Мета. Аналіз колекційних зразків конопель за вмістом мінорних (малопоширених) непсихотропних канабіноїдів – канабіхромену (КБХ), канабідиварину (КБДВ) та канабінолу (КБН), установлення кореляційних зв’язків між ними та поширеними сполуками, виділення на цій основі цінного селекційного матеріалу. Методи. Польові, біохімічні (газова хроматографія канабіноїдних сполук), статистичні (парна, часткова, множинна лінійна кореляція та детермінація). Результати. У результаті кількісного аналізу 210 колекційних зразків різного еколого-географічного та генетичного походження (місцеві та дикі форми, самозапилені лінії, гібриди, сорти, синтетичні популяції, поліплоїди) з умістом тетрагідроканабінолу (ТГК) менше ніж 0,08% у висушених рослинах виявлено КБХ, КБДВ і КБН від відсутності в межах чутливості газового хроматографа до 0,6838; 0,1719 і 0,3274% відповідно. Між ознаками вмісту КБХ і канабідіолу (КБД) є середній негативний взаємозв’язок (r = –0,53), КБХ і КБДВ – слабкий негативний взаємозв’язок (r = –0,35), а між ознаками вмісту КБХ і ТГК, КБХ і КБН – середній позитивний взаємозв’язок (r становить 0,57 і 0,59 відповідно). Між ознаками вмісту КБДВ і КБД виявлено середній позитивний кореляційний зв’язок (r = 0,57), а КБН має сильний позитивний взаємозв’язок з ТГК (r = 0,82). Ознака вмісту канабігеролу (КБГ) майже не корелює з досліджуваними мінорними канабіноїдами. Біосинтез мінорних канабіноїдних сполук досить складний, експресія ознак їхнього вмісту залежить від багатьох як генетичних, так і зовнішніх чинників, часткові (за елімінації впливу однієї з трьох ознак) та множинні коефіцієнти кореляції (за визначення зв’язку однієї ознаки й сукупністю двох інших) дають підстави стверджувати, що ген КБХК-синтази має вплив на утворення КБД і, особливо, ТГК. Висновки. Тіснота лінійного взаємозв’язку мінорних канабіноїдів між собою й поширеними компонентами дає змогу виділяти для селекції цінні зразки конопель із підвищеним умістом як однієї, так і декількох сполук за одночасної відсутності чи низького вмісту психотропного ТГК.

Мета. Установити особливості формування та функціонування симбіотичних систем сої за інокуляції насіння біопрепаратами на основі стійких до фунгіцидів штамів Bradyrhizobium japonicum РС07 та В78 з різними нормами синтетичного барвника кармоїзину. Методи. Фізіологічні, мікробіологічні, газова хроматографія, статистичні. Результати. Установлено, що внаслідок інокуляції сої [Glycine max (L.) Merr] сорту ‘Алмаз’ мікробними препаратами, виготовленими на основі B. japonicum РС07 та В78 з додаванням кармоїзину (0,25 та 0,5 г на 200 г препарату), кількість та маса сформованих на коренях бульбочок упродовж вегетації були на рівні показників контрольних рослин або перевищували їх. За інокуляції насіння обома штамами ризобій та додавання до біопрепаратів різних норм барвника найбільшу різницю за показниками кількості й маси кореневих бульбочок між рослинами контрольних і дослідних варіантів відзначено у фазі повного цвітіння. У результаті аналізу азотфіксувальної активності (АФА) сформованих симбіотичних систем відзначено відсутність негативного впливу синтетичного барвника на її рівень. За бактеризації насіння сої B. japonicum РС07 у фазі трьох справжніх листків АФА була вищою на 15,6–25,9%; у фазі бутонізації–початку цвітіння – на 7,4–29,5% порівняно з контрольними рослинами за додавання 0,25 та 0,5 г кармоїзину відповідно. На фоні бактеризації насіння сої штамом В78 до фази повного цвітіння інтенсивність асиміляції N2 за додавання до біопрепарату 0,25 г кармоїзину була на рівні контрольних рослин. У період повного цвітіння рослин цей показник перевищував контроль на 7,6 та 18,8% за внесення 0,25 та 0,5 г барвника відповідно. Висновки. Кармоїзин можна залучати до подальшого вивчення ефективності його застосування як барвника-ідентифікатора контролю рівномірності нанесення сипучих бактеріальних препаратів на насіння, додаючи 0,25 і 0,5 г на 200 г біопрепарату, оскільки при цьому не виявлено негативного впливу на формування та функціонування симбіотичних систем соя – B. japonicum.

