Цель. Классификация исходного материала кукурузы по степени холодоустойчивости, идентификация самоопыленных линий кукурузы в лабораторных и полевых условиях по холодостойкости и основным хозяйственно-ценными показателями и их генотипирование на основе SSR маркеров.Методы. Полевые и лабораторные методы, молекулярно-генетический анализ.Результаты. В результате исследований на основе cold test проведено ранжирование самоопыленных линий кукурузы в соответствии с уровнем их холодоустойчивости. Установлено, что на результат ранжирования не влияет тип зерна, поскольку к наиболее холодостойким принадлежат линии с различным типом зерна. Определено, что полевая всхожесть линий кукурузы варьировала в зависимости от срока посева и составила 32,1–87,8% при первом (6–6,5 °С) сроке посева, 41,8–88,5% – при втором (8–8,5 °С) и 51,1–90,0% – при третьем (10–10,5 °С). Установлено, что самоопылённые линии: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 и FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 и P165 имеют лучшую регенеративную способность и высокую всхожесть в условиях холодного проращивания семян и ее сохранение относительно контроля. По результатам полевых исследований выделены линии Co 255, HLG 1203, HLG 1238 и Q 170, в которых были отмечены высокие показатели процента сохранения всхожести по сравнению с контролем. По показателям урожайности самоопыленных линий кукурузы определено, что они по-разному реагируют на сроки посева. В результате ПЦР анализа 13 холодостойких линий определен генетический полиморфизм по 5 SSR маркерам. Согласно полученным результатам установлено наличие от 3 до 7 аллелей. Индекс полиморфности локуса (РІС) составил 0,56–0,86. Определено, что по трем маркерами bnlg1129, bnlg1782 и phi064 в исследуемых линиях был обнаружен внутрилинейный полиморфизм. Результаты исследований позволили определить четыре кластера, которые отражают степень генетической близости по исследуемым маркерам. Установлено, что линии Ak 135 и Ak 153, которые вошли в один кластер, являются наиболее родственными, а наиболее удаленными – Со225 и Q 170. Полученные данные свидетельствуют, что исследуемые линии кукурузы сформировали кластеры в соответствии с их происхождением и некоторые – в соответствии с их холодоустойчивостью.Выводы. По результатам исследований выделено 7 самоопыленных линий кукурузы (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), которые являются ценными источниками при селекции на холодоустойчивость. | Purpose. Classification of the source material of maize by the rate of cold resistance, identification of self-pollinated maize lines in laboratory and field conditions by cold resistance and main economically valuable indicators, and their genotyping based on SSR markers.Methods. Field and laboratory methods, molecular genetic analysis.Results. As a result of studies based on the cold test, the ranking of self-pollinated lines of corn on 6 groups was carried out in accordance with the level of their cold resistance. It was revealed that the type of grain does not affect the ranging result, since lines with different types grain belong to the most cold-resistant ones. It was determined that field germination of maize lines varied depending on the sowing period and amounted to 32,1–87,8% at the first (6–6,5 °С), 41,8–88,5% at the second (8–8,5 °С) and 51.1–90.0% at the third (10–10,5 °С) sowing dates. It was determined that self-pollinated lines: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 and FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 and P165 have the best regenerative ability and high germination under conditions of cold germination of seeds and its maintaining relatively to control. Based on the results of field studies, the lines Co 255, HLG 1203, HLG 1238, and Q 170 were identified, in which the germination rate (in percent) was high compared to the control. Based on the assessment of the yield of self-pollinated maize lines, it was determined that they react differently to the sowing dates. As a result of PCR analysis of 13 cold-resistant lines, genetic polymorphism was determined by 5 SSR markers. According to obtained results, the presence of 3 to 7 alleles was revealed. PIC was 0.56–0.86. It was determined that, using the three markers bnlg1129, bnlg1782 and phi064, intralinear polymorphism was detected in the studied lines. The results of the studies allowed to obtain four clusters which reflect the degree of genetic proximity to the studied markers. It was found that lines the Ak 135 and Ak 153 entered the same cluster are the most related and the most distant lines are Co225 and Q 170. The obtained data indicate that the studied maize lines formed clusters according to their origin and some lines according to their cold resistance.Conclusions. According to the results of studies, 7 self-pollinated lines of corn (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243) were indentify. They are valuable sources for breeding to cold resistance. | Мета. Класифікація вихідного матеріалу кукурудзи за ступенем холодостійкості, ідентифікація самозапилених ліній кукурудзи в лабораторних і польових умовах за холодостійкістю та основними господарсько-цінними показниками та їхнє генотипування на основі SSR маркерів.