Purpose. To reveal the frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction of various species of the genus Linum L. (Linaceae) in vitro. Methods. For in vitro induction of callus formation and organogenesis, hypocotyl segments of species Linum usitatissimum L. convar. elongatum and convar. usitatissimum, L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. were cultivated on Murashige and Skoog medium supplementedwith 0.05 mg/l 1-naphthylacetic acid and 1.0 mg/l 6-benzyl aminopurine at 22–24 °C, relative humidity of 60–80%,with 16 hours photoperiod (2500 flux). For microclonal reproduction Murashige and Skoog, White, Gamborg and Eveleigh media and their modifications were used. The measurement results were interpreted by the arithmetic mean, standard error for the sample mean, the leastsignificantdifference and ranked. Results. Different species of the genus Linum to a large extend are capable of forming callus and regenerating shoots under the specified cultivation conditions. The frequency of callus formation for the studied samples on the 35th day of cultivation varied within 81.25–100%, the mass of callus from one explant – 0.21–1.64 g, the frequency of organogenesis – 12.50–100%, the number of shoots – 1.8–7.6 pcs. and the height of the shoots was 0.82–2.12 cm. The following species: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne and L. strictum were distinguished by a high intensity of callus formation. Intensive organogenesis was pecular to L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum and L. grandiflorum. The efficiency of somaclone obtaining was quite low in L. nervosum and L. campanulatum. In total, for the microclonal reproduction of species of the genus Linum Murashige and Skoog, Gamborg and Eveleighmedia supplementedwith 12.5 g/l glucose were optimal. At the final stages of microclonal propagation, before transferring microclones in vivo, it is advisable to use White medium, which contributes to a high frequency of rhizogenesis. Varieties of L. usitatissimum convar. elongatum and convar. usitatissimum had diffe­rent responses to in vitro culture. Conclusions. The frequency and intensity of callus formation and organogenesis, the effectiveness of microclonal reproduction depended on the genotype of a particular species; therefore it is advisable to select the composition of the nutrient medium and growth regulators for each of them. Some species of the genus Linum have not yet been studied in vitro, so the obtained results allow expanding the scope of their use in practice, in particular in breeding as a new source material with somaclonal variation, interspecific crosses, and ornamental floriculture. | Цель. Установить частоту и интенсивность каллусо- и органогенеза, эффективность микроклонального размножения различных видов рода Linum L. (Linaceae) в условиях in vitro. Методы. Для индуцирования каллусо- и органогенеза в условиях in vitro гипокотильные сегменты видов Linum usitatissimum L. (convar. elongatum и convar. usitatissimum), L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. культивировали на среде Мурасиге и Скуга с добавлением 0,05 мг/л 1 наф­тилуксусной кислоты и 1,0 мг/л 6 бензиламинопурина при 16 часовом фотопериоде, интенсивности освещения 2500 лк, относительной влажности 60–80% и температуре воздуха 22–24 °С. Для микроклонального размножения использовали среды Мурасиге и Скуга, Уайта, Гамборга и Эвелега и их модификации. Результаты измерений интерпретировали по среднему арифметическому, погрешности выборочной средней, наименьшей существенной разнице и ранжировали. Результаты. Различные виды рода Linum в значительной мере способны к образованию каллуса и регенерации побегов в условиях in vitro при указанных условиях культивирования. Частота каллусогенеза для исследуемых образцов на 35-е сутки культивирования колебалась в пределах 81,25–100,00%, масса каллуса с одного экспланта – 0,21–1,64 г, частота органогенеза – 12,50–100%, количество побегов – 1,8–7,6 шт. и высота побегов – 0,82–2,12 см. По высокой интенсивности каллусообразования выделились следующие виды: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne и L. strictum. Наиболее интенсивный органогенез свойственный видам L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum и L. grandiflorum. Эффективность получения сомаклонов была достаточно низкой у L. nervosum и L. campanulatum. В целом для микроклонального размножения видов рода Linum. оптимальными являются среды Мурасиге и Скуга, Гамборга и Эвелега с добавлением 12,5 г/л глюкозы. На завершающих этапах микроклонального размножения перед переносом микроклонов in vivo целесообразно использовать среду Уайта, которая способствует высокой частоте ризогенеза. Разновидности L. usitatissimum convar. elongatum и convar. usitatissimum имели разную реакцию на культивирование в условиях in vitro. Выводы. Частота, интенсивность каллусо- и органогенеза, эффективность микроклонального размножения зависела от генотипа определенного вида, поэтому для каждого их них целе­сообразно отдельно подбирать состав питательной среды и регуляторы роста. Отдельные виды рода Linum не исследованы в условиях in vitro, поэтому полученные результаты дают возможность в дальнейшем расширить сферу их использования в практической деятельности, в частности в селекции как новый исходный материал с сомаклональной изменчивостью, в межвидовых скрещиваниях, в декоративном цветоводстве. | Мета. Установити частоту та інтенсивність калусо- й органогенезу, ефективність мікроклонального розмноження різних видів роду Linum L. (Linaceae) в умовах in vitro. Методи. Для індукування калусо- й органогенезу в умовах in vitro гіпокотильні сегменти видів Linum usitatissimum L. convar. elongatumі convar. usitatissimum, L. tenue Desf., L. bienne Mill., L. corymbulosum Pchb., L. nervosum Waldst. & Kit., L. flavum L., L. campanulatum L., L. perenne L., L. austriacum L., L. grandiflorum Desf., L. strictum L. культивували на середовищі Мурасіге і Скуга з додаванням 0,05 мг/л 1 нафтилоцтової кислоти та 1,0 мг/л 6 бензиламінопурину за 16 годинного фотоперіоду, інтенсивності освітлення 2500 лк, відносній вологості 60–80% і температурі повітря 22–24 °С. Для мікроклонального розмноження використовували середовища Мурасіге і Скуга, Уайта, Гамборга і Евелега та їх модифікації. Результати вимірювань інтерпретували за середнім арифметичним, похибкою вибіркової середньої, найменшою істотною різницею та ранжирували. Результати. Різні види роду Linum значною мірою здатні до утворення калусу і регенерації пагонів за вказаних умов культивування. Частота калусогенезу для досліджуваних зразків на 35-ту добу культивування змінювалася в межах 81,25–100%, маса калусу з одного експланта – 0,21–1,64 г, частота органогенезу – 12,50–100%, кількість пагонів – 1,8–7,6 шт. і висота пагонів – 0,82–2,12 см. За високою інтенсивністю калусоутворення виділилися такі види: L. usitatissimum convar. elongatum, L. tenue, L. bienne і L. strictum. Найінтенсивніший органогенез властивий видам L. tenue, L. bienne, L. flavum, L. austriacum і L. grandiflorum. Ефективність отримання сомаклонів була досить низькою в L. nervosum і L. campanulatum. Загалом для мікроклонального розмноження видів роду Linum оптимальними є середовища Мурасіге і Скуга, Гамборга і Евелега з додаванням 12,5 г/л глюкози. На завершальних етапах мікроклонального розмноження перед перенесенням мікроклонів in vivo доцільно використовувати середовище Уайта, яке сприяє високій частоті ризогенезу. Різновиди L. usitatissimum convar. elongatum і convar. usitatissimum мали різну реакцію на культивування в умовах in vitro. Висновки. Частота, інтенсивність калусо- й органогенезу, ефективність мікроклонального розмноження залежала від генотипу певного виду, тому для кожного з них доцільно окремо добирати склад поживного середовища і регулятори росту. Деякі види роду Linum ще не досліджені в умовах in vitro, тому отримані результати надалі дають змогу розширити сферу їх використання у практичній діяльності, зокрема в селекції як новий вихідний матеріал із сомаклональною мінливістю, у міжвидових схрещуваннях, у декоративному квітникарстві.