To create an industrial hemp variety of the Central European ecological and geographical type with a high cannabigerol content and universal application. Methods. Breeding (self-pollination, creation of artificial populations, selection), field, biochemical (thin-layer and gas-liquid chromatography of cannabinoid compounds), instrumental and technological assessment of fibre quality, and statistical methods. Results. Variety ‘Vik 2020’ was obtained as a result of creation of artificial populations. The plants are characterized by higher content of cannabigerol (1.034 ± 0.0323%), and almost zero of other secondary metabolites, such as cannabidivarin, cannabidiol, cannabichromene and psychotropic tetrahydrocannabinol (0.003 ± 0.0011; 0.018 ± 0.0080; 0.012 ± 0.0027, and 0.005 ± 0.0012%, respectively). The t rait of cannabigerol content is quite stable within the population and is not correlated with the trait of tetrahydrocannabinol content (r = -0.23). TLC showed that cannabigerol accumulated mainly in the form of cannabigerolic acid and to a lesser extent as a neutral compound, which is consistent with the theory that this substance is a precursor for the synthesis of other cannabinoids. According to the results of the competitive variety test, when growing to obtain fibre and seeds, the variety features short height, specifically significantly lower total (206.4 cm) and technical stem length (135.6 cm) compared to the standard variety, significantly higher inflorescence length (70.8 cm), which determine the formation of the significant yield of biomass suitable for pharmaceutical use and high seed yield (0.98 t/ha). The yield of total fibre was the same as in the standard variety (29.0%), but its quality and technological value for primary processing were higher. The variety had a homogeneous sex structure, resistance to bioltic and abiotic environmental factors. Plants reached biological maturity in 116 days (BBCH 89). This cultivar is recommended for obtaining seeds, quality fiber and potentially cannabigerol (on condition of changes in legislation). Conclusions. The efficiency of using self-pollinating lines in breeding with their subsequent combining into a synthetic population and improving selection was proved by the case of a new variety of industrial hemp ‘Vik 2020’, characterized by an increased content of cannabigerol and the absence of psychotropic properties

Purpose. Determine a number of morphometric and biochemical parameters of various genotypes of Bunias orientalis L. in the M. M. Gryshko National Botanical Garden of the NAS of Ukraine (NBG). Methods. Plant samples of B. orientalis (6 genotypes created in the NBG) were examined during the flowering stage. Determination of dry matter, ash, calcium was carried out according to Hrytsaienko et al. (2003), phosphorus according to Pochinok (1976), sugars, ascorbic acid and lipids were determined according to Krishchenko (1983), b-carotene according to Pleshkov (1985). The energy value of plants was determined using an IKA C-200 calorimeter. The obtained results were analysed statistically. Results. The height of plants varied from 140.9 (Genotype 1) to 157.5 (Genotype 5) cm, stem diameter from 11.67 (Genotype 1) to 16.1 (Genotype 6) mm, the number of internodes from 18.7 (Genotype 1) to 25.7 (Genotype 6), the number of leaves on a stem from 14.11 (Genotype 1) to 21.8 (Genotype 5), leaf lamina length from 14.2 (Genotype 1) to 23.45 (Genotype 6) cm, leaf lamina width from 6.34 (Genotype 1) to 14.5 (Genotype 4) cm, inflorescence length from 27.4 (Genotype 1) to 45.4 (Genotype 3) cm, inflorescence width from 2.32 (Genotype 1) to 4.92 (Genotype 3) cm, and the number of stems from 2.55 (Genotype 2) to 5.33 (Genotype 1). The study of the content of structural and functional compounds and nutrients at the flowering stage showed that the dry matter content was in the range of 13.58–16.00%, sugars 5.07–8.86%, titratable acidity 3.28–4.25%, lipids 3.33–6.61%, ascorbic acid 382.83–693.82 mg%, b-carotene 0.94–3.48 mg%, ash 6.79–9.2%, calcium 1.00–2.44%, phosphorus 1.61–2.67% and energy value 3337.0–3498.0 cal/g. Conclusions. It was revealed that samples of various genotypes of B. orientalis are a valuable source of nutrients at the flowering stage. The biochemical composition of plants depended on the genotype and stage of growth. Results of the morphometric study showed variability of investigated parameters. The obtained data can be used to predict and evaluate the results of introduction and breeding studies with B. orientalis genotypes as promising crops in Ukraine.

