к концу шестого пассажа выживало от 50 до 76% каллусов. Показано, что, несмотря на наличие в селективной среде сублетальной концентрации стресс-фактора (маннита/хлорида натрия), устойчивые клеточные линии тритикале активно продолжали свой рост и накапливали биомассу. Выявлено, что в линии ‘38/1296’ наиболее устойчивыми к осмотическому и солевому стрессам были клеточные линии 5Л/сл и 5Л/ос соответственно, а у сорта ‘Обрий’ – 1С/сл и 1С/ос соответственно, поскольку они имели самую высокую долю живых каллусов и прирост биомассы в селективных условиях, а растения-регенеранты из них – наивысший уровень выживания после воздействия комплекса абиотических стрессоров. Солеустойчивые клеточные линии обоих генотипов тритикале озимого по сравнению с контролем характеризовались также достоверно более высоким содержанием свободного пролина при действии селективных факторов. Полученные результаты могут свидетельствовать о том, что клеточные линии и растения-регенеранты тритикале имеют генетически обусловленный признак устойчивости к стрессовым факторам. Выводы. Проверка признаков устойчивости к абиотическим стрессорам показала достаточно высокий уровень перекрестной толерантности полученных клеточных линий обоих генотипов тритикале как к солевому, так и к осмотическому стрессам. Устойчивость к солевому и осмотическому стрессам выделенных in vitro клеток сохранилась в индуцированных растениях и на уровне организма обеспечила повышение толерантности к абиотическим факторам среды. Показано, что благодаря общим неспецифическим механизмам устойчивости резистентность каллусных культур тритикале к одному абиотическому стрессору может приводить к повышению толерантности и к другому. | Мета. Проаналізувати рівень перехресної стійкості отриманих соле- та осмостійких клітинних ліній і рослин-регенерантів тритикале озимого до осмотичного та сольового стресів.Методи. Культури тканин і органів in vitro, селекції in vitro, біохімічні, статистичний аналіз.Результати. Встановлено, що стабільність прояву ознаки перехресної стійкості як до сольового, так і до осмотичного стресів у отриманих клітинних ліній тритикале озимого була на досить високому рівні – до кінця шостого пасажу виживало від 50 до 76% калюсів. Показано, що, незважаючи на наявність у селективному середовищі сублетальної концентрації стрес-фактора (маніту/хлориду натрію), стійкі клітинні лінії тритикале активно продовжували рости й накопичувати біомасу. Виявлено, що у лінії ‘38/1296’ найбільш стійкими до осмотичного та сольового стресів були клітинні лінії 5Л/сл та 5Л/ос відповідно, а в сорту ‘Обрій’ – 1С/сл та 1С/ос відповідно, оскільки вони мали найвищу частку живих калюсів та приріст біомаси за селективних умов, а рослини-регенеранти з них – найвищий рівень виживання після дії комплексу абіотичних стресорів. Солестійкі клітинні лінії обох генотипів тритикале озимого порівняно з контролем характеризувались також достовірно вищим вмістом вільного проліну за дії селективних чинників. Одержані результати можуть свідчити про те, що клітинні лінії та рослини-регенеранти тритикале мають генетично обумовлену ознаку стійкості до стресових факторів.Висновки. Перевірка ознак стійкості до абіотичних стресорів засвідчила досить високий рівень перехресної толерантності отриманих клітинних ліній обох генотипів тритикале як до сольового, так і до осмотичного стресів. Стійкість до сольового та осмотичного стресів виділених in vitro клітин збереглась у індукованих рослинах і на організмовому рівні забезпечила підвищення толерантності до абіотичних факторів середовища. Показано, що завдяки загальним неспецифічним механізмам стійкості резистентність калюсних культур тритикале до одного абіотичного стресора може призводити до підвищення толерантності й до іншого.