Методи. Польові та лабораторні методи, молекулярно-генетичний аналіз.Результати. У результаті досліджень на основі cold test проведено ранжування самозапилених ліній кукурудзи за рівнем холодостійкості. Встановлено, що на результати  ранжування не впливає тип зерна, оскільки до найбільш холодостійких належать лінії з різним типом зерна. Визначено, що польова схожість ліній кукурудзи варіювала залежно від строку сівби та становила 32,1–87,8% за першого (6–6,5 °С) строку сівби, 41,8–88,5% – за другого (8–8,5 °С) та 51,1–90,0% – за третього (10–10,5 °С). Встановлено, що самозапилені лінії: HLG 1203, HLG 1238, Co 255, UCH 37 та FV 243, Q170, AK 135, F2, L155 та P165 мають найкращу регенеративну здатність та найвищу схожість за холодного пророщування насіння та її збереження відносно контролю. За показниками урожайності самозапилених ліній визначено, що вони по різному реагують на строки сівби. Визначений генетичний поліморфізм холодостійких ліній за 5 SSR маркерами. Відповідно до отриманих результатів встановлено наявність від 3 до 7 алелів. Індекс поліморфності локусу (РІС) склав 0,56–0,86. За трьома маркерами – bnlg1129, bnlg1782 та phi064 у досліджуваних ліній було виявлено внутрішньолінійний поліморфізм. Результати досліджень дозволили визначити 4 кластери, які відобразили ступінь генетичної близькості за досліджуваними маркерами. Встановлено, що лінії Ak 135 та Ak 153, які увійшли в один кластер є найбільш спорідненими, а найбільш віддаленими – Со225 та Q 170. Отримані дані свідчать, що досліджувані лінії кукурудзи сформували кластери відповідно до їхнього походження і деякі – відповідно до їхньої холодостійкості.Висновки. За результатами досліджень виділено 7 самозапилених ліній кукурудзи (Co 255, HLG 1203, HLG 1238, Q 170, UCH 37, Ak 135, FV 243), які є цінним вихідним матеріалом у селекції на холодостійкість.

Цель. Поиск путей активизации прорастания семян сахарной свеклы, получение дружных, синхронных всходов путем применения композиций удобрений с наноразмерными элементами.Методы. Вегетационный и лабораторный. Семена сахарной свеклы высевали в подготовленную посуду с почвой с соблюдением требований методик к вегетационным опытам. Удобрения вносили в виде растворов с различным их соотношением в соответствии к шести микростадиям.Результаты. На 01 микростадии по шкале ВВСН (через 130 часов после посева) было отмечено увеличение массы плодов свеклы во всех вариантах – в контрольном варианте на 9,78%; при внесении наноудобрений – 20,4–23,7%. Диаметр плодов менялся аналогично изменениям массы: в контрольном варианте изменение диаметра составило 4,95%; в вариантах с внесением наноудобрений 9,56–13,9%. При различных схемах внесения удобрений отмечали изменения как в скорости формирования органов ростков, так и их линейных размеров. Длина зародышевого корешка на 05 микростадии за равномерного внесения повышенных норм цинка и фосфора, через 40 часов после посева, составила 0,540–2,671 мм. При других комбинациях удобрений появление зародышевого корешка было отмечено только через 44 часа после посева. Через 60 часов после посева (07 микростадия шкалы ВВСН) отмечался полный выход семядолей из гнезда клубочка при внесении нанохелатных микроудобрений и только начало выхода семядолей в контрольном варианте. За счет интенсивных процессов набухания и прорастания происходило ускорение роста первичного корешка сахарной свеклы.Выводы. Равномерное обеспечение семян за прорастания цинком и особенно фосфором на фоне базового комплексного удобрения с наноразмерными элементами способствовало активации прорастания семян и интенсивному формированию синхронно развитых побегов. В среднем на 4 часа ускорялось открытие крышечки плода и появление корня; на 6 часов раньше происходил выход семядолей. При внесении нанохелатних удобрений рост корня и удлинение гипокотиля на первых микростадиях прорастания плодов свеклы сахарной ускорялся вдвое, за счет чего всходы сахарной свеклы появлялись на 4–6 часов раньше. Нанохелатные микроудобрения, способствуя дружескому и синхронному прорастанию, развитию проростков сахарной свеклы обеспечивали синхронное появление всходов и формирование заданной густоты посева без дальнейшей редукции растений | Мета. Пошук шляхів активізації проростання насіння буряків цукрових, отримання дружніх, синхронних сходів шляхом застосування композицій добрив з нанорозмірними елементами.