Мета. Установити вплив складу субстратних композицій на технічні показники та хімічний склад плодових тіл гливи золотої та опенька тополевого. Методи. Схема експерименту включала вирощування двох видів дерево­руйнівних грибів Pleurotus citrinopileatus Singer (штам 2161 ІВК) та Cyclocybe aegerita (V.Brig.) Vizzini (штам 2230 ІВК) на трьох варіантах субстратних композицій. Застосовано лабораторні, лабораторно-виробничі методи оцінки ефективності технології вирощування, хімічного складу отриманої сировини, статистичні методи аналізу. Результати. Структура та склад субстратів впливають на технологічні характеристики культури, фізичні та хімічні властивості плодових тіл. Найкоротший цикл плодоношення у 35,2 ± 1,7 доби визначено для культури C. aegerita за умов вирощування на субстраті СК1 з формулою «солома / лушпиння / гранули / ріпак / кукурудза / крейда» у співвідношенні 30 : 40 : 70 : 20 : 20 : 1. Найвищу врожайність (170,5 ± 15,2 г на 1 кг субстрату) у досліді визначено для P. citrinopileatus на субстраті СК2 з формулою «солома / гранули / ріпак / кукурудза / крейда» у співвідношенні 40 : 90 : 20 : 25 : 1. Плодові тіла P. citrinopileatus, отримані із субстрату СК3 з формулою «гранули / ріпак / кукурудза / крейда» у співвідношенні 60 : 110 : 20 : 30 : 1, мали найвищий у досліді вміст білків – 22,47 ± 0,19%, а найменшу кількість білків – 17,38 ± 2,60% – мали плодові тіла із субстрату СК1. Плодові тіла C. aegerita містили більше ліпідів порівняно з плодовими тілами P. citrinopileatus, але чинник впливу складу субстрату на загальну кількість ліпідів для деяких культиварів виявився несуттєвим. Найвищу кількість ендо­полісахаридів виділено з плодових тіл C. aegerita (6,81 ± 0,41%), отриманих із субстрату СК3, а найменшу – у варіанті СК1 (1,38 ± 0,25%). Уміст ендополісахаридів у плодових тілах P. citrinopileatus мав меншу варіативність: від 2,54 ± 0,54 (СК3) до 4,72 ± 0,61% (СК1). Висновки. Склад субстратних композицій суттєво впливає на біологічну ефективність культиварів та вміст нутрієнтів у плодових тілах досліджених видів. Отримані результати дають змогу грибівникам спрогнозувати ефективність виробництва та якість отриманих грибів відповідно до використання доступної сировини.

Мета. Виділити перспективні селекційні лінії ячменю ярого за комплексом адаптивних ознак в умовах центральної частини Лісостепу України. Методи. Польові випробування, лабораторно-польові дослідження посухостійкості, статис­тичний та графічний аналіз експериментальних даних. Результати. Дисперсійним аналізом AMMI моделі встановлено, що найбільший унесок у загальну варіацію (85,78%) мали умови середовища (років досліджень). Значення генотипу становило 8,21%, а взаємодії генотип–середовище – 6,01%. Перші дві головні компоненти як AMMI, так і GGE biplot, охоплювали понад 85% взаємодії генотип–середовище. Краще поєднання врожайності та відносної стабільності за роками відповідно до GGE biplot мали селекційні лінії ячменю ярого ‘Дефіцієнс 5162’, ‘Нутанс 5073’ і ‘Дефіцієнс 5161’. GYT biplot аналізом визначено, що селекційні лінії ‘Дефіцієнс 5162’ і ‘Нутанс 5073’ також суттєво переважали решту генотипів за поєднанням урожайності та низки інших ознак – маси 1000 зерен, посухостійкості, стійкості проти збудників хвороб. Селекційні лінії ‘Дефіцієнс 5161’, ‘Нутанс 4966’, ‘Нутанс 4705’, ‘Нутанс 4816’, ‘Нутанс 5184’, ‘Нутанс 5193’, які перевищували середнє значення в досліді за поєднанням врожайності та низки адаптивних ознак, можуть мати практичну цінність у селекційному процесі для створення нового вихідного матеріалу. Висновки. У результаті комплексного оцінювання з використанням графічних моделей AMMI, GGE biplot та GYT biplot виділено селекційні лінії ячменю ярого ‘Дефіцієнс 5162’ і ‘Нутанс 5073’ з оптимальним поєднанням урожайності, стабільності, маси 1000 зерен та стійкості до біо- та абіотичних чинників.