Цель. Определить лучшие партенокарпические гибриды корнишонного типа по уровню проявления хозяйственно-ценных признаков в условиях защищенного грунта весенне-летней культуросмены. Методы. В течение 2015–2017 гг. в условиях защищенного грунта пленочных теплиц проведено комплексное оценивание 18 генотипов огурца селекции Института овощеводства и бахчеводства НААН Украины, полученных путем искусственной гибридизации селекционного материала в предыдущие годы. В качестве стандарта использовали отечественный гибрид ‘Надежда F1’. Результаты. По результатам оценивания по комплексу хозяйственно-ценных признаков среди перспективных генотипов было отобрано семь гибридов F1. Выделенные образцы партенокарпического типа (58,7–79,5%), скороспелые (от массовых всходов до начала плодоношения – 51–53 суток) с женским типом цветения (80–100%) и букетным расположением женских цветков (по 3–5). Период плодоношения – 40–45 суток. Общая урожайность этих гибридов составляет от 16,2 до 21,2 кг/м2 (превышение стандарта на 5–37%) с товарностью плодов 82–90%. Средняя масса товарного плода – 91–100 г (стандарт – 88 г). Гибриды F1 устойчивые к корневым гнилям и относительно устойчивые к ложной мучнистой росе. Дегустационная оценка свежих плодов – 4,6–4,9 балла, консервированных – 4,4–4,5 балла. По данным исследования уровня гетерозиса генотипов по признаку ‘партенокарпия’ четыре гибрида проявили положительное сверхдоминирование. Три гибрида имели положительное сверхдоминирование с эффектом гетерозиса 126–142% по признаку ‘урожайность’. По признаку ‘скороспелость’ пять гибридов проявили отрицательное доминирование и сверхдоминирование. Положительное доминирование и сверхдоминирование с эффектом гетерозиса 101–113% получено у пяти гибридов по признаку ‘товарность’. Выводы. В результате селекционной работы созданы новые конкурентоспособные партенокарпические генотипы огурца корнишонного типа для выращивания в защищенном грунте пленочных теплиц весенне-летней культуросмены. Новые гибриды огурца пройдут проверку в предварительном и конкурсном сортоиспытании, по результатам которых лучшие из них будут переданы на квалификационную экспертизу. | Purpose. To determine the best parthenocarpic cucumber hybrids of gherkin-type by the level of economic value in the conditions of protected ground during the spring-summer period. Methods. During the years 2015–2017, in the conditions of greenhouse (protected ground) a comprehensive evaluation of 18 genotypes of cucumbers selected at the Institute of Vegetable and Melon of the National Academy of Sciences of Ukraine was implemented. Plant materials were obtained as a result of artificial hybridization of breeding cucumbers during the previous years. Characteristics of domestic hybrid ‘Nadiia F1’ served as a standard (refe­rence) set of economic indicators. Results. According to the results of the evaluation seven F1 hybrids were selected as a group of valuable economic characteristics among the promising genotypes. The samples of parthenocarpic type (58.7–79.5%), of early maturing (from mass germination to the beginning of the fruiting – 51–53 days) with the female type of flowering (80–100%) and the bouquet arrangement of female flowers (by 3–5) were distinguished. The period of fruiting is about 40–45 days. The total yield of these hyb­rids ranges from 16.2 to 21.2 kg/m2 (5–37% more compared to standard figures), with the product marketability 82–90%. The average weight of the commercial unit was 91–100 g (standard – 88 g). F1 hybrids are resistant to root rot and relatively resistant to mildew. Tasting score of fresh fruits – 4.6–4.9 points, canned – 4.4–4.5 points. According to the study of heterosis level of genotypes on the basis of ‘parthenocarpia’ index, four hybrids have shown a positive over-domination. On the basis of ‘yield’ index, three hybrids had a positive super-domination with the effect of hete­rosis 126–142%. Five hybrids have shown negative dominance and negative over-domination that determines their early maturity. Positive domination and over-domination with the effect of heterosis 101–113% were peculiar to five hybrids according to ‘merchantability’ index. Conclusions. As a result of selection the new competitive parthenocarpic genotypes of gherkin-type cucumber were created for greenhouse (protected ground) growing during the spring-summer period. New cucumber hybrids will be tested in the previous and competitive variety tests and the best samples will be sent to qualification examination. | Мета. Визначити кращі партенокарпічні гібриди корнішонного типу за рівнем прояву господарсько-цінних ознак в умовах захищеного грунту весняно-літньої культурозміни. Методи. Протягом 2015–2017 рр. в умовах захищеного ґрунту плівкових теплиць проведено комплексне оцінювання 18 генотипів огірка селекції Інституту овочівництва та баштанництва НААН України, отриманих шляхом штучної гібридизації селекційного матеріалу в попередні роки. Стандартом слугував вітчизняний гібрид ‘Надія F1’. Результати. За результатами оцінювання за комплексом господарсько-цінних ознак серед перспективних генотипів було відібрано сім гібридів F1. Виділені зразки партенокарпічного типу (58,7–79,5%), скоростиглі (від масових сходів до початку плодоношення – 51–53 доби) з жіночим типом цвітіння (80–100%) та букетним розташуванням жіночих квіток (по 3–5). Період плодоношення – 40–45 діб. Загальна врожайність цих гібридів становить від 16,2 до 21,2 кг/м2 (перевищення стандарту на 5–37%) з товарністю плодів 82–90%. Середня маса товарного плоду – 91–100 г (стандарт – 88 г). Гібриди F1 стійкі проти кореневих гнилей та відносно стійкі проти несправжньої борошнистої роси. Дегустаційна оцінка свіжих плодів – 4,6–4,9 бала, консервованих – 4,4–4,5 бала. За даними дослідження рівня гетерозису генотипів за ознакою ‘партенокарпія’ чотири гібриди виявили позитивне наддомінування. За ознакою ‘врожайність’ три гібриди мали позитивне наддомінування з ефектом гетерозису 126–142%. За ознакою ‘скоростиглість’ п’ять гібридів виявили негативне домінування та наддомінування. Позитивне домінування та наддомінування з ефектом гетерозису 101–113% отримано в п’яти гібридів за ознакою ‘товарність’. Висновки. У результаті селекційної роботи створено нові конкурентноздатні партенокарпічні генотипи огірка корнішонного типу для вирощування в захищеному грунті плівкових теплиць весняно-літньої культурозміни. Нові гібриди огірка ще пройдуть перевірку в попередньому та конкурсному сортовипробуванні, за результатами яких кращі з них будуть передані на кваліфікаційну експертизу.

Мета. Визначити кращі партенокарпічні гібриди корнішонного типу за рівнем прояву господарсько-цінних ознак в умовах захищеного грунту весняно-літньої культурозміни. Методи. Протягом 2015–2017 рр. в умовах захищеного ґрунту плівкових теплиць проведено комплексне оцінювання 18 генотипів огірка селекції Інституту овочівництва та баштанництва НААН України, отриманих шляхом штучної гібридизації селекційного матеріалу в попередні роки. Стандартом слугував вітчизняний гібрид ‘Надія F1’. Результати. За результатами оцінювання за комплексом господарсько-цінних ознак серед перспективних генотипів було відібрано сім гібридів F1. Виділені зразки партенокарпічного типу (58,7–79,5%), скоростиглі (від масових сходів до початку плодоношення – 51–53 доби) з жіночим типом цвітіння (80–100%) та букетним розташуванням жіночих квіток (по 3–5). Період плодоношення – 40–45 діб. Загальна врожайність цих гібридів становить від 16,2 до 21,2 кг/м2 (перевищення стандарту на 5–37%) з товарністю плодів 82–90%. Середня маса товарного плоду – 91–100 г (стандарт – 88 г). Гібриди F1 стійкі проти кореневих гнилей та відносно стійкі проти несправжньої борошнистої роси. Дегустаційна оцінка свіжих плодів – 4,6–4,9 бала, консервованих – 4,4–4,5 бала. За даними дослідження рівня гетерозису генотипів за ознакою ‘партенокарпія’ чотири гібриди виявили позитивне наддомінування. За ознакою ‘врожайність’ три гібриди мали позитивне наддомінування з ефектом гетерозису 126–142%. За ознакою ‘скоростиглість’ п’ять гібридів виявили негативне домінування та наддомінування. Позитивне домінування та наддомінування з ефектом гетерозису 101–113% отримано в п’яти гібридів за ознакою ‘товарність’. Висновки. У результаті селекційної роботи створено нові конкурентноздатні партенокарпічні генотипи огірка корнішонного типу для вирощування в захищеному грунті плівкових теплиць весняно-літньої культурозміни. Нові гібриди огірка ще пройдуть перевірку в попередньому та конкурсному сортовипробуванні, за результатами яких кращі з них будуть передані на кваліфікаційну експертизу.