Purpose. Introduction to in vitro culture and obtaining of callus from mature embryos of 3 spelt samples and comparing the effectiveness of their callusogenesis with 2 soft wheat samples. Methods. Five samples of hexaploid wheat (three of spelt and two of soft wheat) were taken for experiments. Surface sterilization of grains was carried out in 96% ethanol and 5% sodium hypochlorite solution. Mature embryos were used as explants. Three types of MS culture media with different component compositions were used for callusogenesis. Explants were cultivated in the dark for 21 days. Results. The optimal conditions for the induction of tissue culture of Triticum spelta L. and T. aestivum L. from mature embryos were selected. Received calli from different samples, which were grown on three types of culture media MS, did not differ morphologically from each other. A genetic predisposition to callus formation was observed for specimens of ‘Evropa’ spelt variety and soft wheat ‘Bunchuk’ and ‘Elehiia Myronivska’ wheat samples regardless of the composition of the MS medium, while callus formation was slow on the explants of ‘Zoria Ukrainy’ cultivar. Conclusions. A tissue culture of 3 spelt samples and 2 soft wheat samples was obtained using mature embryos as explants. It was found that a nutrient medium containing 3% sucrose and supplemented with 2 mg/L 2,4-D, 10 ml/L silver nitrate was the most effective for callus formation from mature germ explants of soft wheat and spelt. The efficiency of the calluso­genesis on the 21st day of cultivation, depending on the sample, varied in the range of 80.2–100.0%. The studied samples differed among themselves in their ability to form calli on nutrient media with different component composition. The efficiency of spelt callusogenesis was first studied in Ukraine. | Цель. Введение в культуру in vitro и получение каллюса от зрелых зародышей 3 образцов спельты и сравнение эффективности их каллюсогенеза с 2 образцами пшеницы мягкой. Методы. Для работы взяты 5 образцов гексаплоидной пшеницы – 3 спельты и 2 пшеницы мягкой. Поверхностную стерилизацию зерна проводили в 96% этиловом спирте и 5% растворе гипохлорита натрия. В качестве эксплантов использовализрелые зародыши. Для калюсогенеза использовали три типа питательных сред МS с различным компонентным составом. Экспланты культивировали в темноте 21 день. Результаты. Подобраны оптимальные условия для индукции культуры тканей Triticum spelta L. и T. aestivum L. из зрелых зародышей. Полученные каллюсы из разных образцов, которые выращивали на трех типах питательных сред МS, не отличались между собой морфологически. Наблюдали генетическую предрасположенность к каллюсообразованию образцов спельты сорта ‘Європа’ и пшеницы мягкой сортов ‘Бунчук’ и ‘Елегія Миронівська’ независимо от состава среды MS в то время, как на эксплантах спельты сорта ‘Зоря України’ происходило медленное формирование каллюса. Выводы. Получено культуру тканей 3 образцов спельты и 2 образцов пшеницы мягкой с использованием в качестве эксплантов зрелых зародышей. Установлено, что наиболее эффективной для каллюсообразования из эксплантов зрелых зародышей пшеницы мягкой и спельты была питательная среда, дополненная 2 мг/л 2,4-Д, 10 мл/л нитрата серебра и содержащая 3% сахарозы. Среднее значение эффективности каллюсогенеза при этом составляло 80,2–100,0% на 21 сутки выращивания. Исследуемые образцы отличались между собой способностью формировать каллюс на питательных средах с различным компонентным составом. Впервые в Украине исследована эфективность каллюсогенеза спельты. | Мета. Введення в культуру in vitro та одержання калюсів із зрілих зародків 3 зразків пшениці спельти та порівняння ефективності їхнього калюсогенезу із 2 зразками пшениці м’якої. Методи. Для проведення цього дослідження було обрано 5 зразків гексаплоїдної пшениці: 3 – спельти та 2 – пшениці м’якої. Стерилізацію зерна проводили 96% етиловим спиртом та 5% розчином гіпохлориту натрію. Для уведення в культуру in vitro експлантами брали зрілі зародки. Для калюсогенезу використали три типи живильних середовищ Мурасіге і Скуга (МS) з різним компонентним складом. Експланти культивували в темряві 21 добу. Результати. Підібрано оптимальні умови для індукції культури тканин Triticum spelta L. та T. aestivum L. із зрілих зародків. Отримані з різних зразків калюси, які вирощували на трьох типах модифікованого живильного середовища МS, не відрізнялись між собою морфологічно. У сортів спельти ‘Європа’ і пшениці м’якої ‘Бунчук’ та ‘Елегія Миронівська’ незалежно від складу середовища спостерігали високу ефективність калюсоутворення, у той час як на експлантах спельти сорту ‘Зоря України’ відбувалось повільне формування калюсу.Висновки. З експлантів зрілих зародків отримано культуру тканин 3 зразків спельти та 2 зразків пшениці м’якої. Встановлено, що найефективнішими для калюсоутворення з експлантів зрілих зародків пшениці м’якої та спельти було живильне середовище MS з 3% сахарози, доповнене 2 мг/л 2,4-Д, 10 мл/л арґентумом нітрату. Ефективність калюсогенезу на 21 добу культивування, залежно від зразка, варіювала в межах 80,2–100,0%. Досліджувані зразки відрізнялись між собою за здатністю формувати калюси на живильних середовищах із різним компонентним складом.

