Purpose. To improve the blackberry assortment based on studying the economic and biological peculiarities of new cultivars and their adaptabivity under the soil and climatic conditions of the Western Forest-Steppe zone of Ukraine for the further variety research and use in breeding programs. Methods. Laboratory, field, analytical and statistical ones. Results. Investigations were carried out to determine the influence of variable temperatures on 25 blackberry cultivars and their frostresistance to artificially created low temperatures (25and -30 °C). The degree of shoot tissue damage of blackberry plants with low temperatures in the field was also analyzed. Conclusions. The analysis of the degree of damage of blackberry plant shoots showed that a shoot apex appeared to be the most susceptible to the influence of low temperatures and the middle part of the shoot was most resistant. On the basis of the results of the laboratory free­zing of the blackberry plant shoots, cultivars were defined to be the most resistant to the both -25 and -30 °C low temperatures (‘Sadove chudo’ and ‘Orkan’). ‘Ouachita’ and ‘Cacanska Bestrna’ cultivars were also resistant to the temperature -25 °C (their total damage score did not exceed 9.0%). It is risky to cultivate ‘Nasoloda’, ‘Black Diamond’, ‘Tornfree’, ‘Loch Tay’, ‘Triple Crown’ and ‘Black Butte Blackberry’ in the areas where the temperature can be lowering to -25 °C without taking additional agrotechnical measures to protect against damage with low temperatures. The most sensitive to the temperature of -30 °C was the ‘Black Butte Blackberry’, ‘Nasoloda’, ‘Black Diamond’, ‘Black Pearl’ and ‘Jumbo’ cultivars (damage of more than 50% shoots was noted). This temperature conditions were critical for ‘Chief Joseph’, ‘Reuben’, ‘Tornfree’, ‘Karaka Black’, ‘Black Magic’, ‘Loch Tay’ and ‘Triple Crown’. The ‘Kiowa’ cultivar was quite resistant to both temperatures. The dependence of the shoots damage degree on the scrub architectonics was determined. The cultivars with creeping shoots are more susceptible to the effect of low temperatures than those that are more upright. | Цель. Усовершенствовать сортимент ежевики на основании изучения хозяйственно-биологических особеннос­тей новых сортов и их адаптивности в почвенно-климатических условиях Западной Лесостепи Украины для дальнейшего сортоизучения и внедрения в селекционные прог­раммы. Методы. Лабораторный, полевой, аналитический, статистический. Результаты. Проведены исследования с целью определения влияния переменчивых температур на 25 сортов ежевики и их морозостойкости при искусственно созданных низких температурах (-25 и -30 °С). Также проанализирована степень повреждения тканей побегов растений ежевики низкими температурами в полевых условиях. Выводы. Анализ степени повреждения побегов растений ежевики показал, что наиболее восприимчивой к влиянию низких температур оказалась верхушка побега, а наиболее стойкой является средняя часть. По результатам лабораторного промораживания побегов растений ежевики определены сорта, наиболее стойкие к влиянию таких низких температур как -25 °С, так и -30 °С (‘Садове чудо’ и ‘Orkan’). Также устойчивыми к температуре 25 °С являются сорта ‘Ouachita’ и ‘Cacanska Bestrna’ (их суммарный балл повреждения не превысил 9,0%). Сорта ‘Насолода’, ‘Black Diamond’, ‘Tornfree’, ‘Loch Tay’, ‘Triple Сrown’ и ‘Black Butte Blackberу’ рискованно культивировать на территориях с возможным снижением температуры до -25 °С без применения дополнительных агротехнических мероприятий защиты от повреждений низкими температурами. Наиболее чувствительными к воздействию температуры -30 °С оказались сорта ‘Black Butte Blackberу’, ‘Насолода’, ‘Black Diamond’, ‘Black Pearl’ и ‘Jumbo’ (отмечено повреждение более 50% побегов). Критическим этот температурный режим оказался для сортов ‘Chief Joseph’, ‘Reuben’, ‘Tornfre’, ‘Karaka Вlack’, ‘Black Magic’, ‘Loch Tay’ и ‘Triple Crown’. Также установлена зависимость степени повреждения побегов низкими температурами от архитектоники куста. Сорта со стелющимся типом побегов более склонны к повреждению низкими температурами, чем более пряморастущие. | Мета. Удосконалити сортимент ожини на основі вивчення господарсько-біологічних особливостей нових сортів та їхньої адаптивності в ґрунтово-кліматичних умовах Західного Лісостепу України для подальшого сортовивчення та впровадження у селекційні програми. Методи. Лабораторний, польовий, аналітичний, статистичний. Результати. Проведено дослідження з метою визначення впливу змінних температур на 25 сортів ожини, визначено їхню морозостійкість за штучно створених низьких температур (-25 та -30 °С). Крім того, проаналізовано ступінь пошкодження тканин пагонів рослин ожини низькими температурами в польових умовах. Висновки. Аналіз ступеня пошкодження пагонів рослин ожини свідчить, що найбільш чутливою до впливу низьких температур виявилася верхівка пагона, а найбільш стійкою є середня частина. За результатами лабораторного проморожування пагонів рослин ожини визначено сорти, найбільш стійкі до впливу таких низьких температур як -25 °С, так і -30 °С (‘Садове чудо’ та ‘Orkan’). Також стійкими до температури -25 °С є сорти ‘Ouachita’ та ‘Cacanska Bestrna’ (їхній сумарний бал пошкодження не перевищив 9,0%). Сорти ‘Насолода’, ‘Black Diamond’, ‘Tornfree’, ‘Loch Tay’, ‘Triple Сrown’ та ‘Black Butte Blackberу’ ризиковано культивувати на територіях з можливим зниженням температури до -25 °С без застосування додаткових агротехнічних заходів захисту від пошкоджень низькими температурами. Найчутливішими до впливу температури -30 °С виявилися сорти ‘Black Butte Blackberу’, ‘Насолода’, ‘Black Diamond’, ‘Black Pearl’ та ‘Jumbo’ (зафіксовано пошкодження понад 50% пагонів). Критичним цей температурний режим був також для сортів ‘Chief Joseph’, ‘Reuben’, ‘Tornfree’, ‘Karaka Вlack’, ‘Black Magic’, ‘Loch Tay’ та ‘Triple Crown’. Досить морозостійким за обох температур виявився сорт ‘Kiowa’. Також встановлено залежність ступеня пошкодження пагонів низькими температурами від архітектоніки куща. Сорти зі сланким типом пагонів є більш схильними до уражень низькими температурами, ніж більш пряморослі.

Мета. Удосконалити сортимент ожини на основі вивчення господарсько-біологічних особливостей нових сортів та їхньої адаптивності в ґрунтово-кліматичних умовах Західного Лісостепу України для подальшого сортовивчення та впровадження у селекційні програми. Методи. Лабораторний, польовий, аналітичний, статистичний. Результати. Проведено дослідження з метою визначення впливу змінних температур на 25 сортів ожини, визначено їхню морозостійкість за штучно створених низьких температур (-25 та -30 °С). Крім того, проаналізовано ступінь пошкодження тканин пагонів рослин ожини низькими температурами в польових умовах. Висновки. Аналіз ступеня пошкодження пагонів рослин ожини свідчить, що найбільш чутливою до впливу низьких температур виявилася верхівка пагона, а найбільш стійкою є середня частина. За результатами лабораторного проморожування пагонів рослин ожини визначено сорти, найбільш стійкі до впливу таких низьких температур як -25 °С, так і -30 °С (‘Садове чудо’ та ‘Orkan’). Також стійкими до температури -25 °С є сорти ‘Ouachita’ та ‘Cacanska Bestrna’ (їхній сумарний бал пошкодження не перевищив 9,0%). Сорти ‘Насолода’, ‘Black Diamond’, ‘Tornfree’, ‘Loch Tay’, ‘Triple Сrown’ та ‘Black Butte Blackberу’ ризиковано культивувати на територіях з можливим зниженням температури до -25 °С без застосування додаткових агротехнічних заходів захисту від пошкоджень низькими температурами. Найчутливішими до впливу температури -30 °С виявилися сорти ‘Black Butte Blackberу’, ‘Насолода’, ‘Black Diamond’, ‘Black Pearl’ та ‘Jumbo’ (зафіксовано пошкодження понад 50% пагонів). Критичним цей температурний режим був також для сортів ‘Chief Joseph’, ‘Reuben’, ‘Tornfree’, ‘Karaka Вlack’, ‘Black Magic’, ‘Loch Tay’ та ‘Triple Crown’. Досить морозостійким за обох температур виявився сорт ‘Kiowa’. Також встановлено залежність ступеня пошкодження пагонів низькими температурами від архітектоніки куща. Сорти зі сланким типом пагонів є більш схильними до уражень низькими температурами, ніж більш пряморослі.