Purpose. Assessment of the collection of early-maturing constant lines of ‘Ayodent’ germplasm in terms of the key indicators of yield components.Methods. Field, mathematical, and statistical.Results. Over the years of experiment, the ave­rage grain yield varied from 3.36 t/ha in 2014 to 4.24 t/ha in 2013. In 2015, the yield amounted to 3.63 t/ha. The maximum average yield was obtained from lines ‘DK555’ and ‘DK744’ (5.35 and 5.22 t/ha, respectively). Lines ‘DK237’ and ‘DK1274’ demonstrated the most stable grain yield over the years of research with the fluctuation of 0.33 and 0.36 t/ha, respectively, at a mean square deviation equal 0.06 t/ha. The variation coefficient of the yield components of self-pollinated lines ranged from 9.1% (number of kernel rows in an ear) to 13.2% (100-kernel weight). The average number of kernels in a row over the years of research was 18.3, with a range from 15.7 to 21.9, which was 11.6% less than in the standard line ‘DK744’ (20.7). The average grain yield amounted to 74.0% (with a range from 53.6 to 81.7%. The highest grain yield marked the following lines: ‘DK1274’ (79.6%), ‘DК213’ (79.9%), ‘DК744’ (81.2%), and ‘DК155’ (81.7%). The most stable in terms of 100-kernel weight were ‘DK216’ (24.1 g) and ‘DK237’ (27.0 g), with the mean square deviations (s) being 0.7 and 3.1, respectively. Close correlations between the grain yield, the number of kernels in a row and the grain output were found: 0.85 and 0.83, respectively. Conclusions. The maximum manifestation of grain yield sign was recorded in ‘DK555’ (5.35 t/ha) and ‘DK744’ (5.22 t/ha) lines; the number of rows in an ear ‘DK744’ (17.0) and ‘DK1274’ (15.5); the number of kernels in a row ‘DK555’ (21.9) and ‘DK744’ (20.7); 100-kernel weight ‘DK213’ (28.2 g) and ‘DK1274’ (27.7 g). The lines ‘DK1274’ and ‘DК237’ had the smallest fluctuation of grain yield over the experiment years (4.39 and 3.39 t/ha, respectively). | Мета. Оцінити колекцію скоростиглих константних ліній зародкової плазми Айодент за основними показниками елементів структури врожаю.Методи. Польовий, математико-статистичний.Результати. За роки вивчення константних ліній середня врожайність зерна змінювалася в межах від 3,36 т/га у 2014 р. до 4,24 т/га у 2013 р., у 2015 р. вона була на рівні 3,63 т/га. Максимальну середню врожайність отримано в ліній ‘ДК555’ та ‘ДК744’ – 5,35 та 5,22 т/га відповідно. Найстабільніші показники врожайності зерна за роки досліджень були в ліній ‘ДК237’ та ‘ДК1274’ з інтервалом коливань 0,33 та 0,36 т/га відповідно та значенням середньоквадратичного відхилення 0,06 т/га. Визначено коефіцієнти варіації елементів структури врожаю самозапилених ліній, які були в межах від 9,1% стосовно ознаки «кількість рядів зерен» до 13,2% щодо ознаки «маса 100 зерен». Середня кількість зерен у ряду в ліній за роки досліджень становила 18,3 шт. (lim 15,7–21,9), що на 11,6% менше за показник лінії-стандарту ‘ДК744’ (20,7 шт). Середній вихід зерна в ліній становив 74,0% (lim 53,6–81,7%). Найвищі його показники зафіксовано у ‘ДК1274’ (79,6%), ‘ДК213’ (79,9%), ‘ДК744’ (81,2%) та ‘ДК555’ (81,7%). Найстабільнішими за показниками «маса 100 зерен» були лінії ‘ДК216’ та ‘ДК237’ – у середньому 24,1 та 27,0 г, середні квадратичні відхилення (s) становили 0,7 та 3,1 відповідно. Виявлено тісний зв’язок урожайності зерна з кількістю зерен у ряду та виходом зерна – 0,85 і 0,83 відповідно. Висновки. Виділено лінії з максимальним проявом ознак: урожайність зерна – ‘ДК555’ (5,35 т/га) та ‘ДК744’ (5,22 т/га); кількість рядів зерен – ‘ДК744’ (17,0 шт.) та ‘ДК1274’ (15,5 шт.); кількість зерен у ряду – ‘ДК555’ (21,9 шт.) та ‘ДК744’ (20,7 шт.); маса 100 зерен – ‘ДК213’ (28,2 г) та ‘ДК1274’ (27,7 г). Лінії ‘ДК1274’ та ‘ДК237’ мали найменший діапазон значень урожайності зерна за роками (4,39 та 3,39 т/га відповідно). | Цель. Оценить коллекцию скороспелых константных линий зародышевой плазмы Айодент по основным показателям элементов структуры урожая. Методы. Полевой, математико-статистический. Результаты. За годы изучения константных лини, средняя урожайность зерна менялась в пределах от 3,36 т/га в 2014 г. до 4,24 т/га в 2013 г., в 2015 г. она была на уровне 3,63 т/га. Максимальная средняя урожайность отмечена у линий ‘ДК555’ и ‘ДК744  – 5,35 и 5,22 т/га соответственно. Наиболее стабильные показатели урожайности зерна за годы исследований были у линий ‘ДК237’ и ‘ДК1274’ с интервалом колебаний по годам 0,33 и 0,36 т/га соответственно и при среднеквадратическом отклонении 0,06 т/га. Определены коэффициенты вариации элементов структуры урожая взятых для изучения самоопылённых линий, которые были в пределах от 9,1% относительно признака «количество рядов зерен» до 13,2% касательно признака «масса 100 зерен». Среднее количество зерен в ряду у линий за годы исследований составляло 18 3 шт. (lim 15,7–21,9), что на 11,6% меньше показателя линии-стандарта ‘ДК744’ (20,7 шт.). Средний выход зерна у линий составлял 74,0% (lim 53,6–81,7%). Наивысшие его показатели отмечены у ‘ДК1274’ (79,6%), ‘ДК213’ (79,9%), ‘ДК744’ (81,2%) и ‘ДК555’ (81,7%). Наиболее стабильными  по показателям «масса 100 зерен» были линии ‘ДК216’ и ‘ДК237’ – в среднем 24,1 и 27,0 г, средние квадратические отклонения (s) составляли 0,7 и 3,1 соответственно. Обнаружена тесная связь урожайности зерна с количеством зерен в ряду и выходом зерна – 0,85 и 0,83 соответственно. Выводы. Выделене линии с максимальным проявлением признаков: урожайность зерна – ‘ДК555’ (5,35 т/га) и ‘ДК744’ (5,22 т/га); количество рядов зерен – ‘ДК744’ (17,0 шт.) и ‘ДК1274’ (15,5 шт.); количество зерен в ряду – ‘ДК555’ (21,9 шт.) и ‘ДК744’ (20,7 шт.); масса 100 зерен – ‘ДК213’ (28,2 г) и ‘ДК1274’ (27,7 г). Константные линии ‘ДК1274’ и ‘ДК237’ имели наименьший диапазон значений урожайности зерна по годам (4,39 и 3,39 т/га, соответственно).

Мета. Оцінити колекцію скоростиглих константних ліній зародкової плазми Айодент за основними показниками елементів структури врожаю. Методи. Польовий, математико-статистичний. Результати. За роки вивчення константних ліній середня врожайність зерна змінювалася в межах від 3,36 т/га у 2014 р. до 4,24 т/га у 2013 р., у 2015 р. вона була на рівні 3,63 т/га. Максимальну середню врожайність отримано в ліній ‘ДК555’ та ‘ДК744’ – 5,35 та 5,22 т/га відповідно. Найстабільніші показники врожайності зерна за роки досліджень були в ліній ‘ДК237’ та ‘ДК1274’ з інтервалом коливань 0,33 та 0,36 т/га відповідно та значенням середньоквадратичного відхилення 0,06 т/га. Визначено коефіцієнти варіації елементів структури врожаю самозапилених ліній, які були в межах від 9,1% стосовно ознаки «кількість рядів зерен» до 13,2% щодо ознаки «маса 100 зерен». Середня кількість зерен у ряду в ліній за роки досліджень становила 18,3 шт. (lim 15,7–21,9), що на 11,6% менше за показник лінії-стандарту ‘ДК744’ (20,7 шт). Середній вихід зерна в ліній становив 74,0% (lim 53,6–81,7%). Найвищі його показники зафіксовано у ‘ДК1274’ (79,6%), ‘ДК213’ (79,9%), ‘ДК744’ (81,2%) та ‘ДК555’ (81,7%). Найстабільнішими за показниками «маса 100 зерен» були лінії ‘ДК216’ та ‘ДК237’ – у середньому 24,1 та 27,0 г, середні квадратичні відхилення (s) становили 0,7 та 3,1 відповідно. Виявлено тісний зв’язок урожайності зерна з кількістю зерен у ряду та виходом зерна – 0,85 і 0,83 відповідно. Висновки. Виділено лінії з максимальним проявом ознак: урожайність зерна – ‘ДК555’ (5,35 т/га) та ‘ДК744’ (5,22 т/га); кількість рядів зерен – ‘ДК744’ (17,0 шт.) та ‘ДК1274’ (15,5 шт.); кількість зерен у ряду – ‘ДК555’ (21,9 шт.) та ‘ДК744’ (20,7 шт.); маса 100 зерен – ‘ДК213’ (28,2 г) та ‘ДК1274’ (27,7 г). Лінії ‘ДК1274’ та ‘ДК237’ мали найменший діапазон значень урожайності зерна за роками (4,39 та 3,39 т/га відповідно).

Purpose. To identify the productivity formation peculiarities of certain soybean varieties as affected by organic fertilizer, plant growth regulators, and moisture retainer application under the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine.Methods. Soybean varieties ‘Ustia’, ‘Kano’, and ‘Hieba’ served as the object of the study. Moisture retainer ‘Aquasorb’ was introduced a month before sowing soybean in 10-cm strips in the zone of rows at the application rate of 300 kg/ha. Organic fertilizer ‘Parostok’ (mark 20) was applied twice: at the 3–5 leaf stage and at the 9–11 leaf stage. Growth regulators ‘Vermystym D’ and ‘Ahrostymulin’ were applied at the stage of budding at the recommended by producer dose.Results. The formulations under investigation did not affect the duration of phenological stages, and development of soybean plants occurred in accordance with their varietal characteristics and weather conditions of the year. The vegetation period of the varieties under study ranged from 109 to 117 days, which was typical of a mid-ripe­ning soybean group. Pre-sowing introduction of the moisture retainer ‘Aquasorb’ provided an increase in the soil water storage. As of 20 May 2016, the soil water storage in the 0–20 cm soil layer was 42 mm, while in the treatment with a moisture retainer it was 46 mm; in 2017, the values were 31 and 36 mm, respectively. On average, the plant density (per 1 m2)in ‘Kano’ sowings was 60.6, in ‘Hieba’ 58.5 and in ‘Ustia’ 59.2. The moisture retainer ‘Aquasorb’A provided a significant influence on the plant density formation, while organic fertilizers and growth regulators had almost no effect. The minimum yield of soybean grain in the control treatment (no formulations applied) was as follows: 3.99 t/ha in ‘Kano’, 1.72 t/ha in ‘Hieba’, and 2.43 t/ha in ‘Ustia’. All investigated agronomical practices ensured a significant increase in grain yield. The maximum yield in the experiment (4.74 t/ha) was provided by ‘Kano’ variety in the treatment with the complex application of moisture retainer ‘Aquasorb’, organic fertilizer ‘Parostok’ and growth regulator ‘Vermystym D’. The content of crude protein in soybean seeds in the control treatment varied from 35.2 to 36.6%. Application of the moisture retainer did not have any significant effect on this indicator. Top dressing with fertilizer increased the content of crude protein by 0.2–0.7% in different varieties. The maximum content of crude protein was obtained in the treatment with combined application of organic fertilizer and plant growth regulators.Conclusions. Integrated application of moisture retainer, organic fertilizer and plant growth regulators in soybean sowings is an important and effective factor in the realization of the crop yield potential. The quantitative and qualitative parameters of the crop productivity formation determined in the research can be used to improve the crop cultivation technology under the conditions of the Forest-Steppe of Ukraine. | Мета. Виявити особливості формування продуктивності сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України.Методи. Об’єктом дослідження були сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. Вологоутримувач Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га вносили в ґрунт за місяць до сівби сої стрічками шириною 10 см у зону майбутнього рядка. Органічним добривом Паросток (марка 20) посіви обробляли двічі: перше підживлення – у фазі 3–5 листків, друге – 9–11 листків культури, а регуляторами росту Вермистим Д та Агростимулін – у фазі бутонізації рослин сої в рекомендованих виробниками нормах витрати.Результати. Досліджувані препарати не впливали на тривалість фенологічних фаз, тож розвиток рослин сої відбувався відповідно до їх сортових особливостей та погодних умов вегетації. Вегетаційний період досліджуваних сортів становив від 109 до 117 діб, що загалом є характерним для середньоскоростиглої групи сої. Передпосівне внесення в рядки волого­утримувача Аквасорб забезпечило підвищення запасів продуктивної вологи в ґрунті. Станом на 20.05 у 2016 р. запаси вологи в шарі ґрунту 0–20 см були 42 мм, тоді як у варіанті з вологоутримувачем – 46 мм, у 2017 р. – 31 та 36 мм відповідно. У середньому за варіантами досліду густота рослин у сорту ‘Кано’ становила 60,6 шт./м2, у ‘Гєба’ – 58,5 та ‘Устя’ – 59,2 шт./м2. Значний вплив на її формування мало застосування вологоутримувача Аквасорб, тоді як викорис­тання органічного добрива та регуляторів росту на неї практично не впливало. Мінімальною врожайність зерна сої була у варіантах чистого контролю (без застосування препаратів): у сорту ‘Кано’ – 3,99 т/га, ‘Гєба’ – 1,72 т/га, ‘Устя’ – 2,43 т/га. Усі досліджувані агроприйоми забезпечили її істотне підвищення. Максимальну врожайність у досліді було отримано в сорту ‘Кано’ у варіанті комплексного застосування вологоутримувача Аквасорб, органічного добрива Паросток та регулятора росту Вермистим Д – 4,74 т/га. Уміст сирого протеїну в насінні сої в контрольних варіантах становив 35,2–36,6%. Внесення вологоутримувача Аквасорб не мало значного впливу на цей показник. Застосування в позакореневе підживлення добрива Паросток збільшувало вміст сирого протеїну на 0,2–0,7% залежно від сорту. Максимальні значення показника отримано у варіантах поєднання органічного добрива та регуляторів росту рослин.Висновки. Комплексне застосування у посівах сої вологоутримувача, органічного добрива та регуляторів росту рослин є важливим та дієвим чинником реалізації її потенційної врожайності. Визначені в процесі дослідження кількісні та якісні параметри формування продуктивності культури можуть бути використані для вдосконалення технології її вирощування в умовах Лісостепу України. | Цель. Выявить особенности формирования продуктивности сортов сои в зависимости от применения органического удобрения, регуляторов роста растений и влагоудержателя в условиях Лесостепи Украины.Методы. Объектом исследования были сорта сои ‘Устя’, ‘Кано’ и ‘Геба’. Влагоудержатель Аквасорб (Aquasorb) в норме 300 кг/га вносили в почву за месяц до сева сои лентами шириной 10 см в зону будущего рядка. Органическим удобрением Паросток (марка 20) посевы обрабатывали дважды: первая подкормка – в фазе 3–5 листьев, вторая – 9–11 листьев культуры, а регуляторами роста Вермистим Д и Агростимулин – в фазе бутонизации растений сои в рекомендованных производителями нормах расхода.Результаты. Исследуемые препараты не влияли на продолжительность фенологических фаз, поэтому развитие растений сои происходило в соответствии с их сортовыми особенностями и погодными условиями вегетации. Вегетационный период исследуемых сортов составлял от 109 до 117 суток, что в целом характерно для среднескороспелой группы сои. Предпосевное внесение в рядки влагоудержателя Аквасорб обеспечивало повышение запасов продуктивной влаги в почве. По состоянию на 20.05 в 2016 г. запасы влаги в слое почвы 0–20 см были 42 мм, тогда как в варианте с влагоудержателем – 46 мм, в 2017 г. – 31 и 36 мм соответственно. В среднем по вариантам опыта густота растений составляла у сорта ‘Кано’ 60,6 шт./м2, ‘Геба’ – 58,5, ‘Устя’ – 59,2 шт./м2. Значительное влияние на ее формирование имело применение влагоудержателя Аквасорб, тогда как использование органичес­кого удобрения и регуляторов роста на нее практически не влияло. Минимальной урожайность зерна сои была на вариантах чистого контроля (без применения препаратов): у сорта ‘Кано’ – 3,99 т/га, ‘Геба’ – 1,72, ‘Устя’ – 2,43 т/га. Все исследуемые агроприемы обеспечили ее существенное повышение. Максимальную урожайность в опыте было получено у сорта ‘Кано’ в варианте комплексного применения влагоудержателя Аквасорб, органичес­кого удобрения Паросток и регулятора роста Вермистим Д – 4,74 т/га. Содержание сырого протеина в семенах сои на контрольных вариантах составляло 35,2–36,6%. Внесение влагоудержателя Аквасорб не имело значительного влияния на этот показатель. Применение внекорневой подкормки удобрением Паросток увеличивало содержание сырого протеина на 0,2–0,7% в зависимости от сорта. Максимальные значения показателя получено в вариантах сочетания органического удобрения и регуляторов роста растений.Выводы. Комплексное применение в посевах сои влагоудержателя, органического удобрения и регуляторов роста растений является важным и действенным фактором реализации ее потенциальной урожайности. Определенные в процессе исследования количественные и качественные параметры формирования продуктивности культуры могут быть использованы для совершенствования технологии ее выращивания в условиях Лесостепи Украины

