Purpose. To determine the applicability of the GAIA method for comparison of reference collection of maize lines based on weights of the difference for morphological characteristics and SSR markers. Methods. Field methods (descriptive plant morphology), molecular methods (PCR, capillary electrophoresis), and statistical methods (principal component analysis, correlation analysis). Results. The study examined 57 lines of maize reference collection to determine their differences based on phenotypic and molecular distances using the GAIA method. The comparison of maize lines, considering the difference for morphological characteristics, identified 12 lines classified as “Distinct Plus” compared to other studied maize lines. The obtained data indicate that most of the “Distinct Plus” lines were classified as distinct according to distinctness, uniformity, and stability (DUS) testing. However, three pairs of lines identified as “Distinct Plus” were classified by the DUS expert as similar or very similar. It was determined that the first two principal components explain 23.37% of characteristic variability. Principal component analysis revealed that the high level of variability attributed to the differences of grouping characteristics and traits which are not used for variety grouping during DUS testing. This suggests that to enhance the effectiveness of the GAIA method, it is advisable to increase weights of the difference for qualitative morphological characteristics. Based on the combination of phenotypic and molecular distances, an additional 35 pairs of maize lines were identified with a high degree of distinction, eliminating the need for side-by-side field comparisons in the next growing season. Conclusions. The application of the GAIA method for maize line analysis helps reduce the number of side-by-side field comparisons by integrating morphological traits and molecular markers. | Мета. Визначити придатність методу GAIA для порівняння ліній кукурудзи звичайної на основі вагових коефіцієнтів відмінності ступенів прояву морфологічних ознак та SSR маркерів. Методи. Польові (описова морфологія рослин), молекулярні (ПЛР, капілярний електрофорез), статистичні (метод головних компонент, кореляційний аналіз). Результати. Досліджено 57 ліній кукурудзи звичайної колекції загальновідомих сортів для встановлення відмінності на основі фенотипових і молекулярних дистанцій методом GAIA. 12 ліній виявилися «Відмінними плюс» до інших досліджуваних, що визначено за результатами їх порівняння з урахуванням вагомості різниці ступенів прояву морфологічних ознак. Згідно з отриманими даними серед «Відмінних плюс» ліній більшість класифіковано як відмінні за результатами експертизи на відмінність, однорідність і стабільність (ВОС), втім три пари експертом зараховано до групи подібних і дуже подібних. З’ясовано, що перші дві головні компоненти пояснюють 23,37% варіабельності ознак. За результатами аналізу головних компонент встановлено, що високий рівень варіабельності зумовлений відмінностями за групувальними ознаками та ознаками, які не використовують для групування сортів під час експертизи на ВОС. Це свідчить про те, що для підвищення ефективності застосування методу GAIA доцільно збільшити вагомість відмінності різниці ступенів прояву цих ознак. Внаслідок поєднання фенотипових і молекулярних дистанцій визначено додатково 35 пар ліній кукурудзи, що мають високий ступінь відмінності та не потребують прямих порівнянь у польових умовах в наступному вегетаційному циклі. Висновки. Встановлено, що застосування методу GAIA для дослідження нових ліній кукурудзи допомагає зменшити кількість прямих порівнянь у польових умовах за поєднання морфологічних ознак і молекулярних маркерів.

Purpose. To determine the applicability of the GAIA method for comparison of reference collection of maize lines based on weights of the difference for morphological characteristics and SSR markers. Methods. Field methods (descriptive plant morphology), molecular methods (PCR, capillary electrophoresis), and statistical methods (principal component analysis, correlation analysis). Results. The study examined 57 lines of maize reference collection to determine their differences based on phenotypic and molecular distances using the GAIA method. The comparison of maize lines, considering the difference for morphological characteristics, identified 12 lines classified as “Distinct Plus” compared to other studied maize lines. The obtained data indicate that most of the “Distinct Plus” lines were classified as distinct according to distinctness, uniformity, and stability (DUS) testing. However, three pairs of lines identified as “Distinct Plus” were classified by the DUS expert as similar or very similar. It was determined that the first two principal components explain 23.37% of characteristic variability. Principal component analysis revealed that the high level of variability attributed to the differences of grouping characteristics and traits which are not used for variety grouping during DUS testing. This suggests that to enhance the effectiveness of the GAIA method, it is advisable to increase weights of the difference for qualitative morphological characteristics. Based on the combination of phenotypic and molecular distances, an additional 35 pairs of maize lines were identified with a high degree of distinction, eliminating the need for side-by-side field comparisons in the next growing season. Conclusions. The application of the GAIA method for maize line analysis helps reduce the number of side-by-side field comparisons by integrating morphological traits and molecular markers.

