Purpose. To evaluate the productivity and grain quality of winter triticale varieties grown under different soil and climatic conditions. Methods. The research process involved laboratory, computational and statistical methods, and analysis and synthesis to draw conclusions. Results. HTC (IV–X) was found to vary significantly monthly, annually and in general between the research sites. It was found that the yield of winter triticale varieties in the Forest-Steppe and Polissia zones was 5.3 t/ha. The maximum yield in the Forest-Steppe zone was achieved by the variety ‘MIP Feniks’ (5.9 t/ha), in the Polissia zone by the variety ‘Pamiati Patseky’ (5.8 t/ha). It was found that the protein content of winter triticale varieties for the 2019–2020 research years in the Forest-Steppe zone was on average 12.6% and ranged from 12.2% (‘Liubomyr’) to 13.3% (‘MIP Yatahan’), which according to the classifier corresponded to grain of medium quality and can be used in the confectionery industry. The coefficient of variation (V,%) for this characteristic was 3.5%. In the Polissia zone, the protein content of the varieties averaged 13.6% over the years of research and ranged from 12.9% – medium content (‘MIP Feniks’) to 14.3% – high content (‘MIP Yatahan’). The intrazone variation was low and amounted to 4.0%. Correlation and regression analysis showed that an increase in the active temperature during the vegetation period up to 3203 оС allows an increase in the productivity indicators and in the weight of 1000 grains from 5.6 to 6.1 t/ha and from 46.8 to 53.5 g, respectively; an increase in precipitation during the vegetation period up to 515.1 mm leads to a decrease in the weight of 1000 grains from 45.2 to 38.1 g; with an increase in the amount of active temperatures and precipitation during the vegetation period from 3167.65 to 3202.9 оС and from 413.85 to 515.1 mm, respectively, it is possible to increase the protein content in grain from 12.4 to 13.8%; with an increase in the yield and weight of 1000 grains from 5.8 to 6.1 t/ha and from 51.8 to 53.8 g, the protein content of the grain can be reduced from 13.1 to 12.0%. Conclusions. Different responses of varieties to zonal growing conditions were observed. A positive influence of the rainfall factor during the growing season on the yield of winter triticale in Forest-Steppe and Polissia (r = 0.66 and 0.34 units) and on the increase of the protein content of grain grown in the Polissia zone (r = 0.56) was revealed.

Purpose. To determine the dependence of the intensity of callus formation and organogenesis of Linum usitatissimum L. convar. elongatum in vitro on explant type and variety in order to optimize the cultivation protocol. Methods. For induction of callus formation and organogenesis, hypocotyls, cotyledons, leaves, immature embryos and anthers of flax varieties ‘Hlinum’, ‘Esman’, ‘Hladiator’, ‘Hlobus’ and ‘Charivnyi’ grown on Murashige and Skoog medium were treated with 0.05 mg/l 1­naphthylacetic acid and 1.0 mg/l 6­benzylaminopurine at a photoperiod of 16 h, light intensity 2500 lux, relative humidity 60–80% and air temperature 22–24 °C. Empirical data were interpreted using arithmetic mean, error of the sample mean, coefficient of variation, least significant difference and rank order. Results. The intensity of callus formation and organogenesis in the analysed varieties depended on the object of study, i.e. the genotype of the variety and the type of explant. The frequency of callus formation ranged from 9.4 (anthers of variety ‘Esman’) to 99.4% (leaf explants of variety ‘Hlinum’), the weight of callus – from 0.18 (anthers of variety ‘Esman’) to 3.18 g (anthers of variety ‘Hlobus’), the frequency of organogenesis – from 7.4 (anthers of variety ‘Esman’) to 97.3% (hypocotyls of variety ‘Hlinum’), number of shoots – from 0.6 (anthers of variety ‘Hladiator’ and immature embryos of variety ‘Hlobus’) to 4.0 (hypocotyls of variety ‘Hlinum’), height of shoots – from 0.34 (anthers of variety ‘Esman’) to 1.63 cm (anthers of variety ‘Hlobus’). Conclusions. Plants of all the varieties studied are capable of effective callus formation and organogenesis in vitro in the presence of phytohormones of exogenous origin. Certain types of explants (hypocotyls, cotyledons, leaves) respond stably to exogenous growth regulators that induce callus formation, whereas others, such as anthers, have a specific response that is largely determined by cultivar characteristics. To obtain diploid somaclones, it is optimal to use hypocotyls of varieties ‘Hlinum’ and ‘Charivnyi’, to obtain haploid regenerants – immature embryos and anthers of varieties ‘Hlobus’ and ‘Hladiator’, which ensures the highest reproduction rate of cultural plant objects.