Мета. Виявити особливості формування продуктивності сортів сої залежно від застосування органічного добрива, регуляторів росту рослин та вологоутримувача в умовах Лісостепу України. Методи. Об’єктом дослідження були сорти сої ‘Устя’, ‘Кано’ та ‘Гєба’. Вологоутримувач Аквасорб (Aquasorb) у нормі 300 кг/га вносили в ґрунт за місяць до сівби сої стрічками шириною 10 см у зону майбутнього рядка. Органічним добривом Паросток (марка 20) посіви обробляли двічі: перше підживлення – у фазі 3–5 листків, друге – 9–11 листків культури, а регуляторами росту Вермистим Д та Агростимулін – у фазі бутонізації рослин сої в рекомендованих виробниками нормах витрати. Результати. Досліджувані препарати не впливали на тривалість фенологічних фаз, тож розвиток рослин сої відбувався відповідно до їх сортових особливостей та погодних умов вегетації. Вегетаційний період досліджуваних сортів становив від 109 до 117 діб, що загалом є характерним для середньоскоростиглої групи сої. Передпосівне внесення в рядки волого­утримувача Аквасорб забезпечило підвищення запасів продуктивної вологи в ґрунті. Станом на 20.05 у 2016 р. запаси вологи в шарі ґрунту 0–20 см були 42 мм, тоді як у варіанті з вологоутримувачем – 46 мм, у 2017 р. – 31 та 36 мм відповідно. У середньому за варіантами досліду густота рослин у сорту ‘Кано’ становила 60,6 шт./м2, у ‘Гєба’ – 58,5 та ‘Устя’ – 59,2 шт./м2. Значний вплив на її формування мало застосування вологоутримувача Аквасорб, тоді як викорис­тання органічного добрива та регуляторів росту на неї практично не впливало. Мінімальною врожайність зерна сої була у варіантах чистого контролю (без застосування препаратів): у сорту ‘Кано’ – 3,99 т/га, ‘Гєба’ – 1,72 т/га, ‘Устя’ – 2,43 т/га. Усі досліджувані агроприйоми забезпечили її істотне підвищення. Максимальну врожайність у досліді було отримано в сорту ‘Кано’ у варіанті комплексного застосування вологоутримувача Аквасорб, органічного добрива Паросток та регулятора росту Вермистим Д – 4,74 т/га. Уміст сирого протеїну в насінні сої в контрольних варіантах становив 35,2–36,6%. Внесення вологоутримувача Аквасорб не мало значного впливу на цей показник. Застосування в позакореневе підживлення добрива Паросток збільшувало вміст сирого протеїну на 0,2–0,7% залежно від сорту. Максимальні значення показника отримано у варіантах поєднання органічного добрива та регуляторів росту рослин. Висновки. Комплексне застосування у посівах сої вологоутримувача, органічного добрива та регуляторів росту рослин є важливим та дієвим чинником реалізації її потенційної врожайності. Визначені в процесі дослідження кількісні та якісні параметри формування продуктивності культури можуть бути використані для вдосконалення технології її вирощування в умовах Лісостепу України.

Цель. Проанализировать фитосанитарное состояние посевов сои в условиях Южной Степи Украины и определить самые устойчивые против комплекса болезней сорта культуры для дальнейшего использования в селекционной практике.Методы. Материалом для исследования были 35 сортов сои различного происхождения из коллекции Селекционно-генетического института – Национального центра семеноводства и сортоизучения НААН Украины. Устойчивость сортообразцов сои к пероноспорозу, фомопсису и пепельной гнили оценивали на природном инфекционном фоне, к фузариозу – на провокационном.Результаты. Установлено видовой состав возбудителей болезней в посевах сои в условиях Южной Степи Украины. В период вегетации на проростках культуры диагностировано развитие фузариоза всходов и корневой гнили, на взрослых растениях в фазе цветения – переноспороз, в фазе созревания бобов – пепельную гниль, ожог стеблей и бобов и другие заболевания. Наиболее распространенными в агроценозах сои были представители микофлоры: Fusarium sp., Pevonospora manskurica (Naum.) Syd., Macrophomina phaseolina (Tassi.) Goid., Diaporthe phaseolorum (Cke. Et Ell) Sacc. var. sojae Wehm. Стоит отметить, что видовой состав патогенов был неодинаковым на разных сортах сои. Для сортов ‘Ламберт’, ‘Юр’ївка’ и ‘Ювілейна’ характерно доминирование инфекции грибов рода Fusarium sp., а также значительная часть растений была поражена переноспорозом. Сорт ‘Черновицка 8’ отмечался интенсивным проявлением пепельной гнили. В патогенном комплексе сортов ‘Аполон’, ‘Одеська 150’, ‘Юр’ївка’ и ‘Л-2’ отмечено появление возбудителей пепельной гнили и фомопсиса. Поражение фомопсисом диагностировано у растений сортов ‘Аполон’, ‘Устя’ и ‘Л-2’.Выводы. По результатам анализа степени поражения исследуемых коллекционных сортообразцов сои возбудителями различных болезней выявлено комплексную устойчивость против фузариоза, пероноспороза, пепельной гнили и фомопсиса у сортов ‘Аркадія Одеська’, ‘Чорнобура’, ‘Ятрань’, ‘Берегиня’, ‘Сте­повичка’, ‘Знахідка’, ‘Медея’, ‘Мар’яна’, ‘Васильківська’, ‘Фае­тон’, ‘Селекта’. | Мета. Проаналізувати фітосанітарний стан посівів сої в умовах Південного Степу України та визначити найстійкіші проти комплексу хвороб сорти культури для подальшого використання в селекційній практиці.Методи. Матеріалом для дослідження були 35 сортів сої різного походження з колекції Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення НААН. Cтійкість сортозразків сої до пероноспорозу, фомопсису та попільної гнилі оцінювали на природному інфекційному фоні, до фузаріозу – на провокаційному.Результати. Установлено видовий склад збудників хвороб у посівах сої в умовах Південного Степу України. У період вегетації на паростках культури діагностовано розвиток фузаріозу сходів та кореневої гнилі, на дорослих рослинах у фазі цвітіння – переноспороз, у фазі достигання бобів – попільну гниль, опік стебла й бобів та інші захворювання. Найпоширенішими в агроценозах сої були представники мікофлори: Fusarium sp., Pevonospora manskurica (Naum.) Syd., Macrophomina phaseolina (Tassi.) Goid., Diaporthe phaseolorum (Cke. et Ell) Sacc. var. sojae Wehm. Варто зазначити, що видовий склад патогенів був неоднаковим на різних сортах сої. Для сортів ‛Ламберт’, ‛Юр’ївка’ та ‛Ювілейна’ характерним було домінування інфекції грибів роду Fusarium sp., а також значна частина рослин була уражена переноспорозом P. manskurica. Сорт ‛Черновицька 8’ відзначався інтенсивнішим проявом попільної гнилі. У патогенному комплексі сортів ‛Аполон’, ‘Одеська 150’, ‘Юр’ївка’ та ‛Л-2’ відзначено появу збудників попільної гнилі та фомопсису. Ураження фомопсисом діагностовано в рослин сорту ‘Аполон’, ‘Устя’ та ‘Л-2’.Висновки. За результатами аналізу ступеня ураження досліджуваних колекційних сортозразків сої збудниками різних хвороб виявлено комплексну стійкість проти фузаріозу, пероноспорозу, попільної гнилі та фомопсису в сортів ‘Аркадія одеська’, ‘Чорнобура’, ‘Ятрань’, ‘Берегиня’, ‘Степовичка’, ‘Знахідка’, ‘Медея’, ‘Мар’яна’, ‘Васильківська’, ‘Фаетон’, ‘Селекта’. | Purpose. To analyze the phytosanitary state of soybean crops in the conditions of the Southern Steppe of Ukraine and to determine the most resistant cultivars to the complex of diseases for further use in breeding practice.Methods. 35 soybean sorts of different origin from the collection of the Plant Breeding and Genetics Institute – National Center of Seed and Cultivar Study (NAAS) were under research. Resistance of soybean varieties to peronosporosis, phomopsis and ash rot was evaluated in the context of natural infectious process and to a fusariosis – on a provocative basis.Results. The species composition of soybean pathogenic diseases was determined during the planting in the conditions of the Southern Steppe of Ukraine. During the vegetation period the development of sprout fusariosis and root rot, on adult plants in the flowering phase – perenospores, in the phase of beans ripening – ash rot, stems and beans burn and other diseases were observed. The most common in soybean agrocenosis were representatives of mycoflora: Fusarium sp., Pevonospora manskurica (Naum.) Syd., Macro­phomina phaseolina (Tassi.) Goid., Diaporthe phaseolorum (Cke. Et Ell) Sacc. var. sojae Wehm. It is worth to note that the specific composition of pathogens varied in dependence of soy cultivar. The varieties ‘Lambert’, ‘Yurivka’ and ‘Yuvileina’ were dominated with the infection of Fusarium spp., and also a large number of plants was infected by P. manskurica perenosporosis. ‘Chernovytska 8’ variety stood out with intense ash rot infestation. In the pathogenic complex ‘Apolon’, ‘Odesa 150’, ‘Yurivka’ and ‘L-2’ varieties the emergence of ash rot and phomapsis were marked. ‘Apolon’, ‘Ustia’ and ‘L-2’ varieties were diagnosed with phomopsis.Conclusions. According to the analysis, the soybean varieties ‘Arkadiia Odeska’, ‘Chornobura’, ‘Yatran’, ‘Berehynia’, ‘Stepovychka’, ‘Znakhidka’, ‘Medeia’, ‘Mariana’, ‘Vasylkivska’, ‘Faeton’, ‘Selek­ta’ were characterized by the complex resistance to fusario­sis, peronosporosis, ash rot and phomopsis.