Purpose. To study the expression of gus and gfp genes in callus explants of amphidiploid spelt wheat (Triticum spelta L.) after Agrobacterium-mediated genetic transformation.Methods. Winter spelt wheat of ‘Europa’ variety was chosen for transformation. Calli obtained from mature embryos were used as explants. Callus pre-cultivation was carried out on MS nutrient medium (Murashige–Skoog) supplemented with 2 mg/L 2.4-D (2.4-Dichlorophenoxyacetic acid) and 10 mg/L silver nitrate. For genetic transformation, Agrobacterium tumefaciens Conn., strain GV3101 and a genetic construct with reporter genes beta-glucuronidase (GUS) and green fluorescent protein (GFP) were used. Calli were transformed by inoculation with agrobacteria and vacuum infiltration. Then they were co-cultured on MS medium with 2 mg/L 2.4-D and 10 mg/L AgNO3, but without antibiotics. The expression of the gus gene was checked by histochemical and the gfp gene by visual analysis (fluorescence of the GFP protein in UV light). Gfp and gus gene expression levels were evaluated using ImajeJ software. The integration of the gfp and gus genes into the spelt genome was verified by PCR.Results. Genetic transformation of spelt callus explants by inoculation in a nutrient medium with agrobacteria and vacuum infiltration occurred at different frequencies. The level of expression of the gus gene during vacuum infiltration was 4.66 ± 0.74%, with inoculation – 4.00 ± 0.91%; and the gfp gene with vacuum infiltration – 3.66 ± 0.74%, with inoculation – 4.66 ± 1.39%. The level of expression of the gfp gene was higher when using inoculation with agrobacteria, and the gus gene was higher during vacuum infiltration. Using PCR analysis, the integration of the gfp and gus genes into the callus of spelt genome was confirmed. The length of the PCR product with primers for the gus gene was 240 bp, and 717 bp for the gfp gene.Conclusions. The use of vacuum infiltration and inoculation methods for spelt genetic transformation gave different results. The frequency of genetic transformation ranged from 3.66 to 4.66%. Agrobacterium-mediated genetic transformation of amphidiploid spelt wheat allows us to study the expression of gus and gfp reporter genes using callus explants derived from mature embryos | Цель. Исследовать экспрессию генов gus и gfp в каллюсных эксплантах амфидиплоидной пшеницы спельты (Triticum spelta L.) после Agrobacterium-опосредованной генетической трансформации. Методы. Для трансформации был выбран сорт пшеницы спельты озимой ‘Европа’. В качестве эксплантов использовали каллюсы, полученные из зрелых зародышей. Для прекультивации каллюсов использовали питательную среду МС (Мурасиге–Скуга), дополненную 2 мг/л 2,4-Д (2,4-дихлорфеноксиуксусная кислота) и 10 мг/л нитратом серебра. Для генетической трансформации использовали Agrobacterium tumefaciens Conn., штамм GV3101, и генетическую конструкцию, содержащую репортерные гены gus (ген бета-глюкуронидазы) и gfp (ген зеленого флюоресцентного белка GFP). Каллюсы трансформировали путем инокуляции с агробактериями и вакуумной инфильтрацией. Далее их ко-культивировали на среде МС с 2 мг/л 2,4-Д и 10 мг/л AgNO3, но без антибиотиков. Экспрессию гена gus проверяли с помощью гисто­химического анализа, а гена gfp – визуального (флуоресценция белка GFP в UV свете). Уровни экспрессии генов gfp и gus оценивали с помощью программного обеспечения ImajeJ. Интеграцию генов gfp и gus в геном спельты проверяли методом ПЦР. Результаты. Генетическая трансформация каллюсных эксплантов спельты путём их инокуляции в питательной среде с агробактериями и вакуумной инфильтрацией происходила с разной частотой. Уровень экспрессии гена gus при вакуумной инфильтрации составил 4,66 ± 0,74%, а при инокуляции – 4,00 ± 0,91%, а гена gfp при вакуумной инфильтрации – 3,66 ± 0,74%, а при инокуляции – 4,66 ± 1,39%. Уровень экспресии гена gfp был выше в случае использования инокуляции с агробактериями, а гена gus – при вакуумной инфильтрации. При помощи ПЦР анализа была подтверждена интеграция генов gfp и gus в геном каллюсов спельты. Длина ПЦР продукта с праймерами к гену gus составила 240 п. н., а для гена gfp – 717 п. н. Выводы. Использование методов вакуумной инфильтрации и инокуляции для генетической трансформации спельты дали разные результаты. Частота генетической трансформации колебалась от 3,66 до 4,66%. Agrobacterium-опосредованная генетическая трансформация амфидиплоидной пшеницы спельты позволяет исследовать экспрессию репортерных генов gus и gfp при использовании каллюсных эксплантов, полученных из зрелых зародышей. | Мета. Дослідити експресію генів gus та gfp в калюсних експлантах амфідиплоїдної пшениці спельти (Triticum spelta L.) після Agrobacterium-опосередкованої генетичної трансформації. Методи. Для трансформації було обрано сорт пшениці спельти озимої ‘Європа’. Як експланти використовували калюси, отримані зі зрілих зародків. Прекультивацію калюсів здійснювали на живильному середовищі МС (Мурасіге–Скуга), доповненому 2 мг/л 2,4-Д (2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота) та 10 мг/л нітратом срібла. Для генетичної трансформації використовували Agrobacterium tumefaciens Conn., штам GV3101, та генетичну конструкцію з репортерними генами gus (ген бета-глюкуронідази (-glucuronidase)) та gfp (ген зеленого флюоресцентного білка (Green Fluorescent Protein, GFP)). Калюси трансформували шляхом інокуляції з агробактеріями та вакуумною інфільтрацією. Далі їх ко-культивували на середовищі МС із 2 мг/л 2,4-Д та 10 мг/л AgNO3, але без антибіотиків. Експресію гена gus перевіряли за допомогою гістохімічного, а гена gfp – візуального аналізу (флуоресценція білка GFP в УФ світлі). Рівні експресії генів gfp та gus оцінювали за допомогою програмного забезпечення ImajeJ. Інтеграцію генів gfp та gus в геном спельти перевіряли методом ПЛР.Результати. Генетична трансформація калюсних експлан­тів спельти шляхом їхньої інокуляції в живильному середовищі з агробактеріями та вакуумною інфільтрацією відбувалась з різною частотою. Рівень експресії гена gus за вакуумної інфільтрації становив 4,66 ± 0,74%, за інокуляції – 4,00 ± 0,91%; а гена gfp за вакуумної інфільтрації – 3,66 ± 0,74%, за інокуляції – 4,66 ± 1,39%. Рівень експресії гена gfp був вищим у разі використання інокуляції з агробактеріями, а гена gus – при ва­ку­умній інфільтрації. За допомогою ПЛР-аналізу було під­тверджено інтеграцію генів gfp та gus в геном калюсів спельти. Довжина ПЛР продукту із праймерами до гена gus становила 240 п. н., а до гена gfp – 717 п. н.Висновки. Використання методів вакуумної інфільтрації та інокуляції для генетичної трансформації спельти дали різні результати. Частота генетичної трансформації коливалась від 3,66 до 4,66%. Agrobacterium-опосередкована генетична трансформація амфідиплоїдної пшениці спельти дозволяє дослідити експресію репортерних генів gus та gfp за використання калюсних експлантів, отриманих із зрілих зародків.