Purpose. To identify the productivity formation peculiarities of certain soybean varieties as affected by organic fertilizer, plant growth regulators, and moisture retainer application under the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine.Methods. Soybean varieties ‘Ustia’, ‘Kano’, and ‘Hieba’ served as the object of the study. Moisture retainer ‘Aquasorb’ was introduced a month before sowing soybean in 10-cm strips in the zone of rows at the application rate of 300 kg/ha. Organic fertilizer ‘Parostok’ (mark 20) was applied twice: at the 3–5 leaf stage and at the 9–11 leaf stage. Growth regulators ‘Vermystym D’ and ‘Ahrostymulin’ were applied at the stage of budding at the recommended by producer dose.Results. The formulations under investigation did not affect the duration of phenological stages, and development of soybean plants occurred in accordance with their varietal characteristics and weather conditions of the year. The vegetation period of the varieties under study ranged from 109 to 117 days, which was typical of a mid-ripe­ning soybean group. Pre-sowing introduction of the moisture retainer ‘Aquasorb’ provided an increase in the soil water storage. As of 20 May 2016, the soil water storage in the 0–20 cm soil layer was 42 mm, while in the treatment with a moisture retainer it was 46 mm; in 2017, the values were 31 and 36 mm, respectively. On average, the plant density (per 1 m2)in ‘Kano’ sowings was 60.6, in ‘Hieba’ 58.5 and in ‘Ustia’ 59.2. The moisture retainer ‘Aquasorb’A provided a significant influence on the plant density formation, while organic fertilizers and growth regulators had almost no effect. The minimum yield of soybean grain in the control treatment (no formulations applied) was as follows: 3.99 t/ha in ‘Kano’, 1.72 t/ha in ‘Hieba’, and 2.43 t/ha in ‘Ustia’. All investigated agronomical practices ensured a significant increase in grain yield. The maximum yield in the experiment (4.74 t/ha) was provided by ‘Kano’ variety in the treatment with the complex application of moisture retainer ‘Aquasorb’, organic fertilizer ‘Parostok’ and growth regulator ‘Vermystym D’. The content of crude protein in soybean seeds in the control treatment varied from 35.2 to 36.6%. Application of the moisture retainer did not have any significant effect on this indicator. Top dressing with fertilizer increased the content of crude protein by 0.2–0.7% in different varieties. The maximum content of crude protein was obtained in the treatment with combined application of organic fertilizer and plant growth regulators.Conclusions. Integrated application of moisture retainer, organic fertilizer and plant growth regulators in soybean sowings is an important and effective factor in the realization of the crop yield potential. The quantitative and qualitative parameters of the crop productivity formation determined in the research can be used to improve the crop cultivation technology under the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine. | Цель. Выявить особенности формирования продуктивности сортов сои в зависимости от применения органического удобрения, регуляторов роста растений и влагоудержателя в условиях Лесостепи Украины.Методы. Объектом исследования были сорта сои ‘Устя’, ‘Кано’ и ‘Геба’. Влагоудержатель Аквасорб (Aquasorb) в норме 300 кг/га вносили в почву за месяц до сева сои лентами шириной 10 см в зону будущего рядка. Органическим удобрением Паросток (марка 20) посевы обрабатывали дважды: первая подкормка – в фазе 3–5 листьев, вторая – 9–11 листьев культуры, а регуляторами роста Вермистим Д и Агростимулин – в фазе бутонизации растений сои в рекомендованных производителями нормах расхода.Результаты. Исследуемые препараты не влияли на продолжительность фенологических фаз, поэтому развитие растений сои происходило в соответствии с их сортовыми особенностями и погодными условиями вегетации. Вегетационный период исследуемых сортов составлял от 109 до 117 суток, что в целом характерно для среднескороспелой группы сои. Предпосевное внесение в рядки влагоудержателя Аквасорб обеспечивало повышение запасов продуктивной влаги в почве. По состоянию на 20.05 в 2016 г. запасы влаги в слое почвы 0–20 см были 42 мм, тогда как в варианте с влагоудержателем – 46 мм, в 2017 г. – 31 и 36 мм соответственно. В среднем по вариантам опыта густота растений составляла у сорта ‘Кано’ 60,6 шт./м2, ‘Геба’ – 58,5, ‘Устя’ – 59,2 шт./м2. Значительное влияние на ее формирование имело применение влагоудержателя Аквасорб, тогда как использование органичес­кого удобрения и регуляторов роста на нее практически не влияло. Минимальной урожайность зерна сои была на вариантах чистого контроля (без применения препаратов): у сорта ‘Кано’ – 3,99 т/га, ‘Геба’ – 1,72, ‘Устя’ – 2,43 т/га. Все исследуемые агроприемы обеспечили ее существенное повышение. Максимальную урожайность в опыте было получено у сорта ‘Кано’ в варианте комплексного применения влагоудержателя Аквасорб, органичес­кого удобрения Паросток и регулятора роста Вермистим Д – 4,74 т/га. Содержание сырого протеина в семенах сои на контрольных вариантах составляло 35,2–36,6%. Внесение влагоудержателя Аквасорб не имело значительного влияния на этот показатель. Применение внекорневой подкормки удобрением Паросток увеличивало содержание сырого протеина на 0,2–0,7% в зависимости от сорта. Максимальные значения показателя получено в вариантах сочетания органического удобрения и регуляторов роста растений.Выводы. Комплексное применение в посевах сои влагоудержателя, органического удобрения и регуляторов роста растений является важным и действенным фактором реализации ее потенциальной урожайности. Определенные в процессе исследования количественные и качественные параметры формирования продуктивности культуры могут быть использованы для совершенствования технологии ее выращивания в условиях Лесостепи Украины | Мета. Виявити особливості формування продуктивності сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України.Методи. Об’єктом дослідження були сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. Вологоутримувач Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га вносили в ґрунт за місяць до сівби сої стрічками шириною 10 см у зону майбутнього рядка. Органічним добривом Паросток (марка 20) посіви обробляли двічі: перше підживлення – у фазі 3–5 листків, друге – 9–11 листків культури, а регуляторами росту Вермистим Д та Агростимулін – у фазі бутонізації рослин сої в рекомендованих виробниками нормах витрати.Результати. Досліджувані препарати не впливали на тривалість фенологічних фаз, тож розвиток рослин сої відбувався відповідно до їх сортових особливостей та погодних умов вегетації. Вегетаційний період досліджуваних сортів становив від 109 до 117 діб, що загалом є характерним для середньоскоростиглої групи сої. Передпосівне внесення в рядки волого­утримувача Аквасорб забезпечило підвищення запасів продуктивної вологи в ґрунті. Станом на 20.05 у 2016 р. запаси вологи в шарі ґрунту 0–20 см були 42 мм, тоді як у варіанті з вологоутримувачем – 46 мм, у 2017 р. – 31 та 36 мм відповідно. У середньому за варіантами досліду густота рослин у сорту ‘Кано’ становила 60,6 шт./м2, у ‘Гєба’ – 58,5 та ‘Устя’ – 59,2 шт./м2. Значний вплив на її формування мало застосування вологоутримувача Аквасорб, тоді як викорис­тання органічного добрива та регуляторів росту на неї практично не впливало. Мінімальною врожайність зерна сої була у варіантах чистого контролю (без застосування препаратів): у сорту ‘Кано’ – 3,99 т/га, ‘Гєба’ – 1,72 т/га, ‘Устя’ – 2,43 т/га. Усі досліджувані агроприйоми забезпечили її істотне підвищення. Максимальну врожайність у досліді було отримано в сорту ‘Кано’ у варіанті комплексного застосування вологоутримувача Аквасорб, органічного добрива Паросток та регулятора росту Вермистим Д – 4,74 т/га. Уміст сирого протеїну в насінні сої в контрольних варіантах становив 35,2–36,6%. Внесення вологоутримувача Аквасорб не мало значного впливу на цей показник. Застосування в позакореневе підживлення добрива Паросток збільшувало вміст сирого протеїну на 0,2–0,7% залежно від сорту. Максимальні значення показника отримано у варіантах поєднання органічного добрива та регуляторів росту рослин.Висновки. Комплексне застосування у посівах сої вологоутримувача, органічного добрива та регуляторів росту рослин є важливим та дієвим чинником реалізації її потенційної врожайності. Визначені в процесі дослідження кількісні та якісні параметри формування продуктивності культури можуть бути використані для вдосконалення технології її вирощування в умовах Лісостепу України.

Мета. Виявити особливості формування продуктивності сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Об’єктом дослідження були сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. Вологоутримувач Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га вносили в ґрунт за місяць до сівби сої стрічками шириною 10 см у зону майбутнього рядка. Органічним добривом Паросток (марка 20) посіви обробляли двічі: перше підживлення – у фазі 3–5 листків, друге – 9–11 листків культури, а регуляторами росту Вермистим Д та Агростимулін – у фазі бутонізації рослин сої в рекомендованих виробниками нормах витрати. Результати. Досліджувані препарати не впливали на тривалість фенологічних фаз, тож розвиток рослин сої відбувався відповідно до їх сортових особливостей та погодних умов вегетації. Вегетаційний період досліджуваних сортів становив від 109 до 117 діб, що загалом є характерним для середньоскоростиглої групи сої. Передпосівне внесення в рядки волого­утримувача Аквасорб забезпечило підвищення запасів продуктивної вологи в ґрунті. Станом на 20.05 у 2016 р. запаси вологи в шарі ґрунту 0–20 см були 42 мм, тоді як у варіанті з вологоутримувачем – 46 мм, у 2017 р. – 31 та 36 мм відповідно. У середньому за варіантами досліду густота рослин у сорту ‘Кано’ становила 60,6 шт./м2, у ‘Гєба’ – 58,5 та ‘Устя’ – 59,2 шт./м2. Значний вплив на її формування мало застосування вологоутримувача Аквасорб, тоді як викорис­тання органічного добрива та регуляторів росту на неї практично не впливало. Мінімальною врожайність зерна сої була у варіантах чистого контролю (без застосування препаратів): у сорту ‘Кано’ – 3,99 т/га, ‘Гєба’ – 1,72 т/га, ‘Устя’ – 2,43 т/га. Усі досліджувані агроприйоми забезпечили її істотне підвищення. Максимальну врожайність у досліді було отримано в сорту ‘Кано’ у варіанті комплексного застосування вологоутримувача Аквасорб, органічного добрива Паросток та регулятора росту Вермистим Д – 4,74 т/га. Уміст сирого протеїну в насінні сої в контрольних варіантах становив 35,2–36,6%. Внесення вологоутримувача Аквасорб не мало значного впливу на цей показник. Застосування в позакореневе підживлення добрива Паросток збільшувало вміст сирого протеїну на 0,2–0,7% залежно від сорту. Максимальні значення показника отримано у варіантах поєднання органічного добрива та регуляторів росту рослин. Висновки. Комплексне застосування у посівах сої вологоутримувача, органічного добрива та регуляторів росту рослин є важливим та дієвим чинником реалізації її потенційної врожайності. Визначені в процесі дослідження кількісні та якісні параметри формування продуктивності культури можуть бути використані для вдосконалення технології її вирощування в умовах Лісостепу України.

Purpose. To examine the feasibility of using certain foreign cultivars of willow for energy plantations under the conditions of the Volyn Opillia. Methods. Field, laboratory, analytical, and statistical. The objects of research was energy plantations of four Swedish willow cultivars (‘Tora’, ‘Tordis’, ‘Inger’, and ‘Wilhelm’), three Polish varieties (‘1047’, ‘82’, and ‘1057’) and one Hungarian variety (‘Express’). The plantations were established in 2012/13 yrs on the old-arable lands in Volyn Opillya. Results. Biological characteristics of the cultivars under study and planting density significantly affect the survivability of cuttings, their bushiness, a number of sprouts per hectare, plant height, the average diameter of sprouts and energy biomass productivity. After the first year of cultivation, the highest yield of dry mass was obtained in variants with the highest planting density (22500 plants/ha). During the second growing season, a significant increase in biomass yield was observed in all variants. It was especially intensive at a planting density of 16400 plants/ha. After the third year of vegetation, the highest yield of ‘Tora’, ‘Inger’ and ‘Tordis’ cultivars was reached at the density of 16400 cuttings per hectare. Conclusions. Under the conditions of Volyn Opillya, the highest dry biomass productivity over the three-year harvest cycle of growing Swedish cultivars was as following: ‘Tora’ 25.72–28.12 t/ha, ‘Inger’ 26.71–30.27 t/ha, and ‘Tordis’ 21.58 to 27.56 t/ha. The conducted hierarchical cluster analysis of the studied cultivars for the survivability of cuttings, a set of biometric indicators and productivity showed that they are combined into 2 clusters. The first cluster includes cultivars of Swedish selection – ‘Tora’ and ‘Inger’, which have the highest rates for all the characteristics of growth and productivity. The second variety includes the remaining varieties, which are, to varying degrees, promising for cultivation in Volyn Opillia. This is especially true for the ‘Tordis’, ‘Wilhelm’ and ‘Express’ varieties located on the right side of the second cluster and are characterized by high performance. Energy plantations of willow should be established with an initial density of 12000–15000 plants per 1 hectare under the conditions of the Volyn Opillia. | Цель. Установить целесообразность использования некоторых сортов ивы иностранной селекции для создания энергетических плантаций в условиях Волынского Ополья. Методы. Объектом исследования были энергетические плантации четырех сортов ивы шведской селекции (‘Tora’, ‘Tordis’, ‘Inger’, ‘Wilhelm’), трех сортов из Польши (‘1047’, ‘82’, ‘1057’) и один венгерский – ‘Express’. Насаждения исследуемых сортов ивы создавали в течение 2012–2013 гг. на старопахотных землях в условиях Волынского Ополья. Результаты. Установлено, что биологические особенности исследуемых сортов и плотность посадки их черенков существенно влияют на приживаемость черенков, кустистость, количество побегов на 1 га, высоту растений, диаметр побегов и урожайность энергетической биомассы. После первого года выращивания максимальные показатели урожайности сухой массы наблюдались в вариантах с наибольшей плотностью посадки (22,5 тыс. шт./га). В течение второго вегетационного периода во всех вариантах опыта произошел значительный прирост биомассы. Особенно интенсивным он был при средней густоте посадки (16,4 тыс. шт./га). После третьего года вегетации максимальных показателей продуктивности достигли сорта ‘Tora’, ‘Inger’ и ‘Tordis’ при густоте посадки 16,4 тыс. шт./га. Выводы. В условиях Волынского Ополья наиболее высокими показателями продуктивности сухой биомассы при трехлетнем цикле сбора урожая отмечаются клоны шведской селекции: ‘Tora’ – от 25,72 до 28,12 т/га, ‘Inger’ – от 26,71 до 30,27 і ‘Tordis’ – от 21,58 до 27,56 т/га. Проведенный иерархический кластерный анализ исследуемых культиваров по приживаемости черенков, комплексу биометрических показателей и продуктивности показал, что они объединяются в два кластера. К первому относятся сорта шведской селекции ‘Tora’ и ‘Inger’, которые по всем параметрам роста и продуктивности имели самые высокие показатели. Во второй вошли остальные сорта, которые в разной степени являются перспективными для выращивания в Волынском Ополье. Прежде всего это касается сортов ‘Tordis’, ‘Wilhelm’ и ‘Express’, расположенных в правой части второго кластера и характеризирующихся высокими показателями продуктивности. Энергетические плантации ивы в условиях Волынского Ополья целесообразно создавать с начальной плотностью 12–15  тыс. растений на 1 га. | Мета. Встановити доцільність використання деяких сортів верби іноземної селекції для створення енергетичних плантацій в умовах Волинського Опілля.Методи. Об’єктом дослідження були енергетичні плантації чотирьох сортів верби шведської селекції (‘Tora’, ‘Tordis’, ‘Inger’, ‘Wilhelm’), трьох сортів з Польщі (‘1047’, ‘82’, ‘1057’) та одного угорського – ‘Express’. Насадження досліджуваних сортів верби створювали впродовж 2012–2013 рр. на староорних землях в умовах Волинського Опілля. Результати. Встановлено, що біологічні особливості досліджуваних сортів і густота садіння їх живців суттєво впливають на приживлюваність живців, кущистість, кількість пагонів на 1 га, висоту рослин та продуктивність енергетичної біомаси. Після першого року вирощування максимальні показники врожайності сухої маси спостерігались у варіантах з найбільшою густотою садіння (22,5 тис. шт./га). Протягом другого вегетаційного періоду в усіх варіантах досліду відбувся значний приріст біомаси. Особливо інтенсивним він був за середньої густоти садіння (16,4 тис. шт./га). Після третього року вегетації максимальних показників продуктивності досягли сорти ‘Tora’, ‘Inger’ і ‘Tordis’ за густоти садіння 16,4 тис. шт./га.Висновки. В умовах Волинського Опілля найвищими показниками продуктивності сухої біомаси за трирічного циклу збирання врожаю відзначаються клони шедської селекції: ‘Tora’ – від 25,72 до 28,12 т/га, ‘Inger’ – від 26,71 до 30,27 і ‘Tordis’ – від 21,58 до 27,56 т/га. Проведений ієрархічний кластерний аналіз досліджуваних культиварів за приживлюваністю живців, комплексом біометричних показників та продуктивністю свідчить, що вони об’єднуються у два кластери. До першого кластеру належать сорти шведської селекції ‘Tora’ та ‘Inger’, які за всіма характеристиками росту й продуктивності мали найвищі показники. До другого ввійшла решта сортів, які різною мірою є перспективними для вирощування у Волинському Опіллі. Особливо це стосується сортів ‘Tordis’, ‘Wilhelm’ та ‘Express’, що розташовані в правій частині другого кластеру і характеризуються високими показниками продуктивності. Енергетичні плантації верби в умовах Волинського Опілля доцільно створювати з початковою густотою 12–15 тис. рослин на 1 га.

