Purpose. To highlight the durum winter wheat breeding results at the Plant Breeding and Genetics Institute – National Center of Seed and Cultivar Investigation (PBGI – NCSCI) during many years. Methods. Multiple both intraspecific and interspecific (with varieties and forms of common wheat) hybridization, including introgressive hybridization to create certain desired genotypes. Evaluation of the created lines and hybrids by a number of biological and economic characteristics, including the resistance to frost (winter hardiness), drought and main diseases, as well as protein content in the grain and its vitreousness. Results. There were 6 durum winter wheat cultivars replacement in Ukraine during past 65 years, with the leading role in the assortment belonging to cultivars created at the PBGI – NCSCI. The creation of varieties was focused on the introgression of dwarfism genes and alleles with low photoperiod sensitivity, improving floral fertility, increasing resistance to biotic and abiotic stresses. New cultivars (the sixth cultivars replacement) belong to the varieties of durum winter wheat leucurum (‘Lainer’, ‘Shliachetnyi’, ‘Blyskuchyi’, ‘Almaznyi’, ‘Yantarnyi’, ‘Kryshtalevyi’, ‘Zolotystyi’, ‘Marmurovyi’, ‘Sriblastyi’), hordeiforme (‘Areal Odeskyi’, ‘Hranatovyi’) and leucomelan (‘Prestyzhnyi’, ‘Yaskravyi’). All of them are cultivars of intensive type and universal use which are characterized by high resistance to lodging, drought and the most common diseases and average or above average frost resistance. Their grain has high vitreousness and high or above average protein content. Conclusions. Today, in the agricultural production of the steppe and forest-steppe zones of Ukraine, the most common cultivars of hard winter wheat of the fifth cultivars replacement are well established and therefore the most widespread: ‘Hardemarin’, ‘Burshtyn’, ‘Kontynent’, ‘Kreiser’, ‘Linkor’ and ‘Bosfor’. New varieties (sixth cultivars replacement) are also gradually spreading: ‘Areal Odeskyi’, ‘Liner’, ‘Prestyzhnyi’, ‘Shliakhetnyi’, ‘Blyskuchyi’, ‘Yaskravyi’, ‘Almaznyi’, ‘Yantarnyi’, ‘Kryshtalevyi’, ‘Hranatovyi’, ‘Marmurovyi’, ‘Zolotystyi’ and ‘Sribliastyi’ which belong to the selection of the Plant Breeding and Genetics Institute – National Center of Seed and Cultivar Investigation.

Purpose. To highlight the durum winter wheat breeding results at the Plant Breeding and Genetics Institute – National Center of Seed and Cultivar Investigation (PBGI – NCSCI) during many years. Methods. Multiple both intraspecific and interspecific (with varieties and forms of common wheat) hybridization, including introgressive hybridization to create certain desired genotypes. Evaluation of the created lines and hybrids by a number of biological and economic characteristics, including the resistance to frost (winter hardiness), drought and main diseases, as well as protein content in the grain and its vitreousness. Results. There were 6 durum winter wheat cultivars replacement in Ukraine during past 65 years, with the leading role in the assortment belonging to cultivars created at the PBGI – NCSCI. The creation of varieties was focused on the introgression of dwarfism genes and alleles with low photoperiod sensitivity, improving floral fertility, increasing resistance to biotic and abiotic stresses. New cultivars (the sixth cultivars replacement) belong to the varieties of durum winter wheat leucurum (‘Lainer’, ‘Shliachetnyi’, ‘Blyskuchyi’, ‘Almaznyi’, ‘Yantarnyi’, ‘Kryshtalevyi’, ‘Zolotystyi’, ‘Marmurovyi’, ‘Sriblastyi’), hordeiforme (‘Areal Odeskyi’, ‘Hranatovyi’) and leucomelan (‘Prestyzhnyi’, ‘Yaskravyi’). All of them are cultivars of intensive type and universal use which are characterized by high resistance to lodging, drought and the most common diseases and average or above average frost resistance. Their grain has high vitreousness and high or above average protein content. Conclusions. Today, in the agricultural production of the steppe and forest-steppe zones of Ukraine, the most common cultivars of hard winter wheat of the fifth cultivars replacement are well established and therefore the most widespread: ‘Hardemarin’, ‘Burshtyn’, ‘Kontynent’, ‘Kreiser’, ‘Linkor’ and ‘Bosfor’. New varieties (sixth cultivars replacement) are also gradually spreading: ‘Areal Odeskyi’, ‘Liner’, ‘Prestyzhnyi’, ‘Shliakhetnyi’, ‘Blyskuchyi’, ‘Yaskravyi’, ‘Almaznyi’, ‘Yantarnyi’, ‘Kryshtalevyi’, ‘Hranatovyi’, ‘Marmurovyi’, ‘Zolotystyi’ and ‘Sribliastyi’ which belong to the selection of the Plant Breeding and Genetics Institute – National Center of Seed and Cultivar Investigation. | Мета. Висвітлити результати багаторічних досліджень із селекції твердої озимої пшениці в Селекційно-генетичному інституті – Національному центрі насіннєзнавства та сортовивчення (СГІ – НЦНС). Методи. Багаторазова внутрішньовидова та міжвидова (з сортами та формами пшениці м’якої) гібридизація, зокрема й інтрогресивна гібридизація для створення бажаних генотипів. Оцінювання одержаних ліній та гібридів за низкою біологічних і господарських ознак (зимо- та посухостійкістю, стійкістю проти основних хвороб, умістом білка в зерні та його склоподібністю). Результати. Протягом останніх 65 років в Україні відбулося шість сортозмін твердої озимої пшениці, а провідна роль у сортименті завжди належала сортам селекції СГІ – НЦНС. Їхнє створення було сконцентровано на інтрогресії генів карликовості та алелів із низькою фотоперіодичною чутливістю, поліпшенні квіткової фертильності, підвищенні стійкості проти біотичних та абіотичних стресів. Нові сорти (VІ сортозміни) є різновидами пшениці твердої озимої leucurum (‘Лайнер’, ‘Шляхетний’, ‘Блискучий’, ‘Алмазний’, ‘Янтарний’, ‘Кришталевий’, ‘Золотистий’, ‘Мармуровий’, ‘Сріблястий’), hordeiforme (‘Ареал одеський’, ‘Гранатовий’) та leucomelan (‘Престижний’, ‘Яскравий’). Всі вони належать до інтенсивного типу, характеризуються універсальністю використання, високою стійкістю проти вилягання, посухи та найбільш поширених хвороб і середньою або вищою за середню морозостійкістю. Їхнє зерно має високу склоподібність і високий або вище за середній уміст протеїну. Висновки. Сорти пшениці твердої озимої V сортозміни ‘Гардемарин’, ‘Бурштин’, ‘Континент’, ‘Крейсер’, ‘Лінкор’ та ‘Босфор’ добре зарекомендували себе в сільськогосподарському виробництві Степу та Лісостепу України, а тому нині є найпоширенішими у цих ґрунтово-кліматичних зонах. Поступово набувають розповсюдження й нові сорти VІ сортозміни ‘Ареал одеський’, ‘Лайнер’, ‘Престижний’, ‘Шляхетний’, ‘Блискучий’, ‘Яскравий’, ‘Алмазний’, ‘Янтарний’, ‘Кришталевий’, ‘Гранатовий’, ‘Мармуровий’, ‘Золотистий’ і ‘Сріблястий’, виведені в СГІ – НЦНС.

