Purpose. To substantiate the information and technical features of the use of IBM SPSS Statistics tools in determ­ining the distinctiveness criterion for new varieties of lettuce Lactuca sativa L. var. capitata based on the morphological code formulas of phenotypes of well-known varieties using the nearest neighbor algorithm in a group of similar varieties. Methods. Analytical, which is based on a comparison of the methods and means of data mining obtained by identification – a morphological description of the variety with the subsequent use of descriptive and multidimensional statistics. In accordance with the «Method for the examination of varieties of lettuce Lactuca sativa L. for distinctness, uniformity and stability» signs that do not vary or very poorly vary were used to group varieties. These signs are used seperately or in combination with others. Results. As a result of modeling using the SPPS package, several mo­dels of similar varieties of Lactuca sativa L. var. сapitata were formed. The total number of varieties in the sample is distributed as follows: 71.4% represented the training sample, and 28.6% represented the control one. The resulting data is visualized on the diagrams of the model of the largest similarity. It is necessary to take into account the type of expression of the studied characteristic (sign): in a qualitative, quantitative, pseudo-qualitative way. A simulation experiment with a model of similar varieties of head-lettuce showed the dependence of the result on the selected target variable. The target variables were signs «lant: head formation», «head by density», «seed: coloration», «head size». Conclusions. The effectiveness of technological tools for analyzing the examination data on distinctness, uniformity and stabili­ty (DUS) has been revealed, which greatly facilitates the search for patterns among a large data set. Differentiation of data into training and control allows you to «train» the model on a data set of well-known varieties. When building a model, it is important to correctly determine the target and focal variables. IBM SPSS Statistics software package is recommended as a tool. | Мета. Обґрунтувати інформаційно-технічні особливості використання інструментальних засобів IBM SPSS Statistics під час визначення критерію відмінності нових сортів салату посівного Lactuca sativa L. var. capitata на підставі морфологічних кодових формул фенотипів загальновідомих сортів із використанням алгоритму «найближчого сусіда» в групі подібних сортів. Методи. Аналітичний, що ґрунтується на порівнянні методів та засобів інтелектуального аналізу даних, отриманих методом ідентифікації – морфологічний опис сорту з подальшим застосуванням описової та багатовимірної статистики. Відповідно до «Методики проведення експертизи сортів салату посівного Lactuca sativa L. на відмінність, однорідність і стабільність» для групування сортів використовували ознаки, які не варіюють або дуже слабко варіюють. Ці ознаки використовуються окремо або у комбінаціях з іншими. Результати. У результаті моделювання з використанням пакету SPSS було сформовано декілька моделей подібних сортів Lactuca sativa L. var. сapitata. Загальна кількість сортів у вибірці розподілена таким чином: 71,4% репрезентували навчальну вибірку, а 28,6% – конт­рольну. Результативні дані візуалізовано на діаграмах моделі найбільшої подібності. Слід враховувати тип вираження досліджуваної характеристики (ознаки): якісним, кількісним, псевдо-якісним чином. Імітаційний експеримент з моделлю схожих сортів салату головчастого показав залежність результату від обраної цільової змінної. У ролі цільових змінних були ознаки: «рослина: утворення головки», «головка за щільністю», «насінина: забарвлення», «розмір головки». Висновки. Встановлено ефективність технологічних засобів аналізу даних експертизи на відмінність, однорідність і стабільність (ВОС), що значно полегшує пошук закономірностей серед великого набору даних. Розмежування даних на навчальні та контрольні дозволяє провести «тренування» моделі на наборі даних загальновідомих сортів. Під час побудови моделі важливо правильно визначити цільову та фокусні змінні. Як інструментальний засіб рекомендовано використовувати пакет статистичних програм IBM SPSS Statistics. | Цель. Обосновать информационно-технические особенности использования инструментальных средств IBM SPSS Statistics при определении критерия отличимости новых сортов салата посевного Lactuca sativa L. var. capitata на основании морфологических кодовых формул фенотипов общеизвестных сортов с использованием алгоритма «ближайшего соседа» в группе подобных сортов. Методы. Аналитический, что основанна сравнении методов и средств интеллектуального анализа данных, полученных методом идентификации – морфологическое описание сорта с последующим применением описательной и многомерной статистики. В соответствии с «Методикой проведения экспертизы сор­тов салата посевного Lactuca sativa L. на отличимость, однородность и стабильность» для группировки сортов использовали признаки, которые не варьируют или очень слабо варьируют. Эти признаки используются отдельно или в комбинациях с другими. Результаты. В результате моделирования с использованием пакета SPSS было сформировано несколько моделей подобных сортов Lactuca sativa L. var. сapitata. Общее количество сортов в выборке распределено следующим образом: 71,4% представляли обучающую выборку, а 28,6% – контрольную. Результативные данные визуализированы на диаграммах модели самого большого сходства. Следует учитывать тип выражения исследуемой характеристики (признака): качественным, количественным, псевдо-качественным образом. Имитационный эксперимент с моделью похожих сортов салата головчастого показал зависимость результата от выбранной целевой переменной. В качестве целевых переменных были признаки «растение: образование головки», «головка по плотности», «семя: окраска», «размер головки».Выводы. Установлена эффективность технологических средств анализа данных экспертизы на отличимость, однородность и стабильность (ООС), что значительно облегчает поиск закономерностей среди большого набора данных. Разграничение данных на учебные и контрольные позволяет провести «тренировки» модели на наборе данных общеизвестных сортов. При построении модели важно правильно определить целевую и фокусные переменные. В качестве инструментального средства рекомендуется использовать пакет статистических программ IBM SPSS Statistics.

Abstract A high number of fungal strains were isolated from roots of Brassicaceae species collected across western and southern Europe, resulting in an unexpectedly rich collection of Cadophora species. These isolates enable us to present a new and comprehensive view of the ecological, morphological, and phylogenetic traits of root-inhabiting members of this helotialean genus. We provide phylogenetic placement of all of our isolates based on a four-gene dataset, analyze their phenotypic traits in relation to their phylogenetic relationships, and infer the potential distribution ranges of the species by sequence comparisons with available databases. We consider seven well supported phylogenetic lineages as species new to science. Six further lineages probably also represent new species but remain undescribed due to the lack of diagnostic morphological characters. Our results show that Cadophora, as currently circumscribed, is paraphyletic and encompasses a broad spectrum of morphologies and lifestyles. Among the new species, only two (C. ferruginea and C. constrictospora) form phialides and conidia typical of Cadophora, three species (C. echinata, C. gamsii and C. variabilis) produce chains of swollen hyphal segments that may function as holoblastic conidia, and one species (C. fascicularis) produces chains of holoblastic ramoconidia and conidia. Ancestral state reconstruction analysis suggests that phialidic conidiogenesis evolved several times in Cadophora s. lat. from a putatively holoblastic common ancestor. Most Cadophora lineages are rare as estimated from the availability of sequence data, in spite of having relatively wide distribution ranges, whereas five lineages may represent endemic relationships given their restricted distributions. Our dataset, probably the most comprehensive available for Cadophora, nevertheless shows knowledge gaps concerning the phylogenetic relationships within this genus and highlights a need for further investigation.

Мета. Введення в культуру in vitro та одержання калюсів із зрілих зародків 3 зразків пшениці спельти та порівняння ефективності їхнього калюсогенезу із 2 зразками пшениці м’якої. Методи. Для проведення цього дослідження було обрано 5 зразків гексаплоїдної пшениці: 3 – спельти та 2 – пшениці м’якої. Стерилізацію зерна проводили 96% етиловим спиртом та 5% розчином гіпохлориту натрію. Для уведення в культуру in vitro експлантами брали зрілі зародки. Для калюсогенезу використали три типи живильних середовищ Мурасіге і Скуга (МS) з різним компонентним складом. Експланти культивували в темряві 21 добу. Результати. Підібрано оптимальні умови для індукції культури тканин Triticum spelta L. та T. aestivum L. із зрілих зародків. Отримані з різних зразків калюси, які вирощували на трьох типах модифікованого живильного середовища МS, не відрізнялись між собою морфологічно. У сортів спельти ‘Європа’ і пшениці м’якої ‘Бунчук’ та ‘Елегія Миронівська’ незалежно від складу середовища спостерігали високу ефективність калюсоутворення, у той час як на експлантах спельти сорту ‘Зоря України’ відбувалось повільне формування калюсу.Висновки. З експлантів зрілих зародків отримано культуру тканин 3 зразків спельти та 2 зразків пшениці м’якої. Встановлено, що найефективнішими для калюсоутворення з експлантів зрілих зародків пшениці м’якої та спельти було живильне середовище MS з 3% сахарози, доповнене 2 мг/л 2,4-Д, 10 мл/л арґентумом нітрату. Ефективність калюсогенезу на 21 добу культивування, залежно від зразка, варіювала в межах 80,2–100,0%. Досліджувані зразки відрізнялись між собою за здатністю формувати калюси на живильних середовищах із різним компонентним складом. | Purpose. Introduction to in vitro culture and obtaining of callus from mature embryos of 3 spelt samples and comparing the effectiveness of their callusogenesis with 2 soft wheat samples. Methods. Five samples of hexaploid wheat (three of spelt and two of soft wheat) were taken for experiments. Surface sterilization of grains was carried out in 96% ethanol and 5% sodium hypochlorite solution. Mature embryos were used as explants. Three types of MS culture media with different component compositions were used for callusogenesis. Explants were cultivated in the dark for 21 days. Results. The optimal conditions for the induction of tissue culture of Triticum spelta L. and T. aestivum L. from mature embryos were selected. Received calli from different samples, which were grown on three types of culture media MS, did not differ morphologically from each other. A genetic predisposition to callus formation was observed for specimens of ‘Evropa’ spelt variety and soft wheat ‘Bunchuk’ and ‘Elehiia Myronivska’ wheat samples regardless of the composition of the MS medium, while callus formation was slow on the explants of ‘Zoria Ukrainy’ cultivar. Conclusions. A tissue culture of 3 spelt samples and 2 soft wheat samples was obtained using mature embryos as explants. It was found that a nutrient medium containing 3% sucrose and supplemented with 2 mg/L 2,4-D, 10 ml/L silver nitrate was the most effective for callus formation from mature germ explants of soft wheat and spelt. The efficiency of the calluso­genesis on the 21st day of cultivation, depending on the sample, varied in the range of 80.2–100.0%. The studied samples differed among themselves in their ability to form calli on nutrient media with different component composition. The efficiency of spelt callusogenesis was first studied in Ukraine. | Цель. Введение в культуру in vitro и получение каллюса от зрелых зародышей 3 образцов спельты и сравнение эффективности их каллюсогенеза с 2 образцами пшеницы мягкой. Методы. Для работы взяты 5 образцов гексаплоидной пшеницы – 3 спельты и 2 пшеницы мягкой. Поверхностную стерилизацию зерна проводили в 96% этиловом спирте и 5% растворе гипохлорита натрия. В качестве эксплантов использовализрелые зародыши. Для калюсогенеза использовали три типа питательных сред МS с различным компонентным составом. Экспланты культивировали в темноте 21 день. Результаты. Подобраны оптимальные условия для индукции культуры тканей Triticum spelta L. и T. aestivum L. из зрелых зародышей. Полученные каллюсы из разных образцов, которые выращивали на трех типах питательных сред МS, не отличались между собой морфологически. Наблюдали генетическую предрасположенность к каллюсообразованию образцов спельты сорта ‘Європа’ и пшеницы мягкой сортов ‘Бунчук’ и ‘Елегія Миронівська’ независимо от состава среды MS в то время, как на эксплантах спельты сорта ‘Зоря України’ происходило медленное формирование каллюса. Выводы. Получено культуру тканей 3 образцов спельты и 2 образцов пшеницы мягкой с использованием в качестве эксплантов зрелых зародышей. Установлено, что наиболее эффективной для каллюсообразования из эксплантов зрелых зародышей пшеницы мягкой и спельты была питательная среда, дополненная 2 мг/л 2,4-Д, 10 мл/л нитрата серебра и содержащая 3% сахарозы. Среднее значение эффективности каллюсогенеза при этом составляло 80,2–100,0% на 21 сутки выращивания. Исследуемые образцы отличались между собой способностью формировать каллюс на питательных средах с различным компонентным составом. Впервые в Украине исследована эфективность каллюсогенеза спельты.

