Purpose. To study the influence of the Dw, Fr, sp genes which control the morphological markers of lines on the economically valuable indicators of the first-generation hybrids.Methods. Field experiment, morphological description and biometric measurements, statistical analysis.Results. The analogue lines were crossed by genes responsible for morphological characteristics of the leaf shape sp (spoon-shaped), leaf edge Fr (fringe), stem Dw (dwarf) and the initial selection lines with sterile lines. The cross-bred hybrids were evaluated in the field experiment on the manifestation of marker trait, yield, oil content, weight of 1000 seeds, height, diameter of the basket (head), the number of leaves. Indicators of line hybrids with morphological marker lines were compared with indicators of hybrids with baseline lines without marker features. The recessive allele of the sp gene determines the spoon-like shape of the leaf, with edges bend upward. This sing is not observed in the first-generation hybrids. Fr gene in the dominant state determines the strongly rugged edge of the leaf. In hybrids of the first generation, changes in the edge of the leaf plate are also observed. The third sign - dwarf of sunflower is determined by the Dw gene, which in the dominant homozygous state reduces the height of plants to 90–100 cm. In the heterozygous state, plants also have a decrease in height. Three breeding lines were used to create analogue lines according to these three criteria. There were two parent ‘LVO7V’, ‘ZL678V’ and one maternal ‘L06B’. Six maternal sterile lines were used to cross with analogue lines. Hybrids were studied by yield, oil content, weight of 1000 seeds, plant height, head diameter, number of leaves.Conclusions. A high probability of the negative impact of the dominant allele of the Dw gene (dwarfishness – short stem height) on the hybrids productivity was found. The high probability of a positive effect of the recessive allele of the sp gene (spoon shaped leaf) on the yield, oil content and number of leaves of hybrids with a line carrier of recessive homozygotes has been proved. The moderate and low probabilities of the difference in the level of signs of hybrids with the dominant allele of the Fr gene (fringe of the leaf edge) and hybrids with baseline lines were determined. | Цель. Установить влияние генов Dw, Fr, sp, контролирующих морфологические маркерные признаки линий, на хозяйственно-ценные показатели гибридов первого поколения.Методы. Полевой опыт, описание по морфологическим признакам и биометрические измерения, статистический анализ.Результаты. Проведены скрещивания линий аналогов по генам, обуславливающим морфологические признаки формы листа sp (ложкообразная форма листа), Fr (бахрома края листа), Dw (низкорослость) и исходных селекционных линий  со стерильными линиями. Полученные гибриды оценены в полевом эксперименте по проявлению маркерного признака, урожайности, масличности, массе 1000 семян, высоте, диаметру корзинки, количеству листьев. Показатели гибридов линий с морфологическими маркерными линиями сравнивали з показателями гибридов с исходными линиями, не имеющими маркерных признаков. Рецессивный аллель гена sp обуславливает ложкообразную форму листа. Этот признак у гибридов первого поколения не наблюдалса. Ген Fr в доминантном состоянии обуславливает сильно изрезанный край листа. У гибридов первого поколения тоже наблюдались изменения края формы листа. Признак «высота подсолнечника» до 90–100 см обусловлен геном Dw, который в доминантном гомозиготном состоянии обуславливает высоту растений до 90–100 см. Для создания линий аналогов по трем признакам в качестве генетической основы было использовано три селекционные линии: ’ЛВО7В’, ‘ЗЛ678В’ и ‘Л06Б’. Для скрещивания с линиями аналогами использовано шесть материнских стерильных линий. Изучали гибриды по урожайности, масличности, массе 1000 семян, высоте растений, диаметру корзинки, количеству листьев.Выводы. Установлена высокая вероятность негативного воздействия доминантного аллеля гена Dw (dwarfishness – низкорослость) на урожайность гибридов. Установлена высокая вероятность положительного влияния рецессивного аллеля гена sp (spoon – ложка) на урожайность, масличность и количество листьев гибридов с линией носителем рецессивной гомозиготы. Установлены умеренные и низкие вероятности разницы уровня признаков гибридов с доминантным аллелем гена Fr (fringe – бахрома края листа) и гибридов с исходными линиями. | Мета. Установити вплив генів Dw, Fr, sp, що контролюють морфологічні маркерні ознаки ліній соняшника, на господарсько-цінні показники їхніх гібридів першого покоління. Методи. Польовий дослід, опис за морфологічними ознаками, статистичний аналіз.Результати. Проведено схрещування ліній та їхніх аналогів за генами:  sp (ложкоподібна форма листка), Fr (бахрома краю листка) і Dw (низькорослість) і вихідних селекційних ліній зі стерильними лініями. Отримані гібриди ліній та їхніх аналогів оцінені в польових умовах за проявом маркерної ознаки, врожайності, олійності, маси 1000 насінин, висоти, діаметра кошика, кількості листків. Показники гібридів ліній з морфологічними маркерами порівняли з показниками гібридів з вихідними лініями. Рецесивний алель гену sp обумовлює ложкоподібну форму листка. Ця ознака в гібридів першого покоління не спостерігалась. Ген Fr у домінантному стані обумовлює хвилясто-зубчастий край листка. У гібридів першого покоління теж спостерігались зміни краю форми листка. Ознака «висота соняшника» обумовлена геном Dw, який у домінантному гомозиготному стані обумовлює висоту рослин до 90–100 см. Для створення ліній аналогів за кожною з трьох ознак як генетичну основу було використано три селекційні лінії: ‘ЛВО7В’, ‘ЗЛ678В’ та ‘Л06Б’. Для схрещування з лініями аналогами використано шість материнських стерильних ліній. Вивчали гібриди за врожайністю, олійністю, масою 1000 насінин, висотою рослин, діаметром кошика, кількістю листків.Висновки. Встановлено високу вірогідність негативного впливу домінантного алелю гену Dw (dwarfishness – низькорослість) на врожайність гібридів. Встановлено високу вірогідність позитивного впливу рецесивного алелю гену sp (spoon – ложка) на врожайність, олійність і кількість листків гібридів з лінією носієм рецесивної гомозиготи. Встановлено помірні  та низькі вірогідності різниці рівня ознак гібридів з домінантним алелем гену Fr (fringe – бахрома краю листка) та гібридів з вихідними лініями.

Мета. Установити вплив генів Dw, Fr, sp, що контролюють морфологічні маркерні ознаки ліній соняшника, на господарсько-цінні показники їхніх гібридів першого покоління. Методи. Польовий дослід, опис за морфологічними ознаками, статистичний аналіз. Результати. Проведено схрещування ліній та їхніх аналогів за генами:  sp (ложкоподібна форма листка), Fr (бахрома краю листка) і Dw (низькорослість) і вихідних селекційних ліній зі стерильними лініями. Отримані гібриди ліній та їхніх аналогів оцінені в польових умовах за проявом маркерної ознаки, врожайності, олійності, маси 1000 насінин, висоти, діаметра кошика, кількості листків. Показники гібридів ліній з морфологічними маркерами порівняли з показниками гібридів з вихідними лініями. Рецесивний алель гену sp обумовлює ложкоподібну форму листка. Ця ознака в гібридів першого покоління не спостерігалась. Ген Fr у домінантному стані обумовлює хвилясто-зубчастий край листка. У гібридів першого покоління теж спостерігались зміни краю форми листка. Ознака «висота соняшника» обумовлена геном Dw, який у домінантному гомозиготному стані обумовлює висоту рослин до 90–100 см. Для створення ліній аналогів за кожною з трьох ознак як генетичну основу було використано три селекційні лінії: ‘ЛВО7В’, ‘ЗЛ678В’ та ‘Л06Б’. Для схрещування з лініями аналогами використано шість материнських стерильних ліній. Вивчали гібриди за врожайністю, олійністю, масою 1000 насінин, висотою рослин, діаметром кошика, кількістю листків. Висновки. Встановлено високу вірогідність негативного впливу домінантного алелю гену Dw (dwarfishness – низькорослість) на врожайність гібридів. Встановлено високу вірогідність позитивного впливу рецесивного алелю гену sp (spoon – ложка) на врожайність, олійність і кількість листків гібридів з лінією носієм рецесивної гомозиготи. Встановлено помірні  та низькі вірогідності різниці рівня ознак гібридів з домінантним алелем гену Fr (fringe – бахрома краю листка) та гібридів з вихідними лініями.

Рurpose. The determination of adaptive ability of Schisandra chinensis (Turcz.) Baill plants to drought under the conditions of introduction in the M. M. Gryshko National Botanical Garden of the National Academy of Sciences of Ukraine on the basis of study of morpho-anatomical and biochemical features of the leaves. Methods. The anatomical structure of S. chinensis leaves was studied by light microscopy using fresh and dried raw materials. The water retention capacity was determined by laboratory method according to the rate of water loss and the degree of damage to isolated leaves. The dynamics of the content of pigments in S. chinensis leaves was determined by the spectrophotometric method during the vegetation period. Results. Certain morpho-anatomical signs of S. chinensis leaves contributing to plant resistance to conditions with high air temperature and water deficiency were identified – the presence of a wax layer on the surface of the epidermis and cuticle, calcium oxalate crystals and secretory cells. According to the scale of the parameters of water regime of leaves, the studied plants are characterized by high level of adaptation to drought too. It was revealed that the pigment complex of leaves is sensitive to changes in the environmental factors. The content of pigments in the plant leaves varies with changes in hydrothermal conditions of growth. The dynamics of the content of chlorophylls and carotenoids is related to the physiological state of plants and to a certain degree characterizes their adaptive potential. Conclusions. The results of morpho-structural studies of S. chinensis leaves and their water-physical properties indicate a high level of adaptability of plants to environmental stressors such as insufficient water supply and high temperature. S. chinensis plants can be recommended for widespread introduction into garden cenosis for obtaining valuable fruit and medicinal raw materials. | Цель. Определить адаптационную способность растений Schisandra chinensis (Turcz.) Baill. к засухе при интродукции в Национальном ботаническом саду имени Н. Н. Гришко НАН Украины на основе исследования морфо-анатомических и биохимических особенностей листьев. Методы. Анатомическое строение листьев S. chinensis исследовали методом световой микроскопии с использованием свежего и высушенного сырья. Водоудерживающую способность определяли лабораторным методом по скорости потери воды и степени повреждения изолированных листьев. Динамику содержания пигментов в листьях определяли спектрофотометрическим методом на протяжении периода вегетации. Результаты. Выявлены определенные морфо-анатомические признаки листьев S. chinensis, которые способствуют устойчивости растений к условиям с высокой температурой воздуха и дефицитом воды – это наличие слоя воска на поверхности эпидермиса и кутикулы, кристаллов оксалата кальция и секреторных клеток. Согласно шкале оценивания параметров водного режима листьев, исследуемые растения также характеризуются высоким уровнем адаптации к засухе. Установлено, что пигментный комплекс листьев чувствителен к изменению факторов окружающей среды – содержание пигментов в листьях растений изменяется в зависимости от гидротермических условий произрастания. Динамика содержания хлорофиллов и каротиноидов связана с физиологическим состоянием растений и в определенной степени характеризует их адаптационный потенциал. Выводы. Результаты морфоструктурных исследований листьев S. chinensis и их водно-физических свойств свидетельствуют о высоком уровне адаптации растений к стрессовым факторам окружающей среды – недостаточному водному обеспечению и высокой температуре. В условиях интродукции S. сhinensis можно рекомендовать для широкого внедрения в садовые ценозы с целью получения ценных плодов и лекарственного сырья. | Мета. Визначити адаптивну здатність рослин Schisandra chinensis (Turcz.) Baill. до посухи за умов інтродукції в Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка НАН України (НБС) на основі вивчення морфо-анатомічних та біохімічних особливостей листків. Методи. Анатомічну будову листків S. chinensis досліджували методом світлової мікроскопії з використанням свіжої та висушеної сировини. Водоутримувальну здатність визначали лабораторним методом за швидкістю втрати води і ступенем пошкодження ізольованих листків. Динаміку вмісту пігментів у листках визначали спектрофотометричним методом упродовж вегетаційного періоду. Результати. Виявлено певні морфо-анатомічні ознаки листків S. chinensis, які сприяють стійкості рослин до умов з високою температурою повітря та дефіцитом води – це наявність шару воску на поверхні епідерми та кутикули, кристалів оксалату кальцію і секреторних клітин. Згідно зі шкалою оцінювання параметрів водного режиму листків, досліджувані рослини також характеризуються високим рівнем адаптації до посухи. Установлено, що пігментний комплекс листків чутливий до зміни чинників довкілля – уміст пігментів у листках рослин змінюється залежно від гідротермічних умов зростання. Динаміка вмісту хлорофілів та каротиноїдів пов’язана з фізіологічним станом рослин та певною мірою характеризує їх адаптивний потенціал. Висновки. Результати морфоструктурних досліджень листків S. chinensis та їх водно-фізичних властивос­тей свідчать про високий рівень адаптивної здатності рослин до стресових чинників середовища – недостатнього вод­ного забезпечення та високої температури. За умов інтродукції S. chinensis можна рекомендувати для широкого впровадження в садові ценози для отримання цінної плодової та лікарської сировини.