Мета. Інтродуковані сорти сочевиці (Lens culinaris Medik.), країнами походження яких є Канада та Іспанія, оцінити за комплексом показників продуктивності й адаптивності, продемонстрованих ними в умовах південної частини Лісостепу України. Методи. Впродовж 2019–2021 рр. на Устимівській дослідній станції рослинництва Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН (Полтавська обл., 49o18’21” N, 33o13’56” E) досліджували 26 нових зразків сочевиці, що походять з Іспанії та Канади. У фазі достигання бобів і насіння (BBCH 86–90) в польових та лабораторних умовах визначали показники врожайності, продуктивності, маси 1000 насінин, скоростиглості, висоти рослин та прикріплення нижніх бобів над рівнем ґрунту, кількості бобів і насіння на рослині, кількості насіння в бобі, параметри бобу. Результати. Виявлено значне варіювання врожайності нових зразків сочевиці – від 127 до 258 г/м2. Найбільшими її показниками відзначилися сорти ‘CDC Creenstar’ і ‘CDC Cherie’ з Канади та ‘Angela’ й ‘Amaya’ з Іспанії. Найпродуктивнішими під час досліджень виявилися ‘CDC Cherie’ (4,4 г), ‘CDC Creenstar’ (4,2 г), ‘CDC Greenland’ (4,5 г), ‘CDC Imigreen’ (4,4 г), ‘CDC QG-2’ (4,1 г), ‘CDC Impulse’ (4,0 г) – Канада; ‘Angela’ (4,6 г) – Іспанія, що зумовлено підвищеними кількістю насінин і масою 1000 зерен. Найбільшу кількість бобів на рослині зафіксовано в сортів ‘CDC Imax’ (64,4 шт.), ‘CDC Impala’ (65,5 шт.), ‘CDC QG-2’ (67,4 шт.), ‘CDC Creenstar’ (67,8 шт.) і ‘CDC Cherie’ (75,2 шт.) – Канада; ‘Amaya’ (64,8 шт.) та ‘Angela’ (75,1 шт.) – Іспанія. Майже всі досліджені зразки виявилися середньостиглими (81–85 діб) та оптимальними для зони Південного Лісостепу України. Найскоростиглішими (76 діб) були канадські сорти ‘CDC QG-2’, ‘CDC SB-2’, ‘CDC Impulse’, ‘CDC Imvincible’ та ‘CDC Impact’. На особливу увагу заслуговують ‘CDC Creenstar’, ‘CDC Greenland’, ‘CDC Impulse’ та ‘CDC Impact’ з Канади, а також ‘Angela’ з Іспанії, які поєднали в собі кілька цінних ознак. Висновки. Вищезазначені сорти є придатними для вирощування в зоні Південного Лісостепу України та можуть бути рекомендовані як джерела цінних ознак для практичного використання в селекції.

Мета. Здійснити комплексне вивчення та оцінювання нових сортів соняшнику (Helianthus annuus L.) за основними господарсько-цінними показниками, зокрема врожайністю, стійкістю до хвороб, вмістом олії та білка. Методи. Застосовували такі методи: польовий, лабораторний, порівняння та математичної статистики. Кваліфікаційну експертизу сортів соняшнику однорічного на придатність до поширення в Україні (ПСП) проводили в межах ґрунтово-кліматичних зон Степу та Лісостепу. У процесі досліджень послуговувалися «Методикою проведення кваліфікаційної експертизи сортів рослин на придатність до поширення в Україні (Загальна частина)» та «Методикою проведення експертизи сортів рослин групи технічних та кормових на придатність до поширення в Україні». Результати. Проаналізовано сортовий потенціал соняшнику за врожайністю, вмістом білка й олії та лушпинністю. Водночас досліджено господарсько-цінні ознаки його нових сортів (‘MAS 804G’, ‘LG58390’, ‘LG50550 CLP’, ‘SY THEOS’, ‘LG50549 SX’, ‘LG58630’, ‘P64LL164’, ‘P64LL455’), внесених до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. У всі роки проведення експертизи врожайність у зоні Лісостепу була вищою, ніж у Степу (‘MAS 804G’ – на 49%, ‘LG50550 CLP’ – на 38%, ‘SY THEOS’ – на 28,9%, ‘LG50549 SX’ – на 21,9%, ‘LG58630’ – на 19,5%, ‘P64LL455’ – на 12,6%, ‘P64LL164’ – на 10,3%), а найбільшими її значеннями характеризувалися сорти ‘LG50550 CLP’ (2,58–4,54 т/га) та ‘MAS 804G’ (2,79–4,26 т/га). За показниками якості, зокрема вмістом олії у насінні, переважали ‘P64LL164’ та ‘SY THEOS’, вміст білка становив 17,7–17,5% у сорту ‘LG58630’ та 16,7–17,1% у ‘LG58390’. Висновки. За результатами кваліфікаційної експертизи на придатність сорту для поширення досліджувані сорти рекомендовано до вирощування у зонах Степу та Лісостепу. Визначено сорти з найвищим вмістом олії у насінні – ‘SY THEOS’ (Степ – 51,4%, Лісостеп – 51,6%) і ‘P64LL164’ (Степ – 50,9%, Лісостеп – 52,1%). Найбільше накопичення білка відзначено у сорту ‘LG58630’ (Степ – 17,7%, Лісостеп – 17,5%).