Мета. Проаналізувати особливості росту плантацій шістьох сортів верби прутоподібної протягом восьми років їхнього культивування в умовах Правобережного Лісостепу України та встановити оптимальний вік заготівлі біомаси. Методи. Польовий, лабораторний, аналітичний і статистичний. Результати. Проведені біометричні дослідження восьмирічних пагонів плантацій продемонстрували їхню відмітність за висотою, діаметром та масою. Найбільшими ці показники були в культивару ‘Inger’ – 6,42 м, 3,3 см та 1,76 кг відповідно, дещо меншими – 6,25 м, 3,1 см та 1,67 кг – у ‘Tordis’. Висота решти сортів варіювала в межах 5,90 м (‘Warm-maz’) – 6,13 м (‘Wilhelm’), діаметр змінювався від 1,85 см (‘Gigantea’) до 2,55 см (‘Marzencinski’), а суха маса пагонів становила 0,89 кг (‘Gigantea’) – 1,05 кг (‘Marzencinski’). Продуктивність сухої біомаси була на рівні 9,55 т/га (‘Gigantea’) – 36,9 т/га (‘Inger’). У всіх досліджуваних культиварів спостерігали суттєве зменшення річних приростів за висотою (в ‘Tordis’ – після п’ятирічного віку, у ‘Wilhelm’, ‘Inger’, ‘Gigantea’ та ‘Marzencinski’ – після чотирирічного, у ‘Warm-maz’ – після трирічного) та діаметром (у ‘Wilhelm’ – після п’яти років, у ‘Tordis’ – після трьох, у решти – після чотирьох). Висновки. Першу заготівлю біомаси досліджуваних плантацій доцільно виконувати в чотирирічному віці, а наступні – у три- або дворічному.

Purpose. To analyze the growth characteristics of six varieties of basket willow plantations over eight years of cultivation in the Right-Bank Forest-Steppe of Ukraine. Establish the optimal age for harvesting biomass. Methods. Field, laboratory, analytical and statistical. Results. Biometric studies of eight-year-old shoots from plantations revealed differences in their height, diameter, and weight. The cultivar ‘Inger’ had the highest values: 6.42 m, 3.3 cm, and 1.76 kg, respectively. The values were slightly lower for ‘Tordis’: 6.25 m, 3.1 cm, and 1.67 kg. The heights of the other varieties ranged from 5.90 m (‘Warm-maz’) to 6.13 m (‘Wilhelm’), the diameters ranged from 1.85 cm (‘Gigantea’) to 2.55 cm (‘Marzencinski’), and the dry weights of the shoots ranged from 0.89 kg (‘Gigantea’) to 1.05 kg (‘Marzencinski’). Dry biomass productivity ranged from 9.55 t/ha (‘Gigantea’) to 36.9 t/ha (‘Inger’). A significant decrease in annual height growth was observed in all the studied cultivars: after five years in ‘Tordis’, after four years in ‘Wilhelm’, ‘Inger’, ‘Gigantea’, and ‘Marzencinski’, and after three years in ‘Warm-maz’. A significant decrease in diameter growth was observed after five years in ‘Wilhelm’, after three years in ‘Tordis’, and after four years in the rest. Conclusions. The first harvesting of biomass from the studied plantations should be carried out at the age of four years, and the subsequent harvesting at the age of three or two years. | Мета. Проаналізувати особливості росту плантацій шістьох сортів верби прутоподібної протягом восьми років їхнього культивування в умовах Правобережного Лісостепу України та встановити оптимальний вік заготівлі біомаси. Методи. Польовий, лабораторний, аналітичний і статистичний. Результати. Проведені біометричні дослідження восьмирічних пагонів плантацій продемонстрували їхню відмітність за висотою, діаметром та масою. Найбільшими ці показники були в культивару ‘Inger’ – 6,42 м, 3,3 см та 1,76 кг відповідно, дещо меншими – 6,25 м, 3,1 см та 1,67 кг – у ‘Tordis’. Висота решти сортів варіювала в межах 5,90 м (‘Warm-maz’) – 6,13 м (‘Wilhelm’), діаметр змінювався від 1,85 см (‘Gigantea’) до 2,55 см (‘Marzencinski’), а суха маса пагонів становила 0,89 кг (‘Gigantea’) – 1,05 кг (‘Marzencinski’). Продуктивність сухої біомаси була на рівні 9,55 т/га (‘Gigantea’) – 36,9 т/га (‘Inger’). У всіх досліджуваних культиварів спостерігали суттєве зменшення річних приростів за висотою (в ‘Tordis’ – після п’ятирічного віку, у ‘Wilhelm’, ‘Inger’, ‘Gigantea’ та ‘Marzencinski’ – після чотирирічного, у ‘Warm-maz’ – після трирічного) та діаметром (у ‘Wilhelm’ – після п’яти років, у ‘Tordis’ – після трьох, у решти – після чотирьох). Висновки. Першу заготівлю біомаси досліджуваних плантацій доцільно виконувати в чотирирічному віці, а наступні – у три- або дворічному.