Мета. Встановити доцільність використання деяких сортів верби іноземної селекції для створення енергетичних плантацій в умовах Волинського Опілля. Методи. Об’єктом дослідження були енергетичні плантації чотирьох сортів верби шведської селекції (‘Tora’, ‘Tordis’, ‘Inger’, ‘Wilhelm’), трьох сортів з Польщі (‘1047’, ‘82’, ‘1057’) та одного угорського – ‘Express’. Насадження досліджуваних сортів верби створювали впродовж 2012–2013 рр. на староорних землях в умовах Волинського Опілля. Результати. Встановлено, що біологічні особливості досліджуваних сортів і густота садіння їх живців суттєво впливають на приживлюваність живців, кущистість, кількість пагонів на 1 га, висоту рослин та продуктивність енергетичної біомаси. Після першого року вирощування максимальні показники врожайності сухої маси спостерігались у варіантах з найбільшою густотою садіння (22,5 тис. шт./га). Протягом другого вегетаційного періоду в усіх варіантах досліду відбувся значний приріст біомаси. Особливо інтенсивним він був за середньої густоти садіння (16,4 тис. шт./га). Після третього року вегетації максимальних показників продуктивності досягли сорти ‘Tora’, ‘Inger’ і ‘Tordis’ за густоти садіння 16,4 тис. шт./га. Висновки. В умовах Волинського Опілля найвищими показниками продуктивності сухої біомаси за трирічного циклу збирання врожаю відзначаються клони шедської селекції: ‘Tora’ – від 25,72 до 28,12 т/га, ‘Inger’ – від 26,71 до 30,27 і ‘Tordis’ – від 21,58 до 27,56 т/га. Проведений ієрархічний кластерний аналіз досліджуваних культиварів за приживлюваністю живців, комплексом біометричних показників та продуктивністю свідчить, що вони об’єднуються у два кластери. До першого кластеру належать сорти шведської селекції ‘Tora’ та ‘Inger’, які за всіма характеристиками росту й продуктивності мали найвищі показники. До другого ввійшла решта сортів, які різною мірою є перспективними для вирощування у Волинському Опіллі. Особливо це стосується сортів ‘Tordis’, ‘Wilhelm’ та ‘Express’, що розташовані в правій частині другого кластеру і характеризуються високими показниками продуктивності. Енергетичні плантації верби в умовах Волинського Опілля доцільно створювати з початковою густотою 12–15 тис. рослин на 1 га.

Purpose. To conduct a comprehensive agrobiological assessment of broccoli hybrids Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. in terms of the key agronomic traits under the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine.Methods. The object of the study was the following foreign broccoli hybrids: ‘Lucky F1’ (reference), ‘Batavia F1’, ‘Belstar F1’, ‘Monaco F1’, and ‘Rumba F1’. Phenological observations, biometric measurements, and records were conducted in accordance with the Methodology of Experiments in Vegetable and Melons (2001).Results. On ave­rage over the years of research, the highest yield was obtained from hybrids ‘Monaco F1’ (41.2 t/ha) and ‘Rumba F1’ (38.0 t/ha). A slightly lower yield was in ‘Belstar F1’ (32.3 t/ha) and ‘Batavia F1’ (29.6 t/ha). In general, all hybrids under investigation provided a significant yield increase (6.3–17.9 t/ha) compared to reference ‘Lucky F1’ (23.3 t/ha). The largest diameter of the main head was recorded in the hybrids ‘Rumba F1’ (19.7 cm), ‘Monaco F1’ (20.5 cm) and the smallest in ‘Lucky F1’ (14.3 cm). The weight of the main head of all hybrids was significantly higher than that of reference (295 g): ‘Batavia F1’ 451 g, ‘Belstar F1’ 477 g, ‘Rumba F1’ 514 g, and ‘Monaco F1’ 542 g. The weight of the side heads of the broccoli ranged from 328 g (‘Lucky F1’) to 807 g (‘Monaco F1’). The highest biochemical indicators of commodity product were provided by hybrids ‘Rumba F1’ and ‘Monaco F1’: the total dry matter content was 11.3 and 11.6%, soluble solids 6.4 and 6.7%, sugars 3.5 and 3.8%, and vitamin C 89.3 and 98.7 mg/100 g, respectively.Conclusions. Under the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine, it is recommended to grow new foreign broccoli hybrids ‘Rumba F1’ and ‘Monaco F1’, which ensure high yield and quali­ty of commodity product. According to the results of the agrobiological assessment, a typical model of broccoli variety is proposed, which may serve as a project for the development of the evaluation form for ability indicators of Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. for distribution inUkraine. | Цель. Провести комплексную агробиологическую оценку гибридов капусты брокколи Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. по основным хозяйственно-ценным показателям в условиях Западной Лесостепи Украины.Методы. Объектом исследования были гибриды капусты брокколи иностранной селекции: ‘Lucky F1’ (контроль), ‘Batavia F1’, ‘Belstar F1’, ‘Monaco F1’ и ‘Rumba F1’. Фенологические наблюдения, биометрические измерения и учеты проводили в соответствии с Методикой исследовательской дела в овощеводстве и бахчеводства (2001). Результаты. В среднем за годы исследований наивысшую товарную урожайность головок формировали гибриды ‘Monaco F1’ (41,2 т/га) и ‘Rumba F1’ (38,0 т/га). Нес­колько ниже она была в ‘Belstar F1’ и ‘Batavia F1’ – 32,3 и 29,6 т/га соответственно. В общем же все исследуемые гибриды обеспечили существенный прирост урожайнос­ти (6,3–17,9 т/га) по сравнению с контрольным вариантом (‘Lucky F1’ – 23,3 т/га). Наибольший диаметр центральной головки зафиксирован у гибридов ‘Rumba F1’ и ‘Monaco F1’ – 19,7 и 20,5 см, наименьший у ‘Lucky F1’ – 14,3 см. Масса центральной головки у всех гибридов была значительно выше показателя контроля (295 г): ‘Batavia F1’ – 451 г, ‘Belstar F1’ – 477, ‘Rumba F1’ – 514, ‘Monaco F1’ – 542 г. Масса боковых головок в зависимости от гибрида колебалась от 328 г (‘Lucky F1’) до 807 г (‘Monaco F1’). Самые высокие биохимические показатели товарной продукции обеспечили гибриды ‘Rumba F1’ и ‘Monaco F1’: содержание общего сухого вещества составило 11,3 и 11,6%, растворимых сухих веществ – 6,4 и 6,7%, сахаров – 3,5 и 3,8% и витамина С – 89,3 и 98,7 мг/100 г соответственно. Выводы. В условиях Западной Лесостепи Украины рекомендуется выращивать новые гибриды капусты брокколи иностранной селекции ‘Rumba F1’ и ‘Monaco F1’, которые обеспечивают формирование высоких показателей как урожайности, так и качества товарной продукции. По результатам агробиологической оценки предложено типичную модель сорта капусты брокколи, которая может служить проектом для разработки соответствующих бланков показателей пригодности сортов Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. для распространения на территории Украины. | Мета. Провести комплексне агробіологічне оцінювання гібридів капусти броколі Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. за основними господарсько-цінними показниками в умовах Західного Лісостепу України.Методи. Об’єктом дослідження були гібриди капусти броколі іноземної селекції: ‘Lucky F1’ (контроль), ‘Batavia F1’, ‘Belstar F1’, ‘Monaco F1’ та ‘Rumba F1’. Фенологічні спостереження, біометричні вимірювання та обліки проводили відповідно до Методики дослідної справи в овочівництві та баштанництві (2001).Результати. У середньому за роки досліджень найвищу товарну врожайність головок формували гібриди ‘Monaco F1’ (41,2 т/га) і ‘Rumba F1’ (38,0 т/га). Дещо нижчою вона була в ‘Belstar F1’та ‘Batavia F1’ – 32,3 та 29,6 т/га відповідно. Загалом усі досліджувані гібриди забезпечили істотний приріст урожайності (6,3–17,9 т/га) порівняно з контрольним варіантом (‘Lucky F1’ – 23,3 т/га). Найбільший діаметр центральної головки зафіксовано в гібридів ‘Rumba F1’ та ‘Monaco F1’ – 19,7 і 20,5 см, найменший – у ‘Lucky F1’ – 14,3 см. Маса центральної головки в усіх гібридів була значно вищою за показник контролю (295 г): ‘Batavia F1’ – 451 г, ‘Belstar F1’ – 477, ‘Rumba F1’ – 514, ‘Monaco F1’ – 542 г. Маса бокових головок капусти броколі залежно від гібрида коливалася від 328 г (‘Lucky F1’) до 807 г (‘Monaco F1’). Найвищі біохімічні показники товарної продукції забезпечили гібриди броколі ‘Rumba F1’та ‘Monaco F1’: вміст загальної сухої речовини становив 11,3 і 11,6%, розчинних сухих речовин – 6,4 і 6,7%, цукрів – 3,5 і 3,8% і вітаміну С – 89,3 та 98,7 мг/100 г відповідно.Висновки. В умовах Західного Лісостепу України рекомендується вирощувати нові гібриди капусти броколі іноземної селекції ‘Rumba F1’ та ‘Monaco F1’, які забезпечують формування високих показників як урожайності, так і якості товарної продукції. За результатами агробіологічного оцінювання запропоновано типову модель сорту капусти броколі, яка може слугувати проектом для розроблення відповідних бланків показників придатності сортів Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. для поширення на території України.

Purpose. To conduct a comprehensive agrobiological assessment of broccoli hybrids Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. in terms of the key agronomic traits under the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine. Methods. The object of the study was the following foreign broccoli hybrids: ‘Lucky F1’ (reference), ‘Batavia F1’, ‘Belstar F1’, ‘Monaco F1’, and ‘Rumba F1’. Phenological observations, biometric measurements, and records were conducted in accordance with the Methodology of Experiments in Vegetable and Melons (2001). Results. On ave­rage over the years of research, the highest yield was obtained from hybrids ‘Monaco F1’ (41.2 t/ha) and ‘Rumba F1’ (38.0 t/ha). A slightly lower yield was in ‘Belstar F1’ (32.3 t/ha) and ‘Batavia F1’ (29.6 t/ha). In general, all hybrids under investigation provided a significant yield increase (6.3–17.9 t/ha) compared to reference ‘Lucky F1’ (23.3 t/ha). The largest diameter of the main head was recorded in the hybrids ‘Rumba F1’ (19.7 cm), ‘Monaco F1’ (20.5 cm) and the smallest in ‘Lucky F1’ (14.3 cm). The weight of the main head of all hybrids was significantly higher than that of reference (295 g): ‘Batavia F1’ 451 g, ‘Belstar F1’ 477 g, ‘Rumba F1’ 514 g, and ‘Monaco F1’ 542 g. The weight of the side heads of the broccoli ranged from 328 g (‘Lucky F1’) to 807 g (‘Monaco F1’). The highest biochemical indicators of commodity product were provided by hybrids ‘Rumba F1’ and ‘Monaco F1’: the total dry matter content was 11.3 and 11.6%, soluble solids 6.4 and 6.7%, sugars 3.5 and 3.8%, and vitamin C 89.3 and 98.7 mg/100 g, respectively. Conclusions. Under the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine, it is recommended to grow new foreign broccoli hybrids ‘Rumba F1’ and ‘Monaco F1’, which ensure high yield and quali­ty of commodity product. According to the results of the agrobiological assessment, a typical model of broccoli variety is proposed, which may serve as a project for the development of the evaluation form for ability indicators of Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. for distribution inUkraine.