Мета. Комплексно оцінити морфологічні та господарсько-цінні характеристики сортів гречки їстівної (Fagopyrum esculentum Moench). Методи. Предмет досліджень – сорти гречки їстівної селекції Подільського державного аграрно-технічного університету. Аналіз їхніх кількісних, якісних і псевдоякісних ознак та господарсько-цінних характеристик здійснювали відповідно до «Методики проведення експертизи сортів рослин групи зернових, круп’яних та зернобобових на придатність до поширення в Україні» та «Методики проведення експертизи сортів гречки їстівної (Fagopyrum esculentum Moench) на відмінність, однорідність і стабільність. Методика проведення експертизи сортів рослин групи зернобобових та круп’яних на відмінність, однорідність і стабільність». Польові досліди закладали на дослідному полі Науково-дослідного центру «Поділля» Подільського державного університету впродовж 2021–2022 рр. Методи дослідження: польовий, лабораторний, статистичний та аналітичний. Для ідентифікації сортів рослин здійснювали морфологічний опис їхніх вегетативних і генеративних органів (метод візуальної оцінки фенотипу). Результати. Проведено ідентифікацію сортів гречки їстівної вітчизняної селекції за морфологічними ознаками. Для польового інспектування її насінницьких посівів встановлено та оприлюднено в офіційному виданні морфологічну кодову формулу сорту. Висновки. Одержання цінних, високопродуктивних біотипів, а також рекомендованих до виробниц­тва й використовуваних у селекційній практиці конкурентоспроможних сортів, які поповнюють фонд національних рослинних ресурсів, можливе завдяки їх комплексному оцінюванню на усіх етапах селекційного процесу. Таблицю для ідентифікації сортів-кандидатів гречки їстівної вдосконалено в частині переліку проявів морфологічних ознак, розроблені кодові формули яких мають практичне застосування в польовому інспектуванні насінницьких посівів.

Мета. Оцінити якісні показники зерна сортів ячменю ярого, вирощуваного в різних ґрунтово-кліматичних умовах. Методи. Під час досліджень використовували лабораторний, розрахунковий і статистичний методи, для підготовки висновків – аналізу та синтезу. Результати. У результаті досліджень 2020–2021 рр. вдалося виявити вплив ґрунтово-кліматичних зон (Степу, Лісостепу й Полісся) та умов вирощування на такі показники якості різних сортів ячменю ярого, як вирівняність зерна і вміст білка. Так, вирівняність у різні роки випробувань коливалася від 86,7 (висока, Полісся) до 95,1% (дуже висока, Лісостеп). 2021 року завдяки сприятливим метеорологічним умовам періоду вегетації її показники вдалося збільшити, порівнюючи з 2020 р., на 4,3% у Степу, 4,6% в Лісостепу та майже на 6,0% у Поліссі. У середньому вирівняність зерна, вирощеного в різних філіях УІЕСР, зросла на 5,6%. Максимальні її значення отримано для сортів ‘Avus’ – 93,9% (Степ), ‘Novyi Svitanok’ – 94,5–96,6% (Полісся, Лісостеп). Залежно від ґрунтово-кліматичної зони та року випробування вміст білка в зерні варіювався від 10,9 (низький, Степ) до 13,4% (середній, Лісостеп). У середньому цей показник знижувався у 2021 р. на 2,5% проти 2020 р., і лише в зоні Полісся зафіксували його збільшення на 2,6%. Найвищий уміст білка виявлено в сортів ‘Істр’ – 13,5–13,9% (Степ і Лісостеп) та ‘Геркулес’ – 13,4% (Полісся). Сорти ‘Амадей’, ‘Істр’ і ‘Novyi Svitanok’ поєднали обидві господарсько-цінні ознаки. Оптимальна температура повітря та висока вирівняність сприяють збільшенню врожайності ячменю ярого. Водночас під час формування високого врожаю в культурі знижується вміст білка в зерні. Висновки. У середньому за 2020–2021 рр. вирівняність зерна ячменю ярого становила 92,3% (Степ), 95,4% (Лісостеп) і 93,2% (Полісся); вміст білка в насінні – 11,8% (Степ), 12,4% (Лісостеп) і 11,6% (Полісся). На формування якісних показників насіння ячменю ярого впливали умови вирощування, що склалися у відповідній ґрунтово-кліматичній зоні.

