Мета. Дослідити впродовж вегетації вміст полісахаридів у різних органах рослин сортів і гібридів роду Dahlia Cav., інтродукованих у Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка. Методи. Кількісний уміст полісахаридів визначали ваговим методом, а глюкози, фруктози та сахарози – хроматографічним. Результати. Максимальним вмістом полісахаридів у коренебульбах наприкінці вегетації відзначився сорт ‘Осінь в Софіївці’ (101,00 ± 0,1%); інші мали показники від 67,90 ± 0,1% (‘Canby Cеntennial’) до 90,0 ± 0,2% (‘Kіkі Саron’). У період зберігання ці значення зменшилися майже вдвічі в ‘Осені в Софіївці’, ‘Kіkі Cаron’ і Гібрида № 150 та залишилися приблизно на тому самому рівні в ‘Canby Cеntennial’. Розчинні цукри в коренебульбах сортових зразків жоржин представлені переважно глюкозою, фруктозою та сахарозою. Їхня сума восени наприкінці вегетаційного періоду становила від 8,0% (‘Canby Cеntennial’) до 11,5% (Гібрид № 150). Чотиримісячне зберігання коренебульб у прохолодному приміщенні за температури 5–8 °С і вологості 50–60% позитивно вплинуло на вміст розчинних цукрів, який збільшився в 1,3–1,8 раза [від 14,72% (‘Canby Cеntennial’) до 21,86% (Гібрид № 150)]. У листках Гібрида № 150 загальна кількість полісахаридів не перевищувала 6 ± 0,02% та була ще меншою в інших сортів: ‘Kіkі Cаron’ – 2,9 ± 0,01%, ‘Осінь в Софіївці’ – 1,8 ± 0,01%, ‘Canby Cеntennial’ – 1,6 ± 0,01%. Висновки. За результатами досліджень можна зробити висновок, що коренебульби рослин роду Dahlia, здатні зберігати полісахариди навіть у зимовий період, є потенційним нетрадиційним джерелом цих біологічно активних сполук.

Purpose. To determine the peculiarities of total combining ability (TCA) and variances specific combining ability (SCA) effects of maternal components and test varieties of intervarietal and linear-varietal hybrids of monoecious hemp on the basis of seed productivity and oil content, to determine the predominance of additive or non-additive gene effects and to identify components with the highest breeding value, to give a forecast of the effectiveness of selection in hybrid populations. Methods. Combining ability was determined in the system of complete topcrosses. The varieties ‘YUSO 31’, ‘Demetra’, ‘Artemida’, ‘Aphrodita’, ‘Harmoniia’, ‘Hlesiia’, ‘Hlukhivski 33’, ‘Hlukhivski 51’ and their self-pollinated lines of the fourth generation were used as maternal forms, which were crossed with three test varieties ‘Hliana’, ‘Aphina’ and ‘Mykolaichyk’ (48 hybrid variants in total). The results of measurements were interpreted by arithmetic mean, F-test (R. A. Fisher), least significant difference and ranked. Results. The study of hemp varieties and their self-pollinated lines by the parameters of combining ability as maternal components of crosses showed significant differentiation by the effects of TCA (from −22.60 to 21.40 by inflorescence length, from −10.35 to 15.15 by seed weight, from −3.91 to 3.23 by thousand seed weight, from −2.40 to 3.76 by oil content) and SCA variances (6.72–233.23; 3.25–78.29; 0.01–0.10 and 0.01–2.10, respectively). The highest SCA was observed in the maternal forms of ‘Aphrodita’, I4 ‘Aphrodita’, I4 ‘Demetra’ and I4 ’Hlukhivski 51’ and the tester variety ‘Aphina’. A comparison of the effects of TCA and SCA variances revealed that the ‘Aphrodita’ variety and its self-pollinated line I4 were the best crossing components. Conclusions. In the analysed crosses, the additive effects of genes prevail in terms of thousand-seed weight and oil content, indicating the feasibility of selecting for phenotype. In contrast, non-additive effects prevail in terms of inflorescence length and seed weight, indicating the need for genotype selection. To increase seed productivity and oil content through combination breeding, it is advisable to use linear-varietal crosses where the maternal components have either high TCA and high SCA or medium TCA and high SCA.