Purpose. To determine the peculiarities of total combining ability (TCA) and variances specific combining ability (SCA) effects of maternal components and test varieties of intervarietal and linear-varietal hybrids of monoecious hemp on the basis of seed productivity and oil content, to determine the predominance of additive or non-additive gene effects and to identify components with the highest breeding value, to give a forecast of the effectiveness of selection in hybrid populations. Methods. Combining ability was determined in the system of complete topcrosses. The varieties ‘YUSO 31’, ‘Demetra’, ‘Artemida’, ‘Aphrodita’, ‘Harmoniia’, ‘Hlesiia’, ‘Hlukhivski 33’, ‘Hlukhivski 51’ and their self-pollinated lines of the fourth generation were used as maternal forms, which were crossed with three test varieties ‘Hliana’, ‘Aphina’ and ‘Mykolaichyk’ (48 hybrid variants in total). The results of measurements were interpreted by arithmetic mean, F-test (R. A. Fisher), least significant difference and ranked. Results. The study of hemp varieties and their self-pollinated lines by the parameters of combining ability as maternal components of crosses showed significant differentiation by the effects of TCA (from −22.60 to 21.40 by inflorescence length, from −10.35 to 15.15 by seed weight, from −3.91 to 3.23 by thousand seed weight, from −2.40 to 3.76 by oil content) and SCA variances (6.72–233.23; 3.25–78.29; 0.01–0.10 and 0.01–2.10, respectively). The highest SCA was observed in the maternal forms of ‘Aphrodita’, I4 ‘Aphrodita’, I4 ‘Demetra’ and I4 ’Hlukhivski 51’ and the tester variety ‘Aphina’. A comparison of the effects of TCA and SCA variances revealed that the ‘Aphrodita’ variety and its self-pollinated line I4 were the best crossing components. Conclusions. In the analysed crosses, the additive effects of genes prevail in terms of thousand-seed weight and oil content, indicating the feasibility of selecting for phenotype. In contrast, non-additive effects prevail in terms of inflorescence length and seed weight, indicating the need for genotype selection. To increase seed productivity and oil content through combination breeding, it is advisable to use linear-varietal crosses where the maternal components have either high TCA and high SCA or medium TCA and high SCA. | Мета. Установити особливості ефектів загальної комбінаційної здатності (ЗКЗ) та варіанс специфічної комбінаційної здатності (СКЗ) материнських компонентів і сортів-тестерів міжсортових та лінійносортових гібридів однодомних конопель за ознаками насіннєвої продуктивності й олійності; визначити адитивні чи неадитивні ефекти генів і виділити компоненти, які мають найвищу селекційну цінність для прогнозування ефективності доборів у гібридних популяціях. Методи. Комбінаційну здатність визначали в системі повних топкросів. Материнськими формами слугували сорти ‘ЮСО 31’, ‘Деметра’, ‘Артеміда’, ‘Афродіта’, ‘Гармонія’, ‘Глесія’, ‘Глухівські 33’, ‘Глухівські 51’ та їхні самозапилені лінії четвертого покоління, які схрещували з сортами-тестерами ‘Гляна’, ‘Афіна’ та ‘Миколайчик’ (загалом 48 варіантів гібридів). Результати інтерпретували за середнім арифметичним, F-критерієм (Р.  