Мета. Проаналізувати фітосанітарний стан посівів сої в умовах Південного Степу України та визначити найстійкіші проти комплексу хвороб сорти культури для подальшого використання в селекційній практиці. Методи. Матеріалом для дослідження були 35 сортів сої різного походження з колекції Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення НААН. Cтійкість сортозразків сої до пероноспорозу, фомопсису та попільної гнилі оцінювали на природному інфекційному фоні, до фузаріозу – на провокаційному. Результати. Установлено видовий склад збудників хвороб у посівах сої в умовах Південного Степу України. У період вегетації на паростках культури діагностовано розвиток фузаріозу сходів та кореневої гнилі, на дорослих рослинах у фазі цвітіння – переноспороз, у фазі достигання бобів – попільну гниль, опік стебла й бобів та інші захворювання. Найпоширенішими в агроценозах сої були представники мікофлори: Fusarium sp., Pevonospora manskurica (Naum.) Syd., Macrophomina phaseolina (Tassi.) Goid., Diaporthe phaseolorum (Cke. et Ell) Sacc. var. sojae Wehm. Варто зазначити, що видовий склад патогенів був неоднаковим на різних сортах сої. Для сортів ‛Ламберт’, ‛Юр’ївка’ та ‛Ювілейна’ характерним було домінування інфекції грибів роду Fusarium sp., а також значна частина рослин була уражена переноспорозом P. manskurica. Сорт ‛Черновицька 8’ відзначався інтенсивнішим проявом попільної гнилі. У патогенному комплексі сортів ‛Аполон’, ‘Одеська 150’, ‘Юр’ївка’ та ‛Л-2’ відзначено появу збудників попільної гнилі та фомопсису. Ураження фомопсисом діагностовано в рослин сорту ‘Аполон’, ‘Устя’ та ‘Л-2’. Висновки. За результатами аналізу ступеня ураження досліджуваних колекційних сортозразків сої збудниками різних хвороб виявлено комплексну стійкість проти фузаріозу, пероноспорозу, попільної гнилі та фомопсису в сортів ‘Аркадія одеська’, ‘Чорнобура’, ‘Ятрань’, ‘Берегиня’, ‘Степовичка’, ‘Знахідка’, ‘Медея’, ‘Мар’яна’, ‘Васильківська’, ‘Фаетон’, ‘Селекта’.

Purpose. To determine the optimal soil moisture conditions for intensive growth and high productivity of energy plantations of some willow cultivars in the conditions of Kyiv Polissya. Methods. The object of the study was the energy plantations of three willow cultivars: Salix viminalis L. cv. ‘Ternopilska’, S. triandra L. cv. ‘Yaroslava’ and S. dasyclados Wimm. cv. ‘Khors’. Plantations were created in 2009 in Boyarka forestry (Boyarka Forest Experimental Station). The soil is clayey-sandy. Plantations grew on three sites with different degrees of soil moisture: slightly-moisturized, well-moisturized and strongly-moisturized. Results. After two years of cultivation, the highest ‘plant survival rate’ was peculiar for well-moisturized soil. It was 98.5% for ‘Ternopilska’, 97.1% for ‘Yaroslava’, and 89.6% for ‘Khors’ varie­ties. The highest average height of two years old plants was observed on a well-moistened soil – 3.2±0.06 m (‘Yaroslava’ variety). ‘Ternopilska’ variety on less-wetted soil had the highest height. The plants of ‘Khors’ variety had near-the-same height, regardless of the level of soil moisture. Study of these plantations in the age of eight years, when the age of their above-the-ground part was of 5 years old, showed that ‘Yaroslava’ cultivar significantly exceeds the productivity of ‘Ternopilska’ and ‘Khors’, when grow on slightly- (122.0 t/ha) and well-moisturized soils (128.2 t/ha of raw biomass). The productivity of ‘Ternopilska’ and ‘Khors’ cultivars significantly decrease with the soil moisture increasing. ‘Ternopilska’ plantations produce 46.4 t/ha of raw cut mass after 5-year cultivation on slightly-moisturized soil, and only 19.8 t/ha on strongly-moisturized soil. ‘Khors’ variety characterized by the higher level of productivity on diffe­rent soil moistening (from 39.4 to 67.0 t/ha). Conclusions. Among the three studied cultivars of willow the highest growth and productivity indexes on clayey-sandy soils of the Kyiv Polissya has ‘Yaroslava’ cultivar. Optimal conditions for intensive growth of ‘Yaroslava’ cultivar peculiar to energy plantation on well-moisturized soils and for ‘Ternopilska’, and ‘Khors’ – on slightly-moisturized and well-moisturized soils. Over-moisturized, poorly drained soils are of little use for the efficient cultivation of energy willow raw materials. | Цель. Определить оптимальные условия увлажнения почвы для интенсивного роста и высокой продуктивности энергетических плантаций некоторых сортов ивы в условиях Киевского Полесья.Методы. Объектом исследования были созданные в 2009 г. в Боярском лесничестве Боярской лесной опытной станции энергетические плантации трех сортов ивы: корзиночной (Salix viminalis L.) ‘Тернопольская’, трёхтычинковой (S. triandra L.) ‘Ярослава’ и шерстистопобеговой (S. dasyclados Wimm.) ‘Хорс’. Поч­ва – дерновая глинисто-песчаная. Насаждения произрастали на трех участках, отличающихся степенью влажности поч­вы: слабо, хорошо и сильно увлажненная.Результаты. После двух лет выращивания наивысший показатель сохранности растений был при хорошей степени увлажнения почвы: у сорта ‘Тернопольская’ он составлял 98,5%, ‘Ярослава’ – 97,1%, ‘Хорс’ – 89,6%. Наибольшую среднюю высоту двухлетних растений имела ива трёхтычинковая ‘Ярослава’ на хорошо увлажненной почве – 3,2±0,06 м. У сорта ‘Тернопольская’ самыми высокими оказались растения, которые росли на менее обеспеченных влагой участках, тогда как растения сорта ‘Хорс’ имели примерно одинаковую высоту, независимо от уровня увлажнения почвы. Исследование этих насаждений в 8-летем возрасте, когда их наземная часть имела возраст 5 лет, показало, что сорт ‘Ярослава’, существенно превышает по продуктивности сор­та ‘Тернопольская’ и ‘Хорс’ при произрастании на слабо (122,0 т/га) и хорошо увлажненной почве (128,2 т/га сырой биомассы). Продуктивность сортов ‘Ярослава’ и ‘Хорс’ существенно уменьшается с повышением увлажненности субстрата. В частности, у первого из них на слабо увлажненной почве за 5 лет сформировалось 46,4 т/га свежесрезанной массы, а на сильно увлажненной – всего 19,8 т/га. Сорт ‘Хорс’ имел более выровненные показатели продуктивности на различных вариантах увлажнения почвы (от 39,4 до 67,0 т/га).Выводы. Среди исследуемых генотипов ивы самыми высокими показателями роста и продуктивности на дерновых глинисто-песчаных почвах Киевского Полесья отличается сорт ‘Ярослава’. Оптимальные условия для интенсивного роста энергетических плантаций этого сорта  создаются на хорошо увлажненных почвах, тогда как для сортов ‘Тернопольская’ и ‘Хорс’ – на слабо и хорошо увлажненных. Переувлажненные, плохо дренированные почвы малопригодны для эффективного выращивания энергетического ивового сырья. | Мета. Визначити оптимальні умови зволоження ґрунту для інтенсивного росту та високої продуктивності енергетичних плантацій деяких сортів верби в умовах Київського Полісся.Методи. Об’єктом дослідження були створені у 2009 р. у Боярському лісництві Боярської лісової дослідної станції енергетичні плантації трьох сортів верби: прутовидної (Salix viminalis L.) ‘Тернопільська’, тритичинкової (S. triandra L.) ‘Ярослава’ та шерстистопагінцевої (S. dasyclados Wimm.) ‘Хорс’. Ґрунт – дерновий глинисто-піщаний. Насадження зростали на трьох ділянках із різним ступенем зволоженості ґрунту: слабко-, добре- та дуже зволожений.Результати. Після двох років вирощування найвищий показник збереженості рослин був за доброго зволоження ґрунту: у сорту ‘Тернопільська’ він становив 98,5%, ‘Ярослава’ – 97,1%, ‘Хорс’ – 89,6%. Найбільшу середню висоту дворічних рослин мала верба тритичинкова ‘Ярослава’ на добре зволоженому ґрунті – 3,2±0,06 м. У сорту ‘Тернопільська’ найвищими були рослини, що зростали на менш забезпечених вологою ділянках, тоді як рослини сорту ‘Хорс’ мали приблизно однакову висоту, незалежно від рівня зволоженості ґрунту. Дослідження цих насаджень у 8-річному віці, коли їх наземна частина мала вік 5 років, виявило, що сорт ‘Ярослава’ суттєво перевищує за продуктивністю сорти ‘Тернопільська’ і ‘Хорс’ за зростання на слабко (122,0 т/га) та добре зволоженому ґрунті (128,2 т/гасирої деревної маси). Продуктивність сортів ‘Тернопільська’ і ‘Хорс’ значно зменшується з підвищенням зволоженості субстрату. Зокрема, у першого з них на слабко зволоженому ґрунті за 5 років сформувалося 46,4 т/га свіжозрізаної маси, а на найбільш зволоженому – лише 19,8 т/га. Сорт ‘Хорс’ мав більш вирівняні показники продуктивності в різних варіантах зволоженості ґрунту (від 39,4 до 67,0 т/га).Висновки. Серед досліджуваних генотипів верби найвищими показниками росту й продуктивності на дернових глинисто-піщаних ґрунтах Київського Полісся відзначається сорт ‘Ярослава’. Оптимальні умови для інтенсивного росту енергетичних плантацій цього сорту створюються на добре зволожених ґрунтах, тоді як для верби прутовидної та шерстистопагінцевої – на слабко і добре зволожених. Перезволожені, погано дреновані ґрунти є малопридатними для ефективного вирощування енергетичної вербової сировини