Мета. Введення в культуру in vitro та одержання калюсів із зрілих зародків 3 зразків пшениці спельти та порівняння ефективності їхнього калюсогенезу із 2 зразками пшениці м’якої. Методи. Для проведення цього дослідження було обрано 5 зразків гексаплоїдної пшениці: 3 – спельти та 2 – пшениці м’якої. Стерилізацію зерна проводили 96% етиловим спиртом та 5% розчином гіпохлориту натрію. Для уведення в культуру in vitro експлантами брали зрілі зародки. Для калюсогенезу використали три типи живильних середовищ Мурасіге і Скуга (МS) з різним компонентним складом. Експланти культивували в темряві 21 добу. Результати. Підібрано оптимальні умови для індукції культури тканин Triticum spelta L. та T. aestivum L. із зрілих зародків. Отримані з різних зразків калюси, які вирощували на трьох типах модифікованого живильного середовища МS, не відрізнялись між собою морфологічно. У сортів спельти ‘Європа’ і пшениці м’якої ‘Бунчук’ та ‘Елегія Миронівська’ незалежно від складу середовища спостерігали високу ефективність калюсоутворення, у той час як на експлантах спельти сорту ‘Зоря України’ відбувалось повільне формування калюсу. Висновки. З експлантів зрілих зародків отримано культуру тканин 3 зразків спельти та 2 зразків пшениці м’якої. Встановлено, що найефективнішими для калюсоутворення з експлантів зрілих зародків пшениці м’якої та спельти було живильне середовище MS з 3% сахарози, доповнене 2 мг/л 2,4-Д, 10 мл/л арґентумом нітрату. Ефективність калюсогенезу на 21 добу культивування, залежно від зразка, варіювала в межах 80,2–100,0%. Досліджувані зразки відрізнялись між собою за здатністю формувати калюси на живильних середовищах із різним компонентним складом.

Мета. Встановити особливості росту двох вітчизняних сортів верби прутоподібної ′Тернопільська′ та ′Збруч′ на торфово-болотних ґрунтах Київського Полісся України.Методи. Дослідження проводили протягом 2017–2019 рр. у заплаві річки Тетерів у Іванківському районі Київської області на торфово-болотному ґрунті з шаром торфу 30 см. Живці завдовжки 25 см висаджували двома спареними рядами з відстанню між ними 0,75 м та міжряддями 1,50 м. У ряду живці розміщувалися через 0,89; 0,59 і 0,45 м, що відповідає густоті: 10, 15 і 20 тис. живців на 1 га. Площа облікової ділянки – 38 м2, повторність варіантів – 3-разова, розміщення ділянок рендомізоване. Приживлюваність живців і збереженість рослин верби встановлювали як виражену у відсотках частку рослин, що збереглися до кількості висаджених живців; висоту кущів визначали мірною рейкою з точністю до 1 см, а масу – зважуванням на електронних терезах з точністю до 5 г. Отримані дані були опрацьовані на ПК за допомогою пакета Microsoft Excel.Результати. Приживлюваність живців сорту ′Тернопільська′ за варіантами густоти після першого року становила від 48,6 до 54,8%, а сорту ′Збруч′ – від 72,8 до 86,6%. Після другого року збереглося 41,8–52,2% та 42,0–65,5% рослин відповідно. Протягом третього року цей показник не змінився. Після третього року вегетації середня висота рослин сорту ′Тернопільська′ становила від 144,6±4,7 до 178,7±4,9 см, а сорту ′Збруч′ – від 180,2±5,0 до 248,6±6,8 см залежно від густоти садіння живців. У всіх варіантах досліду приріст за висотою з кожним роком збільшувався. Максимальні показники річного приросту (104,2 см) мали рослини сорту ′Збруч′ за густоти 20 тис./га у третій рік вегетації, у той час, як на суглинкових і супіщаних ґрунтах максимум приросту їхніх рослин за висотою припадав на другий рік. За всіх варіантів щільності рослин плантації сорту ′Збруч′ мали значно вищу продуктивність сухої біомаси. При цьому, у насадженнях обох сортів показники врожаю біомаси зростали зі збільшенням кількості рослин на 1 га і досягають максимуму (9,84 т/га в сорту ′Збруч′ і 3,29 т/га – у сорту ′Тернопільська′) при 20 тис. рослин на 1 га.Висновки. Із двох досліджуваних сортів верби прутоподібної на торфово-болотних ґрунтах Київського Полісся для створення енергетичних плантацій придатнішим є сорт ′Збруч′, який відзначається вищою укоріненістю живців, інтенсивнішим ростом та більшою продуктивністю біомаси (до 9,84 т/га). | Цель. Установить особенности роста двух отечественных сортов ивы прутьевидной 'Тернопільська' и 'Збруч' на торфяно-болотных почвах Киевского Полесья Украины.Методы. Исследования проводились на протяжении 2017–2019 гг. в пойме реки Тетерев в Иванковском районе Киевской области на торфяно-болотной почве со слоем торфа 30 см. Черенки длиной 25 см высаживали двумя спаренными рядами с расстоянием между ними 0,75 м и междурядьями 1,50 м. В ряду черенки располагались через 0,89; 0,59 и 0,45 м, что соответствует густоте: 10, 15 и 20 тыс. черенков на 1 га. Площадь учетного участка – 38 м2, повторность вариантов – 3-кратная, размещение участков рендомизированное. Приживаемость черенков и сохранность растений ивы устанавливали как выраженную в процентах долю сохранившихся растений к количеству высаженных черенков; высоту кустов определяли мерной рейкой с точностью до 1 см, а массу – взвешиванием на электронных весах с точностью до 5 г. Полученные данные были обработаны на ПК с помощью пакета Microsoft Excel.Результаты. Приживаемость черенков сорта 'Тернопільська' по вариантам густоты после первого года составляла от 48,6 до 54,8%, а у сорта 'Збруч' – от 72,8 до 86,6%. После второго года – сохранилось до 41,8–52,2% и 42,0–65,5% соответственно. На протяжении третьего года этот показатель практически не изменился. После третьего года вегетации средняя высота растений сорта 'Тернопільська' составила от 144,6±4,69 до 178,7±4,94 см, а сорта 'Збруч' – от 180,2±5,03 до 248,6±6,79 см в зависимости от густоты посадки черенков. Во всех вариантах опыта прирост по высоте с каждыми годом увеличился. Максимальные показатели годового прироста (104,2 см) были у растений сорта 'Збруч' при густоте 20 тыс. шт./га в третий год вегетации, в то время, как на суглинистых и супесчаных почвах максимум прироста их растений по высоте приходился на второй год. При всех вариантах плотности стояния растений плантации сорта ′Збруч′ имели значительно более высокую продуктивность сухой биомассы. При этом, в насаждениях обоих сортов показатели урожая биомассы возрастали с увеличением количества растений на 1 га и достигали максимума (9,84 т/га у сорта 'Збруч' и 3,29 т/га – у сорта 'Тернопільська') при 20 тыс. растений на 1 га.Выводы. Из двух исследуемых сортов ивы прутьевидной на торфяно-болотных почвах Киевского Полесья для создания энергетических плантаций более пригодным является сорт 'Збруч', который отличается более высокой приживаемостью черенков, более интенсивным ростом и большей продуктивностью биомассы (до 9,84 т/га). | Purpose. To define the peculiarities of the growth of two domestic varieties of the Salix viminalis L.: 'Ternopilska' and 'Zbruch' on the peat bog soils of Kyiv Polissia of Ukraine.Methods. Studies were conducted during 2017–2019 in the floodplain of the Teterev River in the Ivankivsky district of the Kyiv region on peat bog soil with a peat layer of 30 cm. Cuttings 25 cm long were planted in twin rows with a row distance of 0.75 m between twins and 1.50 m between twin rows. In a row cuttings were placed every 0.89; 0.59 and 0.45 m, which corresponds to densities of 10, 15 and 20 thousand cuttings per 1 ha. The area of the accounting site was 38 m2 with 3 times repetition of options; the placement of the sites is randomized. The survival rate of cuttings and the safety of willow plants was expressed as a percentage of the preserved plants to the number of planted cuttings; the height of the bushes was determined by a measured bar to within 1 cm, and the mass was determined by weighing on an electronic balance to within 5 g. The obtained data were processed on a computer using the Microsoft Excel package.Results. It was found that the survival rate of cuttings of 'Ternopilska' variety according to the density options was from 48.6 to 54.8% after the first year, and for 'Zbruch' variety from 72.8 to 86.6%. After the second year it decreased to 41.8–52.2% and 42.0–65.5%, and remained unchanged in the third year. After the end of the third year of vegetation, the average heights of 'Ternopilska' variety was from 144.6±4.69 to 178.7±4.94 cm and for 'Zbruch' variety - from 180.2±5.03 to 248.6±6.79 cm depending on planting density. In all variants of the experiment, height increment increased each year. The maximum growth rates in height (104.2 cm) were in plants of 'Zbruch' variety with a density of 20 thousand units / ha in the third year of vegetation, while being planted on loamy and sandy soils, the maximum growth of its plants in height was in the second year. In all variants of plant density, plantations of 'Zbruch' variety had a much higher dry mass productivity. At the same time, in the plantations of both varieties, the biomass yields increased with an increase in the number of plants per 1 ha and reached a maximum (9.84 t/ha in 'Zbruch' variety and 3.29 t/ha – in 'Ternopilska' variety) at 20 thousand plants per 1 ha.Conclusions. Of the two varieties of Salix viminalis studied on peat bog soils of Kyiv Polissya, 'Zbruch' variety is more suitable for creating energy plantations, which is characterized by a higher survival rate of cuttings, more intensive growth and higher biomass productivity (up to 9.84 t/ha).