А. Фішера), найменшою істотною різницею та ранжували. Результати. Дослідження сортів конопель та їхніх самозапилених ліній як материнських компонентів схрещувань за параметрами комбінаційної здатності показало значну диференціацію за ефектами ЗКЗ (від −22,60 до 21,40 за ознакою довжини суцвіття, від −10,35 до 15,15 за масою насіння, від −3,91 до 3,23 за масою тисячі насінин та від −2,40 до 3,76 за ознакою вмісту олії) та варіансами СКЗ (6,72–233,23; 3,25–78,29; 0,01–0,10 і 0,01–2,10 відповідно). Найвищу ЗКЗ мали материнські форми ‘Афродіта’, І4 ‘Афродіта’, І4 ‘Деметра’ й І4 ‘Глухівські 51’, а також сорт-тестер ‘Афіна’. На основі порівняння ефектів ЗКЗ і варіанс СКЗ встановлено, що найліпшими компонентами для схрещувань є сорт ‘Афродіта’ та його самозапилена лінія І4. Висновки. У проаналізованих схрещуваннях адитивні ефекти генів переважають за ознаками маси тисячі насінин і вмісту олії (що свідчить про доцільність проведення доборів за фенотипом), а неадитивні – за довжиною суцвіття та масою насіння (це доводить необхідність доборів за генотипом). Для комбінаційної селекції на підвищення насіннєвої продуктивності й олійності доцільно використовувати лінійносортові схрещування, водночас материнські компоненти повинні мати високі ЗКЗ та СКЗ або середню ЗКЗ і високу СКЗ.

Purpose. To determine the peculiarities of total combining ability (TCA) and variances specific combining ability (SCA) effects of maternal components and test varieties of intervarietal and linear-varietal hybrids of monoecious hemp on the basis of seed productivity and oil content, to determine the predominance of additive or non-additive gene effects and to identify components with the highest breeding value, to give a forecast of the effectiveness of selection in hybrid populations. Methods. Combining ability was determined in the system of complete topcrosses. The varieties ‘YUSO 31’, ‘Demetra’, ‘Artemida’, ‘Aphrodita’, ‘Harmoniia’, ‘Hlesiia’, ‘Hlukhivski 33’, ‘Hlukhivski 51’ and their self-pollinated lines of the fourth generation were used as maternal forms, which were crossed with three test varieties ‘Hliana’, ‘Aphina’ and ‘Mykolaichyk’ (48 hybrid variants in total). The results of measurements were interpreted by arithmetic mean, F-test (R. A. Fisher), least significant difference and ranked. Results. The study of hemp varieties and their self-pollinated lines by the parameters of combining ability as maternal components of crosses showed significant differentiation by the effects of TCA (from −22.60 to 21.40 by inflorescence length, from −10.35 to 15.15 by seed weight, from −3.91 to 3.23 by thousand seed weight, from −2.40 to 3.76 by oil content) and SCA variances (6.72–233.23; 3.25–78.29; 0.01–0.10 and 0.01–2.10, respectively). The highest SCA was observed in the maternal forms of ‘Aphrodita’, I4 ‘Aphrodita’, I4 ‘Demetra’ and I4 ’Hlukhivski 51’ and the tester variety ‘Aphina’. A comparison of the effects of TCA and SCA variances revealed that the ‘Aphrodita’ variety and its self-pollinated line I4 were the best crossing components. Conclusions. In the analysed crosses, the additive effects of genes prevail in terms of thousand-seed weight and oil content, indicating the feasibility of selecting for phenotype. In contrast, non-additive effects prevail in terms of inflorescence length and seed weight, indicating the need for genotype selection. To increase seed productivity and oil content through combination breeding, it is advisable to use linear-varietal crosses where the maternal components have either high TCA and high SCA or medium TCA and high SCA.