Мета. Визначити оптимальні умови зволоження ґрунту для інтенсивного росту та високої продуктивності енергетичних плантацій деяких сортів верби в умовах Київського Полісся. Методи. Об’єктом дослідження були створені у 2009 р. у Боярському лісництві Боярської лісової дослідної станції енергетичні плантації трьох сортів верби: прутовидної (Salix viminalis L.) ‘Тернопільська’, тритичинкової (S. triandra L.) ‘Ярослава’ та шерстистопагінцевої (S. dasyclados Wimm.) ‘Хорс’. Ґрунт – дерновий глинисто-піщаний. Насадження зростали на трьох ділянках із різним ступенем зволоженості ґрунту: слабко-, добре- та дуже зволожений. Результати. Після двох років вирощування найвищий показник збереженості рослин був за доброго зволоження ґрунту: у сорту ‘Тернопільська’ він становив 98,5%, ‘Ярослава’ – 97,1%, ‘Хорс’ – 89,6%. Найбільшу середню висоту дворічних рослин мала верба тритичинкова ‘Ярослава’ на добре зволоженому ґрунті – 3,2±0,06 м. У сорту ‘Тернопільська’ найвищими були рослини, що зростали на менш забезпечених вологою ділянках, тоді як рослини сорту ‘Хорс’ мали приблизно однакову висоту, незалежно від рівня зволоженості ґрунту. Дослідження цих насаджень у 8-річному віці, коли їх наземна частина мала вік 5 років, виявило, що сорт ‘Ярослава’ суттєво перевищує за продуктивністю сорти ‘Тернопільська’ і ‘Хорс’ за зростання на слабко (122,0 т/га) та добре зволоженому ґрунті (128,2 т/гасирої деревної маси). Продуктивність сортів ‘Тернопільська’ і ‘Хорс’ значно зменшується з підвищенням зволоженості субстрату. Зокрема, у першого з них на слабко зволоженому ґрунті за 5 років сформувалося 46,4 т/га свіжозрізаної маси, а на найбільш зволоженому – лише 19,8 т/га. Сорт ‘Хорс’ мав більш вирівняні показники продуктивності в різних варіантах зволоженості ґрунту (від 39,4 до 67,0 т/га). Висновки. Серед досліджуваних генотипів верби найвищими показниками росту й продуктивності на дернових глинисто-піщаних ґрунтах Київського Полісся відзначається сорт ‘Ярослава’. Оптимальні умови для інтенсивного росту енергетичних плантацій цього сорту створюються на добре зволожених ґрунтах, тоді як для верби прутовидної та шерстистопагінцевої – на слабко і добре зволожених. Перезволожені, погано дреновані ґрунти є малопридатними для ефективного вирощування енергетичної вербової сировини

Purpose. To provide the scientific basis for material costs, economic efficiency assess and bioenergy evaluation of “technological elements” of seed production of lettuce (Lactuca sativa L.) varieties in the conditions of Ukrainian Polissia.Methods. During the years 2013–2015 at the “Maiak” Research Station of the Institute of Vegetable and Melon Growing of the National Academy of Agra­rian Sciences of Ukraine, 12 salad varieties of different types were studied: leaf var. secalina (‘Snizhynka’, ‘Zorepad’, ‘Malakhit’, ‘Dublianskyi’), head var. capitata (‘Hodar’, ‘Smuhlianka’, ‘Dyvohrai’), romaine var. longifolia (‘Sovskyi’, ‘Scarb’) and stem var. angustana (‘Pohonych’, ‘Pastushok’, ‘Skrypal’). Results. The production of lettuce seeds is rather labour-intensive process. The largest share of expenditures in its overall structure (15–26%) takes crops care and harvesting, remunerations and costs for petrol and oil. The lettuce seed productivity (according to the varieties) was: 0,34–0,49 t/ha (leaf var.); 0.31–0.54 t/ha (head var.); 0.36–0.43 t/ha (romaine var.); 0,38–0,45 t/ha (stem var.). The highest value of the seed croppage provided the ‘Dyvohrai’ variety. The first cost for 1 kilogram of lettuce seed production varied from 36.67 to 63.87₴. The highest cost was for ‘Hodar’ variety (63.87 ₴/kg), ‘Snizhynka’ (58.24 ₴/kg) and ‘Sovskyi’ (55.0 ₴/kg), the lowest – for ‘Dyvohrai’ (36.67 ₴/kg) and ‘Dublianskyi’ (40.41 ₴/ha) varieties. The varieties, which formed a sufficiently high yield, ensured a high level of profitability: ‘Dublianskyi’  – 167%, ‘Dyvohrai’ – 142%, ‘Skarb’ – 108%, and ‘Skrypal’ – 123%. The coefficient of bioenergy efficiency of seed production of all lettuce varieties, for the non-seedling method of cultivation, was 1.2 on average, in particular for var. secalina – 1.1, var. capitata and var. longifolia – 1,2, var. angstana – 1.3.Conclusions. Calculated indicators of economic efficiency and bioenergy estimation of lettuce seed production confirm the expediency of all Lactuca sativa L. varieties cultivation for seed production purposes in the conditions of Ukrainian Polissia. | Цель. Научно обосновать структуру материальных затрат, расчета показателей экономической эффективности и биоэнергетической оценки технологических элементов производства семян сортов салата посевного Lactuca sativa L. всех разновидностей в условиях Полесья Украины.Методы. В течение 2013–2015 гг. в условиях Исследовательской станции «Маяк» Института овощеводства и бахчеводства НААН Украины исследовали 12 сортов салата посевного четырех разновидностей: листковой var. secalina (‘Сніжинка’, ‘Зорепад’, ‘Малахіт’, ‘Дублянський’), кочанный var. capitata (‘Годар’, ‘Смуглянка’, ‘Дивограй’), римский var. longifolia (‘Совський’, ‘Скарб’) и стеблевой var. angustana (‘Погонич’, ‘Пастушок’, ‘Скрипаль). Результаты. Производство семян салата посевного является достаточно трудоемким процессом. Наибольшую долю расходов в общей их структуре (15–26%) занимают уход за посевами с одновременным сбором, оплата труда и горюче-смазочные материалы. Урожайность семян салата посевного по разновидностям составляла: листовой – 0,34–0,49 т/га; кочанный – 0,31–0,54 т/га; римский – 0,36–0,43 т/га; стеблевой – 0,38–0,45 т/га. Самую высокую стоимость валового сбора семян обеспечил сорт ‘Дивограй’. Себестоимость одного килограмма семян салата посевного в среднем по разновидностям изменялась от 36,67 до 63,87 грн. Наивысшим этот показатель был у сортов ‘Годар’ (63,87 грн/кг), ‘Сніжинка’ (58,24 грн/кг) и ‘Совский’ (55,0 грн/кг), самым низким – у сортов ‘Дивограй’ (36,67 грн/кг) и ‘Дублянский’ (40,41 грн/га). Сорта культуры, которые сформировали достаточно высокую урожайность, обеспечили и высокий уровень рентабельности: ‘Дублянський’ – 167%, ‘Дивограй’ – 142%, ‘Скарб’ – 108% и ‘Скрипаль’ – 123%. Коэффициент биоэнергетической эффективности производства семян салата посевного всех разновидностей при безрассад­ном способе выращивания в среднем составлял 1,2, в частности: var. secalina – 1,1, var. capitata и var. longifolia – 1,2, var. angustana – 1,3.Выводы. Рассчитанные показатели экономической эффективности и биоэнергетической оценки производства семян салата посевного подтверждают целесообразность выращивания сортов всех его разновидностей на семенные цели в условиях Полесья Украины. | Мета. Науково обґрунтувати структуру матеріальних витрат, розрахунку показників економічної ефективності та біоенергетичної оцінки технологічних елементів виробництва насіння сортів салату посівного Lactuca sativa L. усіх різновидностей в умовах Полісся України.Методи. Упродовж 2013–2015 рр. в умовах Дослідної станції «Маяк» Інституту овочівництва і баштанництва НААН України досліджували 12 сортів салату посівного чотирьох різновидностей: листковий var. secalina (‘Сніжинка’, ‘Зорепад’, ‘Малахіт’, ‘Дублянський’), головчастий var. capitata (‘Годар’, ‘Смуглянка’, ‘Дивограй’), римський var. longifolia (‘Совський’, ‘Скарб’) та стебловий var. angustana (‘Погонич’, ‘Пастушок’, ‘Скрипаль’).Результати. Виробництво насіння салату посівного є досить трудомістким процесом. Найбільшу частку витрат у загальній їх структурі (15–26%) займає догляд за посівами з одночасним збиранням, оплата праці та пально-мастильні матеріали. Урожайність насіння салату посівного за різновидностями становила: листковий – 0,34–0,49 т/га; головчас­тий – 0,31–0,54 т/га; римський – 0,36–0,43 т/га; стебловий – 0,38–0,45 т/га. Найвищу вартість валового збору насіння забезпечив сорт ‘Дивограй’. Собівартість одного кілограма насіння салату посівного в середньому за різновидностями змінювалася від 36,67 до 63,87 грн. Найвищим цей показник був у сортів ‘Годар’ (63,87 грн/кг), ‘Сніжинка’ (58,24 грн/кг) та ‘Совський’ (55,0 грн/кг), найнижчим – у сортів ‘Дивограй’ (36,67 грн/кг) та ‘Дублянський’ (40,41 грн/га). Сорти культури, які сформували достатньо високу врожайність, забезпечили й високий рівень рентабельності: ‘Дублянський’ – 167%, ‘Дивограй’ – 142%, ‘Скарб’ – 108% та ‘Скрипаль’ – 123%. Коефіцієнт біоенергетичної ефективності виробниц­тва насіння салату посівного всіх різновидностей за безрозсадного способу вирощування в середньому становив 1,2, зокрема: var. secalina – 1,1, var. capitata та var. longifolia – 1,2, var. angustana – 1,3.Висновки. Розраховані показники економічної ефективності та біоенергетичної оцінки виробництва насіння салату посівного підтверджують доцільність вирощування сортів усіх його різновидностей на насіннєві цілі в умовах Полісся України