Aster tataricus is a plant used in Traditional Chinese Medicine. From its roots, we isolated four endophytic fungi strains. After mass spectrometry analysis and subsequent molecular networking and dereplication, one of the strain’s extracts showed a cluster of yet undescribed natural products. Additionally, the extract was found to be lethal for the nematode Caenorhabditis elegans and cytotoxic against eukaryotic cell lines. The fungal strain was characterized by morphological and molecular studies, allowing its description as a new species in the genus Tengochaeta (Chaetomiaceae), Tengochaeta bulbillosa. After cultivation and extraction of the strain, the major secondary metabolites were isolated. Structure elucidation based on nuclear magnetic resonance spectroscopy and high-resolution tandem mass spectrometry revealed these compounds to be five new azaphilones. Additionally, the localization of these azaphilones in the host plant was studied by mass spectrometry imaging of different plant tissues, revealing that they were mainly localized in the aerial parts of the plant. The main compound, bulbillosin A, was evaluated for its activity against sixty cancer cell lines, revealing a differential cytotoxicity profile.

Purpose. To study the influence of the Dw, Fr, sp genes which control the morphological markers of lines on the economically valuable indicators of the first-generation hybrids.Methods. Field experiment, morphological description and biometric measurements, statistical analysis.Results. The analogue lines were crossed by genes responsible for morphological characteristics of the leaf shape sp (spoon-shaped), leaf edge Fr (fringe), stem Dw (dwarf) and the initial selection lines with sterile lines. The cross-bred hybrids were evaluated in the field experiment on the manifestation of marker trait, yield, oil content, weight of 1000 seeds, height, diameter of the basket (head), the number of leaves. Indicators of line hybrids with morphological marker lines were compared with indicators of hybrids with baseline lines without marker features. The recessive allele of the sp gene determines the spoon-like shape of the leaf, with edges bend upward. This sing is not observed in the first-generation hybrids. Fr gene in the dominant state determines the strongly rugged edge of the leaf. In hybrids of the first generation, changes in the edge of the leaf plate are also observed. The third sign - dwarf of sunflower is determined by the Dw gene, which in the dominant homozygous state reduces the height of plants to 90–100 cm. In the heterozygous state, plants also have a decrease in height. Three breeding lines were used to create analogue lines according to these three criteria. There were two parent ‘LVO7V’, ‘ZL678V’ and one maternal ‘L06B’. Six maternal sterile lines were used to cross with analogue lines. Hybrids were studied by yield, oil content, weight of 1000 seeds, plant height, head diameter, number of leaves.Conclusions. A high probability of the negative impact of the dominant allele of the Dw gene (dwarfishness – short stem height) on the hybrids productivity was found. The high probability of a positive effect of the recessive allele of the sp gene (spoon shaped leaf) on the yield, oil content and number of leaves of hybrids with a line carrier of recessive homozygotes has been proved. The moderate and low probabilities of the difference in the level of signs of hybrids with the dominant allele of the Fr gene (fringe of the leaf edge) and hybrids with baseline lines were determined. | Цель. Установить влияние генов Dw, Fr, sp, контролирующих морфологические маркерные признаки линий, на хозяйственно-ценные показатели гибридов первого поколения.Методы. Полевой опыт, описание по морфологическим признакам и биометрические измерения, статистический анализ.Результаты. Проведены скрещивания линий аналогов по генам, обуславливающим морфологические признаки формы листа sp (ложкообразная форма листа), Fr (бахрома края листа), Dw (низкорослость) и исходных селекционных линий  со стерильными линиями. Полученные гибриды оценены в полевом эксперименте по проявлению маркерного признака, урожайности, масличности, массе 1000 семян, высоте, диаметру корзинки, количеству листьев. Показатели гибридов линий с морфологическими маркерными линиями сравнивали з показателями гибридов с исходными линиями, не имеющими маркерных признаков. Рецессивный аллель гена sp обуславливает ложкообразную форму листа. Этот признак у гибридов первого поколения не наблюдалса. Ген Fr в доминантном состоянии обуславливает сильно изрезанный край листа. У гибридов первого поколения тоже наблюдались изменения края формы листа. Признак «высота подсолнечника» до 90–100 см обусловлен геном Dw, который в доминантном гомозиготном состоянии обуславливает высоту растений до 90–100 см. Для создания линий аналогов по трем признакам в качестве генетической основы было использовано три селекционные линии: ’ЛВО7В’, ‘ЗЛ678В’ и ‘Л06Б’. Для скрещивания с линиями аналогами использовано шесть материнских стерильных линий. Изучали гибриды по урожайности, масличности, массе 1000 семян, высоте растений, диаметру корзинки, количеству листьев.Выводы. Установлена высокая вероятность негативного воздействия доминантного аллеля гена Dw (dwarfishness – низкорослость) на урожайность гибридов. Установлена высокая вероятность положительного влияния рецессивного аллеля гена sp (spoon – ложка) на урожайность, масличность и количество листьев гибридов с линией носителем рецессивной гомозиготы. Установлены умеренные и низкие вероятности разницы уровня признаков гибридов с доминантным аллелем гена Fr (fringe – бахрома края листа) и гибридов с исходными линиями. | Мета. Установити вплив генів Dw, Fr, sp, що контролюють морфологічні маркерні ознаки ліній соняшника, на господарсько-цінні показники їхніх гібридів першого покоління. Методи. Польовий дослід, опис за морфологічними ознаками, статистичний аналіз.Результати. Проведено схрещування ліній та їхніх аналогів за генами:  sp (ложкоподібна форма листка), Fr (бахрома краю листка) і Dw (низькорослість) і вихідних селекційних ліній зі стерильними лініями. Отримані гібриди ліній та їхніх аналогів оцінені в польових умовах за проявом маркерної ознаки, врожайності, олійності, маси 1000 насінин, висоти, діаметра кошика, кількості листків. Показники гібридів ліній з морфологічними маркерами порівняли з показниками гібридів з вихідними лініями. Рецесивний алель гену sp обумовлює ложкоподібну форму листка. Ця ознака в гібридів першого покоління не спостерігалась. Ген Fr у домінантному стані обумовлює хвилясто-зубчастий край листка. У гібридів першого покоління теж спостерігались зміни краю форми листка. Ознака «висота соняшника» обумовлена геном Dw, який у домінантному гомозиготному стані обумовлює висоту рослин до 90–100 см. Для створення ліній аналогів за кожною з трьох ознак як генетичну основу було використано три селекційні лінії: ‘ЛВО7В’, ‘ЗЛ678В’ та ‘Л06Б’. Для схрещування з лініями аналогами використано шість материнських стерильних ліній. Вивчали гібриди за врожайністю, олійністю, масою 1000 насінин, висотою рослин, діаметром кошика, кількістю листків.Висновки. Встановлено високу вірогідність негативного впливу домінантного алелю гену Dw (dwarfishness – низькорослість) на врожайність гібридів. Встановлено високу вірогідність позитивного впливу рецесивного алелю гену sp (spoon – ложка) на врожайність, олійність і кількість листків гібридів з лінією носієм рецесивної гомозиготи. Встановлено помірні  та низькі вірогідності різниці рівня ознак гібридів з домінантним алелем гену Fr (fringe – бахрома краю листка) та гібридів з вихідними лініями.

Мета. Установити вплив генів Dw, Fr, sp, що контролюють морфологічні маркерні ознаки ліній соняшника, на господарсько-цінні показники їхніх гібридів першого покоління. Методи. Польовий дослід, опис за морфологічними ознаками, статистичний аналіз. Результати. Проведено схрещування ліній та їхніх аналогів за генами:  sp (ложкоподібна форма листка), Fr (бахрома краю листка) і Dw (низькорослість) і вихідних селекційних ліній зі стерильними лініями. Отримані гібриди ліній та їхніх аналогів оцінені в польових умовах за проявом маркерної ознаки, врожайності, олійності, маси 1000 насінин, висоти, діаметра кошика, кількості листків. Показники гібридів ліній з морфологічними маркерами порівняли з показниками гібридів з вихідними лініями. Рецесивний алель гену sp обумовлює ложкоподібну форму листка. Ця ознака в гібридів першого покоління не спостерігалась. Ген Fr у домінантному стані обумовлює хвилясто-зубчастий край листка. У гібридів першого покоління теж спостерігались зміни краю форми листка. Ознака «висота соняшника» обумовлена геном Dw, який у домінантному гомозиготному стані обумовлює висоту рослин до 90–100 см. Для створення ліній аналогів за кожною з трьох ознак як генетичну основу було використано три селекційні лінії: ‘ЛВО7В’, ‘ЗЛ678В’ та ‘Л06Б’. Для схрещування з лініями аналогами використано шість материнських стерильних ліній. Вивчали гібриди за врожайністю, олійністю, масою 1000 насінин, висотою рослин, діаметром кошика, кількістю листків. Висновки. Встановлено високу вірогідність негативного впливу домінантного алелю гену Dw (dwarfishness – низькорослість) на врожайність гібридів. Встановлено високу вірогідність позитивного впливу рецесивного алелю гену sp (spoon – ложка) на врожайність, олійність і кількість листків гібридів з лінією носієм рецесивної гомозиготи. Встановлено помірні  та низькі вірогідності різниці рівня ознак гібридів з домінантним алелем гену Fr (fringe – бахрома краю листка) та гібридів з вихідними лініями.