Методи. Вегетаційний та лабораторний.  Насіння буряків цукрових висівали в підготовлений посуд з ґрунтом з дотриманням вимог методик до вегетаційних дослідів. Добрива вносили у вигляді розчинів з різним їх співвідношенням відповідно до шести мікростадій.Результати. На 01 мікростадії за шкалою ВВСН (через 130 години після сівби) відмічено збільшення маси плодів буряків в усіх варіантах – в контрольному варіанті на 9,78 %; за внесення нанодобрив – 20,4-23,7 %. Діаметр плодів змінювався аналогічно змінам маси: в контрольному варіанті зміна діаметру становила 4,95 %; в варіантах з внесенням нанодобрив  9,56-13,9 %. За різних схем внесення добрив відмічалися зміни як в швидкості формування органів паростків так і їх лінійні розміри. Довжина зародкового корінця на 05 мікростадії  за рівномірного внесення підвищених норм цинку і фосфору, через 40 годин після сівби, складала 0,540-2,671 мм. За інших комбінацій добрив  поява зародкового корінця відмічена лише через  44 години після сівби. Через 60 годин після сівби (07 мікростадія шкали ВВСН) відмічається повний вихід сім’ядолей з гнізда клубочка за внесенням нанохелатних мікродобрив та лише початок виходу сім’ядолей в контрольному варіанті. За рахунок інтенсивніших процесів набубнявіння та проростання відбувається прискорення росту первинного корінця буряків цукрових.Висновки. Рівномірне забезпечення насіння за проростання цинком і особливо фосфором, на фоні базового комплексного добрива з нанорозмірними елементами сприяє активації проростання насіння та інтенсивному формуванню синхронно розвинутих паростків. В середньому на 4 години прискорюється відкриття кришечки плоду і поява кореня; на 6 годин раніше відбувається вихід сім’ядолей. За внесення нанохелатних добрив ріст кореня та видовження гіпокотиля на перших мікростадіях проростання плодів буряка цукрового прискорюється вдвічі, за рахунок чого сходи буряків цукрових з’являються на  4-6 годин раніше. Нанохелатні мікродобрива, сприяючи дружньому та синхронному проростанню, розвитку проростків буряків цукрових забезпечують синхронну появу сходів та формування заданої густоти посіву без подальшої редукції рослин. | Purpose. Finding ways to activate the germination of sugar beet seeds, obtaining even and synchronous sprouts when applying fertilizer compositions with nanoscale elements.Methods.  Vegetation and laboratory. The seeds of sugar beet were sown in prepared utensils with soil in accordance with the requirements of the methods for vegetation experiments. Fertilizers were introduced in the form of solutions with different ratios according to six microstages.Results. At 01 microstage on the BBCH scale (130 hours after sowing), an increase in the mass of beet fruits in all variants was observed - in the control variant by 9.78%; in the application of nanofertilizers - 20,4-23,7%. The diameter of the fruit varied similarly to changes in mass: in the control variant, the diameter change was 4.95%; in variants with application of nanofertilizers — 9.56-13.9%. Changes in the rate of sprout organs formation and their linear dimensions were noted in the various fertilization schemes. The length of the embryonic root at 05 microstage with uniform introduction of high norms of zinc and phosphorus, after 40 hours after sowing, was 0.540-2.671 mm. For other fertilizer combinations, the appearance of the germ root was noted only 44 hours after sowing. In 60 hours after sowing (07 microstage on the BBCH scale) there was a complete exit of cotyledons from the socket of the cluster with the introduction of nano chelate microfertilizers and only the beginning of the exit of cotyledons in the control variant. Due to the intensive processes of swelling and germination, the growth of the primary root of the sugar beet was accelerated.Conclusions. Uniform provision of seeds with zinc and especially phosphorus on the background of basic complex fertilizer with nanoscale elements contributed to the activation of seed germination and the intense formation of synchronously developed shoots. On average, the opening of the pericarp lid and the appearance of the root accelerated for 4 hours; 6 hours earlier there was an exit of cotyledons. With the introduction of nano chelate fertilizers, root growth and elongation of the hypocotyl at the first microstages of sugar beet sprouting were accelerated twice, due to which the sugar beet sprouts appeared 4-6 hours earlier. Nano chelate microfertilizers, promoting even and synchronous germination, development of sugar beet seedlings ensured synchronous emergence of seedlings and formation of predetermined sowing density without further reduction of plants.