Мета. Визначити вплив поверхневого обробітку ґрунту, який виконують за допомогою різних сільськогосподарських машин, на його забур’яненість, інтенсивність розкладання рослинних решток ячменю озимого та врожайність наступної культури (пшениці озимої сорту ‘Дума одеська’). Методи. У процесі досліджень послуговувалися  загальнонауковими, спеціальними, польовими, математично-статистичними та розрахунково-порівняльними методами. Результати. В умовах перенасичення сівозмін зерновими культурами та застосування ресурсоощадних технологій вирощування актуальним є використання нових знарядь для поверхневого стерньового оброб ітку ґрунту з одночасним його кришенням, підрізанням кореневої системи бур’янів і пожнивних залишків, частковим їх загортанням і мульчуванням поверхні поля. Упродовж 2021–2022 рр. найбільше розкладання стерні ячменю озимого спостерігали через 21 добу після поверхневого обробітку ґрунту ротаційним подрібнювачем DUCAT RST-6 – у середньому на 5,1–6,5% вищі значення, ніж за використання борони вертикального обробітку DUCAT UVT-6 та короткої дискової борони-лущильника DUCAT-2,5. Найсильніше проростання насіння бур’янів і падалиці (30–37 шт./м2 ) провокував DUCAT RST-6, найслабше (13–18 шт./м2 ) – DUCAT-2,5. Максимальну врожайність зерна пшениці озимої сорту ‘Дума одеська’ (5,63 т/га) у 2022–2023 рр. отримано за поверхневого стерньового обробітку ґрунту агрегатом DUCAT-2,5. Висновки. За результатами проведених досліджень визначено, що стерньовий обробіток ґрунту ротаційним подрібнювачем (ножем-ротором) DUCAT RST-6 відразу після збирання попередника (ячменю звичайного озимого типу розвитку) є найсприятливішим для проростання насіння падалиці й бур’янів.

Мета. Визначити поліморфізм мікросателітних локусів QTL-hotspot-регіону групи зчеплення 4, пов’язаного з толерантністю до посухи, у сортів нуту звичайного української селекції. Методи. Екстрагування та очищення ДНК з проростків ЦТАБ­методом; полімеразна ланцюгова реакція; горизонтальний гель­електрофорез; визначення розмірів продуктів ампліфікації за допомогою програми «Image J». Результати. Встановлено алельні комбінації мікросателітних локусів ICCM0249, NCPGR127, TAA170, NCPGR21, TA130 і STMS11 QTL­hotspot­регіону групи зчеплення 4 геному нуту. За локусами STMS11, NCPGR127 і NCPGR21, які виявилися неполіморфними в межах аналізованої вибірки сортів, детектовано по одному алелю; за ICCM0249 і TAA170 – по два; за TAA130 – три алелі, що вказує на їхню поліморфність. Висновки. Серед семи сортів нуту української селекції три мікросателітні локуси є неполіморфними, а саме: STMS11, NCPGR127 і NCPGR21. Ще три – поліморфними з двома алелями для локусів ICCM0249 і TAA170 і трьома для TAA130. За результатами аналізу сортів встановлено п’ять типів комбінацій алелів мікросателітних локусів ICCM0249, NCPGR127, TAA170, NCPGR21, TA130 і STMS11. У сорту ‘Пам’ять’ ідентифіковано унікальний для досліджуваної вибірки алель розміром 185 п. н.