Цель. Выявить генетический полиморфизм и дивергенцию сортов и гибридов кабачка (C. pepo L.) разного географического происхождения по ISSR маркерами.Методы. Для оценки генетического полиморфизма 29 сортов и гибридов C. pepo L. различного происхождения использовали ISSR анализ. Коэффициент сходства между исследуемыми образцами кабачка определяли по формуле Nei-Li. Расчет коэффициентов сходства и построение филогенетического дерева осуществляли с помощью пакета программ Phylip-3.69. Кластерный анализ проводили методом присоединения соседей (Neighbor-joining). Достоверность группировки образцов в кластеры проверяли методом бутстреп-анализа.Результаты. Использование 13 праймеров к межмикросателлитным участкам позволило выявить 129 локусов ДНК кабачка, среди которых 109 были полиморфные, 20 – мономорфные, 11 – уникальные для определенных образцов. Электрофореграммы продуктов амплификации опытных образцов отличались количеством и размером ампликонов. Выявлен высокий полиморфизм ДНК опытных образцов кабачка, который варьировал от 62,5% (праймер UBC 810) до 100% (праймеры UBC 2, UBC 3 и UBC 846). Уровень молекулярно-генетического полиморфизма образцов кабачка варьировал от 55,8 до 63,6% у гибридов "Rimini" и "Eight Ball", соответственно. Установлено низкую генетическую дивергенцию между опытными образцами C. pepo L., коэффициент сходства по Nei-Li составил 0,0005-0,0092. С помощью кластерного анализа образцы кабачка были сгруппированы в два кластера. Основным критерием кластеризации был уровень генетической дивергенции. Географическое происхождение образцов не влияло на особенности их группировки.Выводы. По результатам изучения образцов кабачка разного географического происхождения с помощью ISSR анализа установлены высокий генетический полиморфизм и незначительная генетическая дивергенция между опытными образцами. Обнаружены уникальные фрагменты ДНК, которые могут быть использованы для паспортизации соответствующих образцов, а также для разработки других молекулярно-генетических маркеров. Полученная информация может быть полезной для оптимизации селекционного процесса кабачка и последующих исследований в области молекулярной генетики этой культуры. | Мета. Виявити генетичний поліморфізм та дивергенцію сортів і гібридів кабачка (C. pepo L.) різного географічного походження за ISSR маркерами.Методи. Для оцінки генетичного поліморфізму 29 сортів і гібридів C. pepo L. різного походження використовували ISSR аналіз. Коефіцієнт подібності між досліджуваними зразками кабачка визначали за формулою Nei–Li.  Розрахунок коефіцієнтів подібності та побудування філогенетичного дерева здійснювали за допомогою пакету програм Phylip-3.69. Кластерний аналіз проводили методом приєднання сусідів (Neighbor-joining). Достовірність групування зразків у кластери перевіряли методом бутстреп-аналізу.Результати. Використання 13 праймерів до міжмікросателітних ділянок дозволило виявити 129 локусів ДНК кабачка, серед яких 109 були поліморфними, 20 – мономорфними, 11 – унікальними для певних зразків. Електрофореграми продуктів ампліфікації дослідних зразків різнилися кількістю і розміром ампліконів. Виявлено високий поліморфізм ДНК дослідних зразків кабачка, який варіював від 62,5 %  (праймер UBC 810) до 100 % (праймери UBC 2, UBC 3 і UBC 846). Рівень молекулярно-генетичного поліморфізму зразків кабачка варіював від 55,8 до 63,6 % у гібридів ‘Rimini’ і ‘Eight Ball’, відповідно. Встановлено низьку генетичну дивергенцію між дослідними зразками C. pepo L., коефіцієнт подібності  за  Nei–Li становив 0,0005–0,0092. За допомогою кластерного аналізу зразки кабачка були згруповані у два кластери. Основним критерієм кластеризації був рівень генетичної дивергенції. Географічне походження зразків не впливало на особливості їх групування.Висновки. За результатами вивчення зразків кабачка різного географічного походження за допомогою ISSR аналізу встановлено високий генетичний поліморфізм і незначна генетична дивергенція між дослідними зразками. Виявлено унікальні фрагменти ДНК, які можуть бути використані для паспортизації відповідних зразків, а також для розробки інших молекулярно-генетичних маркерів. Отримана інформація може бути корисною для оптимізації селекційного процесу кабачка і подальших досліджень в області молекулярної генетики цієї культури. | Purpose. Identify genetic polymorphism and divergence of C. pepo L. varieties and hybrids of different geographical origin using ISSR markers.Methods. ISSR analysis was used to evaluate the genetic polymorphism of 29 C. pepo L. varieties and hybrids of different origin. The similarity coefficient between the investigated courgetti accessions was calculated by the Nei – Li’s formula. Calculating coefficients of similarity and phylogenetic tree construction was performed with the Phylip-3.69 software package. The cluster analysis was performed by the Neighbor-joining method. The validity of the accessions grouping into clusters was tested by bootstrap analysis.Results. The use of 13 primers in the intermicrosatellite regions revealed 129 loci of courgetti DNA, among them 109 were polymorphic, 20 were monomorphic, 11 were unique to certain accessions. Electrophoregrams of the amplification products of the investigated accessions differed in the number and size of the amplicons. High DNA polymorphism of the investigated courgetti accessions was found, which ranged from 62,5% (primer UBC 810) to 100% (primers UBC 2, UBC 3, and UBC 846). The level of molecular genetic polymorphism of courgetti accessions varied from 55,8 to 63,6% in the 'Rimini' and 'Eight Ball' hybrids correspondingly. Low genetic divergence was determined between the C. pepo L. specimens, the Nei – Li similarity coefficient was 0,0005–0,0092. Using the cluster analysis, courgetti accessions were grouped into two clusters. The main criterion for clustering was the level of genetic divergence. The geographical origin of the accessions did not affect the peculiarities of their grouping.Conclusions. The results of the study of courgetti accessions of different geographical origin using ISSR analysis revealed high genetic polymorphism and little genetic divergence between the experimental accessions. Unique DNA fragments have been identified and can be used for the certification of relevant samples, as well as for the development of other molecular genetic markers. The obtained information may be useful for optimizing the courgetti breeding process and for further studies in the molecular genetics of this culture.

Мета. Виявити генетичний поліморфізм та дивергенцію сортів і гібридів кабачка (C. pepo L.) різного географічного походження за ISSR маркерами. Методи. Для оцінки генетичного поліморфізму 29 сортів і гібридів C. pepo L. різного походження використовували ISSR аналіз. Коефіцієнт подібності між досліджуваними зразками кабачка визначали за формулою Nei–Li.  Розрахунок коефіцієнтів подібності та побудування філогенетичного дерева здійснювали за допомогою пакету програм Phylip-3.69. Кластерний аналіз проводили методом приєднання сусідів (Neighbor-joining). Достовірність групування зразків у кластери перевіряли методом бутстреп-аналізу. Результати. Використання 13 праймерів до міжмікросателітних ділянок дозволило виявити 129 локусів ДНК кабачка, серед яких 109 були поліморфними, 20 – мономорфними, 11 – унікальними для певних зразків. Електрофореграми продуктів ампліфікації дослідних зразків різнилися кількістю і розміром ампліконів. Виявлено високий поліморфізм ДНК дослідних зразків кабачка, який варіював від 62,5 %  (праймер UBC 810) до 100 % (праймери UBC 2, UBC 3 і UBC 846). Рівень молекулярно-генетичного поліморфізму зразків кабачка варіював від 55,8 до 63,6 % у гібридів ‘Rimini’ і ‘Eight Ball’, відповідно. Встановлено низьку генетичну дивергенцію між дослідними зразками C. pepo L., коефіцієнт подібності  за  Nei–Li становив 0,0005–0,0092. За допомогою кластерного аналізу зразки кабачка були згруповані у два кластери. Основним критерієм кластеризації був рівень генетичної дивергенції. Географічне походження зразків не впливало на особливості їх групування. Висновки. За результатами вивчення зразків кабачка різного географічного походження за допомогою ISSR аналізу встановлено високий генетичний поліморфізм і незначна генетична дивергенція між дослідними зразками. Виявлено унікальні фрагменти ДНК, які можуть бути використані для паспортизації відповідних зразків, а також для розробки інших молекулярно-генетичних маркерів. Отримана інформація може бути корисною для оптимізації селекційного процесу кабачка і подальших досліджень в області молекулярної генетики цієї культури.

Мета. Порівняти шкали росту й розвитку рослин – уніфіковану розширену шкалу – ВВСН та шкалу Куперман для гороху посівного. Результати.Технології вирощування гороху посівного базуються на точному застосуванні агротехнічних операцій по догляду за посівами: захист від бур’янів, шкідників, хвороб, позакореневе підживлення. Сьогодні в Україні адаптація елементів технології вирощування відбувається на основі шкали Куперман, що ускладнює гармонізацію з міжнародним досвідом у сфері вирощування гороху посівного. Порівняння уніфікованої розширеної шкали ВВСН та шкали Куперман для гороху посівного відсутнє, що змушує дослідників або агрономів у своїй роботі використовувати одну із цих шкал, по суті ігноруючи напрацювання технології вирощування, які базуються на іншій шкалі. На основі узагальнення відомих шкал росту й розвитку гороху – ВВСН та Куперман – розроблено порівняльні таблиці та відповідники між фізичним та біологічним часом розвитку рослин. Отримана інформація має важливе значення під час розроблення ефективних технологічних карт вирощування гороху, адже правильне застосування теоретичних знань на практиці дає змогу вчасно та ефективно застосувати відповідні агротехнічні прийоми. У шкалах стандартизовані цифрові позначення використовуються для фази або стадії росту й розвитку, які мають однакове значення, незалежно від року, регіону або сорту гороху. Цифрові позначення мають переваги перед описовими, коли інформація заноситься в комп’ютер. Висновки. У вітчизняній практиці прийнято використовувати шкалу, розроблену Ф.М. Куперман, тоді як уніфікована розширена шкала ВВСН набула значного поширення не тільки у Європі а й в усьому світі. Однак визначення етапів органогенезу є занадто складним на практиці та, окрім відповідних навичок, потребує використання наукового обладнання. А от уніфікована розширена шкала ВВСН, незважаючи на деяку ускладненість з погляду виробничника, найліпше підходить для створення цифрової технології вирощування гороху. Дані порівняння шкал росту й розвитку – уніфікованої шкали ВВСН та Куперман – дають змогу використовувати в агрономічній практиці рекомендації щодо технології вирощування гороху посівного незалежно від того, на базі якої шкали вони розроблені.