Purpose. To conduct in vitro screening of different genotypes of winter triticale for resistance to salinity in the shoot apical meristem culture. Methods. Plant tissue culture in vitro, in vitro breeding, statistical analysis. Results. It was found that the increase of sodium chloride concentration from 0.6 to 1.5% resulted in inhibition of the callus culture growth in all genotypes that was indicative of the toxic effect of the stress factor. It turns out that 1.2% sodium chloride concentration allowed to differentiate triticale genotypes for salt tolerance. The line ‘38/1296’ appeared to be the most resistant to salinity stress because under breeding conditions calli of this genotype were characterized by higher morphogenetic potential, had the highest crude mass increase, and plants-regenerants were obtained only from explants of this line after cultivation on the medium containing 1.5% sodium chloride. The ‘ADM 11’ variety was the most sensitive to saline stress as mass necrosis and lack of regenerative ability in its calli were observed under breeding conditions. In the studied forms, genotypic dependence of morphogenesis processes in vitro culture was registered. From the induced calli, plants-regenerants were obtained, and their completion of growing, root development and transfer to in vivo conditions were optimized. Conclusions. Genotypic response to salinity stress in the culture of shoot apical meristems of winter triticale was expressed by various crude mass increase and different morphogenetic potential on exposure to a stress factor. The line ‘38/1296’ can be used as a valuable material for further breeding of winter triticale. The culture of shoot apical meristems is recommended to apply as a test system for screening of triticale genotypes for resistance to salinity stress

Purpose. To conduct in vitro screening of different genotypes of winter triticale for resistance to salinity in the shoot apical meristem culture. Methods. Plant tissue culture in vitro, in vitro breeding, statistical analysis. Results. It was found that the increase of sodium chloride concentration from 0.6 to 1.5% resulted in inhibition of the callus culture growth in all genotypes that was indicative of the toxic effect of the stress factor. It turns out that 1.2% sodium chloride concentration allowed to differentiate triticale genotypes for salt tolerance. The line ‘38/1296’ appeared to be the most resistant to salinity stress because under breeding conditions calli of this genotype were characterized by higher morphogenetic potential, had the highest crude mass increase, and plants-regenerants were obtained only from explants of this line after cultivation on the medium containing 1.5% sodium chloride. The ‘ADM 11’ variety was the most sensitive to saline stress as mass necrosis and lack of regenerative ability in its calli were observed under breeding conditions. In the studied forms, genotypic dependence of morphogenesis processes in vitro culture was registered. From the induced calli, plants-regenerants were obtained, and their completion of growing, root development and transfer to in vivo conditions were optimized. Conclusions. Genotypic response to salinity stress in the culture of shoot apical meristems of winter triticale was expressed by various crude mass increase and different morphogenetic potential on exposure to a stress factor. The line ‘38/1296’ can be used as a valuable material for further breeding of winter triticale. The culture of shoot apical meristems is recommended to apply as a test system for screening of triticale genotypes for resistance to salinity stress

Purpose. To conduct in vitro screening of different genotypes of winter triticale for resistance to salinity in the shoot apical meristem culture. Methods. Plant tissue culture in vitro, in vitro breeding, statistical analysis. Results. It was found that the increase of sodium chloride concentration from 0.6 to 1.5% resulted in inhibition of the callus culture growth in all genotypes that was indicative of the toxic effect of the stress factor. It turns out that 1.2% sodium chloride concentration allowed to differentiate triticale genotypes for salt tolerance. The line ‘38/1296’ appeared to be the most resistant to salinity stress because under breeding conditions calli of this genotype were characterized by higher morphogenetic potential, had the highest crude mass increase, and plants-regenerants were obtained only from explants of this line after cultivation on the