Мета. Дослідити динаміку формування та структуру національних сортових рослинних ресурсів в умовах воєнного стану. Методи. У процесі досліджень використовували загальнонаукові методи, зокрема гіпотези, спостереження, пошуковий з елементами екстраполяції джерелознавчої бази даних; аналізу, порівняльного оцінювання та синтезу для формування висновків. Результати. Проаналізувавши впродовж 2022‒2024 рр. Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, встановили, що лідерами за кількістю поданих заявок серед іноземних країн були Франція (446), США (334), Німеччина (286) та Нідерланди (151). З-поміж груп культур виділялися зернові, злакові, технічні, овочеві, олійні та прядивні. Найвищу активність продемонстрували компанії Pioneer Overseas Corporation (США), Limagrain Europe (Франція), Syngenta Crop Protection AG (Швейцарія), KWS SAAT SE & Co. KGaA (Німеччина) та RIJK ZWAAN Zaadteelt en Zaadhandel B.V. (Нідерланди). Висновок. Попри розв’язану росією повномасштабну війну, зберігається значний інтерес іноземних компаній до реєстрації сортів в Україні. Протягом досліджуваного періоду спостерігали позитивну динаміку в чисельності заявок, поданих за спрощеною процедурою, та зростання їхньої частки в загальній кількості реєстрацій. До Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, було успішно внесено всі сорти (визнані в ЄС та США), що пройшли експертизу за спрощеною системою. Це свідчить про ефективність останньої для українських аграріїв, які матимуть швидкий доступ до передових світових селекційних досягнень.

Purpose. Investigation of the efficiency of using introgressive lines with group resistance to leaf pathogens as source material in breeding winter wheat (Triticum aestivum L.) for the aforementioned trait. Methods. Field and laboratory (evaluation of resistance to certain races of leaf rust and powdery mildew at the juvenile growth stage in greenhouses and on light plants); PCR analysis (identification of resistance genes to these diseases in the studied material); statistical analysis; and crossbreeding analysis (study of patterns of inheritance and interaction of resistance genes). Results. The original breeding lines of different generations (F4–F5), which were created based on the genetics of wild wheat relatives: Aegilops cylindrica, Ae. variabilis, Triticum ventricosum, Tr. erebuni, Tr. Tauschi, Thinopyrum elongatum, Triticosecale in the PBGI – NCSCI, were studied for group resistance to local populations of leaf diseases and a set of basic agronomic traits. Six lines with effective group resistance genes (Lr24, Lr68, Sr15, Sr31, Sr58, Pm38), as well as their combinations, were identified. These lines provide the selected genotypes with a consistently high level of resistance, excellent grain quality and productivity, regardless of the severity of the infection load. Investigating the genetic basis of the group resistance trait on F1–F2 hybrid material, obtained by crossing the studied lines with susceptible local varieties, revealed that its inheritance is determined by the action of two dominant complementary genes. This indicates the possibility of effectively using this material as donors of high resistance. Conclusions. As a result of the research, we obtained source material in the form of six lines of winter bread wheat that effectively combine a high level of group resistance to leaf pathogens and a set of basic agronomic traits in their genotype. This makes them valuable breeding material. These lines are included as parental components in the crossbreeding plans of the PBGI – NCSCI and are transferred to leading NAAS of Ukraine scientific breeding centres for use in breeding programmes.

Purpose. To determine the applicability of the GAIA method for comparison of reference collection of maize lines based on weights of the difference for morphological characteristics and SSR markers. Methods. Field methods (descriptive plant morphology), molecular methods (PCR, capillary electrophoresis), and statistical methods (principal component analysis, correlation analysis). Results. The study examined 57 lines of maize reference collection to determine their differences based on phenotypic and molecular distances using the GAIA method. The comparison of maize lines, considering the difference for morphological characteristics, identified 12 lines classified as “Distinct Plus” compared to other studied maize lines. The obtained data indicate that most of the “Distinct Plus” lines were classified as distinct according to distinctness, uniformity, and stability (DUS) testing. However, three pairs of lines identified as “Distinct Plus” were classified by the DUS expert as similar or very similar. It was determined that the first two principal components explain 23.37% of characteristic variability. Principal component analysis revealed that the high level of variability attributed to the differences of grouping characteristics and traits which are not used for variety grouping during DUS testing. This suggests that to enhance the effectiveness of the GAIA method, it is advisable to increase weights of the difference for qualitative morphological characteristics. Based on the combination of phenotypic and molecular distances, an additional 35 pairs of maize lines were identified with a high degree of distinction, eliminating the need for side-by-side field comparisons in the next growing season. Conclusions. The application of the GAIA method for maize line analysis helps reduce the number of side-by-side field comparisons by integrating morphological traits and molecular markers.

