Удосконалення практики сортовипробування в Україні з огляду на міжнародний досвід

Мета. Дослідити проблеми системи сортовипробування в Україні, вивчити шляхи й обґрунтувати напрями її удосконалення з огляду на практику різних країн. Методи. Під час досліджень використовували загальнонаукові методи, зокрема гіпотези, спостереження, пошуку з елементами екстраполяції джерелознавчої бази даних, аналізу, порівняльної оцінки та синтезу для формування висновків. Результати. Досліджено практики сортовипробування в Україні, Сполучених Штатах Америки та країнах Європейського Союзу (Королівстві Нідерландів і Республіці Польща). Встановлено, що Загальний каталог сортів рослин ЄС складається з сортів, які пройшли експертизу на загальних засадах та внесені до національних каталогів країн ЄС. Для інших держав (не членів ЄС) відсутні спеціальні умови реєстрації без експертизи. Реєстрацію базовано на результатах офіційних випробувань національних агентств, уповноважених державними органами (бюро). Щоб провести експертизу для допуску сорту на ринок, необхідно встановити значну кількість єдиних критеріїв та мінімальних вимог, водночас зважаючи на міжнародні правила щодо певних положень. Сорти, внесені до Загального каталогу ЄС, є допущеними до сертифікації та продажу насіння на території всіх держав­членів Європейської Спільноти. Водночас у США діє інша національна система обігу та реєстрації, в якій державна реєстрація є необов’язковою для комерційного поширення сортів. За інформацію про них та їхню цінність несе відповідальність власник, який і проводить сортовипробування. Цей принцип поширюється як на національні компанії, так і на нерезидентів. Відповідно до вимог чинного Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», зареєстровані в ЄС та/або США сорти можна поширювати на території нашої держави без проведення кваліфікаційної експертизи. Також не здійснюють офіційних післяреєстраційних досліджень визнаних і розповсюджених в Україні сортів. Втім більшість сортів вітчизняних заявників не зареєстровані в ЄС та/або США, а тому до них застосовують вимогу про проходження щонайменше дворічного циклу досліджень з метою підтвердження придатності для поширення в Україні. Таке трактування умов реєстрації сортів на території країни­учасниці суперечить Міжнародній конвенції з охорони нових сортів рослин (Конвенції UPOV), вимогам СОТ (угоді GATT про недискримінаційний режим  торгівлі), статті 6 Директиви Ради 2002/53ЄС та порушує конституційні права вітчизняних селекціонерів, оскільки ставить у нерівні конкурентні умови національних  заявників та їхні сорти. Висновки. Вдосконалення національного законодавства, зокрема усунення спрощеної реєстрації (без проведення офіційних досліджень в ґрунтово­кліматичних зонах України), дасть змогу створити єдиний підхід та рівні умови комерційного обігу сортів і торгівлі насінням для вітчизняних та іноземних селекціонерів. Безальтернативно українські норми та стандарти не повинні суперечити тим, що діють у відповідних міжнародних та європейських організаціях. Це сприятиме виконанню вимог щодо обміну результатами експертизи між державами­членами Конвенції UPOV.