Мета. Встановити оптимальну норму застосування препарату YaraVita Teprosyn NP+Zn для забезпечення найвищих показників посівної якості насіння буряку цукрового. Методи. Біологічні (проведення лабораторного досліду) та статистичні (описова статистика, дисперсійний, кореляційний та регресійний аналізи). Результати. За результатами лабораторних досліджень встановлено, що варіація енергії проростання насіння буряку цукрового певною мірою залежала від його обробки препаратом (добривом) YaraVita Teprosyn NP+Zn (15,5%) та партії насіння (12,7%), втім найбільше на неї вплинула генетична відмінність досліджуваних вітчизняних гібридів (61,1%). Щодо варіації лабораторної схожості, то на 41,6% вона була спричинена використанням уже згаданого добрива, а на 36,7% – генетичною відмінністю. Залежно від норми застосування препарату YaraVita Teprosyn NP+Zn змінювалася й енергія проростання насіння. Зокрема, за внесення 3 л/т вона підвищилася до 84,9% (контрольний варіант – 80,7%), а за 6 л/т – до 88,6%. Подальше збільшення кількості добрива до 9 л/т істотно не вплинуло на енергію проростання, а використання максимальної для досліду норми – 12 л/т – взагалі її знизило до 86,9%. Підвищення лабораторної схожості насіння також досягли завдяки його обробці препаратом YaraVita Teprosyn NP+Zn у нормі 3 л/т – від 86,6% (контроль) до 91,8%, а також 6 л/т – до 96,6%. Наступне збільшення норми – до 9 та 12 л/т – спричинило зменшення лабораторної схожості. У цих варіантах досліду вона дорівнювала 96,3 та 91,9% відповідно. Було встановлено рівняння регресії, які дають змогу прогнозувати значення енергії проростання та лабораторної схожості насіння й оптимізувати норми внесення YaraVita Teprosyn NP+Zn. Висновки. Оптимальна норма застосування цинкомісткого препарату YaraVita Teprosyn NP+Zn, що забезпечує максимальну енергію проростання насіння буряку цукрового, для гібрида ‘ІЦБ 0904’ становить 9 л/т, а для ‘Рутенія 11’ – 6 л/т. Найвищої лабораторної схожості в досліді досягли за використання 6 л/т цього добрива. Водночас перевищення оптимальних норм може призвести до пригнічення енергії проростання, хоча вирішальне значення для неї має генетичний потенціал гібрида, а також до зниження лабораторної схожості насіння, на яку передусім впливає його обробка вказаним цинкомістким препаратом. Розроблені регресійні моделі є цінним інструментом для прогнозування посівних якостей насіння та раціонального застосування добрива YaraVita Teprosyn NP+Zn у виробничих умовах.

Purpose. To establish the optimal rate of application of YaraVita Teprosyn NP+Zn preparation, to ensures the highest sowing quality of sugar beet seeds. Methods. Biological (conducting laboratory experiments) and statistical (descriptive statistics, variance, correlation and regression analyses). Results. Laboratory studies showed that the variation in the germination energy of sugar beet seeds depends to some extent on their treatment with the YaraVita Teprosyn NP+Zn fertiliser preparation (15.5%), as well as on the seed batch (12.7%). However, genetic differences between the domestic hybrids studied had the greatest influence (61.1%). As for the variation in laboratory similarity, 41.6% was caused by the aforementioned fertiliser and 36.7% by genetic differences. The germination energy of the seeds also changed depending on the application rate of YaraVita Teprosyn NP+Zn. Specifically, germination energy increased to 84.9% when 3 l/t was applied (compared to 80.7% for the control variant), and to 88.6% when 6 l/t was applied. Increasing the amount of fertiliser further to 9 l/t did not significantly affect germination energy; in fact, using the maximum rate for the experiment (12 l/t) reduced it to 86.9%. An increase in laboratory germination was achieved by treating the seeds with YaraVita Teprosyn NP+Zn at rates of 3 and 6 l/t, increasing the percentage from 86.6% (control) to 91.8% and 96.6%, respectively. However, a further increase in the amount of fertiliser to 9 or 12 l/t resulted in a decrease in laboratory germination. In these variants of the experiment, the figures were 96.3% and 91.9%, respectively. Regression equations were established to predict the germination energy and laboratory germination of seeds, as well as to optimise the application rates of YaraVita Teprosyn NP+Zn. Conclusions. The optimal application rate of the zinc-containing preparation YaraVita Teprosyn NP+Zn for maximising the germination energy of sugar beet seeds was found to be 9 l/t for the 'ITsB 0904' hybrid and 6 l/t for the 'Ruteniia 11' hybrid. The highest laboratory germination rate was achieved using 6 l/t of this fertiliser. However, exceeding the optimal rates can lead to inhibition of germination, although the genetic potential of the hybrid is also important for this. It can also lead to a decrease in laboratory germination, which is primarily influenced by treatment with the specified zinc-containing preparation. The developed regression models are valuable tools for predicting sowing quality and the rational use of YaraVita Teprosyn NP+Zn fertiliser under production conditions. | Мета. Встановити оптимальну норму застосування препарату YaraVita Teprosyn NP+Zn для забезпечення найвищих показників посівної якості насіння буряку цукрового. Методи. Біологічні (проведення лабораторного досліду) та статистичні (описова статистика, дисперсійний, кореляційний та регресійний аналізи). Результати. За результатами лабораторних досліджень встановлено, що варіація енергії проростання насіння буряку цукрового певною мірою залежала від його обробки препаратом (добривом) YaraVita Teprosyn NP+Zn (15,5%) та партії насіння (12,7%), втім найбільше на неї вплинула генетична відмінність досліджуваних вітчизняних гібридів (61,1%). Щодо варіації лабораторної схожості, то на 41,6% вона була спричинена використанням уже згаданого добрива, а на 36,7% – генетичною відмінністю. Залежно від норми застосування препарату YaraVita Teprosyn NP+Zn змінювалася й енергія проростання насіння. Зокрема, за внесення 3 л/т вона підвищилася до 84,9% (контрольний варіант – 80,7%), а за 6 л/т – до 88,6%. Подальше збільшення кількості добрива до 9 л/т істотно не вплинуло на енергію проростання, а використання максимальної для досліду норми – 12 л/т – взагалі її знизило до 86,9%. Підвищення лабораторної схожості насіння також досягли завдяки його обробці препаратом YaraVita Teprosyn NP+Zn у нормі 3 л/т – від 86,6% (контроль) до 91,8%, а також 6 л/т – до 96,6%. Наступне збільшення норми – до 9 та 12 л/т – спричинило зменшення лабораторної схожості. У цих варіантах досліду вона дорівнювала 96,3 та 91,9% відповідно. Було встановлено рівняння регресії, які дають змогу прогнозувати значення енергії проростання та лабораторної схожості насіння й оптимізувати норми внесення YaraVita Teprosyn NP+Zn. Висновки. Оптимальна норма застосування цинкомісткого препарату YaraVita Teprosyn NP+Zn, що забезпечує максимальну енергію проростання насіння буряку цукрового, для гібрида ‘ІЦБ 0904’ становить 9 л/т, а для ‘Рутенія 11’ – 6 л/т. Найвищої лабораторної схожості в досліді досягли за використання 6 л/т цього добрива. Водночас перевищення оптимальних норм може призвести до пригнічення енергії проростання, хоча вирішальне значення для неї має генетичний потенціал гібрида, а також до зниження лабораторної схожості насіння, на яку передусім впливає його обробка вказаним цинкомістким препаратом. Розроблені регресійні моделі є цінним інструментом для прогнозування посівних якостей насіння та раціонального застосування добрива YaraVita Teprosyn NP+Zn у виробничих умовах.