Purpose. The adaptation of regenerant plants to environmental conditions is the final stage of micropropagation. According to a number of authors, when in vitro plants are transferred to in vivo non-sterile conditions, a significant percentage of mortality is recorded. In a previous publication, the regenerative capacity of strawberry (Fragaria vesca L.) in vitro tissues on MS culture medium (Murashige & Skoog, 1962) and a regenerants was obtained (Chornobrov O. Yu., 2019).The objective of the study is to develop an optimal protocol of acclimation of in vitro F. vesca plants to in vivo conditions.Methods. Biotechnological and statistical methods of research were applied. For the research ‘Ruiana’ and ‘Zhovte Dyvo’ cultivars were used with in vitro cultivation cycle of 30–35 days. Prepared plants were planted in 0.33 L plastic contai ners, one piece in a mixture of coconut substrate and perlite (3:1). Plants were kept under high relative humidity (85–90%) conditions for 3–5 days, 6–8 days and 10–14 days. The studies were carried out in the Plant Biotechnology Laboratory of SS of NULES of Ukraine “BFRS” during 2019–2020. Results. The duration of Fragaria vesca regenerant plants exposure in conditions of high relative humidity significantly affected adaptation efficiency. The proportion of ‘Ruiana’ and ‘Zhovte Dyvo’ plants adapted to the greenhouse conditions were 47.6 ± 2.5% and 60.0 ± 1.7%, respectively, when the plants were kept for 10–14 days. A significant efficiency of plant adaptation (more than 70%) was obtained under condition of preliminarily exposure the roots of the plants in an auxin solution for 25–30 minutes with daily application of 30% solution of glycerine as foliar spray. The plants adapted to the greenhouse conditions had pigmentation characteristic of the variety, without signs of chlorosis and vitrification.Conclusions. An optimal protocol for in vitro adaptation of F. vesca cultivars to in vivo conditions was developed and viable plants were obtained. Further research will be aimed at studying the growth and development of F. vesca regenerant plants in open ground. | Мета. Адаптація рослин-регенерантів до умов довкілля – заключний етап мікроклонального розмноження.За даними низки авторів, при перенесені рослин in vitro в нестерильні умови закритого ґрунту фіксують знач­ний відсоток відпаду. У попередній публікації досліджено регенераційну здатність тканин рослин суниці (Fragaria vesca L.) in vitro на живильному середовищі MS та одержано регенеранти (Чорнобров О. Ю., 2019). Мета дослід­ження – розроблення оптимального протоколу адапта­ції рослин-регенерантів сортів F. vesca до умов in vivo.Методи. Для досліджень використовували рослини суниці сортів ‘Руяна’ і ‘Жовте диво’ із циклом культивування in vitro 30–35 діб. Рослини висаджували в пластикові контейнери (об’єм – 0,33 л) по 1 шт. у суміш кокосового субстрату та перліту (3:1). Рослини витримували в умовах високої відносної вологості повітря (85–90%) упродовж 3–5 діб, 6–8 діб і 10–14 діб. Дослідження проводили в науково-дослідній лабораторії біотехнології рослин ВП НУБіП України «Боярська ЛДС» упродовж 2019–2020 рр.Результати. Тривалість витримування рослин-регенерантів F. vesca в умовах високої ВВП достовірно впливала на ефективність адаптації. За витримування упродовж 10–14 діб частка адаптованих до умов закритого ґрунту рослин становила для сорту ‘Руяна’ 47,6 ± 2,5% і 60,0 ± 1,7% для сорту ‘Жовте диво’. Значну приживлюваність рослин (понад 70%) одержано за умов попереднього витримування кореневої системи в розчині ауксинів упродовж 25–30 хв із щоденним обприскуванням листків 30%-м гліцерином. Адаптовані до умов закритого ґрунту регенеранти мали характерну для сорту пігментацію, без ознак хлорозу та вітрифікації.Висновки. Розроблено оптимальний протокол адаптації сортів F. vesca in vitro до умов in vivo та одержано життєздатні рослини. Подальші дослідження будуть спрямовані на вивчення росту й розвитку рослин-регенерантів F. vesca в умовах відкритого ґрунту

Purpose. To study the impact of clonal micropropagation and sanitation in vitro by viricide Ribavirin on ex vitro plant productivity, quantitative content and qualitative composition of peppermint essential oil components obtained from four breeding samples of peppermint plants (Mentha piperita L.) and the ‘Chornolysta’ variety. Methods. The study used methods of field agrotechnical one-factor experiment, essential oil distillation with water vapor according to the Ginzberg method, capillary gas chromatography and statistical analysis.Results. Due to the sanitation process in vitro, the yield of air-dried leaves of breeding samples increased by 2.9–7.1%, the ‘Chornolysta’ variety by 51.4% and rhizomes by 2.2–3.8% and 28.5% respectively, which amounted 0.35–2.74 t/ha. A significant increase of essential oil yield of breeding samples from 4.0 to 9.9 kg/ha was shown, and of the ‘Chornolysta’ variety – up to 28.6 kg/ha. After in vitro sanitation and clonal cropropagation of the breeding sample M 01-12, the content of essential oil was more than 4%. The following components of peppermint essential oil were identified: limonene, cineole, menton, mentofuran, isomenton, menthyl acetate, β-caryophyllene, isomenthol, menthol, pulegon, piperitone and carvone. A clear tendency to a decrease in the amount of menton and isomenthol with isomenton and menthol increase in plants, sanitated and propagated in vitro, was revealed.Conclusions. The use of tissue and organ culture methods and in vitro sanitation improves the qualitative composition of terpenoids by increasing the amount of menthol and menton reducing. The data