Purpose. Investigation of the efficiency of using introgressive lines with group resistance to leaf pathogens as source material in breeding winter wheat (Triticum aestivum L.) for the aforementioned trait. Methods. Field and laboratory (evaluation of resistance to certain races of leaf rust and powdery mildew at the juvenile growth stage in greenhouses and on light plants); PCR analysis (identification of resistance genes to these diseases in the studied material); statistical analysis; and crossbreeding analysis (study of patterns of inheritance and interaction of resistance genes). Results. The original breeding lines of different generations (F4–F5), which were created based on the genetics of wild wheat relatives: Aegilops cylindrica, Ae. variabilis, Triticum ventricosum, Tr. erebuni, Tr. Tauschi, Thinopyrum elongatum, Triticosecale in the PBGI – NCSCI, were studied for group resistance to local populations of leaf diseases and a set of basic agronomic traits. Six lines with effective group resistance genes (Lr24, Lr68, Sr15, Sr31, Sr58, Pm38), as well as their combinations, were identified. These lines provide the selected genotypes with a consistently high level of resistance, excellent grain quality and productivity, regardless of the severity of the infection load. Investigating the genetic basis of the group resistance trait on F1–F2 hybrid material, obtained by crossing the studied lines with susceptible local varieties, revealed that its inheritance is determined by the action of two dominant complementary genes. This indicates the possibility of effectively using this material as donors of high resistance. Conclusions. As a result of the research, we obtained source material in the form of six lines of winter bread wheat that effectively combine a high level of group resistance to leaf pathogens and a set of basic agronomic traits in their genotype. This makes them valuable breeding material. These lines are included as parental components in the crossbreeding plans of the PBGI – NCSCI and are transferred to leading NAAS of Ukraine scientific breeding centres for use in breeding programmes. | Мета. Дослідити ефективність використання інтрогресивних ліній як вихідного матеріалу з груповою стійкістю проти листкових патогенів у процесі селекції пшениці озимої (Triticum aestivum L.) за вказаною ознакою. Методи. Польовий, лабораторний (оцінювання стійкості проти окремих рас листкової іржі та борошнистої роси на ювенільному етапі росту в тепличних умовах і під світловими конструкціями), ПЛР-аналіз (ідентифікація генів стійкості проти вказаних хвороб у досліджуваному матеріалі), статистичний, аналізувальне схрещування (вивчення закономірностей успадкування та взаємодії генів стійкості). Результати. Оригінальні селекційні лінії різних поколінь (F4–F5), створені на генетичній основі дикорослих родичів пшениці Aegilops cylindrica, Ae. variabilis, Triticum ventricosum, Tr. erebuni, Tr. tauschi, Thinopyrum elongatum, Triticosecale, досліджено в СГІ – НЦНС за основними агрономічними ознаками та ознакою групової стійкості проти локальних популяцій листостеблових хвороб. Шість ліній, що містять ефективні гени групової стійкості (Lr24, Lr68, Sr15, Sr31, Sr58, Pm38) та їхні комбінації, виявилися стабільно стійкими проти листостеблових патогенів, продемонструвавши високу якість зерна та продуктивність незалежно від рівня інфекційного навантаження. Генетичну основу групової стійкості розглянуто на F1–F2 гібридному матеріалі, отриманому внаслідок схрещування досліджуваних ліній зі сприйнятливими місцевими сортами. Установлено, що характер успадкування вказаної ознаки визначається дією двох домінантних комплементарних генів, що свідчить про можливість застосування цього матеріалу як донора високої стійкості. Висновки. За результатами досліджень одержано вихідний матеріал – шість ліній пшениці озимої, що ефективно поєднують у генотипі високий рівень групової стійкості проти листкових патогенів і набір основних агрономічних ознак, а тому є цінним генетичним матеріалом. Ці лінії (як батьківські компоненти) включено до планів схрещування СГІ – НЦНС та передано до провідних наукових селекційних центрів НААН України для використання у селекційних програмах.