Purpose. To determine the applicability of the GAIA method for comparison of reference collection of maize lines based on weights of the difference for morphological characteristics and SSR markers. Methods. Field methods (descriptive plant morphology), molecular methods (PCR, capillary electrophoresis), and statistical methods (principal component analysis, correlation analysis). Results. The study examined 57 lines of maize reference collection to determine their differences based on phenotypic and molecular distances using the GAIA method. The comparison of maize lines, considering the difference for morphological characteristics, identified 12 lines classified as “Distinct Plus” compared to other studied maize lines. The obtained data indicate that most of the “Distinct Plus” lines were classified as distinct according to distinctness, uniformity, and stability (DUS) testing. However, three pairs of lines identified as “Distinct Plus” were classified by the DUS expert as similar or very similar. It was determined that the first two principal components explain 23.37% of characteristic variability. Principal component analysis revealed that the high level of variability attributed to the differences of grouping characteristics and traits which are not used for variety grouping during DUS testing. This suggests that to enhance the effectiveness of the GAIA method, it is advisable to increase weights of the difference for qualitative morphological characteristics. Based on the combination of phenotypic and molecular distances, an additional 35 pairs of maize lines were identified with a high degree of distinction, eliminating the need for side-by-side field comparisons in the next growing season. Conclusions. The application of the GAIA method for maize line analysis helps reduce the number of side-by-side field comparisons by integrating morphological traits and molecular markers.

Purpose. To determine the applicability of the GAIA method for comparison of reference collection of maize lines based on weights of the difference for morphological characteristics and SSR markers. Methods. Field methods (descriptive plant morphology), molecular methods (PCR, capillary electrophoresis), and statistical methods (principal component analysis, correlation analysis). Results. The study examined 57 lines of maize reference collection to determine their differences based on phenotypic and molecular distances using the GAIA method. The comparison of maize lines, considering the difference for morphological characteristics, identified 12 lines classified as “Distinct Plus” compared to other studied maize lines. The obtained data indicate that most of the “Distinct Plus” lines were classified as distinct according to distinctness, uniformity, and stability (DUS) testing. However, three pairs of lines identified as “Distinct Plus” were classified by the DUS expert as similar or very similar. It was determined that the first two principal components explain 23.37% of characteristic variability. Principal component analysis revealed that the high level of variability attributed to the differences of grouping characteristics and traits which are not used for variety grouping during DUS testing. This suggests that to enhance the effectiveness of the GAIA method, it is advisable to increase weights of the difference for qualitative morphological characteristics. Based on the combination of phenotypic and molecular distances, an additional 35 pairs of maize lines were identified with a high degree of distinction, eliminating the need for side-by-side field comparisons in the next growing season. Conclusions. The application of the GAIA method for maize line analysis helps reduce the number of side-by-side field comparisons by integrating morphological traits and molecular markers. | Мета. Визначити придатність методу GAIA для порівняння ліній кукурудзи звичайної на основі вагових коефіцієнтів відмінності ступенів прояву морфологічних ознак та SSR маркерів. Методи. Польові (описова морфологія рослин), молекулярні (ПЛР, капілярний електрофорез), статистичні (метод головних компонент, кореляційний аналіз). Результати. Досліджено 57 ліній кукурудзи звичайної колекції загальновідомих сортів для встановлення відмінності на основі фенотипових і молекулярних дистанцій методом GAIA. 12 ліній виявилися «Відмінними плюс» до інших досліджуваних, що визначено за результатами їх порівняння з урахуванням вагомості різниці ступенів прояву морфологічних ознак. Згідно з отриманими даними серед «Відмінних плюс» ліній більшість класифіковано як відмінні за результатами експертизи на відмінність, однорідність і стабільність (ВОС), втім три пари експертом зараховано до групи подібних і дуже подібних. З’ясовано, що перші дві головні компоненти пояснюють 23,37% варіабельності ознак. За результатами аналізу головних компонент встановлено, що високий рівень варіабельності зумовлений відмінностями за групувальними ознаками та ознаками, які не використовують для групування сортів під час експертизи на ВОС. Це свідчить про те, що для підвищення ефективності застосування методу GAIA доцільно збільшити вагомість відмінності різниці ступенів прояву цих ознак. Внаслідок поєднання фенотипових і молекулярних дистанцій визначено додатково 35 пар ліній кукурудзи, що мають високий ступінь відмінності та не потребують прямих порівнянь у польових умовах в наступному вегетаційному циклі. Висновки. Встановлено, що застосування методу GAIA для дослідження нових ліній кукурудзи допомагає зменшити кількість прямих порівнянь у польових умовах за поєднання морфологічних ознак і молекулярних маркерів.