Мета. Установити особливості рівня прояву й варіабельності врожайності колекційних зразків ячменю озимого та виділити генетичні джерела для селекції в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили в умовах Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН у 2018/19, 2020/21 та 2021/22 рр. Матеріалом для досліджень слугували 74 колекційні зразки ячменю ярого різного походження. Використовуючи статистичні параметри адаптивності та графічні моделі AMMI і GGE biplot, визначали взаємодію «генотип – рік» і здійснювали характеристику зразків. Останні групували кластерним аналізом. Рівень достовірності в досліді та зв’язок між параметрами адаптивності встановлювали за допомогою дисперсійного та кореляційного аналізів відповідно. Результати. Виявлено суттєву варіабельність врожайності як між роками досліджень (від 436 г/м2 у 2018/19 р. до 621 г/м2 у 2021/22 р.), так і між зразками в межах року (2018/19 р. – від 625 до 171 г/м2, 2020/21 р. – від 738 до 138 г/м2, 2021/22 р. – від 855 до 374 г/м2). Відповідно до AMMI моделі встановлено статистично високі частки внеску в загальну фенотипову варіацію всіх її джерел: року (41,72%), генотипу (37,30%) та взаємодії «генотип – рік» (21,15%). Дві перші головні компоненти вказаної моделі охоплювали 100% варіації «генотип – рік», тоді як у GGE biplot – 85,14%. Виокремлено 12 колекційних зразків відмітного за походженням ячменю озимого [‘Merlo’ (FRA), ‘МИР 12-11’ (UKR), ‘Titus’ (DEU), ‘Академічний’ (UKR), ‘МИР 12-9’ (UKR), ‘Снігова королева’ (UKR), ‘Novosadski 525’ (SRB), ‘Novosadski 737’ (SRB), ‘Matador’ (FRA), ‘Radical / Pervenets’ (SYR), ‘Scarpia’ (DEU), ‘Manitum’ (FRA)], які мали достовірно вищу, ніж у стандарту ‘Жерар’ (UKR), урожайність (587–685 г/м2 проти 534 г/м2). Однак за рівнем прояву останньої навіть серед них спостерігали різні особливості реакції на умови окремих років. Це знайшло своє відображення в різних значеннях статистичних параметрів адаптивності та графічному розподілі зразків у координатах головних компонент AMMI та GGE biplot моделей. На основі лімітів варіювання врожайності та статистичних параметрів адаптивності виділені зразки розподілили на п’ять відмітних кластерів. Висновки. Комбінування між собою як батьківських компонентів схрещування високопродуктивних зразків, що належать до різних кластерів, доповнене еколого-географічним принципом, матиме вагоме практичне значення для створення вихідного матеріалу на підвищення врожайності та адаптивності в умовах Лісостепу України.

Мета. Установити тривалість періоду післязбирального дозрівання насіння залежно від особливостей нових сортів пшениці м’якої та твердої ярої. Методи. Дослідження проводили впродовж 2022–2024 рр. на 12 сортах пшениці м’якої ярої та шести твердої ярої, вирощених за попередником соєю. Результати. Протягом років проведення досліджень, зокрема в період колосіння – повної стиглості пшениці ярої, спостерігали відхилення показників кількості опадів і середньодобової температури від їхніх багаторічних значень. Це дало змогу одержати об’єктивні результати. Проаналізувавши експериментальні дані з визначення періоду післязбирального дозрівання насіння, встановили, що він значно триваліший у пшениці м’якої ярої, як порівняти з твердою ярою. У перші три доби динаміка проростання насіння пшениці ярої була дуже низькою (0–3%), що свідчить про фізіологічний стан спокою зерна одразу після збирання. У пшениці м’якої ярої це спостерігали й на п’яту та сьому добу – тоді кількість її пророслого насіння становила 1–12%, а от у більшості сортів твердої ярої вже на п’яту добу вказаний показник досягав 19–85% (крім ‘МІП Райдужна’ та ‘МІП Ксенія’ зі значенням 0–4%). Стан спокою насіння в більшості сортів пшениці м’якої ярої тривав 30–40 діб. Короткий період післязбирального дозрівання – приблизно 20 діб – був  у ‘Дубравка’ та ‘МІП Злата’, а от у ‘МІП Візерунок’ і ‘Панянка’ він налічував понад 40 діб. Серед сортів пшениці твердої ярої короткий період спокою мали ‘Жізель’, ‘МІП Магдалена’ та ‘МІП Перлина’ (5–7 діб); тривалішим відзначилися ‘Діана’ (15 діб) та ‘МІП Райдужна’ (20 діб). Висновки. Наведені експериментальні дані свідчать про видову й сортову специфічність реакції процесу дозрівання насіння пшениці м’якої та твердої ярої на гідротермічні умови. Необхідно зважати на сортові відмінності за ознакою тривалості післязбирального дозрівання, щоб встановити біологічно обґрунтовані строки збирання. Це має надзвичайно важливе значення в технології вирощування насіння з високими посівними якостями та врожайними властивостями.