Purpose. Investigation of the efficiency of using introgressive lines with group resistance to leaf pathogens as source material in breeding winter wheat (Triticum aestivum L.) for the aforementioned trait. Methods. Field and laboratory (evaluation of resistance to certain races of leaf rust and powdery mildew at the juvenile growth stage in greenhouses and on light plants); PCR analysis (identification of resistance genes to these diseases in the studied material); statistical analysis; and crossbreeding analysis (study of patterns of inheritance and interaction of resistance genes). Results. The original breeding lines of different generations (F4–F5), which were created based on the genetics of wild wheat relatives: Aegilops cylindrica, Ae. variabilis, Triticum ventricosum, Tr. erebuni, Tr. Tauschi, Thinopyrum elongatum, Triticosecale in the PBGI – NCSCI, were studied for group resistance to local populations of leaf diseases and a set of basic agronomic traits. Six lines with effective group resistance genes (Lr24, Lr68, Sr15, Sr31, Sr58, Pm38), as well as their combinations, were identified. These lines provide the selected genotypes with a consistently high level of resistance, excellent grain quality and productivity, regardless of the severity of the infection load. Investigating the genetic basis of the group resistance trait on F1–F2 hybrid material, obtained by crossing the studied lines with susceptible local varieties, revealed that its inheritance is determined by the action of two dominant complementary genes. This indicates the possibility of effectively using this material as donors of high resistance. Conclusions. As a result of the research, we obtained source material in the form of six lines of winter bread wheat that effectively combine a high level of group resistance to leaf pathogens and a set of basic agronomic traits in their genotype. This makes them valuable breeding material. These lines are included as parental components in the crossbreeding plans of the PBGI – NCSCI and are transferred to leading NAAS of Ukraine scientific breeding centres for use in breeding programmes.

Мета. Установити особливості рівня прояву й варіабельності врожайності колекційних зразків ячменю озимого та виділити генетичні джерела для селекції в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили в умовах Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН у 2018/19, 2020/21 та 2021/22 рр. Матеріалом для досліджень слугували 74 колекційні зразки ячменю ярого різного походження. Використовуючи статистичні параметри адаптивності та графічні моделі AMMI і GGE biplot, визначали взаємодію «генотип – рік» і здійснювали характеристику зразків. Останні групували кластерним аналізом. Рівень достовірності в досліді та зв’язок між параметрами адаптивності встановлювали за допомогою дисперсійного та кореляційного аналізів відповідно. Результати. Виявлено суттєву варіабельність врожайності як між роками досліджень (від 436 г/м2 у 2018/19 р. до 621 г/м2 у 2021/22 р.), так і між зразками в межах року (2018/19 р. – від 625 до 171 г/м2, 2020/21 р. – від 738 до 138 г/м2, 2021/22 р. – від 855 до 374 г/м2). Відповідно до AMMI моделі встановлено статистично високі частки внеску в загальну фенотипову варіацію всіх її джерел: року (41,72%), генотипу (37,30%) та взаємодії «генотип – рік» (21,15%). Дві перші головні компоненти вказаної моделі охоплювали 100% варіації «генотип – рік», тоді як у GGE biplot – 85,14%. Виокремлено 12 колекційних зразків відмітного за походженням ячменю озимого [‘Merlo’ (FRA), ‘МИР 12-11’ (UKR), ‘Titus’ (DEU), ‘Академічний’ (UKR), ‘МИР 12-9’ (UKR), ‘Снігова королева’ (UKR), ‘Novosadski 525’ (SRB), ‘Novosadski 737’ (SRB), ‘Matador’ (FRA), ‘Radical / Pervenets’ (SYR), ‘Scarpia’ (DEU), ‘Manitum’ (FRA)], які мали достовірно вищу, ніж у стандарту ‘Жерар’ (UKR), урожайність (587–685 г/м2 проти 534 г/м2). Однак за рівнем прояву останньої навіть серед них спостерігали різні особливості реакції на умови окремих років. Це знайшло своє відображення в різних значеннях статистичних параметрів адаптивності та графічному розподілі зразків у координатах головних компонент AMMI та GGE biplot моделей. На основі лімітів варіювання врожайності та статистичних параметрів адаптивності виділені зразки розподілили на п’ять відмітних кластерів. Висновки. Комбінування між собою як батьківських компонентів схрещування високопродуктивних зразків, що належать до різних кластерів, доповнене еколого-географічним принципом, матиме вагоме практичне значення для створення вихідного матеріалу на підвищення врожайності та адаптивності в умовах Лісостепу України. | Purpose. To determine the peculiarities of the level of manifestation and yield variability of winter barley accessions, and to identify genetic sources for breeding in the Ukrainian Forest-Steppe. Methods. The research was conducted at the V. M. Remeslo