Purpose. To study the influence of the Dw, Fr, sp genes which control the morphological markers of lines on the economically valuable indicators of the first-generation hybrids.Methods. Field experiment, morphological description and biometric measurements, statistical analysis.Results. The analogue lines were crossed by genes responsible for morphological characteristics of the leaf shape sp (spoon-shaped), leaf edge Fr (fringe), stem Dw (dwarf) and the initial selection lines with sterile lines. The cross-bred hybrids were evaluated in the field experiment on the manifestation of marker trait, yield, oil content, weight of 1000 seeds, height, diameter of the basket (head), the number of leaves. Indicators of line hybrids with morphological marker lines were compared with indicators of hybrids with baseline lines without marker features. The recessive allele of the sp gene determines the spoon-like shape of the leaf, with edges bend upward. This sing is not observed in the first-generation hybrids. Fr gene in the dominant state determines the strongly rugged edge of the leaf. In hybrids of the first generation, changes in the edge of the leaf plate are also observed. The third sign - dwarf of sunflower is determined by the Dw gene, which in the dominant homozygous state reduces the height of plants to 90–100 cm. In the heterozygous state, plants also have a decrease in height. Three breeding lines were used to create analogue lines according to these three criteria. There were two parent ‘LVO7V’, ‘ZL678V’ and one maternal ‘L06B’. Six maternal sterile lines were used to cross with analogue lines. Hybrids were studied by yield, oil content, weight of 1000 seeds, plant height, head diameter, number of leaves.Conclusions. A high probability of the negative impact of the dominant allele of the Dw gene (dwarfishness – short stem height) on the hybrids productivity was found. The high probability of a positive effect of the recessive allele of the sp gene (spoon shaped leaf) on the yield, oil content and number of leaves of hybrids with a line carrier of recessive homozygotes has been proved. The moderate and low probabilities of the difference in the level of signs of hybrids with the dominant allele of the Fr gene (fringe of the leaf edge) and hybrids with baseline lines were determined. | Цель. Установить влияние генов Dw, Fr, sp, контролирующих морфологические маркерные признаки линий, на хозяйственно-ценные показатели гибридов первого поколения.Методы. Полевой опыт, описание по морфологическим признакам и биометрические измерения, статистический анализ.Результаты. Проведены скрещивания линий аналогов по генам, обуславливающим морфологические признаки формы листа sp (ложкообразная форма листа), Fr (бахрома края листа), Dw (низкорослость) и исходных селекционных линий  со стерильными линиями. Полученные гибриды оценены в полевом эксперименте по проявлению маркерного признака, урожайности, масличности, массе 1000 семян, высоте, диаметру корзинки, количеству листьев. Показатели гибридов линий с морфологическими маркерными линиями сравнивали з показателями гибридов с исходными линиями, не имеющими маркерных признаков. Рецессивный аллель гена sp обуславливает ложкообразную форму листа. Этот признак у гибридов первого поколения не наблюдалса. Ген Fr в доминантном состоянии обуславливает сильно изрезанный край листа. У гибридов первого поколения тоже наблюдались изменения края формы листа. Признак «высота подсолнечника» до 90–100 см обусловлен геном Dw, который в доминантном гомозиготном состоянии обуславливает высоту растений до 90–100 см. Для создания линий аналогов по трем признакам в качестве генетической основы было использовано три селекционные линии: ’ЛВО7В’, ‘ЗЛ678В’ и ‘Л06Б’. Для скрещивания с линиями аналогами использовано шесть материнских стерильных линий. Изучали гибриды по урожайности, масличности, массе 1000 семян, высоте растений, диаметру корзинки, количеству листьев.Выводы. Установлена высокая вероятность негативного воздействия доминантного аллеля гена Dw (dwarfishness – низкорослость) на урожайность гибридов. Установлена высокая вероятность положительного влияния рецессивного аллеля гена sp (spoon – ложка) на урожайность, масличность и количество листьев гибридов с линией носителем рецессивной гомозиготы. Установлены умеренные и низкие вероятности разницы уровня признаков гибридов с доминантным аллелем гена Fr (fringe – бахрома края листа) и гибридов с исходными линиями. | Мета. Установити вплив генів Dw, Fr, sp, що контролюють морфологічні маркерні ознаки ліній соняшника, на господарсько-цінні показники їхніх гібридів першого покоління. Методи. Польовий дослід, опис за морфологічними ознаками, статистичний аналіз.Результати. Проведено схрещування ліній та їхніх аналогів за генами:  sp (ложкоподібна форма листка), Fr (бахрома краю листка) і Dw (низькорослість) і вихідних селекційних ліній зі стерильними лініями. Отримані гібриди ліній та їхніх аналогів оцінені в польових умовах за проявом маркерної ознаки, врожайності, олійності, маси 1000 насінин, висоти, діаметра кошика, кількості листків. Показники гібридів ліній з морфологічними маркерами порівняли з показниками гібридів з вихідними лініями. Рецесивний алель гену sp обумовлює ложкоподібну форму листка. Ця ознака в гібридів першого покоління не спостерігалась. Ген Fr у домінантному стані обумовлює хвилясто-зубчастий край листка. У гібридів першого покоління теж спостерігались зміни краю форми листка. Ознака «висота соняшника» обумовлена геном Dw, який у домінантному гомозиготному стані обумовлює висоту рослин до 90–100 см. Для створення ліній аналогів за кожною з трьох ознак як генетичну основу було використано три селекційні лінії: ‘ЛВО7В’, ‘ЗЛ678В’ та ‘Л06Б’. Для схрещування з лініями аналогами використано шість материнських стерильних ліній. Вивчали гібриди за врожайністю, олійністю, масою 1000 насінин, висотою рослин, діаметром кошика, кількістю листків.Висновки. Встановлено високу вірогідність негативного впливу домінантного алелю гену Dw (dwarfishness – низькорослість) на врожайність гібридів. Встановлено високу вірогідність позитивного впливу рецесивного алелю гену sp (spoon – ложка) на врожайність, олійність і кількість листків гібридів з лінією носієм рецесивної гомозиготи. Встановлено помірні  та низькі вірогідності різниці рівня ознак гібридів з домінантним алелем гену Fr (fringe – бахрома краю листка) та гібридів з вихідними лініями.