Purpose. To conduct a comprehensive agrobiological assessment of broccoli hybrids Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. in terms of the key agronomic traits under the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine. Methods. The object of the study was the following foreign broccoli hybrids: ‘Lucky F1’ (reference), ‘Batavia F1’, ‘Belstar F1’, ‘Monaco F1’, and ‘Rumba F1’. Phenological observations, biometric measurements, and records were conducted in accordance with the Methodology of Experiments in Vegetable and Melons (2001). Results. On ave­rage over the years of research, the highest yield was obtained from hybrids ‘Monaco F1’ (41.2 t/ha) and ‘Rumba F1’ (38.0 t/ha). A slightly lower yield was in ‘Belstar F1’ (32.3 t/ha) and ‘Batavia F1’ (29.6 t/ha). In general, all hybrids under investigation provided a significant yield increase (6.3–17.9 t/ha) compared to reference ‘Lucky F1’ (23.3 t/ha). The largest diameter of the main head was recorded in the hybrids ‘Rumba F1’ (19.7 cm), ‘Monaco F1’ (20.5 cm) and the smallest in ‘Lucky F1’ (14.3 cm). The weight of the main head of all hybrids was significantly higher than that of reference (295 g): ‘Batavia F1’ 451 g, ‘Belstar F1’ 477 g, ‘Rumba F1’ 514 g, and ‘Monaco F1’ 542 g. The weight of the side heads of the broccoli ranged from 328 g (‘Lucky F1’) to 807 g (‘Monaco F1’). The highest biochemical indicators of commodity product were provided by hybrids ‘Rumba F1’ and ‘Monaco F1’: the total dry matter content was 11.3 and 11.6%, soluble solids 6.4 and 6.7%, sugars 3.5 and 3.8%, and vitamin C 89.3 and 98.7 mg/100 g, respectively. Conclusions. Under the conditions of the Western Forest-Steppe of Ukraine, it is recommended to grow new foreign broccoli hybrids ‘Rumba F1’ and ‘Monaco F1’, which ensure high yield and quali­ty of commodity product. According to the results of the agrobiological assessment, a typical model of broccoli variety is proposed, which may serve as a project for the development of the evaluation form for ability indicators of Brassica oleracea L. convar. botrytis (L.) Alef. var. сymosa Duch. for distribution inUkraine.

Purpose. To conduct in vitro screening of different genotypes of winter triticale for resistance to salinity in the shoot apical meristem culture. Methods. Plant tissue culture in vitro, in vitro breeding, statistical analysis. Results. It was found that the increase of sodium chloride concentration from 0.6 to 1.5% resulted in inhibition of the callus culture growth in all genotypes that was indicative of the toxic effect of the stress factor. It turns out that 1.2% sodium chloride concentration allowed to differentiate triticale genotypes for salt tolerance. The line ‘38/1296’ appeared to be the most resistant to salinity stress because under breeding conditions calli of this genotype were characterized by higher morphogenetic potential, had the highest crude mass increase, and plants-regenerants were obtained only from explants of this line after cultivation on the medium containing 1.5% sodium chloride. The ‘ADM 11’ variety was the most sensitive to saline stress as mass necrosis and lack of regenerative ability in its calli were observed under breeding conditions. In the studied forms, genotypic dependence of morphogenesis processes in vitro culture was registered. From the induced calli, plants-regenerants were obtained, and their completion of growing, root development and transfer to in vivo conditions were optimized. Conclusions. Genotypic response to salinity stress in the culture of shoot apical meristems of winter triticale was expressed by various crude mass increase and different morphogenetic potential on exposure to a stress factor. The line ‘38/1296’ can be used as a valuable material for further breeding of winter triticale. The culture of shoot apical meristems is recommended to apply as a test system for screening of triticale genotypes for resistance to salinity stress | Цель. Провести скрининг in vitro различных генотипов тритикале озимого на устойчивость к засолению в культуре апикальных меристем побегов. Методы. Культуры тканей и органов in vitro, селекция in vitro, статистический анализ. Результаты. Выявлено, что с увеличением концентрации хлорида натрия с 0,6 до 1,5% у всех генотипов происходило подавление роста каллусной культуры, что свидетельствует о токсическом воздействии стрессового фактора. Установлено, что концентрация 1,2% хлорида натрия позволяет дифференцировать генотипы тритикале по солеустойчивости. Определено, что наибольшей устойчивостью к солевому стрессу характеризовалась линия ‘38/1296’, поскольку каллусы этого генотипа в селективных условиях выделялись относительно повышенным морфогенетическим потенциалом, имели наибольший прирост сырой массы, и только с эксплантов этой линии после культивирования на среде с хлоридом натрия концентрацией 1,5% были получены растения-регенеранты. Сорт ‘АДМ 11’ оказался наиболее чувствительным к солевому стрессу, так как в его каллусах в селективных условиях был обнаружен массовый некроз и отсутствие регенерационной способности. У изученных форм отмечено генотипическую зависимость процессов морфогенеза в культуре in vitro. С индуцированных каллусов получены растения-регенеранты, оптимизировано их доращивание, укоренение и перевод в условия in vivo. Выводы. Генотипическая реакция на солевой стресс в культуре апикальных меристем побегов тритикале озимого проявлялась неодинаковым приростом сырой массы и различным морфогенетическим потенциалом при действии стрессового фактора. Линия ‘38/1296’ может быть использована как ценный материал для дальнейшей селекции тритикале озимого. Культуру апикальных меристем побегов рекомендуется применять как тест-систему для проведения скрининга генотипов тритикале на устойчивость к солевому стрессу. | Мета. Провести скринінг in vitro різних генотипів тритикале озимого на стійкість проти засолення в культурі апікальних меристем пагонів.Методи. Культура тканин і органів in vitro, селекція in vitro, статистичний аналіз. Результати. Виявлено, що зі збільшенням концентрації хлориду натрію з 0,6 до 1,5% у всіх генотипів відбувалося пригнічення росту калюсної культури, що свідчить про токсичний вплив стресового чинника. Встановлено, що концентрація 1,2% хлориду натрію дає змогу диференціювати генотипи тритикале за солестійкістю. Визначено, що найбільшою стійкістю проти сольового стресу характеризувалася лінія ‘38/1296’, оскільки калюси цього генотипу в селективних умовах відрізнялися підвищеним морфогенетичним потенціалом, мали найбільший приріст сирої маси, і лише з експлантів цієї лінії після культивування на середовищі з хлоридом натрію концентрацією 1,5% було отримано рослини-регенеранти. Сорт ‘АДМ 11’ виявився найчутливішим до сольового стресу, тому що в його калюсах в селективних умовах було виявлено масовий некроз та відсутність регенераційної здатності. У вивчених форм зазначено генотипову залежність процесів морфогенезу в культурі in vitro. З індукованих калюсів отримано рослини-регенеранти, оптимізовано їх дорощування, вкорінення та переведення в умови in vivo.Висновки. Генотипова реакція на сольовий стрес у культурі апікальних меристем пагонів тритикале озимого проявлялася неоднаковим приростом сирої маси та різним морфогенетичним потенціалом. Лінія ‘38/1296’ може бути використана як цінний матеріал для подальшої селекції тритикале озимого. Культуру апікальних меристем пагонів рекомендовано застосовувати як тест-систему для проведення скринінгу генотипів тритикале на стійкість проти сольового стресу.

Purpose. To conduct in vitro screening of different genotypes of winter triticale for resistance to salinity in the shoot apical meristem culture. Methods. Plant tissue culture in vitro, in vitro breeding, statistical analysis. Results. It was found that the increase of sodium chloride concentration from 0.6 to 1.5% resulted in inhibition of the callus culture growth in all genotypes that was indicative of the toxic effect of the stress factor. It turns out that 1.2% sodium chloride concentration allowed to differentiate triticale genotypes for salt tolerance. The line ‘38/1296’ appeared to be the most resistant to salinity stress because under breeding conditions calli of this genotype were characterized by higher morphogenetic potential, had the highest crude mass increase, and plants-regenerants were obtained only from explants of this line after cultivation on the medium containing 1.5% sodium chloride. The ‘ADM 11’ variety was the most sensitive to saline stress as mass necrosis and lack of regenerative ability in its calli were observed under breeding conditions. In the studied forms, genotypic dependence of morphogenesis processes in vitro culture was registered. From the induced calli, plants-regenerants were obtained, and their completion of growing, root development and transfer to in vivo conditions were optimized. Conclusions. Genotypic response to salinity stress in the culture of shoot apical meristems of winter triticale was expressed by various crude mass increase and different morphogenetic potential on exposure to a stress factor. The line ‘38/1296’ can be used as a valuable material for further breeding of winter triticale. The culture of shoot apical meristems is recommended to apply as a test system for screening of triticale genotypes for resistance to salinity stress

Purpose. To conduct in vitro screening of different genotypes of winter triticale for resistance to salinity in the shoot apical meristem culture. Methods. Plant tissue culture in vitro, in vitro breeding, statistical analysis. Results. It was found that the increase of sodium chloride concentration from 0.6 to 1.5% resulted in inhibition of the callus culture growth in all genotypes that was indicative of the toxic effect of the stress factor. It turns out that 1.2% sodium chloride concentration allowed to differentiate triticale genotypes for salt tolerance. The line ‘38/1296’ appeared to be the most resistant to salinity stress because under breeding conditions calli of this genotype were characterized by higher morphogenetic potential, had the highest crude mass increase, and plants-regenerants were obtained only from explants of this line after cultivation on the medium containing 1.5% sodium chloride. The ‘ADM 11’ variety was the most sensitive to saline stress as mass necrosis and lack of regenerative ability in its calli were observed under breeding conditions. In the studied forms, genotypic dependence of morphogenesis processes in vitro culture was registered. From the induced calli, plants-regenerants were obtained, and their completion of growing, root development and transfer to in vivo conditions were optimized. Conclusions. Genotypic response to salinity stress in the culture of shoot apical meristems of winter triticale was expressed by various crude mass increase and different morphogenetic potential on exposure to a stress factor. The line ‘38/1296’ can be used as a valuable material for further breeding of winter triticale. The culture of shoot apical meristems is recommended to apply as a test system for screening of triticale genotypes for resistance to salinity stress