Мета. Визначити адаптивну здатність рослин Schisandra chinensis (Turcz.) Baill. до посухи за умов інтродукції в Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка НАН України (НБС) на основі вивчення морфо-анатомічних та біохімічних особливостей листків. Методи. Анатомічну будову листків S. chinensis досліджували методом світлової мікроскопії з використанням свіжої та висушеної сировини. Водоутримувальну здатність визначали лабораторним методом за швидкістю втрати води і ступенем пошкодження ізольованих листків. Динаміку вмісту пігментів у листках визначали спектрофотометричним методом упродовж вегетаційного періоду. Результати. Виявлено певні морфо-анатомічні ознаки листків S. chinensis, які сприяють стійкості рослин до умов з високою температурою повітря та дефіцитом води – це наявність шару воску на поверхні епідерми та кутикули, кристалів оксалату кальцію і секреторних клітин. Згідно зі шкалою оцінювання параметрів водного режиму листків, досліджувані рослини також характеризуються високим рівнем адаптації до посухи. Установлено, що пігментний комплекс листків чутливий до зміни чинників довкілля – уміст пігментів у листках рослин змінюється залежно від гідротермічних умов зростання. Динаміка вмісту хлорофілів та каротиноїдів пов’язана з фізіологічним станом рослин та певною мірою характеризує їх адаптивний потенціал. Висновки. Результати морфоструктурних досліджень листків S. chinensis та їх водно-фізичних властивос­тей свідчать про високий рівень адаптивної здатності рослин до стресових чинників середовища – недостатнього вод­ного забезпечення та високої температури. За умов інтродукції S. chinensis можна рекомендувати для широкого впровадження в садові ценози для отримання цінної плодової та лікарської сировини.

Purpose. To investigate expression of aquaporin PIP2;1 in maize cultivars ‘Pereiaslavskyi’ and ‘Dostatok’, (moderately drought-resistant) and ‘Yachta’ and ‘Flahman’ (drought-resistant), which grew for 10 days in low humidity substrate (30%). To evaluate possible influence of lipids and fatty acids on the functional activity of PIP2;1 under above humidity conditions. Methods. Biochemical: study of lipids and fatty acids in cytoplasmic membrane fraction from the roots (liquid chromatography); molecular: detection of the relative expression of aquaporin PIP2;1 in the roots (polymerase chain reaction, PCR); morphometric measurements and statistical methods for result processing. Results. Studies showed that in moderately drought-tolerant maize cultivars ‘Pereiaslavskyi’ and ‘Yachta’, PIP2;1 expression decreased, while in drought-tolerant ‘Dostatok’ and ‘Flahman’, on the contrary, it increased. In ‘Dostatok’ and ‘Flahman’ smaller root water deficit compared with ‘Pereiaslavskyi’ and ‘Yachta’ in conditions of low humidity of the substrate was recorded. In addition, the quantity of sterols and phospholipids increased in the plasma membrane of all hybrids. Conclusions. Reduced expression of PIP2;1 observed in ‘Pereiaslavskyi’ and ‘Yachta’, is a characteristic feature of not drought tolerant plants and indicates reaction to a decrease in substrate moisture and counteraction to dehydration, since a smaller amount of aquaporins ensures water retention in the cells. Contrary, at a substrate moisture content of 30%, PIP2;1 expression in drought-resistant hybrids ‘Dostatok’ and ‘Flahman’ increased which was accompanied by lesser root water deficiency (comparing to that of ‘Pereiaslavskyi’ and ‘Yachta’). It is quite probable that the enhanced expression of the PIP2;1 isoform in cultivars ‘Dostatok’ and ‘Flahman’ is a specific indicator of hybrids drought resistance. The obtained data are important for improving the selection of drought resistant maize hybrids. | Цель. Исследовать экспрессию аквапорина PIP2;1 у гибридов кукурузы ‘Достаток’ и ‘Флагман’ (засухоустойчивые), ‘Переяславський’ и ‘Яхта’ (умеренно засухо­устойчивые), которые 10 суток росли при пониженной влажности субстрата (30%). Оценить возможное влияние состава липидов и жирних кислот на функциональную активность PIP2;1 в данных условиях. Методы. Биохимические: исследование состава липидов и жирних кислот фракции цитоплазматической мембраны корней (жидкостная хроматография); молекулярно-биологические: выявление относительной экспрессии аквапорина PIP2;1 в корнях (полимеразная цепная реакція, ПЦР); морфомет­рические измерения и статистические методы обработки результатов. Результаты. Показано, что у гибридов кукурузы ‘Переяславський’ и ‘Яхта’ экспрессия PIP2;1 снижалась, а у гибридов ‘Достаток’ и ‘Флагман’, наоборот, повышалась. В корнях ‘Достаток’ и ‘Флагман’ в условиях пониженной влажности субстрата отмечали сниженный дефицит воды по сравнению с ‘Переяславський’ и ‘Яхта’. Кроме того, в цитоплазматической мембране всех гибридов увеличивалось количество стеринов и фосфолипидов. Выводы. Снижение экспрессии PIP2;1, отмеченное у гибридов ‘Переяславський’ и ‘Яхта’ является характерным для нестойких к засухе растений и свидетельствует об их реакции на снижение влажности субстрата, а также, противодействие обезвоживанию, поскольку меньшее количество аквапоринов обеспечивает задержку воды в клетках. В то же время, при влажности субстрата 30% экспрессия PIP2;1 у засухоустойчивых гибридов ‘Достаток’ и ‘Флагман’, наоборот, усиливалась на фоне меньшего водного дефицита корней (по сравнению с гибридами ‘Переяславський’ и ‘Яхта’). Не исключено, что усиленная экспрессия PIP2;1 именно у данных гибридов ‘Достаток’ и ‘Флагман’ является специфическим индикатором засухоустойчивости. Полученные данные вносят существенный вклад в совершенствование селекции засухоустойчивых гибридов кукурузы. | Мета. Дослідити експресію аквапорину PIP2;1 у гібридів кукурудзи ‘Достаток’ і ‘Флагман’ (посухостійкі), а також у ‘Переяславський’ та ‘Яхта’ (помірно посухостійкі), які 10 діб зростали в умовах зниженої вологості субстрату (30%). Оцінити можливий вплив ліпідів та жирних кислот цитоплазматичної мембрани на функціонування PIP2;1 за таких умов. Методи. Біохімічні: виявлення складу ліпідів та жирних кислот фракції цитоплазматичної мембрани коренів рослин (рідинна хроматографія); молекулярно-біологічні: дослідження відносної експресії аквапорину PIP2;1 (полімеразна ланцюгова реакція, ПЛР); морфометричні виміри та статистичні методи обробки результатів. Результати. Показано, що в гібридів кукурудзи ‘Переяславський’ та ‘Яхта’ експресія PIP2;1 знижувалася, а в ‘Достаток’ та ‘Флагман’, навпаки, підвищувалася. У коренях ‘Достаток’ і ‘Флагман’ в умовах зниженої вологості субстрату фіксували менший дефіцит води порівняно з ‘Переяславський’ та ‘Яхта’.Крім того, у цитоплазматичній мембрані всіх гібридів збільшувалася кількість стеринів і фосфоліпідів. Висновки. Зниження експресії PIP2;1, відзначене в ‘Переяславський’ та ‘Яхта’, є характерним для нестійких рослин і свідчить про їхню реакцію на зниження вологості субстрату та протидію зневодненню, оскільки менша кількість аквапоринів забезпечує утримання води в клітинах. Водночас, за вологості субстрату 30% експресія PIP2;1 у посухостійких гібридів ‘Достаток’ та ‘Флагман’, навпаки, підвищувалася на фоні меншого водного дефіциту коренів (порівняно з ‘Переяславський’ та ‘Яхта’). Цілком імовірно, що посилена експресія ізоформи PIP2;1 саме в ‘Достаток’ та ‘Флагман’ є специфічним індикатором посухостійкості гібридів. Отримані дані є важливими для вдосконалення селекції посухостійких гібридів кукурудзи.

Мета. Дослідити експресію аквапорину PIP2;1 у гібридів кукурудзи ‘Достаток’ і ‘Флагман’ (посухостійкі), а також у ‘Переяславський’ та ‘Яхта’ (помірно посухостійкі), які 10 діб зростали в умовах зниженої вологості субстрату (30%). Оцінити можливий вплив ліпідів та жирних кислот цитоплазматичної мембрани на функціонування PIP2;1 за таких умов. Методи. Біохімічні: виявлення складу ліпідів та жирних кислот фракції цитоплазматичної мембрани коренів рослин (рідинна хроматографія); молекулярно-біологічні: дослідження відносної експресії аквапорину PIP2;1 (полімеразна ланцюгова реакція, ПЛР); морфометричні виміри та статистичні методи обробки результатів. Результати. Показано, що в гібридів кукурудзи ‘Переяславський’ та ‘Яхта’ експресія PIP2;1 знижувалася, а в ‘Достаток’ та ‘Флагман’, навпаки, підвищувалася. У коренях ‘Достаток’ і ‘Флагман’ в умовах зниженої вологості субстрату фіксували менший дефіцит води порівняно з ‘Переяславський’ та ‘Яхта’.Крім того, у цитоплазматичній мембрані всіх гібридів збільшувалася кількість стеринів і фосфоліпідів. Висновки. Зниження експресії PIP2;1, відзначене в ‘Переяславський’ та ‘Яхта’, є характерним для нестійких рослин і свідчить про їхню реакцію на зниження вологості субстрату та протидію зневодненню, оскільки менша кількість аквапоринів забезпечує утримання води в клітинах. Водночас, за вологості субстрату 30% експресія PIP2;1 у посухостійких гібридів ‘Достаток’ та ‘Флагман’, навпаки, підвищувалася на фоні меншого водного дефіциту коренів (порівняно з ‘Переяславський’ та ‘Яхта’). Цілком імовірно, що посилена експресія ізоформи PIP2;1 саме в ‘Достаток’ та ‘Флагман’ є специфічним індикатором посухостійкості гібридів. Отримані дані є важливими для вдосконалення селекції посухостійких гібридів кукурудзи.