Purpose. Compare growth and plant development scales: the unified extended BBCH scale and Kuperman scale for peas. Results. Pea cultivation technologies are based on the accurate application of agrotechnical operations for crop care: protection from weeds, pests, diseases, and foliar nutrition. Actually, in Ukraine the adaptation of elements of cultivation technology is based on Kuperman scale, which makes it difficult to harmonize with international experience in the field of pea cultivation. Comparison of the unified extended BBCH scale and Kuperman scale for pea planting does not exist, which forces researchers or agronomists to use one of these scales in their work, in fact, ignoring the developments of the cultivation techno­logy based on another scale. Based on the generalization of the well-known pea growth and development scales – ВВСН and Kuperman – comparative tables and correspondences between the physical and biological time of plant development were worked out. The obtained information is important when developing efficient pea production maps, since the correct application of theoretical knowledge in practice enables the appropriate agrotechnical methods to be applied in a timely and effective manner. In scales, standar­dized numerical designations are used for a phase or stage of growth and development that have the same meaning, regardless of year, region, or pea variety. Digital signs have advantages over descriptive when information is entered into a computer. Conclusions. In the domestic practice it is customary to use a scale developed by F. M. Kuperman, while the unified expanded scale of ВВСН is widespread not only in Europe but also throughout the world. However, the definition of organogenesis stages is too complicated in practice and, besides the corresponding skills, requires the use of scientific equipment. But the unified extended ВВСН scale, despite some complexity from the producer’s point of view, is best suited for the creation of pea cultivation digital technology. The data of the comparison of growth and development scales: the unified expanded BBCH scale and Kuperman scale allow using recommendations on pea cultivation technology in agronomic practice, regardless of the scale they were worked out. | Мета. Порівняти шкали росту й розвитку рослин – уніфіковану розширену шкалу – ВВСН та шкалу Куперман для гороху посівного. Результати.Технології вирощування гороху посівного базуються на точному застосуванні агротехнічних операцій по догляду за посівами: захист від бур’янів, шкідників, хвороб, позакореневе підживлення. Сьогодні в Україні адаптація елементів технології вирощування відбувається на основі шкали Куперман, що ускладнює гармонізацію з міжнародним досвідом у сфері вирощування гороху посівного. Порівняння уніфікованої розширеної шкали ВВСН та шкали Куперман для гороху посівного відсутнє, що змушує дослідників або агрономів у своїй роботі використовувати одну із цих шкал, по суті ігноруючи напрацювання технології вирощування, які базуються на іншій шкалі. На основі узагальнення відомих шкал росту й розвитку гороху – ВВСН та Куперман – розроблено порівняльні таблиці та відповідники між фізичним та біологічним часом розвитку рослин. Отримана інформація має важливе значення під час розроблення ефективних технологічних карт вирощування гороху, адже правильне застосування теоретичних знань на практиці дає змогу вчасно та ефективно застосувати відповідні агротехнічні прийоми. У шкалах стандартизовані цифрові позначення використовуються для фази або стадії росту й розвитку, які мають однакове значення, незалежно від року, регіону або сорту гороху. Цифрові позначення мають переваги перед описовими, коли інформація заноситься в комп’ютер. Висновки. У вітчизняній практиці прийнято використовувати шкалу, розроблену Ф.М. Куперман, тоді як уніфікована розширена шкала ВВСН набула значного поширення не тільки у Європі а й в усьому світі. Однак визначення етапів органогенезу є занадто складним на практиці та, окрім відповідних навичок, потребує використання наукового обладнання. А от уніфікована розширена шкала ВВСН, незважаючи на деяку ускладненість з погляду виробничника, найліпше підходить для створення цифрової технології вирощування гороху. Дані порівняння шкал росту й розвитку – уніфікованої шкали ВВСН та Куперман – дають змогу використовувати в агрономічній практиці рекомендації щодо технології вирощування гороху посівного незалежно від того, на базі якої шкали вони розроблені. | Цель. Сравнить шкалы роста и развития растений – унифицированную расширенную шкалу – ВВСН и шкалу Куперман для гороха посевного. Результаты. Технологии выращивания гороха посевного базируются на точном применении агротехнических операций по уходу за посевами: защита от сорняков, вредителей, болезней, внекорневые подкормки. Фактически в Украине адаптация элементов технологии выращивания происходит основываясь на шкале Куперман, что затрудняет гармонизацию с международным опытом в сфере выращивания гороха посевного. Сравнение унифицированной расширенной шкалы ВВСН и шкалы Куперман для гороха посевного отсутствует, что заставляет исследователей или агрономов в своей работе использовать одну из этих шкал, по сути, игнорируя наработки технологии выращивания, основанные на другой шкале. На основе обобщения известных шкал роста и развития гороха – ВВСН и Куперман – разработаны сравнительные таблицы и соответствия между физическим и биологическим временем развития растений. Полученная информация имеет важное значение при разработке эффективных технологических карт выращивания гороха, ведь правильное применение теоретических знаний на практике позволяет своевременно и эффективно применить соответствующие агротехнические приемы. В шкалах стандартизированные цифровые обозначения используются для фазы или стадии роста и развития, которые имеют одинаковое значение, независимо от года, региона или сорта гороха. Цифровые обозначения имеют преимущества перед описательными, когда информация заносится в компьютер. Выводы. В отечественной практике принято использовать шкалу, разработанную Ф. М. Куперман, тогда как унифицированная расширена шкала ВВСН получила широкое распространение не только в Европе, но и во всем мире. Однако определение этапов органогенеза является слишком сложным на практике и, кроме соответствующих навыков, требует использования научного оборудования. А вот унифицированная расширенная шкала ВВСН, несмотря на некоторую усложненность с точки зрения производственника, лучше всего подходит для создания цифровой технологии выращивания гороха. Данные сравнения шкал роста и развития – унифицированной шкалы ВВСН и Куперман – позволяют использовать в агрономической практике рекомендации по технологии выращивания гороха посевного независимо от того, на базе какой шкалы они разработаны.

Purpose. To reveal the frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction of various species of the genus Linum L. (Linaceae) in vitro. Methods. For in vitro induction of callus formation and organogenesis, hypocotyl segments of species Linum usitatissimum L. convar. elongatum and convar. usitatissimum, L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. were cultivated on Murashige and Skoog medium supplementedwith 0.05 mg/l 1-naphthylacetic acid and 1.0 mg/l 6-benzyl aminopurine at 22–24 °C, relative humidity of 60–80%,with 16 hours photoperiod (2500 flux). For microclonal reproduction Murashige and Skoog, White, Gamborg and Eveleigh media and their modifications were used. The measurement results were interpreted by the arithmetic mean, standard error for the sample mean, the leastsignificantdifference and ranked. Results. Different species of the genus Linum to a large extend are capable of forming callus and regenerating shoots under the specified cultivation conditions. The frequency of callus formation for the studied samples on the 35th day of cultivation varied within 81.25–100%, the mass of callus from one explant – 0.21–1.64 g, the frequency of organogenesis – 12.50–100%, the number of shoots – 1.8–7.6 pcs. and the height of the shoots was 0.82–2.12 cm. The following species: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne and L. strictum were distinguished by a high intensity of callus formation. Intensive organogenesis was pecular to L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum and L. grandiflorum. The efficiency of somaclone obtaining was quite low in L. nervosum and L. campanulatum. In total, for the microclonal reproduction of species of the genus Linum Murashige and Skoog, Gamborg and Eveleighmedia supplementedwith 12.5 g/l glucose were optimal. At the final stages of microclonal propagation, before transferring microclones in vivo, it is advisable to use White medium, which contributes to a high frequency of rhizogenesis. Varieties of L. usitatissimum convar. elongatum and convar. usitatissimum had diffe­rent responses to in vitro culture. Conclusions. The frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction depended on the genotype of a particular species; therefore it is advisable to select the composition of the nutrient medium and growth regulators for each of them. Some species of the genus Linum have not yet been studied in vitro, so the obtained results allow expanding the scope of their use in practice, in particular in breeding as a new source material with somaclonal variation, interspecific crosses, and ornamental floriculture.

Мета. Установити частоту та інтенсивність калусо- й органогенезу, ефективність мікроклонального розмноження різних видів роду Linum L. (Linaceae) в умовах in vitro. Методи. Для індукування калусо- й органогенезу в умовах in vitro гіпокотильні сегменти видів Linum usitatissimum L. convar. elongatumі convar. usitatissimum, L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. культивували на середовищі Мурасіге і Скуга з додаванням 0,05 мг/л 1 нафтилоцтової кислоти та 1,0 мг/л 6 бензиламінопурину за 16 годинного фотоперіоду, інтенсивності освітлення 2500 лк, відносній вологості 60–80% і температурі повітря 22–24 °С. Для мікроклонального розмноження використовували середовища Мурасіге і Скуга, Уайта, Гамборга і Евелега та їх модифікації. Результати вимірювань інтерпретували за середнім арифметичним, похибкою вибіркової середньої, найменшою істотною різницею та ранжирували. Результати. Різні види роду Linum значною мірою здатні до утворення калусу і регенерації пагонів за вказаних умов культивування. Частота калусогенезу для досліджуваних зразків на 35-ту добу культивування змінювалася в межах 81,25–100%, маса калусу з одного експланта – 0,21–1,64 г, частота органогенезу – 12,50–100%, кількість пагонів – 1,8–7,6 шт. і висота пагонів – 0,82–2,12 см. За високою інтенсивністю калусоутворення виділилися такі види: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne і L. strictum. Найінтенсивніший органогенез властивий видам L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum і L. grandiflorum. Ефективність отримання сомаклонів була досить низькою в L. nervosum і L. campanulatum. Загалом для мікроклонального розмноження видів роду Linum оптимальними є середовища Мурасіге і Скуга, Гамборга і Евелега з додаванням 12,5 г/л глюкози. На завершальних етапах мікроклонального розмноження перед перенесенням мікроклонів in vivo доцільно використовувати середовище Уайта, яке сприяє високій частоті ризогенезу. Різновиди L. usitatissimum convar. elongatum і convar. usitatissimum мали різну реакцію на культивування в умовах in vitro. Висновки. Частота, інтенсивність калусо- й органогенезу, ефективність мікроклонального розмноження залежала від генотипу певного виду, тому для кожного з них доцільно окремо добирати склад поживного середовища і регулятори росту. Деякі види роду Linum ще не досліджені в умовах in vitro, тому отримані результати надалі дають змогу розширити сферу їх використання у практичній діяльності, зокрема в селекції як новий вихідний матеріал із сомаклональною мінливістю, у міжвидових схрещуваннях, у декоративному квітникарстві. | Цель. Установить частоту и интенсивность каллусо- и органогенеза, эффективность микроклонального размножения различных видов рода Linum L. (Linaceae) в условиях in vitro. Методы. Для индуцирования каллусо- и органогенеза в условиях in vitro гипокотильные сегменты видов Linum usitatissimum L. (convar. elongatum и convar. usitatissimum), L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. культивировали на среде Мурасиге и Скуга с добавлением 0,05 мг/л 1 наф­тилуксусной кислоты и 1,0 мг/л 6 бензиламинопурина при 16 часовом фотопериоде, интенсивности освещения 2500 лк, относительной влажности 60–80% и температуре воздуха 22–24 °С. Для микроклонального размножения использовали среды Мурасиге и Скуга, Уайта, Гамборга и Эвелега и их модификации. Результаты измерений интерпретировали по среднему арифметическому, погрешности выборочной средней, наименьшей существенной разнице и ранжировали. Результаты. Различные виды рода Linum в значительной мере способны к образованию каллуса и регенерации побегов в условиях in vitro при указанных условиях культивирования. Частота каллусогенеза для исследуемых образцов на 35-е сутки культивирования колебалась в пределах 81,25–100,00%, масса каллуса с одного экспланта – 0,21–1,64 г, частота органогенеза – 12,50–100%, количество побегов – 1,8–7,6 шт. и высота побегов – 0,82–2,12 см. По высокой интенсивности каллусообразования выделились следующие виды: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne и L. strictum. Наиболее интенсивный органогенез свойственный видам L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum и L. grandiflorum. Эффективность получения сомаклонов была достаточно низкой у L. nervosum и L. campanulatum. В целом для микроклонального размножения видов рода Linum. оптимальными являются среды Мурасиге и Скуга, Гамборга и Эвелега с добавлением 12,5 г/л глюкозы. На завершающих этапах микроклонального размножения перед переносом микроклонов in vivo целесообразно использовать среду Уайта, которая способствует высокой частоте ризогенеза. Разновидности L. usitatissimum convar. elongatum и convar. usitatissimum имели разную реакцию на культивирование в условиях in vitro. Выводы. Частота, интенсивность каллусо- и органогенеза, эффективность микроклонального размножения зависела от генотипа определенного вида, поэтому для каждого их них целе­сообразно отдельно подбирать состав питательной среды и регуляторы роста. Отдельные виды рода Linum не исследованы в условиях in vitro, поэтому полученные результаты дают возможность в дальнейшем расширить сферу их использования в практической деятельности, в частности в селекции как новый исходный материал с сомаклональной изменчивостью, в межвидовых скрещиваниях, в декоративном цветоводстве. | Purpose. To reveal the frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction of various species of the genus Linum L. (Linaceae) in vitro. Methods. For in vitro induction of callus formation and organogenesis, hypocotyl segments of species Linum usitatissimum L. convar. elongatum and convar. usitatissimum, L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. were cultivated on Murashige and Skoog medium supplementedwith 0.05 mg/l 1-naphthylacetic acid and 1.0 mg/l 6-benzyl aminopurine at 22–24 °C, relative humidity of 60–80%,with 16 hours photoperiod (2500 flux). For microclonal reproduction Murashige and Skoog, White, Gamborg and Eveleigh media and their modifications were used. The measurement results were interpreted by the arithmetic mean, standard error for the sample mean, the leastsignificantdifference and ranked. Results. Different species of the genus Linum to a large extend are capable of forming callus and regenerating shoots under the specified cultivation conditions. The frequency of callus formation for the studied samples on the 35th day of cultivation varied within 81.25–100%, the mass of callus from one explant – 0.21–1.64 g, the frequency of organogenesis – 12.50–100%, the number of shoots – 1.8–7.6 pcs. and the height of the shoots was 0.82–2.12 cm. The following species: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne and L. strictum were distinguished by a high intensity of callus formation. Intensive organogenesis was pecular to L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum and L. grandiflorum. The efficiency of somaclone obtaining was quite low in L. nervosum and L. campanulatum. In total, for the microclonal reproduction of species of the genus Linum Murashige and Skoog, Gamborg and Eveleighmedia supplementedwith 12.5 g/l glucose were optimal. At the final stages of microclonal propagation, before transferring microclones in vivo, it is advisable to use White medium, which contributes to a high frequency of rhizogenesis. Varieties of L. usitatissimum convar. elongatum and convar. usitatissimum had diffe­rent responses to in vitro culture. Conclusions. The frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction depended on the genotype of a particular species; therefore it is advisable to select the composition of the nutrient medium and growth regulators for each of them. Some species of the genus Linum have not yet been studied in vitro, so the obtained results allow expanding the scope of their use in practice, in particular in breeding as a new source material with somaclonal variation, interspecific crosses, and ornamental floriculture.