Мета. Науково обґрунтувати структуру матеріальних витрат, розрахунку показників економічної ефективності та біоенергетичної оцінки технологічних елементів виробництва насіння сортів салату посівного Lactuca sativa L. усіх різновидностей в умовах Полісся України. Методи. Упродовж 2013–2015 рр. в умовах Дослідної станції «Маяк» Інституту овочівництва і баштанництва НААН України досліджували 12 сортів салату посівного чотирьох різновидностей: листковий var. secalina (‘Сніжинка’, ‘Зорепад’, ‘Малахіт’, ‘Дублянський’), головчастий var. capitata (‘Годар’, ‘Смуглянка’, ‘Дивограй’), римський var. longifolia (‘Совський’, ‘Скарб’) та стебловий var. angustana (‘Погонич’, ‘Пастушок’, ‘Скрипаль’). Результати. Виробництво насіння салату посівного є досить трудомістким процесом. Найбільшу частку витрат у загальній їх структурі (15–26%) займає догляд за посівами з одночасним збиранням, оплата праці та пально-мастильні матеріали. Урожайність насіння салату посівного за різновидностями становила: листковий – 0,34–0,49 т/га; головчас­тий – 0,31–0,54 т/га; римський – 0,36–0,43 т/га; стебловий – 0,38–0,45 т/га. Найвищу вартість валового збору насіння забезпечив сорт ‘Дивограй’. Собівартість одного кілограма насіння салату посівного в середньому за різновидностями змінювалася від 36,67 до 63,87 грн. Найвищим цей показник був у сортів ‘Годар’ (63,87 грн/кг), ‘Сніжинка’ (58,24 грн/кг) та ‘Совський’ (55,0 грн/кг), найнижчим – у сортів ‘Дивограй’ (36,67 грн/кг) та ‘Дублянський’ (40,41 грн/га). Сорти культури, які сформували достатньо високу врожайність, забезпечили й високий рівень рентабельності: ‘Дублянський’ – 167%, ‘Дивограй’ – 142%, ‘Скарб’ – 108% та ‘Скрипаль’ – 123%. Коефіцієнт біоенергетичної ефективності виробниц­тва насіння салату посівного всіх різновидностей за безрозсадного способу вирощування в середньому становив 1,2, зокрема: var. secalina – 1,1, var. capitata та var. longifolia – 1,2, var. angustana – 1,3. Висновки. Розраховані показники економічної ефективності та біоенергетичної оцінки виробництва насіння салату посівного підтверджують доцільність вирощування сортів усіх його різновидностей на насіннєві цілі в умовах Полісся України

Цель. Раскрыть особенности определения критериев отличимости, однородности и стабильности новых сортов салата ромэн путем идентификации фенотипа Lactuca sativa var. longifolia L. соответственно с международными требованиями и установить морфологическую кодовую формулу официального описания, по которому проведено государственную регистрацию сорта. Методы. Полевой, метод идентификации – морфологическое описание качественных (QL), количественных (QN) и псевдокачественных (PQ) признаков, лабораторный, статистический. Экспериментальные исследования проводили в течение 2015–2017 гг. Полевые опыты закладывали в овощном севообороте Акимовской сортоиспытательной станции Запорожской области в условиях капельного орошения в соответствии с Методикой исследовательского дела в овощеводстве и бахчеводстве и Методикой проведения экспертизы сортов салата посевного Lactuca sativa L. на отличимость, однородность и стабильность. Результаты. В статье представлены результаты полевых и лабораторных исследований по идентификации сор­тов салата ромэн Lactuca sativa var. longifolia L. Сорта этой разновидности формируют продуктивный орган головку с удлиненными твердыми листьями и четко выраженной центральной жилкой, преобладающая форма в поперечном сечении эллиптическая, высота головки преимущественно более 1,5 ее диаметра. Ведь вегетативные и генеративные органы растений сортов салата ромэн и были предметом морфологического описания идентификационных признаков с последующим установлением кода проявления. Обоснованно комплексную оценку новых сортов салата ромэн по морфобиологическим и хозяйственно-ценным характеристикам. Для группировки сортов использовали признаки, которые не варьируют или очень слабо варьируют в пределах сорта: окраска семян, антоциановая окраска листьев, время начала образования цветоносных побегов, устойчивость против ложной мучнистой росы (Bremia lactucae): Изолят – Bl:16. Эти приз­наки используются отдельно или в комбинациях с другими. Выводы. Установлено, что новые сорта салата ромэн по проявлению своих морфологических характеристик отличались одним и более идентификационным признаком от общеизвестных сортов ‘Совський’ и ‘Скарб’, которые представляли на период исследований коллекцию общеизвестных сортов разновидности var. longifolia L. Новые сорта салата ромэн ‘Айвона’, ‘Баціо’, ‘Вікторінус’, ‘Галатея’, ‘Квінтус’, ‘Клаудіус’, ‘Корбана’, ‘Максимус’, ‘Овіред’, ‘Октавіус’, ‘Рафаель’ были однородными и стабильными, о чем свидетельствуют морфологические кодовые формулы, которые составили официальное описание сорта, по которому проведена государственная регистрация сорта и он включен в Реестр сортов растений Украины. | Purpose. To reveal the peculiarities of determining the criteria of distinctness, uniformity and stability of new varieties of romaine lettuce by identifying the phenotype of Lactuca sativa var. longifolia L. in accordance with international requirements and establish the morphological code formula of the official description, according to which the state registration of the variety was carried out. Methods. Field identification method – morphological description of qualitative (QL), quantitative (QN) and pseudo-qualitative (PQ) characters, laboratory, statistical. Experimental stu­dies were performed during 2015–2017. Field experiments were conducted in the vegetable crop rotation of the Yakimovska variety research station in the Zaporizhzha region under drip irrigation conditions in accordance with the Research Methodology in Vegetable Growing and Melon Growing and the Lactuca sativa L. seed lettuce varieties for distinctness, uniformity and stability. Results. The article presents the results of field and laboratory studies on the identification of varieties of romaine lettuce Lactuca sativa var. longifolia L. The varieties of this type form a productive organ head with elongated solid leaves and a distinct central vein, the predominant form in cross section is elliptical, the head height is predominantly more than 1.5 times its diameter. Insofar as the vegetative and generative organs of romen lettuce plants varieties were the subject of morphological description of identification signs with the subsequent establishment of a manifestation code. A comprehensive assessment of new varieties of romain lettuce according to morphobiological and economically valuable characteristics is substantiated. For the grouping of varie­ties, characteristics that do not vary or slightly vary within the variety were used: seed color, anthocyanin leaf color, the start time for the formation of flowering shoots, resistance to downy mildew (Bremia lactucae): Isolate – Bl:16. These signs are used alone or in combination with others. Conclusions. It was revealed that new varieties of romaine lettuce differed in their morphological characteristics by one or more identifying signs from the well-known varieties ‘Sovskyi’ and ‘Skarb’, which for the period of research represented a collection of varieties of var. longifolia L. New varieties of romaine lettuce ‘Aivona, ‘Batsio, ‘Viktorinus’, ‘Halateia’, ‘Kvintus’, ‘Klaudius’, ‘Korbana’, ‘Maksymus’, ‘Ovired’, ‘Oktavius’, ‘Rafael’ were uniform and stable, as evidenced by the morphological code formulas that made up the official description of the variety, according to which the state regi­stration of the variety was carried out and it was included in the Register of Plant Varieties of Ukraine. | Мета. Розкрити особливості визначення критеріїв відмінності, однорідності та стабільності нових сортів салату ромен шляхом ідентифікації фенотипу Lactucasativavar.longifoliaL. відповідно до міжнародних вимог, встановити морфологічні кодові формули офіційних описів, за якими було проведено державну реєстрацію сортів та/або прав на них. Методи. Польовий, метод ідентифікації – морфологічний опис якісних (QL), кількісних (QN) та псевдоякісних (PQ) ознак, лабораторний, статистичний. Експериментальні дослідження проводили впродовж 2015–2017 рр. Польові досліди закладали в овочевій сівозміні Якимівської сортодослідної станції Запорізької області за умов краплинного зрошення відповідно до Методики дослідної справи в овочівництві та баштанництві та Методики проведення експертизи сортів салату посівного LactucasativaL. на відмінність, однорідність і стабільність. Результати. У статті представлено результати польових та лабораторних досліджень з ідентифікації сортів салату ромен Lactucasativavar. longifoliaL. Сорти цієї різновидності формують продуктивний орган головку з видовженими твердими листками та чітко вираженою центральною жилкою, переважаюча форма в поперечному перерізі еліптична, висота головки переважно понад 1,5 її діаметра. Адже вегетативні та генеративні органи рослин сортів салату ромен і були предметом морфологічного опису ідентифікаційних ознак з подальшим встановленням коду прояву. Обґрунтовано комплексну оцінку нових сортів салату ромен за морфобіологічними та господарсько-цінними характеристиками. Для групування сортів використовували ознаки, які не варіюють або дуже слабко варіюють у межах сор­ту: забарвлення насінин, антоціанове забарвлення листків, час початку утворення квітконосних пагонів, стійкість проти несправжньої борошнистої роси (Bremia lactucae): Ізолят – Bl:16. Ці ознаки використовуються окремо або в комбінаціях з іншими. Проведено кластеризацію сортів салату відповідно до рекоментованих документом UPOV TG/13/11 характеристик для групування сортів салату ромен. Здійснено інтерпретацію результатів кластеризації. Висновки. Встановлено, що нові сорти салату ромен за проявом своїх морфологічних характеристик відрізнялися за однією і більше ідентифікаційними ознаками від загальновідомих сортів ‘Совський’ та ‘Скарб’, які представляли на період досліджень колекцію загальновідомих сортів різновидності var. longifolia L. Нові сорти салату ромен ‘Айвона’, ‘Баціо’, ‘Вікторінус’, ‘Галатея’, ‘Квінтус’, ‘Клаудіус’, ‘Корбана’, ‘Максимус’, ‘Овіред’, ‘Октавіус’, ‘Рафаель’ були однорідними та стабільними, про що свідчать морфологічні кодові формули, які склали офіційний опис сорту, за яким було проведено державну реєстрацію сорту і включено його до Реєстру сортів рослин України. Використання ієрархічного кластерного аналізу допомогло виявити, що сорти-кандидати відрізнялися однією і більше ідентифікаційними ознаками від загальновідомих та референсних сортів різновидності var. longifolia L.

Мета. Розкрити особливості визначення критеріїв відмінності, однорідності та стабільності нових сортів салату ромен шляхом ідентифікації фенотипу Lactucasativavar.longifoliaL. відповідно до міжнародних вимог, встановити морфологічні кодові формули офіційних описів, за якими було проведено державну реєстрацію сортів та/або прав на них. Методи. Польовий, метод ідентифікації – морфологічний опис якісних (QL), кількісних (QN) та псевдоякісних (PQ) ознак, лабораторний, статистичний. Експериментальні дослідження проводили впродовж 2015–2017 рр. Польові досліди закладали в овочевій сівозміні Якимівської сортодослідної станції Запорізької області за умов краплинного зрошення відповідно до Методики дослідної справи в овочівництві та баштанництві та Методики проведення експертизи сортів салату посівного LactucasativaL. на відмінність, однорідність і стабільність. Результати. У статті представлено результати польових та лабораторних досліджень з ідентифікації сортів салату ромен Lactucasativavar. longifoliaL. Сорти цієї різновидності формують продуктивний орган головку з видовженими твердими листками та чітко вираженою центральною жилкою, переважаюча форма в поперечному перерізі еліптична, висота головки переважно понад 1,5 її діаметра. Адже вегетативні та генеративні органи рослин сортів салату ромен і були предметом морфологічного опису ідентифікаційних ознак з подальшим встановленням коду прояву. Обґрунтовано комплексну оцінку нових сортів салату ромен за морфобіологічними та господарсько-цінними характеристиками. Для групування сортів використовували ознаки, які не варіюють або дуже слабко варіюють у межах сор­ту: забарвлення насінин, антоціанове забарвлення листків, час початку утворення квітконосних пагонів, стійкість проти несправжньої борошнистої роси (Bremia lactucae): Ізолят – Bl:16. Ці ознаки використовуються окремо або в комбінаціях з іншими. Проведено кластеризацію сортів салату відповідно до рекоментованих документом UPOV TG/13/11 характеристик для групування сортів салату ромен. Здійснено інтерпретацію результатів кластеризації. Висновки. Встановлено, що нові сорти салату ромен за проявом своїх морфологічних характеристик відрізнялися за однією і більше ідентифікаційними ознаками від загальновідомих сортів ‘Совський’ та ‘Скарб’, які представляли на період досліджень колекцію загальновідомих сортів різновидності var. longifolia L. Нові сорти салату ромен ‘Айвона’, ‘Баціо’, ‘Вікторінус’, ‘Галатея’, ‘Квінтус’, ‘Клаудіус’, ‘Корбана’, ‘Максимус’, ‘Овіред’, ‘Октавіус’, ‘Рафаель’ були однорідними та стабільними, про що свідчать морфологічні кодові формули, які склали офіційний опис сорту, за яким було проведено державну реєстрацію сорту і включено його до Реєстру сортів рослин України. Використання ієрархічного кластерного аналізу допомогло виявити, що сорти-кандидати відрізнялися однією і більше ідентифікаційними ознаками від загальновідомих та референсних сортів різновидності var. longifolia L.