Purpose. Introduction to in vitro culture and obtaining of callus from mature embryos of 3 spelt samples and comparing the effectiveness of their callusogenesis with 2 soft wheat samples. Methods. Five samples of hexaploid wheat (three of spelt and two of soft wheat) were taken for experiments. Surface sterilization of grains was carried out in 96% ethanol and 5% sodium hypochlorite solution. Mature embryos were used as explants. Three types of MS culture media with different component compositions were used for callusogenesis. Explants were cultivated in the dark for 21 days. Results. The optimal conditions for the induction of tissue culture of Triticum spelta L. and T. aestivum L. from mature embryos were selected. Received calli from different samples, which were grown on three types of culture media MS, did not differ morphologically from each other. A genetic predisposition to callus formation was observed for specimens of ‘Evropa’ spelt variety and soft wheat ‘Bunchuk’ and ‘Elehiia Myronivska’ wheat samples regardless of the composition of the MS medium, while callus formation was slow on the explants of ‘Zoria Ukrainy’ cultivar. Conclusions. A tissue culture of 3 spelt samples and 2 soft wheat samples was obtained using mature embryos as explants. It was found that a nutrient medium containing 3% sucrose and supplemented with 2 mg/L 2,4-D, 10 ml/L silver nitrate was the most effective for callus formation from mature germ explants of soft wheat and spelt. The efficiency of the calluso­genesis on the 21st day of cultivation, depending on the sample, varied in the range of 80.2–100.0%. The studied samples differed among themselves in their ability to form calli on nutrient media with different component composition. The efficiency of spelt callusogenesis was first studied in Ukraine. | Цель. Введение в культуру in vitro и получение каллюса от зрелых зародышей 3 образцов спельты и сравнение эффективности их каллюсогенеза с 2 образцами пшеницы мягкой. Методы. Для работы взяты 5 образцов гексаплоидной пшеницы – 3 спельты и 2 пшеницы мягкой. Поверхностную стерилизацию зерна проводили в 96% этиловом спирте и 5% растворе гипохлорита натрия. В качестве эксплантов использовализрелые зародыши. Для калюсогенеза использовали три типа питательных сред МS с различным компонентным составом. Экспланты культивировали в темноте 21 день. Результаты. Подобраны оптимальные условия для индукции культуры тканей Triticum spelta L. и T. aestivum L. из зрелых зародышей. Полученные каллюсы из разных образцов, которые выращивали на трех типах питательных сред МS, не отличались между собой морфологически. Наблюдали генетическую предрасположенность к каллюсообразованию образцов спельты сорта ‘Європа’ и пшеницы мягкой сортов ‘Бунчук’ и ‘Елегія Миронівська’ независимо от состава среды MS в то время, как на эксплантах спельты сорта ‘Зоря України’ происходило медленное формирование каллюса. Выводы. Получено культуру тканей 3 образцов спельты и 2 образцов пшеницы мягкой с использованием в качестве эксплантов зрелых зародышей. Установлено, что наиболее эффективной для каллюсообразования из эксплантов зрелых зародышей пшеницы мягкой и спельты была питательная среда, дополненная 2 мг/л 2,4-Д, 10 мл/л нитрата серебра и содержащая 3% сахарозы. Среднее значение эффективности каллюсогенеза при этом составляло 80,2–100,0% на 21 сутки выращивания. Исследуемые образцы отличались между собой способностью формировать каллюс на питательных средах с различным компонентным составом. Впервые в Украине исследована эфективность каллюсогенеза спельты. | Мета. Введення в культуру in vitro та одержання калюсів із зрілих зародків 3 зразків пшениці спельти та порівняння ефективності їхнього калюсогенезу із 2 зразками пшениці м’якої. Методи. Для проведення цього дослідження було обрано 5 зразків гексаплоїдної пшениці: 3 – спельти та 2 – пшениці м’якої. Стерилізацію зерна проводили 96% етиловим спиртом та 5% розчином гіпохлориту натрію. Для уведення в культуру in vitro експлантами брали зрілі зародки. Для калюсогенезу використали три типи живильних середовищ Мурасіге і Скуга (МS) з різним компонентним складом. Експланти культивували в темряві 21 добу. Результати. Підібрано оптимальні умови для індукції культури тканин Triticum spelta L. та T. aestivum L. із зрілих зародків. Отримані з різних зразків калюси, які вирощували на трьох типах модифікованого живильного середовища МS, не відрізнялись між собою морфологічно. У сортів спельти ‘Європа’ і пшениці м’якої ‘Бунчук’ та ‘Елегія Миронівська’ незалежно від складу середовища спостерігали високу ефективність калюсоутворення, у той час як на експлантах спельти сорту ‘Зоря України’ відбувалось повільне формування калюсу.Висновки. З експлантів зрілих зародків отримано культуру тканин 3 зразків спельти та 2 зразків пшениці м’якої. Встановлено, що найефективнішими для калюсоутворення з експлантів зрілих зародків пшениці м’якої та спельти було живильне середовище MS з 3% сахарози, доповнене 2 мг/л 2,4-Д, 10 мл/л арґентумом нітрату. Ефективність калюсогенезу на 21 добу культивування, залежно від зразка, варіювала в межах 80,2–100,0%. Досліджувані зразки відрізнялись між собою за здатністю формувати калюси на живильних середовищах із різним компонентним складом.

Мета. Введення в культуру in vitro та одержання калюсів із зрілих зародків 3 зразків пшениці спельти та порівняння ефективності їхнього калюсогенезу із 2 зразками пшениці м’якої. Методи. Для проведення цього дослідження було обрано 5 зразків гексаплоїдної пшениці: 3 – спельти та 2 – пшениці м’якої. Стерилізацію зерна проводили 96% етиловим спиртом та 5% розчином гіпохлориту натрію. Для уведення в культуру in vitro експлантами брали зрілі зародки. Для калюсогенезу використали три типи живильних середовищ Мурасіге і Скуга (МS) з різним компонентним складом. Експланти культивували в темряві 21 добу. Результати. Підібрано оптимальні умови для індукції культури тканин Triticum spelta L. та T. aestivum L. із зрілих зародків. Отримані з різних зразків калюси, які вирощували на трьох типах модифікованого живильного середовища МS, не відрізнялись між собою морфологічно. У сортів спельти ‘Європа’ і пшениці м’якої ‘Бунчук’ та ‘Елегія Миронівська’ незалежно від складу середовища спостерігали високу ефективність калюсоутворення, у той час як на експлантах спельти сорту ‘Зоря України’ відбувалось повільне формування калюсу. Висновки. З експлантів зрілих зародків отримано культуру тканин 3 зразків спельти та 2 зразків пшениці м’якої. Встановлено, що найефективнішими для калюсоутворення з експлантів зрілих зародків пшениці м’якої та спельти було живильне середовище MS з 3% сахарози, доповнене 2 мг/л 2,4-Д, 10 мл/л арґентумом нітрату. Ефективність калюсогенезу на 21 добу культивування, залежно від зразка, варіювала в межах 80,2–100,0%. Досліджувані зразки відрізнялись між собою за здатністю формувати калюси на живильних середовищах із різним компонентним складом.

Purpose. Identification of soybean growth and development peculiarities as affected by the application of organic fertilizer, plant growth regulators and water retaining agent under the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine. Methods. The study involved soybean varie­ties ‘Ustia’, ‘Kano’ and ‘Hieba’. A month before sowing soybean, water retaining agent (hydrogel Aquasorb) was introduced in the zone of the future row as 10-cm strips at a dose of 300 kg/ha. Organic fertilizer Parostok (grade 20) was applied twice: at the 3–5 leaf stage and at the 9–11 leaf stage. Growth regulators Vermystym-D and Agrostymulin were introduced at the budding stage. Results. It was found that the assimilation surface (m2/ha) of ‘Ustia’ crops in the treatments without hydrogel at the flowering stage was 38,200, while in the treatment with hydrogel it made up 43,600. In ‘Kano’, application of organic fertilizer ensured a leaf surface of 38,600 m2/ha in the treatment without hydrogel and 45,800 with hydrogel. Similar patterns were recorded in ‘Hieba’: 39,000 and 44,900, respectively. Organic fertilization of ‘Kano’ stands contributed to the formation of an assimilation surface of 38,600 in the treatment without hydrogel and 45,800 with hydrogel. ‘Hieba’ demonstrated similar patterns: 39,000 and 44,900, respectively. Application of organic fertilizer allowed to increase the net productivity of photosynthesis (g/m2 of dry matter per day) in all the varieties under study: 0.73 in ‘Ustia’ in the treatment without hydrogel (0.68 in the control treatment), 1.00 in ‘Kano’ (0.92 in the control treatment) and 0.62 in ‘Hieba’ (0.46 in the control treatment). Conclusions. On average for the years of the experiment, plants of ‘Ustia’ variety formed 5.6–5.7 g of seeds per plant. Both ‘Kano’ and ‘Ustia’ formed 8.6 g of seeds per plant when using growth regulator Vermystym-D on the background of fertilizer Parostok and 8.7 g of seeds per plant on the background of using hydrogel Aquasorb. Top dressing with growth regulator Agrostymulin ensured individual plant productivity at the level of 8.7 and 8.5 g of seeds per plant, respectively. | Цель. Определить особенности роста и развития растений сортов сои в зависимости от применения органического удобрения, регуляторов роста растений и влагоудерживателя в условиях Лесостепи Украины. Методы. Исследовали сорта сои ‘Устя’, ‘Кано’ и ‘Геба’. За месяц до высева культуры в почву вносили влагоудерживатель – гидрогель Аквасорб (Aquasorb) в норме 300 кг/га лентами шириной 10 см в зону будущего рядка. Органическое удобрение Паросток (марка 20) применяли дважды: первая подкормка в фазе 3–5 листьев и вторая – 9–11 листьев сои. Регуляторы роста Вермистим Д и Агростимулин применяли в фазе бутонизации культуры. Результаты. При внекорневой подкормке сои удобрением Паросток ассимиляционная поверхность сорта ‘Устя’ в фазе цветения в вариантах без использования гидрогеля Аквасорб составляла 38,2 тыс. м2/га, тогда как на вариантах его применения растения формировали 43,6 тыс. м2/га. У сорта ‘Кано’ внесение органического удобрения способствовало формированию листовой поверхности на вариантах без гидрогеля на уровне 38,6 тыс. м2/га, а при его применении – 45,8 тыс. м2/га. Аналогичные закономерности были получены и для сорта ‘Геба’ – 39,0 и 44,9 тыс. м2/га соответственно. Обработка посевов удобрением Паросток способствовала повышению уровня чистой продуктивности фотосинтеза у всех исследуемых сортов сои. Так, у сорта ‘Устя’ в вариантах без гидрогеля его применение позволило сформировать 0,73 г/м2 сухого вещества в сутки, тогда как на контроле – 0,68 г/м2 в сутки. По аналогии у сортов сои ‘Кано’ и ‘Геба’ были получены показатели накопления сухого вещества на уровне 1,00 и 0,62 г/м2 в сутки, а в контрольных вариантах – 0,92 и 0,46 г/м2 в сутки соответственно. Выводы. В среднем за годы исследований растения сорта ‘Устя’ формировали 5,6–5,7 г семян на одно растение. Сорт ‘Кано’, как и ‘Устья’, в случае применения регулятора роста Вермистим Д на фоне внесения удобрения Паросток (марка 20) формировал 8,6 г семян на растение, а на фоне применения гидрогеля Аквасорб – 8,7 г. При применении регулятора роста Агростимулин получено индивидуальную продуктивность растений сои на уровне 8,7 и 8,5 г соответственно. | Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Мета. Виявити особливості росту й розвитку сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Досліджували сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. За місяць до сівби сої в ґрунт вносили вологоутримувач – гідрогель Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га стрічками завширшки 10 см у зону майбутнього рядка. Органічне добриво Паросток (марка 20) застосовували двічі: перше підживлення у фазі 3–5 листків та друге – 9–11 листків сої. Регулятори росту Вермистим Д і Агростимулін вносили у фазі бутонізації культури. Результати. За підживлення сої добривом Паросток асиміляційна поверхня сорту ‘Устя’ у фазі цвітіння у варіантах без використання гідрогелю Аквасорб становила 38,2 тис. м2/га, тимчасом як на варіантах його застосування рослини формували 43,6 тис. м2/га. У сорту ‘Кано’ внесення органічного добрива сприяло формуванню листкової поверхні на варіантах без гідрогелю на рівні 38,6 тис. м2/га, а за його внесення – 45,8 тис. м2/га. Аналогічні закономірності було отримано і для сорту ‘Гєба’ – 39,0 та 44,9 тис. м2/га відповідно. Оброблення посівів добривом Паросток сприяло підвищенню рівня чистої продуктивності фотосинтезу в усіх досліджуваних сортів сої. Так, у сорту ‘Устя’ у варіантах без гідрогелю його застосування дало змогу сформувати 0,73 г/м2 сухої речовини за добу, тимчасом як у контролі – 0,68 г/м2 за добу. За аналогією в сортів сої ‘Кано’ та ‘Гєба’ були отримані показники накопичення сухої речовини на рівні 1,00 та 0,62 г/м2 за добу, а в контрольних варіантах – 0,92 та 0,46 г/м2 за добу відповідно. Висновки. У середньому за роки досліджень рослини сорту ‘Устя’ утворювали 5,6–5,7 г насіння на одну рослину. Сорт ‘Кано’, як і ‘Устя’, у разі застосування регулятора росту Вермистим Д на фоні внесення добрива Паросток (марка 20) утворював 8,6 г насіння на рослину, а на фоні застосування гідрогелю Аквасорб – 8,7 г. У разі застосування регулятора росту Агростимулін отримано індивідуальну продуктивність рослин сої на рівні 8,7 та 8,5 г відповідно.