Purpose. To reveal the frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction of various species of the genus Linum L. (Linaceae) in vitro. Methods. For in vitro induction of callus formation and organogenesis, hypocotyl segments of species Linum usitatissimum L. convar. elongatum and convar. usitatissimum, L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. were cultivated on Murashige and Skoog medium supplementedwith 0.05 mg/l 1-naphthylacetic acid and 1.0 mg/l 6-benzyl aminopurine at 22–24 °C, relative humidity of 60–80%,with 16 hours photoperiod (2500 flux). For microclonal reproduction Murashige and Skoog, White, Gamborg and Eveleigh media and their modifications were used. The measurement results were interpreted by the arithmetic mean, standard error for the sample mean, the leastsignificantdifference and ranked. Results. Different species of the genus Linum to a large extend are capable of forming callus and regenerating shoots under the specified cultivation conditions. The frequency of callus formation for the studied samples on the 35th day of cultivation varied within 81.25–100%, the mass of callus from one explant – 0.21–1.64 g, the frequency of organogenesis – 12.50–100%, the number of shoots – 1.8–7.6 pcs. and the height of the shoots was 0.82–2.12 cm. The following species: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne and L. strictum were distinguished by a high intensity of callus formation. Intensive organogenesis was pecular to L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum and L. grandiflorum. The efficiency of somaclone obtaining was quite low in L. nervosum and L. campanulatum. In total, for the microclonal reproduction of species of the genus Linum Murashige and Skoog, Gamborg and Eveleighmedia supplementedwith 12.5 g/l glucose were optimal. At the final stages of microclonal propagation, before transferring microclones in vivo, it is advisable to use White medium, which contributes to a high frequency of rhizogenesis. Varieties of L. usitatissimum convar. elongatum and convar. usitatissimum had diffe­rent responses to in vitro culture. Conclusions. The frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction depended on the genotype of a particular species; therefore it is advisable to select the composition of the nutrient medium and growth regulators for each of them. Some species of the genus Linum have not yet been studied in vitro, so the obtained results allow expanding the scope of their use in practice, in particular in breeding as a new source material with somaclonal variation, interspecific crosses, and ornamental floriculture.

Мета. Проаналізувати правове регулювання в Європейському Союзі сортів рослин, що отримані з використанням новітніх методів селекції. Результати. Наведено загальну інформацію про новітні методи селекції (редагування геному), використання яких, на відміну від традиційного мутагенезу, дає змогу здійснювати цільові й точні модифікації геному – від заміни, вставлення або делеції одного нуклеотиду в певному конкретному локусі до сайт-специфічного вбудовування цілих генів. Завдяки новітнім технологіям селекції вже створено рослини зі стійкістю до збудників хвороб, гербіцидів та абіотичних стресових чинників, з підвищеною врожайністю та поліпшеними поживними властивостями. У багатьох країнах рослини, отримані завдяки редагуванню геному, не підпадають під дію спеціального регулювання і прирівнюються до таких, що створені за допомогою традиційного мутагенезу. Визначальною є безпека кінцевого продукту, а не спосіб його отримання. Водночас, відповідно до рішення Європейського Суду від 25 липня 2018 р., організми, які отримані за допомогою спрямованого мутагенезу, у країнах ЄС підпадають під дію регулювання актів, що впорядковують роботу з генетично-модифікованими організмами (ГМО). У зв’язку з цим, проаналізовано нормативно-правову базу Європейського Союзу, що стосується традиційних ГМО, у частині оцінювання ризиків та отримання дозволу на комерційне використання. Показано, що деякі положення законодавства ЄС, як-от віднесення мутагенезу під впливом іонізувальної радіації до безпечних методів селекції та аналіз суттєвої еквівалентності на підставі прос­того порівняння складу ГМ організмів і їх не-ГМ контрпартнерів, не повністю враховують останні наукові досягнення. Обговорюється також проблема відсутності адекватних методів для детектування нових організмів, що отримані з використанням методів редагування геному. Висновки. Чинна регуляторна база, яка сформувалась у Європейському Союзі в питанні поводження з ГМО, і яку, відповідно до рішення Суду, потрібно застосовувати також і в разі регулювання рослин із редагованим геномом, не відповідає вимогам сьогодення і потребує змін.

Мета. Проаналізувати правове регулювання в Європейському Союзі сортів рослин, що отримані з використанням новітніх методів селекції. Результати. Наведено загальну інформацію про новітні методи селекції (редагування геному), використання яких, на відміну від традиційного мутагенезу, дає змогу здійснювати цільові й точні модифікації геному – від заміни, вставлення або делеції одного нуклеотиду в певному конкретному локусі до сайт-специфічного вбудовування цілих генів. Завдяки новітнім технологіям селекції вже створено рослини зі стійкістю до збудників хвороб, гербіцидів та абіотичних стресових чинників, з підвищеною врожайністю та поліпшеними поживними властивостями. У багатьох країнах рослини, отримані завдяки редагуванню геному, не підпадають під дію спеціального регулювання і прирівнюються до таких, що створені за допомогою традиційного мутагенезу. Визначальною є безпека кінцевого продукту, а не спосіб його отримання. Водночас, відповідно до рішення Європейського Суду від 25 липня 2018 р., організми, які отримані за допомогою спрямованого мутагенезу, у країнах ЄС підпадають під дію регулювання актів, що впорядковують роботу з генетично-модифікованими організмами (ГМО). У зв’язку з цим, проаналізовано нормативно-правову базу Європейського Союзу, що стосується традиційних ГМО, у частині оцінювання ризиків та отримання дозволу на комерційне використання. Показано, що деякі положення законодавства ЄС, як-от віднесення мутагенезу під впливом іонізувальної радіації до безпечних методів селекції та аналіз суттєвої еквівалентності на підставі прос­того порівняння складу ГМ організмів і їх не-ГМ контрпартнерів, не повністю враховують останні наукові досягнення. Обговорюється також проблема відсутності адекватних методів для детектування нових організмів, що отримані з використанням методів редагування геному. Висновки. Чинна регуляторна база, яка сформувалась у Європейському Союзі в питанні поводження з ГМО, і яку, відповідно до рішення Суду, потрібно застосовувати також і в разі регулювання рослин із редагованим геномом, не відповідає вимогам сьогодення і потребує змін. | Purpose. Analyze the legal regulation of plants obtained using new plant breeding technologies in the Euro­pean Union. Results. General information on New Plant Breeding Technologies (genome editing) is given. In contrast to the traditional mutagenesis NPBTs provide an opportunity to obtain the precise and target genome modification such as replacement, insertion or deletion of the single nucleotide at the specific loci or even site-specific insertion of the whole gene. Thanks to new breeding technologies plants resistant to pathogens, herbicides and abiotic stress factors with increased yields and improved nutritional properties have already been developed. In many countries, plants developed with genome editing are not subject to special regulation and equated to those obtained by traditional mutagenesis. At the same time, according to the decision of the European Court of 25 July 2018, organisms obtained as a result of targeted mutagenesis are subject to streamlining acts which regulate work with genetically modified organisms (GMOs). In this regard, the regulatory framework of the European Union concerning traditional GMOs was analyzed in terms of risk assessment and obtaining a permit for commercial use. It was shown that some provisions of the EU legislation, for example, the assignment of mutagenesis under the influence of ionizing radiation to safe methods of selection and analysis of substantial equivalence via simple comparison of GMOs and their non-GM counterparts do not fully reflect recent scientific advances. The problem of the lack of adequate methods for detecting new organisms obtained using genome editing tools is also discussed. Conclusions. The current regulatory framework formed in the European Union in relation to the handling of GMOs, and which, according to a court decision, should also be applied in case of regulation of genome edited plants does not meet the requirements of the present and needs changes. | Цель. Проанализировать правовое регулирование в Европейском Союзе сортов растений, полученных с использованием новых методов селекции. Результаты. Приведена общая информация о новых методах селекции (редактирование генома), использование которых, в отличие от традиционного мутагенеза, позволяет осуществлять точные и направленные изменения генома – от замены, вставки или делеции одного нуклеотида до сайт-специфического встраивания целых генов. Благодаря новейшим технологиям селекции уже созданы растения с устойчивостью к возбудителям болезней, гербицидам и к абиотическим стрессовым факторам, с повышенной урожайностью и улучшенными питательными свойствами. Во многих странах растения, полученные путем редактирования генома, не попадают под действие специального регулирования и приравниваются к растениям, которые созданы с использованием традиционного мутагенеза. Определяющим является безопасность конечного продукта, а не способ его получения. Однако, согласно решению Европейского Суда от 25 июля 2018 г., организмы, полученные путем направленного мутагенеза, в странах ЕС попадают под действие нормативных актов, которые упорядочивают работу с генетически модифицированными организмами (ГМО). В связи с этим проанализировано нормативно-правовую базу Европейского Союза, которая касается традиционных ГМО, в части оценки рисков и получения разрешения на коммерческое использование. Показано, что отдельные положения законодательства ЕС, в частности отнесение мутагенеза под воздействием иони­зирующего излучения к безопасным методам селекции и анализ существенной эквивалентности путем простого сравнения состава ГМ организмов и их не-ГМ контрпарт­неров, не всегда учитывают последние научные достижения. Обсуждается также проблема отсутствия адекватных методов для детектирования новых организмов, полученных с использованием методов редактирования генома. Выводы. Действующая регуляторная база, которая сформировалась в Европейском Союзе в вопросе обращения с ГМО, и которую, согласно решению Суда, нужно применять также и в случае регулирования растений с редактированым геномом, не отвечает современным требованиям и нуждается в изменениях.