Цель. Выявить генетический полиморфизм и дивергенцию сортов и гибридов кабачка (C. pepo L.) разного географического происхождения по ISSR маркерами.Методы. Для оценки генетического полиморфизма 29 сортов и гибридов C. pepo L. различного происхождения использовали ISSR анализ. Коэффициент сходства между исследуемыми образцами кабачка определяли по формуле Nei-Li. Расчет коэффициентов сходства и построение филогенетического дерева осуществляли с помощью пакета программ Phylip-3.69. Кластерный анализ проводили методом присоединения соседей (Neighbor-joining). Достоверность группировки образцов в кластеры проверяли методом бутстреп-анализа.Результаты. Использование 13 праймеров к межмикросателлитным участкам позволило выявить 129 локусов ДНК кабачка, среди которых 109 были полиморфные, 20 – мономорфные, 11 – уникальные для определенных образцов. Электрофореграммы продуктов амплификации опытных образцов отличались количеством и размером ампликонов. Выявлен высокий полиморфизм ДНК опытных образцов кабачка, который варьировал от 62,5% (праймер UBC 810) до 100% (праймеры UBC 2, UBC 3 и UBC 846). Уровень молекулярно-генетического полиморфизма образцов кабачка варьировал от 55,8 до 63,6% у гибридов "Rimini" и "Eight Ball", соответственно. Установлено низкую генетическую дивергенцию между опытными образцами C. pepo L., коэффициент сходства по Nei-Li составил 0,0005-0,0092. С помощью кластерного анализа образцы кабачка были сгруппированы в два кластера. Основным критерием кластеризации был уровень генетической дивергенции. Географическое происхождение образцов не влияло на особенности их группировки.Выводы. По результатам изучения образцов кабачка разного географического происхождения с помощью ISSR анализа установлены высокий генетический полиморфизм и незначительная генетическая дивергенция между опытными образцами. Обнаружены уникальные фрагменты ДНК, которые могут быть использованы для паспортизации соответствующих образцов, а также для разработки других молекулярно-генетических маркеров. Полученная информация может быть полезной для оптимизации селекционного процесса кабачка и последующих исследований в области молекулярной генетики этой культуры. | Мета. Виявити генетичний поліморфізм та дивергенцію сортів і гібридів кабачка (C. pepo L.) різного географічного походження за ISSR маркерами.Методи. Для оцінки генетичного поліморфізму 29 сортів і гібридів C. pepo L. різного походження використовували ISSR аналіз. Коефіцієнт подібності між досліджуваними зразками кабачка визначали за формулою Nei–Li.  Розрахунок коефіцієнтів подібності та побудування філогенетичного дерева здійснювали за допомогою пакету програм Phylip-3.69. Кластерний аналіз проводили методом приєднання сусідів (Neighbor-joining). Достовірність групування зразків у кластери перевіряли методом бутстреп-аналізу.Результати. Використання 13 праймерів до міжмікросателітних ділянок дозволило виявити 129 локусів ДНК кабачка, серед яких 109 були поліморфними, 20 – мономорфними, 11 – унікальними для певних зразків. Електрофореграми продуктів ампліфікації дослідних зразків різнилися кількістю і розміром ампліконів. Виявлено високий поліморфізм ДНК дослідних зразків кабачка, який варіював від 62,5 %  (праймер UBC 810) до 100 % (праймери UBC 2, UBC 3 і UBC 846). Рівень молекулярно-генетичного поліморфізму зразків кабачка варіював від 55,8 до 63,6 % у гібридів ‘Rimini’ і ‘Eight Ball’, відповідно. Встановлено низьку генетичну дивергенцію між дослідними зразками C. pepo L., коефіцієнт подібності  за  Nei–Li становив 0,0005–0,0092. За допомогою кластерного аналізу зразки кабачка були згруповані у два кластери. Основним критерієм кластеризації був рівень генетичної дивергенції. Географічне походження зразків не впливало на особливості їх групування.