medium containing 1.5% sodium chloride. The ‘ADM 11’ variety was the most sensitive to saline stress as mass necrosis and lack of regenerative ability in its calli were observed under breeding conditions. In the studied forms, genotypic dependence of morphogenesis processes in vitro culture was registered. From the induced calli, plants-regenerants were obtained, and their completion of growing, root development and transfer to in vivo conditions were optimized. Conclusions. Genotypic response to salinity stress in the culture of shoot apical meristems of winter triticale was expressed by various crude mass increase and different morphogenetic potential on exposure to a stress factor. The line ‘38/1296’ can be used as a valuable material for further breeding of winter triticale. The culture of shoot apical meristems is recommended to apply as a test system for screening of triticale genotypes for resistance to salinity stress | Цель. Провести скрининг in vitro различных генотипов тритикале озимого на устойчивость к засолению в культуре апикальных меристем побегов. Методы. Культуры тканей и органов in vitro, селекция in vitro, статистический анализ. Результаты. Выявлено, что с увеличением концентрации хлорида натрия с 0,6 до 1,5% у всех генотипов происходило подавление роста каллусной культуры, что свидетельствует о токсическом воздействии стрессового фактора. Установлено, что концентрация 1,2% хлорида натрия позволяет дифференцировать генотипы тритикале по солеустойчивости. Определено, что наибольшей устойчивостью к солевому стрессу характеризовалась линия ‘38/1296’, поскольку каллусы этого генотипа в селективных условиях выделялись относительно повышенным морфогенетическим потенциалом, имели наибольший прирост сырой массы, и только с эксплантов этой линии после культивирования на среде с хлоридом натрия концентрацией 1,5% были получены растения-регенеранты. Сорт ‘АДМ 11’ оказался наиболее чувствительным к солевому стрессу, так как в его каллусах в селективных условиях был обнаружен массовый некроз и отсутствие регенерационной способности. У изученных форм отмечено генотипическую зависимость процессов морфогенеза в культуре in vitro. С индуцированных каллусов получены растения-регенеранты, оптимизировано их доращивание, укоренение и перевод в условия in vivo. Выводы. Генотипическая реакция на солевой стресс в культуре апикальных меристем побегов тритикале озимого проявлялась неодинаковым приростом сырой массы и различным морфогенетическим потенциалом при действии стрессового фактора. Линия ‘38/1296’ может быть использована как ценный материал для дальнейшей селекции тритикале озимого. Культуру апикальных меристем побегов рекомендуется применять как тест-систему для проведения скрининга генотипов тритикале на устойчивость к солевому стрессу. | Мета. Провести скринінг in vitro різних генотипів тритикале озимого на стійкість проти засолення в культурі апікальних меристем пагонів.Методи. Культура тканин і органів in vitro, селекція in vitro, статистичний аналіз. Результати. Виявлено, що зі збільшенням концентрації хлориду натрію з 0,6 до 1,5% у всіх генотипів відбувалося пригнічення росту калюсної культури, що свідчить про токсичний вплив стресового чинника. Встановлено, що концентрація 1,2% хлориду натрію дає змогу диференціювати генотипи тритикале за солестійкістю. Визначено, що найбільшою стійкістю проти сольового стресу характеризувалася лінія ‘38/1296’, оскільки калюси цього генотипу в селективних умовах відрізнялися підвищеним морфогенетичним потенціалом, мали найбільший приріст сирої маси, і лише з експлантів цієї лінії після культивування на середовищі з хлоридом натрію концентрацією 1,5% було отримано рослини-регенеранти. Сорт ‘АДМ 11’ виявився найчутливішим до сольового стресу, тому що в його калюсах в селективних умовах було виявлено масовий некроз та відсутність регенераційної здатності. У вивчених форм зазначено генотипову залежність процесів морфогенезу в культурі in vitro. З індукованих калюсів отримано рослини-регенеранти, оптимізовано їх дорощування, вкорінення та переведення в умови in vivo.Висновки. Генотипова реакція на сольовий стрес у культурі апікальних меристем пагонів тритикале озимого проявлялася неоднаковим приростом сирої маси та різним морфогенетичним потенціалом. Лінія ‘38/1296’ може бути використана як цінний матеріал для подальшої селекції тритикале озимого. Культуру апікальних меристем пагонів рекомендовано застосовувати як тест-систему для проведення скринінгу генотипів тритикале на стійкість проти сольового стресу.