Purpose. Estimate phenological and morphological characteristics of Miscanthus giganteus J. M. Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize, M. sacchariflorus (Maxim) Benth. and M. sinensis Anderss., obtained in vitro, and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro) to attract them to the breeding process and create new forms of miscanthus for use in bioenergy. Methods. Seeds of M. sinensis, as well as M. sacchariflorus (2n), M. sacchariflorus (4n), introduced into culture and propagated in vitro according to commonly used methods (M. D. Melnychuk, A. Plazek et al.) were used in the studies. Phenological observations were carried out according to the methods of V. V. Zinchenko, M. V. Roik, D. B. Rakh­metov, and others. Statistical processing of the obtained data was carried out according to M. A. Shelamov and ot­hers. Results. M. sacchariflorus (2n) in the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine does not enter into the flowering phase, whereas in M. sacchariflorus (4n) the flowering phase begins a month earlier than M. sinensis, which is an obstacle for transpollination of these species in the natural environment. M. giganteus, reproduced by rhizomes, in overwhelming majority of indicators (stem height and diameter, number of interstices and leaves, leaf area, length and width of cluster) dominate all species of mescanthus obtained in vitro. But the number of stems in the bush of M. sinensis is the highest (63 pcs.) and is almost 2–4 times higher than those of M. giganteus, obtained from risomes and in vitro. It has been revealed that the most promising forms for bioenergy use are M. sinensis, whose productivity is about 7 kg/m2 of green mass and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro), where the mass of the aerial part is almost 9 kg/m2. But M. sacchariflorus (2n) and M. sacchariflorus (4n) should not be considered as promising species for use in bioenergy purposes, because their performance is very low compared to other species and is only 0.25 and 2.05 kg above ground mass from 1 m2. Conclusions. On the basis of the obtained data, the most promising forms of Miscanthus were established to attract them into the breeding process and to obtain new varieties with high biomass productivity for the needs of bioenergy. | Цель. Оценить фенологические и морфологические характеристики растений мискантуса гигантского (Miscanthus giganteus J.M.Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize), мискантуса сахароцветного (M. sacchariflorus (Maxim) Benth.) и мискантуса китайского (M. sinensis Anderss.), полученных в культуре in vitro, и мискантуса гигантского, размноженного ризомами (ex vitro) для привлечения их в селекционный процесс и создания новых форм мискантуса для использования в биоэнергетике. Методы. В исследованиях использовали семена M. sinensis, а также M. sacchariflorus (2n), растения M. sacchariflorus (4n), введены в культуру и размножены в условиях in vitro по общепринятым методикам (М. Д. Мельничук и др., A. Plazek et al.). Фенологические наб­людения проводили по методикам В. А. Зинченко, М. В. Роика, Д. Б. Рахметова и др.; статистическую обработку полученных данных – по М. А. Шеламовой и др. Результаты. M. sacchariflorus (2n) в условиях Лесостепи Украины в фазу цветения не вступает, зато у M. sacchariflorus (4n) цветение начинается на месяц раньше, чем у M. sinensis, что является препятствием для переопыления этих видов в естественной среде. M. giganteus, размноженный ризомами, по подавляющиму большинству показателей (высота и диаметр стебля, количество междоузлий и листьев, площадь листьев, длина и ширина метелки) доминирует над всеми видами мискантуса, полученными в культуре in vitro. Однако количество стеб­лей в кусте у растений M. sinensis является наибольшим (63 шт.) и почти в 2–4 раза превышает показатели растений M. giganteus, полученных из ризом и в in vitro. Наиболее перспективными формами для использования в биоэнергетике является M. sinensis и размноженный ризомами (ex vitro) M. giganteus, урожайность зеленой массы которых составляла примерно 7 и 9 кг/м2 соответственно, тогда как M. sacchariflorus (2n) и M. sacchariflorus (4n) для этого непригодны, ведь формируют лишь 0,25 и 2,05 кг наземной массы с 1 м2. Выводы. На основе полученных данных установлены перспективные формы Miscanthus для привлечения их в селекционный процесс и получения новых сортов с высокой продуктивностью биомассы для нужд биоэнергетики. | Мета. Оцінити фенологічні та морфологічні характеристики рослин міскантусу гігантського (Miscanthus giganteus J.M.Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize), міскантусу цукроквіткового (M. sacchariflorus (Maxim) Benth.) та міскантусу китайського (M. sinensis Anderss.), отриманих у культурі in vitro, та міскантусу гігантського, розмноженого ризомами (ex vitro) для залучення їх у селекційний процес і створення нових форм міскантусу для використання в біоенергетиці. Методи. У дослідженнях використовували насіння M. sinensis, а також M. sacchariflorus (2n), рослини M. sacchariflorus (4n), уведені в культуру та розмножені в умовах in vitro за загальноприйнятими методиками (М. Д. Мельничук, A. Plazek та ін.). Фенологічні спостереження проводили за методиками В. О. Зінченко, М. В. Роїка, Д. Б. Рахметова та ін.; статистичну обробку отриманих даних – за М. А. Шеламовой та ін. Результати. M. sacchariflorus (2n) в умовах Лісостепу України у фазу цвітіння не вступає, натомість у M. sacchariflorus (4n) цвітіння починається на місяць раніше, ніж у M. sinensis, що є перешкодою для перезапилення цих видів у природньому середовищі. M. giganteus, розмножений ризомами, за переважною більшістю показників (висота та діаметр стебла, кількість міжвузлів та листків, площа листків, довжина та ширина волоті) домінує над усіма видами міскантусу, отриманими в культурі in vitro. Проте кількість стебел у кущі в рослин M. sinensis є найбільшою (63 шт.) і майже у 2–4 рази перевищує показники рослин M. giganteus, отриманих із ризом та в in vitro. Найперспективнішими формами для використання в біоенергетиці є M. sinensis та розмножений ризомами (ex vitro) M. giganteus, урожайність зеленої маси яких становила приблизно 7 і 9 кг/м2 відповідно, тоді як M. sacchariflorus (2n) та M. sacchariflorus (4n) для цього є непридатними, адже формують лише 0,25 та 2,05 кгназемної маси з 1 м2. Висновки. На основі отриманих даних установлено найперспективніші форми Miscanthus для залучення їх у селекційний процес та отримання нових сортів з високою продуктивністю біомаси для потреб біоенергетики.

Purpose. Estimate phenological and morphological characteristics of Miscanthus giganteus J. M. Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize, M. sacchariflorus (Maxim) Benth. and M. sinensis Anderss., obtained in vitro, and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro) to attract them to the breeding process and create new forms of miscanthus for use in bioenergy. Methods. Seeds of M. sinensis, as well as M. sacchariflorus (2n), M. sacchariflorus (4n), introduced into culture and propagated in vitro according to commonly used methods (M. D. Melnychuk, A. Plazek et al.) were used in the studies. Phenological observations were carried out according to the methods of V. V. Zinchenko, M. V. Roik, D. B. Rakh­metov, and others. Statistical processing of the obtained data was carried out according to M. A. Shelamov and ot­hers. Results. M. sacchariflorus (2n) in the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine does not enter into the flowering phase, whereas in M. sacchariflorus (4n) the flowering phase begins a month earlier than M. sinensis, which is an obstacle for transpollination of these species in the natural environment. M. giganteus, reproduced by rhizomes, in overwhelming majority of indicators (stem height and diameter, number of interstices and leaves, leaf area, length and width of cluster) dominate all species of mescanthus obtained in vitro. But the number of stems in the bush of M. sinensis is the highest (63 pcs.) and is almost 2–4 times higher than those of M. giganteus, obtained from risomes and in vitro. It has been revealed that the most promising forms for bioenergy use are M. sinensis, whose productivity is about 7 kg/m2 of green mass and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro), where the mass of the aerial part is almost 9 kg/m2. But M. sacchariflorus (2n) and M. sacchariflorus (4n) should not be considered as promising species for use in bioenergy purposes, because their performance is very low compared to other species and is only 0.25 and 2.05 kg above ground mass from 1 m2. Conclusions. On the basis of the obtained data, the most promising forms of Miscanthus were established to attract them into the breeding process and to obtain new varieties with high biomass productivity for the needs of bioenergy.