Myronivka Institute of Wheat of NAAS in 2018/19, 2020/21 and 2021/22. A total of 74 spring barley samples of different origins were used for the research. The interaction “genotype × year” was determined and the accessions characterized using the statistical parameters of adaptability and graphical models AMMI and GGE biplot. The latter were then grouped using cluster analysis. Analysis of variance and correlation analyses were used to determine the level of reliability in the experiment and the relationship between the adaptability parameters, respectively. Results. Significant variability in yield was found both between years of the study (from 436 g/m2 in 2018/19 to 621 g/m2 in 2021/22) and between accessions within a year (2018/19 – from 625 to 171 g/m2, 2020/21 – from 738 to 138 g/m2, 2021/22 – from 855 to 374 g/m2). According to the AMMI model, statistically high shares of contribution to the total phenotypic variation were found for all its sources: year (41.72%), genotype (37.30%), and “genotype × year” interaction (21.15%). The first two principal components of this model covered 100% of the “genotype × year” variation, while the GGE biplot covered 85.14%. There were 12 accessions of winter barley of different origin [‘Merlo’ (FRA), ‘MIR 12-11’ (UKR), ‘Titus’ (DEU), ‘Akademichnyi’ (UKR), ‘MIR 12-9’ (UKR), ‘Snihova koroleva’ (UKR), ‘Novosadski 525’ (SRB), ‘Novosadski 737’ (SRB), ‘Matador’ (FRA), ‘Radical / Pervenets’ (SYR), ‘Scarpia’ (DEU), ‘Manitum’ (FRA)], which had significantly higher yields than the standard ‘Zherar’ (UKR) (587–685 g/m2 vs. 534 g/m2). However, even among them, the level of the latter showed different reactions to the conditions of particular years. This was reflected in different values of statistical parameters of adaptability and graphical distribution of accessions in the coordinates of the principal components of the AMMI and GGE biplot models. Based on the yield variation limits and statistical parameters of adaptability, the selected accessions were divided into five distinct clusters. Conclusions. The combination of high-yielding accessions from different clusters as the parental components of crosses, in accordance with ecological and geographical principles, will be of great practical importance in creating source material to increase winter barley yields and adaptability in Ukrainian Forest-Steppe region.

Мета. Установити особливості рівня прояву й варіабельності врожайності колекційних зразків ячменю озимого та виділити генетичні джерела для селекції в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили в умовах Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН у 2018/19, 2020/21 та 2021/22 рр. Матеріалом для досліджень слугували 74 колекційні зразки ячменю ярого різного походження. Використовуючи статистичні параметри адаптивності та графічні моделі AMMI і GGE biplot, визначали взаємодію «генотип – рік» і здійснювали характеристику зразків. Останні групували кластерним аналізом. Рівень достовірності в досліді та зв’язок між параметрами адаптивності встановлювали за допомогою дисперсійного та кореляційного аналізів відповідно. Результати. Виявлено суттєву варіабельність врожайності як між роками досліджень (від 436 г/м2 у 2018/19 р. до 621 г/м2 у 2021/22 р.), так і між зразками в межах року (2018/19 р. – від 625 до 171 г/м2, 2020/21 р. – від 738 до 138 г/м2, 2021/22 р. – від 855 до 374 г/м2). Відповідно до AMMI моделі встановлено статистично високі частки внеску в загальну фенотипову варіацію всіх її джерел: року (41,72%), генотипу (37,30%) та взаємодії «генотип – рік» (21,15%). Дві перші головні компоненти вказаної моделі охоплювали 100% варіації «генотип – рік», тоді як у GGE biplot – 85,14%. Виокремлено 12 колекційних зразків відмітного за походженням ячменю озимого [‘Merlo’ (FRA), ‘МИР 12-11’ (UKR), ‘Titus’ (DEU), ‘Академічний’ (UKR), ‘МИР 12-9’ (UKR), ‘Снігова королева’ (UKR), ‘Novosadski 525’ (SRB), ‘Novosadski 737’ (SRB), ‘Matador’ (FRA), ‘Radical / Pervenets’ (SYR), ‘Scarpia’ (DEU), ‘Manitum’ (FRA)], які мали достовірно вищу, ніж у стандарту ‘Жерар’ (UKR), урожайність (587–685 г/м2 проти 534 г/м2). Однак за рівнем прояву останньої навіть серед них спостерігали різні особливості реакції на умови окремих років. Це знайшло своє відображення в різних значеннях статистичних параметрів адаптивності та графічному розподілі зразків у координатах головних компонент AMMI та GGE biplot моделей. На основі лімітів варіювання врожайності та статистичних параметрів адаптивності виділені зразки розподілили на п’ять відмітних кластерів. Висновки. Комбінування між собою як батьківських компонентів схрещування високопродуктивних зразків, що належать до різних кластерів, доповнене еколого-географічним принципом, матиме вагоме практичне значення для створення вихідного матеріалу на підвищення врожайності та адаптивності в умовах Лісостепу України.