Purpose. To determine the peculiarities of total combining ability (TCA) and variances specific combining ability (SCA) effects of maternal components and test varieties of intervarietal and linear-varietal hybrids of monoecious hemp on the basis of seed productivity and oil content, to determine the predominance of additive or non-additive gene effects and to identify components with the highest breeding value, to give a forecast of the effectiveness of selection in hybrid populations. Methods. Combining ability was determined in the system of complete topcrosses. The varieties ‘YUSO 31’, ‘Demetra’, ‘Artemida’, ‘Aphrodita’, ‘Harmoniia’, ‘Hlesiia’, ‘Hlukhivski 33’, ‘Hlukhivski 51’ and their self-pollinated lines of the fourth generation were used as maternal forms, which were crossed with three test varieties ‘Hliana’, ‘Aphina’ and ‘Mykolaichyk’ (48 hybrid variants in total). The results of measurements were interpreted by arithmetic mean, F-test (R. A. Fisher), least significant difference and ranked. Results. The study of hemp varieties and their self-pollinated lines by the parameters of combining ability as maternal components of crosses showed significant differentiation by the effects of TCA (from −22.60 to 21.40 by inflorescence length, from −10.35 to 15.15 by seed weight, from −3.91 to 3.23 by thousand seed weight, from −2.40 to 3.76 by oil content) and SCA variances (6.72–233.23; 3.25–78.29; 0.01–0.10 and 0.01–2.10, respectively). The highest SCA was observed in the maternal forms of ‘Aphrodita’, I4 ‘Aphrodita’, I4 ‘Demetra’ and I4 ’Hlukhivski 51’ and the tester variety ‘Aphina’. A comparison of the effects of TCA and SCA variances revealed that the ‘Aphrodita’ variety and its self-pollinated line I4 were the best crossing components. Conclusions. In the analysed crosses, the additive effects of genes prevail in terms of thousand-seed weight and oil content, indicating the feasibility of selecting for phenotype. In contrast, non-additive effects prevail in terms of inflorescence length and seed weight, indicating the need for genotype selection. To increase seed productivity and oil content through combination breeding, it is advisable to use linear-varietal crosses where the maternal components have either high TCA and high SCA or medium TCA and high SCA.

Purpose. To determine the peculiarities of total combining ability (TCA) and variances specific combining ability (SCA) effects of maternal components and test varieties of intervarietal and linear-varietal hybrids of monoecious hemp on the basis of seed productivity and oil content, to determine the predominance of additive or non-additive gene effects and to identify components with the highest breeding value, to give a forecast of the effectiveness of selection in hybrid populations. Methods. Combining ability was determined in the system of complete topcrosses. The varieties ‘YUSO 31’, ‘Demetra’, ‘Artemida’, ‘Aphrodita’, ‘Harmoniia’, ‘Hlesiia’, ‘Hlukhivski 33’, ‘Hlukhivski 51’ and their self-pollinated lines of the fourth generation were used as maternal forms, which were crossed with three test varieties ‘Hliana’, ‘Aphina’ and ‘Mykolaichyk’ (48 hybrid variants in total). The results of measurements were interpreted by arithmetic mean, F-test (R. A. Fisher), least significant difference and ranked. Results. The study of hemp varieties and their self-pollinated lines by the parameters of combining ability as maternal components of crosses showed significant differentiation by the effects of TCA (from −22.60 to 21.40 by inflorescence length, from −10.35 to 15.15 by seed weight, from −3.91 to 3.23 by thousand seed weight, from −2.40 to 3.76 by oil content) and SCA variances (6.72–233.23; 3.25–78.29; 0.01–0.10 and 0.01–2.10, respectively). The highest SCA was observed in the maternal forms of ‘Aphrodita’, I4 ‘Aphrodita’, I4 ‘Demetra’ and I4 ’Hlukhivski 51’ and the tester variety ‘Aphina’. A comparison of the effects of TCA and SCA variances revealed that the ‘Aphrodita’ variety and its self-pollinated line I4 were the best crossing components. Conclusions. In the analysed crosses, the additive effects of genes prevail in terms of thousand-seed weight and oil content, indicating the feasibility of selecting for phenotype. In contrast, non-additive effects prevail in terms of inflorescence length and seed weight, indicating the need for genotype selection. To increase seed productivity and oil content through combination breeding, it is advisable to use linear-varietal crosses where the maternal components have either high TCA and high SCA or medium TCA and high SCA. | Мета. Установити особливості ефектів загальної комбінаційної здатності (ЗКЗ) та варіанс специфічної комбінаційної здатності (СКЗ) материнських компонентів і сортів-тестерів міжсортових та лінійносортових гібридів однодомних конопель за ознаками насіннєвої продуктивності й олійності; визначити адитивні чи неадитивні ефекти генів і виділити компоненти, які мають найвищу селекційну цінність для прогнозування ефективності доборів у гібридних популяціях. Методи. Комбінаційну здатність визначали в системі повних топкросів. Материнськими формами слугували сорти ‘ЮСО 31’, ‘Деметра’, ‘Артеміда’, ‘Афродіта’, ‘Гармонія’, ‘Глесія’, ‘Глухівські 33’, ‘Глухівські 51’ та їхні самозапилені лінії четвертого покоління, які схрещували з сортами-тестерами ‘Гляна’, ‘Афіна’ та ‘Миколайчик’ (загалом 48 варіантів гібридів). Результати інтерпретували за середнім арифметичним, F-критерієм (Р.  А. Фішера), найменшою істотною різницею та ранжували. Результати. Дослідження сортів конопель та їхніх самозапилених ліній як материнських компонентів схрещувань за параметрами комбінаційної здатності показало значну диференціацію за ефектами ЗКЗ (від −22,60 до 21,40 за ознакою довжини суцвіття, від −10,35 до 15,15 за масою насіння, від −3,91 до 3,23 за масою тисячі насінин та від −2,40 до 3,76 за ознакою вмісту олії) та варіансами СКЗ (6,72–233,23; 3,25–78,29; 0,01–0,10 і 0,01–2,10 відповідно). Найвищу ЗКЗ мали материнські форми ‘Афродіта’, І4 ‘Афродіта’, І4 ‘Деметра’ й І4 ‘Глухівські 51’, а також сорт-тестер ‘Афіна’. На основі порівняння ефектів ЗКЗ і варіанс СКЗ встановлено, що найліпшими компонентами для схрещувань є сорт ‘Афродіта’ та його самозапилена лінія І4. Висновки. У проаналізованих схрещуваннях адитивні ефекти генів переважають за ознаками маси тисячі насінин і вмісту олії (що свідчить про доцільність проведення доборів за фенотипом), а неадитивні – за довжиною суцвіття та масою насіння (це доводить необхідність доборів за генотипом). Для комбінаційної селекції на підвищення насіннєвої продуктивності й олійності доцільно використовувати лінійносортові схрещування, водночас материнські компоненти повинні мати високі ЗКЗ та СКЗ або середню ЗКЗ і високу СКЗ.