Purpose. Estimate phenological and morphological characteristics of Miscanthus giganteus J. M. Greef & Deuter ex Hodkinson & Renvoize, M. sacchariflorus (Maxim) Benth. and M. sinensis Anderss., obtained in vitro, and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro) to attract them to the breeding process and create new forms of miscanthus for use in bioenergy. Methods. Seeds of M. sinensis, as well as M. sacchariflorus (2n), M. sacchariflorus (4n), introduced into culture and propagated in vitro according to commonly used methods (M. D. Melnychuk, A. Plazek et al.) were used in the studies. Phenological observations were carried out according to the methods of V. V. Zinchenko, M. V. Roik, D. B. Rakh­metov, and others. Statistical processing of the obtained data was carried out according to M. A. Shelamov and ot­hers. Results. M. sacchariflorus (2n) in the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine does not enter into the flowering phase, whereas in M. sacchariflorus (4n) the flowering phase begins a month earlier than M. sinensis, which is an obstacle for transpollination of these species in the natural environment. M. giganteus, reproduced by rhizomes, in overwhelming majority of indicators (stem height and diameter, number of interstices and leaves, leaf area, length and width of cluster) dominate all species of mescanthus obtained in vitro. But the number of stems in the bush of M. sinensis is the highest (63 pcs.) and is almost 2–4 times higher than those of M. giganteus, obtained from risomes and in vitro. It has been revealed that the most promising forms for bioenergy use are M. sinensis, whose productivity is about 7 kg/m2 of green mass and M. giganteus, propagated by rhizomimes (ex vitro), where the mass of the aerial part is almost 9 kg/m2. But M. sacchariflorus (2n) and M. sacchariflorus (4n) should not be considered as promising species for use in bioenergy purposes, because their performance is very low compared to other species and is only 0.25 and 2.05 kg above ground mass from 1 m2. Conclusions. On the basis of the obtained data, the most promising forms of Miscanthus were established to attract them into the breeding process and to obtain new varieties with high biomass productivity for the needs of bioenergy.

Purpose. Identify the peculiarities of the growth and development of plants, formation of productivity of sweet sorghum hybrids for different widths of row spacing, crops density and the use of the growth stimulant Vympel 2 in the zone of the Forest-Steppe Ukraine. Methods. The study used hybrids ‘Dovista’ and ‘Huliver’. The width of the row spacing was 45 and 70 cm for the density of the crops: 150 thousand pcs/ha, 200 thousand pcs/ha, 250 thousand pcs/ha. Sorghum seed treatment was carried out using Vympel 2 (0.5 l/t) growth stimulant and its additional foliar application in the tillering stage of the crop (0.5 l/ha). Results. Studies have revealed that the ‘Dovista’ hybrid has a significant potential for productivity due to a longer growing season. At different widths of row spacing and density of plants standing, the hybrid ‘Dovista’ yield exceeded the average by 3.6 t/ha of‘Huliver’ hybrid. The yield increase at the level of 7.3–13.0 t/ha was obtained in the variant of application of growth stimulant Vympel 2 at 45 cm of row spacing and changes in sowing rates from 150 to 250 thousand pcs/ha. Similar variants of experiment at 70 cm of width of row spacing ensured collection of vegetative mass of sweet sorghum at 6.7–12.6 t/ha more than in cont­rol variants. The growth stimulant Vympel 2 increased the accumulation of dry matter in ‘Dovista’ hybrid with a row spacing of 45 cm and various seeding rates by 1.3–4.3 t/ha, whereas with a row spacing of 70 cm – by 1.2–3.5 t/ha. In the ‘Huliver’ hybrid in similar experiments, an increase in dry matter was obtained at the level of 1.7–3.9 t/ha, and the application of the growth regulator ensured the collection of dry matter of sweet sorghum by 1.3–3.0 t/ha above the control variants. Total sugar content in the variants of the experiment was biased. Application of seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) followed by foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) increased the content of total sugars by 0.15, but this slight deviation was within the experimental margin. Conclusions. The highest yield of green mass at a density of 250 thousand plants per hectare and seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) + foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) provided the ‘Dovista’ hybrid – 98.8 t/ha, which is 5.3 t/ha more than in the ‘Huliver’ hybrid for the width of the row spacing of 45 cm. In the phase of physiological maturity of the grain, the content of total sugars in sweet sorghum was, on average, at the level of 15.0%, in the ‘Dovista’ hybrid – 15.4%, in the ‘Huliver’ hybrid – 14.7%. | Цель. Выявить особенности роста и развития растений и формирования продуктивности гибридов сорго сахарного при разной ширине междурядий, густоте посевов и применении регулятора роста Вымпел 2 в зоне Лесостепи Украины. Методы. В исследовании сеяли гибриды сорго ‘Довіста’ и ‘Гулівер’. Ширина междурядий составляла 45 и 70 см при густоте растений в посевах 150, 200 и 250 тыс. шт./га. Проводили допосевную обработку семян сорго стимулятором роста Вымпел 2 (0,5 л/т), а также применяли его в фазе кущения (0,5 л/га) культуры. Результаты. Установлено, что гибрид ‘Довіста’ имеет значительный потенциал продуктивности благодаря более длительному вегетационному периоду. В частности, в среднем по опыту при разной ширине междурядий и густоте стояния растений по урожайности он превышал гибрид ‘Гулівер’ на 3,6 т/га. В варианте применения стимулятора роста Вымпел 2 при ширине междурядий 45 см и изменении норм высева от 150 до 250 тыс. шт./га получили прирост урожая на уровне 7,3–13,0 т/га. Аналогичные варианты опыта при ширине междурядий 70 см обеспечили сбор вегетативной массы сорго сахарного на 6,7–12,6 т/га больше конт­рольных вариантов. Стимулятор роста Вымпел 2 увеличивал накопление сухого вещества у гибрида ‘Довіста’ при ширине междурядий 45 см и разных нормах высева на 1,3–4,3 т/га, тогда как при ширине междурядий 70 см – на 1,2–3,5 т/га. У гибрида ‘Гулівер’ в аналогичных вариантах опыта получен прирост сухого вещества на уровне 1,7–3,9 т/га, а применение регулятора роста обеспечило сбор сухого вещества на 1,3–3,0 т/га больше контрольных вариантов. Содержание общих сахаров в вариантах опыта имел тенденциозный характер. Применение обработки семян стимулятором роста Вымпел 2 (0,5 л/т) с последующим внекорневым использованием в фазе кущения (0,5 л/га) повысило содержание общих сахаров на 0,15%, что, однако, было в пределах погрешности опыта. Выводы. Наивысшую урожайность зеленой массы при густоте 250 тыс. растений на гектар и применении стимулятора роста Вымпел 2 обеспечил гибрид ‘Довіста’ – 98,8 т/га, что на 5,3 т/га больше, чем у гибрида ‘Гулівер’ при ширине междурядий 45 см. В фазе физиологической спелости зерна содержание общих сахаров в стеблях сорго сахарного в среднем по опыту было на уровне 15,0%, в том числе у гибрида ‘Довіста’ – 15,4%, ‘Гулівер’ – 14,7%. | Мета. Виявити особливості росту й розвитку рослин та формування продуктивності гібридів сорго цукрового за різної ширини міжрядь, густоти посівів та застосування регулятора росту Вимпел 2 у зоні Лісостепу України. Методи. У дослідженні висівали гібриди сорго ‘Довіста’ та ‘Гулівер’. Ширина міжрядь становила 45 та 70 см за густоти рослин у посівах 150, 200 та 250 тис. шт./га. Проводили допосівну обробку насіння сорго стимулятором росту Вимпел 2 (0,5 л/т) та позакоренево його застосовували у фазі кущення (0,5 л/га) культури. Результати. Установлено, що гібрид ‘Довіста’ має значний потенціал продуктивності завдяки тривалішому вегетаційному періоду. Зокрема, у середньому по досліду за різної ширини міжрядь та густоти стояння рослин за врожайністю він перевищував гібрид ‘Гулівер’ на 3,6 т/га. У варіанті застосування стимулятора росту Вимпел 2 за ширини міжрядь 45 см та зміни норм висіву від 150 до 250 тис. шт./га отримали приріст урожаю на рівні 7,3–13,0 т/га. Аналогічні варіанти досліду за ширини міжрядь 70 см забезпечили збір вегетативної маси сорго цукрового на 6,7–12,6 т/га більше контрольних варіантів. Стимулятор росту Вимпел 2 збільшував накопичення сухої речовини в гібрида ‘Довіста’ за ширини міжрядь 45 см та різних норм висіву на 1,3–4,3 т/га, тоді як за ширини міжрядь 70 см – на 1,2–3,5 т/га. У гібрида ‘Гулівер’ в аналогічних варіантах досліду отримано приріст сухої речовини на рівні 1,7–3,9 т/га, а застосування регулятора росту забезпечило збір сухої речовини на 1,3–3,0 т/га більше контрольних варіантів. Уміст загальних цукрів у варіантах досліду мав тенденційний характер. Застосування обробки насіння стимулятором росту Вимпел 2 (0,5 л/т) з подальшим позакореневим використанням у фазі кущення (0,5 л/га) підвищило вміст загальних цукрів на 0,15%, що, проте, було в межах похибки досліду. Висновки. Найвищу врожайність зеленої маси за густоти 250 тис. рослин на гектарі та застосування стимулятора росту Вимпел 2 забезпечив гібрид ‘Довіста’ – 98,8 т/га, що на 5,3 т/га більше, ніж у гібрида ‘Гулівер’ за ширини міжрядь 45 см. У фазі фізіологічної стиглості зерна вміст загальних цукрів у стеблах сорго цукрового в середньому по досліду був на рівні 15,0%, зокрема в гібрида ‘Довіста’ – 15,4%, ‘Гулівер’ – 14,7%.

Purpose. Identify the peculiarities of the growth and development of plants, formation of productivity of sweet sorghum hybrids for different widths of row spacing, crops density and the use of the growth stimulant Vympel 2 in the zone of the Forest-Steppe Ukraine. Methods. The study used hybrids ‘Dovista’ and ‘Huliver’. The width of the row spacing was 45 and 70 cm for the density of the crops: 150 thousand pcs/ha, 200 thousand pcs/ha, 250 thousand pcs/ha. Sorghum seed treatment was carried out using Vympel 2 (0.5 l/t) growth stimulant and its additional foliar application in the tillering stage of the crop (0.5 l/ha). Results. Studies have revealed that the ‘Dovista’ hybrid has a significant potential for productivity due to a longer growing season. At different widths of row spacing and density of plants standing, the hybrid ‘Dovista’ yield exceeded the average by 3.6 t/ha of‘Huliver’ hybrid. The yield increase at the level of 7.3–13.0 t/ha was obtained in the variant of application of growth stimulant Vympel 2 at 45 cm of row spacing and changes in sowing rates from 150 to 250 thousand pcs/ha. Similar variants of experiment at 70 cm of width of row spacing ensured collection of vegetative mass of sweet sorghum at 6.7–12.6 t/ha more than in cont­rol variants. The growth stimulant Vympel 2 increased the accumulation of dry matter in ‘Dovista’ hybrid with a row spacing of 45 cm and various seeding rates by 1.3–4.3 t/ha, whereas with a row spacing of 70 cm – by 1.2–3.5 t/ha. In the ‘Huliver’ hybrid in similar experiments, an increase in dry matter was obtained at the level of 1.7–3.9 t/ha, and the application of the growth regulator ensured the collection of dry matter of sweet sorghum by 1.3–3.0 t/ha above the control variants. Total sugar content in the variants of the experiment was biased. Application of seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) followed by foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) increased the content of total sugars by 0.15, but this slight deviation was within the experimental margin. Conclusions. The highest yield of green mass at a density of 250 thousand plants per hectare and seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) + foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) provided the ‘Dovista’ hybrid – 98.8 t/ha, which is 5.3 t/ha more than in the ‘Huliver’ hybrid for the width of the row spacing of 45 cm. In the phase of physiological maturity of the grain, the content of total sugars in sweet sorghum was, on average, at the level of 15.0%, in the ‘Dovista’ hybrid – 15.4%, in the ‘Huliver’ hybrid – 14.7%.