Purpose. To highlight the durum winter wheat breeding results at the Plant Breeding and Genetics Institute – National Center of Seed and Cultivar Investigation (PBGI – NCSCI) during many years. Methods. Multiple both intraspecific and interspecific (with varieties and forms of common wheat) hybridization, including introgressive hybridization to create certain desired genotypes. Evaluation of the created lines and hybrids by a number of biological and economic characteristics, including the resistance to frost (winter hardiness), drought and main diseases, as well as protein content in the grain and its vitreousness. Results. There were 6 durum winter wheat cultivars replacement in Ukraine during past 65 years, with the leading role in the assortment belonging to cultivars created at the PBGI – NCSCI. The creation of varieties was focused on the introgression of dwarfism genes and alleles with low photoperiod sensitivity, improving floral fertility, increasing resistance to biotic and abiotic stresses. New cultivars (the sixth cultivars replacement) belong to the varieties of durum winter wheat leucurum (‘Lainer’, ‘Shliachetnyi’, ‘Blyskuchyi’, ‘Almaznyi’, ‘Yantarnyi’, ‘Kryshtalevyi’, ‘Zolotystyi’, ‘Marmurovyi’, ‘Sriblastyi’), hordeiforme (‘Areal Odeskyi’, ‘Hranatovyi’) and leucomelan (‘Prestyzhnyi’, ‘Yaskravyi’). All of them are cultivars of intensive type and universal use which are characterized by high resistance to lodging, drought and the most common diseases and average or above average frost resistance. Their grain has high vitreousness and high or above average protein content. Conclusions. Today, in the agricultural production of the steppe and forest-steppe zones of Ukraine, the most common cultivars of hard winter wheat of the fifth cultivars replacement are well established and therefore the most widespread: ‘Hardemarin’, ‘Burshtyn’, ‘Kontynent’, ‘Kreiser’, ‘Linkor’ and ‘Bosfor’. New varieties (sixth cultivars replacement) are also gradually spreading: ‘Areal Odeskyi’, ‘Liner’, ‘Prestyzhnyi’, ‘Shliakhetnyi’, ‘Blyskuchyi’, ‘Yaskravyi’, ‘Almaznyi’, ‘Yantarnyi’, ‘Kryshtalevyi’, ‘Hranatovyi’, ‘Marmurovyi’, ‘Zolotystyi’ and ‘Sribliastyi’ which belong to the selection of the Plant Breeding and Genetics Institute – National Center of Seed and Cultivar Investigation.