obtained on the composition of terpenoids should be considered in peppermint selection as one of the integral criteria, which should be included in the list of economically valuable characteristics of peppermint plants, such as foliage, biomass of air-dried leaves, plant rhizomes and the amount of peppermint essential oil. Six indicators of the essential oil of the breeding sample M 01-02, namely citric acid, cineole, mentofuran, isomentone, pulegon, carvone, as well as the cineole / limonene ratio, meet the criteria of the European Pharmacopoeia, so it can be considered as promising for cultivation among the studied samples. | Цель. Установить эффективность воздействия клонального микроразмножения и оздоровления растений мяты перечной (Mentha piperita L.) в культуре in vitro вироцидом Ribavirin на продуктивность растений ex vitro, количественное содержание и качественный состав компонентов мятного эфирного масла, полученного из четырех селекционных образцов и сорта ‘Чорнолиста’.Методы. В исследованиях использованы методы полевого агротехнического однофакторного опыта, перегонки эфирного масла с водяным паром по методике Гинзберга, капиллярной газовой хроматографии и статистического анализа.Результаты. Благодаря процессу оздоровления в культуре in vitro урожайность воздушно-сухих листьев селекционных образцов увеличилась на 2,9–7,1%, а сорта ‘Чорнолиста’ – 51,4% и корневищ – на 2,2–3,8% и на 28,5% соответственно, что составило 0,35–2,74 т/га. Показано достоверное увеличение выхода эфирного масла у селекционных образцов от 4,0 до 9,9 кг/га, а у сорта ‘Чорнолиста’ – до 28,6 кг/га. После оздоровления и клонального микроразмножения в культуре in vitro у селекционного образца М 01-12 прослеживалось накопление содержания эфирного масла более 4%. Были идентифицированы такие компоненты эфирного масла мяты перечной: лимонен, цинеол, ментон, ментофуран, изоментон, ментилацетат, β-кариофилен, изоментол, ментол, пулегон, пиперитон и карвон. Установлена четкая тенденция к уменьшению количества ментона и изоментола, а также одновременное увеличение изоментона и ментола у растений, оздоровленных и размноженных в условиях культуры in vitro.Выводы. Применение методов культуры тканей и органов и оздоровления in vitro улучшает качественный состав терпеноидов за счет увеличения количества ментола и уменьшения ментона. Полученные данные о составе терпеноидов необходимо учитывать в селекции мяты перечной как одного из интегральных критериев, который необходимо отнести к перечню хозяйственно-ценных признаков культуры мяты перечной: облиственность, биомасса воздушно-сухих листьев, корневищ растений и количество мятного эфирного масла. Шесть показателей эфирного масла селекционного образца М 01-02, а именно: лимонен, цинеол, ментофуран, изоментон, пулегон, карвон, а также соотношение цинеол/лимонен соответствуют критериям европейской фармакопеи, поэтому среди исследуемых селекционных образцов его можно считать перспективным для культивирования. | Мета. Встановити ефективність впливу клонального мікророзмноження та оздоровлення рослин м’яти перцевої (Mentha piperita L.) в культурі in vitro віроцидом Ribavirin  на продуктивність рослин ex vitro, кількісний вміст і якісний склад компонентів м'ятної ефірної олії, отриманої з чотирьох селекційних зразків й сорту ‘Чорнолиста’. Методи. У дослідженнях використано методи польового агротехнічного однофакторного досліду, перегонки олії ефірної з водяною парою за методикою Гінзберга,  капілярної газової хроматографії та статистичного аналізу.Результати. Завдяки процесу оздоровлення в культурі in vitro врожайність повітряно-сухих листків селекційних зразків збільшилася на 2,9–7,1%, а сорту ‘Чорнолиста’ – на 51,4% та кореневищ – на 2,2–3,8% і на 28,5% відповідно, що складало 0,35–2,74 т/га. Показано достовірне зростання виходу ефірної олії у селекційних зразків від 4,0 до 9,9 кг/га, а у сорту ‘Чорнолиста’ – до 28,6 кг/га. Після оздоровлення та клонального мікророзмноження в культурі in vitro у селекційного зразка М 01-12 прослідковувалось накопичення вмісту ефірної олії більше 4%. Було ідентифіковано такі компоненти ефірної олії м’яти перцевої: лімонен, цинеол, ментон, ментофуран, ізоментон, ментіл ацетат, β-каріофілен, ізоментол, ментол, пулегон, піперитон і карвон. Встановлено чітку тенденцію до зменшення кількості ментону та ізоментолу й одночасне збільшення ізоментону і ментолу у рослин, що оздоровлені та розмножені в умовах культури іn vitro.Висновки. Застосування методів культури тканин і органів й оздоровлення іn vitro поліпшує якісний склад терпеноїдів за рахунок збільшення кількості ментолу та зменшення ментону. Отримані дані щодо складу терпеноїдів необхідно враховувати в селекції м’яти перцевої як одного із інтегральних критеріїв, який необхідно ввести до переліку господарсько-цінних ознак культури м’яти перцевої: облиствіння, біомаса повітряно-сухих листків, кореневищ рослин та кількість виходу м'ятної ефірної олії. Шість показників ефірної олії селекційного зразка М 01-02, а саме лімонен, цинеол, ментофуран, ізоментон, пулегон, карвон, а також співвідношення цинеол/лімонен відповідають критеріям європейської фармакопеї, тому серед досліджуваних селекційних зразків його можна вважати найперспективнішим для культивування