Мета. Установити особливості рівня прояву й варіабельності врожайності колекційних зразків ячменю озимого та виділити генетичні джерела для селекції в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили в умовах Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН у 2018/19, 2020/21 та 2021/22 рр. Матеріалом для досліджень слугували 74 колекційні зразки ячменю ярого різного походження. Використовуючи статистичні параметри адаптивності та графічні моделі AMMI і GGE biplot, визначали взаємодію «генотип – рік» і здійснювали характеристику зразків. Останні групували кластерним аналізом. Рівень достовірності в досліді та зв’язок між параметрами адаптивності встановлювали за допомогою дисперсійного та кореляційного аналізів відповідно. Результати. Виявлено суттєву варіабельність врожайності як між роками досліджень (від 436 г/м2 у 2018/19 р. до 621 г/м2 у 2021/22 р.), так і між зразками в межах року (2018/19 р. – від 625 до 171 г/м2, 2020/21 р. – від 738 до 138 г/м2, 2021/22 р. – від 855 до 374 г/м2). Відповідно до AMMI моделі встановлено статистично високі частки внеску в загальну фенотипову варіацію всіх її джерел: року (41,72%), генотипу (37,30%) та взаємодії «генотип – рік» (21,15%). Дві перші головні компоненти вказаної моделі охоплювали 100% варіації «генотип – рік», тоді як у GGE biplot – 85,14%. Виокремлено 12 колекційних зразків відмітного за походженням ячменю озимого [‘Merlo’ (FRA), ‘МИР 12-11’ (UKR), ‘Titus’ (DEU), ‘Академічний’ (UKR), ‘МИР 12-9’ (UKR), ‘Снігова королева’ (UKR), ‘Novosadski 525’ (SRB), ‘Novosadski 737’ (SRB), ‘Matador’ (FRA), ‘Radical / Pervenets’ (SYR), ‘Scarpia’ (DEU), ‘Manitum’ (FRA)], які мали достовірно вищу, ніж у стандарту ‘Жерар’ (UKR), урожайність (587–685 г/м2 проти 534 г/м2). Однак за рівнем прояву останньої навіть серед них спостерігали різні особливості реакції на умови окремих років. Це знайшло своє відображення в різних значеннях статистичних параметрів адаптивності та графічному розподілі зразків у координатах головних компонент AMMI та GGE biplot моделей. На основі лімітів варіювання врожайності та статистичних параметрів адаптивності виділені зразки розподілили на п’ять відмітних кластерів. Висновки. Комбінування між собою як батьківських компонентів схрещування високопродуктивних зразків, що належать до різних кластерів, доповнене еколого-географічним принципом, матиме вагоме практичне значення для створення вихідного матеріалу на підвищення врожайності та адаптивності в умовах Лісостепу України. | Purpose. To determine the peculiarities of the level of manifestation and yield variability of winter barley accessions, and to identify genetic sources for breeding in the Ukrainian Forest-Steppe. Methods. The research was conducted at the V. M. Remeslo Myronivka Institute of Wheat of NAAS in 2018/19, 2020/21 and 2021/22. A total of 74 spring barley samples of different origins were used for the research. The interaction “genotype × year” was determined and the accessions characterized using the statistical parameters of adaptability and graphical models AMMI and GGE biplot. The latter were then grouped using cluster analysis. Analysis of variance and correlation analyses were used to determine the level of reliability in the experiment and the relationship between the adaptability parameters, respectively. Results. Significant variability in yield was found both between years of the study (from 436 g/m2 in 2018/19 to 621 g/m2 in 2021/22) and between accessions within a year (2018/19 – from 625 to 171 g/m2, 2020/21 – from 738 to 138 g/m2, 2021/22 – from 855 to 374 g/m2). According to the AMMI model, statistically high shares of contribution to the total phenotypic variation were found for all its sources: year (41.72%), genotype (37.30%), and “genotype × year” interaction (21.15%). The first two principal components of this model covered 100% of the “genotype × year” variation, while the GGE biplot covered 85.14%. There were 12 accessions of winter barley of different origin [‘Merlo’ (FRA), ‘MIR 12-11’ (UKR), ‘Titus’ (DEU), ‘Akademichnyi’ (UKR), ‘MIR 12-9’ (UKR), ‘Snihova koroleva’ (UKR), ‘Novosadski 525’ (SRB), ‘Novosadski 737’ (SRB), ‘Matador’ (FRA), ‘Radical / Pervenets’ (SYR), ‘Scarpia’ (DEU), ‘Manitum’ (FRA)], which had significantly higher yields than the standard ‘Zherar’ (UKR) (587–685 g/m2 vs. 534 g/m2). However, even among them, the level of the latter showed different reactions to the conditions of particular years. This was reflected in different values of statistical parameters of adaptability and graphical distribution of accessions in the coordinates of the principal components of the AMMI and GGE biplot models. Based on the yield variation limits and statistical parameters of adaptability, the selected accessions were divided into five distinct clusters. Conclusions. The combination of high-yielding accessions from different clusters as the parental components of crosses, in accordance with ecological and geographical principles, will be of great practical importance in creating source material to increase winter barley yields and adaptability in Ukrainian Forest-Steppe region.