Purpose. Evaluate the genotype–environment interaction and identify the spring barley breeding lines with a combination of yield performance and stability in the multi-environment trials. Methods. Twelve barley breeding lines and standard variety ‘Vzirets’ were tested in three different ecological zones of Ukraine: Central Forest-Steppe, Polissia and Northern Steppe. To characterize the genotype–environment interaction and differentiate of breeding lines for yield and adaptability, a number of the most used methods were applied: S. A. Eberhart, W. A. Russel (1966); G. Wricke (1962); C. S. Lin, M. R. Binns (1988); M. Huehn (1990); A. V. Kilchevskiy, L. V. Khotyleva (1985); V. V. Khangildin, N. A. Litvinenko (1981); J. L. Purchase et al. (2000). Graphical analysis was performed with the AMMI model. Results. The high variation in the yield performance of spring barley breeding lines was revealed, which was determined both by the ecological and the weather conditions of the years of the research. The ANOVA revealed reliable contributions from all three source of the variation: genotype, environment and genotype–environment interaction. The part of influence for environment was the highest – 93.17%. The correlation between yield and individual stability indices was determined. Some indices estimated the stability only, without considering yield level. Other indices were related with the mean yield, with the maximum or minimum its limits. The breeding lines ‘Nutans 5152’, ‘Nutans 4982’, ‘Nutans 5069’ and ‘Nutans 5093’ with the optimal combination of yield performance and stability were identified. These breeding lines were transmitted to the Ukrainian Institute of Plant Varieties Examination for the qualification examination as new spring barley varieties ‘MIP Sharm’, ‘MIP Deviz’, ‘MIP Tytul’ and ‘MIP Zakhysnyk’, res­pectively. A number of breeding lines can be used in hybridization as a source of high adaptive potential for the suitable environmental conditions: Polissia – ‘Nutans 5061’, Polissia and Forest-Steppe – ‘Nutans 5081’ and ‘Nutans 4966’, Nor­thern Steppe – ‘Deficiens 5145’. Conclusions. Conducting multi-environment trials and processing experimental data in combination with statistical indices and AMMI promotes an in-depth assessment of the genotype–environment inte­raction and the identification the best of the best genotypes at the final stages of breeding process. | Мета. Оцінити взаємодію генотип–середовище та виділити селекційні лінії ячменю ярого з поєднанням потенціалу врожайності та стабільності в багатосередовищних випробуваннях. Методи. Дванадцять селекційних ліній ячменю ярого і стандарт сорт ‘Взірець’ досліджували у трьох різних екологічних зонах України: Центральний Лісостеп, Полісся та Північний Степ. Для характеристики взаємодії генотип–середовище та диференціації селекційних ліній за врожайністю і стабільністю використали низку найбільш поширених підходів: S. A. Eberhart, W. A. Russel (1966); G. Wricke (1962); C. S. Lin, M. R. Binns (1988); M. Huehn (1990); А. В. Кільчевський, Л. В. Хотильова (1985); В. В. Хангільдин, М. А. Литвиненко (1981); J. L. Purchaseetal. (2000). Графічний аналіз проводили з використанням AMMI моделі. Результати. Виявлена сильна мінливість врожайності селекційних ліній, яка зумовлювалась як екологічними, так і погодними умовами років досліджень. Дисперсійним аналізом виявлено достовірні вклади у варіацію генотипу, середовища та їх взаємодії. Частка умов середовища суттєво переважала інші – 93,17%. Визначена кореляція між врожайністю та окремими показниками стабільності. Низка параметрів оцінює тільки стабільність без урахування рівня врожайності. Інші параметри досить сильно пов’язані з середнім рівнем врожайності, або максимальним чи мінімальним її значенням. Виділені селекційні лінії ‘Нутанс 5152’, ‘Нутанс 4982’, ‘Нутанс 5069’ та ‘Нутанс 5093’ з оптимальнішим поєднанням потенціалу врожайності та стабільності. Дані лінії передані до Українського інституту експертизи сортів рослин для проведення кваліфікаційної експертизи як нові сорти ячменю ярого ‘МІП Шарм’, ‘МІП Девіз’, ‘МІП Титул’ та ‘МІП Захисник’, відповідно. Низка селекційних ліній може бути використана в гібридизації як джерело підвищеного адаптивного потенціалу для відповідних екологічних умов: Полісся – ‘Нутанс 5061’, Полісся та Лісостепу – ‘Нутанс 5081’ та ‘Нутанс 4966’, Північного Степу – ‘Дефіцієнс 5145’. Висновки. Проведення багатосередовищних екологічних випробувань та аналіз експериментальних даних поєднуючи статистичні показники і AMMI сприяє поглибленій оцінці взаємодії генотип–середовище та виділенню кращих з кращих генотипів на завершальних етапах селекційної роботи. | Цель. Оценить взаимодействие генотип–среда и выделить селекционные линии ячменя ярового с сочетанием потенциала урожайности и стабильности в многосредовых испытаниях. Методы. Двенадцать селекционных линий ячменя ярового и стандарт сорт ‘Взірець’ исследовали в трех различных экологических зонах Украины: Центральная Лесостепь, Полесье и Северная Степь. Для характеристики взаимодействия генотип–среда и дифференциации селекционных линий по урожайности и стабильности использовали ряд наиболее распространенных подходов: S. A. Eber­hart, W. A. Russel (1966); G. Wricke (1962); C. S. Lin, M. R. Binns (1988); M. Huehn (1990); А. В. Кильчевский, Л. В. Хотылёва (1985); В. В. Хангильдин, Н. А. Литвиненко (1981);J. L. Purchase et al. (2000). Графический анализ проводили с использованием AMMI модели. Результаты. Обнаружена сильная изменчивость урожайности селекционных линий, которая обусловливалась как экологическими, так и погодными условиями лет исследований. С помощью дисперсионного анализа обнаружены достоверные вклады в вариацию генотипа, среды и их взаимодействия. Доля условий среды существенно преобладала – 93,17%. Определена корреляция между урожайностью и показателями стабильности. Ряд параметров оценивает только стабильность без учета уровня урожайности. Другие параметры довольно сильно связаны со средним уровнем урожайности, максимальным или минимальным её значением. Выделены селекционные линии ‘Нутанс 5152’, ‘Нутанс 4982’, ‘Нутанс 5069’ и ‘Нутанс 5093’ с оптимальным сочетанием потенциала урожайности и стабильности. Данные линии переданы в Украинский институт экспертизы сортов растений для проведения квалификационной экспертизы как новые сорта ячменя ярового ‘МІП Шарм’, ‘МІП Девіз’, ‘МІП Титул’ и ‘МІП Захисник’ соответственно. Ряд селекционных линий могут быть использованы в гибридизации как источники повышенного адаптивного потенциала для соответствующих экологических условий: Полесье – ‘Нутанс 5061’, Полесья и Лесостепи – ‘Нутанс 5081’ и ‘Нутанс 4966’, Северной Степи – ‘Дефіцієнс 5145’. Выводы. Проведение многосредовых экологических испытаний и анализ экспериментальных данных в сочетании со статистическими показателями и AMMI способствуют углубленной оценке взаимодействия генотип–среда и выделению лучших из лучших генотипов на завершающих этапах селекционной работы.

Abstract Clonal reproduction is common in fungi and fungal-like organisms during epidemics and invasion events. The success of clonal fungi shaped systems for their classification and some pathogens are tacitly treated as asexual. We argue that genetic recombination driven by sexual reproduction must be a starting hypothesis when dealing with fungi for two reasons: (1) Clones eventually crash because they lack adaptability; and (2) fungi find a way to exchange genetic material through recombination, whether sexual, parasexual, or hybridisation. Successful clones may prevail over space and time, but they are the product of recombination and the next successful clone will inevitably appear. Fungal pathogen populations are dynamic rather than static, and they need genetic recombination to adapt to a changing environment.

Цель. Установить особенности накопления каннабидиола и других каннабиноидных соединений в онтогенезе технической (промышленной) однодомной конопли, определить оптимальную фенологических фазу конопли, в которую целесообразно проводить уборку растений с целью получения каннабидиола для нужд фармацевтической отрасли. Методы. Полевые, лабораторные (тонкослойная хроматография), математической статистики (корреляционно-регрессионный анализ). Результаты. Приведены результаты трехлетних исследований накопления биомассы в онтогенезе растений конопли сортов ‘Гляна’, ‘ЮСО 31’ и ‘Золотоніські 15’, проявления содержания каннабидиола, тетрагидроканнабинола и канабинола в средневзвешенном образце вегетативной массы всех живых листьев и соцветия. Выводы. Наличие и интенсивность накопления определенного каннабиноидного соединения являются наследственно обусловленными признаками. Небольшое количество каннабиноидов у конопли можно идентифицировать уже на ранних стадиях развития, в частности в фазе 1–3 пар настоящих листьев. На основе теоретических расчетов и согласно проведенных исследований установлено, что оптимальным периодом для сбора биомассы конопли медицинского направления использования с последующим выделением из нее каннабидиола является период от полного цветения до фазы биологической спелости. В отдельных семей сорта ‘Гляна’, с которыми проводилась селекционная работа в направлении повышения содержания каннабидиола, можно получить около 5,808 г/м2, сорта ‘ЮСО 31’ – 1,528 г/м2, сорта ‘Золотоніські 15’ – 1,563 г/м2 данного вещества. Соцветия конопли содержат гораздо больше каннабиноидных соединений по сравнению с листьями, но ввиду их доли в общей биомассе растений можно утверждать, что и соцветия, и листья в равной степени пригодны для использования в качестве источника каннабидиола. Использование технической (промышленной) конопли в медицинской (фармацевтической) отраслях является перспективным, но при условии целенаправленной селекционной работы. | Purpose. To find out the specifics of cannabidiol and other cannabinoid compounds accumulation during the ontogenesis of industrial monoecious hemp (i); to determine the optimal phenological stage of harvesting for the purpose of obtaining cannabidiol for pharmaceutical purposes (ii); to find out the prospects of using hemp for the needs of pharmaceutical industry (iii).Methods. Field, labo­ratory (thin-layer chromatography), statistics (correlation and regression analysis).Results. The results of three-year research on the dynamics of biomass accumulation in the ontogenesis of hemp plants of the ‘Hliana’, ‘USO 31’ and ‘Zolotoniski 15’ varieties are presented. The manifestation of the content of cannabidiol, tetrahydrocannabinol and cannabinol is given not in terms of their maximum content (using the analysis of apical parts of plants or female flo­wers) but using a weighted average sample of the vegetative mass from all live leaves and inflorescences.Conclusions. The presence and intensity of certain cannabinoid compound accumulation are the hereditary signs. A small number of cannabinoids in hemp can be identified already at early stages of development, in particular at the 1–3 true leaf pairs stage. On the basis of theoretical calculations and in accordance with the described research methodology, it was found that the optimal period for harvesting biomass of pharmaceutical hemp with subsequent release of cannabidiol is the period from full flowering to the stage of biological maturity. Certain families of the ‘Hliana’ variety involved into selection for increasing cannabidiol content can produce about 5.808 g/m2 of the active substance. The families of variety ‘USO 31’ can produce 1.528 g/m2 and the ‘Zolotoniski 15’ 1.563 g/m2 of the active substance. Inflorescences of hemp contain much more cannabinoid compounds compared to leaves; however, taken into account their shares in the total biomass of plants, it can be argued that inflorescences and leaves are equally suitable for use as a source of cannabidiol. The use of industrial hemp in the pharmaceutical industry is promising but on the assumption of the target breeding | Мета. Встановити особливості накопичення канабідіолу та інших канабіноїдних сполук під час онтогенезу технічних (промислових) однодомних конопель, визначити оптимальну фенологічну фазу конопель, у яку доцільно проводити збирання рослин з метою отримання канабідіолу для потреб фармацевтичної галузі.Методи. Польові, лабораторні (тонкошарова хроматографія), математичної статистики (кореляційно-регресійний аналіз).Результати. Наведено результати трирічних досліджень із вивчення накопичення біомаси в онтогенезі рослин конопель сортів ‘Гляна’, ‘ЮСО 31’ і ‘Золотоніські 15’, вмісту канабідіолу, тетрагідроканабінолу і канабінолу в середньозваженому зразку вегетативної маси усіх живих листків і суцвіття.Висновки. Наявність та інтенсивність накопичення певної канабіноїдної сполуки є спадково обумовленими ознаками. Невелику кількість канабіноїдів у конопель можна ідентифікувати вже на ранніх стадіях розвитку, зокрема у фазі 1–3 пар справжніх листків. На основі теоретичних розрахунків і згідно проведених досліджень установлено, що оптимальним періодом для збирання біомаси конопель медичного напряму використання та подальшого виділення канабідіолу є період від повного цвітіння до фази біологічної стиглості. У окремих сімей сор­ту ‘Гляна’, з якими проводилась селекційна робота у напрямі підвищення вмісту канабідіолу, можна отримати близько 5,808 г/м2, сорту ‘ЮСО 31’ – 1,528 г/м2, сорту ‘Золотоніські 15’ – 1,563 г/м2 даної речовини. Суцвіття конопель містять набагато більше канабіноїдних сполук, порівняно з листками, але зважаючи на їх частку в загальній біомасі рослин, можна стверджувати, що і суцвіття, і листки однаковою мірою придатні для використання як джерела канабідіолу. Використання технічних (промислових) конопель у медичній (фармацевтичній) галузях є перспективним, але за умови цілеспрямованої селекційної роботи.