Purpose. Grapevines (Vitis spp.) are affected by many viral diseases which cause serious pathological problems. GLRaV-3 is among the most widespread leafroll viruses, while Grapevine Fanleaf Virus (GFLV) is a destructive pathogen which reduces the lifespan of grapevine. Considering the impact and the spread of these diseases, our objective was to analyse the presence of these two viruses in several grapevine varieties in grapevine collection at ATTC Vlore. Data gathered from plant pathogens serve to better understand and prevent the spread of pathogens, as a mandatory rule for the quality control of certified plant material during vegetative propagation. Method. The presence of two common viruses were tested using virus specific primers; LC1/LC2 primer pair designed from the hHSP70 gene for detecting Grapevine Leafroll-associated Virus-3 (GLRaV3) and C3390/H2999 primer pair, designed from coat protein coding regions for detecting Grapevine Fanleaf Virus (GFLV), in six varieties; ‘Merlot’, ‘Kallmet’, ‘Shesh i zi’, ‘Shesh i bardhё’, ‘Debinё’, and ‘Pulёz’, provided through a randomised sampling procedure. One Step Reverse Transcription Polymerase Chain Reaction assay was used to detect the viral presence. Results showed a high (100%) prevalence of GLRaV3 virus in all of analysed samples, as the most frequent among the two pathogens. Analysis for of GFLV virus showed low infection rate, being present in only one sample. Conclusions. We herein show an efficient, fast and reproducible method for detecting grapevine viruses through one step RT-PCR. Our results suggest that sampling of the infected plant material should be avoided due to the presence of viral infections. | Мета. Рослини винограду (Vitis spp.) уражуються багатьма вірусними збудниками, що спричиняють їхні серйозні захворювання. До найпоширеніших належать вірус скручування листя винограду (GLRaV-3) та вірус коротковузля винограду (GFLV), деструктивний патоген, який зменшує тривалість життя виноградної лози. З огляду на важливість і поширення захворювань, що спричиняються згаданими вірусами, нашою метою було проаналізувати їхню присутність у сортах винограду з колекції Центру Трансферу Агарних Технологій (ATTC Vlore). Отримані дані про рослинні патогени потрібні для запобігання їхньому поширенню і є обов’язковими для контролювання якості сертифікованого рослинного матеріалу під час його вегетативного розмноження. Методи. Наявність вірусів перевіряли методом одностадійної ЗТ-ПЛР з використанням вірус-специфічних праймерів: пара праймерів LC1 / LC2, що розроблена для детектування гена hHSP70 вірусу скручування листя вино­граду-3 (GLRaV3), і пара праймерів C3390 / H2999, для визначення кодувальних послідовностей білка оболонки вірусу коротковузля винограду (GFLV). Аналіз шести сортів культури – ‘Merlot’, ‘Kallmet’, ‘Shesh i zi’, ‘Shesh i bardhё’, ‘Debinё’ і ‘Pulёz’ – здійснювали з використанням процедури рандомізованої вибірки. Результати. Найпоширенішим вірусом для досліджених зразків виявився GLRaV3, який трап­лявся у 100% проаналізованих рослин. Визначення вірусу GFLV показало низький рівень інфікування, вірус був лише в одному зразку. Висновки. Показана можливість використання одностадійної ЗТ-ПЛР як ефективного, швидкого й відтворюваного методу виявлення вірусів виноградної лози.

Purpose. To determine the level of aluminum (Al) accumulation in plants of the Brassicaceae family, which are used in agriculture as green manure and are promising plants for soil phytoremediation. The following crops were the subject of the study: oilseed radish, variety ‘Kyianochka’ (Raphanus sativus L. var oleiformis Pars. ‘Kyianochka’), white mustard, variety ‘Soniachna’ (Sinapis alba L. ‘Soniachna’), winter rapeseed, variety ‘Horlytsia’ (Brassica napus L. ‘Horlytsia’), Sarepta mustard, variety ‘Zolotava’ (Brassica juncea (L.) Czern. ‘Zolotava’), winter turnip rape, variety ‘Oriana’ (Brassica campestris var. oleifera f. biennis D.C. ‘Oriana’), tyfon, variety ‘Fitopal’ (Brassica campestris var. oleifera f. biennis DC. ´ Brassica rapa L. ‘Fitopal’). Methods. The research was carried out in the M. M. Gryshko National Botanical Garden of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv). Plants grown as green manure crops for 56 days on grey forest degraded sandy loam soil, pH 6.5–7.0, were analysed. Aluminum content was determined using an inductively coupled plasma optical emission spectrometer (ICP­OES) ICAP 6300 Duo. The possibility of metal accumulation in plant tissues was assessed using the bioconcentration factor (BF). Results. Measurements showed the following content of Al in plant tissues (in abs. dry matter): oilseed radish, variety ‘Kyianochka’ – 2035.9 mg/kg, white mustard, variety ‘Soniachna’ – 687.5 mg/kg, winter rapeseed, variety ‘Horlytsia’ – 388.6 mg/kg, Sarepta mustard, variety ‘Zolotava’ – 1238.5 mg/kg, winter turnip rape, variety ‘Oriana’ – 1105.2 mg/kg, tyfon, variety ‘Fitopal’ – 854.4 mg/kg. Conclusions. Under growing conditions, the aluminum content in plants did not exceed 0.2%. All the samples studied have a BF < 1 and are not hyperaccumulators of the element according to this criterion. However, three of the investigated samples (‘Zolotava’ Sarepta mustard, ‘Oriana’ winter turnip rape and ‘Kyianochka’ oilseed radish) have an aluminum content in the above­ground dry matter of more than 1000 mg/kg, indicating a significant accumulation of this element. For the purposes of phytoextraction of aluminum, the most suitable of the plants studied is oilseed radish ‘Kyianochka’ (BF ≈ 0.4). | Мета. Встановити рівень накопичення алюмінію (Аl) у рослинах представників родини Brassicaceae, використовуваних як сидерати у сільському господарстві та перспективних для фіторемедіації ґрунтів. Предметом дослідження були такі культури, як редька олійна [cорт ‘Кияночка’ (Raphanus sativus L. var oleiformis Pars. ‘Kyianochka’)], гірчиця біла [сортозразок ‘Сонячна’ (Sinapis alba L. ‘Soniachna’)], ріпак озимий [сортозразок ‘Горлиця’ (Brassica napus L. ‘Horlytsia’)], гірчиця сарептська [сортозразок ‘Золотава’ (Brassica juncea (L.) Czern. ‘Zolotava’)], суріпиця озима [сорт ‘Оріана’ (Brassica campestris var. oleifera f. biennis D.C. ‘Oriana’)], тифон [сорт ‘Фітопал’ (Brassica campestris var. oleifera f. biennis DC. × Brassica rapa L. ‘Fitopal’)].  