Purpose. Identify the peculiarities of the growth and development of plants, formation of productivity of sweet sorghum hybrids for different widths of row spacing, crops density and the use of the growth stimulant Vympel 2 in the zone of the Forest-Steppe Ukraine. Methods. The study used hybrids ‘Dovista’ and ‘Huliver’. The width of the row spacing was 45 and 70 cm for the density of the crops: 150 thousand pcs/ha, 200 thousand pcs/ha, 250 thousand pcs/ha. Sorghum seed treatment was carried out using Vympel 2 (0.5 l/t) growth stimulant and its additional foliar application in the tillering stage of the crop (0.5 l/ha). Results. Studies have revealed that the ‘Dovista’ hybrid has a significant potential for productivity due to a longer growing season. At different widths of row spacing and density of plants standing, the hybrid ‘Dovista’ yield exceeded the average by 3.6 t/ha of‘Huliver’ hybrid. The yield increase at the level of 7.3–13.0 t/ha was obtained in the variant of application of growth stimulant Vympel 2 at 45 cm of row spacing and changes in sowing rates from 150 to 250 thousand pcs/ha. Similar variants of experiment at 70 cm of width of row spacing ensured collection of vegetative mass of sweet sorghum at 6.7–12.6 t/ha more than in cont­rol variants. The growth stimulant Vympel 2 increased the accumulation of dry matter in ‘Dovista’ hybrid with a row spacing of 45 cm and various seeding rates by 1.3–4.3 t/ha, whereas with a row spacing of 70 cm – by 1.2–3.5 t/ha. In the ‘Huliver’ hybrid in similar experiments, an increase in dry matter was obtained at the level of 1.7–3.9 t/ha, and the application of the growth regulator ensured the collection of dry matter of sweet sorghum by 1.3–3.0 t/ha above the control variants. Total sugar content in the variants of the experiment was biased. Application of seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) followed by foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) increased the content of total sugars by 0.15, but this slight deviation was within the experimental margin. Conclusions. The highest yield of green mass at a density of 250 thousand plants per hectare and seed treatment with growth stimulant Vympel 2 (0.5 l/t) + foliar application in the tillering stage (0.5 l/ha) provided the ‘Dovista’ hybrid – 98.8 t/ha, which is 5.3 t/ha more than in the ‘Huliver’ hybrid for the width of the row spacing of 45 cm. In the phase of physiological maturity of the grain, the content of total sugars in sweet sorghum was, on average, at the level of 15.0%, in the ‘Dovista’ hybrid – 15.4%, in the ‘Huliver’ hybrid – 14.7%.

Purpose. Reveal varietal features of formation grain sorghum yield structure elements depending on inter-row spacing and fertilizing doses of nitrogen fertilizers.Methods. Laboratory, field, statistical. Results. Data on features of structural elements formation and productivity of grain sorghum in dependence on varietal characteristics, inter-row spacing and level of mineral nutrition are presen­ted. An important indicator for plant productivity formation is productive tillering, since grain sorghum, like most cereals, has the ability to tiller, which under favourable conditions allows forming up to 25–45% of yield on the side shoots. In our case, sowing of grain sorghum with sowing rate 190 thousand pcs./ha and inter-row spacing 35, 50 and 70 cm, respectively, we got the same plant nutrition area – 526 cm2; the distance between plants in the row is 15, 10.5 and 7.5 cm, respectively. The average number of grains per panicle in the sorghum hybrid ‘Lan 59’ according to the experiment was 866.9 grains, but the maximum values were observed with inter-row spacing 70 cm and fertilizers N60P60K60 + N40 – 1035.1 pcs. In hybrid ‘Brigga F1’, on the average in the experiment was 554.3 pcs. grains/panicle, and with inter-row spacing 70 cm and fertilizing by nitrogen fertilizers N20–60, respectively 595.7 – 602.4 pcs. We obtained similar indicators in hybrid ‘Burggo F1’ and fertilizing rate N60P60K60 + N40 – 961.7, but on average, in the experiment, the hybrid formed 858.6 pcs. grains/panicle. Mass of grain from one plant allows fully evaluate individual productivity of plants of studied hybrids. The best indicators of grain mass per plant were obtained with inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60. So, on average, in the experiment in hybrid ‘Lan 59’, 41.2 g of seeds were formed per one plant, in the hybrid ‘Brigga F1’ – 63.4 g, in the hybrid ‘Burggo F1’ – 64.0 g. The best weight parameters of 1000 seeds were obtained with the inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60, that is, ‘Lan 59’ – 37.3 g, ‘Brigga F1’ – 37.4 g, ‘Burggo F1’ – 30.2 g. Conclusions. Changes in inter-row spacing and level of mine­ral nutrition cause variability in formation of yield structural components of grain sorghum hybrids – productive tillering, number of panicles per hectare, number of grains per panicle, mass of grain per plant, mass of grain per panicle and mass of 1000 seeds, which determine individual productivity of plants. | Цель. Установить сортовые особенности формирования элементов структуры урожая сорго зернового в зависимости от ширины междурядий и норм удобрения азотными удобрениями. Методы. Лабораторный, полевой, статистический. Результаты. Приведены данные об особенностях формирования элементов структуры и урожайности сорго зернового в зависимости от сортовых особенностей, ширины междурядий и уровня минерального питания. Сорго зерновое, как и большинство злаковых культур имеет свойство куститься, что при благоприятных условиях позволяет формировать на боковых побегах до 25–45% урожая. При посеве сорго зернового с нормой высева 190 тыс. шт./га и шириной междурядий 35, 50 и 70 см соответственно получили одинаковую площадь питания растений – 526 см2, расстояние между растениями в рядке составляло 15, 10,5 и 7,5 см соответственно. В среднем по опыту у гибрида сорго ‘Лан 59’ формировалось 866,9 зерен на метёлку, а вот максимальные показатели отмечались при ширине междурядий 70 см и удобрения Фон (к) + N40 – 1035,1 шт. У гибрида ‘Brigga F1’ в среднем по опыту было 554,3 шт. зерен на метёлку, а при ширине междурядий 70 см и удобрения азотными удобрениями N20–60 595,7–602,4 шт. соответственно. Аналогичные показатели были получены и у гибрида ‘Burggo 1’ при норме удобрения Фон (к) + N40 – 961,7, а в среднем по опыту гибрид формировал 858,6 шт. зерен на метёлку. Масса зерна с одного растения позволяет в полной мере оценить индивидуальную продуктивность растений исследуемых гибридов. Наилучшие показатели массы зерна с растения были получены при ширине междурядий 50 см и норме удобрения Фон (к) + N60. Так, в среднем по опыту у гибрида ‘Лан 59’ формировалось 41,2 г семян на одном растении, у гибрида ‘Brigga F1’ – 63,4, ‘Burggo F1’ – 64,0. Наилучшие показатели массы 1000 семян были получены при ширине междурядий 50 см и норме удобрения Фон (к) + N60, а именно у ‘Лан 59’ – 37,3, ‘Brigga F1’ – 37,4, ‘Burggo F1’ – 30,2 г. Выводы. Изменение ширины междурядий и уровня минерального питания обуславливают изменения в формировании структурных компонентов урожайности гибридов сорго зернового – продуктивной кустистости, количества метёлок на одном гектаре, количество зерен в метёлке, массы зерна с растения, с метёлки и массы 1000 семян, которые определяют индивидуальную продуктивность растений | Мета. Встановити сортові особливості формування елементів структури врожаю сорго зернового залежно від ширини міжрядь та норм удобрення азотними добривами. Методи. Лабораторний, польовий, статистичний. Результати. Наведені дані щодо особливостей формування елементів структури та врожайності сорго зернового залежно від сор­тових особливостей, ширини міжрядь та рівня мінерального живлення. Сорго зернове, як і більшість злакових культур має властивість кущитись, що за сприятливих умов дозволяє формувати на бічних пагонах до 25–45% врожаю. За сівби сорго зернового з нормою висіву 190 тис. шт./га та шириною міжрядь 35, 50 та 70 см відповідно отримали однакову площу живлення рослин – 526 см2, відстань між рослинами в рядку становила 15, 10,5 та 7,5 см відповідно. У середньому по досліду в гібриду сорго ‘Лан 59’ формувалось 866,9 зерен на волоть, а от максимальні показники відмічались за ширини міжрядь 70 см та удобрення Фон (к) + N40 – 1035,1 шт. У гібриду ‘Brigga F1’ в середньому по досліду було 554,3 шт. зерен на волоть, а за ширини міжрядь 70 см та удобрення азотними добривами N20–60 595,7–602,4 шт. відповідно. Аналогічні показники було отримано і в гібриду ‘Burggo F1’ за норми удобрення Фон (к) + N40 – 961,7, а в середньому по досліду гібрид формував 858,6 шт. зерен на волоть. Маса зерна з однієї рослини дозволяє пов­ною мірою оцінити індивідуальну продуктивність рослин досліджуваних гібридів. Найкращі показники маси зерна з рослини були отримані за ширини міжрядь 50 см і норми удобрення Фон (к) + N60. Так, у середньому по досліду в гібриду ‘Лан 59’ формувалось 41,2 г насінин на одній рослині, у гібрида ‘Brigga F1’ – 63,4, у гібрида ‘Burggo F1’ – 64,0. Найкращі показники маси 1000 насінин були отримані за ширини міжрядь 50 см і норми удобрення Фон (к) + N60, а саме у ‘Лан 59’ –37,3, ‘Brigga F1’ – 37,4, ‘Burggo F1’ 30,2г. Висновки.Зміна ширини міжрядь і рівня мінерального живлення зумовлюють зміни у формуванні структурних компонентів урожайності гібридів сорго зернового – продуктивної кущистості, кількості волотей на одному гектарі, кількості зерен у волоті, маси зерна з рослини, з волоті та маси 1000 насінин, які визначають індивідуальну продуктивність рослин.