Висновки. За результатами вивчення зразків кабачка різного географічного походження за допомогою ISSR аналізу встановлено високий генетичний поліморфізм і незначна генетична дивергенція між дослідними зразками. Виявлено унікальні фрагменти ДНК, які можуть бути використані для паспортизації відповідних зразків, а також для розробки інших молекулярно-генетичних маркерів. Отримана інформація може бути корисною для оптимізації селекційного процесу кабачка і подальших досліджень в області молекулярної генетики цієї культури. | Purpose. Identify genetic polymorphism and divergence of C. pepo L. varieties and hybrids of different geographical origin using ISSR markers.Methods. ISSR analysis was used to evaluate the genetic polymorphism of 29 C. pepo L. varieties and hybrids of different origin. The similarity coefficient between the investigated courgetti accessions was calculated by the Nei – Li’s formula. Calculating coefficients of similarity and phylogenetic tree construction was performed with the Phylip-3.69 software package. The cluster analysis was performed by the Neighbor-joining method. The validity of the accessions grouping into clusters was tested by bootstrap analysis.Results. The use of 13 primers in the intermicrosatellite regions revealed 129 loci of courgetti DNA, among them 109 were polymorphic, 20 were monomorphic, 11 were unique to certain accessions. Electrophoregrams of the amplification products of the investigated accessions differed in the number and size of the amplicons. High DNA polymorphism of the investigated courgetti accessions was found, which ranged from 62,5% (primer UBC 810) to 100% (primers UBC 2, UBC 3, and UBC 846). The level of molecular genetic polymorphism of courgetti accessions varied from 55,8 to 63,6% in the 'Rimini' and 'Eight Ball' hybrids correspondingly. Low genetic divergence was determined between the C. pepo L. specimens, the Nei – Li similarity coefficient was 0,0005–0,0092. Using the cluster analysis, courgetti accessions were grouped into two clusters. The main criterion for clustering was the level of genetic divergence. The geographical origin of the accessions did not affect the peculiarities of their grouping.Conclusions. The results of the study of courgetti accessions of different geographical origin using ISSR analysis revealed high genetic polymorphism and little genetic divergence between the experimental accessions. Unique DNA fragments have been identified and can be used for the certification of relevant samples, as well as for the development of other molecular genetic markers. The obtained information may be useful for optimizing the courgetti breeding process and for further studies in the molecular genetics of this culture.

Purpose. Determine the best options for effective fungicidal protection of soft winter wheat varieties against disea­ses that will ensure a high yield and grain quality. Methods. Four winter wheat varieties with different disease resistance were sown in the field: ‘Berehynia myronivska’, ‘Hospodynia myronivska’, ‘Horlytsia myronivska’ and ‘Podolianka’ (originator – The V. M. Remeslo Myronivka Institute of Wheat NAAS of Ukraine). In the shooting phase, the crops were treated with fungicides Acanto Plus 28, Talius 20, Falcon 460 EC, and in the heading phase – Amistar Trio 255 EC, Tilt Turbo 575 EC, Vareon 520. Results. During the period of milky stage, the technical effectiveness of the use of fungicides against powdery mildew was at the level of 72–100%, septoria leaf spot – 58–76, brown rust – 100%. The most effective option for fungicidal protection is the application of Acanto Plus 28 in the shooting phase + Amistar Trio 255 EC in the heading phase. Under such conditions, ‘Podolianka’ variety formed the maximum grain yield – 5.56 t/ha, the preserved yield was 0.75 t/ha. Greater yield increase (0.82–0.86 t/ha) was provided by ‘Horlytsia myronivska’ variety. The use of Acanto Plus 28 and Amistar Trio 255 EC fungicides also contributed to the formation of the best grain quality of the studied winter wheat varieties. Conclusions. The varieties ‘Berehynia myronivska’ and ‘Podolianka’ formed the highest grain yield during the processing of crops with the fungicide Acanto Plus 28 in the shooting phase and Amistar Trio 255 EC in the heading phase, ‘Hospodynia myronivska’ – Falcon 460 EC + Vareon 520, variety ‘Horlytsia myronivska’ Talius 20 + Tilt Turbo 575 EC, respectively. The variety ‘Berehynia myronivska’ provides the best indicators of grain quality when using the fungicide Falcon 460 EC in the shooting phase and Vareon 520 in the heading phase, other varieties – Acanto Plus 28 + Amistar Trio 255 EC, respectively.