Purpose. To study the molecular genetic polymorphism in new soybean varieties using SSR-markers as for the possibility to apply it for examination of varieties for difference, uniformity and stability. Methods. Molecular genetic analysis of nucleic acids, cluster analysis. Results. The results of study of molecular genetic polymorphism in 25 varieties of soybean through microsatellite markers using polymerase chain reaction were presented. Analysis of the amplification products has showed that for all the studied SSR-markers intra-species polymorphism was observed in the ‘Alinda’ variety, for the loci Satt 228 and Satt 726 – in the ‘Arnica’ variety, for the loci Satt 063 and Satt 726 – in the ‘Furio’ variety, which was taken into account in further studies of some genotypes. When asses­sing polymorphism in the studied varieties, it was determined that the frequencies of the identified alleles were ranging from 0,02 to 0,1 that depended on the microsatellite locus. Using cluster analysis, genetic distances were determined between varie­ties. The distance between many varieties, particularly in 59 cases, was 3.61, 3.16 and 2.83, these values of genetic distances prevailed in the studied sample of varieties. Conclusions. Analysis of molecular genetic polymorphism showed that 10 varieties were the most polymorphic among 25 studied ones, that should be taken into account in their further identification. It was determined that the identified alleles were evenly represented in the sample of studied soybean varieties, as evidenced by a high polymorphic index of the locus (0.83–0.94). According to the evaluation of gene­tic distances between varieties, it was found that the varie­ties were the most similar by loci when the genetic distances between them were 2.00, and the varieties were the most different when the distances were 3.87. Thus, the marker system, which consists of four microsatellite loci such as Satt 063, Satt 114, Satt 228 and Satt 726, is effective for defining the difference between studied soybean varieties.

Purpose. To study the molecular genetic polymorphism in new soybean varieties using SSR-markers as for the possibility to apply it for examination of varieties for difference, uniformity and stability.Methods. Molecular genetic analysis of nucleic acids, cluster analysis.Results. The results of study of molecular genetic polymorphism in 25 varieties of soybean through microsatellite markers using polymerase chain reaction were presented. Analysis of the amplification products has showed that for all the studied SSR-markers intra-species polymorphism was observed in the ‘Alinda’ variety, for the loci Satt 228 and Satt 726 – in the ‘Arnica’ variety, for the loci Satt 063 and Satt 726 – in the ‘Furio’ variety, which was taken into account in further studies of some genotypes. When asses­sing polymorphism in the studied varieties, it was determined that the frequencies of the identified alleles were ranging from 0,02 to 0,1 that depended on the microsatellite locus. Using cluster analysis, genetic distances were determined between varie­ties. The distance between many varieties, particularly in 59 cases, was 3.61, 3.16 and 2.83, these values of genetic distances prevailed in the studied sample of varieties.Conclusions. Analysis of molecular genetic polymorphism showed that 10 varieties were the most polymorphic among 25 studied ones, that should be taken into account in their further identification. It was determined that the identified alleles were evenly represented in the sample of studied soybean varieties, as evidenced by a high polymorphic index of the locus (0.83–0.94). According to the evaluation of gene­tic distances between varieties, it was found that the varie­ties were the most similar by loci when the genetic distances between them were 2.00, and the varieties were the most different when the distances were 3.87. Thus, the marker system, which consists of four microsatellite loci such as Satt 063, Satt 114, Satt 228 and Satt 726, is effective for defining the difference between studied soybean varieties. | Цель. Исследовать молекулярно-генетический полиморфизм новых сортов сои с помощью SSR-маркеров в отношении возможности применить его для экспертизы сортов на отличие, однородность и стабильность.