Мета. Здійснити комплексне вивчення та оцінювання нових сортів картоплі (Solanum tuberosum L.) за основними господарсько-цінними показниками: врожайністю, стійкістю до хвороб, вмістом крохмалю та сухої речовини. Методи. Кваліфікаційну експертизу сортів картоплі на придатність їх до поширення в Україні (ПСП) проводили в межах ґрунтово-кліматичних зон Лісостепу та Полісся. У процесі досліджень послуговувалися «Методикою проведення кваліфікаційної експертизи сортів рослин на придатність до поширення в Україні (Загальна частина)» та «Методикою проведення експертизи сортів рослин картоплі та групи овочевих, баштанних, пряно-смакових на придатність до поширення в Україні». Результати. Проаналізовано сортовий потенціал картоплі за результатами кваліфікаційної екс­пертизи, а також розглянуто господарсько-цінні ознаки її нових сортів (‘Acoustic’, ‘Lady Amarilla’, ‘Sensation’, ‘Mia’, ‘Baltic Fire’), внесених до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні (далі – Реєстр сортів).  У всі роки проведення досліджень врожайність у зоні Лісостепу була вищою ніж у Поліссі (‘Sensation’ – на 29%, ‘Міа’на 20%, ‘Lady Amarilla’ – на 16%, ‘Baltic Fire’ – на 19%, ‘Acoustic’ – на 21%), а найбільшими її значеннями характеризувалися сорти ‘Sensation’ (24,3–33,8 т/га) та ‘Acoustic’ (25,5–30,2 т/га). За показниками якості переважали ‘Lady Amarilla’ та ‘Baltic Fire’, вміст крохмалю у бульбах яких становив 13,7–15,4 та 13,3–13,9%; сухої речовини – 22,2–23,2 та 21,5–22,0% відповідно. Ураження хворобами і шкідниками загалом перебувало на середньому рівні, а найбільшої шкоди фітофтороз завдавав рослинам у зоні Полісся. Висновки. За результатами кваліфікаційної експертизи на ПСП підготовлено п’ять позитивних експертних висновків. Усі досліджувані сорти картоплі рекомендовано вирощувати у зонах Лісостепу та Полісся. Стійкі проти раку сорти запропоновано для впровадження у вогнищах хвороби та вирощування у зонах, де її можливо виявити. Також їх рекомендовано використовувати як батьківські компоненти для отримання стійких проти раку нащадків та в селекції для створення нових, не схильних до нього сортів.

Purpose. To study of yield formation and protein content in the grain of different ripening varieties of soft winter wheat under the condition of using various types and doses of fertilizers. Methods. Field and laboratory (determination of protein content), calculation (collection of protein), mathematical and statistical. Results. It was found that different fertilization systems reliably increased the grain yield of soft winter wheat. The use of N75 increased this indicator by 1.2 times and N150 by 1.4 times in the varieties studied, compared with the no-fertilizer variant. Yield with incomplete return of phosphorus-potassium fertilizer was only 2–3% lower than with complete mineral fertilizer. With the nitrogen-phosphorus and nitrogen-potassium fertilization systems, the yield was 5–7% higher than with the nitrogen system. At the same time, this indicator was 6% lower than in the full mineral fertilizer version of the trial. The use of 75 kg/ha nitrogen fertilizer per year increased the protein content to 13.5%, or by 10% compared to the control. In the double dose nitrogen fertilizer variant, the protein content increased to 14.2% or by 15%. The use of nitrogen fertilizers with phosphorus-potassium only contributed 2–4% to the increase of this indicator. Cultivation of winter wheat under the condition of application of N75 increased the collection of protein up to 724 kg/ha or by 33%, and with a double dose of nitrogen fertilizer – up to 848 kg/ha or by 55% compared to the option without fertilizer. In the N75P30K40 variant, protein yield increased by 10% compared to the nitrogen system. The application of a complete mineral fertilizer (N150P60K40) increased this indicator by 12%. Conclusions. It was found that the use of N75P30K40 increased the grain yield of soft winter wheat by up to 5.9 t/ha, or 7%, compared to the option where only 75 kg/ha of nitrogen fertilizer was applied. Yield development in soft winter wheat varies considerably from variety to variety. For example, this indicator was 35% higher in the ‘KWS Emil’ variety than in the ‘Prino’ line. In addition, the grain yield of both varieties is reliably influenced by the weather conditions during the growing season. The protein content of soft winter wheat varies considerably depending on the variety and the weather conditions. When growing soft winter wheat varieties, the protein content can vary by 12.8–15.1%. Weather conditions during the growing season can change this indicator by 13.1–14.7%. The protein content index in the grain of the ‘Prino’ line is significantly higher than that of the ‘KWS Emil’ variety. According to the protein yield per hectare indicator, the ‘KWS Emil’ variety (896 kg/ha) has a significant advantage over the ‘Prino’ line (774 kg/ha).