Purpose. Reveal varietal features of formation grain sorghum yield structure elements depending on inter-row spacing and fertilizing doses of nitrogen fertilizers. Methods. Laboratory, field, statistical. Results. Data on features of structural elements formation and productivity of grain sorghum in dependence on varietal characteristics, inter-row spacing and level of mineral nutrition are presen­ted. An important indicator for plant productivity formation is productive tillering, since grain sorghum, like most cereals, has the ability to tiller, which under favourable conditions allows forming up to 25–45% of yield on the side shoots. In our case, sowing of grain sorghum with sowing rate 190 thousand pcs./ha and inter-row spacing 35, 50 and 70 cm, respectively, we got the same plant nutrition area – 526 cm2; the distance between plants in the row is 15, 10.5 and 7.5 cm, respectively. The average number of grains per panicle in the sorghum hybrid ‘Lan 59’ according to the experiment was 866.9 grains, but the maximum values were observed with inter-row spacing 70 cm and fertilizers N60P60K60 + N40 – 1035.1 pcs. In hybrid ‘Brigga F1’, on the average in the experiment was 554.3 pcs. grains/panicle, and with inter-row spacing 70 cm and fertilizing by nitrogen fertilizers N20–60, respectively 595.7 – 602.4 pcs. We obtained similar indicators in hybrid ‘Burggo F1’ and fertilizing rate N60P60K60 + N40 – 961.7, but on average, in the experiment, the hybrid formed 858.6 pcs. grains/panicle. Mass of grain from one plant allows fully evaluate individual productivity of plants of studied hybrids. The best indicators of grain mass per plant were obtained with inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60. So, on average, in the experiment in hybrid ‘Lan 59’, 41.2 g of seeds were formed per one plant, in the hybrid ‘Brigga F1’ – 63.4 g, in the hybrid ‘Burggo F1’ – 64.0 g. The best weight parameters of 1000 seeds were obtained with the inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60, that is, ‘Lan 59’ – 37.3 g, ‘Brigga F1’ – 37.4 g, ‘Burggo F1’ – 30.2 g. Conclusions. Changes in inter-row spacing and level of mine­ral nutrition cause variability in formation of yield structural components of grain sorghum hybrids – productive tillering, number of panicles per hectare, number of grains per panicle, mass of grain per plant, mass of grain per panicle and mass of 1000 seeds, which determine individual productivity of plants.

Purpose. Reveal varietal features of formation grain sorghum yield structure elements depending on inter-row spacing and fertilizing doses of nitrogen fertilizers. Methods. Laboratory, field, statistical. Results. Data on features of structural elements formation and productivity of grain sorghum in dependence on varietal characteristics, inter-row spacing and level of mineral nutrition are presen­ted. An important indicator for plant productivity formation is productive tillering, since grain sorghum, like most cereals, has the ability to tiller, which under favourable conditions allows forming up to 25–45% of yield on the side shoots. In our case, sowing of grain sorghum with sowing rate 190 thousand pcs./ha and inter-row spacing 35, 50 and 70 cm, respectively, we got the same plant nutrition area – 526 cm2; the distance between plants in the row is 15, 10.5 and 7.5 cm, respectively. The average number of grains per panicle in the sorghum hybrid ‘Lan 59’ according to the experiment was 866.9 grains, but the maximum values were observed with inter-row spacing 70 cm and fertilizers N60P60K60 + N40 – 1035.1 pcs. In hybrid ‘Brigga F1’, on the average in the experiment was 554.3 pcs. grains/panicle, and with inter-row spacing 70 cm and fertilizing by nitrogen fertilizers N20–60, respectively 595.7 – 602.4 pcs. We obtained similar indicators in hybrid ‘Burggo F1’ and fertilizing rate N60P60K60 + N40 – 961.7, but on average, in the experiment, the hybrid formed 858.6 pcs. grains/panicle. Mass of grain from one plant allows fully evaluate individual productivity of plants of studied hybrids. The best indicators of grain mass per plant were obtained with inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60. So, on average, in the experiment in hybrid ‘Lan 59’, 41.2 g of seeds were formed per one plant, in the hybrid ‘Brigga F1’ – 63.4 g, in the hybrid ‘Burggo F1’ – 64.0 g. The best weight parameters of 1000 seeds were obtained with the inter-row spacing 50 cm and fertilizing rates N60P60K60 + N60, that is, ‘Lan 59’ – 37.3 g, ‘Brigga F1’ – 37.4 g, ‘Burggo F1’ – 30.2 g. Conclusions. Changes in inter-row spacing and level of mine­ral nutrition cause variability in formation of yield structural components of grain sorghum hybrids – productive tillering, number of panicles per hectare, number of grains per panicle, mass of grain per plant, mass of grain per panicle and mass of 1000 seeds, which determine individual productivity of plants.

Purpose. To determine the features of the leaf surface area formation and the dynamics of growth of the vege­tative mass of various sainfoin species depending on the influence of mineral fertilizers and inoculation. Methods. Field, laboratory, statistical. Results. In the course of experimental studies, the morphological features of plants in the process of growth and development of various sainfoin species were studied. As our studies showed, all sainfoin species had different plant densities, which accordingly affected the leaf surface area. In the budding phase, the leaf surface area of plants of the first year in continuous cultivation ranged from 17.01 to 24.3 thousand m2/ha on average over three years; in particular, from 18.06 to 24.3 – for common sainfoin; 17.6–20.5 – for transcaucasus sainfoin and 17.1–20.3 thousand m2/ha – for sand sainfoin. The maximum leaf surface area of the plants of the first year of cultivation, regardless of its species, was observed during flowering with the application of complete mineral fertilizer (N45P60K90). In areas without fertilizer this figure was much lower. In the experiments, an increase in the leaf surface on all three studied species and sainfoin varieties from the first to the third year of their cultivation was clearly observed. According to the results of gross productivity for 2 mowings, it was found that common sainfoin forms the maximum increase of top with complete mineral fertilizer and seed inoculation – 43.03 t/ha. Conclusions. The productivity of sainfoin crops depended mostly on the application of complete fertilizer at a dose of N45P60K90 + inoculation of seeds. To a much lesser extent, the species of sainfoin and the cutting height of the first mowing of the grass stand affected its productivity. It was revealed that the greatest dynamics of vegetative mass growth was observed in common sainfoin, and the smallest was recorded in sand sainfoin. | Цель. Определить особенности формирования площади листовой поверхности и динамику нарастания вегетативной массы различных видов эспарцета в зависимости от влияния минеральных удобрений и инокуляции. Методы. Полевой, лабораторный, статистический. Результаты. В процессе экспериментальных исследований изучены морфологические особенности растений в процессе роста и развития различных видов эспарцета. Как показали исследования, все виды эспарцета имели различную плотность стояния растений, которая соответствующим образом влияла на площадь листовой поверхности. В фазе бутонизации площадь листовой поверхности растений эспарцета первого года выращивания в сплошном посеве в среднем за три года колебалась от 17,01 до 24,3 тыс. м2/га, в частности, у посевного – от 18,06 до 24,3; закавказского – 17,6–20,5 и песчаного – 17,1–20,3 тыс. м2/га. Максимальную площадь листовой поверхности у растений эспарцета первого года выращивания, независимо от его вида, наблюдали в период цветения при внесении полного минерального удобрения (N45Р60К90). На участках без удобрения этот показатель был значительно меньше. В опытах четко наб­людалось увеличение листовой поверхности на всех трех исследуемых видах и сортах эспарцета от первого к третьему году ихнего выращивания. Согласно полученным результатам по валовой урожайности за 2 укоса установлено, что максимальное нарастание надземной массы формирует эспарцет посевной при полном минеральном удобрении и инокуляции семян – 43,03 т/га. Выводы. Продуктивность в посевах эспарцета больше зависела от внесения полного минерального удобрения в дозе N45Р60К90 + инокуляция семян. Значительно в меньшей степени влияли вид эспарцета и высота скашивания травостоя первого укоса. В результате исследований установлено, что наибольшая динамика нарастания вегетативной массы наблюдалась у эспарцета посевного, а наименьшую было зафиксировано у эспарцета песчаного. | Мета. Визначити особливості формування площі листкової поверхні та динаміку наростання вегетативної маси різних видів еспарцету залежно від впливу мінеральних добрив та інокуляції. Методи. Польовий, лабораторний, статистичний. Результати. Під час експериментальних досліджень вивчено морфологічні особливості рослин у процесі росту й розвитку різних видів еспарцету. Як показали дослідження, всі види еспарцету мали різну щільність стояння рослин, яка відповідним чином впливала на площу листкової поверхні. У фазу бутонізації площа листкової поверхні рослин еспарцету першого року вирощування у суцільному посіві в середньому за три роки коливалась від 17,01 до 24,3 тис. м2/га, зокрема, у посівного – від 18,06 до 24,3; закавказького – 17,6–20,5 і піщаного – 17,1–20,3 тис. м2/га. Максимальну площу листкової поверхні у еспарцету першого року вирощування, незалежно від його виду, спостерігали в період цвітіння за внесення повного мінерального добрива (N45Р60К90). На неудобрених ділянках цей показник був значно менший. У дослідах чітко спостерігалось збільшення листкової поверхні на всіх трьох досліджуваних видах та сортах еспарцету від першого до третього року їхнього вирощування. Згідно з отриманими результатами валової врожайності за 2 укоси встановлено, що максимальне наростання надземної маси формує еспарцет посівний за пов­ного мінерального удобрення та інокуляції насіння – 43,03 т/га. Висновки. Продуктивність еспарцетових посівів найбільше залежала від внесення повного мінерального добрива в дозі N45Р60К90 + інокуляція насіння. Значно меншою мірою впливали вид еспарцету та висота скошування травостою першого укосу. У результаті досліджень встановлено, що найбільша динаміка наростання вегетативної маси спостерігалась в еспарцету посівного, а найменшу було зафіксовано в еспарцету піщаного.

Purpose. To determine the features of the leaf surface area formation and the dynamics of growth of the vege­tative mass of various sainfoin species depending on the influence of mineral fertilizers and inoculation. Methods. Field, laboratory, statistical. Results. In the course of experimental studies, the morphological features of plants in the process of growth and development of various sainfoin species were studied. As our studies showed, all sainfoin species had different plant densities, which accordingly affected the leaf surface area. In the budding phase, the leaf surface area of plants of the first year in continuous cultivation ranged from 17.01 to 24.3 thousand m2/ha on average over three years; in particular, from 18.06 to 24.3 – for common sainfoin; 17.6–20.5 – for transcaucasus sainfoin and 17.1–20.3 thousand m2/ha – for sand sainfoin. The maximum leaf surface area of the plants of the first year of cultivation, regardless of its species, was observed during flowering with the application of complete mineral fertilizer (N45P60K90). In areas without fertilizer this figure was much lower. In the experiments, an increase in the leaf surface on all three studied species and sainfoin varieties from the first to the third year of their cultivation was clearly observed. According to the results of gross productivity for 2 mowings, it was found that common sainfoin forms the maximum increase of top with complete mineral fertilizer and seed inoculation – 43.03 t/ha. Conclusions. The productivity of sainfoin crops depended mostly on the application of complete fertilizer at a dose of N45P60K90 + inoculation of seeds. To a much lesser extent, the species of sainfoin and the cutting height of the first mowing of the grass stand affected its productivity. It was revealed that the greatest dynamics of vegetative mass growth was observed in common sainfoin, and the smallest was recorded in sand sainfoin.

Purpose. To determine the features of the leaf surface area formation and the dynamics of growth of the vege­tative mass of various sainfoin species depending on the influence of mineral fertilizers and inoculation. Methods. Field, laboratory, statistical. Results. In the course of experimental studies, the morphological features of plants in the process of growth and development of various sainfoin species were studied. As our studies showed, all sainfoin species had different plant densities, which accordingly affected the leaf surface area. In the budding phase, the leaf surface area of plants of the first year in continuous cultivation ranged from 17.01 to 24.3 thousand m2/ha on average over three years; in particular, from 18.06 to 24.3 – for common sainfoin; 17.6–20.5 – for transcaucasus sainfoin and 17.1–20.3 thousand m2/ha – for sand sainfoin. The maximum leaf surface area of the plants of the first year of cultivation, regardless of its species, was observed during flowering with the application of complete mineral fertilizer (N45P60K90). In areas without fertilizer this figure was much lower. In the experiments, an increase in the leaf surface on all three studied species and sainfoin varieties from the first to the third year of their cultivation was clearly observed. According to the results of gross productivity for 2 mowings, it was found that common sainfoin forms the maximum increase of top with complete mineral fertilizer and seed inoculation – 43.03 t/ha. Conclusions. The productivity of sainfoin crops depended mostly on the application of complete fertilizer at a dose of N45P60K90 + inoculation of seeds. To a much lesser extent, the species of sainfoin and the cutting height of the first mowing of the grass stand affected its productivity. It was revealed that the greatest dynamics of vegetative mass growth was observed in common sainfoin, and the smallest was recorded in sand sainfoin.