Методи. Дослідження проводили в Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка НАН України (м. Київ). Рослини, що вирощували як сидерати, аналізували протягом 56 днів на сірому лісовому деградованому супіщаному малогумусному ґрунті, pH 6,5–7,0. Вміст алюмінію визначали, використовуючи оптичний емісійний спектрометр з індуктивно зв’язаною плазмою (ІCP­ОЕS) ІCAP 6300 Duo. Можливість накопичення металу в тканинах рослин оцінювали за допомогою біоконцентраційного фактора (ВF). Результати. Здійснивши вимірювання, встановили такий вміст Аl у тканинах рослин (у перерахунку на абсолютно суху речовину): редька олійна (сорт  ‘Кияночка’) – 2035,9 мг/кг; гірчиця біла (сортозразок ‘Сонячна’) – 687,5; ріпак озимий (сортозразок ‘Горлиця’) – 388,6; гірчиця сарептська (сортозразок ‘Золотава’) – 1238,5; суріпиця озима (сорт ‘Оріана’) – 1105,2; тифон (сорт ‘Фітопал’) – 854,4 мг/кг. Висновки. Вміст алюмінію в рослинах за наявних умов вирощування не перевищував 0,2%. Всі досліджені зразки мали показник BF < 1 та не були гіпернакопичувачами елемента за цим критерієм. Однак сортозразок гірчиці сарептської ‘Золотава’, сорт суріпиці озимої ‘Оріана’ та сорт редьки олійної ‘Кияночка’ продемонстрували значне накопичення алюмінію в наземній сухій масі – понад 1000 мг/кг. Найпридатнішою для фітоекстракції алюмінію серед досліджуваних рослин виявилася редька олійна ‘Кияночка’ (BF ≈ 0,4).

Purpose. Analysis of the current state and experience on the loop-mediated amplification (LAMP) use to detect genetically modified plants. Methods. Literature search and analysis. Results. General information on the current state and use of the genetically modified plants is provided. Despite the wide distribution of genetically modified plants, the attitude towards them in society continues to remain somewhat wary. About 50 countries have introduced mandatory labeling of GM feed and products, provided that their content exceeds a certain threshold. In order to meet labeling requirements, effective and sensitive methods for detecting known genetic modifications in a variety of plant materials, food products and animal feed must be developed and standardized. The most common approaches to the detection of genetically modified organisms (GMOs) are the determination of specific proteins synthesized in transgenic plants and the detection of new introduced genes. Methods for the determination of GMOs based on the analysis of nucleic acids are more common, since such methods have greater sensitivity and specificity than the analysis of protein composition. Polymerase chain reaction (PCR) method is the main method of nucleic acid analysis, which is now wide used for the detection of GMOs. Loop-mediated amplification (LAMP), which can occur at a constant temperature and therefore does not require the use of expensive equipment may be an alternative to the PCR. Scientific articles about the use of the loop-mediated amplification (LAMP) for the detection of genetically modified plants were analyzed. Advantages and disadvantages of the polymerase chain reaction and loop-mediated amplification are compared. Conclusions. The main criteria for applying a method of GMO detection analysis are as follow: its sensitivity, time of reaction, availability and ease to use, cost of reagents and equipment, and the possibility for simultaneous detection of many samples. | Мета. Проаналізувати світовий досвід застосування реакції ампліфікації, що опосередкована через петлю (LAMP), для детектування генетично модифікованих рослин. Результати. Наведено загальну інформацію щодо сучасного стан і поширення генетично модифікованих рослин. Попри значне поширення генетично модифікованих рослин, ставлення до них у суспільстві й досі залишається дещо настороженим. Приблизно 50 країн запровадили обов’язкове маркування ГМ кормів та продуктів за умови, що їхній уміст перевищує певне порогове значення. Для того, щоб виконати вимоги до маркування, потрібно розробити та стандартизувати ефективні й чутливі методи визначення відомих генетичних модифікацій у різноманітній рослинній сировині, харчовій продукції та кормах для тварин. Найпоширенішими підходами до детектування генетично модифікованих організмів (ГМО) є визначення специфічних білків, що синтезуються у трансгенних рослинах, та детектування нових привнесених генів. Методи визначення ГМО, засновані на аналізі нуклеїнових кислот, є поширенішими, оскільки мають більшу чутливість та специфічність порівняно з аналізом білкового складу. Основним методом аналізу нуклеїнових кислот, що зараз використовується для детектування ГМО, є метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Альтернативою методу ПЛР убачається реакція ампліфікації, що опосередкована через петлю (LAMP), яка може відбуватися за постійної температури й тому не потребує використання коштовного обладнання. Проаналізовано наукові публікації, що стосуються використання реакції LAMP для детектування генетично модифікованих рослин. Описано переваги та недоліки методів полімеразної ланцюгової реакції та ампліфікації, що опосередкована через петлю. Висновки. Основним критерієм для застосування того чи іншого методу аналізу ГМО є, насамперед, його чутливість, тривалість реакції, доступність та простота виконання, вартість реагентів і обладнання, а також можливість здійс­нювати одночасне детектування якомога більшої кількості зразків.