Мета. Введення в культуру in vitro та одержання калюсів із зрілих зародків 3 зразків пшениці спельти та порівняння ефективності їхнього калюсогенезу із 2 зразками пшениці м’якої. Методи. Для проведення цього дослідження було обрано 5 зразків гексаплоїдної пшениці: 3 – спельти та 2 – пшениці м’якої. Стерилізацію зерна проводили 96% етиловим спиртом та 5% розчином гіпохлориту натрію. Для уведення в культуру in vitro експлантами брали зрілі зародки. Для калюсогенезу використали три типи живильних середовищ Мурасіге і Скуга (МS) з різним компонентним складом. Експланти культивували в темряві 21 добу. Результати. Підібрано оптимальні умови для індукції культури тканин Triticum spelta L. та T. aestivum L. із зрілих зародків. Отримані з різних зразків калюси, які вирощували на трьох типах модифікованого живильного середовища МS, не відрізнялись між собою морфологічно. У сортів спельти ‘Європа’ і пшениці м’якої ‘Бунчук’ та ‘Елегія Миронівська’ незалежно від складу середовища спостерігали високу ефективність калюсоутворення, у той час як на експлантах спельти сорту ‘Зоря України’ відбувалось повільне формування калюсу. Висновки. З експлантів зрілих зародків отримано культуру тканин 3 зразків спельти та 2 зразків пшениці м’якої. Встановлено, що найефективнішими для калюсоутворення з експлантів зрілих зародків пшениці м’якої та спельти було живильне середовище MS з 3% сахарози, доповнене 2 мг/л 2,4-Д, 10 мл/л арґентумом нітрату. Ефективність калюсогенезу на 21 добу культивування, залежно від зразка, варіювала в межах 80,2–100,0%. Досліджувані зразки відрізнялись між собою за здатністю формувати калюси на живильних середовищах із різним компонентним складом.

Мета. Порівняти шкали росту й розвитку рослин – уніфіковану розширену шкалу – ВВСН та шкалу Куперман для гороху посівного. Результати.Технології вирощування гороху посівного базуються на точному застосуванні агротехнічних операцій по догляду за посівами: захист від бур’янів, шкідників, хвороб, позакореневе підживлення. Сьогодні в Україні адаптація елементів технології вирощування відбувається на основі шкали Куперман, що ускладнює гармонізацію з міжнародним досвідом у сфері вирощування гороху посівного. Порівняння уніфікованої розширеної шкали ВВСН та шкали Куперман для гороху посівного відсутнє, що змушує дослідників або агрономів у своїй роботі використовувати одну із цих шкал, по суті ігноруючи напрацювання технології вирощування, які базуються на іншій шкалі. На основі узагальнення відомих шкал росту й розвитку гороху – ВВСН та Куперман – розроблено порівняльні таблиці та відповідники між фізичним та біологічним часом розвитку рослин. Отримана інформація має важливе значення під час розроблення ефективних технологічних карт вирощування гороху, адже правильне застосування теоретичних знань на практиці дає змогу вчасно та ефективно застосувати відповідні агротехнічні прийоми. У шкалах стандартизовані цифрові позначення використовуються для фази або стадії росту й розвитку, які мають однакове значення, незалежно від року, регіону або сорту гороху. Цифрові позначення мають переваги перед описовими, коли інформація заноситься в комп’ютер. Висновки. У вітчизняній практиці прийнято використовувати шкалу, розроблену Ф.М. Куперман, тоді як уніфікована розширена шкала ВВСН набула значного поширення не тільки у Європі а й в усьому світі. Однак визначення етапів органогенезу є занадто складним на практиці та, окрім відповідних навичок, потребує використання наукового обладнання. А от уніфікована розширена шкала ВВСН, незважаючи на деяку ускладненість з погляду виробничника, найліпше підходить для створення цифрової технології вирощування гороху. Дані порівняння шкал росту й розвитку – уніфікованої шкали ВВСН та Куперман – дають змогу використовувати в агрономічній практиці рекомендації щодо технології вирощування гороху посівного незалежно від того, на базі якої шкали вони розроблені.