Purpose. To review publications relating to the key point of the genotyping technology that is competitive allele-specific polymerase chain reaction (which is called now Kompetitive Allele Specific PCR, KASPTM) and its use in various genetic-breeding researching (a study of maize).Results. The essence of KASP-genotyping, its advantages are highlighted. The requirements for matrix DNA are presented, since the success of the KASP-analysis depends on its qua­lity and quantity. Examples of global projects of plant breeding for increasing crop yields using the KASP genoty­ping technology are given. The results of KASP genotyping and their introduction into breeding and seed production, in particular, for determining genetic identity, genetic purity, origin check, marker-assisted selection, etc. are presented using maize as an example. It is demonstrated how geno­mic selection according to KASP genotyping technology can lead to rapid genetic enhancement of drought resistance in maize. Comparison of the effectiveness of creating lines with certain traits (for example, combination of high grain yield and drought resistance) using traditional breeding approaches (phenotype selection) and molecular genetic methods (selection by markers) was proved that it takes four seasons (two years in case of greenhouses) in order to unlock the potential of the plant genotype using traditional self-pollination, test-crossing and definitions), while using markers, the population was enriched with target alleles during one season. At the same time, there was no need for a stress factor.Conclusions. KASP genotyping technology is a high-precision and effective tool for modern genetics and breeding, which is successfully used to study genetic diversity, genetic relationship, population structure, gene­tic identity, genetic purity, origin check, quantitative locus mapping, allele mapping, marker-assisted selection, marker-assisted breeding. It is expedient and timely to introduce KASP genotyping technology in our country to solve a wide range of modern genetics, breeding, seed production tasks. | Цель. Сделать обзор публикаций, касающихся сути технологии генотипирования – конкурентной аллель-специфической полимеразной цепной реакции (англ. Competitive allele-specific PCR, в настоящее время имеет название Kompetitive Allele Specific PCR, KASPTM) и ее использования в различных генетико-селекционных направлениях исследований (на примере кукурузы).Результаты. Освещены суть технологии KASP-генотипирования, его преимущества. Представлены требования к матричной ДНК, так как успех KASP-анализа зависит от ее качества и количества. Приведены примеры глобальных проектов в области селекции растений для повышения урожайности, использующие технологию KASP-генотипирования. На примере кукурузы представлены результаты KASP-генотипирования и их внедрения в селекцию и семеноводство, в частности, для определения генетической идентичности, генетической чистоты, проверки происхождения, маркерного отбора и др. Продемонстрировано, как геномный отбор по технологии KASP-генотипирования может привести к быстрому генетическому усилению засухотолерантности у кукурузы. Сравнением эффективности создания линий с определенными признаками (например, сочетание высокой урожайности зерна и засухотолерантности) при использовании подходов традиционной селекции (отбор по фенотипу) и молекулярно-генетических методов (отбор по маркерам) доказано: для того, чтобы раскрыть потенциал генотипа растения при использовании традиционного самоопыления, тест-кроссинга и оценок необходимо четыре сезона (два года при наличии теплиц), в то время как при использовании маркеров популяцию обогатили целевыми аллелями за один сезон. При этом не было необходимости в стрессовом факторе.Выводы. Технология KASP-генотипирования является высокоточным и эффективным инструментом сов­ременной генетики и селекции, успешно используется для исследования генетического разнообразия, генетического родства, структуры популяций, определения генетической идентичности, генетической чистоты, проверки происхождения, картирования локусов количественного признака, определения аллелей, маркерного отбора, маркерной селекции. Целесообразным и своевременным является внед­рение технологии KASP-генотипирования в нашей стране для решения широкого круга задач современной генетики, селекции, семеноводства. | Мета. Здійснити огляд публікацій щодо суті технології генотипування – конкурентної алель-специфічної полімеразної ланцюгової реакції (англ. competitive allele-specific PCR, нині має назву Kompetitive Allele Specific PCR, KASPTM) та її використання в різних генетико-селекційних напрямах досліджень (на прикладі кукурудзи).Результати. Висвітлено суть технології KASP-генотипування, його переваги. Представлено вимоги до матричної ДНК, оскільки успіх KASP-аналізу залежить від її якості й кількості. Наведено приклади глобальних проектів у сфері селекції рослин для підвищення врожайності, в яких використовують технологію KASP-генотипування. На прикладі кукурудзи представлено результати KASP-генотипування та їх впровадження в селекцію й насінництво, зокрема, для визначення генетичної ідентичності, генетичної чистоти, перевірки походження, маркер-допоміжного добору та ін. Продемонстровано, як геномний добір за технологією KASP-генотипування може сприяти швидкому генетичному посиленню посухотолерантності у кукуру­дзи. Шляхом порівняння ефективності створення ліній з певними ознаками (наприклад, поєднання високої врожайності зерна та посухотолерантності) з використанням підходів традиційної селекції (добір за фенотипом) та молекулярно-генетичних методів (добір за маркерами) доведено: для того, щоб розкрити потенціал генотипу рослини у разі використання звичайного самозапилення, тест-кросингу й оцінки, необхідно чотири сезони (два роки за наявності теплиць), тоді як у разі застосування маркерів популяцію збагатили цільовими алелями за один сезон. При цьому не було пот­реби в стресовому чиннику.Висновки. Технологія KASP-генотипування є високоточним і ефективним інструментом сучасної генетики та селекції, який успішно використовують для дослідження генетичної різноманітності, генетичної спорідненості, структури популяцій, визначення генетичної ідентичності, генетичної чистоти, перевірки походження, картування локусів кількісної ознаки, визначення алелів, маркер-допоміжного добору, маркер-допоміжної селекції. Доцільним і своєчасним є впровадження технології KASP-генотипування в нашій країні для вирішення широкого кола завдань сучасної генетики, селекції, насінництва.

Purpose. To review publications relating to the key point of the genotyping technology that is competitive allele-specific polymerase chain reaction (which is called now Kompetitive Allele Specific PCR, KASPTM) and its use in various genetic-breeding researching (a study of maize). Results. The essence of KASP-genotyping, its advantages are highlighted. The requirements for matrix DNA are presented, since the success of the KASP-analysis depends on its qua­lity and quantity. Examples of global projects of plant breeding for increasing crop yields using the KASP genoty­ping technology are given. The results of KASP genotyping and their introduction into breeding and seed production, in particular, for determining genetic identity, genetic purity, origin check, marker-assisted selection, etc. are presented using maize as an example. It is demonstrated how geno­mic selection according to KASP genotyping technology can lead to rapid genetic enhancement of drought resistance in maize. Comparison of the effectiveness of creating lines with certain traits (for example, combination of high grain yield and drought resistance) using traditional breeding approaches (phenotype selection) and molecular genetic methods (selection by markers) was proved that it takes four seasons (two years in case of greenhouses) in order to unlock the potential of the plant genotype using traditional self-pollination, test-crossing and definitions), while using markers, the population was enriched with target alleles during one season. At the same time, there was no need for a stress factor. Conclusions. KASP genotyping technology is a high-precision and effective tool for modern genetics and breeding, which is successfully used to study genetic diversity, genetic relationship, population structure, gene­tic identity, genetic purity, origin check, quantitative locus mapping, allele mapping, marker-assisted selection, marker-assisted breeding. It is expedient and timely to introduce KASP genotyping technology in our country to solve a wide range of modern genetics, breeding, seed production tasks.

Purpose. To review publications relating to the key point of the genotyping technology that is competitive allele-specific polymerase chain reaction (which is called now Kompetitive Allele Specific PCR, KASPTM) and its use in various genetic-breeding researching (a study of maize). Results. The essence of KASP-genotyping, its advantages are highlighted. The requirements for matrix DNA are presented, since the success of the KASP-analysis depends on its qua­lity and quantity. Examples of global projects of plant breeding for increasing crop yields using the KASP genoty­ping technology are given. The results of KASP genotyping and their introduction into breeding and seed production, in particular, for determining genetic identity, genetic purity, origin check, marker-assisted selection, etc. are presented using maize as an example. It is demonstrated how geno­mic selection according to KASP genotyping technology can lead to rapid genetic enhancement of drought resistance in maize. Comparison of the effectiveness of creating lines with certain traits (for example, combination of high grain yield and drought resistance) using traditional breeding approaches (phenotype selection) and molecular genetic methods (selection by markers) was proved that it takes four seasons (two years in case of greenhouses) in order to unlock the potential of the plant genotype using traditional self-pollination, test-crossing and definitions), while using markers, the population was enriched with target alleles during one season. At the same time, there was no need for a stress factor. Conclusions. KASP genotyping technology is a high-precision and effective tool for modern genetics and breeding, which is successfully used to study genetic diversity, genetic relationship, population structure, gene­tic identity, genetic purity, origin check, quantitative locus mapping, allele mapping, marker-assisted selection, marker-assisted breeding. It is expedient and timely to introduce KASP genotyping technology in our country to solve a wide range of modern genetics, breeding, seed production tasks.

Purpose. Typingsoybean (Glycinemax (L.) Merr.) culti­vars of Ukrainian and foreign breeding for microsatellite mar­ker Satt100 of E7 gene of photoperiod sensitivity. Methods.DNA recover from seedlings on columns with sorbing membrane; polymerase chain reaction (PCR); horizontal gel electro­phoresis; amplification products size determination using “GelAnalyzer 2010a” program. Results. PCR analysis of the microsatellite locus Satt100 to be the marker of the E7 gene was used for typing 15 soybean cultivars. Availability of the 133, 149 and 168 bp amplification products has been established that marked recessive and dominant alleles of Е7 gene correspondingly. All varieties, except ‘Odeska 150A’, were homogeneous for the microsatellite locus Satt100. Genotypes of eight varieties has the recessive allele e7, six ones – the dominant allele E7. Availability of the certain allele of the E7 gene was compared in variety genotype with belonging to the maturity group. The association was found for varieties with vegetation period up to 100 days: all four varieties of this group had the e7 allele, for varieties with vegetation period more than 110 days: for all four varieties of this group the Satt100 locus amplification fragments that mark the dominant allele are specific. Amongsevenmiddle-agedvarieties, fourof them hadtherecessiveallelee7, threeofthem – dominantalleleЕ7. According to thepresented information, some scientistsobtainedamplificationfragments of different size, butthetendency was revealed concerning the association of the higher molecular fragments witht hedominant gene, and the lowmolecular fragments with therecessive gene. Conclusions. Based on the results of typing of 15 soybean varieties for the microsatellite marker Satt100 of E7 gene of photoperiod sensitivity, it was determined availability of recessive or dominant allele of E7 gene. For most samples, the concordance of availability of the certain allele of E7 gene and the duration of the vegetation period was established. Availability of amplification fragments of different size to be specific for recessive allele testified the needfor sequencing and bioinformatic analysis of the Satt100 locus amplification fragments. | Цель. Осуществить типирование сортов сои культурной (Glycine max (L.) Merr.) украинской и зарубежной селекции по микросателлитному маркеру Satt100 гена Е7 фотопериодической чувствительности. Методы. Выделение ДНК из ростков на колонках с сорбирующей мемб­раной; полимеразная цепная реакция; горизонтальный гель-электрофорез; определение размеров продуктов амплификации с использованием программы «GelAnalyzer 2010a». Результаты. С помощью анализа микросателлитного локуса Satt100, являющегося маркером гена Е7, проведено типирование 15 сортов сои. Установлено наличие продуктов амплификации размером 133, 149 и 168 п.н., которые маркируют рецессивный и доминантный аллели гена Е7 соответственно. Все исследуемые сорта, кроме сор­та ‘Одесская 150А’, были гомогенными по микросателлитному локусу Satt100. Генотипы восьми исследованных сор­тов имели рецессивный аллель е7, шести – доминантный аллель Е7. Сравнили наличие определенного аллеля гена Е7 в генотипе сорта с принадлежностью к группе спелости. Отмечено связь для сортов с вегетационным периодом до 100 суток: все четыре сорта этой группы имели аллель е7, и для сортов с вегетационным периодом более 110 суток: для всех четырех сортов этой группы характерны фрагменты амплификации локуса Satt100, которые маркируют доминантный аллель. Среди семи среднеранних сортов четыре имели рецессивный аллель е7, а три – доминантный Е7. Представлено информацию о получении разными учеными фрагментов амплификации неодинаковых размеров, но при этом выявлено тенденцию связи более высокомолекулярного фрагмента с доминантным геном, а низкомолекулярных – с рецессивным геном. Выводы. По результатам типирования по микросателлитному маркеру Satt100 гена Е7 фотопериодической чувствительности для 15 сортов сои определено наличие рецессивного или доминантного аллеля гена Е7. Для большинства образцов установлено соответствие наличия определенного аллеля гена Е7 и продолжительности вегетационного периода. Наличие фрагментов амплификации разного размера, характерных для рецессивного аллеля, свидетельствует о необходимости секвенирования и биоинформатичного анализа фрагментов амплификации локуса Satt100. | Мета. Провести типування сортів сої культурної (Glycine max (L.) Merr.) української та закордонної селекції за мікросателітним маркером Satt100 гена Е7 фотоперіодичної чутливості. Методи. Виділення ДНК з проростків на колонках із сорбуючою мембраною; полімеразна ланцюгова реакція; горизонтальний гель-електрофорез; визначення розмірів продуктів ампліфікації за програмою «GelAnalyzer 2010a». Результати. За допомогою аналізу мікросателітного локусу Satt100, який є маркером гена Е7, проведено типування 15 сортів сої. Встановлено наявність продуктів ампліфікації розміром 133, 149 та 168 п.н., що маркують рецесивний та домінантний алелі гена Е7 відповідно. Усі досліджені сорти, крім сорту ‘Одеська 150А’, були гомогенними за мікросателітним локусом Satt100. Генотипи восьми сортів мали рецесивний алель е7, шести – домінантний алель Е7. Порівняли наявність певного алеля гена Е7 у генотипі сорту з належністю до групи стиглості. Відмічено зв’язок для сортів з вегетаційним періодом до 100 діб: усі чотири сорти цієї групи мали алель е7 та для сортів із вегетаційним періодом понад 110 діб: для всіх чотирьох сортів цієї групи характерні фрагменти ампліфікації локусу Satt100, що маркують домінантний алель. Із семи середньо­ранніх сортів чотири мали рецесивний алель е7, а три – домінантний Е7. Наведено інформацію про отримання різними науковцями фрагментів ампліфікації неоднакових розмірів, але при цьому виявлено тенденцію щодо зв’язку більш високомолекулярних фрагментів з домінантним, а низькомолекулярних – з рецесивним алелем. Висновки. За результатами типування за мікросателітним маркером Satt100 гена Е7 фотоперіодичної чутливості для 15 сортів сої визначено наявність рецесивного або домінантного алеля гена Е7. Для більшості зразків встановлено відповідність наявності певного алеля гена Е7 та тривалості вегетаційного періоду. Наявність фрагментів ампліфікації різного розміру, характерних для рецесивного алеля, свідчить про необхідність сиквенування та біоінформатичного аналізу фрагментів ампліфікації локусу Satt100.