Мета. Установити особливості рівня прояву й варіабельності врожайності колекційних зразків ячменю озимого та виділити генетичні джерела для селекції в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили в умовах Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН у 2018/19, 2020/21 та 2021/22 рр. Матеріалом для досліджень слугували 74 колекційні зразки ячменю ярого різного походження. Використовуючи статистичні параметри адаптивності та графічні моделі AMMI і GGE biplot, визначали взаємодію «генотип – рік» і здійснювали характеристику зразків. Останні групували кластерним аналізом. Рівень достовірності в досліді та зв’язок між параметрами адаптивності встановлювали за допомогою дисперсійного та кореляційного аналізів відповідно. Результати. Виявлено суттєву варіабельність врожайності як між роками досліджень (від 436 г/м2 у 2018/19 р. до 621 г/м2 у 2021/22 р.), так і між зразками в межах року (2018/19 р. – від 625 до 171 г/м2, 2020/21 р. – від 738 до 138 г/м2, 2021/22 р. – від 855 до 374 г/м2). Відповідно до AMMI моделі встановлено статистично високі частки внеску в загальну фенотипову варіацію всіх її джерел: року (41,72%), генотипу (37,30%) та взаємодії «генотип – рік» (21,15%). Дві перші головні компоненти вказаної моделі охоплювали 100% варіації «генотип – рік», тоді як у GGE biplot – 85,14%. Виокремлено 12 колекційних зразків відмітного за походженням ячменю озимого [‘Merlo’ (FRA), ‘МИР 12-11’ (UKR), ‘Titus’ (DEU), ‘Академічний’ (UKR), ‘МИР 12-9’ (UKR), ‘Снігова королева’ (UKR), ‘Novosadski 525’ (SRB), ‘Novosadski 737’ (SRB), ‘Matador’ (FRA), ‘Radical / Pervenets’ (SYR), ‘Scarpia’ (DEU), ‘Manitum’ (FRA)], які мали достовірно вищу, ніж у стандарту ‘Жерар’ (UKR), урожайність (587–685 г/м2 проти 534 г/м2). Однак за рівнем прояву останньої навіть серед них спостерігали різні особливості реакції на умови окремих років. Це знайшло своє відображення в різних значеннях статистичних параметрів адаптивності та графічному розподілі зразків у координатах головних компонент AMMI та GGE biplot моделей. На основі лімітів варіювання врожайності та статистичних параметрів адаптивності виділені зразки розподілили на п’ять відмітних кластерів. Висновки. Комбінування між собою як батьківських компонентів схрещування високопродуктивних зразків, що належать до різних кластерів, доповнене еколого-географічним принципом, матиме вагоме практичне значення для створення вихідного матеріалу на підвищення врожайності та адаптивності в умовах Лісостепу України.

Мета. Установити прояв комплексу ознак сортів обліпихи крушиноподібної, використовуючи кластерний аналіз для групування ідентифікаційних морфологічних якісних і кількісних господарсько-цінних характеристик за проведення тесту на відмінність. Методи. Аналітичний (аналіз бази даних сортів), порівняльного оцінювання морфологічних і господарсько-цінних характеристик, математичний, статистичний [використання пакета SPSS (статистичного пакета для соціальних наук, англ. Statistical Package for the Social Sciences)] інструментів Data Mining. Результати. Проведено частотний аналіз морфологічних ознак колекції сортів H. rhamnoides. Останні згруповано за допомогою ієрархічного агломеративного кластерного аналізу з використанням таких змінних, як життєва форма рослини, положення гілок і кількість колючок пагона. За результатами виокремлено шість кластерів. Також встановлено найліпші за господарсько-цінними показниками сорти обліпихи крушиноподібної в розрізі груп стиглості. Висновки. Використання кластерного аналізу для групування загальновідомих сортів колекції обліпихи крушиноподібної за морфологічними та господарстько-цінними характеристиками дає змогу оперативно та точно встановити код прояву ознак (QL – якісні, QN – кількісні, PQ – псевдоякісні) та їхню відмінність. За результатами порівняння встановлено, що найвищі показники врожайності мав сорт ‘Орендж Революшн’; вмісту вітаміну С ‒ ‘Дора’, каротину ‒ ‘Морквяна’, вітаміну Р ‒ ‘Татйана’, ‘Ласунка’, ‘Єва’ та ‘Марійа Брувеле’.

Purpose. To determine the manifestation of a complex of sea buckthorn (Hipporhae rhamnoides L.) varieties characteristics using cluster analysis for grouping of identifying morphological, qualitative and quantitative economic and valuable characteristics during the test of difference. Methods. Analytical (analysis of the variety database), comparative evaluation of morphological and economically valuable characteristics, mathematical, statistical [using the SPSS package (Statistical Package for the Social Sciences)] Data Mining tools. Results. The frequency analysis of morphological characters of the collection of H. rhamnoides varieties was carried out. The latter were grouped by means of hierarchical agglomerative cluster analysis using variables such as plant life form, branch position and number of shoot spines. Six clusters were identified from the results. The best sea buckthorn varieties in terms of economic value were also identified in terms of maturity groups. Conclusions. The use of cluster analysis to group known varieties of the sea buckthorn collection by morphological and economic characteristics allows to quickly and accurately establish the code of the characteristics (QL – qualitative, QN – quantitative, PQ – pseudo-qualitative) and their difference. According to the results of the comparison, the highest yields were found in the variety ‘Orange Revolution’; vitamin C content – ‘Dora’, carotene – ‘Morkviana’, vitamin P – ‘Tatiana’, ‘Lasunka’, ‘Eva’ and ‘Marija Bruvele’. | Мета. Установити прояв комплексу ознак сортів обліпихи крушиноподібної, використовуючи кластерний аналіз для групування ідентифікаційних морфологічних якісних і кількісних господарсько-цінних характеристик за проведення тесту на відмінність. Методи. Аналітичний (аналіз бази даних сортів), порівняльного оцінювання морфологічних і господарсько-цінних характеристик, математичний, статистичний [використання пакета SPSS (статистичного пакета для соціальних наук, англ. Statistical Package for the Social Sciences)] інструментів Data Mining. Результати. Проведено частотний аналіз морфологічних ознак колекції сортів H. rhamnoides. Останні згруповано за допомогою ієрархічного агломеративного кластерного аналізу з використанням таких змінних, як життєва форма рослини, положення гілок і кількість колючок пагона. За результатами виокремлено шість кластерів. Також встановлено найліпші за господарсько-цінними показниками сорти обліпихи крушиноподібної в розрізі груп стиглості. Висновки. Використання кластерного аналізу для групування загальновідомих сортів колекції обліпихи крушиноподібної за морфологічними та господарстько-цінними характеристиками дає змогу оперативно та точно встановити код прояву ознак (QL – якісні, QN – кількісні, PQ – псевдоякісні) та їхню відмінність. За результатами порівняння встановлено, що найвищі показники врожайності мав сорт ‘Орендж Революшн’; вмісту вітаміну С ‒ ‘Дора’, каротину ‒ ‘Морквяна’, вітаміну Р ‒ ‘Татйана’, ‘Ласунка’, ‘Єва’ та ‘Марійа Брувеле’.