Purpose. To establish the biochemical composition of the above ground part of Serratula coronata L. (Crowned saw-wort) for introduction in Central Polissia of Ukraine. Methods. The object of research was the plants of S. coronata from the collection of the Botanical garden of Zhytomyr National Agroecological University. Plant raw material was evaluated in the flowering phase in the biochemical laboratory of the Department of Cultural Flora of the M. M. Hryshko National Botanic Gardens of the National Academy of Sciences of Ukraine according to the relevant methods during 2014–2016. Results. The results of the study of phytochemical features of S. coronata under conditions of introduction in the Central Polissia of Ukraine in the flowering phase are given. Quantitative content of raw material in dry matter, total sugars, carotene, ascorbic acid, tannins, fats, free acids, macroelements of phosphorus, calcium and trace elements of iron, copper, zinc, manganese was revealed. Conclusions. The biochemical composition of the above ground part of S. coronata was determined for the first time in the conditions of introduction in Central Polissia of Ukraine. The peculiarities of the dependence of the content of biochemical compounds and macroelements on age characteristics of plants were determined. Plants of S. coronata of the third year of life were distinguished by the highest content of ascorbic acid, carotene and dry matter; two-year – organic acids, phosphorus, ash, common sugars; the fourth year of life – the content of oil and calcium. Significant amounts of vitamin C and iron were found in the raw material. The obtained results testify to the prospect of further study of the pharmacological properties of S. coronata in order to obtain new food products, bio-additives and phytopreparations enriched with biologically active substances and essential for human life.

Мета. Аналіз колекції квітниково-декоративних рослин родини Lamiaceae Martinov Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України за таксономічними, флористичними, екологічними, біоморфологічними характеристиками, оцінка перспективності інтродукції та використання окремих видів квітниково-декоративних рослин родини Lamiaceae в зоні Північного Лісостепу України. Методи. Аналізу й синтезу інформації, фенологічні, порівняльно-морфологічні, біометричні, інтродукційні. Результати. Проаналізовано колекційний фонд квітниково-декоративних рослин родини Lamiaceae Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України за таксономічним складом, життєвими формами, природними ареалами, відношенням до екологічних факторів (вологи, світла, механічного складу, родючості та кислотності ґрунтів), феноритмотипами, строками цвітіння, декоративними ознаками, висотою, габітусом та вегетативною рухливістю. Відображено біоресурсний потенціал рослин, виділено види з лікарськими, медоносними, харчовими, пряно-ароматичними, ефіроолійними, інсектицидними, фарбувальними ознаками, що дозволяє рекомендувати чи розширити застосування певних видів рослин в окремих галузях промисловості: фармації, кулінарії, парфумерії, косметології, агрономії. Висновки. Колекція квітниково-декоративних рослин родини Lamiaceae Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України є цінним надбанням, оскільки в ній репрезентовані види, які походять з чотирьох флористичних царств Землі та тринадцяти флористичних областей, серед яких ендемічні та рідкісні види або види з охоронним статусом. У колекції представлені види лучних, степових, лісових фітоценозів, різних екоморф за відношенням до вологи, світла, механічного складу, родючості та кислотності ґрунтів, а також різних груп рослин за декоративними властивостями та ресурсним значенням. На основі прогностичної оцінки визначено види, які планується інтродукувати та залучити до колекції у найближчій перспективі.

Мета. Установити основні критерії адаптивності та визначити адаптивну здатність різних сортів картоплі, що проходили сортовипробування в умовах Полісся та Лісостепу України, для використання в насінництві. Методи. Продуктивний потенціал сортів картоплі для визначення загальної видової адаптивності аналізували за показником урожайності. Для цього використовували коефіцієнт адаптивності сортів (КА) за їх урожайністю в рік вирощування до середньосортової врожайності року. Результати. Упродовж років досліджень (2014–2016) за однакових умов вирощування сорти по-різному реагували на умови природного середовища відносно року випробування. Загальний коефіцієнт адаптивності 1,0 і вище свідчить про підвищену адаптивність сорту в ґрунтово-кліматичних умовах зони вирощування до зміни погодних умов упродовж вегетаційного періоду. Зокрема, на Поліссі це сорти ‘Есмі’ (КА 1,12), ‘Катанія’ (КА 1,06), ‘Констанс’ (КА 1,03); у Лісостепу – ‘Есмі’ (КА 1,16), ‘Катанія’ (КА 1,12), ‘Констанс’ (КА 1,00). Специфічна адаптивна здатність сортів виявляється за високої середньосортової врожайності в роки, сприятливі за погодними умовами для культури картоплі. Приріст урожаю таких сортів на Поліссі становив 0,4–1,9 т/га, у Лісостепу – 0,7–2,8 т/га. До таких сортів у зоні Полісся належать ‘Есмі’, ‘Катанія’, ‘Явір’, ‘Констанс’, у Лісостепу – ‘Есмі’, ‘Катанія’ і ‘Констанс’. Висновки. Використання коефіцієнта адаптивності дає змогу визначити продуктивну спроможність сорту в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Вирощування сортів з підвищеною адаптивністю є вагомим чинником збільшення обсягів виробництва високопродуктивних сортів картоплі, передусім насіннєвого матеріалу високих категорій для сортозаміни і сортооновлення. За результатами досліджень до таких сортів картоплі в умовах Полісся й Лісостепу належать ‘Есмі’, ‘Катанія’ та ‘Констанс’.