Мета. Провести типування сортів сої культурної (Glycine max (L.) Merr.) української та закордонної селекції за мікросателітним маркером Satt100 гена Е7 фотоперіодичної чутливості. Методи. Виділення ДНК з проростків на колонках із сорбуючою мембраною; полімеразна ланцюгова реакція; горизонтальний гель-електрофорез; визначення розмірів продуктів ампліфікації за програмою «GelAnalyzer 2010a». Результати. За допомогою аналізу мікросателітного локусу Satt100, який є маркером гена Е7, проведено типування 15 сортів сої. Встановлено наявність продуктів ампліфікації розміром 133, 149 та 168 п.н., що маркують рецесивний та домінантний алелі гена Е7 відповідно. Усі досліджені сорти, крім сорту ‘Одеська 150А’, були гомогенними за мікросателітним локусом Satt100. Генотипи восьми сортів мали рецесивний алель е7, шести – домінантний алель Е7. Порівняли наявність певного алеля гена Е7 у генотипі сорту з належністю до групи стиглості. Відмічено зв’язок для сортів з вегетаційним періодом до 100 діб: усі чотири сорти цієї групи мали алель е7 та для сортів із вегетаційним періодом понад 110 діб: для всіх чотирьох сортів цієї групи характерні фрагменти ампліфікації локусу Satt100, що маркують домінантний алель. Із семи середньо­ранніх сортів чотири мали рецесивний алель е7, а три – домінантний Е7. Наведено інформацію про отримання різними науковцями фрагментів ампліфікації неоднакових розмірів, але при цьому виявлено тенденцію щодо зв’язку більш високомолекулярних фрагментів з домінантним, а низькомолекулярних – з рецесивним алелем. Висновки. За результатами типування за мікросателітним маркером Satt100 гена Е7 фотоперіодичної чутливості для 15 сортів сої визначено наявність рецесивного або домінантного алеля гена Е7. Для більшості зразків встановлено відповідність наявності певного алеля гена Е7 та тривалості вегетаційного періоду. Наявність фрагментів ампліфікації різного розміру, характерних для рецесивного алеля, свідчить про необхідність сиквенування та біоінформатичного аналізу фрагментів ампліфікації локусу Satt100.

Purpose. To analyze the level of cross-resistance of obtained salt- and osmotolerant cell lines and plants regenerants of winter triticale to osmotic and salt stresses. Methods. Cultures of tissue and organs in vitro, in vitro breeding, biochemical, statistical analysis. Results. It was established that the stability of cross-resistance trait display to saline and osmotic stresses in obtained cell lines of winter triticale was rather high – from 50 to 76% of calli have survived to the end of the sixth passage. It has been shown that despite the presence of sublethal concentrations of the stress-factor (mannitol/sodium chloride) in selective medium, stable cell lines of the triticale actively continued to grow and accumulate biomass. It was found that in the line ‘38/1296’ cell lines 5L/sl and 5L/os respectively were the most resistant to osmotic and salt stresses, and lines 1C/s1 and 1C/os respectively in the ‘Obrii’ variety, since they had the highest percent of living calli and biomass increment under the selective conditions and their plant regenerant – the highest level of survival after the impact of the abiotic stressors complex. The salt-resistant cell lines of both genotypes of winter triticale as compared to the control were also characterized by significantly higher free proline content under the selective factors impact. The results obtained may indicate that the cell lines and triticale plant regenerants have a genetically determined trait of resistance to stress factors.Conclusions. Verification of traits of resistance to abiotic stressors has shown a significantly high level of cross-tolerance of the obtained cell lines of both triticale genotypes for saline and osmotic stresses. Resistance to saline and osmotic stresses of cells separated in vitro was preserved in induced plants and at the organism level has increased tolerance to abiotic environmental factors. It is shown that due to the general non-specific mechanisms of resistance, the capacity of the callus cultures of triticale to resist to one abiotic stressor can lead to increased tolerance for another one. | Цель. Проанализировать уровень перекрестной устойчивости полученных соле- и осмоустойчивых клеточных линий и растений-регенерантов тритикале озимого к осмотическому и солевому стрессам. Методы. Культуры тканей и органов in vitro, селекции in vitro, биохимические, статистический анализ. Результаты. Установлено, что стабильность проявления признака перекрестной устойчивости как к солевому, так и осмотическому стрессам у полученных клеточных линий тритикале озимого была на достаточно высоком уровне – к концу шестого пассажа выживало от 50 до 76% каллусов. Показано, что, несмотря на наличие в селективной среде сублетальной концентрации стресс-фактора (маннита/хлорида натрия), устойчивые клеточные линии тритикале активно продолжали свой рост и накапливали биомассу. Выявлено, что в линии ‘38/1296’ наиболее устойчивыми к осмотическому и солевому стрессам были клеточные линии 5Л/сл и 5Л/ос соответственно, а у сорта ‘Обрий’ – 1С/сл и 1С/ос соответственно, поскольку они имели самую высокую долю живых каллусов и прирост биомассы в селективных условиях, а растения-регенеранты из них – наивысший уровень выживания после воздействия комплекса абиотических стрессоров. Солеустойчивые клеточные линии обоих генотипов тритикале озимого по сравнению с контролем характеризовались также достоверно более высоким содержанием свободного пролина при действии селективных факторов. Полученные результаты могут свидетельствовать о том, что клеточные линии и растения-регенеранты тритикале имеют генетически обусловленный признак устойчивости к стрессовым факторам. Выводы. Проверка признаков устойчивости к абиотическим стрессорам показала достаточно высокий уровень перекрестной толерантности полученных клеточных линий обоих генотипов тритикале как к солевому, так и к осмотическому стрессам. Устойчивость к солевому и осмотическому стрессам выделенных in vitro клеток сохранилась в индуцированных растениях и на уровне организма обеспечила повышение толерантности к абиотическим факторам среды. Показано, что благодаря общим неспецифическим механизмам устойчивости резистентность каллусных культур тритикале к одному абиотическому стрессору может приводить к повышению толерантности и к другому. | Мета. Проаналізувати рівень перехресної стійкості отриманих соле- та осмостійких клітинних ліній і рослин-регенерантів тритикале озимого до осмотичного та сольового стресів.Методи. Культури тканин і органів in vitro, селекції in vitro, біохімічні, статистичний аналіз.Результати. Встановлено, що стабільність прояву ознаки перехресної стійкості як до сольового, так і до осмотичного стресів у отриманих клітинних ліній тритикале озимого була на досить високому рівні – до кінця шостого пасажу виживало від 50 до 76% калюсів. Показано, що, незважаючи на наявність у селективному середовищі сублетальної концентрації стрес-фактора (маніту/хлориду натрію), стійкі клітинні лінії тритикале активно продовжували рости й накопичувати біомасу. Виявлено, що у лінії ‘38/1296’ найбільш стійкими до осмотичного та сольового стресів були клітинні лінії 5Л/сл та 5Л/ос відповідно, а в сорту ‘Обрій’ – 1С/сл та 1С/ос відповідно, оскільки вони мали найвищу частку живих калюсів та приріст біомаси за селективних умов, а рослини-регенеранти з них – найвищий рівень виживання після дії комплексу абіотичних стресорів. Солестійкі клітинні лінії обох генотипів тритикале озимого порівняно з контролем характеризувались також достовірно вищим вмістом вільного проліну за дії селективних чинників. Одержані результати можуть свідчити про те, що клітинні лінії та рослини-регенеранти тритикале мають генетично обумовлену ознаку стійкості до стресових факторів.Висновки. Перевірка ознак стійкості до абіотичних стресорів засвідчила досить високий рівень перехресної толерантності отриманих клітинних ліній обох генотипів тритикале як до сольового, так і до осмотичного стресів. Стійкість до сольового та осмотичного стресів виділених in vitro клітин збереглась у індукованих рослинах і на організмовому рівні забезпечила підвищення толерантності до абіотичних факторів середовища. Показано, що завдяки загальним неспецифічним механізмам стійкості резистентність калюсних культур тритикале до одного абіотичного стресора може призводити до підвищення толерантності й до іншого.

Purpose. To analyze the level of cross-resistance of obtained salt- and osmotolerant cell lines and plants regenerants of winter triticale to osmotic and salt stresses. Methods. Cultures of tissue and organs in vitro, in vitro breeding, biochemical, statistical analysis. Results. It was established that the stability of cross-resistance trait display to saline and osmotic stresses in obtained cell lines of winter triticale was rather high – from 50 to 76% of calli have survived to the end of the sixth passage. It has been shown that despite the presence of sublethal concentrations of the stress-factor (mannitol/sodium chloride) in selective medium, stable cell lines of the triticale actively continued to grow and accumulate biomass. It was found that in the line ‘38/1296’ cell lines 5L/sl and 5L/os respectively were the most resistant to osmotic and salt stresses, and lines 1C/s1 and 1C/os respectively in the ‘Obrii’ variety, since they had the highest percent of living calli and biomass increment under the selective conditions and their plant regenerant – the highest level of survival after the impact of the abiotic stressors complex. The salt-resistant cell lines of both genotypes of winter triticale as compared to the control were also characterized by significantly higher free proline content under the selective factors impact. The results obtained may indicate that the cell lines and triticale plant regenerants have a genetically determined trait of resistance to stress factors. Conclusions. Verification of traits of resistance to abiotic stressors has shown a significantly high level of cross-tolerance of the obtained cell lines of both triticale genotypes for saline and osmotic stresses. Resistance to saline and osmotic stresses of cells separated in vitro was preserved in induced plants and at the organism level has increased tolerance to abiotic environmental factors. It is shown that due to the general non-specific mechanisms of resistance, the capacity of the callus cultures of triticale to resist to one abiotic stressor can lead to increased tolerance for another one.

Purpose. To analyze the level of cross-resistance of obtained salt- and osmotolerant cell lines and plants regenerants of winter triticale to osmotic and salt stresses. Methods. Cultures of tissue and organs in vitro, in vitro breeding, biochemical, statistical analysis. Results. It was established that the stability of cross-resistance trait display to saline and osmotic stresses in obtained cell lines of winter triticale was rather high – from 50 to 76% of calli have survived to the end of the sixth passage. It has been shown that despite the presence of sublethal concentrations of the stress-factor (mannitol/sodium chloride) in selective medium, stable cell lines of the triticale actively continued to grow and accumulate biomass. It was found that in the line ‘38/1296’ cell lines 5L/sl and 5L/os respectively were the most resistant to osmotic and salt stresses, and lines 1C/s1 and 1C/os respectively in the ‘Obrii’ variety, since they had the highest percent of living calli and biomass increment under the selective conditions and their plant regenerant – the highest level of survival after the impact of the abiotic stressors complex. The salt-resistant cell lines of both genotypes of winter triticale as compared to the control were also characterized by significantly higher free proline content under the selective factors impact. The results obtained may indicate that the cell lines and triticale plant regenerants have a genetically determined trait of resistance to stress factors. Conclusions. Verification of traits of resistance to abiotic stressors has shown a significantly high level of cross-tolerance of the obtained cell lines of both triticale genotypes for saline and osmotic stresses. Resistance to saline and osmotic stresses of cells separated in vitro was preserved in induced plants and at the organism level has increased tolerance to abiotic environmental factors. It is shown that due to the general non-specific mechanisms of resistance, the capacity of the callus cultures of triticale to resist to one abiotic stressor can lead to increased tolerance for another one.