Purpose. To study the effect of AKM plant growth regulator on growth, development and yield formation of sunflower (Helianthus annuus L.) hybrids in hybridization plots under the conditions of the Southern Steppe zone of Ukraine. Methods. Laboratory tests, field study, statistical evaluation. Results. The results of studies devoted to determining the optimal AKM concentration for the treatment of seeds of the maternal and paternal lines, the effect of AKM on field germination, biometric parameters of sunflower plants, seed quality (F1) and yield are presented. Three hybrids of the Ukrainian selection, such as ‘Alpha’, ‘Logos’ and ‘Persei’ were studied during 2014–2016. Optimal concentration of AKM (0.0015 g/l) was defined. The vigor of seeds processed by AKM was higher than in check variety by 0.8–12.8 р.р. (♂); 0.4–10.7 p.p. (♀), laboratory germination – by 2.3–6.1 p.p. (♂); 3.5–6.2 p.p. (♀). In 2016, the sunflower plant height for all variants exceeded this parameter to be obtained for other years of the study. This could be explained by the fact that HTC in 2016 for the BBCH 00–39 period was 1.4 times higher than in 2015. In general, hybrids as the studied factor considerably influenced sunflower yield, and the share of the hybrid (factor A) influence is 33%. This should be considered when selecting hybrids for sunflower cultivation technologies in the Steppe zone of Ukraine. Conclusions. Hydrothermal conditions of the year had the maximum impact on the formation of seed quality and yield of sunflower plants of the hybrids under study, but when using AKM growth regulator for presowing seed treatment, this negative impact was reduced by an average of 23%.

Мета. Дослідити кількісний та якісний вміст вищих жирних кислот, амінокислот, макро- та мікроелементів в насінні Аctinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq). Методи. Якісний та кількісний склад вищих жирних кислот (ВЖК) визначали на хроматографі «НР-6890». Для ідентифікації ВЖК використовували їх стандартний набір. Кількісний і якісний вміст амінокислот в насінні актинідії визначали методом іонообмінної рідинно-колонкової хроматографії на автоматичному аналізаторі амінокислот Т339 (Чехія). Дослідження мінерального складу насіння проводили на рентгенофлуоресцентному аналізаторі «ELVAX-МЕТ». Результати. Визначено вміст біологічно активних сполук насіння А. arguta ‘Київська крупноплідна’. Встановлено, що насіння актинідії містить значну кількість жирної олії (34,9±0,55% в перерахунку на суху масу). Майже 90% від сумарного вмісту жирних кислот складають ненасичені жирні кислоти –ліноленова (64,55%), лінолева (9,96%) та олеїнова (15,4%). Якісний склад амінокислот насіння актинідії представлений 19 сполуками (7 незамінних: валін, лейцин, ізолейцин, треонін, лізин, метіонін, фенілаланін і 12 – замінних) із загальним умістом 15731 мг/100 г в перерахунку на суху масу. Найвищий вміст серед замінних амінокислот встановлено для моноамінодикарбонових кислот – аспарагінової та глутамінової з умістом відповідно 2060 та 4240 мг/100 г. У результаті дослідження елементного складу насіння актинідії рентгенофлуоресцентним методом було виявлено 15 макро- і мікроелементів, основними з яких є калій, кальцій, сірка, залізо і цинк. Висновки. Насіння А. аrguta є цінним джерелом біологічно активних речовин, макро- та мікроелементів і може розглядатись як перспективна сировина для створення лікувально-профілактичних продуктів та фітозасобів у фармацевтичній, харчовій і парфумерній промисловості.

Мета. Дослідити кількісний та якісний вміст вищих жирних кислот, амінокислот, макро- та мікроелементів в насінні Аctinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq).Методи. Якісний та кількісний склад вищих жирних кислот (ВЖК) визначали на хроматографі «НР-6890». Для ідентифікації ВЖК використовували їх стандартний набір. Кількісний і якісний вміст амінокислот в насінні актинідії визначали методом іонообмінної рідинно-колонкової хроматографії на автоматичному аналізаторі амінокислот Т339 (Чехія). Дослідження мінерального складу насіння проводили на рентгенофлуоресцентному аналізаторі «ELVAX-МЕТ».Результати. Визначено вміст біологічно активних сполук насіння А. arguta ‘Київська крупноплідна’. Встановлено, що насіння актинідії містить значну кількість жирної олії (34,9±0,55% в перерахунку на суху масу). Майже 90% від сумарного вмісту жирних кислот складають ненасичені жирні кислоти –ліноленова (64,55%), лінолева (9,96%) та олеїнова (15,4%). Якісний склад амінокислот насіння актинідії представлений 19 сполуками (7 незамінних: валін, лейцин, ізолейцин, треонін, лізин, метіонін, фенілаланін і 12 – замінних) із загальним умістом 15731 мг/100 г в перерахунку на суху масу. Найвищий вміст серед замінних амінокислот встановлено для моноамінодикарбонових кислот – аспарагінової та глутамінової з умістом відповідно 2060 та 4240 мг/100 г. У результаті дослідження елементного складу насіння актинідії рентгенофлуоресцентним методом було виявлено 15 макро- і мікроелементів, основними з яких є калій, кальцій, сірка, залізо і цинк.Висновки. Насіння А. аrguta є цінним джерелом біологічно активних речовин, макро- та мікроелементів і може розглядатись як перспективна сировина для створення лікувально-профілактичних продуктів та фітозасобів у фармацевтичній, харчовій і парфумерній промисловості. | Цель. Исследовать количественный и качественный состав высших жирных кислот, аминокислот и макро-и микроэлементов в семенах Аctinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq).Методы. Качественный и количественный состав высших жирных кислот (ВЖК) определяли на хроматографе «НР-6890». Для идентификации ВЖК использовали их стандартный набор. Количественное и качественное содержание аминокислот в семенах Аctinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq) определяли методом ионообменной жидкостно-колоночной хроматографии на автоматическом анализаторе аминокислот Т339 (Чехия). Исследование минерального состава семян проводили на рентгенофлуоресцентном анализаторе «ELVAX-МЕТ».Результаты. Определено содержание биологически активных соединений семян А. arguta ‘Киев­ская крупноплодная’. Установлено, что семена актинидии содержат значительное количество жирных масел (34,9±0,55% в пересчете на сухую массу). Почти 90% от суммарного содержания жирных кислот составляют ненасыщенные жирные кислоты – линоленовая (64,55%), линолевая (9,96%) и олеиновая (15,4%) кислоты. Качественный состав аминокислот семян актинидии представлен 19 соединениями (7 незаменимых: валин, лейцин, изолейцин, треонин, лизин, метионин, фенилаланин и 12 – заменимых) с общим содержанием 15731 мг/100 г в пересчете на сухую массу. Наивысшее содержание среди заменимых аминокислот установлено для моноаминодикарбоновых кислот – аспарагиновой и глутаминовой с содержанием соответственно 2060 и 4240 мг/100 г. В результате исследования элементного состава семян актинидии рентгенофлуоресцентным методом было обнаружено 14 макро- и микроэлементов, основными из которых являются калий, кальций, сера, железо и цинк.Выводы. Семена А. аrguta являются ценным источником биологически активных веществ и могут рассматриваться как перспективное сырье для создания лечебно-профилактических продуктов и фитопрепаратов в фармацевтической, пищевой и парфюмерной промышленности. | Рurpose. The determination of the quantitative and quali­tative content of higher fatty acids, aminoacids, macro- and migroelements in Actinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq) seeds.Methods. The qualitative and quantitative composition of higher fatty acids (HFA) was determined on a chromatograph “HP-6890”. The standard set of HFA was used to identify them. The quantitative and qualitative content of aminoacids in actinidia seeds was determined by ion exchange liquid-column chromatography method with an automatic aminoacid analyzer T339 (Czech Republic). The investigation of  seeds mineral composition of was carried out using an “ELVAX-MET” X-ray fluorescence analyzer. Results. The content of biological active compounds of A. arguta seeds of ‘Kyivska krupnoplidna’ cultivar was determined. It was revealed that actinidia seeds contain a significant amount of fatty oils (34.9±0.55% based on dry weight). Almost 90% of the total fatty acid content is unsaturated fatty acids – linolenic (64.55%), linoleic (9.96%) and oleic (15.4%). The qualitative composition of the aminoacids of actinidia seeds is represented by 19 compounds (7 essential: valine, leucine, isoleucine, threonine, lysine, methionine, phenylalanine and 12 replaceable) with a total content of 15731 mg/100 g of dry weight. The highest content among the replaceable amino acids was determined for monoamino-dicarboxylic acids-aspartic and glutamic with a content of respectively 2060 mg/100 g and 424 mg/100 g. As a result of the study of the elemental composition of actinidia seeds by the X-ray fluorescence method 14 macro- and microelements were found, the main of which are potassium, calcium, sulfur, iron and zinc.Conclusions. The A. arguta seeds are a valuable source of biologically active substances and may be considered as a promising raw material for the creation of therapeutic and prophylactic products and phytopreparations in the pharmaceutical, food and perfume industry