Purpose. Identify the peculiarities of the growth and development of plants, formation of productivity of sweet sorghum hybrids for different widths of row spacing, crops density and the use of the growth stimulant Vympel 2 in the zone of the Forest-Steppe Ukraine. Methods. The study used hybrids ‘Dovista’ and ‘Huliver’. The width of the row spacing was 45 and 70 cm for the density of the crops: 150 thousand pcs/ha, 200 thousand pcs/ha, 250 thousand pcs/ha. Sorghum seed treatment was carried out using Vympel 2 (0.5 l/t) growth stimulant and its additional foliar application in the tillering stage of the crop (0.5 l/ha). Results. Studies have revealed that the ‘Dovista’ hybrid has a significant potential for productivity due to a longer growing season. At different widths of row spacing and density of plants standing, the hybrid ‘Dovista’ yield exceeded the average by 3.6 t/ha of‘Huliver’ hybrid. The yield increase at the level of 7.3–13.0 t/ha was obtained in the variant of application of growth stimulant Vympel 2 at 45 cm of row spacing and changes in sowing rates from 150 to 250 thousand pcs/ha. Similar variants of experiment at 70 cm of width of row spacing ensured collection of vegetative mass of sweet sorghum at 6.7–12.6 t/ha more than in cont­rol variants. The growth stimulant Vympel 2 increased the accumulation of dry matter in ‘Dovista’ hybrid with a row spacing of 45 cm and various seeding rates by 1.3–4.3 t/ha, whereas with a row spacing of 70 cm – by 1.2–3.5 t/ha. In the ‘Huliver’ hybrid in similar experiments, an increase in dry matter was obtained at the level of 1.7–3.9 t/ha, and the application of the growth regulator ensured the collection of dry matter of sweet sorghum by 1.3–3.0 t/ha above the control variants. Total sugar content in the variants of the experiment was biased. Application of seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) followed by foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) increased the content of total sugars by 0.15, but this slight deviation was within the experimental margin. Conclusions. The highest yield of green mass at a density of 250 thousand plants per hectare and seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) + foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) provided the ‘Dovista’ hybrid – 98.8 t/ha, which is 5.3 t/ha more than in the ‘Huliver’ hybrid for the width of the row spacing of 45 cm. In the phase of physiological maturity of the grain, the content of total sugars in sweet sorghum was, on average, at the level of 15.0%, in the ‘Dovista’ hybrid – 15.4%, in the ‘Huliver’ hybrid – 14.7%.

Purpose. Identify the peculiarities of the growth and development of plants, formation of productivity of sweet sorghum hybrids for different widths of row spacing, crops density and the use of the growth stimulant Vympel 2 in the zone of the Forest-Steppe Ukraine. Methods. The study used hybrids ‘Dovista’ and ‘Huliver’. The width of the row spacing was 45 and 70 cm for the density of the crops: 150 thousand pcs/ha, 200 thousand pcs/ha, 250 thousand pcs/ha. Sorghum seed treatment was carried out using Vympel 2 (0.5 l/t) growth stimulant and its additional foliar application in the tillering stage of the crop (0.5 l/ha). Results. Studies have revealed that the ‘Dovista’ hybrid has a significant potential for productivity due to a longer growing season. At different widths of row spacing and density of plants standing, the hybrid ‘Dovista’ yield exceeded the average by 3.6 t/ha of‘Huliver’ hybrid. The yield increase at the level of 7.3–13.0 t/ha was obtained in the variant of application of growth stimulant Vympel 2 at 45 cm of row spacing and changes in sowing rates from 150 to 250 thousand pcs/ha. Similar variants of experiment at 70 cm of width of row spacing ensured collection of vegetative mass of sweet sorghum at 6.7–12.6 t/ha more than in cont­rol variants. The growth stimulant Vympel 2 increased the accumulation of dry matter in ‘Dovista’ hybrid with a row spacing of 45 cm and various seeding rates by 1.3–4.3 t/ha, whereas with a row spacing of 70 cm – by 1.2–3.5 t/ha. In the ‘Huliver’ hybrid in similar experiments, an increase in dry matter was obtained at the level of 1.7–3.9 t/ha, and the application of the growth regulator ensured the collection of dry matter of sweet sorghum by 1.3–3.0 t/ha above the control variants. Total sugar content in the variants of the experiment was biased. Application of seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) followed by foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) increased the content of total sugars by 0.15, but this slight deviation was within the experimental margin. Conclusions. The highest yield of green mass at a density of 250 thousand plants per hectare and seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) + foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) provided the ‘Dovista’ hybrid – 98.8 t/ha, which is 5.3 t/ha more than in the ‘Huliver’ hybrid for the width of the row spacing of 45 cm. In the phase of physiological maturity of the grain, the content of total sugars in sweet sorghum was, on average, at the level of 15.0%, in the ‘Dovista’ hybrid – 15.4%, in the ‘Huliver’ hybrid – 14.7%.

Purpose. Identify the peculiarities of the growth and development of plants, formation of productivity of sweet sorghum hybrids for different widths of row spacing, crops density and the use of the growth stimulant Vympel 2 in the zone of the Forest-Steppe Ukraine. Methods. The study used hybrids ‘Dovista’ and ‘Huliver’. The width of the row spacing was 45 and 70 cm for the density of the crops: 150 thousand pcs/ha, 200 thousand pcs/ha, 250 thousand pcs/ha. Sorghum seed treatment was carried out using Vympel 2 (0.5 l/t) growth stimulant and its additional foliar application in the tillering stage of the crop (0.5 l/ha). Results. Studies have revealed that the ‘Dovista’ hybrid has a significant potential for productivity due to a longer growing season. At different widths of row spacing and density of plants standing, the hybrid ‘Dovista’ yield exceeded the average by 3.6 t/ha of‘Huliver’ hybrid. The yield increase at the level of 7.3–13.0 t/ha was obtained in the variant of application of growth stimulant Vympel 2 at 45 cm of row spacing and changes in sowing rates from 150 to 250 thousand pcs/ha. Similar variants of experiment at 70 cm of width of row spacing ensured collection of vegetative mass of sweet sorghum at 6.7–12.6 t/ha more than in cont­rol variants. The growth stimulant Vympel 2 increased the accumulation of dry matter in ‘Dovista’ hybrid with a row spacing of 45 cm and various seeding rates by 1.3–4.3 t/ha, whereas with a row spacing of 70 cm – by 1.2–3.5 t/ha. In the ‘Huliver’ hybrid in similar experiments, an increase in dry matter was obtained at the level of 1.7–3.9 t/ha, and the application of the growth regulator ensured the collection of dry matter of sweet sorghum by 1.3–3.0 t/ha above the control variants. Total sugar content in the variants of the experiment was biased. Application of seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) followed by foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) increased the content of total sugars by 0.15, but this slight deviation was within the experimental margin. Conclusions. The highest yield of green mass at a density of 250 thousand plants per hectare and seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) + foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) provided the ‘Dovista’ hybrid – 98.8 t/ha, which is 5.3 t/ha more than in the ‘Huliver’ hybrid for the width of the row spacing of 45 cm. In the phase of physiological maturity of the grain, the content of total sugars in sweet sorghum was, on average, at the level of 15.0%, in the ‘Dovista’ hybrid – 15.4%, in the ‘Huliver’ hybrid – 14.7%. | Цель. Выявить особенности роста и развития растений и формирования продуктивности гибридов сорго сахарного при разной ширине междурядий, густоте посевов и применении регулятора роста Вымпел 2 в зоне Лесостепи Украины. Методы. В исследовании сеяли гибриды сорго ‘Довіста’ и ‘Гулівер’. Ширина междурядий составляла 45 и 70 см при густоте растений в посевах 150, 200 и 250 тыс. шт./га. Проводили допосевную обработку семян сорго стимулятором роста Вымпел 2 (0,5 л/т), а также применяли его в фазе кущения (0,5 л/га) культуры. Результаты. Установлено, что гибрид ‘Довіста’ имеет значительный потенциал продуктивности благодаря более длительному вегетационному периоду. В частности, в среднем по опыту при разной ширине междурядий и густоте стояния растений по урожайности он превышал гибрид ‘Гулівер’ на 3,6 т/га. В варианте применения стимулятора роста Вымпел 2 при ширине междурядий 45 см и изменении норм высева от 150 до 250 тыс. шт./га получили прирост урожая на уровне 7,3–13,0 т/га. Аналогичные варианты опыта при ширине междурядий 70 см обеспечили сбор вегетативной массы сорго сахарного на 6,7–12,6 т/га больше конт­рольных вариантов. Стимулятор роста Вымпел 2 увеличивал накопление сухого вещества у гибрида ‘Довіста’ при ширине междурядий 45 см и разных нормах высева на 1,3–4,3 т/га, тогда как при ширине междурядий 70 см – на 1,2–3,5 т/га. У гибрида ‘Гулівер’ в аналогичных вариантах опыта получен прирост сухого вещества на уровне 1,7–3,9 т/га, а применение регулятора роста обеспечило сбор сухого вещества на 1,3–3,0 т/га больше контрольных вариантов. Содержание общих сахаров в вариантах опыта имел тенденциозный характер. Применение обработки семян стимулятором роста Вымпел 2 (0,5 л/т) с последующим внекорневым использованием в фазе кущения (0,5 л/га) повысило содержание общих сахаров на 0,15%, что, однако, было в пределах погрешности опыта. Выводы. Наивысшую урожайность зеленой массы при густоте 250 тыс. растений на гектар и применении стимулятора роста Вымпел 2 обеспечил гибрид ‘Довіста’ – 98,8 т/га, что на 5,3 т/га больше, чем у гибрида ‘Гулівер’ при ширине междурядий 45 см. В фазе физиологической спелости зерна содержание общих сахаров в стеблях сорго сахарного в среднем по опыту было на уровне 15,0%, в том числе у гибрида ‘Довіста’ – 15,4%, ‘Гулівер’ – 14,7%. | Мета. Виявити особливості росту й розвитку рослин та формування продуктивності гібридів сорго цукрового за різної ширини міжрядь, густоти посівів та застосування регулятора росту Вимпел 2 у зоні Лісостепу України. Методи. У дослідженні висівали гібриди сорго ‘Довіста’ та ‘Гулівер’. Ширина міжрядь становила 45 та 70 см за густоти рослин у посівах 150, 200 та 250 тис. шт./га. Проводили допосівну обробку насіння сорго стимулятором росту Вимпел 2 (0,5 л/т) та позакоренево його застосовували у фазі кущення (0,5 л/га) культури. Результати. Установлено, що гібрид ‘Довіста’ має значний потенціал продуктивності завдяки тривалішому вегетаційному періоду. Зокрема, у середньому по досліду за різної ширини міжрядь та густоти стояння рослин за врожайністю він перевищував гібрид ‘Гулівер’ на 3,6 т/га. У варіанті застосування стимулятора росту Вимпел 2 за ширини міжрядь 45 см та зміни норм висіву від 150 до 250 тис. шт./га отримали приріст урожаю на рівні 7,3–13,0 т/га. Аналогічні варіанти досліду за ширини міжрядь 70 см забезпечили збір вегетативної маси сорго цукрового на 6,7–12,6 т/га більше контрольних варіантів. Стимулятор росту Вимпел 2 збільшував накопичення сухої речовини в гібрида ‘Довіста’ за ширини міжрядь 45 см та різних норм висіву на 1,3–4,3 т/га, тоді як за ширини міжрядь 70 см – на 1,2–3,5 т/га. У гібрида ‘Гулівер’ в аналогічних варіантах досліду отримано приріст сухої речовини на рівні 1,7–3,9 т/га, а застосування регулятора росту забезпечило збір сухої речовини на 1,3–3,0 т/га більше контрольних варіантів. Уміст загальних цукрів у варіантах досліду мав тенденційний характер. Застосування обробки насіння стимулятором росту Вимпел 2 (0,5 л/т) з подальшим позакореневим використанням у фазі кущення (0,5 л/га) підвищило вміст загальних цукрів на 0,15%, що, проте, було в межах похибки досліду. Висновки. Найвищу врожайність зеленої маси за густоти 250 тис. рослин на гектарі та застосування стимулятора росту Вимпел 2 забезпечив гібрид ‘Довіста’ – 98,8 т/га, що на 5,3 т/га більше, ніж у гібрида ‘Гулівер’ за ширини міжрядь 45 см. У фазі фізіологічної стиглості зерна вміст загальних цукрів у стеблах сорго цукрового в середньому по досліду був на рівні 15,0%, зокрема в гібрида ‘Довіста’ – 15,4%, ‘Гулівер’ – 14,7%.