Purpose. To highlight the durum winter wheat breeding results at the Plant Breeding and Genetics Institute – National Center of Seed and Cultivar Investigation (PBGI – NCSCI) during many years. Methods. Multiple both intraspecific and interspecific (with varieties and forms of common wheat) hybridization, including introgressive hybridization to create certain desired genotypes. Evaluation of the created lines and hybrids by a number of biological and economic characteristics, including the resistance to frost (winter hardiness), drought and main diseases, as well as protein content in the grain and its vitreousness. Results. There were 6 durum winter wheat cultivars replacement in Ukraine during past 65 years, with the leading role in the assortment belonging to cultivars created at the PBGI – NCSCI. The creation of varieties was focused on the introgression of dwarfism genes and alleles with low photoperiod sensitivity, improving floral fertility, increasing resistance to biotic and abiotic stresses. New cultivars (the sixth cultivars replacement) belong to the varieties of durum winter wheat leucurum (‘Lainer’, ‘Shliachetnyi’, ‘Blyskuchyi’, ‘Almaznyi’, ‘Yantarnyi’, ‘Kryshtalevyi’, ‘Zolotystyi’, ‘Marmurovyi’, ‘Sriblastyi’), hordeiforme (‘Areal Odeskyi’, ‘Hranatovyi’) and leucomelan (‘Prestyzhnyi’, ‘Yaskravyi’). All of them are cultivars of intensive type and universal use which are characterized by high resistance to lodging, drought and the most common diseases and average or above average frost resistance. Their grain has high vitreousness and high or above average protein content. Conclusions. Today, in the agricultural production of the steppe and forest-steppe zones of Ukraine, the most common cultivars of hard winter wheat of the fifth cultivars replacement are well established and therefore the most widespread: ‘Hardemarin’, ‘Burshtyn’, ‘Kontynent’, ‘Kreiser’, ‘Linkor’ and ‘Bosfor’. New varieties (sixth cultivars replacement) are also gradually spreading: ‘Areal Odeskyi’, ‘Liner’, ‘Prestyzhnyi’, ‘Shliakhetnyi’, ‘Blyskuchyi’, ‘Yaskravyi’, ‘Almaznyi’, ‘Yantarnyi’, ‘Kryshtalevyi’, ‘Hranatovyi’, ‘Marmurovyi’, ‘Zolotystyi’ and ‘Sribliastyi’ which belong to the selection of the Plant Breeding and Genetics Institute – National Center of Seed and Cultivar Investigation. | Мета. Висвітлити результати багаторічних досліджень із селекції твердої озимої пшениці в Селекційно-генетичному інституті – Національному центрі насіннєзнавства та сортовивчення (СГІ – НЦНС). Методи. Багаторазова внутрішньовидова та міжвидова (з сортами та формами пшениці м’якої) гібридизація, зокрема й інтрогресивна гібридизація для створення бажаних генотипів. Оцінювання одержаних ліній та гібридів за низкою біологічних і господарських ознак (зимо- та посухостійкістю, стійкістю проти основних хвороб, умістом білка в зерні та його склоподібністю). Результати. Протягом останніх 65 років в Україні відбулося шість сортозмін твердої озимої пшениці, а провідна роль у сортименті завжди належала сортам селекції СГІ – НЦНС. Їхнє створення було сконцентровано на інтрогресії генів карликовості та алелів із низькою фотоперіодичною чутливістю, поліпшенні квіткової фертильності, підвищенні стійкості проти біотичних та абіотичних стресів. Нові сорти (VІ сортозміни) є різновидами пшениці твердої озимої leucurum (‘Лайнер’, ‘Шляхетний’, ‘Блискучий’, ‘Алмазний’, ‘Янтарний’, ‘Кришталевий’, ‘Золотистий’, ‘Мармуровий’, ‘Сріблястий’), hordeiforme (‘Ареал одеський’, ‘Гранатовий’) та leucomelan (‘Престижний’, ‘Яскравий’). Всі вони належать до інтенсивного типу, характеризуються універсальністю використання, високою стійкістю проти вилягання, посухи та найбільш поширених хвороб і середньою або вищою за середню морозостійкістю. Їхнє зерно має високу склоподібність і високий або вище за середній уміст протеїну. Висновки. Сорти пшениці твердої озимої V сортозміни ‘Гардемарин’, ‘Бурштин’, ‘Континент’, ‘Крейсер’, ‘Лінкор’ та ‘Босфор’ добре зарекомендували себе в сільськогосподарському виробництві Степу та Лісостепу України, а тому нині є найпоширенішими у цих ґрунтово-кліматичних зонах. Поступово набувають розповсюдження й нові сорти VІ сортозміни ‘Ареал одеський’, ‘Лайнер’, ‘Престижний’, ‘Шляхетний’, ‘Блискучий’, ‘Яскравий’, ‘Алмазний’, ‘Янтарний’, ‘Кришталевий’, ‘Гранатовий’, ‘Мармуровий’, ‘Золотистий’ і ‘Сріблястий’, виведені в СГІ – НЦНС.