Purpose. To determine the dependence of the intensity of callus formation and organogenesis of Linum usitatissimum L. convar. elongatum in vitro on explant type and variety in order to optimize the cultivation protocol. Methods. For induction of callus formation and organogenesis, hypocotyls, cotyledons, leaves, immature embryos and anthers of flax varieties ‘Hlinum’, ‘Esman’, ‘Hladiator’, ‘Hlobus’ and ‘Charivnyi’ grown on Murashige and Skoog medium were treated with 0.05 mg/l 1­naphthylacetic acid and 1.0 mg/l 6­benzylaminopurine at a photoperiod of 16 h, light intensity 2500 lux, relative humidity 60–80% and air temperature 22–24 °C. Empirical data were interpreted using arithmetic mean, error of the sample mean, coefficient of variation, least significant difference and rank order. Results. The intensity of callus formation and organogenesis in the analysed varieties depended on the object of study, i.e. the genotype of the variety and the type of explant. The frequency of callus formation ranged from 9.4 (anthers of variety ‘Esman’) to 99.4% (leaf explants of variety ‘Hlinum’), the weight of callus – from 0.18 (anthers of variety ‘Esman’) to 3.18 g (anthers of variety ‘Hlobus’), the frequency of organogenesis – from 7.4 (anthers of variety ‘Esman’) to 97.3% (hypocotyls of variety ‘Hlinum’), number of shoots – from 0.6 (anthers of variety ‘Hladiator’ and immature embryos of variety ‘Hlobus’) to 4.0 (hypocotyls of variety ‘Hlinum’), height of shoots – from 0.34 (anthers of variety ‘Esman’) to 1.63 cm (anthers of variety ‘Hlobus’). Conclusions. Plants of all the varieties studied are capable of effective callus formation and organogenesis in vitro in the presence of phytohormones of exogenous origin. Certain types of explants (hypocotyls, cotyledons, leaves) respond stably to exogenous growth regulators that induce callus formation, whereas others, such as anthers, have a specific response that is largely determined by cultivar characteristics. To obtain diploid somaclones, it is optimal to use hypocotyls of varieties ‘Hlinum’ and ‘Charivnyi’, to obtain haploid regenerants – immature embryos and anthers of varieties ‘Hlobus’ and ‘Hladiator’, which ensures the highest reproduction rate of cultural plant objects. | Мета. Установити залежність інтенсивності калюсо­ й органогенезу Linum usitatissimum L. convar. elongatum в умовах in vitro від типу експланта та сорту для оптимізації протоколу культивування. Методи. Для індукції калюсо­ й органогенезу використовували гіпокотилі, сім’ядолі, листки, незрілі зародки та пиляки сортів льону­довгунця ‘Глінум’, ‘Есмань’, ‘Гладіатор’, ‘Глобус’ і ‘Чарівний’, які культивували на середовищі Мурасіге і Скуга, додаючи 0,05 мг/л 1­нафтилоцтової кислоти та 1,0 мг/л 6­бензиламінопурину, за фотоперіоду 16 год, інтенсивності освітлення 2500 лк, відносної вологості 60–80% і температури повітря 22–24 °С. Емпіричні дані інтерпретували за середнім арифметичним, похибкою вибіркової середньої, коефіцієнтом варіації, найменшою істотною різницею та ранжували. Результати. Інтенсивність калюсогенезу та органогенезу у проаналізованих сортів залежала від об’єкта дослідження. Водночас частота калюсогенезу варіювалася від 9,4 (пиляки сорту ‘Есмань’) до 99,4% (листкові експланти сорту ‘Глінум’), маса калюсу – від 0,18 (пиляки сорту ‘Есмань’) до 3,18 г (пиляки сорту ‘Глобус’), частота органогенезу – від 7,4 (пиляки сорту ‘Есмань’) до 97,3% (гіпокотилі сорту ‘Глінум’), кількість пагонів – від 0,6 (пиляки сорту ‘Гладіатор’ і незрілі зародки сорту ‘Глобус’) до 4,0 шт. (гіпокотилі сорту ‘Глінум’), висота пагонів – від 0,34 (пиляки сорту ‘Есмань’) до 1,63 см (пиляки сорту ‘Глобус’). Висновки. Рослини всіх досліджених сортів здатні до ефективного калюсо­ й органогенезу в культурі in vitro за наявності в середовищі фітогормонів екзогенного походження. Певні типи експлантів (гіпокотилі, сім’ядолі, листки) стабільно реагують на екзогенні регулятори росту, що індукують калюсогенез, а інші, як­от пиляки, мають специфічну реакцію, що значною мірою детермінується особливостями сорту. Для отримання диплоїдних сомаклонів оптимальним є використання гіпокотилів сортів ‘Глінум’ і ‘Чарівний’, для отримання гаплоїдних регенерантів – незрілих зародків та пиляків сортів ‘Глобус’ і ‘Гладіатор’, що забезпечує найвищий коефіцієнт розмноження культуральних рослинних об’єктів.

Мета. Дослідити впродовж вегетації вміст полісахаридів у різних органах рослин сортів і гібридів роду Dahlia Cav., інтродукованих у Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка. Методи. Кількісний уміст полісахаридів визначали ваговим методом, а глюкози, фруктози та сахарози – хроматографічним. Результати. Максимальним вмістом полісахаридів у коренебульбах наприкінці вегетації відзначився сорт ‘Осінь в Софіївці’ (101,00 ± 0,1%); інші мали показники від 67,90 ± 0,1% (‘Canby Cеntennial’) до 90,0 ± 0,2% (‘Kіkі Саron’). У період зберігання ці значення зменшилися майже вдвічі в ‘Осені в Софіївці’, ‘Kіkі Cаron’ і Гібрида № 150 та залишилися приблизно на тому самому рівні в ‘Canby Cеntennial’. Розчинні цукри в коренебульбах сортових зразків жоржин представлені переважно глюкозою, фруктозою та сахарозою. Їхня сума восени наприкінці вегетаційного періоду становила від 8,0% (‘Canby Cеntennial’) до 11,5% (Гібрид № 150). Чотиримісячне зберігання коренебульб у прохолодному приміщенні за температури 5–8 °С і вологості 50–60% позитивно вплинуло на вміст розчинних цукрів, який збільшився в 1,3–1,8 раза [від 14,72% (‘Canby Cеntennial’) до 21,86% (Гібрид № 150)]. У листках Гібрида № 150 загальна кількість полісахаридів не перевищувала 6 ± 0,02% та була ще меншою в інших сортів: ‘Kіkі Cаron’ – 2,9 ± 0,01%, ‘Осінь в Софіївці’ – 1,8 ± 0,01%, ‘Canby Cеntennial’ – 1,6 ± 0,01%. Висновки. За результатами досліджень можна зробити висновок, що коренебульби рослин роду Dahlia, здатні зберігати полісахариди навіть у зимовий період, є потенційним нетрадиційним джерелом цих біологічно активних сполук.