Purpose. To define the peculiarities of the growth of two domestic varieties of the Salix viminalis L.: 'Ternopilska' and 'Zbruch' on the peat bog soils of Kyiv Polissia of Ukraine.Methods. Studies were conducted during 2017–2019 in the floodplain of the Teterev River in the Ivankivsky district of the Kyiv region on peat bog soil with a peat layer of 30 cm. Cuttings 25 cm long were planted in twin rows with a row distance of 0.75 m between twins and 1.50 m between twin rows. In a row cuttings were placed every 0.89; 0.59 and 0.45 m, which corresponds to densities of 10, 15 and 20 thousand cuttings per 1 ha. The area of the accounting site was 38 m2 with 3 times repetition of options; the placement of the sites is randomized. The survival rate of cuttings and the safety of willow plants was expressed as a percentage of the preserved plants to the number of planted cuttings; the height of the bushes was determined by a measured bar to within 1 cm, and the mass was determined by weighing on an electronic balance to within 5 g. The obtained data were processed on a computer using the Microsoft Excel package.Results. It was found that the survival rate of cuttings of 'Ternopilska' variety according to the density options was from 48.6 to 54.8% after the first year, and for 'Zbruch' variety from 72.8 to 86.6%. After the second year it decreased to 41.8–52.2% and 42.0–65.5%, and remained unchanged in the third year. After the end of the third year of vegetation, the average heights of 'Ternopilska' variety was from 144.6±4.69 to 178.7±4.94 cm and for 'Zbruch' variety - from 180.2±5.03 to 248.6±6.79 cm depending on planting density. In all variants of the experiment, height increment increased each year. The maximum growth rates in height (104.2 cm) were in plants of 'Zbruch' variety with a density of 20 thousand units / ha in the third year of vegetation, while being planted on loamy and sandy soils, the maximum growth of its plants in height was in the second year. In all variants of plant density, plantations of 'Zbruch' variety had a much higher dry mass productivity. At the same time, in the plantations of both varieties, the biomass yields increased with an increase in the number of plants per 1 ha and reached a maximum (9.84 t/ha in 'Zbruch' variety and 3.29 t/ha – in 'Ternopilska' variety) at 20 thousand plants per 1 ha.Conclusions. Of the two varieties of Salix viminalis studied on peat bog soils of Kyiv Polissya, 'Zbruch' variety is more suitable for creating energy plantations, which is characterized by a higher survival rate of cuttings, more intensive growth and higher biomass productivity (up to 9.84 t/ha). | Цель. Установить особенности роста двух отечественных сортов ивы прутьевидной 'Тернопільська' и 'Збруч' на торфяно-болотных почвах Киевского Полесья Украины.Методы. Исследования проводились на протяжении 2017–2019 гг. в пойме реки Тетерев в Иванковском районе Киевской области на торфяно-болотной почве со слоем торфа 30 см. Черенки длиной 25 см высаживали двумя спаренными рядами с расстоянием между ними 0,75 м и междурядьями 1,50 м. В ряду черенки располагались через 0,89; 0,59 и 0,45 м, что соответствует густоте: 10, 15 и 20 тыс. черенков на 1 га. Площадь учетного участка – 38 м2, повторность вариантов – 3-кратная, размещение участков рендомизированное. Приживаемость черенков и сохранность растений ивы устанавливали как выраженную в процентах долю сохранившихся растений к количеству высаженных черенков; высоту кустов определяли мерной рейкой с точностью до 1 см, а массу – взвешиванием на электронных весах с точностью до 5 г. Полученные данные были обработаны на ПК с помощью пакета Microsoft Excel.Результаты. Приживаемость черенков сорта 'Тернопільська' по вариантам густоты после первого года составляла от 48,6 до 54,8%, а у сорта 'Збруч' – от 72,8 до 86,6%. После второго года – сохранилось до 41,8–52,2% и 42,0–65,5% соответственно. На протяжении третьего года этот показатель практически не изменился. После третьего года вегетации средняя высота растений сорта 'Тернопільська' составила от 144,6±4,69 до 178,7±4,94 см, а сорта 'Збруч' – от 180,2±5,03 до 248,6±6,79 см в зависимости от густоты посадки черенков. Во всех вариантах опыта прирост по высоте с каждыми годом увеличился. Максимальные показатели годового прироста (104,2 см) были у растений сорта 'Збруч' при густоте 20 тыс. шт./га в третий год вегетации, в то время, как на суглинистых и супесчаных почвах максимум прироста их растений по высоте приходился на второй год. При всех вариантах плотности стояния растений плантации сорта ′Збруч′ имели значительно более высокую продуктивность сухой биомассы. При этом, в насаждениях обоих сортов показатели урожая биомассы возрастали с увеличением количества растений на 1 га и достигали максимума (9,84 т/га у сорта 'Збруч' и 3,29 т/га – у сорта 'Тернопільська') при 20 тыс. растений на 1 га.Выводы. Из двух исследуемых сортов ивы прутьевидной на торфяно-болотных почвах Киевского Полесья для создания энергетических плантаций более пригодным является сорт 'Збруч', который отличается более высокой приживаемостью черенков, более интенсивным ростом и большей продуктивностью биомассы (до 9,84 т/га). | Мета. Встановити особливості росту двох вітчизняних сортів верби прутоподібної ′Тернопільська′ та ′Збруч′ на торфово-болотних ґрунтах Київського Полісся України.Методи. Дослідження проводили протягом 2017–2019 рр. у заплаві річки Тетерів у Іванківському районі Київської області на торфово-болотному ґрунті з шаром торфу 30 см. Живці завдовжки 25 см висаджували двома спареними рядами з відстанню між ними 0,75 м та міжряддями 1,50 м. У ряду живці розміщувалися через 0,89; 0,59 і 0,45 м, що відповідає густоті: 10, 15 і 20 тис. живців на 1 га. Площа облікової ділянки – 38 м2, повторність варіантів – 3-разова, розміщення ділянок рендомізоване. Приживлюваність живців і збереженість рослин верби встановлювали як виражену у відсотках частку рослин, що збереглися до кількості висаджених живців; висоту кущів визначали мірною рейкою з точністю до 1 см, а масу – зважуванням на електронних терезах з точністю до 5 г. Отримані дані були опрацьовані на ПК за допомогою пакета Microsoft Excel.Результати. Приживлюваність живців сорту ′Тернопільська′ за варіантами густоти після першого року становила від 48,6 до 54,8%, а сорту ′Збруч′ – від 72,8 до 86,6%. Після другого року збереглося 41,8–52,2% та 42,0–65,5% рослин відповідно. Протягом третього року цей показник не змінився. Після третього року вегетації середня висота рослин сорту ′Тернопільська′ становила від 144,6±4,7 до 178,7±4,9 см, а сорту ′Збруч′ – від 180,2±5,0 до 248,6±6,8 см залежно від густоти садіння живців. У всіх варіантах досліду приріст за висотою з кожним роком збільшувався. Максимальні показники річного приросту (104,2 см) мали рослини сорту ′Збруч′ за густоти 20 тис./га у третій рік вегетації, у той час, як на суглинкових і супіщаних ґрунтах максимум приросту їхніх рослин за висотою припадав на другий рік. За всіх варіантів щільності рослин плантації сорту ′Збруч′ мали значно вищу продуктивність сухої біомаси. При цьому, у насадженнях обох сортів показники врожаю біомаси зростали зі збільшенням кількості рослин на 1 га і досягають максимуму (9,84 т/га в сорту ′Збруч′ і 3,29 т/га – у сорту ′Тернопільська′) при 20 тис. рослин на 1 га.Висновки. Із двох досліджуваних сортів верби прутоподібної на торфово-болотних ґрунтах Київського Полісся для створення енергетичних плантацій придатнішим є сорт ′Збруч′, який відзначається вищою укоріненістю живців, інтенсивнішим ростом та більшою продуктивністю біомаси (до 9,84 т/га).

Мета. Встановити особливості росту двох вітчизняних сортів верби прутоподібної ′Тернопільська′ та ′Збруч′ на торфово-болотних ґрунтах Київського Полісся України. Методи. Дослідження проводили протягом 2017–2019 рр. у заплаві річки Тетерів у Іванківському районі Київської області на торфово-болотному ґрунті з шаром торфу 30 см. Живці завдовжки 25 см висаджували двома спареними рядами з відстанню між ними 0,75 м та міжряддями 1,50 м. У ряду живці розміщувалися через 0,89; 0,59 і 0,45 м, що відповідає густоті: 10, 15 і 20 тис. живців на 1 га. Площа облікової ділянки – 38 м2, повторність варіантів – 3-разова, розміщення ділянок рендомізоване. Приживлюваність живців і збереженість рослин верби встановлювали як виражену у відсотках частку рослин, що збереглися до кількості висаджених живців; висоту кущів визначали мірною рейкою з точністю до 1 см, а масу – зважуванням на електронних терезах з точністю до 5 г. Отримані дані були опрацьовані на ПК за допомогою пакета Microsoft Excel. Результати. Приживлюваність живців сорту ′Тернопільська′ за варіантами густоти після першого року становила від 48,6 до 54,8%, а сорту ′Збруч′ – від 72,8 до 86,6%. Після другого року збереглося 41,8–52,2% та 42,0–65,5% рослин відповідно. Протягом третього року цей показник не змінився. Після третього року вегетації середня висота рослин сорту ′Тернопільська′ становила від 144,6±4,7 до 178,7±4,9 см, а сорту ′Збруч′ – від 180,2±5,0 до 248,6±6,8 см залежно від густоти садіння живців. У всіх варіантах досліду приріст за висотою з кожним роком збільшувався. Максимальні показники річного приросту (104,2 см) мали рослини сорту ′Збруч′ за густоти 20 тис./га у третій рік вегетації, у той час, як на суглинкових і супіщаних ґрунтах максимум приросту їхніх рослин за висотою припадав на другий рік. За всіх варіантів щільності рослин плантації сорту ′Збруч′ мали значно вищу продуктивність сухої біомаси. При цьому, у насадженнях обох сортів показники врожаю біомаси зростали зі збільшенням кількості рослин на 1 га і досягають максимуму (9,84 т/га в сорту ′Збруч′ і 3,29 т/га – у сорту ′Тернопільська′) при 20 тис. рослин на 1 га. Висновки. Із двох досліджуваних сортів верби прутоподібної на торфово-болотних ґрунтах Київського Полісся для створення енергетичних плантацій придатнішим є сорт ′Збруч′, який відзначається вищою укоріненістю живців, інтенсивнішим ростом та більшою продуктивністю біомаси (до 9,84 т/га).