Purpose. To analyse the qualitative and quantitative composition of volatile organic substances (VOS) in the petals of six species of dog-rose in the collection of M. M. Gryshko National Botanic Garden of the NAS of Ukraine for further bree­ding.Methods. Volatile organic substances were obtained by steam distillation. VOS was determined using gas chromato­graphy (Chromatograph Agilent Technologies 6890).Results. The qualitative and quantitative composition of volatile organic substances in the petals in such species as Rosa L. (R. roullettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.) was investigated. According to the results of the research, 105 VOS were discovered in the dog-rose petals, among which 11 were not identified. The dog-rose petals of identified VOC contained 16 components which share exceeds 5%, 31 – was ranging from 1% to 5%, 47 – was less than 1%. They belonged to different groups including monoterpenoids, sesquiterpenoids, sesquiterpene alcohols, saturated unbranched hydrocarbons etc. The largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45), while the number of identified components in species R. multiflora (33), R. rugosa (31) and R. canina (30) was relatively smaller. All studied dog-rose species were characterized by the presence of such saturated unbranched hydrocarbons as decan, tetradecane, pentadecane, hexadecane, heptadecane, octadecane, nanodecane, heneicosane, tricosane, tetracosane, pentacosane, heptocosane, hentriacontane. Triterpene hydrocarbon squalene is the important component of the VOS complex in dog-rose pen tals. b-phenylethyl alcohol to be one of the main components of the rose essential oils was found during investigation in the following four dog-rose species as R. centifolia (0.61%), R. pimpinellifolia (3.56%), R. rugosa (4.24%), and R. multiflora (5.43%). Significant content of dihydro-b-ionol (18.46%), dihydro-b-ionone (0.69%), thias­piran A (1.35%), and thiaspiran B (2.17%) were revealed in the petals of R. roulettii, which also have an influence on the aromatic bouquet of the rose oil.Conclusions. For the first time, 105 volatile organic substances were found in the petals of six species of dog-rose, 11 of which were not identified. It was found out that the largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45). The number of VOS identified in species R. multiflora (33), R. rugosa (31), and R. canina (30) was relatively smaller. Component composition of VOS in the petals of studied dog-rose species is an important constituent in breeding investigations of prospective producers for the various purposes of use. | Цель. Проанализировать количественный и качест­венный состав летучих органических веществ (ЛОВ) лепестков шести видов шиповника коллекции Национального ботанического сада им. Н. Н. Гришко НАН Украины для дальнейшей селекционной работы.Методы. Летучие органические вещества получали методом отгонки с водяным паром. ЛОВ определяли с помощью газовой хроматографии (хроматограф Agilent Technologies 6890).Результаты. Исследованы качественный и количественный состав ЛОВ в лепестках видов шиповника рода Rosa L. (R. roulettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.). По результатам исследований в лепестках шиповника выявлено 105 ЛОР, из них 11 не идентифицированы. Среди идентифицированных ЛОВ в лепестках шиповника содержание 16 компонентов превышало 5%, 31 – от 1 до 5%, 47 – до 1%. Они относятся к разным группам: монотерпеноиды, сесквитерпеноиды, сесквитерпеновые спирты, насыщенные неразветвленные углеводороды и др. В лепестках R. roulettii и R. centifolia идентифицировано найбольшее количество компонентов – 49 и 45 соответственно, в то время как в R. multiflora, R. rugosa и R. canina количество идентифицированных компонентов составляло – 33, 31 и 30 соответственно. Для всех исследованных видов шиповников характерно наличие таких насыщенных неразветвленных углеводородов, как декан, тетрадеканом, пентадекан, гексадекан, гептадекан, октадекан, нанодекан, генейкозан, трикозан, тетракозан, пентакозан, гептокозан, нанокозан, гентриаконтан. Важной составляю­щей комплекса ЛОР лепестков шиповника является тритерпеновый углеводород сквален. В процессе исследований у четырех видов шиповника – R. centifolia (0,61%), R. pimpinellifolia (3,56%), R. rugosa (4,24%), R. multiflora (5,43%) – выявлен b-фенилэтиловый спирт, являющейся одним из основных компонентов эфирных масел роз. В лепестках R. roulettii накапливается значительное количество дигидро-b-ионола (18,46%), дигидро-b-ионона (0,69%), тиаспирана А (1,35%) и тиаспирана В (2,17%), который также влияет на аромат розового масла.Выводы. Впервые выявлено 105 летучих органических веществ в лепестках шести видов шиповника, среди которых 11 не были идентифицированы. Установлено, что в лепестках R. roulettii и R. centifolia идентифицировано наибольшее количество компонентов – 49 и 45 соответственно, в лепестках R. multiflora, R. rugosa и R. canina – 33, 31 и 30 соответственно. Компонентный состав ЛОВ лепестков исследованных видов шиповника является важной составляющей в селекционных исследованиях перспективных продуцентов для разного направления использования. | Мета. Проаналізувати якісний та кількісний склад летких органічних речовин (ЛОР) пелюсток шести видів шипшини колекції Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України для подальшої селекційної роботи.Методи. Леткі органічні речовини одержували методом відгонки з водяною парою. ЛОР визначали за допомогою газової хроматографії (хроматограф Agilent Technologies 6890).Результати. Досліджено якісний та кількісний склад ЛОР у пелюстках видів шипшини роду Rosa L. (R. roulettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.). За результатами досліджень у пелюстках шипшини виявлено 105 ЛОР, з них 11 неідентифіковано. Серед ідентифікованих ЛОР у пелюстках шипшини вміст 16 компонентів перевищував 5%, 31 – від 1 до 5%, 47 – до 1%. Вони належать до різних груп: монотерпеноїди, сесквітерпеноїди, сесквітерпенові спирти, насичені нерозгалужені вуглеводні та ін. У пелюстках R. roulettii та R. centifolia ідентифіковано найбільшу кількість компонентів – 49 та 45 відповідно, тоді як у R. multiflora, R. rugosa та R. canina кількість ідентифікованих компонентів становила – 33, 31 та 30 відповідно. Для всіх досліджених видів шипшини характерною є наявність таких насичених нерозгалужених вуглеводнів, як декан, тетрадекан, пентадекан, гексадекан, гептадекан, октадекан, нанодекан, генейкозан, трикозан, тетракозан, пентакозан, гептокозан, нанокозан, гентриаконтан. Важливою складовою комплексу ЛОР пелюсток шипшини є тритерпеновий вуглеводень сквален. У процесі досліджень у чотирьох видів шипшин – R. centifolia (0,61%), R. pimpinellifolia (3,56%), R. rugosa (4,24%), R. multiflora (5,43%) – виявлено b-фенілетиловий спирт, що є одним з основних компонентів ефірних олій троянд. У пелюстках R. roulettii нагромаджується значна кількість дигідро-b-іонолу (18,46%), дигідро-b-іонону (0,69%), тіаспірану А (1,35%) і тіаспірану В (2,17%), який також впливає на аромат трояндової олії.Висновки. Вперше виявлено 105 летких органічних речовин у пелюстках шести видів шипшини, серед яких 11 не ідентифіковано. Встановлено, що в пелюстках R. roulettii та R. centifolia ідентифіковано найбільшу кількість компонентів – 49 та 45 відповідно, у пелюстках видів R. multiflora, R. rugosa та R. canina – 33, 31 та 30 відповідно. Компонентний склад ЛОР пелюсток досліджених видів шипшини є важливою складовою під час селекційних досліджень перспективних продуцентів для різного напряму використання.

Purpose. To analyse the qualitative and quantitative composition of volatile organic substances (VOS) in the petals of six species of dog-rose in the collection of M. M. Gryshko National Botanic Garden of the NAS of Ukraine for further bree­ding. Methods. Volatile organic substances were obtained by steam distillation. VOS was determined using gas chromato­graphy (Chromatograph Agilent Technologies 6890). Results. The qualitative and quantitative composition of volatile organic substances in the petals in such species as Rosa L. (R. roullettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.) was investigated. According to the results of the research, 105 VOS were discovered in the dog-rose petals, among which 11 were not identified. The dog-rose petals of identified VOC contained 16 components which share exceeds 5%, 31 – was ranging from 1% to 5%, 47 – was less than 1%. They belonged to different groups including monoterpenoids, sesquiterpenoids, sesquiterpene alcohols, saturated unbranched hydrocarbons etc. The largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45), while the number of identified components in species R. multiflora (33), R. rugosa (31) and R. canina (30) was relatively smaller. All studied dog-rose species were characterized by the presence of such saturated unbranched hydrocarbons as decan, tetradecane, pentadecane, hexadecane, heptadecane, octadecane, nanodecane, heneicosane, tricosane, tetracosane, pentacosane, heptocosane, hentriacontane. Triterpene hydrocarbon squalene is the important component of the VOS complex in dog-rose pen tals. b-phenylethyl alcohol to be one of the main components of the rose essential oils was found during investigation in the following four dog-rose species as R. centifolia (0.61%), R. pimpinellifolia (3.56%), R. rugosa (4.24%), and R. multiflora (5.43%). Significant content of dihydro-b-ionol (18.46%), dihydro-b-ionone (0.69%), thias­piran A (1.35%), and thiaspiran B (2.17%) were revealed in the petals of R. roulettii, which also have an influence on the aromatic bouquet of the rose oil. Conclusions. For the first time, 105 volatile organic substances were found in the petals of six species of dog-rose, 11 of which were not identified. It was found out that the largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45). The number of VOS identified in species R. multiflora (33), R. rugosa (31), and R. canina (30) was relatively smaller. Component composition of VOS in the petals of studied dog-rose species is an important constituent in breeding investigations of prospective producers for the various purposes of use.

Purpose. To analyse the qualitative and quantitative composition of volatile organic substances (VOS) in the petals of six species of dog-rose in the collection of M. M. Gryshko National Botanic Garden of the NAS of Ukraine for further bree­ding. Methods. Volatile organic substances were obtained by steam distillation. VOS was determined using gas chromato­graphy (Chromatograph Agilent Technologies 6890). Results. The qualitative and quantitative composition of volatile organic substances in the petals in such species as Rosa L. (R. roullettii HCh (Correvon), R. multiflora Thunb., R. pimpinellifolia L., R. canina L., R. centifolia L., R. rugosa Thunb.) was investigated. According to the results of the research, 105 VOS were discovered in the dog-rose petals, among which 11 were not identified. The dog-rose petals of identified VOC contained 16 components which share exceeds 5%, 31 – was ranging from 1% to 5%, 47 – was less than 1%. They belonged to different groups including monoterpenoids, sesquiterpenoids, sesquiterpene alcohols, saturated unbranched hydrocarbons etc. The largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45), while the number of identified components in species R. multiflora (33), R. rugosa (31) and R. canina (30) was relatively smaller. All studied dog-rose species were characterized by the presence of such saturated unbranched hydrocarbons as decan, tetradecane, pentadecane, hexadecane, heptadecane, octadecane, nanodecane, heneicosane, tricosane, tetracosane, pentacosane, heptocosane, hentriacontane. Triterpene hydrocarbon squalene is the important component of the VOS complex in dog-rose pen tals. b-phenylethyl alcohol to be one of the main components of the rose essential oils was found during investigation in the following four dog-rose species as R. centifolia (0.61%), R. pimpinellifolia (3.56%), R. rugosa (4.24%), and R. multiflora (5.43%). Significant content of dihydro-b-ionol (18.46%), dihydro-b-ionone (0.69%), thias­piran A (1.35%), and thiaspiran B (2.17%) were revealed in the petals of R. roulettii, which also have an influence on the aromatic bouquet of the rose oil. Conclusions. For the first time, 105 volatile organic substances were found in the petals of six species of dog-rose, 11 of which were not identified. It was found out that the largest number of components were identified in the petals of R. roulettii (49) and R. centifolia (45). The number of VOS identified in species R. multiflora (33), R. rugosa (31), and R. canina (30) was relatively smaller. Component composition of VOS in the petals of studied dog-rose species is an important constituent in breeding investigations of prospective producers for the various purposes of use.