Purpose. Analysis and comparative study of daylily cultivars from the collection fund of the M. M. Gryshko National Botanical Garden of the National Academy of Sciences of Ukraine (NBG), selection of assortment for decorative horticulture and landscaping. Methods. Cultivars from the NBG daylily collection were studied. The cultivars were evaluated in terms of their aesthetic and economic attributes, and were classified according to their coloration and the timing of their flowering. The author of the cultivar, country of origin, year of creation and introduction into the NBG were also identified. The cultivars were also grouped according to these parameters. Results. The NBG daylily collection is the result of 40 years of introduction and 20 years of breeding work with this crop at the NBG. It includes 174 world cultivars, 26 cultivars of Ukrainian breeding and more than 1000 hybrid seedlings. Most of the cultivars (79) were introduced in 2000–2009. The main part of the current structure of the daylily collection consists of cultivars bred in the 1960–1970s. Most of these are hybrids from American breeders: David F. Hall (20 cultivars) and Allen Wild (46 cultivars). A total of 15 new cultivars were developed based on the original collection. These new cultivars feature double flowers, a valuable trait for hybrids in Ukraine. For effective use in ornamental horticulture and landscaping, the cultivars were grouped according to flower colour and flowering time. The yellow­flowered group is the most widely represented. A large number of cultivars with red flowers are inherent in hybrids bred between 1980 and 1999. Cultivars from modern breeding are mostly represented by the purple and pink colour group. Most of the cultivars in the collection are early and medium early. The smallest part is made up of medium­late and late hybrids. Conclusions. The modern daylily collection is representative. The cultivars introduced into the NBG illustrate the main stages of breeding work with the crop and the achievements of breeders from different countries of the world. The collection includes early and medium early, medium, medium late and late flowering cultivars. Varying in colour and flowering time, the collection can be effectively used to extend the flowering period of daylilies by three months (from the second decade of May to the second decade of August) in ornamental gardening in Ukraine and in various landscape compositions.

Purpose. Analysis and comparative study of daylily cultivars from the collection fund of the M. M. Gryshko National Botanical Garden of the National Academy of Sciences of Ukraine (NBG), selection of assortment for decorative horticulture and landscaping. Methods. Cultivars from the NBG daylily collection were studied. The cultivars were evaluated in terms of their aesthetic and economic attributes, and were classified according to their coloration and the timing of their flowering. The author of the cultivar, country of origin, year of creation and introduction into the NBG were also identified. The cultivars were also grouped according to these parameters. Results. The NBG daylily collection is the result of 40 years of introduction and 20 years of breeding work with this crop at the NBG. It includes 174 world cultivars, 26 cultivars of Ukrainian breeding and more than 1000 hybrid seedlings. Most of the cultivars (79) were introduced in 2000–2009. The main part of the current structure of the daylily collection consists of cultivars bred in the 1960–1970s. Most of these are hybrids from American breeders: David F. Hall (20 cultivars) and Allen Wild (46 cultivars). A total of 15 new cultivars were developed based on the original collection. These new cultivars feature double flowers, a valuable trait for hybrids in Ukraine. For effective use in ornamental horticulture and landscaping, the cultivars were grouped according to flower colour and flowering time. The yellow­flowered group is the most widely represented. A large number of cultivars with red flowers are inherent in hybrids bred between 1980 and 1999. Cultivars from modern breeding are mostly represented by the purple and pink colour group. Most of the cultivars in the collection are early and medium early. The smallest part is made up of medium­late and late hybrids. Conclusions. The modern daylily collection is representative. The cultivars introduced into the NBG illustrate the main stages of breeding work with the crop and the achievements of breeders from different countries of the world. The collection includes early and medium early, medium, medium late and late flowering cultivars. Varying in colour and flowering time, the collection can be effectively used to extend the flowering period of daylilies by three months (from the second decade of May to the second decade of August) in ornamental gardening in Ukraine and in various landscape compositions. | Мета. Аналіз та порівняльне вивчення сортів лілійника з колекційного фонду Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України (НБС), добір сортименту для декоративного садівництва та озеленення. Методи. Об’єктом досліджень були сорти колекції лілійника НБС. Їх аналізували за декоративними й господарськими властивостями, а також об’єднували у групи за забарвленням квітки та початком цвітіння. Групування відбувалося й за такими параметрами, як автор сорту, країна походження, рік створення та інтродукції в НБС, встановленими у процесі досліджень. Результати. Колекція лілійника НБС – це результат 40­річної інтродукційної та 20­річної селекційної роботи з цією культурою. Вона налічує 174 сорти світової та 26 української селекції й понад 1000 отриманих гібридних сіянців. Найбільше сортів (79) інтродуковано у 2000–2009 рр. Основну частку в сучасній колекційній структурі становлять представники селекції 1960–1970 рр. Більшість з них – гібриди американських селекціонерів Девіда Холла (D. F. Hall) (20 сортів) та Алена Вайлда (A. Wild) (46 сортів). На базі колекції створено 15 власних сортів зі стабільною повною квіткою, що є цінною ознакою для поширених в Україні гібридів. З метою ефективного застосування в декоративному садівництві та озелененні сорти об’єднали у групи за забарвленням квітки та початком цвітіння. Найповніше представлено групу із жовтою квіткою; її червоне забарвлення притаманне гібридам селекції 1980–1999 рр. А от сучасні сорти переважно належать до пурпурової та рожевої кольорової групи. Найбільше в колекції представників раннього та середньораннього термінів квітування; найменше – середньопізніх і пізніх гібридів. Висновки. Сучасна колекція лілійника є репрезентативною. Інтродуковані в НБС сорти ілюструють основні етапи селекційної роботи з культурою та досягнення селекціонерів різних країн світу. У колекційному фонді є представники раннього та середньораннього, середнього, середньопізнього та пізнього термінів цвітіння. Різноманітний за колірною гамою й строками квітування сортимент можна ефективно використовувати для розширення діапазону цвітіння лілійників протягом трьох місяців (з другої декади травня до другої декади серпня) у декоративному садівництві України й різних композиціях озеленення.