Мета. Установити основні критерії адаптивності та визначити адаптивну здатність різних сортів картоплі, що проходили сортовипробування в умовах Полісся та Лісостепу України, для використання в насінництві. Методи. Продуктивний потенціал сортів картоплі для визначення загальної видової адаптивності аналізували за показником урожайності. Для цього використовували коефіцієнт адаптивності сортів (КА) за їх урожайністю в рік вирощування до середньосортової врожайності року. Результати. Упродовж років досліджень (2014–2016) за однакових умов вирощування сорти по-різному реагували на умови природного середовища відносно року випробування. Загальний коефіцієнт адаптивності 1,0 і вище свідчить про підвищену адаптивність сорту в ґрунтово-кліматичних умовах зони вирощування до зміни погодних умов упродовж вегетаційного періоду. Зокрема, на Поліссі це сорти ‘Есмі’ (КА 1,12), ‘Катанія’ (КА 1,06), ‘Констанс’ (КА 1,03); у Лісостепу – ‘Есмі’ (КА 1,16), ‘Катанія’ (КА 1,12), ‘Констанс’ (КА 1,00). Специфічна адаптивна здатність сортів виявляється за високої середньосортової врожайності в роки, сприятливі за погодними умовами для культури картоплі. Приріст урожаю таких сортів на Поліссі становив 0,4–1,9 т/га, у Лісостепу – 0,7–2,8 т/га. До таких сортів у зоні Полісся належать ‘Есмі’, ‘Катанія’, ‘Явір’, ‘Констанс’, у Лісостепу – ‘Есмі’, ‘Катанія’ і ‘Констанс’. Висновки. Використання коефіцієнта адаптивності дає змогу визначити продуктивну спроможність сорту в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Вирощування сортів з підвищеною адаптивністю є вагомим чинником збільшення обсягів виробництва високопродуктивних сортів картоплі, передусім насіннєвого матеріалу високих категорій для сортозаміни і сортооновлення. За результатами досліджень до таких сортів картоплі в умовах Полісся й Лісостепу належать ‘Есмі’, ‘Катанія’ та ‘Констанс’.

Цель. Установить основные критерии адаптивности и определить адаптивную способность различных сортов картофеля, проходивших сортоиспытание в условиях Полесья и Лесостепи Украины для использования в семеноводстве. Методы. Продуктивный потенциал сортов картофеля для определения общей видовой адаптивности анализировали по показателю урожайности. Для этого использовали коэффициент адаптивности сортов (КА) по их урожайности в год выращивания к среднесор­товой урожайности года. Результаты. За годы исследований (2014–2016) при одинаковых условиях выращивания сорта по-разному реагировали на условия среды относительно года испытания. Общий коэффициент адаптивности 1,0 и выше свидетельствует о повышенной адаптивности сорта в почвенно-климатических условиях зоны выращивания к изменению погодных условий в течение вегетационного периода. В частности, на Полесье это сорта ‘Эсми’ (КА 1,12), ‘Катания’ (КА 1,06), ‘Констанс’ (КА 1,03), в Лесостепи – ‘Эсми’ (КА 1,16), ‘Катания’ (КА 1,12), ‘Констанс’ (КА 1,00). Специфическая адаптивная способность сортов отмечается при высокой среднесор­товой урожайности в годы, благоприятные по погодным условиям для культуры картофеля. Прирост урожая таких сортов на Полесье составлял 0,4–1,9 т/га, в Лесостепи – 0,7–2,8 т/га. К таким сортам в зоне Полесья относятся ‘Есми’, ‘Катания’, ‘Явир’, ‘Констанс’, в Лесостепи – ‘Есми’, ‘Катания’ и ‘Констанс’. Выводы. Использование коэффициента адаптивности (КА) позволяет определить продуктивную способность сорта в конкретных почвенно-климатических условиях. Выращивание сортов с повышенной адаптивностью является весомым фактором увеличения объемов производства высокопродуктивных сортов картофеля, прежде всего семенного материала высоких категорий для сортоcмены и сортообновления. По результатам исследований к таким сортам картофеля в условиях Полесья и Лесостепи относятся ‘Эсми’, ‘Катания’ и ‘Констанс’. | Purpose. To define the main criteria for adaptability and determine the adaptive capacity of different varieties of potatoes tested in Polissia and Forest-Steppe of Ukraine for use in seed production. Methods. The productive potential of potato varieties to determine overall species adaptability was analyzed in terms of yield. For this purpose, the coefficient of adaptability of varieties (CA) was used determined by their yield in the year of cultivation in ratio to the ave­rage yield of the year. Results. Over the years of research (2014–2016), under similar conditions of cultivation, the varieties responded in different ways to conditions of the environment in relation to the year of testing. The overall CA of 1.0 and higher indicates increased adaptability of the variety in the soil and climatic conditions of the growing area to changes in weather conditions during the growing season. In particular, in Polissia these are ‘Esmi’ (CA 1.12), ‘Catania’ (CA 1.06), ‘Constans’ (CA 1.03); in the Forest-Steppe – ‘Esmi’ (CA 1.16), ‘Catania’ (CA 1.12), ‘Constans’ (CA 1.00). Specific adaptive ability of varieties is manifested in high average variety yields in years favorable by weather conditions for potato cultivating. The increase in the yield of such varieties in Polissia was 0.4–1.9 t/ha, in the Forest-Steppe – 0.7–2.8 t/ha. ‘Esmi’, ‘Catania’, ‘Yavir’, ‘Constans’ belong to such varieties in Polissia, ‘Esmi’, ‘Catania’, and ‘Constans’ – in the Forest-Steppe. Conclusions. The use the coefficient of adaptability allows determining the productive capacity of a variety in specific soil and climatic conditions. The cultivation of potato varieties with increased adap­tability is a significant factor in increasing the production of high-yielding potato varieties, primarily seed material of high categories for varieties rotation and replacement. In particular, according to research results, such varieties of potatoes in Polissia and Forest-Steppe conditions are ‘Esmi’, ‘Catania’ and ‘Constans’. | Мета. Установити основні критерії адаптивності та визначити адаптивну здатність різних сортів картоплі, що проходили сортовипробування в умовах Полісся та Лісостепу України, для використання в насінництві. Методи. Продуктивний потенціал сортів картоплі для визначення загальної видової адаптивності аналізували за показником урожайності. Для цього використовували коефіцієнт адаптивності сортів (КА) за їх урожайністю в рік вирощування до середньосортової врожайності року. Результати. Упродовж років досліджень (2014–2016) за однакових умов вирощування сорти по-різному реагували на умови природного середовища відносно року випробування. Загальний коефіцієнт адаптивності 1,0 і вище свідчить про підвищену адаптивність сорту в ґрунтово-кліматичних умовах зони вирощування до зміни погодних умов упродовж вегетаційного періоду. Зокрема, на Поліссі це сорти ‘Есмі’ (КА 1,12), ‘Катанія’ (КА 1,06), ‘Констанс’ (КА 1,03); у Лісостепу – ‘Есмі’ (КА 1,16), ‘Катанія’ (КА 1,12), ‘Констанс’ (КА 1,00). Специфічна адаптивна здатність сортів виявляється за високої середньосортової врожайності в роки, сприятливі за погодними умовами для культури картоплі. Приріст урожаю таких сортів на Поліссі становив 0,4–1,9 т/га, у Лісостепу – 0,7–2,8 т/га. До таких сортів у зоні Полісся належать ‘Есмі’, ‘Катанія’, ‘Явір’, ‘Констанс’, у Лісостепу – ‘Есмі’, ‘Катанія’ і ‘Констанс’. Висновки. Використання коефіцієнта адаптивності дає змогу визначити продуктивну спроможність сорту в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Вирощування сортів з підвищеною адаптивністю є вагомим чинником збільшення обсягів виробництва високопродуктивних сортів картоплі, передусім насіннєвого матеріалу високих категорій для сортозаміни і сортооновлення. За результатами досліджень до таких сортів картоплі в умовах Полісся й Лісостепу належать ‘Есмі’, ‘Катанія’ та ‘Констанс’.