Purpose. To investigate the varietal characteristics of the hemp plants for improving the quality indices of the soil they grow in, determine the amount of inorganic elements in the soil, level of their accumulation in plant stalkі and seeds.Methods. Field and spectrometric methods were basic. The results were processed using conventional methods in agriculture, crop growing and statistics. Variants of the experiment were as follows: varieties ‘Hliana’, ‘Hlesiia’: 1) soils; 2) stalks; 3) seeds. Schemes of experiments included: a) technical maturity of plants, row spacing 45 cm; b) tech­nical maturity of plants, row spacing 15 cm; c) biological maturity of plants, row spacing 45 cm; d) biological maturity of plants, row spacing 15 cm.Results. The amount of the accumulation of alkaline earth metals and their compounds by seeds and stalks of hemp plants depending on their content in vegetation soils was determined. It was found that stalks of the ‘Hlesiia’ plant accumulated strontium (Sr) and its compounds far less than that of ‘Hliana’, whereas in the seeds of the ‘Hlesiia’ variety the content of this chemical element was higher comparing with the previous variety by 70 and 78%, respectively. The difference in the accumulation of barium (Ba) compounds in seeds of hemp plants was not significant, while the tissues of the plant stalks of the ‘Hlia­na’ variety accumulated its compounds significantly more as compared to the ‘Hlesiia’ variety. The degree of influence of the variety, feeding area and the maturity stage on the processes of magnesium compounds (Mg) accumulation by plants was not revealed. Plants of the ‘Hlesiia’ variety accumulated far less calcium (Ca) and its compounds in the stalk tissues as compared to the plants of the ‘Hliana’ variety: in variants of the technical maturity stage of plants with row spacing 45 cm (a) and d – plants of narrow-row sowing (15 cm) in the biological maturity stage 30,94 and 15,95 mg/kg more in the presence in soil and in variants of the technical maturity stage of plants of narrow-row sowing (15 cm) and in the biological maturity stage with broad-sowing (45 cm) 34.54 and 24.19 mg/kg less in the presence in soil.Conclusions. The indices of accumulation of alkaline earth metals by hemp plants were significantly affected by the concentration of compounds of a certain chemical element in the arable layer, the level of energy (light) obtained by plants during vegetation, the varietal features of hemp, the stages of organogenesis of hemp plants and the specificity of their aboveground parts – stalks to accumulate these chemical elements as well as cumulate them by seeds. The varietal dependence as for accumulation of heavy metals by hemp plants tissues and seeds was established. In order to obtain environmentally friendly products, it is necessary to take into account the varietal features of plants concerning the ability to absorb and accumulate the relevant chemical elements and their compounds in the process of hemp culti­vation. | Цель. Исследовать сортовые особенности растений конопли посевной с целью улучшения качественных показателей почвы, на которой они произрастают, определить содержание неорганических элементов в почве, уровень их накопления в стеблях растений и семенах. Методы. Основные – полевой и спектрометрический. Результаты обрабатывали по общепринятым методикам в земледелии, растениеводстве и статистике. Варианты опыта – сорта ‘Гляна’, ‘Глесия’: 1) почва; 2) стебли; 3) семена. Схемы опытов: а) техническая спелость растений, междурядья 45 см; б) техническая спелость растений, междурядья 15 см; в) биологическая спелость растений, междурядья 45 см; г) биологическая спелость растений, междурядья 15 см. Результаты. Определены величины аккумуляции щёлочноземельных металлов и их соединений семенами и стеблями конопли посевной в зависимости от содержания их в почвах на протяжении вегетации. Выявлено, что стебли растений сорта ‘Глесия’ накапливали стронция (Sr) и его соединений значительно меньше по сравнению с растениями сорта ‘Гляна’, а в семенах сорта ‘Глесия’ содержание этого химического элемента превышало содержание в семенах предыдущего сорта на 70 и 78% соответственно. Разность в накоплении соединений бария (Ва) семенами конопли посевной между сортами была не существенной, тогда как ткани стеблей растений сорта ‘Гляна’ накапливали его соединений значительно больше по сравнению с сортом ‘Глесия’. Исследованиями не выявлено влияния доли сорта, площади питания и фазы созревания на процессы аккумуляции растениями соединений магния (Mg). Сорт ‘Глесия’ накапливал в тканях стеблей гораздо меньше кальция (Са) и его соединений по сравнению с растениями сорта ‘Гляна’: в вариантах в фазе технической спелости растений в посевах с междурядьями 45 см (а) и г – растения узкорядных посевов (15 см) в фазе биологической спелости – на 30,94 и 15,95 мг/кг больше при наличии в почве и в вариантах в фазе технической спелости растений с узкорядным посевом (15 см) и в фазе биологической спелости с широкорядным посевом (45 см) – меньше на 34,54 и 24,19 мг/кг.Выводы. На показатели аккумуляции щёлочноземельных металлов растениями конопли посевной существенно повлияли: концентрация соединений определенного химического элемента в пахотном слое почвы, уровень энергетического (светового) обес­печения растений в процессе вегетации, сортовые особенности конопли посевной, этапы органогенеза растений, специфические особенности наземной части – стеблей – накапливать эти химические элементы, а также семенами. Выявлена сортовая зависимость накопления тяжелых металлов тканями растений и семенами конопли посевной. Для получения экологически чистой продукции необходимо учитывать сортовые особенности растений поглощать и аккумулировать соответствующие химические элементы и их соединения при выращивании культуры. | Мета. Дослідити сортові особливості рослин конопель посівних з метою поліпшення якісних показників ґрунтів, на яких вони ростуть, визначити вміст неорганічних елементів у ґрунті, рівень їх накопичення у стеблах рослин і насінні.Методи. Основні – польовий і спектрометричний. Результати опрацьовували за загальноприйнятими методиками у землеробстві, рослинництві та статистиці. Варіанти досліду – сорти ‘Гляна’, ‘Глесія’: 1) ґрунт; 2) стебла; 3) насіння. Схеми дослідів: а) технічна стиглість рослин, міжряддя 45 см; б) технічна стиглість рослин, міжряддя 15 см; в) біологічна стиглість рослин, міжряддя 45 см; г) біологічна стиглість рослин, міжряддя 15 см.Результати. Визначено величину акумуляції лужноземельних металів та їхніх сполук насінням і стеблами рослин конопель посівних залежно від їх вмісту в ґрунтах. Виявлено, що стебла рослин сорту ‘Глесія’ накопичували стронцію (Sr) та його сполук значно менше порівняно з рослинами сорту ‘Гляна’, а в насінні сорту ‘Глесія’ вміст цього хімічного елемента був вищим порівняно з попереднім сортом на 70 і 78% відповідно. Різниця в накопиченні сполук барію (Ва) в насінні сортів конопель посівних була неістотною, тоді як тканини стебел рослин сорту ‘Гляна’ накопичували його сполук значно більше порівняно з сортом ‘Глесія’. Дослідженнями не виявлено впливу частки сорту, площі живлення та фази достигання на процеси акумуляції рослинами сполук магнію (Mg). Сорт ‘Глесія’ накопичував у тканинах стебел рослин відчутно менше кальцію (Са) та його сполук порівняно з рослинами сорту ‘Гляна’: у варіантах фази технічної стиглості рослин у посівах з міжряддями 45 см (а) і г – рослини вузькорядного висіву (15 см) у фазі біологічної стиглості на 30,94 і 15,95 мг/кг більше за наявності у ґрунті та у варіантах фази технічної стиглості рослин вузькорядного висіву (15 см) і у фазі біологічної стиглості з широкорядним висівом (45 см) – на 34,54 і 24,19 мг/кг менше за наявності в ґрунті.Висновки. На показники акумуляції лужноземельних металів рослинами конопель посівних істотно вплинули: концентрація сполук певного хімічного елемента в орному шарі ґрунту, рівень енергетичного (світлового) забезпечення рослин у процесі вегетації, сортові особливості конопель посівних, етапи органогенезу рослин і специфічні особливості їх наземної частини – стебел – накопичувати ці хімічні елементи, а також насінням. Встановлено сортову залежність щодо накопичення важких металів тканинами рослин і насінням конопель посівних. Для отримання екологічно чистої продукції необхідно враховувати сортові особливості рослин щодо здатності поглинати й акумулювати відповідні хімічні елементи та їхні сполуки під час вирощування культури.

Purpose. To investigate the varietal characteristics of the hemp plants for improving the quality indices of the soil they grow in, determine the amount of inorganic elements in the soil, level of their accumulation in plant stalkі and seeds. Methods. Field and spectrometric methods were basic. The results were processed using conventional methods in agriculture, crop growing and statistics. Variants of the experiment were as follows: varieties ‘Hliana’, ‘Hlesiia’: 1) soils; 2) stalks; 3) seeds. Schemes of experiments included: a) technical maturity of plants, row spacing 45 cm; b) tech­nical maturity of plants, row spacing 15 cm; c) biological maturity of plants, row spacing 45 cm; d) biological maturity of plants, row spacing 15 cm. Results. The amount of the accumulation of alkaline earth metals and their compounds by seeds and stalks of hemp plants depending on their content in vegetation soils was determined. It was found that stalks of the ‘Hlesiia’ plant accumulated strontium (Sr) and its compounds far less than that of ‘Hliana’, whereas in the seeds of the ‘Hlesiia’ variety the content of this chemical element was higher comparing with the previous variety by 70 and 78%, respectively. The difference in the accumulation of barium (Ba) compounds in seeds of hemp plants was not significant, while the tissues of the plant stalks of the ‘Hlia­na’ variety accumulated its compounds significantly more as compared to the ‘Hlesiia’ variety. The degree of influence of the variety, feeding area and the maturity stage on the processes of magnesium compounds (Mg) accumulation by plants was not revealed. Plants of the ‘Hlesiia’ variety accumulated far less calcium (Ca) and its compounds in the stalk tissues as compared to the plants of the ‘Hliana’ variety: in variants of the technical maturity stage of plants with row spacing 45 cm (a) and d – plants of narrow-row sowing (15 cm) in the biological maturity stage 30,94 and 15,95 mg/kg more in the presence in soil and in variants of the technical maturity stage of plants of narrow-row sowing (15 cm) and in the biological maturity stage with broad-sowing (45 cm) 34.54 and 24.19 mg/kg less in the presence in soil. Conclusions. The indices of accumulation of alkaline earth metals by hemp plants were significantly affected by the concentration of compounds of a certain chemical element in the arable layer, the level of energy (light) obtained by plants during vegetation, the varietal features of hemp, the stages of organogenesis of hemp plants and the specificity of their aboveground parts – stalks to accumulate these chemical elements as well as cumulate them by seeds. The varietal dependence as for accumulation of heavy metals by hemp plants tissues and seeds was established. In order to obtain environmentally friendly products, it is necessary to take into account the varietal features of plants concerning the ability to absorb and accumulate the relevant chemical elements and their compounds in the process of hemp culti­vation.

Purpose. To investigate the varietal characteristics of the hemp plants for improving the quality indices of the soil they grow in, determine the amount of inorganic elements in the soil, level of their accumulation in plant stalkі and seeds. Methods. Field and spectrometric methods were basic. The results were processed using conventional methods in agriculture, crop growing and statistics. Variants of the experiment were as follows: varieties ‘Hliana’, ‘Hlesiia’: 1) soils; 2) stalks; 3) seeds. Schemes of experiments included: a) technical maturity of plants, row spacing 45 cm; b) tech­nical maturity of plants, row spacing 15 cm; c) biological maturity of plants, row spacing 45 cm; d) biological maturity of plants, row spacing 15 cm. Results. The amount of the accumulation of alkaline earth metals and their compounds by seeds and stalks of hemp plants depending on their content in vegetation soils was determined. It was found that stalks of the ‘Hlesiia’ plant accumulated strontium (Sr) and its compounds far less than that of ‘Hliana’, whereas in the seeds of the ‘Hlesiia’ variety the content of this chemical element was higher comparing with the previous variety by 70 and 78%, respectively. The difference in the accumulation of barium (Ba) compounds in seeds of hemp plants was not significant, while the tissues of the plant stalks of the ‘Hlia­na’ variety accumulated its compounds significantly more as compared to the ‘Hlesiia’ variety. The degree of influence of the variety, feeding area and the maturity stage on the processes of magnesium compounds (Mg) accumulation by plants was not revealed. Plants of the ‘Hlesiia’ variety accumulated far less calcium (Ca) and its compounds in the stalk tissues as compared to the plants of the ‘Hliana’ variety: in variants of the technical maturity stage of plants with row spacing 45 cm (a) and d – plants of narrow-row sowing (15 cm) in the biological maturity stage 30,94 and 15,95 mg/kg more in the presence in soil and in variants of the technical maturity stage of plants of narrow-row sowing (15 cm) and in the biological maturity stage with broad-sowing (45 cm) 34.54 and 24.19 mg/kg less in the presence in soil. Conclusions. The indices of accumulation of alkaline earth metals by hemp plants were significantly affected by the concentration of compounds of a certain chemical element in the arable layer, the level of energy (light) obtained by plants during vegetation, the varietal features of hemp, the stages of organogenesis of hemp plants and the specificity of their aboveground parts – stalks to accumulate these chemical elements as well as cumulate them by seeds. The varietal dependence as for accumulation of heavy metals by hemp plants tissues and seeds was established. In order to obtain environmentally friendly products, it is necessary to take into account the varietal features of plants concerning the ability to absorb and accumulate the relevant chemical elements and their compounds in the process of hemp culti­vation.