Методы. Молекулярно-генетический анализ нуклеиновых кислот, кластерный анализ.Результаты. Приведены результаты исследований молекулярно-генетического полиморфизма 25 сортов сои по микросателлитным маркерам с использованием полимеразной цепной реакции (ПЦР). Анализ продуктов амплификации показал, что по всем исследуемым SSR-маркерам внутрисортовой полиморфизм наблюдался у сорта ‘Алинда’, по локусам Satt 228 и Satt 726 – у сорта ‘Арника’, по локусам Satt 063 и Satt 726 – y сорта ‘Фурио’, который учитывался в последующих исследованиях некоторых генотипов. При оценке полиморфизма исследуемых сортов определено, что частоты идентифицированных аллелей составляли от 0,02 до 0,1 в зависимости от микросателлитного локуса. С помощью кластерного анализа определены генетические дистанции между сортами. Расстояние между большинством сортов, в частности в 59 случаях, составляло 3,61, 3,16 и 2,83, эти значения генетических дистанций были самыми распространенными в исследуемой выборке сортов.Выводы. Анализ молекулярно-генетического полиморфизма свидетельствует, что из 25 исследуемых сортов наиболее полиморфными оказались 10, что необходимо учитывать при их дальнейшей идентификации. Определено, что идентифицированные аллели равномерно представлены в выборке исследуемых сортов сои, о чем свидетельствует высокий индекс полиморфности локуса (0,83–0,94). В результате оценки генетических дистанций между сортами было установлено, что наиболее похожими по локусам оказались сорта, генетические дистанции между которыми составляли 2,00, различными – 3,87. Таким образом, маркерная система, которая состоит из четырех микросателлитных локусов Satt 063, Satt 114, Satt 228 и Satt 726, является эффективной для определения разницы между исследуемыми сортами сои. | Мета. Дослідити молекулярно-генетичний поліморфізм нових сортів сої за допомогою SSR-маркерів (simple sequence repeat) щодо можливості застосування його для експертизи сортів рослин на відмінність, однорідність та стабільність. Методи. Молекулярно-генетичний аналіз нуклеїнових кислот, кластерний аналіз. Результати. Наведено результати досліджень молекулярно-генетичного поліморфізму 25 сортів сої за мікросателітними маркерами з використанням полімеразної ланцюгової реакції. Аналіз продуктів ампліфікації свідчить, що за всіма досліджуваними SSR-маркерами внутрішньосортовий поліморфізм спостерігався в сорту ‘Алінда’, за локусами Satt 228 та Satt 726 – у сорту ‘Арніка’, за локусами Satt 063 та Satt 726 – у сорту ‘Фуріо’, який було враховано в подальших дослідженнях деяких генотипів. Під час оцінки поліморфізму досліджуваних сортів визначено, що частоти ідентифікованих алелів були в межах від 0,02 до 0,1 залежно від мікросателітного локусу. За допомогою кластерного аналізу визначено генетичні дистанції між сортами. Відстань між більшістю сортів, зокрема в 59 випадках, становила 3,61, 3,16 та 2,83, ці значення генетичних дистанцій були найпоширенішими в досліджуваній вибірці сортів. Висновки. Аналіз молекулярно-генетичного поліморфізму свідчить, що серед 25 досліджуваних сортів найбільш поліморфними були 10, що необхідно враховувати під час їх подальшої ідентифікації. Визначено, що ідентифіковані алелі рівномірно представлені у вибірці досліджуваних сортів сої, про що свідчить високий індекс поліморфності локусу (0,83–0,94). Під час оцінки генетичних дистанцій між сор­тами було встановлено, що найбільш схожими за локусами виявилися сорти, генетичні дистанції між якими становили 2,00, відмінними – 3,87. Таким чином, маркерна система, яка складається з чотирьох мікросателітних локусів – Satt 063, Satt 114, Satt 228 та Satt 726, є ефективною для визначення відмінності між досліджуваними сортами сої.